Вступ.

1. Економічні закономірності та особливості розвитку Японії.

2. Характеристика основних галузей економіки.

3. Особливості зовнішньоекономічних зв'язків Японії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона займає друге місце після США за показниками ВВП ($4.5 трильйонів в 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та відносно малі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10 % у 1960-х, 5 % у 1970-х, 4 % у 1980-х роках. Ріст призупинився у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у 2000 і 2001 роках. Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2.8 %, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання став ріст внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.

Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки були: а) Тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);

б) Кооперація роботодавців і профспілок;

в) Всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);

г) Система життєвого найму у великих підприємствах.

Останнім часом багато японських фірм, особливо представники малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

1. Економічні закономірності та особливості розвитку Японії

Японія — одна з найрозвиненіших індустріальних країн світу, частка якої у світовому ВВП становить майже 16 %. З 1960 до 1993 pp. вона була лідером серед 10 економік світу, що зростали: ВВП на душу населення у Японії (скоректований на відмінності у відносних цінах) зріс з 30 % від аналогічного показника США у 1960 р. до 82 % — у 1994 р.

Японія посідає перше місце у світі з виробництва легкових автомобілів, побутової електронної апаратури, металообробного обладнання, робототехніки, синтетичних волокон і деяких інших видів продукції. 3 1990 р. Японія випередила традиційного лідера у цій галузі — СІНА. Японські компанії виробляють щорічно майже 9,9 млн легкових авто, американські — 6,5 млн. За вантажними автомобілями цифри відповідно такі — 3,5 млн шт. у Японії, 3,7 млн шт. у США.

На Японію припадає більше ніж половина світового тоннажу спущених на воду суден. У суднобудуванні Японія також є світовим лідером, причому деякі види спеціальних суден виробляються лише тут. 60 % продукції галузі експортується.

Три чверті японського експорту — це продукція машинобудування, яку характеризує висока якість і технічна новизна.

У 90-ті роки за часткою видатків на науку в розрахунку на душу населення Японія вийшла на перше місце у світі, а за загальною кількістю наукових працівників випередила ФРН, Великобританію та Францію, разом узятих. Причинами економічних успіхів країни є деякі історичні особливості розвитку Японії та певні закономірності сучасної моделі стимулювання японської економіки.

Історичні особливості розвитку японської держави значною мірою пов'язані зі специфікою японського менталітету. Його основними рисами є: гнучке запозичення у інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності. У системі цінностей японців на першому місці стоїть японська духовність, на другому — китайська ученість і на третьому — європейські знання.

Друга риса, або складова японського психологічного типу, — це ієрархічна свідомість, що впливає на взаємовідносини між робітниками та керівниками. І третя, остання риса — це колективна, групова свідомість японців, що й зумовила знамениті японські працелюбність, старанність та відданість своїй фірмі.

Зазначені психологічні складові були дуже вдало "вписані" у макроекономічну модель керування країною. Найважливішими з погляду остаточного результату характеристиками цієї моделі розвитку Японії протягом останніх майже п'ятдесяти років є такі:

• відносно незначні (довгий час до 1 % ВВП) військові витрати країни і можливість альтернативного використання коштів для розвитку висококонкурентних цивільних галузей і підгалузей;

• штучне заниження протягом майже 30 років курсу японської єни, що, безумовно, сприяло стимулюванню японського експорту та активному "проштовхуванню" японських товарів на світові ринки. За підрахунками, зниження валютного курсу єни на 10 % спричиняє зростання ВВП країни на 0,75 %;

• традиційно високий рівень заощаджень в економіці Японії. У 1997 р. обсяг заощаджень тут складав 10 трлн дол. США під 0,3 % річних. А це — безперечний позитивний фактор для значних внутрішніх капіталовкладень в національну економіку;

• традиційно значна роль держави в економічному житті країни. Держава контролює тут третину економіки (це більше, ніж у Росії). Для США цей показник становить 7 %. Хоча важливо зауважити, що державне регулювання в Японії не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси або будь-яку регламентацію діяльності підприємств. Йдеться про широке використання непрямих важелів, наприклад, японці сплачують високі податки. А податок з доходу тут становить 65 % і є найвищим у світі. До того ж, держава в Японії активно вживає неявні інструменти регулювання економіки, які взагалі не вимірюються кількісними параметрами (лобіювання рішень, зв'язки чиновників і підприємців, так звані поради з боку керівників вищих інстанцій, регулювання економіки тощо)[4, c. 169-171].

