Вступ

Актуальність теми. У сучасній економіці лізинг є відносно новим інструментом підприємництва, активне використання якого може стати потужним імпульсом технічного переоснащення виробництва та економіки загалом. Для досягнення високої ефективності здійснення суб’єктами лізингової діяльності необхідно правильно визначити мету та розуміти особливості лізингу, спрямованого на досягнення цієї мети. Для правильного розуміння сутності лізингу необхідно класифікувати лізингову діяльність залежно від мети її здійснення різними суб’єктами.

Питання аналізу змісту та структури, системи класифікації лізингу розглядалися у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців: А. Аюпов, В. Рошило, І. Грищенко, Н. Внукова, К. Ковальчук, Т. Черемисова   та інші. Питаннями лізингу займається Міжнародна фінансова корпорація у межах проекту “Розвиток лізингу в Україні”. Проте, лізинг є складним процесом, який вимагає досконалого вивчення для його розуміння та вдосконаленням лізингової діяльності в Україні.

Розвиток лізингу є неможливий без створення умов, сприятливих для організаційно-правових механізмів лізингу, які забезпечили б ефективну взаємодію всіх його учасників. Тобто йдеться про ринок лізингу, який виступає складовою частиною сучасного ринку капіталу як головного елементу системи господарювання та механізму реалізації ринкової економіки. Фінансовий лізинг сприяє взаємодії суб’єктів господарювання з приводу отримання доступу до найновішої техніки і сучасних технологій, відіграючи таким чином важливу роль у процесі активізації інвестиційних процесів та модернізації економіки країни.

Метою роботи є класифікація лізингу залежно від мети здійснення лізингової діяльності різними суб’єктами, які функціонують на ринку лізингу.

1. Мета та завдання фінансового лізингу

Лізинг можна розглядати з різних поглядів: організаційно- правового, економічного, інвестиційного, інноваційного тощо, залежно від мети формування лізингових відносин.

Одні науковці розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності, інші — цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою чи однією з її форм, що, своєю чергою, зводиться до найманих чи підрядних відносин, треті — вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користуватися чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто керування чужим майном за дорученням довірителя [5, с. 102].

З організаційно-правового погляду, лізинг — це специфічна довгострокова оренда машин, обладнання, транспортних засобів і споруд виробничого призначення. Головні відмінності лізингу від оренди — це тривалість операції та виплата вартості об’єкта. Щодо права власності, то на відміну від договору купівлі-продажу майна, згідно з яким право власності переходить від продавця до покупця відразу, при лізинговому договорі право власності на предмет оренди залишається за лізингодавцем, а до лізингоодержувача переходить лише право тимчасового користування майном.

З економічного погляду, лізинг — це своєрідна форма кредитних відносин, оскільки зберігаються риси кредиту (терміновість, зворотність, платність). Проте, на відміну від банківського кредитування, лізинговий кредит має певні відмінності. Відмінна особливість лізингу полягає в тому, що учасники договору оперують не грошовими коштами, а майном. Лізинговий кредит — це відносини між юридичними і фізичними особами, які виникають з приводу передачі майна в тимчасове користування і супроводжуються укладенням лізингового договору.

З інвестиційного погляду, лізинг є своєрідною інвестицією капіталу, оскільки об’єкт позички має форму матеріального майна. Інвестиційний лізинг В.І. Рошило визначає як фінансування з метою збільшення підприємницьких можливостей споживача та зменшення одноразових капітальних вкладень [5, с. 119]. У такому разі, лізинг є своєрідною формою інвестування у відновлення виробничого апарату, заміни фізично зношених і морально застарілих основних фондів, впровадження прогресивних технологій.

