Вступ

Суспільство визначається в широкому і вузькому розумінні. У широкому — поняття суспільство охоплює всі суспільні явища — соціальну діяльність, практику, суспільний та політичний лад, організацію сім’ї, інших соціальних спільностей, усі види культури, всі форми духовності. Отже, суспільство означає цілісну систему життєдіяльності людей в усій її повноті та розвитку. Суспільство — це вся сукупність історичних форм спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку живих систем, способом існування яких є виробництво засобів для життя. Тут суспільство як людство відокремлюється із усіх спільностей тварин. У вузькому розумінні поняття суспільство вживається для позначення історично конкретного типу соціальної системи, певного етапу людської історії (феодального, капіталістичного, інформаційного тощо). Тут суспільство розглядається не в усій сукупності елементів, а лише в важливіших, істотніших властивостях етапу. Ці два основних визначення суспільства є вихідними в аналізі.

Проблема свідомості одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. По-перше, ця проблема багатогранна, різноаспектна. Її вивчають психіатрія нейрофізіологія, психологія, біологія, логіка, релігія, філософія, антропологія, кібернетика і т.д. По-друге, свідомість – специфічний об’єкт пізнання, котрий не піддається безпосередньому експериментуванню: процес виникнення свідомості, її утворення, не фіксується ніякими приладами. Можна під мікроскопом розглядати будь-яку клітину мозку, але акти свідомості залишаться невловимими. По-третє, при дослідженні проблем свідомості забагато суб’єктивного в оцінці різних її аспектів.

1. Суспільне буття та соціальна свідомість

Людина — істота суспільна. Тому всі її численні прояви буття — біологічні, духовне, всі її відносини до навколишнього світу — знаходять свою значимість і зміст, а, отже, і прерогативи свого буття, якщо вони відповідають таким фундаментальним нормам суспільного буття як право, істина, справедливість, краса. Саме так я розумію визначення Марксом сутності людини як сукупності всіх суспільних відносин — це не означає, що людина є синтез економічних, політичних, моральних і інших відносин як таких, хоча в такому тлумаченні є більша частка істини. Більше глибоке бачення цього визначення сутності людини складається в необхідності розгляду всіх інших форм буття людини через призму його суспільного буття.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається з окремих актів — сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості — мислення, воління та емоційні переживання.

Поліваріантність тлумачення свідомості як найбільш повного репрезентанта світу духу пояснюється тим, що свідомість є надзвичайно специфічним, непредметним об´єктом вивчення. Його неможливо побачити, виміряти, зафіксувати у вигляді об´єктивних даних. До того ж свідомість неодмінно наявна в кожному образі сприйняття, вона миттєво пов´язує, співвідносить наші відчуття, поняття, думки, почуття без нашої на те згоди і контролю. Свідомість неможливо виокремити із цього змістового зв´язку, оскільки поза ним вона не існує. З огляду на це навіть у сучасній філософії побутують різні підходи до визначення змісту свідомості, а також сумніви щодо можливості з´ясування її природи. Так, П. Тейяр де Шарден вважає, що земна матерія містила в собі деяку масу психічної енергії, елементарної свідомості. Тому вона пробилась у світ із темряви підсвідомого. Ніхто й не помітив появи розуму на Землі. А тому осягнути конкретний механізм свідомості неможливо.

Суспільна свідомість — це не емпірично поняття існуюче самостійне духовне утворення, а суспільна свідомість — філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб’єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття — найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетеш, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість — частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість — не пуста абстракція. Суспільна свідомість — сукупність ідеальних образів — понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб’єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб’єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.

Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість — частка тієї реальності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Людина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розумові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідомість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку[3, c. 89-92].

Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру. Поділяються її багатогранні рівні, форми. По-перше, з точки зору носія, суб’єкта поділяють індивідуальне, групове (класове, національне та ін.), суспільне, загальнолюдське. По-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу — міфологічна, релігійна, філософська; за епохами — антична, середньовічна тощо. По-третє, виходячи з різних форм діяльності, у процесі яких виробляється, чи сфер діяльності, у межах яких складається — екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова. По-четверте, за рівнем та глибиною проникнення у дійсність — буденна . та теоретична. Буденна свідомість має форми: емпіричну свідомість (складається у процесі пізнання) і суспільну психологію (формується у ході оціночного відображення дійсності). Теоретична свідомість має відповідно форми: наука та суспільна ідеологія. Суспільна психологія також має складну структуру — психічний склад, до якого належить соціальний характер, соціальні звички. Звичаї та психічні стани: соціальні настрої, відчуття, розумонастрої. Усі форми та види суспільної свідомості мають величезне значення у духовному та суспільному житті.