Велику роль у швидкому економічному зростанні Японії відіграли також і певні особливості організації виробничого процесу на японських фірмах. Найважливішими серед них є:

• висока продуктивність праці робітників;

• висока інтенсивність праці;

• система всебічного контролю якості продукції;

• система постачання "точно у строк" (у сфері постачання зайнято від 20 до 30 % працюючих залежно від галузі. Така організація виробництва дає змогу суттєво знизити собівартість японських товарів);

• широка автоматизація та роботизація виробництва;

• застосування японськими компаніями новітніх технологій і передових досягнень науки для виробництва масової продукції. Японську економіку характеризує висока здатність до структурних перетворень. Передумовою цього вважають оптимальне поєднання в економічному житті великих компаній (6 основних промислово-фінансових груп "Міцубісі", "Міцуі", "Сумітомо", "Дайіті-Кангін", "Фудзі", "Санво" контролюють усі сфери національної економіки) та дрібного і середнього за розмірами виробництв (вже згадані субпідрядники, якими є третина зайнятих японців).

Загалом модель розвитку японської економіки можна визначити як експортоорієнтовану. Експорт використовувався спочатку для оплати імпорту. Загальновідомою є залежність японської економіки від ввезення мінеральної сировини та палива, за рахунок яких вона забезпечує 90 % власних потреб у цих товарах. Але з часом експортна стратегія дала змогу країні зайняти провідні позиції у світовому господарстві. Умовою ж забезпечення таких провідних позицій стала реіндустріалізація, проведена в Японії у 70—80-ті роки.

Початкова післявоєнна індустріалізація, що відбувалася у країні з 50-х до 70-х років, була спрямована на відтворення традиційних галузей і провадилася еволюційним шляхом. Реіндустріалізація промисловості 70—80-х років здійснювалася на основі впровадження мікроелектроніки, робототехніки, біоіндустрії, космічної техніки. Економіка Японії була зорієнтована на розвиток новітніх наукових галузей. Можливості для цього були створені завдяки цілеспрямованій політиці уряду в галузі розвитку власних НДДКР і значним закупкам іноземних патентів і ліцензій.

Сьогодні Японія сама стала світовим лідером у розвитку галузей, що пов'язані з електронікою та інформатикою, з оптикою та оптоелектронікою, лазерною технікою та виробництвом новітніх сучасних матеріалів.

Розвиток японської промисловості на новій науково-технічній основі потребував відповідної перебудови способів організації виробництва. Починаючи з другої половини 70-х років, на зміну традиційному великому серійному виробництву прийшла його диверсифікація та конгломерація, переважання дрібносерійності у технологічних процесах з одночасним впровадженням енерго- та матеріалоощадних технологій. Найпотужніші японські компанії у результаті перетворилися у багатогалузеві комплекси, як, наприклад, "Міцубісі", у підрозділах якої виконуються десятки абсолютно не пов'язаних між собою видів діяльності.

Зазначені економічні успіхи забезпечили Японії наприкінці 80-х років лідерство у світі за конкурентоспроможністю. Перше місце у цьому країна зберігала протягом 6 років — до середини 90-х років (сьогодні лідерство знову повернули собі США)[1, c. 189-192].

Оцінка конкурентоспроможності будь-якої країни складається з 378 різноманітних критеріїв. Насамперед, це дохід на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. До уваги також беруться засоби комунікації, інфраструктура, корисні копалини та ряд інших чинників. Окрім об'єктивних чинників, класифікація враховує результати опитування 21 тис. керівників відомих у світі підприємств.

З позицій кінця 90-х років є підстави зазначити, що довготривале і значне економічне зростання Японії (навіть у несприятливому для економіки країни 1997 р. темпи росту становили 3,6 %), окрім позитивних, мало й негативні наслідки, що призвело до виникнення економічної та фінансової кризи в країні у середині 90-х років.