Інноваційна складова полягає в організації відносин між суб’єктами лізингової діяльності в процесі інноваційної діяльності. Лізинг стимулює інноваційні процеси. Сьогоднішні існує немало праць, в яких розглядається інноваційний аспект лізингових відносин. Автори називають цей аспект терміном “інноваційний лізинг”. Так, В.І. Рошило у праці [5, с. 101] розглядає інноваційний лізинг як вид інноваційних відносин, що закріплений договором лізингу і ґрунтується на використанні інтенсивних факторів матеріально-технічного забезпечення виробництва. Тобто, лізинг застосовується з метою реалізації інноваційних проектів. А.А Аюпов інноваційний лізинг визначає як спосіб інвестування, який забезпечує інноваційну діяльність або просування інноваційного продукту на ринок [2, с. 39-40]. Таким чином, підприємства, бажаючи фінансувати інноваційні процеси, вдаються до так званого інноваційного лізингу. У своїй науковій роботі А.М. Турило та Т.А. Черемисова [6, с.44] повніше визначили поняття “інноваційний лізинг”, визначивши його як господарську операцію, що передбачає надання інвестором (лізингодавцем) у виняткове користування підприємству-виконавцю інноваційного проекту (лізингоодержувачу) основних засобів, що є власністю лізингодавця або набуваються ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця основних засобів, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів та на термін реалізації інноваційного проекту, який не перевищує терміну повної амортизації таких основних засобів.

Як зазначалося вище, сторони лізингового процесу використовують лізинг у своїх цілях з певною метою. Розглянемо мотиви здійснення лізингової операції усіма її суб’єктами. Так, згідно з законом України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” від 11.12.2003 р. суб’єктами лізингу можуть бути [1]:

—         лізингодавець;

—         лізингоодержувач;

—         продавець (постачальник);

—         інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Варто зазначити, що з набранням чинності закону України “Про банки і банківську діяльність”

банки також мають право займатися лізинговою діяльністю. Банк може виступати як в ролі лізингодавця, так і в ролі лізингоодержувача. Проте, самостійно здійснюючи функції лізингодавця, банки істотно обмежені чинниками законодавчого та економічного характеру. Суб’єктом лізингової діяльності може виступати й держава в особі державної лізингової компанії.

У лізинговій угоді, як правило, можуть брати участь від двох до чотирьох сторін. Проте, як було зазначено вище, обов’язковими сторонами лізингової операції є лізингоодержувач та лізингодавець. В ролі останнього можуть виступати: лізингові компанії (зокрема, державні), комерційні банки, підприємства-виробники предмета лізингу, а також інші фінансові установи, такі як страхові компанії, сервісні компанії з обслуговування. Вищеназвані суб’єкти можуть виступати і в ролі супровідників виконання лізингових домовленостей.

Отже, суб’єктів лізингових відносити можна поділити на прямих — тих, які беруть безпосередню участь у лізингових операціях та непрямих, участь яких є допоміжною.

Так, до прямих суб’єктів можна віднести лізингодавців, лізингоодержувачів та продавців (постачальників) об’єкта лізингу. Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми. Між суб’єктами не можна провести чіткої лінії, визначивши, хто належить до категорії прямих суб’єктів, а хто — непрямих суб’єктів. Так, комерційний банк, виступаючи кредитором лізингодавця, належять до непрямих суб’єктів, але, ставши власником майна і самостійно передаючи його в оренду лізингоодержувачу, банк має безпосереднє відношення до лізингового процесу і його можна кваліфікувати як прямий суб’єкт [16, c. 70-71].

Лізингові компанії, займаючись підприємницькою діяльністю, на професійних засадах за визначену плату (лізинговий платіж) сприяють встановленню ділових партнерських контактів, зв’язків та укладанню контрактів на оренду предмета лізингу лізингоодержувачами. В економічній літературі лізинг, який відбувається за участю посередників, називається непрямим. Передача майна в оренду відбувається за тристоронньою угодою: постачальник-лізингодавець-лізинго- одержувач. За свої послуги лізингові компанії отримують винагороду — платіж за користування предметами лізингу у вигляді орендної плати, що містить вартість майна, зданого в лізинг, амортизаційні відрахування, відсоток за кредит та комісійні. Лізингодавець-посередник переслідує мету отримання підприємницького доходу за лізингом.

