Вступ

Особливістю відображення здоров’я людини с безпосередній зв’язок її зовнішнім і внутрішнім середовищем, де важливу роль відіграє постава. Багато визначень характеризують поставу як звичне невимушене положення тіла, яке зберігається без надмірного м’язового напруження.

У багатьох країнах світу показником соціально-економічного розвитку є довголіття, яке залежить від стану здоров’я, рухової активності, фізичного виховання та розвитку. Останнім часом в Україні спостерігається тенденція до зниження показників здоров’я, особливо дітей та молоді. Статистика свідчить, що 80 % школярів мають суттєві відхилення у фізичному розвитку. Скорочується кількість тих, що регулярно займаються фізичною культурою та спортом.

Оскільки постава має велике значення, особливо в період росту і формування скелета дітей, то неправильні звичні положення тіла призводять до деформації хребта, грудної клітки, поперекового відділу, нижніх кінцівок, стопи. Таке неправильне навантаження сприяє прояву сколіотнчної хвороби і плоскостопості. Слід відзначити прямий зв’язок постави і тілобудови. Форма хребта, грудної клітки не тільки передається по спадковості, але залежить від необхідного механізму побудови вертикального стану тіла людини, тоді коли вона стоїть, сидить, крокує, біжить і тому подібне.

Концептуальні питання вивчення постави є об’єктом дослідження естетики, фізіології, біомеханіки, медицини, педагогіки, фізичної культури [1; 3; 4; 5; 7; 8 та ін.]. Аналіз науково-методичних джерел і практичний досвід свідчить про недостатність уваги вивченню постави її корекції.

Мета роботи полягає у визначенні теоретико-методичних підходів у характеристиці постави і ходи, їх зв’язок з фізичним та психічним станом людини.

1. Постава і хода як фактор відображення здоров’я людини

Найбільш широкому вивченню постави приділяється увага у фізичній культурі та медицині. Оригінальна зовнішність, манера тримати себе, співвідношення стрункості, величності та краси — ось що характеризує поставу.

Фізична культура розглядає поставу в комплексі як показник фізичного розвитку і здоров’я, фактор підвищення ефективності рухових дій, засіб профілактики спортивного травматизму і захворювання опорно-рухової системи. Медицина як показник фізичного здоров’я пов’язаний із конституційними умовами, активною діяльністю м’язів, що знаходяться під контролем психічного стану. Таким чином, поставу слід розглядати не тільки як соматичний показник, а певною мірою і як її психічний стан. Кожній дорослій людині постава притаманна тільки їй, так само як форма обличчя, колір очей, волосся, ніс і т. п. [6-8].

Що ж до шкільної освіти, то вона щільно пов’язує її з вихованням і гігієною [5].

Фізіологи трактують поставу як руховий стереотип (у комплексі безумовних і умовних рефлексів), що продовжується, вдосконалюється протягом індивідуатьного розвитку і виховання.

Із точки зору біомеханіки, постава визначається скелетною рівновагою і характеризується розподілом центрів тяжіння окремих сегментів тіла. Постава — комбінація положень усіх суглобів тіла в конкретний момент часу.

Для нормальної (правильної) постави характерне розташування частин тіла відносно хребта. Голова розміщена прямо, підборіддя трохи припідняте, плечі розгорнуті, надпліччя розміщені на одному рівні, живіт підтягнутий, ноги розігнуті в колінних та кульшових суглобах, грудна клітка не мас западин або вип’ячень, лопатки притиснуті до тулуба, їх кути розміщені на одній горизонтальній лінії, трикутники талії симетричні [3].

Відзначають такі вади хребта [3; 8]: кругла спина, плоска, плоско ввігнута, увігнуто-кругла.

Для круглої спини характерне зменшення вигинів шийного й особливо поперекового відділів хребта та збільшенням грудного. Зв’язки і м’язи спини розтягнуті, грудні скорочені, газова нахилена вперед, звисаючі плечі, дугоподібна спина, крилоподібні лопатки, трохи зігнуті ноги в колінних суглобах.

Ознаками плоскої спини с зменшення всіх фізіологічних вигинів хребта, особливо в поперековій ділянці. Діти з такою поставою мають знижену пружинну (ресорну) функцію хребта, мають схильність до бокових вигинів, недостатній кут нахилу тазу.