Під час економічного зростання у Японії наприкінці 80-х років значно зросли ціки на нерухоме майно. Цей факт, а також успішна експортна діяльність японських компаній забезпечували останнім часом отримання кредитів у величезних розмірах. Подальше зниження цін на нерухомість відчутно зменшило заставну вартість кредитів японських банків. Світова дефляція кінця 90-х років та послаблення позицій зовнішніх ринків Японії у Південній Азії призвели до зниження доходів від експорту японських компаній і відповідно до погіршення їх фінансової платоспроможності. Це негативно відобразилося на японських банках, складне становище яких погіршувалося ще й тим, що свого часу вони надавали значні позики Південній Кореї й іншим державам південноазіатського регіону, що самі сьогодні переживають важку фінансову скруту. Отож, для японських банків настали складні часи. За даними японських експертів, сума прострочених кредитів у банках країни дорівнює 550 млрд дол. США (іноземні економісти називають цифру — 670 млрд дол.). Ще 500 млрд дол. недорахують страхові компанії країни.

Додатковими негативними факторами впливу на економіку Японії стали високі податки та значне державне втручання в економічні процеси. Урядова політика була спрямована на підтримку усіх японських банків, зокрема тих з них, що були фінансово неспроможними. За два роки кризи лише один банк був оголошений банкрутом. Очевидно, за конкурентних умов в аналогічній ситуації протриматися змогли б найсильніші та найпотужніші банки з вищими доходами та більшими можливостями для виживання. Для прикладу можна зазначити, що у конкурентнішому американському фінансовому середовищі прибутковість банків у 4,5 раза вища за японську.

Сучасну економічну кризу в Японії за масштабами негативних економічних наслідків порівнюють з кризами, що їх пережила країна у 20-ті pp. та після Другої світової війни. Тоді вихід був знайдений завдяки зниженню курсу єни та збільшенню експорту. Вважають, що аналогічні заходи зможуть забезпечити подолання економічної кризи сьогодні. Очевидною є й потреба змінити економічну політику японського уряду. Подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, відкритість економіки, прозорість діяльності банків — це складові, що зможуть повернути Японії частково втрачені нею позиції у світовій економіці.

Для подолання кризи японський уряд виділив до 1998 р. 214 млрд дол. США із запланованих 250 млрд дол. для підтримки банків. З млрд дол. з них вже витрачені на активізацію злиття банків. Інші кошти призначені для викупу урядом найслабших з банків. Нагляд за банками доручено новому Агентству фінансового нагляду.

Окрім фінансової підтримки банків та реформування грошово-кредитної системи країни, японський уряд надає також значну фінансову допомогу малим і середнім компаніям, частка яких становить 80 % ВВП країни. Основний аргумент на користь цього заходу полягає у тому, що підвищення внутрішнього попиту в Японії спонукатиме малі та середні фірми і далі розширювати своє виробництво, створюючи нові робочі місця. Останнє особливо актуально тепер, коли показник безробіття в Японії на рівні майже 5 % є найвищим за всі післявоєнні роки. У результаті надання потужних державних субсидій в японську економіку обсяг державного боргу країни на кінець 1999 р. сягнув значення 128 % від обсягу ВВП, що вдвічі перевищує цей показник 1990 р. На сьогодні уряд Японії є найбільшим позичальником із урядів індустріальних країн світу. При цьому однак важливо враховувати той факт, що Японія одночасно є й найбільшим у світі кредитором: її зарубіжні інвестиції становить 1,2 трлн дол. США. До того ж країна вже два десятиріччя має позитивне сальдо торгівельного балансу. Разом з тим більшість економістів-аналітиків вважають, що за умов подальшого нарощування державного боргу фінансова ситуація в Японії може стати неконтрольованою.

Про ефективність зазначених урядових заходів, спрямованих на подолання тривалої рецесії в Японії, свідчить той факт, що економічна ситуація в країні помітно поліпшилася. Зміна обсягу ВВП Японії демонструє поступальну динаміку, темпи його зростання протягом 2000 р. перевищують 2 %. Обсяг виробництва постійно збільшується, що відображає зростаючу впевненість ділових кіл Японії у сприятливих перспективах економіки.