Лізингоодержувачі планують лізингові операції для:

—         оновлення виробництва, заміни фізично зношених і морально застарілих основних фондів;

—         можливості гнучішої форми оплати, ніж виплата боргів та процентів за кредитом (найвигідніше це підприємствам, які займаються сезонною діяльністю);

—         збільшення можливості самофінансування;

—         активізації — збуту продукції, збільшення обсягів продажу;

—         забезпечення інноваційної діяльності, просування інноваційного продукту на ринок, реалізації інноваціних проектів;

—         одержання кредитів з інших джерел, оскільки, маючи непогашений кредит, банки неохоче кредитують нові проекти;

—         збереження обігових коштів для інших цілей;

—         уникнення морального старіння купленого обладнання, оскільки лізинг дає змогу відмовитись від старої моделі після закінчення строку оренди і укласти угоду на нову модель.

Щодо підприємств-виробників матеріальних цінностей (постачальники), то вони прискорюють процес збуту своєї продукції, одержують негайну оплату своєї продукції, збільшують обсяг її продажів, розширюють потенційне коло користувачів, мінімізують ризик неплатоспроможності, тобто зменшують свою неспроможність своєчасно платити за своїми зобов’язаннями, що випливають з їх господарської діяльності за рахунок збільшення обігових коштів при отримання негайної оплати за продукцію, що постачається лізингодавцям-посередникам тощо.

Суб’єкти лізингу можуть використовувати лізингові проекти з метою здійснення інноваційної діяльності. Їхня мета в цьому випадку — відновлення техніки і технології, вироблення і реалізація нової продукції, розроблення нової технології, активізація збуту зовсім нової техніки та обладнання, розроблення та реалізація нової продукції з використанням нової техніки (технологій) тощо.

У деяких випадках лізингова діяльність може мати спекулятивний або фіктивний характер. Такі лізингові угоди здійснюються з метою одержати прибуток за рахунок отримання необгрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

На українському ринку функціонують так звані псевдолізингодавці, діяльність яких має спекулятивний характер. Замість звичайної схеми — взяти кредит, придбати техніку та передати її в лізинг, вони використовують таку схему: купують основні засоби у виробників на умовах товарного кредиту, а потім передають їх лізингоодержувачам на умовах продажу на виплат [4, с.92].

Спекулятивними лізинговими операціями займаються також фондові гравці, використовуючи інструменти фінансового (фондового) ринку для реалізації лізингових проектів. Так, фондовий посередник, виступаючи в ролі продавця лізингового опціону, розраховує на незатребуваність опціонного права лізинговою компанією і отримує прибуток за цим опціонним контрактом у вигляді премії.

Таблиця 1. Класифікація лізингу залежно від мети здійснення суб’єктами лізингової діяльності

	Суб’єкти лізингової діяльності					Вид лізингу
	Лізингодавці		Лізинго- одержувачі	Продавці (постача­ льники)	Інші суб’єкти, які є сторона­ми багатосто­роннього дого­вору лізингу
	Посередники	Виробники
Мета здійснення суб’єктами лізингової діяльності		Активізація збуту продукції, збільшення обсягу продажів, розширення потенційного кола споживачів, одержання негайної оплати за свою продукцію, мінімізація ризику неплатоспроможності				Виробничий лізинг
	Отримання підприємниць­кого доходу по лізингу, розширення кола фінансових послуг			Отримання підприємницького доходу по лізингу, розширення кола фінансових послуг		Комерційний лізинг
			Фінансування інвестицій у віднов­лення виробничого апарату, заміна фізично зношених і морально заста­рілих основних фондів			Інвестиційний лізинг
		Забезпечення інноваційної діяльності, просування інноваційного продукту на ринок, реалізація інноваційних проектів, розробка та реалізація (нової) продукції з використанням нової техніки (технологій)				Інноваційний лізинг
	Псевдолізинг		Одержання прибутку за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амор­тизаційних пільг		Одержання при­бутку за рахунок різниці цін (те­перішньої і май­бутньої, ціни про­дажу та ринкової)	Спекулятивний лізинг

До спекулятивних можна віднести і лізингові угоди, укладені для прикриття іншої операції купівлі-продажу з подальшою виплатою, яку хотіли б здійснити сторони насправді [9, c. 208-209].

