Вступ

У країнах з ринковою економікою мале підприємництво визнано одним з головних факторів політичної та соціальної стабільності суспільства та національної економіки. Фінансова підтримка малого бізнесу, з боку держави охоплює насамперед фіскальні методи впливу, які здійснюються, безпосередньо, через систему оподаткування. На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавали певні пільги, зокрема під час оподаткування прибутку. Проте через певний час почали вводити обмеження на використання спрощеної системи.

Таким чином, дослідження розвитку малого підприємництва в Україні та порівняння з іншими країнами світу, а також огляд міжнародної практики застосування спрощених режимів оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва та аналіз необхідності її адаптації й застосування в Україні є актуальним.

Оподаткування є одним з головних інструментів державного регулювання економічної діяльності, тому питання формування та розвитку податкової системи України розглянуто у значній кількості наукових публікацій. Істотний внесок у розвиток і вдосконалення теоретичних розробок і практичних рекомендацій щодо спрощених систем оподаткування здійснено в наукових працях З.С. Варналія, В.Є. Воротіна, І .О. Лютого, М.Я. Матвіїва, С.А. Супроненка. Проблеми спрощеної системи оподаткування досліджували такі вчені: В.І. Борейко, Ю.І. Іванова, О.М. Спіріна, Т.О. Токарева.

У дослідженні поставлено такі завдання: розглянути сутність спрощеної системи оподаткування; визначити переваги і вади спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого бізнесу; дослідити досвід успішного застосування спрощених режимів оподаткування малого підприємництва в міжнародній практиці та можливості її адаптації й застосування в Україні; розглянути шляхи покращення вітчизняної системи оподаткування суб’єктів малого бізнесу.

1. Суть спрощеної системи оподаткування, її переваги та недоліки

Одним із напрямків стимулювання розвитку малого підприємництва в Україні є вдосконалення спрощеної системи оподаткування та звітності. Від розвитку малого підприємництва залежить відродження вітчизняного товаровиробника, активізація внутрішнього ринку товарів і послуг, створення нових робочих місць, що сприятиме зростанню податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів внаслідок розширення кола платоспроможних осіб.

Насамперед для здійснення державної політики щодо підтримки малого підприємництва було запроваджено Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р., № 727 [1]. Відповідно до нього, спрощену систему оподаткування обліку та звітності застосовували для таких суб’єктів малого підприємництва: юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і, обсяг виторгу яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн; для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше як 10 осіб та обсяг виторгу яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн [1].

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи можуть самостійно вибрати ставку єдиного податку: 6 % суми виторгу від реалізації без урахування акцизного збирання, але з окремою сплатою ПДВ; 10 % суми виторгу від реалізації без урахування акцизного збирання, але із внесенням ПДВ до складу єдиного податку.

Сьогодні понад 40 % від загальної кількості суб’єктів малого підприємництва України обрали спрощену систему оподаткування. Від 1999 до 2010 р. кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів, а надходження до бюджету від його сплати зросли в 14 разів. Суб’єкти підприємництва забезпечують роботою 1,5 млн громадян [16].

Законодавство України з питань оподаткування є нестабільним — постійно вносять зміни, приймають нові нормативні акти. Протягом минулого року на розгляді у Верховній Раді України був проект Податкового кодексу, який спричинив низку протестів з боку суб’єктів малого підприємництва, а особливо фізичних осіб, оскільки становив загрозу для спрощеної системи оподаткування і наближав її до загальної системи оподаткування. 2 грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Податковий кодекс з урахуванням поправок Президента України, який тепер є основним нормативно-правовим актом, що регулює сферу оподаткування. Відповідно до Податкового кодексу України, єдиний податок, який раніше вважали загальнодержавним, перейшов до складу місцевих податків.