Той факт, що суспільна свідомість містить у собі різні рівні (повсякденне-життєве, теоретичне, суспільну психологію, ідеологію і т.д.), і те, що кожним рівнем свідомості суспільне буття відбивається по-різному, саме і складає реальну складність у розумінні феномена суспільної свідомості. І тому не можна розглядати її як просту суму понять “свідомість” і “суспільна”.

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Але і суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість. Сукупність узагальнених представлень, ідей, теорій, почуттів, удач, традицій, тобто всього того, що складає зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує визначену роль суспільного буття стосовно суспільної свідомості, однак, не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним.

Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому і складається, що воно може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення його. Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну роз’єднаність, відносній самостійності[10, c. 159-160].

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Філософська свідомість є діалогічною, тому саме у філософії цінується особистість, індивід, момент авторської творчості, у той час як релігійна свідомість – творчість несвідомо колективна, його суб’єкт не індивідуалізований (персоніфікація та індивідуалізація – не те саме).

Суспільна свідомість є сукупністю раціональних і емоційно-чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб’єктів щодо подій, явищ і тенденцій, пов’язаних з питаннями функціонування.

Якщо розглядати цю проблему глобально, то можна виокремити такі сфери суспільної свідомості:

• суспільні науки (теорії, концепції, гіпотези);
• суспільно-політичні ідеології (соціально-політичні цінності, доктрини, ідеали, програми, гасла);
• соціальну психологію (суспільно-політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо) [1, c. 91-92].

Свідомість є віддзеркаленням реалій буття: рівнів розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структури та систем суспільних відносин, рівня освіти й культури.

Психічну основу суспільної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні операції, орієнтовані на сферу суспільних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів. У всіх психічних компонентах суспільної свідомості відбивається духовно опанований, засвоєний світ політичної, економічної та соціальної сфер суспільства.

Суспільна діяльність предметна. її предметами виступають відносини, інститути, норми, цінності, позиції, ролі, статуси, ідеологічні гасла та програми, в яких втілюється і функціонує публічна влада організованого в державу суспільства. Але ця діяльність — похідна суспільної свідомості. За психічним механізмом вона ідентична процесу віддзеркалення в суспільній свідомості суспільної сфери.

Суспільна свідомість виникає у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми соціальної культури станового суспільства. Спосіб організації діяльності у сфері політики, економіки та духовній сфері (її суб’єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації) впливає на «анатомію» суспільної свідомості, яка виникає з розшарування суспільства на класи, із загострення боротьби між ними за владу. Отже, суспільна свідомість — свідомість класова, і це є її важливою соціально-історичною ознакою.

Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії [9, c. 105-106].

2. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи

Будь-яке суспільство завжди має соціальну структуру, під якою розуміється вся сукупність класів, шарів, суспільних груп і т.д.

Соціальна структура суспільства завжди обумовлена способом виробництва й відповідно змінюється в міру зміни соціальних відносин.

Соціальні спільності — відносно стійкі сукупності людей, що відрізняються більш-менш подібними умовами й способом життя, більш-менш подібними інтересами. Суспільства різних типів — форми спільної життєдіяльності.

Спільності бувають:

• статичні (номінальні категорії) — наприклад, по прописці;
• реальні — ті ж городяни, у реальній обстановці;
• масові (агрегати) — сукупності людей, виділювані на основі поведінкових розходжень, які ситуаційні й не фіксовані;
• групові — малі й більші соціальні групи.

Соціальна стратифікація (розшарування суспільства) — ієрархічно ранжирувана соціальна нерівність, а також процес, у результаті якого індивіди й групи виявляються нерівними один одному  й ієрархічно згрупованими відповідно до соціальних ознак. Стратифікаційна система має на увазі характерне розшарування й спосіб його твердження.

Соціальна структура суспільства є його якісна визначеність, що припускає соціальну нерівність, поліморфізм і мозаїчність його інфраструктури. Так, відомий німецький соціолог Р.Дарендорф більше чверті століття назад у нарисі «Про походження нерівності між людьми» писав: «Навіть у процвітаючому суспільстві нерівне положення людей залишається важливим неминущим явищем… Звичайно, ці розходження більше опираються на пряме насильство й законодавчі норми, на яких трималася система привілеїв у кастовому або становому суспільстві. Проте  , крім більше грубих розподілів по розмірі власності й доходів, престижу й влади, наше суспільство характеризується безліччю рангових розходжень…».