Плоско ввігнута спина є варіантом плоскої спини, трапляється довазі рідко і характеризується зменшенням грудного кіфозу при нормальному або трохи збільшеному поперековому лордозі. Таз сильно нахилений уперед і зміщений до заду, сильно вип’ячені назад сідниці, м’язи живота ослаблені, грудний і шийний відділи хребта плоскі.

Увігнуго-кругла спина характеризується збільшенням фізіологічних вигинів у передньо-задньому напрямку. Для верхньої половини тулуба притаманні майже ті самі зміни, що і при круглій спині. У нижній половині різко збільшена поперекова кривизна, яка сильно прогнута вперед, черевна стінка розтягнута (висячий живіт) [2; 3; 8].

Оскільки поставу розглядають з різних аспектів і вона є предметом вивчення різноманітних наукових досліджень, практичного досвіду, ми прийшли до такого визначення: постава — це поза людини, звичайна, невимушена, без зайвого напруження: тулуб та голова прагнуть вертикального положення, хребет утворює хвилеподібну лінію, контури грудної клітки вип’ячені вперед, живіт злегка підтягнутий, п’яти разом, пальці нарізно, ноги розігнуті уколінних і кульшових суглобах.

Для усунення вад постави слід застосовувати фізичну реабілітацію у вигляді корегувальної гімнастики, лікувального масажу, фізіотерапії.

Причинами, які призводять до виникнення неправильної постави, є недостатній фізичний розвиток дитини, гігієнічні особливості (тісний одяг, м’яке ліжко, особиста гігієна та ін.), перенесення важких захворювань у дитинстві (туберкульоз, рахіт, інфекційні захворювання та ін.), несприятливі робочі пози, такі види спорту, як велосипедний, бокс, боротьба, а також захворювання радикулітом, виразковою хворобою та ін.

Велике значення для усунення вад постави мають гімнастичні вправи, що виконуються з різних вихідних положень: сидячи, стоячи, в упорі стоячи на колінах, лежачи й у вису при різних положеннях голови, тулуба, рук та ніг. Вправи проводяться з предметами і без предметів, із різними розробленими конструкціями, спеціальні вправи. Рекомендується проводити заняття з корегувальної гімнастики протягом 30-45 хв з групою 10-12 осіб, 3-4 рази на тиждень. Складаючи комплекси вправ, потрібно знати, що вправи, які зміцнюють м’язи шиї, розвивають рухливість плечових, кульшових, гомілково-ступеневих суглобів, гнучкості у грудному й поперековому відділах хребта, розвивають силу м’язів спини, сприяють усуненню жирових відкладень у поперековій зоні, сприяють корекції постави.

Комплекс повинен включати вправи для всіх частин тіла, вправи з великою амплітудою для зміцнення м’язів тулуба, косих м’язів, верхнього плечового поясу, стрибкові вправи і т. п. Систематичний контроль за поставою, попередній підбір вправ для домашніх завдань повинен здійснювати вчитель фізичної культури.

2. Зв’язок ходи і постави людини з психічним розвитком

Дуже важливо пам’ятати про поставу. Слово «постава» у нас часто асоціюється зі старомодними класами, де навчали хорошим манерам. Насправді, постава багато в чому відображає вашу суть: як ви ставитеся до себе, як до вас ставиться життя, як ви себе відчуваєте в конкретній ситуації. Мати гарну поставу зовсім не означає бути витягнутим в струнку. Мова йде про природності посадки голови і такому положенні хребта, коли тіло не напружене і не сковано.

На поставі позначаються деякі укорінені звички. Якщо ви постійно сутулите плечі і втягуєте груди, така постава з часом стає для вас звичною й природною.

Характеризуючи рухи, ми говоримо про швидкість, напрямок і пози, з якими рухаємся. Якщо в якій-небудь ситуації ви відчуваєте себе ніяково, ваші рухи будуть, як правило, швидкими і рвучкими, оскільки ви прагнете вирватися з цієї ситуації.

Часто і швидко ми рухаємося і тоді, коли вважаємо, що нам набридають. Повільні важкі рухи можуть свідчити про нерішучість і нестачу енергії.

Якщо ви задоволені своїм тілом і відчуваєте себе розкуто, ваші рухи будуть енергійними і плавними; ви не будете метушитися і смикатися, будете прагнути зайняти побільше простору. Багато з нас володіють характерною ходою, в якій рух спрямовується певною частиною тіла.