Платниками єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців); податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку 6 відсотків; земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності; плата за користування надрами; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 154.6. Податкового кодексу України, для суб’єктів підприємницької діяльності, які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 млн грн та се- редньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб, у яких обсяг доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 млн грн та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку в трудових відносинах, не є меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, обсяг якої встановлено законом, на період від 1 квітня 2011 р. до 1 січня 2016 р. застосовують ставку податку на прибуток 0 %.

Крім суб’єктів, визначених Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р., № 727/98, дія ст. 154.6. не поширюється на суб’єкти господарювання, які здійснюють: видобуток, серійне виробництво та виготовлення дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, зокрема органогенного утворення, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; діяльність з обміну валют; видобуток та реалізацію корисних копалин загальнодержавного значення; операції з нерухомим майном, оренду (зокрема надання в оренду торгових місць на ринках та/або у торговельних об’єктах); діяльність з надання послуг пошти та зв’язку; діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; діяльність з надання послуг у сфері телебачення і радіомовлення, відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; охоронну діяльність; зовнішньоекономічну діяльність (крім діяльності у сфері інформатизації); виробництво продукції на давальницькій сировині; оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі; діяльність у сфері виробництва та розподілу електроенергії, газу та води; діяльність у сферах права, бухгалтерського обліку, інжинірингу, надання послуг підприємцям.

Отже, застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності надає суб’єкту малого підприємництва низку переваг:

• спрощення процедури і порядку реєстрації платника податку. Суб’єкти малого підприємництва, можуть перейти на сплату єдиного податку як з початку року, так і з початку будь-якого кварталу;
• значно спрощуються розрахунки, пов’язані з визначенням сум податків;
• замість різноманітних форм податкової звітності за податками та зборами, які заміщуються єдиним податком, заповнюється одна форма звітності — розрахунок сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва. — юридичною особою, що подається до податкового органу раз на квартал;
• спрощується ведення поточного бухгалтерського обліку та форм фінансової звітності, що передбачена Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;
• надається право вибору сплати ПДВ [11].

Проте, поряд з перевагами спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, існують і певні вади, що стримують розвиток малого підприємництва в Україні, зокрема:

• обмеження обсягів виручки суб’єктів малого бізнесу, які дають право використовувати спрощену систему оподаткування;
• суми єдиного податку фізичної особи-платника податку сплачуються авансом за звітний період (квартал). При цьому не враховують, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період;
• елемент подвійного оподаткування в спрощеній системі за ставкою 6 % за умови сплати ПДВ. Оскільки 6 % податку нараховується виходячи з виторгу, включаючи ПДВ, яка надходить від покупців на поточний рахунок чи в касу підприємства, а це економічно неправильно [15].

2. Міжнародна практика оподаткування малого бізнесу

Необхідно зазначити, що особливості податкових систем будь-якої країни зумовлені державним устроєм і адміністративними можливостями кожного рівня влади, ступенем втручання державних органів в економіку, характером економічної політики. Ці фактори визначають податковий тягар економіки, співвідношення непрямих і прямих податків, розподіл податків між рівнями бюджетної системи, характер і цілі податкових пільг. Законодавство більшості країн спрямоване на спрощення розрахунків і порядок стягнення різних податків, мінімізацію витрат по оподаткуванню.

Розглянемо особливості формування податкових систем у різних країнах. Так, податкова система Великобританії, що сформувалася у ХІХ ст., використовує особливості оподаткування прибутку того періоду і сьогодні. Податкова реформа 1973 року внесла суттєві зміни в структуру її податкової системи. Сучасна податкова система Великобританії включає такі податки:

1. Центральні податки: прибутковий податок з населення, прибутковий податок з корпорацій, податок на доходи від нафти, податок на спадок і непрямі податки (ПДВ, мита, акцизи, гербові збори).
2. Місцеві податки (податки на майно) [1, с. 39].

Податки відіграють важливу роль (приблизно 90 %) у формуванні дохідної частини англійського бюджету. Корпоративний податок у Великобританії був введений в 1965 році. До 1965 року юридичні особи оподатковувалися на рівні з фізичними. Крім того, до нього застосовувався податок на прибуток за ставкою — 15 %.