2. Аналіз фінансового лізингу

На сучасному етапі розвитку ринку лізингу України відбувається погіршення фінансового стану лізингодавців та їх платоспроможності як прояв негативного наслідку кризи. Особливо часто таку тенденцію спостерігали в тих лізингових компаніях, які погано структурували власний лізинговий портфель, не приділяючи достатньої уваги ризик-менеджменту та аналізу кредитоспроможності лізингоотримувачів. Окрім цього, в складному становищі опинилися незалежні лізингові компанії, у структурі акціонерів яких немає потужної банківської установи або виробника (постачальника) предметів лізингу. Так у 2009 р. 14 незалежних лізингових компаній припинили свою діяльність, а у І кварталі 2010 р. – ще 24 [2].

Станом на 31 грудня 2011 р. відповідно до розміру лізингового портфеля та вартості активів виділяють таких найбільших лізингодавців-членів Асоціації «Українське Об’єднання Лізингодавців»: ВТБ Лізинг Україна, Райффайзен Лізинг Аваль, ІНГ Лізинг Україна, УніКредит Лізинг, ОТП Лізинг. [3] Таким чином, криза виступила ніби перевіркою лізингових компаній на фінансову стійкість, якість сформованого лізингового портфеля, ефективність ризик-менеджменту та раціональність стратегічного управління.

Усе зазначене вище зумовило погіршення якісних показників лізингової діяльності, а саме: зменшення частки лізингу в ВВП та в інвестиціях в основні засоби. У 2009 р. частка лізингу в ВВП скоротилася у 4 рази, порівняно з попереднім роком, і становила 0,27 %. Частка лізингу в інвестиціях в основні засоби зменшилася до 1,65 % (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка частки лізингу в ВВП та в інвестиціях в основний капітал в Україні протягом 2003-2010 рр., %

Початкові негативні тенденції впливу глобальної фінансово-економічної кризи на ринок лізингу спостерігали ще у І півріччі 2008 р. – криза ліквідності на вітчизняному фінансовому ринку спричинила ускладнений доступ лізингодавців до зовнішніх джерел фінансування, що вплинуло на зменшення кількості та вартості укладених договорів лізингу в країні. Якщо у І півріччі 2008 р. ринок лізингу демонстрував тенденції до зростання, то у другій половині цього року відбулося остаточне зниження обсягів ринку, яке припинилося лише в першій половині 2010 р. (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка кількості укладених нових договорів фінансового лізингу в Україні протягом 2007-2011 рр. [5, 8]

Починаючи з І кварталу 2008 р., відбувалося зниження кількості укладених договорів, що можна пояснити ускладненням доступу лізингодавців до ринків капіталу. Це змусило останніх більш скрупульозно підходити до аналізу потенційних лізингоотримувачів і фінансувати лише найприбутковіші проекти.

Докладніше проаналізуємо структуру договорів фінансового лізингу за термінами та напрямами вкладень. Як видно з рис. 3, криза вплинула також на терміни укладення договорів лізингу. Якщо у 2007 р. в країні переважали договори лізингу від 5-ти до 10 років (52,79 %), то у 2009 р. їхня частка зменшилася до 37,38 % або ж на 15,41 %. Починаючи з 2009 р. частка договорів від 5-ти до 10-ти років почала зростати і станом на 01.10.2011 р. становила 47,99 % [1, c. 212].

Рис. 3. Динаміка структури договорів лізингу за строком дії в Україні протягом 2007-2011 рр.

Отже, довгострокові договори знову переважають в структурі договорів фінансово лізингу, що може свідчити про появу прибуткових інвестиційних проектів, які потребують лізингового фінансування. Проте негативні тенденції також відбуваються у структурі договорів фінансового лізингу протягом останніх п’яти років: питома вага договорів фінансового лізингу терміном до двох років зросла вдвічі і станом на 01.10.2011 р. становить 6,83 %, тоді ж як питома вага договорів фінансового лізингу строком від 10 років зменшилася від 4,69 % до 2,26 % за аналізований період.