Соціальна диференціація викликає майнову, владну й статусну нерівність. Наслідком цього є нерівність: особистісне; можливостей досягти бажаних результатів (стартових і наступних умов реалізації потенційних здатностей особистості); умов життя (рівнів економічної самодостатності, соціального благополуччя, утворення й т.д.); результатів у різних сферах життєдіяльності.

У цьому значенні соціальна структура може розглядатися в аспектах цінностей і орієнтації життєдіяльності (цілемотиваційний аспект), організації життєдіяльності (організаційний аспект) і змісту практичної діяльності й спілкування (функціональний аспект).

Стосовно до проблематики соціальної політики соціальна структура є сукупність соціальних груп, пов’язаних із суспільством структурними відносинами, що визначають їх співвідносний соціальний стан, і сукупність соціальних інститутів, у рамках яких відбувається задоволення соціальних потреб членів суспільства.

Ключовими елементами соціальної структури є соціальні групи й соціальні інститути.

Соціальні групи — це елементи соціальної структури, типові форми існування в суспільстві більш-менш   розповсюдженого (масовидного) безлічі суб’єктів, що мають стійко подібний соціальний стан.

Соціальне (соціально-економічне, суспільне) положення — це стійко відтворений у даному суспільстві тип життєдіяльності людей (у тому числі тип індивідуальної життєвої долі), що формується сукупністю реально доступних їм умов і способів життєдіяльності й визначає фактичні можливості, спрямованість розвитку й в остаточному підсумку соціальний тип особистості. Соціальний тип особистості узагальнено відбиває сукупність її повторюваних, істотних соціальних якостей, від яких залежить приналежність до якої-небудь соціальної спільності, соціальній групі. Соціальні якості фіксують ті або інші суспільно значимі характеристики соціальної особистості, соціальних груп, невід’ємні від способу їхнього існування в даному політичному, соціокультурному просторі й часі.

Подібність соціального стану й відповідно соціальних проблем людей об’єктивно формує соціальну групу, якісно відмінну від інших соціальних груп.

Таким чином, соціальні групи об’єднані спільністю стійких  властивостей, що відтворюються, і співпадаючими соціальними інтересами своїх членів. У силу властивих їм властивостей вони виконують у суспільстві певні функції (соціальні ролі), без яких групи не можуть існувати (відтворюватися).

Соціальні групи можуть бути класифіковані по глибині й стійкості подібностей і розходжень між ними; по значимості розходжень для характеру суспільства, механізму його руху й складу рушійних соціальних сил; по повноті кола істотних розходжень у параметрах соціального стану.

Соціальні групи як елементи соціальної структури в кожний даний момент розвитку суспільства є в певній кількості, але нескінченна безліч їхніх зв’язків, їхніх взаємин. Ті самі   індивіди в різних зв’язках утворять різні соціальні групи. Соціальні групи й відносини між ними — продукт діяльності людей, що вони здійснюють для задоволення своїх потреб і соціальних інтересів, розділяючи при цьому соціальні ролі, поєднуючись, кооперуючись. Розглядаючи соціальну роль як відповідь на комплекс вимог, пропонованих суспільством до осіб, що займають відповідні соціальні позиції, слід зазначити, що в сукупності соціальні ролі, виконувані членами суспільства, персоніфікують пануючі суспільні відносини. Ці відносини в процесі людської життєдіяльності (і насамперед  виробничої діяльності) — основа формування й відтворення соціальних груп.

Повне коло істотних параметрів соціального стану включає характеристики суспільного лада, реальної доступності для групи влади в суспільстві й в економіці (власності), типу основних джерел засобів існування й розвитку, рівня й типу економічної й соціальної захищеності.

Кардинальні (корінні) і стійкі розходження по всьому колу істотних параметрів соціального стану є критерієм класового й кастового розподілу. Виділення класів або каст є генеральним при характеристиці соціальної структури.

Класи — елементи, що конституюють соціальну структуру, соціальні групи, чиє положення в суспільстві істотно розрізняється по основних параметрах, причому ці розходження мають стійкий і непереборний для даного суспільства характер, що настільки відбиває його сутність, що правомірно говорити про класову сутність суспільства.

Виділення класів характерно для класово-групового підходу до суспільства і його соціальній структурі. Інший – стратифікаційний — підхід або заперечує класовий розподіл суспільства, або ігнорує його при розгляді основних проблем суспільного розвитку й при аналізі ситуацій.

Про класи прийнято говорити стосовно до суспільств, що допускають реальну багатосуб’єктність (цивільне суспільство, а також схожі на нього суспільства з вираженою демократичністю суспільного й господарського життя). У суспільствах, де багатосуб’єктність відсутня або носить формальний, декларативний характер, генеральним структурним розподілом є кастовий розподіл.