Для підприємств із щорічними доходами від 300 тис. ф. ст. передбачена пільгова ставка, розмір якої знаходиться між основною і заниженою ставками. Деякі витрати на основні засоби, (наприклад, витрати на машини і обладнання, виробничі споруди, сільськогосподарські споруди, наукові дослідження) супроводжуються податковими пільгами. Для невеликих і середніх компаній у перший рік діяльності податкові пільги на купівлю машин і обладнання становлять 40 % [7, с. 144]. Надходження ПДВ у бюджетних доходах Великобританії займають друге місце після прибуткового податку і становлять приблизно 17 % бюджету країни. Стандартна ставка ПДВ збільшилася з 17,5 % до 20 % від 4 січня 2011 року. Водночас не оподатковуються податком такі види товарів і послуг: продовольчі товари повсякденного попиту, книги, ліки, імпортні та експортні товари, паливо й енергія для домашнього користування, оплата за воду і каналізацію, будівництво житлових будинків, транспортні послуги. За зниженою ставкою (5 %) оподатковується природний газ, мазут, електроенергія. Зареєструватися в управлінні для сплати ПДВ повинні всі підприємці, які мають очікуваний оборот більше 73 000 фунтів стерлінгів за рік.

Податкова система Німеччини суттєво відрізняється від північноамериканських систем, які відзначаються традиційною орієнтацією на масштабне державне регулювання. У цілому, податки на доходи юридичних осіб у країні забезпечують приблизно 15 % податкових бюджетних надходжень. У Німеччині існує прогресивне оподаткування доходів господарюючих суб’єктів при середній ставці федерального корпоративного податку на рівні 45 % [5, с. 31]. Податок на прибуток корпорацій стягується з юридичних осіб усіх форм власності. Із прибутку, який підлягає оподаткуванню, вираховуються внески на суспільні, наукові і державні цілі, представницькі витрати та інші витрати, передбачені державою.

Регулятивна функція податкової системи Німеччини передбачає одночасно з використанням норми прискореної амортизації пільгове оподаткування тієї частини прибутку господарюючого суб’єкта, яка виділяється на формування резервів, основним призначенням яких є забезпечення перспективного розвитку господарюючих суб’єктів. Розмір резервів у законодавстві не визначений [5, с. 33].

Податки в Німеччині розглядаються урядом як головна зброя впливу держави на розвиток економіки країни, їх місце в бюджеті досить вагоме. У загальних доходах бюджету, як правило, вони становлять 80 % [1, с. 30]. У Німеччині податки розподілено на федеральні, земельні, спільні (федеральні і земельні), муніципальні, суспільні і церковні.

Податкові пільги мають, як правило, регулятивний характер, стимулюючи інвестиції в розвиток тих чи інших регіонів, тобто вони спрямовані на економічне вирівнювання [7, с. 144]. Оскільки розподілений прибуток включено в особисті доходи акціонерів, які також підлягають оподаткуванню прибутковим податком громадян, виникає ситуація подвійного оподаткування цієї частини прибутку.

Уникнення подвійного оподаткування досягається за допомогою так званої системи заліку, при якій податок на розподілений прибуток, сплачений підприємством, враховується при оподаткуванні особистих доходів акціонерів через прибутковий податок з громадян [1, с. 33].

Основний ефект, який досягається при діючій системі оподаткування в системі заліку, полягає в тому, що прибуток підприємства оподатковується податком тільки один раз. Це принципово важливий момент у системі оподаткування країни [1, с. 34].

Податкова система Франції є головним джерелом надходжень у центральний бюджет, де податки становлять більше 90 % дохідної частини бюджету. Основними видами податків, які надходять у центральний бюджет, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори. Протягом останніх десятиліть основними є непрямі податки, насамперед ПДВ.

Відповідно до зобов’язань Франції в рамках ЄС, протягом останніх років спостерігається тенденція до зниження розміру ставок податків з одночасним розширенням податкової бази за рахунок відміни наявних пільг.