Найбільшу частку в структурі лізингових договорів займає лізинг транспорту (рис. 4), що зумовлено високою ліквідністю цього майна, а також добре розвиненим його вторинним ринком. Також спостерігаємо значну частку договорів сільськогосподарської техніки та обладнання, що можна аргументувати зростанням привабливості аграрного бізнесу для фінансових структур завдяки збільшенню його прибутковості. Відповідно серед договорів фінансового лізингу переважають договори в галузі транспорту, сільського господарства, будівництва та сфери послуг (рис. 5). Ця структурованість договорів фінансового лізингу свідчать про те, що за рахунок лізингу відбувається оновлення основних засобів у тих галузях, які найбільше цього потребують. Зокрема, станом на 01.01.2011 р. стан зносу основних засобів у сферах економіки є таким: сільське господарство – 41 %, будівельна галузь – 50 %, транспортна галузь – 94 %, промисловість – 63 %, освіта – 62,5 % [9].

Інформаційна складова інфраструктури ринку лізингу містить спеціалізовані та інформаційні видання, які висвітлюють проблеми з організації та розвитку лізингу в Україні та світі. Мета інформаційної складової полягає у формуванні системи оперативного отримання даних про поточний стан лізингу в Україні, галузеву спеціалізацію об’єктів лізингу; тенденції його розвитку та ефективне поєднання на цій основі інтересів усіх суб’єктів лізингового бізнесу. На сучасному етапі розвитку лізингу в Україні формується лізингова структурна індустрія за допомогою українського об’єднання лізингодавців та Всеукраїнської Асоціації лізингу «Укрлізинг», функціонує інформаційний проект «Лізинг Україна» для лізингових компаній України та їх послуг. Тобто лізингова індустрія стає визнаним фінансовим і інвестиційним інструментом та поширюється у різні сфери економіки.

Під впливом фінансово-економічної кризи вітчизняний ринок лізингу зазнав істотних втрат, особливо функціональна складова його інфраструктури, про що свідчить банкрутство значної кількості лізингових компаній у цей період. Більшість лізингових компаній в умовах кризи займалися лише обслуговуванням поточних договорів лізингу, не укладаючи нових, що позначилося на зменшенні кількості та вартості договорів фінансового лізингу протягом 2008-2009 рр.

Регулятивна складова інфраструктури ринку, що реалізується через вплив нормативно-законодавчої бази на діяльність лізингових інститутів на ринку лізингу, сприяла позитивним змінам під час реалізації положень нового Податкового кодексу України. Як позитивний наслідок введення новацій, ринок лізингу в Україні за 2011 р. зріс більш ніж на 4 млрд грн.

Інформаційна складова інфраструктури ринку впливає на швидкість та якість отримання даних про поточний стан ринку лізингу в Україні, тенденції його розвитку.

3. Визначити основні і проблемні пропозиції фінансового лізингу

Лізинг за своєю сутністю є синтезом відомих форм фінансування капіталовкладень, перспективним інструментом активізації інвестиційного процесу в державі. Лізинг відзначається гнучкою формою угод, що дають можливість використовувати пільги в оподаткуванні, механізми страхування, державну підтримку та прискорені методи нарахування амортизаційних відрахувань. На початку ХХІ ст. від10 до 40% інвестицій в нові технології і обладнання в державах що стабільно розвиваються здійснювались за допомогою лізингу, а в деяких галузях економіки цей показник був ще вищий. Переваги лізингу стають очевидними і в економіці нашої держави. Створивши ефективну діючу лізингову систему, можна використовувати з найбільшою вигодою наявний потенціал основних фондів, а й гарантувати придбання та використання підприємцями найсучаснішого обладнання з мінімальними інвестиційними витратами. Західні лізингові компанії вбачають у лізингу найбільш застраховану від сучасних економічних потрясінь альтернативну форму кредитування підприємств.

