Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом є пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальна мета, спосіб виконання, контроль та оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив — пізнавальна мета — пізнавальна задача — пізнавальні дії — контроль — оцінювання. Навчальна діяльність є процесом, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює існуючі в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності. Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: на- учіння та навчання. Научіння — це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов’язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і набуття необхідних навчальних компетентностей[1].

Навчальна діяльність посідає значне місце у виправленні засуджених. Вона впливає на засуджених, сприяє розвитку в них моральних якостей, розширює поле їхньої колективної діяльності та спілкування. Успіхи в навчальній діяльності підвищують соціальний престиж засуджених, зміцнюють їхнє положення в колективі, сприяють самоствердженню суспільно корисними засобами й способами. Під час навчання засуджені вступають у взаємодію не тільки з певною сукупністю фактів, відомостей у вигляді теорій, законів, правил тощо, а й з організатором цього процесу — учителем, а також з іншими засудженими. У процесі цієї взаємодії встановлюються емоційні та психологічні контакти, що є джерелом формування колективних взаємин і спілкування між ними. У результаті засуджені не просто здобувають нові знання, а й збагачують досвід колективної діяльності, вступають у нові взаємодії з навколишньою дійсністю.

З огляду на це заслуговує на увагу праця В. Литвишкова та А. Мітькіної [2, 246-247], в якій аналізується вплив навчальної діяльності на виправлення засуджених. Учені визначають, що під навчальною діяльністю в умовах виправної установи слід розуміти форму активного ставлення до навчання, спрямованого на розвиток у засуджених розумових сил, інтелектуальних почуттів, психічних процесів, пізнавальних інтересів, формування світогляду, моральних властивостей і якостей. Навчальна діяльність в умовах виправних установ має свою специфіку. Вона відзначається ізоляцією засуджених від життя людей, що перебувають на волі, від широкої суспільної практики соціального будівництва, діяльністю малих груп, що виявляють негативний вплив на її організацію, низьким рівнем пізнавальної активності засуджених тощо.

Одним із перших, хто підкреслював позитивний вплив навчальної діяльності на виправлення засуджених, був С. Познишев. Ще в 20-х роках ХХ ст. він писав: «Освіта в пенітенціарній установі повинна мати місце, оскільки вона необхідна, щоб знищити ту розумову пітьму, в якій порок і злочин приховує своє глибоке коріння. Освіта, що дається в школі в місцях позбавлення волі, повинна, наскільки можливо, зачіпати світ етичних понять і життєвих ідеалів» [3, 211].

Враховуючи зазначене вище, є очевидним, що організація навчальної діяльності засуджених входить до контексту загальних проблем, що характеризують стан і тенденції розвитку всієї пенітенціарної системи держави, та є актуальним і нагальним питанням, яке потребує пильної уваги, докладання значних зусиль і невідкладного вирішення.

Проблема загальноосвітнього навчання осіб, а також організації навчальної діяльності засуджених до позбавлення волі, їх правового регулювання ніколи не залишалось поза увагою вчених як радянського, так і пострадянського періодів. Зважаючи на виключну важливість цього напряму діяльності держави, зазначені питання були предметом наукових розробок у ряді дисертацій, монографій, інших праць таких вчених, як: Ю. Антонян, Л. Багрій-Шахматов, І. Богатирь- ов, О. Бєляєв, Т. Бутенко, П. Дагель, М. Дєтков, О. Джужа, П. Дубовець, Е. Зауторова, А. Зубков, М. Ісаєв, В. Кор- чинський, В. Льовочкін, С. Кузьмін, Т. Любжина, Г. Мінаков, О. Міхлін, Т. Минязєва, Т. Наговіцина, А. Наташев, С. Познишев, Г. Радов, А. Ременсон, Синьов, І. Сергєєв, В. Селіверстов, Скоков, А. Сломчинський, Ю. Смі- щук, А. Степанюк, Н. Стручков, Ф. Сун- дуров, Ю. Ткачевський, К. Толкачов, В. Трубников, І. Упоров, Ю. Шинкарьов, І. Шмаров, І. Яковець та ін.

Праці названих правників, безумовно, мають величезне теоретичне та практичне значення, є базою для подальших досліджень, але певні роботи були підготовлені на підставі застарілого (відміненого) кримінально- виконавчого законодавства, а тому недостатньо відповідають чинному законодавству та сучасним реаліям. Деякі питання щодо навчання осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядалися вченими фрагментарно. Саме тому спробуємо дослідити проблему організації навчальної діяльності серед осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, більш детально, спираючись на сучасні методи та можливості отримання освіти за допомогою сучасних досягнень як у сфері педагогіки та науки, так і у сфері інформаційних технологій.