Так, у 1986 році ставка податку була знижена з 50 % до 45 %, у 1987 та 1988 роках вона становила 42 %, у 1989 році ставка 42 % застосовувалася до доходів підприємства, які використовують на виплату дивідендів, і 39 % — до доходів, які спрямовані на розвиток підприємства. Чистий прибуток або прибуток до оподаткування визначається завдяки вирахуванню із виручки від продажу продукції і послуг поточних затрат на виробництво [7, с. 37] (оплата рахунків за матеріали, виплати заробітної плати, проценти за кредит, амортизація, витрати майбутніх періодів, витрати на управління змінами залишків незавершеного виробництва і готової продукції).

Станом на 2011 рік перші 38 120 євро прибутку оподатковуються за ставкою — 15 %, решта за стандартною ставкою — 33,33 % [14].

Для розрахунку податкової бази встановлена система пільг. Так, премії вирахування у податку становлять 10 % від приросту інвестицій у науку, яка передбачає податкові вирахування в розмірі 50 % від щорічного приросту вкладених сум інвестицій у наукові дослідження. При цьому базою відліку приросту вкладень слугує не попередній рік, а рік, у якому ці вкладення були меншими від поточного [7, с. 144].

Застосування підвищених коефіцієнтів амортизації в перший рік служби дозволяє списувати на витрати 50 % вартості обладнання. Податкова ставка еволюціонує в напрямі зниження. У 80-і роки вона була зменшена з 50 % до 45 %, в 90-і її зменшили двічі — до 42 % і до 34 %.

Сплата податків здійснюється п’ять разів на рік, у тому числі чотири рази проводяться авансові платежі за спеціальною формою, виходячи із сум доходів, отриманих у минулому році, і п’ятий раз — за фактичними результатами за рік на підставі заповненої декларації про доходи [1, с. 37].

Оподатковуваною базою є виручка від продажу товарів, робіт і послуг. Крім роздрібної ціни, сюди включають усі збори і мита [6, с. 43].

Із загальної суми вираховується розмір податку, який пред’явлений до оплати постачальникам. Таке вирахування здійснюється на основі рахунків-фактур, які платник отримує від своїх постачальників. До 1 січня 1993 року у Франції діяла підвищена ставка ПДВ — 22 %, за якою оподатковувалися операції по продажу, здачі в оренду таких товарів, як автомобілі, кіно-фототовари, тютюнові вироби, парфумерія, цінне хутро, дорогоцінне каміння, золото, срібло, платина [6, с. 44].

У законодавстві Франції передбачено два види звільнення від ПДВ.

До першого відносять компенсації ПДВ по експорту і компенсації в результаті різних ставок при купівлі і продажу. Звільняються також від ПДВ три види діяльності: діяльність суспільного і благодійного характеру; освіта: початкова, середня, вища і професійна; медицина і медичне обслуговування.

Крім того, від сплати ПДВ звільняються всі види страхування, казино, лотерея.

До другого виду звільнення від ПДВ належить надання можливості платнику вибирати — платити ПДВ чи прибутковий податок.

До таких видів діяльності належать: здача в оренду приміщень для будь-якого виду економічної діяльності; фінансова і банківська справа; літературна, спортивна, артистична діяльність, муніципальне господарство [11, с. 63].

На сьогодні ПДВ у Франції має такі ставки:

—         основна ставка 19,6 % застосовується для всіх операцій, по яких інші ставки не передбачені;

—         знижена ставка 5,5 % діє при реалізації більшості продовольчих товарів, які реалізуються в продуктових магазинах, а їжа, яка реалізується в ресторанах, оподатковується за стандартною ставкою; продукція сільськогосподарського призначення; книги і медикаменти. Таку саму ставку застосовують і до окремих видів послуг: туристичні і готельні послуги, вантажні і пасажирські перевезення, видовищні заходи, обіди для працівників підприємств. Знижену ставку 2,1 % застосовують до періодичних видань, газет і деяких видів фармацевтичних товарів.