В сучасних умовах, коли комерцiйнi банки значно скоротили обсяги видачi iпотечних кредитiв та постiйно збiльшують ставки, на вітчзняному ринку, активiзується робота лiзингових компанiй щодо нового предмету лізингу — нерухомості.

Останнi можуть задовольнити попит на рiзного роду нерухомiсть, пропонуючи її за послугами фiнансового лiзингу. Оформлюючи лiзинговий контракт, позичальник одразу вирiшує декiлька важливих питань. Так, лізингоотримувач по закiнченнi термiну лiзингу отримує об’єкт у свою власнiсть (це стосується послуг фiнансового лiзингу). До закiнчення строку договору лiзингу (на вiдмiну від кредитної угоди) споживач такого виду послуги не несе нiяких ризикiв власностi, а також користується деякими податковими пiльгами. Так, у випадку з іпотечним кредитом, клiєнт банку отримує вiд нього фiнансування i усiма процесами потім займається сам. Лiзингоотримувач усi питання передає лiзинговiй компанiї. Це дозволяє клiєнту зняти з себе ризики iз аферами при купiвлi нерухомостi та  процедурах щодо її оформлення.

Однак лiзинговi схеми у даному випадку мають i свої суттєвi недолiки. Так, це складнiсть в прорахунках реальних витрат лiзингоотримувача, виходячи iз ставки подорожчання (це, по сутi, процента ставка для лiзингових операцiй), а також авансовi платежi (в розмiрi 10-20% вiд вартостi об’єкту).

На жаль, в Законi «Про фiнансовий лiзинг», який в цiлому є дуже прогресивним документом, не виписанi деякi важливi норми, якi гальмують лізингові операції. Так, цей документ забороняє лiзинг земельних дiлянок та єдиних майнових комплексiв. Тому в Українi, окрiм лiзингу нерухомостi, ще доводиться оформлювати дiлянку землi, на якiй знаходиться об’єкт, в довгострокову оренду [7, c. 19].

А це є дуже непростим процесом, що може спричинити низку помилок. Таким чином в Українi за лiзинговими схемами продаються офiснi та складськi примiщення. Ринок цих послуг розвивається досить успiшно, хоча i не такими темпами, як у європейських країнах.

Проведене дослідження дає можливість зробити наступні висновки щодо переваг лізингу в Україні:

• інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;
• лізинг передбачає 100% кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;
• лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;
• для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, оскільки майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;
• лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;
• лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;
• виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Проте, позитивний розвиток лізингу стримують наступні недоліки:

• на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації);
• для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування (фінансовий лізинг);
• у випадку виходу з ладу устаткування платежі за лізинговою угодою відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування;
• лізингоотримувач відіграє визначальну роль у виборі об’єкта лізингу ще на стадії його купівлі-продажу, і об’єкт фінансового лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, тому останній компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту об’єкта, якщо інше не передбачене договором;
• потрійне податкове навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об’єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об’єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об’єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об’єкта;
• відсутність законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об’єктів лізингу. Наприклад, коли в Росії коефіцієнт амортизації становить 3, в Україні — 0,6, що не дає змоги використовувати переваги лізингу повною мірою;
• якщо лізингова компанія укладає з фізичною особою договір фінансового лізингу, вона має цей договір завіряти у нотаріуса. Це додаткові кошти — 1% від вартості договору. В іншому випадку договір може бути визнаний неукладеним. Така ситуація заважає працювати в нормальному руслі з фізичними особами, тому близько 95% лізингоотримувачів зараз юридичні особи.

Нині більшість українських (та й не тільки українських) підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від одного до п’яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів,  сприяє лізингу. Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надасть цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона – гарантію повернення кредиту, так як об’єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.

Ефективність лізингової діяльності для економіки країни виявляється на багатьох напрямках. Насамперед, це ефект розширення виробничих потужностей. Лізингове фінансування придбання машин і обладнання здійснюється в рамках сукупного інвестиційного попиту, який, в свою чергу, визначається загальною господарською ситуацією. Але за інших рівних умов він створює додаткові стимули до накопичення, прискорює процес трансформації капіталу із позичкового у функціонуючий.