Хода — це своєрідна картограма особистості. Її складовими є ритм, динаміка кроку і маса тіла. Всі ці дані у різних людей виявляються з більшою або меншою відмінністю. За ходою можна судити про самопочуття людини, її вік і характер. Можна виділити шість основних видів ходи.

1. Упевнена людина ходить швидко, розмахуючи руками, має ясну мету і готовий все реалізувати.
2. Критичний і потайний, пригнічує інших осіб, тримає руки в кишенях навіть в теплу погоду.
3. Людина, що знаходиться в пригніченому стані, волочить ноги і, як правило, дивиться під ноги, руки в русі або знаходяться в кишенях.
4. Людина, що зазнає спалах енергії, йде взявшись у боки, ніби має намір досягти мети найкоротшим шляхом.
5. Стурбований чоловік ходить в позі «мислителя», голова опущена, руки зчеплені за спиною.
6. Зарозумілий чоловік високо піднімає підборіддя, руки рухаються підкреслено енергійно, ноги наче дерев’яні, стиль — крокування лідера.

Схема тіла безпосередньо впливає на формування актуального та ресурсного стану людини. Актуальний стан – це той стан, у якому індивід перебуває у конкретний момент чи відрізок часу; він визначає характерні для індивіда поставу, ходу, спосіб дихання, міміку і жести, а також звичну міру фізичної активності. Ресурсний стан – це той оптимум фізичних можливостей, на який здатна людина і який вона може відчувати.

3. Візуальна психодіагностика щодо оцінки постави та ходи

Загальні та специфічні характеристики постави й ходи людини можуть багато розповісти уважному спостерігачеві [1].

У книзі «Мова тіла» А. Штангль наводить різні характеристики постави та ходи людини [3]. Так, гарна й невимушена постава свідчить про високу прийнятність і відкритість до оточення, про здатність до негайного використання внутрішніх сил та свободу від будь-якого стримую-чого примусу. Нерухомість або напруженість тіла вказують на реакцію самозахисту, уникнення контактів, закритість, часто чутливість, а також незграбне намагання бути коректним. Погана, в’яла постава, сутула спина вказують на покору, примирення, підкореність. Пози конвенціального характеру (одна чи дві руки в кишенях, руки закладені за спину або схрещені на грудях тощо) свідчать про нестачу самостійності та потребу в непомітному включенні себе в загальний порядок.

Досить інформативні для уважного спостерігача плечовий пояс і в цілому верхня частина тіла людини. Наприклад, високо підняті плечі зі злегка зсутуленою спиною свідчать про безпомічність, нервозність, хронічний страх, невпевненість і боязкість. Плечі, що спадають уперед, вказують на почуття пригніченості й слабкості, відчуття чи комплекс неповноцінності. Вільне опускання плечей свідчить про наступ відчуття впевненості, внутрішню свободу, володіння ситуацією. Відведення плечей назад вказує на рішення діяти, відчуття сили, активність, заповзятість, нерідко на переоцінку власних можливостей. Вип’ячена грудна клітка спостерігається в людей активних, з розвинутим відчуттям своєї значимості, потребою в соціальних контактах, впала ж грудна клітка вказує на відому байдужість, замкнутість, пасивність, покору й пригніченість.

Положення ніг і ступень також може надати певну інформацію про стан та психологічні якості людини. Так, стійка на обох ногах (ноги розставлені не більше ніж на дві ширини долоні) з рівномірно розподіленою вагою тіла характерна для людини сильної, врівноваженої, спокійної й твердої, яка вміє освоюватись у будь-яких обставинах. Не-рухома, застигла стійка за сильного напруження вказує на погану пристосовуваність, упертість, негнучке самоутвердження. Перемінлива стійка за недостатньої напруги, частої зміни основної опорної ноги та позиції ступень виказує нестачу твердості й дисциплінованості, ненадійність і боязкість. «Покачування», припідняття на носки «говорить» або про підготовку до активного руху, агресивну установку, або про зарозумілість. Стійка «широко розставивши ноги» вказує на потребу в самоствердженні, широкі зазіхання, завищену самооцінку, часто — на відчуття неповноцінності.

Якщо хода чи стійка характеризується помітною оберненістю назовні носків ніг, то говорять про «пихату» ходу, самозахоплення й самовдоволеність («виступає як павич»). Якщо ж носки ніг звернені всередину, до себе, то це вказує на відому внутрішню слабкість, відносну нестачу напруги, недостатню впевненість у своїх силах.