Проте, платники податків мають і додатковий тягар — правильно кваліфікувати продаж гастрономічних продуктів, адже існує ризик того, що вони неправильно визначають податкову ставку [8, с. 71].

Порівняно з іншими країнами ЄС, у Швеції найвищий рівень ставки ПДВ для основних товарів і послуг, дорівнює 25 %, серед цих товарів є питна вода, спиртні напої, вино, пиво, тютюн. Ставка податку, яка дорівнює 12 % застосовується для продуктів харчування, харчових добавок, готельних послуг, послуг зв’язку і платного телебачення, послуг з надання електроенергії та інших послуг. Ставка податку, яка дорівнює 6 %, застосовується для газет, культурних і спортивних заходів, послуг пасажирського транспорту [10, с. 29].

Від сплати ПДВ, крім реалізації експортних товарів, звільняються медичні послуги, банківські операції, патентна справа, послуги пошти.

Не оподатковуються податком товари і послуги соціального сектору: лікарські засоби і медикаменти; послуги охорони здоров’я і освіти; банківські і страхові послуги, а також купівля-продаж нерухомості, здача в оренду (найм) житлових і офісних приміщень тощо.

Право платників податку на відшкодування ПДВ виникає при виконанні таких умов:

—         вхідний податок повинний відноситись до придбань або імпорту в рамках оподатковуваної діяльності;

—         товари і послуги реалізуються в інші країни, при цьому підтверджується експорт товарів і послуг.

Платник має право на вирахування ПДВ і при придбанні товарів для власних виробничих потреб. Шведський закон про ПДВ не встановлює конкретних документів як всередині країни, так і при поставках на експорт, не зважаючи на те що строки відшкодування ПДВ (або рішення про утримання коштів) встановлені на законодавчому рівні і застосовуються протягом 2,5 місяців після закінчення останнього строку подачі декларації. У випадку якщо у податкового органу виникають сумніви стосовно будь-якої угоди і відшкодування особі ПДВ, то він має право відмовити у відшкодуванні ПДВ цій особі, не називаючи строк до повної перевірки і з’ясування достовірності всієї необхідної податковим органам інформації.

У практиці функціонування ПДВ є два принципи визначення країни оподаткування при експорті товарів — принцип походження і призначення. Згідно з першим принципом, оподаткування здійснюється в країні, де продавець веде свою господарську діяльність (принцип походження), а відповідно до іншого принципу оподаткування відбувається в країні покупця (принцип призначення) [10, с.29].

У Швеції при визначенні країни оподаткування ПДВ при експорті товарів, як і в країнах ЄС, застосовують принцип призначення (по експортованих товарах вхідний ПДВ відшкодовується). У довгостроковій перспективі планується здійснити перехід на принцип походження, для якого необхідна ситуація однакових ставок ПДВ у всіх країнах ЄС. Однак у Швеції поки що не планують знижувати ставку ПДВ до 20 % [10, с. 32].

У податковій системі США відсутній ПДВ. Замість нього існує податок з продажу, який є одним з основних джерел доходів штатів і відіграє важливу роль у формуванні місцевих бюджетів. Податок з продажу забезпечує до 60 % доходів бюджету штату і до 30 % надходжень у місцеві бюджети. Проте стягується цей податок не у всіх штатах, він відсутній, наприклад, в Алясці, Делавері, Нью-Джерсі.

У США застосовують три типи податку з продажу: податок на продавців, податок на споживачів, податок на роздрібну торгівлю. Податок на продавців стягується з роздрібних торгівців за право здійснювати цей вид діяльності в конкретному штаті. У продавців є вибір: або самим нести податковий тягар, або перекласти податок на споживачів [10, с. 32].

Для сучасної американської податкової системи характерне паралельне використання основних видів податків як федеральним урядом, так і урядом штатів і місцевими органами влади.