Отож, хід економічних реформ в Японії на сьогодні є досить успішним. На думку більшості експертів, важливою проблемою для країни ще залишається високий курс ієни щодо долара. Дорога ієна спричиняє зменшення надходжень від експорту. Враховуючи недостатньо високий рівень внутрішнього попиту в Японії, така ситуація може значною мірою нейтралізувати позитивні складові реформування. Тут усе залежатиме від майбутніх дій Центрального Банку країни, який, очевидно, повинен вжити потрібні заходи для зниження курсу ієни.

Позитивні зміни в економічній ситуації Японії важливі не лише для самої країни, а й для всього світового господарства. Це підтверджують деякі з висновків, зроблені учасниками Всесвітнього економічного форуму в Давосі у 1999 р. Ними зокрема сформульована думка про те, що одним з найважливіших чинників оздоровлення світової економіки є покращення економічної ситуації в Японії. Позитивна динаміка розвитку Японії зумовлює суттєве зростання економік найбільш розвинених країн, без чого неможливим є стабільне, тривале зростання економік країн, що розвиваються[4, c. 241-243].

2. Характеристика основних галузей економіки

Японія — найбільший у світі виробник морських суден (52% світового обсягу), телевізорів (понад 60%), піаніно, автомобілів (приблизно 30%), алюмінію, міді, цементу, каустичної соди, сірчаної кислоти, синтетичного каучуку, шин і велосипедів. Японія — світовий лідер у випуску різних електротоварів і виробів машинобудування, оптичних приладів, комп'ютерів.

Характерний високий ступінь територіальної концентрації обробної промисловості. Виділяються райони Токіо — Йокогама, Осака — Кобе і Нагоя, на які припадає більше ніж половина доходів обробних галузей. Найбільш відсталі в індустріальному відношенні Хоккайдо, північний Хонсю і південний Кюсю, де розвинуті чорна і кольорова металургія, коксохімія, нафтопереробка, машинобудування, електронне приладобудування, військова, скляно-керамічна, цементна, харчова, текстильна, поліграфічна промисловість.

Незважаючи на те, що Японія бідна на енергоресурси, по виробництву електроенергії у 1995 (950 млрд. кВтг) вона посідала третє місце у світі. В середині 1990-х років енергоспоживання в Японії оцінювалося в 3855 кВт на душу населення. У структурі енергетичного комплексу переважала нафта (56%), причому на 99,7% імпортна, на частку вугілля припадало 17%, природного газу — 11%, атомної енергії — 12% і гідроресурсів — 3%. Житловий фонд у Японії повністю електрифікований, але витрати енергії не настільки значні, як у США, через обмежене використання центрального опалення.

У 1979-1980 роках уряд вжив заходів для зменшення залежності країни від цього джерела палива. Тепер також використовуються нетрадиційні джерела — енергія сонця і вітру, хоча вони становлять лише 1,1% загального енергоспоживання.

Рис складає основу харчового раціону японців, займає приблизно 55% усіх посівних площ. Культура рису поширена по всій Японії, однак його посіви обмежені на Хоккайдо, де клімат недостатньо теплий. Садівництво продовжує зміцнювати свої і без того традиційно міцні позиції. Найважливіші з фруктів, що збираються, — цитрусові — тяжіють до субтропічних районів, розташованих на південь від Токіо. Яблуні відносяться до числа основних плодових культур. Тутове дерево, що використовується для розведення шовкопрядів, і чай також тяжіють до субтропічних районів. Овочі вирощують в околицях великих міст.

Тваринництво не перебороло повною мірою свого відставання, хоча м'ясна і молочна продукція посідає все важливіше місце в харчовому раціоні населення. У 1996 р. в Японії нараховувалося приблизно 2,9 млн. голів великої рогатої худоби і 9,9 млн. голів свиней, а також 300 млн. курей бройлерних і яйценосних порід.

Багато селянських родин зайняті в лісовому господарстві, тим більше, що площа сільськогосподарських земель у п'ять разів менша від площі збережених у Японії великих лісів. Приблизно третина з них належить державі. Країна імпортує приблизно 50% споживаної деревини (насамперед з Канади).