Розрізняються декілька типів ходи:

—         ритмічна хода — розслаблена форма припіднятого, проте врівноваженого настрою; вона типова для людей, які прогулюються;

—         рівномірна хода (за типом армійського маршового кроку) — вольова діяльність та прагнення до мети;

—         широкі кроки — часто вказує на екстраверсію, цілеспрямованість, заповзятість, невимушеність, абстраговане мислення;

—         короткі, маленькі кроки — найчастіше свідчить про інтроверсію, обережність розрахунку, швидке мислення й реакцію, стриманість; тип мислення скоріше конкретний;

—         ритмічно сильна хода (з посиленими рухами стегон) вказує на наївно-інстинктивну та самовпевнену натуру; розкачування плечей у резонанс характерне переважно для афективних і самозакоханих індивідів;

—         човгання, «провисаюча» хода — це відмова від вольових зусиль і прагнень, в’ялість, повільність, лінощі;

—         тверда, незграбна, ходульна, дерев’яна хода свідчить про скутість, нестачу контактів, боязкість, нездатність до вільного прояву;

—         постійне припіднімання вгору (на напружених носках ніг) — це прагнення вгору, яке зумовлюється сильною потре-бою, відчуттям зверхності, особливо інтелектуальної [3].

А. Штангль розрізняє також декілька способів посадки людини:

а)       закриту посадку (ноги й ступні стулені), що свідчить про боязнь контактів, нестачу внутрішньої впевненості в собі;

б)       безтурботно-відкриту посадку (ноги чи принаймні стегна широко розставлені), яка вказує на нестачу дисципліни, лінивість, байдужо-примітивну безцеремонність;

в)       ноги покладені одна на одну — це природна самовпевненість, добросердний настрій, немає готовності до діяльності чи захисту;

г)       посадку на кінчику стільця з випрямленою спиною, що свідчить про високий ступінь зацікавленості в предметі розмови;

ґ) посадку за постійної готовності підхопитись (наприклад, одна ступня під сидінням стоїть повністю, друга по-заду неї на носку), яка типова для невпевнено-боязких чи злобно-недовірливих натур [3].

Деякі особові ознаки людини можуть позначатись на типовій для неї позі. Так, зарозумілі люди нахиляють корпус назад, виставляючи груди та відкидаючи голову. Люди скромні намагаються бути непомітними, тому сутуляться, голову втягують у злегка припідняті плечі. Типовий підлабузник нахиляє весь торс уперед, погляд при цьому спрямований на співрозмовника, на обличчі широка підлеслива посмішка. Визначення характеру людини за її зовнішністю — справа, безумовно, складна. При цьому необхідно враховувати, що деякі люди намагаються зама-скувати внутрішній зміст зовнішньою грою, однак певну інформацію про індивідуально-психологічні особливості особи й поведінку людини її типові пози все-таки містять.

Кожен жест людини — це як слово в мові. Є деякі групи жестів, які виражають різні позиції людини в процесі спілкування [2].

Жестами відкритості є такі: розкриті руки долонями вгору (жест пов’язаний із щирістю й відкритістю); знизування плечима, що супроводжується жестом відкритих рук (позначення відкритої натури); розстібання піджака (відверті та дружньо налаштовані до людини особи часто розстібають чи навіть знімають піджак у її присутності). Наприклад, коли діти пишаються своїми досягненнями, вони відверто показують руки, а коли почувають свою провину чи насторожено сприймають ситуацію — ховають руки в кишені або за спину. Фахівці також помітили, що коли ділові переговори йшли успішно, спостерігалась така жестова група: учасники переговорів, які сидять, розстібають піджаки, розпрямляють ноги, пересуваються на край стільця, ближче до столу, який відділяє їх від співрозмовника.

Жестом захисту (оборони) є ситуація, коли руки схрещені на грудях (використовуються для вираження оборони). Руки, затиснені в кулаки, також вказують на захисну реакцію співрозмовника.