До основних тенденцій в оподаткуванні доходів підприємств потрібно віднести те, що протягом двох останніх десятиліть серед розвинених країн світу йде своєрідна конкуренція в пониженні ставок податку на прибуток корпорацій. Одночасно застосовують і податкові пільги, і прискорену амортизацію. Частка податку на прибуток у розвинених країнах падає, оскільки за допомогою цього податку держава забезпечує насамперед зростання інвестицій в економіку, а не фіскальні інтереси (в Німеччині в загальній сумі податкових надходжень корпоративний податок становить близько 4,5 %, починаючи з 2001 року податковий тягар для акціонерних товариств та індивідуальних підприємств планується зменшити на 15 млрд. євро) [7, с. 44].

Також світовий і вітчизняний досвід показує, що при ліквідації податкових пільг суттєво послаблюється регулятивна функція податків у вирішенні практичних завдань вирівнювання економічного розвитку територій і стимулювання пріоритетних напрямів розвитку виробництва. В ідеалі податкова ставка повинна бути низькою і єдиною для всіх підприємств. Але єдина ставка не враховує фактор горизонтальної нерівномірності. Різні економічні, природно-кліматичні, історичні і етнічні умови здійснюють прямий вплив на рентабельність підприємств [7, с. 150]. Аналіз статистичних даних по рентабельності дозволяє зробити висновок, що ринкові закони конкуренції не працюють на економічному просторі України. Галузева рентабельність відрізняється на декілька порядків. У кращих умовах перебувають підприємства енергетичного сектору і сировинних галузей, які в змозі підтримувати необхідний рівень цін у неконкурентному середовищі. Тобто, оподаткування повинно враховувати такі нерівномірності доти, поки погано працюють закони галузевої та міжгалузевої конкуренції і норма прибутку не усереднена. За допомогою податкової ставки можна вирішити, з одного боку, завдання створення рівних економічних умов для всіх економічних суб’єктів, що стимулює конкурентні відносини, а з іншого — створення кращих умов для підприємств, які інвестують свої доходи в модернізацію виробництва і наукові дослідження. Тому в українській практиці податкова ставка повинна бути низькою, але не однаковою для всіх підприємств. Мінімальну ставку 16 % доцільно застосовувати до підприємств з невеликим і середнім рівнем рентабельності.

3. Особливості оподаткування суб’єктів малого підприємництва в зарубіжних країнах

У світі функціонує значна кількість малих підприємств. Наприклад, в Індії число малих підприємств перевищує 12 млн, а в Японії 9 млн. Малий бізнес в США дає майже половину приросту національного продукту і дві третини приросту нових робочих місць.

Порівнюючи стан розвитку малого підприємництва України з іншими країнами з розвиненою ринковою економікою, варто зауважити, що зі 180 країн Україна посідає 145 місце за спроможністю розвитку малого бізнесу [11]. Практика застосування податкових режимів зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, потрібно враховувати під час формування державної політики підтримки малого підприємництва в Україні. Особливості оподаткування суб’єктів малого підприємництва в зарубіжних країнах наведено в табл.

Як видно з табл., у зарубіжних країнах найпоширенішою формою стимулювання розвитку малого бізнесу є створення для них особливих умов оподаткування шляхом введення спеціальних податкових правил, чи застосування загальних правил з окремими пільгами для малих підприємств.

Підприємство може перейти на спрощену систему оподаткування зареєструвавшись платником єдиного податку, якщо виконується низка вимог, визначених законодавством. Алгоритм прийняття рішення про систему оподаткування суб’єктом підприємницької діяльності — юридичною особою — зображено на рис.

Таким чином, спрощена система оподаткування є запорукою розвитку малого бізнесу в Україні, проте існують певні вади, усунення яких дасть змогу покращити умови малого підприємництва, а також забезпечити населення робочими місцями тощо.