Японія — велика рибальська держава. Високою ефективністю відзначений промисел у глибоких водах. У прибережній зоні лов риби ведеться з невеликих баркасів. В акваторії північних островів добуваються лососеві, тріска й оселедець, поряд з узбережжям південних островів — тунець, скумбрія і сардини[6, c. 205-207].

Пасажироперевезення приблизно на 66% здійснюються автомобільним і на 29% залізничним транспортом. У результаті зростання парку приватних автомашин, що менше ніж за 20 років подвоївся і в 1997 сягнув 40 млн. одиниць, автобусне і залізничне сполучення втратило колишню популярність, і легкові автомобілі взяли на себе майже половину всього пасажиропотоку. Довжина автомобільних доріг — 1,2 млн. км, включаючи 5700 км швидкісних трас. Високошвидкісне залізничне сполучення зі швидкістю руху потягів понад 200 км за годину було відкрите в 1964 на лінії Токіо — Осака і в 1975 продовжене до міста Фукуока на о.Кюсю. Інші високошвидкісні магістралі прокладені від Токіо на північ до міст Моріока і Ніігата.

Загальний тоннаж морського торговельного флоту — 57 млн. т (2-е місце у світі). Головний порт Японії — Кобе, від якого дещо відстає Йокогама, виділяються також Нагоя, Осака і Токіо.

У Японії налагоджене внутрішнє і міжнародне авіасполучення. Державна авіакомпанія "Джапан еарлайнз" здійснює прямі польоти з Токіо у більшість держав світу.

3. Особливості зовнішньоекономічних зв'язків Японії

Японська економіка значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі. У 1996 р. країна витратила 38 трлн. ієн (315 млрд. дол.) на імпорт і виручила 44,7 трлн. ієн (372 млрд. дол.) від експорту. У 1995 частка Японії у світовому товарному експорті становила 9%, а в імпорті — 6,7%, що забезпечило їй другі місця відповідно після США і Німеччини. Основні статті експорту — автомобілі, залізо і сталь, судна, електротехнічні і радіоелектронні товари (головним чином телевізори, музичні центри, радіоприймачі і магнітофони), машинне устаткування, фото- і кінокамери.

Найбільший торговельний партнер Японії — США. У 1996 р. ЄС наздогнав США за обсягом продажу в Японію автомобілів, хімікатів, а КНР продовжувала домінувати на японському ринку готового одягу. Іншими важливими постачальниками товарів у Японію є Республіка Корея, Тайвань, Індонезія, Саудівська Аравія, Австралія, Іран, Кувейт, Канада, Філіппіни, ОАЕ і Росія.

Японія — найбільший інвестор. У 1997 р. вклади японських компаній у закордонні підприємства оцінювалися приблизно в 6,6 трлн. ієн (500 млрд. дол.). Приблизно чверть капіталовкладень припадає на виробництво сировини, третина — на обробні галузі промисловості і більше третини — на забезпечення нестатків зовнішньої торгівлі. Основна частина інвестицій була спрямована в Північну і Південну Америку, Східну і Південно-Східну Азію.

Значні досягнення японської економіки сприяли становленню Японії як потужного суб'єкта світового господарства, здатного конкурувати з найрозвиненішими країнами і насамперед зі Сполученими Штатами Америки. На початку 80-х років Японія зайняла передові позиції у сфері міжнародної торгівлі. Саме у цей час сформувалися три основні центри світового впливу — США — Західна Європа — Японія. Через цю "потужну тріаду" проходили основні товаропотоки міжнародної економіки[2, c. 224-226].

У 1983 р. Японія вперше стала лідером з експорту машин та обладнання у світі. Країна значно випереджає усі інші за вивезенням легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки тощо.

У середині 90-х років частка Японії у світовій торгівлі становила 9,5 %. Основою японського експорту є машини й обладнання (майже 40 %) і продукція автомобілебудування (14,5 %). Японія спеціалізується на виробництві найсучасніших, високоякісних і складних видів цієї продукції, що створюються на основі новітньої технології та передових досягнень НТП. Виробництво ж товарів масового попиту вона активно переносить у країни Південно-Східної Азії та Китай. Тут створена величезна мережа складального виробництва японських ТНК.