Жести оцінки — це жести, що мають відношення до задумливості й мрійливості: жест «рука біля щоки» (люди, які спираються щокою на руку, звичайно глибоко занурені в роздуми); жести критичної оцінки (підборіддя спирається на долоню, вказівний палець витягується вздовж щоки, решта пальців нижче рота; це позиція «почекаємо — побачимо»); людина сидить на краю стільця, лікті на стегнах, руки повільно звисають (позиція «це чудово»); нахилена голова (жест «уважне слухання»); почісування підборіддя (жест «добре, давайте поміркуємо», він використовується, коли людина зайнята прийняттям рішення); жести з окулярами (протирання скелець, взяття до рота дужки окулярів тощо) — це пауза для роздумів, людина бажає отримати час для обміркування свого становища перед тим, як чинити більш рішучий опір, потребує пояснень чи поставила запитання; ходіння — жест, що позначає спробу людини вирішити складну проблему або прийняти важке рішення; пощипування перенісся — жест, що звичайно поєднується із заплющеними очима, свідчить про глибоку зосередженість і напружені роздуми.

Жестами підозри та скритності є такі: рука, що прикриває рот (співрозмовник старанно приховує свою позицію з питання, яке обговорюється); погляд убік (показник скритності); ноги (або все тіло), що повернуті до виходу (явна ознака того, що людина хоче закінчити зустріч, бесіду чи те, що відбувається); торкання або легке потирання носа, зазвичай вказівним пальцем (знак сумнівів; інші різновиди цього жесту — потирання вказівним пальцем за чи перед вухом, потирання ока).

Розглянемо жести домінантності/підпорядкованості. Зверхність може бути виражена в привітному рукостисканні, коли людина міцно стискає вашу руку та повертає її так, що її долоня лежить зверху вашої, вона намагається виразити дещо подібне до фізичної зверхності. І навпаки, коли людина протягує руку долонею вгору, вона демонструє готовність прийняти підпорядковану роль. Коли рука людини під час розмови недбало засунута до кишені піджака, при цьому великий палець перебуває зовні, це виражає її впевненість у зверхності над вами.

Жестом готовності є руки на стегнах. Це перша зрозуміла ознака готовності (її часто можна спостерігати в спортсменів, які чекають на свою чергу). Варіація цієї пози в положенні сидячи — людина сидить на краю стільця, лікоть однієї руки та долоня іншої спираються на коліна (так сидять безпосередньо перед укладенням угоди чи, навпаки, перед тим, як встати й піти).

Також вирізняються жести перестраховки. Деякі з жестів пальців розкривають невпевненість, внутрішній конфлікт чи побоювання. Так, дитина в цьому разі смокче палець, підліток гризе нігті, а дорослий часто заміняє палець ручкою чи олівцем та гризе їх. Інші жести такої групи — переплетені пальці рук (при цьому великі пальці нервово потирають один одного), пощипування шкіри, торкання спинки стільця перед тим, як на нього сісти, під час зібрання інших людей. Для жінок типовий жест посилення внутрішньої впевненості — повільне й витончене піднімання руки до шиї.

Жестами фрустрації є такі: коротке дихання, часто поєднане з різними неясними звуками, подібними до сто-гону, мукання тощо (той, хто не помічає момент, коли його опонент починає коротко дихати, та продовжує доказувати своє, може зіткнутись із серйозними неприємностями); тісно зчеплені, напружені руки — жест недовіри й підозри (той, хто намагається, зчепивши руки, запевнити оточуючих у своїй щирості, зазвичай не має великого успіху); руки, що міцно стискують одна одну, спостерігаються тоді, коли людина вскочила в халепу (наприклад, повинна відповідати на запитання, яке містить серйозне обвинувачення проти неї); захисне прогладжування шиї долонею (у багатьох ситуаціях — коли людина займає захисну позицію), жінки зазвичай поєднують цей жест із поправлянням зачіски.

Жест довіри — пальці з’єднуються подібно до куполу храму (жест «купол»). Це означає довіру, проте часто й деяку самовдоволеність, егоїстичність або гордість (дуже поширений жест у відношеннях начальника й підлеглого, при цьому чим вищий ранг керівника, тим вище він держить руки).

Жест авторитарності — руки з’єднані за спиною, підборіддя підняте до верху. Типова авторитарна поза (так часто стоять міліціонери, вищі керівники, військові командири). Загалом якщо ви бажаєте дати зрозуміти свою вищість, то все, що треба зробити, — це фізично піднятись над цією людиною, сісти вище, коли ви обидва сидите, або встати.