Таблиця 1. Особливості оподаткування малих підприємств у різних країнах світу

Країни	Критерії переходу на спрощену систе­му оподаткування		Ставка податку	База оподатку­ вання	Інші умови
	виторг	чис. праців­ ників
Росія	15 млн руб.  коефіцієнт дефлятор (у 2011 р. 45 млн руб. ~ 1,2 млн дол.	100	6 %	дохід, у який входять обіги з банківсько­го рахунку, каси, а також доходи з взаємозаліку	не можуть перейти на спрощену систему: страхо­ві компанії, банки, довірчі товариства, суб’єкти під­приємництва, що здійсню­ють діяльність з обміну ва­лют, торгівлю лікеро-го­рілчаними та тютюновими виробами, паливо-мастильними матеріалами
			15 %	дохід за міну­сом витрат
Фран­ ція	~ 10,5 млн дол.	50	15 %	прибуток	75 % власності належить приватним особам
США	50-75 тис. дол.	100	7500 дол. + 25 % від суми, що перевищує 50,000 дол.	загальний до­хід	не належать до малого біз­несу такі види діяльності: банківська справа; страху­вання; юридична сфера; бухгалтерський облік або консультації; видобуток нафти або газу; готельна або ресторанна справа
	15000­18333 тис. дол.		5150000 дол. + 38 % від суми, що перевищує 15000000 дол.
Японія	~ 13 млн дол.	30	18 %	перші 8 млн єн доходу	сплачений капітал менший за 100 млн єн
Вели­ кобри­танія	~ 20 млн дол.	100	21 %	прибуток	оподаткований прибуток менший ніж 300 тис. фун­тів стерлінгів

Спрощеній системі оподаткування суб’єктів малого бізнесу приділяють значну увагу як у нашій країні, так і за кордоном. У деяких країнах, окрім спрощеної системи оподаткування, вводять додаткові умови зменшення суми сплати податків. Це сприяє відмові від тіньової господарської діяльності, що дає змогу збільшити обсяг податкових надходжень до бюджету.

Рис. Алгоритм прийняття рішення про перехід на спрощену систему оподаткування в Україні

Надмірне оподаткування малого підприємництва в Україні є однією з перешкод на шляху його функціонування, оскільки має фактично лише фіскальну мету. Деякі фахівці пропонують взагалі скасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки — зберегти існуючий порядок та значно розширити перелік суб’єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи. Оптимальним варіантом є збереження та значне вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва зокрема за такими напрямами:

• удосконалення законодавчої бази;
• поліпшення економічного регулювання системи спрощеного оподаткування, усунення подвійного оподаткування;
• покращення системи адміністрування податків за спрощеною системою;
• збільшення максимально допустимої кількості працівників, що сприятиме підвищенню рівня зайнятості тощо.

У разі створення малого підприємництва необхідно втілювати державні програми підтримки малого бізнесу, а саме: звільняти новостворених підприємців на кілька років від податків та запровадити пільгові умови кредитування, щоб ця сфера могла досягти істотних фінансових результатів, а надалі сплачувала б податки в повному обсязі до бюджету. Також необхідно узгодити критерії визначення суб’єктів малого підприємництва з європейськими вимогами, а також розширювати коло платників на спрощеному режимі оподаткування з метою створення додаткових робочих місць.

Висновки

Варто зазначити, що більшість країн світу відмовляються від застосування єдиного податку як такого, що приносить невеликі надходження до бюджету. Однак, враховуючи роль цього податку при започаткуванні нової власної справи фізичною чи юридичною особою з невеликими фінансовими можливостями, треба віддати йому належне, бо саме завдяки можливості сплати невеликої суми податків подібне мале підприємство може “стати на ноги” і розвинути свій потенціал.