Дослідження свідчать, що між рівнем виправлення й ставленням засуджених до навчальної діяльності існує певна залежність: чим вище рівень виправлення, тим, відповідно, сумлінніше ставлення засуджених до навчання, і навпаки, чим сумлінніше засуджені ставляться до навчальної діяльності, тем вище рівень їх виправлення. При вивченні процесу виховання в навчальній діяльності необхідно встановити ті мотивуючі фактори, які впливають на цей процес. В. Ли- тишков та А. Мітькіна виявили чотири групи мотивів.

Перша група пов’язана із суспільною спрямованістю: особа вчиться для того, щоб мати середню освіту; закінчити згодом технікум, ВНЗ; довести своє виправлення; підвищити свій загальноосвітній і культурний рівень.

Мотив другої групи пов’язаний з винагородою за навчання: прагнення засудженого звільнитися умовно-достроково; навчання дає додаткові пільги; схвалення оточуючих.

Третя група пов’язана із загрозою застосування певних санкцій: засуджений вчиться, тому що змушують, а він не хоче бути покараний за невиконання наказу.

Четверта група має нейтральний характер: особа вчиться лише тому, що все одно нічим більше займатися, де, зрештою, можна виокремити такі мотиви навчання, пов’язані з:

1) суспільною спрямованістю;

2) егоїстичною спрямованістю;

3) нейтральною спрямованістю.

Аналізуючи викладене вище, слід зазначити, що мотивація навчальної діяльності засуджених впливає на рівень розвитку колективу, в якому вони перебувають.

Також простежується така закономірність: відсоток засуджених з егоїстичною спрямованістю виявляється більшим у колективі з низьким рівнем розвитку. Водночас засуджені із суспільною мотивацією більшою мірою виявляються в колективі, що виховує, з більш високим рівнем розвитку.

Таким чином, засуджені з вузько- егоїстичною мотивацією навчальної діяльності протистоять суспільно значущим починанням колонії щодо їх перевиховання, вони породжують негативну атмосферу й асоціальний мікроклімат. Реалізація тієї або іншої мотивації пов’язана з подоланням різних труднощів, які можна об’єднати за чотирма основними блоками:

1) труднощі, пов’язані із самою навчальною діяльністю;

2) труднощі, пов’язані зі ставленням до себе;

3) труднощі, пов’язані зі ставленням до інших людей;

4) труднощі, що випливають із відбування покарання.

Зазначені види труднощів мають пряме відношення до виховного процесу. Дійсно, діяльність, відносини, умови покарання можуть як гальмувати виховний процес, так і сприяти його розвитку. Усе залежить від того, якими способами й методами будуть долати ці труднощі засуджені. Подолання засудженими труднощів позитивними способами сприяє виробленню в них моральних якостей, колективістської мотивації, морально стійкої позиції.

Готовність засуджених долати труднощі позитивними способами створює позитивні тенденції у виховному процесі. Існує також пряма залежність між готовністю засуджених долати труднощі в навчальній діяльності й рівнем виховання. Чим сильніше така готовність, тим вище рівень розвитку виховного процесу і навпаки: якщо в колективі сформована позитивна суспільна думка, правильні етичні й моральні норми поведінки, колективістські взаємини між засудженими, то подолання труднощів здійснюється найбільш успішно.

Таким чином, навчальна діяльність є важливим засобом процесу виховання у виправній установі. Аби ця діяльність давала позитивні результати, необхідно:

а) щоб її мета усвідомлювалася засудженими, що вимагає об’єднання зусиль усього колективу;

б) щоб у процесі діяльності між членами колективу утворювалися відносини взаємної відповідальності й залежності;

в) щоб контроль над діяльністю частково здійснювався самими засудженими;

г) щоб у колективі була створена атмосфера доброзичливості, товариської взаємодопомоги, відповідального ставлення не тільки до особистої долі, а й до успіхів або невдач усього колективу.

Тому у цьому випадку замість традиційної формули навчання «учитель — учень» буде передбачатися більш складне співвідношення «учитель — колектив — учень». Застосовуючи системно-структурний підхід до підвищення ефективності виховання в навчальній діяльності, можна стверджувати, що замість традиційної системи керування процесом навчання ми будемо мати трохи іншу модель, де всі зовнішні керуючі впливи (навчальні програми, інструкції, вказівки, розпорядження директора школи) трансформуються у вплив учителя на колектив і через нього — на учнів. Зворотна інформація про успішність і поведінку як окремих учнів, так і колективу надходить до вчителя, який корегує діяльність, змінюючи форми й методи навчання. У цьому випадку суб’єктами навчальної діяльності є не тільки вчитель і учні, а й колектив класу. За такого підходу навчальна діяльність стає колективною, пізнавальною. Саме така діяльність сприяє розвитку виховного процесу, переходу його з одного (нижчого) рівня на інший (вищий) [2, 246-247].