Другий напрямок — сприяння науково-технічному прогресу. Завдяки лізинговим операціям виробники отримали додатковий канал реалізації своєї продукції, ефективний засіб прискорення оновлення виробництва, що особливо важливо для розвитку наукоємних галузей. У той же час лізинг робить доступнішими багато які види дорогого обладнання. Розширюється коло їх споживачів за рахунок малого і середнього бізнесу. Досягнення науки і техніки швидше проникають у господарські структури.

Важливе значення має і підвищення ефективності інвестицій. Як уже зазначалося, лізинг, сприяючи модернізації виробництва, забезпечує зростання продуктивності машин і обладнання, а тому відпадає необхідність у заморожуванні великих коштів. Підприємства можуть придбати обладнання, орієнтуючись на середню, а не максимальну потребу в ньому.

У зв’язку з тим, що інвестиції, які плануються і реалізуються на основі лізингу, набувають форми лізингового проекту, його, як і будь-який інвестиційний проект, потрібно розробляти.

Особливо важливо при цьому правильно оцінити його ефективність.

Під час експертизи проекту доцільно використовувати показники, які застосовуються при оцінці ефективності інвестицій: чистий наведений доход; індекс доходності; період окупності; внутрішня норма доходності.

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб’єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов’язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об’єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток; — майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що » не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв’язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

— у багатьох країнах законодавчо встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди);

— порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

— лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов’язань лізингова компанія забирає своє майно);

— лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

— підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

— перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

— міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу)[4].

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв’язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентноспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об’єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Отже, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще привабливішим.

Таким чином, лізингові операції — відносно молодий вид діяльності фінансових установ в ринковій економіці, але його запровадження та вдале використання є досить потужним альтернативним джерелом поповнення матеріально-технічного забезпечення. Україні потрібно уже сьогодні створити всі умови для використання переваг лізингу. Зокрема, надати податкові пільги учасникам лізингового середовища, вдосконалити нормативно-правову базу та здійснювати контроль на державному рівні за механізмом здійснення лізингових операцій та економіки країни в цілому [18, c. 6-7].

Висновки

Отже, мета лізингової діяльності може бути різною, і усі сторони намагатимуться отримати свою вигоду залежно від поставлених цілей. Так, для одних лізинг — це засіб фінансування капіталовкладень в основні фонди, для інших — інструмент забезпечення реалізації продукції та розширення ринку збуту, для третіх лізинг має яскраво виражені ознаки кредитних операцій, що надає можливість користуватися перевагами цієї операції порівняно із звичайним банківським кредитування.

Отже, можна запропонувати таку класифікацію лізингу залежно від мети суб’єктів лізингової діяльності, які вступають в лізингові відносини.

1)       виробничий лізинг;

2)       комерційний лізинг;

3)       інвестиційний лізинг;

4)       інноваційний лізинг;

5)       спекулятивний лізинг.

Не варто обмежувати мету діяльності суб’єкта лізингу реалізацією тільки однієї мети. Один суб’єкт може намагатися досягти дві або й більше цілей. Так, наприклад, мета залучення до лізингових відносин машинобудівних підприємств — фінансування інвестицій у відновлення основних фондів, активізація збуту продукції, збільшення обсягів продажів, забезпечення інноваційної діяльності. У цьому випадку перетинаються інвестиційний, виробничий та інноваційний лізинг. Але через певні причини підприємства можуть залучатися до спекулятивного лізингу шляхом зловживання наданими державою пільг, зокрема податкових, здійснення фіктивних операцій під прикриттям лізингових угод тощо. Комерційний банк, виступаючи в ролі лізингодавця, діє з метою отримання прибутку, в нашій класифікації — це комерційний лізинг. Але банк може виступати на ринку лізингових послуг в ролі лізингоодержувача — при цьому може відбуватися реалізація інвестиційного та (або) інноваційного лізингу, коли банк прагне оновити основні фонди та (або) забезпечити реалізацію інноваційного проекту на засадах лізингу тощо.