У соціальній структурі можуть бути виділені основні й неосновні класи. Цей розподіл відбиває «змішаність» будь-якого суспільства й разом з тим наявність у ньому домінуючого господарського укладу й основного соціального протиріччя. У суспільствах, де домінує приватнокапіталістичний уклад, основним соціальним протиріччям є антагонізм найманої праці й капіталу, а основними класами — робітничий клас і клас капіталістів. Одночасно із цим можуть існувати і, як правило, існують класи землевласників, дрібна буржуазія, селянство й ін.

Нерідко  середній клас, що згадується, не є класом у точному змісті цього поняття. Назва «клас» застосовно в цьому випадку умовно, оскільки виділення цієї категорії населення визначено основною характеристикою — стійкою задоволеністю своїм соціальним станом у конкретному тимчасовому аспекті.

Деякі соціологи не розрізняють по змісту терміни клас і соціальний прошарок (страта). (У тих же випадках, коли дані поняття розрізняють, терміном «страта» позначають групи усередині класів, виділені за тими ж підставами, що й самі класи.) Інші вчені вважають ці категорії неоднозначними.

Таким чином, соціальні класи розрізняються фундаментальними соціально-трудовими відносинами, що визначають соціальний стан, тоді як соціальні шари відображають зовнішні форми соціального життя й пов’язані з ними розходження (у професії, престижі й т.п.).

Каста — відособлена суспільна група, члени якої зв’язані походженням або правовим положенням, які нерідко передаються в спадщину. Як правило, ця група ревниво оберігає свою замкнутість, відособленість, свої станові або групові привілеї.

Одним зі значимих ознак соціальної групи є соціальний інтерес, під яким розуміються соціально обумовлені потреби — економічні, політичні, духовні. Носіями тих або інших соціальних інтересів є соціальні спільності, соціальні групи. Соціальні спільності й групи — це неоднозначні поняття, хоча нерідко помилково трактується інакше.

Соціальна спільність — це один з різновидів елементів соціальної структури, загальна властивість яких — часткова подібність (спільність) лише деяких істотних характеристик соціального стану. Цим соціальна спільність якісно відрізняється від соціальної групи, який властива подібність всіх істотних характеристик соціального стану.

Подібність або спільність для великої кількості людей деяких з істотно важливих їхніх інтересів, а також поглядів, подань і соціального поводження складається у зв’язку з їхньою приналежністю до однієї й тій же просторово-тимчасовій або соціокультурній формі життєдіяльності — до конкретної країни, території, етносу, релігії, виробничій одиниці, до соціального осередку, заснованої на шлюбі й (або) кревному спорідненні, і т.п.

Знання соціальної структури суспільства, ролі й місця в ній соціальних груп і соціальних інститутів є основним чинником визначення суб’єктів і об’єктів соціальної політики, її цілей, пріоритетів, технологій.

Висновки

Суспільство — складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів і взаємозв’язків між ними.

Отже:

• соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;
• соціальні статуси, права і обов’язки, функціональний взаємозв’язок статусів відносяться до соціальних відносин;
• соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини — його статику.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:

• умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
• спільні інтереси, значної кількості індивідів,
• розвиток державності і виникаючі разам з нею форми організації людей як і різні соціальні інститути (наприклад, інституту права і законодавства);
• спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Список використаної літератури

1. Арутюнов В. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана» — К. : КНЕУ, 2008. — 312c.
2. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
3. Головашенко І. Філософія: навч. посіб. / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2009. — 180с.
4. Гончарук Т. Філософія: навч. посібник / Тернопільський національний економічний ун- т. — Т. : Підручники і посібники, 2009. — 360с.
5. Лозовой В. Філософія. Логіка. Етика. Естетика: підруч. для студ. вищ. навч. закл.. — Х. : Право, 2009. — 574с.
6. Максюта М. Філософія: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Національний ун-т біоресурсів і природокористування України. — 2-ге вид., стер. — К. : Урожай, 2009. — 472с.
7. Причепій Є. Філософія: підручник. — Вид. 3-тє, стер. — К. : Академвидав, 2009. — 592с.
8. Сидоренко О. Філософія: підручник / Олексій Павлович Сидоренко (ред.). — К. : Знання, 2009. — 891с.
9. Сосна В. Філософія: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — 2-ге вид., випр. — Хмельницький : ХНУ, 2009. — 386с.

• Філософія: ідеї, ідеології, персоналії / Юрій Васильович Омельченко (уклад.). — К. : Ракша М.О., 2009. — 296с.
• Щебра С. Філософія: підручник для студ. вищих навч. закл. / Сергій Пантелеймонович Щерба (ред.). — Житомир : Полісся, 2009. — 548с.