Приділивши увагу системно-структурному підходу до підвищення ефективності виховання в навчальній діяльності засуджених до позбавлення волі, а також формули «учитель — колектив — учень», вважаємо за доцільне особливу увагу звернути на рівень взаємодії двох систем: пенітенціарної та освітньої. Як вже зазначалось, освіта в місцях позбавлення волі має свої особливості, в певних випадках — обмеження. Виникають запитання: чи усі засуджені до позбавлення волі дійсно прагнуть здобути освіту, стати на шлях виправлення через призму навчання, мають гарантію свободи вибору в умовах ізоляції на отримання освіти? Мабуть, законодавчого закріплення можливості отримання загальноосвітнього та професійно-технічного навчання особами, засудженими до позбавлення волі, цього зовсім недостатньо задля того, щоб констатувати, що проблема освіти в пенітенціарній системі успішно вирішується, бо недоліками є слабке фінансування державою, відсутність обладнання та приміщення. Швидше за все, не можна ігнорувати сам механізм отримання освіти в органах і установах виконання покарань (далі — ОУВП), обов’язково необхідно робити акцент на якості отриманої освіти. Слід погодитися, що в навчанні осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, зараз немає чітких заданих орієнтирів, які визначають траєкторію буття та розвитку освітніх закладів на найближчу перспективу. Ця проблема виникла й залишається до сьогодні, але часто спроби її вирішення з тих чи інших причин ігноруються. Досить слушно з цього приводу висловився російський вчений А. Сломчинський: «Сложнее и запутаннее выглядит ситуация тогда, когда необходимо оценить уровень взаимодействия двух систем: пенитенциарной и образования. Если сказать кратко, то взаимодействие осуществляется весьма слабо, и главной причиной является отсутствие целеполага- ния с той и с другой стороны. Управленческие инстанции образования не знают, ЧТО делать с системой образования осужденных. Управленческие инстанции пенитенциарной системы не знают, КАК средствами образования добиться желаемого результата, при этом ожидаемый результат определяется настолько общей, расплывчатой и неопределенной формулой («исполнение наказания»), что педагоги смутно представляют себе, в чем может заключаться их вклад в достижение этого результата» [3, 177-178]. На практиці досить часто мають місце лише випадки, коли засуджених примушують отримувати освіту, незважаючи на їх небажання. Тобто засуджений розуміє, що у разі відмови від отримання освіти він буде покараний працівниками виправної установи. Педагог установи, розуміючи це, діє «нібито автоматично», також незважаючи на те, який саме результат внаслідок навчання отримає засуджений. Таким чином, у цьому випадку особа, засуджена до позбавлення волі, позбавлена свободи вибору на отримання освіти та усвідомленого сприйняття необхідності отримання цієї освіти. Особливо це стосується неповнолітніх осіб, які взагалі не вбачають перспективним життя за гратами.

Таким чином, зазначене вище дає змогу дійти висновку, що засуджені до позбавлення волі втрачають раціональні складові аргументації та реагують на психологічні компоненти, які покладені в основі педагогічного переконання в навчальній діяльності. Саме тому одним з виходів із ситуації, яка склалася (існує), є гуманізація загальної освіти в пенітенціарній системі, а також взаємодія двох систем: пенітенціарної та освітньої. Гуманізацію загальної освіти можна розглядати як зовнішній фактор по відношенню до системи освіти, яка повинна виявлятися у відсутності замкнутості, закритості, жорсткості, виходячи зі специфіки пенітенціарію, а також як внутрішній фактор — наявність стабільності. «Система освіти засуджених знаходиться зараз у розпливчастому та невизначеному стані вже за визначенням, виходячи з «начинки» самих виправних установ. Адже у соціальні лепрозорії, якими є пенітенціарні установи, зібрані ті, хто, за оцінкою правоохоронних органів та судової системи, заважають, перешкоджають стабільності суспільства та держави. Саме тому виправні установи — це епіцентри соціального негативу, що позначаються істотним чином й на діяльності освітніх закладів при виправних установах» [3, 177-178].

Говорячи про взаємодію двох систем — ОУВП та освітню — можна висловити думку, що освітня система прагне до «відкритості», а пенітенціарна діє в умовах «закритості». Необхідність мати базу даних для організації освітнього процесу та закритості для педагогів інформації про засуджених до позбавлення волі є істотною суперечністю та реальною умовою, що орієнтує на пошук критеріїв, джерел, інструментаріїв для здійснення гуманізації навчання засуджених.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Розенова М. Психологія навчальної діяльності [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.ua/school/psychology/1675
2. Литвишков В. М., Митькина, А. В. Пенитенциарная педагогика : курс лекций. — М., 2004. — 400 с. — Лекция 13. — С. 246-247.
3. Сломчинский А. Г. Гуманно ли современное образование осужденных // Мир образования — образование в мире. — 2005. — № 1 (17). — С. 177-178.