Жести нервозності — покашлювання, прочищення горла (ті, хто часто прочищає горло, почувають себе невпевнено та неспокійно); лікті ставляться на стіл, утворюючи піраміду, вершина якої — кисті рук, розташовані прямо перед ротом (таки люди грають із партнерами в «кішки- мишки», доки ті не дають їм можливість «розкрити карти», вказівкою на це є вбирання рук знову на стіл); подзвонювання монетами в кишені (вказує на стурбованість людини з приводу грошей або їх нестачі); посмикування себе за вухо (ознака того, що співрозмовник хоче перервати розмову, проте стримує себе).

Жест самоконтролю — руки заведені за спину, і там одна сильно стискає іншу. Інша поза — людина сидить у кріслі зі схрещеними гомілками та вчепилась у підлокітник руками (типова для тих, хто чекає на прийом у зубного лікаря). Такі пози сигналізують про бажання людини впоратись із сильними почуттями й емоціями.

Жести нудьги — постукування ногою по підлозі або ляскання ковпачком ручки; голова спирається на долоню; машинальне малювання на папері; пустий погляд («я дивлюсь на вас, проте не слухаю»).

Жестами догляду (або «причепурювання») у жінок є пригладжування або поправляння волосся, одягу; розглядання себе в люстерко, повороти перед ним; покачування стегнами; повільне схрещування й розведення ніг на очах у чоловіка; погладжування себе по литках, колінах, стегнах; балансування черевика на кінчиках пальців («у вашій присутності я відчуваю себе затишно»), У чоловіків такими жестами є поправляння краватки, запонки, піджака; випрямляння тіла, рухи підборіддям угору-вниз тощо.

Візуальне сприйняття поведінки людини завжди визначає комплексний підхід, що водночас ґрунтується на детальному вивченні окремих її рухів. Однак лише поєднані в цілісну картину різні жести й мімічні рухи, які при цьому включаються в контекст конкретної ситуації поведінки, дають можливість загалом зробити ту чи іншу оцінку психічного й фізичного стану індивіда. Розрізнені рухи тіла, що супроводжуються відповідною мімікою, складаються в «сигнали тіла», які дають змогу з певною часткою умовності скласти загальне судження про людину.

На переконання А. Штангля, для мислення характерні інтелектуалізм без глибини почуттів (монотонні рухи за слабкості напруги), мрійливість (повністю розплющені очі за загального розслаблення), погана здатність до мислення («зморшки потреби», що з’являються за будь-яких сильних вражень чи постановки важких запитань) [3].

Про активність свідчать напруга, розправлені назад плечі, наповнена повітрям грудна клітка, повністю випрямлена голова, глибока носо-губна складка, роздуті крила носа, гучність голосу, стискання щелеп, а про пасивність — слабкість напруги, розслаблено звисаюча вниз голова, привідкритий рот.

На егоїзм вказують нав’язливе проникнення в особистий простір іншого, розпливчаста, неясна вимова; його скоріше можна очікувати за сильної волі та розуму. Про альтруїзм свідчать «погляд у хмари» за загальної розслабленості, здатність до натхнення; його скоріше можна очікувати за більш сильного розвитку почуттів.

На екстраверсію вказують активність, живий темперамент, широкі рухи, широкі кроки, схильність до малої дистанції під час розмови, а на інтроверсію — стриманість, спокійний темперамент, неширокі рухи, короткі чи маленькі кроки, стиснені губи, схильність до великої дистанції під час розмови.

Воля, самодисципліна виявляються в прямолінійній форми рухів, незграбних рухах, невідповідно слабкій руховій поведінці, монотонних рухах за напруженості, у твердому погляді, ясній і чіткій вимові, рівномірно скутій, одноманітній манері розмовляти, а нестача сили волі — у човганні, «обвислій» ході, невизначеному погляді, недоречному морщенні носа, неясній, нечіткій вимові.

Про переважну визначеність розумом (тип мислення) свідчать сильна, така, що доходить до надмірної, напруга, прямолінійність рухів, загалом неспритні й «зарегульовані» рухи, гостро окреслений рот, малі зміни гучності мови, фальцет, кутасто-відривчаста мова, а про переважну визначеність почуттями (художній тип) — виражене, таке, що доходить до надмірного, розслаблення, вільна й розслаблена звичка рухатись, сильні зміни гучності мови, м’який рот, неясна вимова, грудний голос.