Визначити мету як кінцевого результат, якого прагне досягти учасник лізингових операцій при плануванні лізингової діяльності, неможливе без формування якісної системи шляхів та методів його досягнення. На сучасному етапі розвитку лізингу в Україні вона зокрема формується за допомогою українського об’єднання лізингодавців та Всеукраїнської Асоціації лізингу «Укрлізинг». Інформаційний проект «Лізинг Україна», відображає діяльність лізингових компаній в Україні.

Проте в умовах стрімкого зростання обсягів лізингу прогнозують, що ринок лізингу в Україні поки що не зможе задовольнити високий попит на лізингові послуги, що зумовлено фінансовою слабкістю вітчизняних лізингових компаній, нерозвиненістю вітчизняного фондового ринку, неналагодженим механізмом державного фінансування лізингу.

Список використаної літератури

1. Амелін С.К. Шляхи вдосконалення державного регулювання фінансового лізингу в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 10. — С. 211-220
2. Буряков А. Фінлізинг: правові основи // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 20 червня. — С. 9-14
3. Василенко А. Бухгалтерський облік фінансового лізингу в орендодавця // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 11 липня. — С. 59-61
4. Василенко А. Податкові та бухгалтерські критерії фінансового лізингу // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 27 червня. — С. 51-53
5. Василенко А. Фінансовий лізинг: витрати на ремонти (поліпшення) об’єкта // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 10 вересня. — С. 5-9
6. Василенко А. Фінансовий лізинг: податковий облік в орендодавця // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 15 серпня. — С. 10-15
7. Граковський Ю. Фінансовий лізинг: загальні положення, порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку [Текст] / Юрій Граковський // Вісник податкової служби України. — 2012. — № 13 (квітень) : Вкладка. — С. 18-25
8. Граковський Ю. Особливості відображення фінансового лізингу в бухгалтерському й податковому обліку // Вісник податкової служби України. — 2010. — № 19 (травень) : Вкладка. — С. 16-23
9. Гринчук Ю. С. Облік і оподаткування фінансового лізингу [Текст] / Ю. С. Гринчук // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 9. — С. 208-212
10. Деркач , Тетяна. Фінансовий лізинг у лізингодавця: оподаткування // Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети «Бизнес). — 2012. — Вип. 2. — С. 57-59
11. Деркач Т. Фінансовий лізинг: ПДВ-подробиці для лізингоодержувача [Текст] / Т. Деркач // Бухгалтерія (Додаток до газети «Бізнес»). — 2012. — 19 березня. — С. 46-48
12. Дуброва Я. Лізинг за державні кошти: бути чи не бути [Текст] / Ярослава Дуброва // Фінансовий контроль. — 2012. — № 5. — С. 26-29
13. Підлісецький Г. М. Фінансовий лізинг як механізм державної підтримки техніко-технологічного забезпечення сільського господарства // Економіка АПК. — 2011. — № 4. — С. 75-79
14. Подольчак Н. Ю. Метод комплексного оцінювання рівня ризиків підприємств-лізингодавців / Н. Ю. Подольчак, І. Я. Кулиняк // Актуальні проблеми економіки. — 2013. — № 4. — С. 144-157
15. Солошенко Л. Покупка авто у фінлізинг [Текст] / Людмила Солошенко // Податки та бухгалтерський облік. — 2013. — 11 березня. — С. 41-47
16. Татаренко О. Г. Фінансовий лізинг як напрям фінансової політики в аграрній сфері економіки // Економіка АПК. — 2011. — № 3. — С. 69-73
17. Чорношкур В. Омріяна техніка стає доступною [Текст] / В. Чорношкур // Техніка і технології АПК. — 2013. — № 4. — С. 27-29
18. Шпак М. Перспективи розвитку фінансового лізингу в сучасних умовах сільськогосподарського виробництва // Техніка АПК. — 2010. — № 6. — С. 6-8