Суттєво зросла роль Японії на світових фінансових ринках. На початку 90-х років країна стала лідером серед держав-кредиторів. її частка на світовому ринку капіталу зросла до 53 %. Японські банки утримують більше ніж половину місць у першій десятці банків світу.

Надзвичайно активними суб'єктами світової зовнішньоекономічної діяльності є також японські ТНК. У середині 90-х років серед 20 найбільших корпорацій світу нараховувалося 10 японських. Найміцніші позиції вони займають у автомобілебудуванні, робототехніці, електроніці та електротехніці тощо.

У географічному спрямуванні японський експорт орієнтований на США, куди надходить майже третина усіх експортних поставок країни. Дефіцит США у торгівлі з Японією у 90-ті роки дорівнював сумі 50—60 млрд дол. на рік.

За останнє десятиліття помітно зросло значення країн Південно-Східної Азії та Китаю для японського експорту. Частка експорту цих держав становить більше ніж 40 % всього обсягу експорту Японії.

Частка Західної Європи у зовнішньоторговельному обороті Японії становить приблизно 19 %.

Загалом залежність Японії від зовнішньої торгівлі є важливою рисою економіки країни. Величезне значення для неї мають імпортні поставки сировини та палива (від 90 до 35 % всього обсягу внутрішнього споживання паливно-сировинних товарів залежно від їхніх груп). Водночас у японському імпорті поступово зростає частка обробної промисловості. Так, сьогодні Японія купує у 4 рази більше одягу і тканин, ніж текстильної сировини, удвічі більше готового металу, ніж сировини для його виробництва, а продукції хімічної промисловості закуповує лише на третину менше, ніж нафти.

Важливо зазначити, що для японської політики у галузі імпорту велике значення, очевидно, більше, ніж для будь-якої іншої промислово розвинутої країни, мають нетарифні обмеження. Формально для іноземців японський ринок закритий лише по 81 товарній групі. Однак реально ввезення сюди практично усіх товарів є вкрай складною справою. Винятком є імпорт новітньої науково-технічної продукції, в якій зацікавлена країна.

В Японії розроблена величезна кількість різноманітних обмежень на імпорт, пов'язаних з існуванням нескінченної кількості стандартів для ввезення продукції (до 20 тис. екологічних, санітарних тощо). Додаткові складності для іноземних підприємців криються у специфічній системі організації посередницької діяльності в Японії. Практично незбагненною для іноземців залишається традиційна японська система зв'язку в ланцюгу "виробник — посередник — споживач". Проте ця система дає змогу японським фірмам значно економити на витратах, забезпечуючи для себе перевагу в цінах.

Міністерство зовнішньої торгівлі значною мірою явно та неявно втручається у діяльність іноземних компаній в Японії. За допомогою системи рекомендацій на адресу закордонної фірми, навіть необов'язкових для виконання, воно може зробити неможливим відкриття і подальше нормальне функціонування такої фірми.

Отож, японську економіку здебільшого вважають закритою для іноземної підприємницької діяльності. Саме тому загальна сума закордонних інвестицій у країні є відносно незначною — 10 млрд дол. США на початок 90-х років Переважно це — американські капіталовкладення у вигляді філій компаній з унікальною технологією і досвідом, що мають немалий стаж роботи на зовнішніх ринках.

Загалом зовнішньоекономічна стратегія Японії визначається трьома основними пріоритетами:

• вирівнювання диспропорцій у зовнішній торгівлі з іншими країнами;

• збільшення експорту капіталу;

• розширення офіційної допомоги країнам, що розвиваються, що у перспективі планується використовувати як стимул для подальшого розширення експорту сюди японських товарів.

Успішна реалізація цієї стратегії та вихід Японії з економічної кризи безперечно сприятимуть поступальному розвитку світової економікиp[5, c. 279-280].

Висновки

Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, а по доходах на душу населення — багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало досить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучасною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для американських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких товарів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої світової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галузей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існування в Японії подвійної економічної структури. Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і структурних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду урядової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфікованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтуючись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпортувала велику кількість сировини.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.