Держава, враховуючи такі недоліки справляння єдиного податку, як недоотримання податкових надходжень від податку внаслідок зміни їх структури й кількості та, відповідно, – зменшення надходжень від штрафних санкцій, не повинна обмежувати наданої нею ж підприємцям можливості обрати сплату єдиного податку. Адже саме цей податок розвиває конкурентне середовище, демонополізує економіку, виводить значну частку господарських операцій із тіньового сектора за рахунок зменшення податкового навантаження, зменшує обсяг заборгованості платників податку перед бюджетом, знижує кількість витрат контролюючих органів через спрощення адміністрування податків та ведення їх обліку, а за рахунок розширення кола платників і бази оподаткування збільшує суму податкових надходжень.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р., № 727/98 з наступними змінами та доповненнями. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.rada.gov.ua.
2. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.rada.gov.ua.
3. Податковий кодекс Російської Федерації від 05.09.2000 р., № 117 — ФЗ. [Електрон-ний ресурс]. — Доступний з http://www.birguru.ru.
4. Основні положення законодавства Європейського Союзу щодо визначення та опо-даткування малих та середніх підприємств. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.tax.vsem.com.ua/embed/opo-datkyvanna.doc.
5. Борейко В.І. Тенденції розвитку малого бізнесу в Україні // Економічний простір. — 2009. — № 22/2. — С. 32-35.
6. Брижань І.А. Реформування системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва як один із заходів державної підтримки їх розвитку / І. А. Брижань, О.О. Олійник // Економіка і регіони. — 2009. — № 2. — С. 3-6.
7. Варналій З.С. Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи : монографія / З.С. Варналій, П.В. Мельник / за ред. З.С. Варналія. — К. : Вид-во «Знання України», 2005. — 675 с.
8. Варналій З.С. Мале підприємництво : Вид-во «Основи» теорії та практики / З.С. Варналій. — Вид. 4-те. — К. : Т-во «Знання», КОО, 2008. — 302 с.
9. Воротіна Л.І. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання : навч. посібн. / Л.І. Воротіна, В.Є. Воротін, Л.А. Мартинюк / за ред. Л.І. Воротіної. — Вид. 3-тє. — К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 176 с.
10. Іванов Ю.І. Альтернативні системи оподаткування / Ю.І. Іванов : монографія. — Харків : Вид-во ХДЕУ. — Торнадо, 2003. — 30 с.
11. Коваленко Г.М. Вдосконалення оподаткування малого бізнесу : дисс. … канд. екон. наук: спец. 08.04.01. — Черкаський державний технологічний університет. — 2008. — 23 с.
12. Костюк О.М. Особливості реформування спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого бізнесу : дисс. … канд. екон. наук: спец. 12.00.07. — Національний технічний університет України. — 2009. — 40 с.
13. Лютий І.О. Проблеми та перспективи спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва в Україні / І.О. Лютий, М.В. Романюк // Фінанси України. — 2007. — №6. — С. 16-19.
14. Ляпін Д. Порівняння окремих аспектів політики розвитку малого підприємництва в Україні та країнах ЄС / Д. Ляпін // Вісник Київського національного торг.-екон. ун-ту. — № 5, 2008. — С. 10-13.
15. Матвіїв М.Я. Бухгалтерський облік на малих підприємствах за різними формами : навч. посібн. / М.Я. Матвіїв, П.Я. Хомин. — К. : Центр навч. літ-ри, 2004, — 352 с.
16. Рудий Є. Що потрібно враховувати підприємству, яке хоче бути єдинником? // Є. Рудий, О. Ткаченко / Все про бухгалтерський облік. — 2006. — № 26. — С. 42-46.
17. Супруненко С.А. Податкове планування на підприємствах малого бізнесу // С.А. Супруненко / Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 4. — С. 135-140.
18. Спіріна О.М. Особливості спрощеного оподаткування діяльності фізичних і юридичних осіб — суб’єктів сфери послуг / О.М. Спіріна // Таврійський науковий вісник : зб. наук. праць ХДАУ. — Вип. 55 / Наук. ред. О.В. Ушкаренко. — Херсон : Вид-во «Айлант», 2007. — С. 272-276.
19. Токарева Т.О. Особливості спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва: вітчизняний і зарубіжний досвід : дис. … канд. наук: спец. 08.04.01. — К. : Вид-во «Либідь», 2008. — 55 с.