На впевненість у собі вказують гарна, невимушена постава, вільно опущені плечі, випрямлена голова, спокійні й широкі рухи, зрозумілий напрямок рухів угору, твердий погляд, не порушений ритмічно потік мови, а на невпевненість — високо підняті плечі та злегка згорблена спина, втягнуте підборіддя, звужена грудна клітка, закрита постава, помітне переважання рухів униз і до себе, маленькі й швидкі кроки, «зморшки потреби», блимання, неясна вимова.

Переоцінка себе, зарозумілість виявляються в розправлених назад плечах, роздутій грудній клітці, надто високій посадці голови, погойдуванні вверх під час ходіння та стоячи, напівприкритих очах, горизонтальних зморшках на лобі, оцінному прямому погляді, кривій односторонній посмішці.

Про зовнішнє зображення твердості (як над- компенсацію) свідчать руки в боки, голова відкинута назад, стійка «широко розставивши ноги», поза сидячи нога на ногу за деякої напруженості, демонстративно розслаблений тип рухів, підкреслено великі й повільні кроки, руки за спиною, помітне збільшення гучності голосу, форсована вимова.

Порядність, усвідомлення відповідальності виявляються в повністю розплющених очах, прямому погляді за оберненого до співрозмовника обличчя, малорухомій, проте багатій на форми міміці, нормальній, ясній вимові.

Вказівка на можливу нестачу позитивних якостей — це надмірне розслаблення, згорблена спина, викривлена посмішка, неясна вимова, нерівномірність у ритмі голосу; на лицемірство — «погляд у небо» за напруженого обличчя; на хитрощі — примружений погляд збоку та водночас надмірно зафіксований, єлейний, розпливчасто-масний голос.

Висновки

Отже, наведені характеристики зовнішнього вигляду й поведінки людини дають змогу спостерігачеві правильно «читати» та розуміти різноманітні тілесні сигнали, що сприяє взаєморозумінню та взаємодії між людьми.

Таким чином, сприймаючи зовнішній вигляд, дії, вчинки та загалом діяльність тієї чи іншої людини, ми отримуємо можливість «привідкривати» її внутрішній світ, пізнавати переконання, потреби, інтереси, почуття, характер і здатності особи. Тому ці знання, особливо отримані психологічні дані про людину, вимагають величезного такту й обережності в їх використанні. Досвід показує, що за тривалого заняття тим чи іншим видом професійної діяльності в багатьох осіб часто виникає тенденція оцінювати інших людей із певної позиції, що може перетворитись на негативну звичку. Щоб уникнути цього, важливо виключати будь-яку упередженість під час сприйняття та оцінки інших людей. 

Список використаної літератури

1. Вальсевич В. К. Что нужно знать о движении человека // Фнз. культура: воспитание, образование, тренировка.- 1997.- № 2.- С. 46-50.
2. Зацепин Т. С. Ортопедия детского и подросткового возраста.- М.: Медгиз, 1956.- С. 146.
3. Земсков Е. А. Откуда что берется (о формировании осанки и походки у человека // Фнз. культура: воспитание, образование, тренировка.- 1997.-№ 1.—С. 52-57.
4. Кашуба В. А. Біомеханіка осанки.- К.: Олімп, л-ра 2003.- 220 с.
5. Круцевич Т. Ю. Методи дослідження індивідуального здоров’я дітей і підростив у процесі фізичного виховання.- К.: Олімп, л-ра, 1999.- С. 2.
6. Маркс О. В. Ортопедическая диагностика.- М.: Наука и техника 1978.- 160 с.
7. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры. Введение в предмет: Учеб, для высш. спец, физкульт. учеб, заведений. Изд. 4-е, стер.- СПб.; М.; Краснодар: Лань; Омега 2004.- 159 с.
8. Мухін В. М. Фізична реабілітація.- К.: Олімп, л-ра 2000.- 424 с.
9. Гарнер А. Язык разговора / І.А. Гарнер, А. Пиз. — М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. — 146 с.
10. Пиз А. Как читать мысли других по их жестам І А. Пиз ; пер. с англ. Н. Котляр. -М. : Смысл, 1995. -278 с.
11. Штангль А. Язык тела: познание людей в профессиональной и обыденной жизни I А. Штангль. -М. : Экономика, 1986.-223 с.
12. Щокін Г. Як читати людей по їх зовнішньому вигляду/І. Г. Щокін. — К. : Україна, 1992. -239 с.