Вступ

Реформування економіки та розвиток ринкових відносин обумовлюють глибокі зрушення у зайнятості населення. Разом з тим виникає ряд проблем, вирішення яких вимагає розробки нових теоретичних і методологічних підходів. Ринкові перетворення в Україні супроводжуються негативними соціально-економічними наслідками, серед яких чільне місце належить поширенню безробіття та неповної зайнятості. За таких умов особливої актуальності набуває проблема формування ефективної системи соціальних гарантій зайнятості населення, адекватної перехідному періодові, що є запорукою створення соціально-орієнтованої ринкової економіки, динамічного розвитку продуктивних сил України та її регіонів. Викладене вище обумовлює необхідність наукового обґрунтування методології дослідження соціальних гарантій зайнятості та розробки пріоритетних напрямів їх забезпечення за умов перехідного періоду.

Сучасне соціально-економічне становище України вимагає нетрадиційних підходів до вирішення зазначеної наукової проблеми з урахуванням особливостей перехідної економіки, специфіки перебігу соціальних процесів та реальних фінансово-економічних можливостей суб’єктів господарювання всіх рівнів щодо їх стабілізації.

У зв’язку з цим досить актуальною видається проблема створення надійної системи соціальних гарантій зайнятості населення, адекватної перехідному періодові.

1. Економічно активне і економічно неактивне населення

Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти та непрацюючі пенсіонери, в тому числі пільгові, підлітки, інваліди) кількості померлих (щорічне природне зменшення населення перевищує в останні роки 800 тис. осіб), а з іншого — від’ємним сальдо зовнішньої міграції (майже 100 тис. осіб щорічно). Ці дві причини обумовили дуже значне зменшення чисельності населення України за останнє десятиріччя. Інший тривожний показник у динаміці населення — збільшення частки людей пенсійного віку і зменшення частки молоді, що показує процеси старіння населення і зменшує джерела ресурсів для праці.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічна активність — це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю. Нереалізація його виявляється у безробітті.

Для оцінки реальних обсягів та зміни економічної активності, зайнятості та безробіття населення органами державної статистики в Україні з 1995 р. проводяться щорічні, а з 1999 р. — щоквартальні обстеження домашніх господарств з питань економічної активності за методикою, рекомендованою Міжнародною організацією праці.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно до якої населення віком від 15 до 70 років поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення, або робоча сила, відповідно до методики МОП, — це населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили на ринку праці. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою належать чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю — це особи у віці 15—70 років, які:

• працювали вподовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному виразі; працювали індивідуально (самостійно) на власному (сімейному) підприємстві або в окремих громадян;
• працювали впродовж 30 годин на тиждень безоплатно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
• були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин (хвороба, відпустка, в тому числі і без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації або за власним бажанням, сезонний характер роботи тощо).

Зайнятими за цією методикою вважаються зазначені вище особи незалежно від того, була це у них постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки.

Безробітні, за визначенням МОП — це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови:

а) не мають роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу, тобто протягом останніх 4 тижнів, що передували обстеженню, робили  конкретні кроки з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і готуються до неї приступити через деякий час, але на даний момент ще не працюють, а також ті, що навчаються за направленнями державної служби зайнятості населення.

Мал. 1. Розподіл населення віком 15-70 років за економічною активністю та зайнятістю

Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

• учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
• особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;
• особи, що одержують пенсії за інвалідністю;
• особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
• особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;
• інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

В Україні у 2008 році до економічно активного населення належало 22,4 млн осіб, або 62,6 % усього населення віком 15-70 років. При цьому 20,7 млн економічно активних перебували у працездатному віці згідно із законодавством України (жінки — до 55 років, чоловіки — до 60 років). Вони становили 72,3 % усіх, хто на цей момент був працездатного віку.

Серед економічно неактивного населення в Україні близько 50 % становлять пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, 27 % — учні та студенти, 17 % — зайняті у домогосподарстві та перебувають на утриманні. Решта не працюють за станом здоров’я чи з інших причин.

До зайнятого населення відносять осіб, які займаються економічною діяльністю з метою отримання доходу. Сюди належать передусім ті, хто працює за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), а також самозайняті (роботодавці; особи, які самостійно забезпечують себе роботою або безкоштовно працюють у сімейному бізнесі). В Україні тих, хто працює за наймом, у 2008 році було 80,7 %, а самозайнятих — 19,3 %. При цьому частка останніх поступово зростає.

Учнів та студентів працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військових строкової служби до зайнятого населення не відносять. Вони разом з пенсіонерами та людьми, які з тих чи інших причин не шукають роботу, належать до економічно неактивного населення (в Україні у 2008 році таких було близько 13,0 млн осіб). Найбільшу частку (38,9%, за даними 2008 року) серед неактивних становили особи, старші за осіб працездатного віку, 27,2 % — учні та студенти денної форми навчання.

2. Безробіття: сутність, типи, соціально-економічні наслідки

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визнаються громадяни працездатного віку, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Безробіття — складна і багатоаспектна економічна категорія, що відображає дуже важливі соціально-економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники. На рис. 2 показано класифікацію безробіття за різними ознаками.

Рис. 2. Класифікація безробіття за різними ознаками

Як бачимо з рис. 2, за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зайнятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної активності населення. За характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане (його проаналізуємо нижче). За поширеністю розрізняють безробіття загальне (що охопило всю країну), галузеве (що виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні). Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних. За такого підходу розрізняють безробіття професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15—28 років), жіноче, серед соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян передпенсійного віку, з великою перервою у трудовому стажі, багатодітних батьків і т. ін.).

В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон’юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон’юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і «незнайденістю» робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10 %, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.

Ще один вид безробіття — сезонне — викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в «сезон» змінюється простоями в інший час. Відповідно працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно «міжсезонні» робочі місця.

Важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах) є приховане безробіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв’язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон’юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон’юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім’ї, в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці.

3. Соціальні гарантії в сфері зайнятості

Соціальні гарантії зайнятості являють собою комплекс нормативно-правових, організаційних та економічних заходів щодо упередження масового безробіття, всебічного сприяння продуктивній зайнятості громадян та створення для них належних умов праці.

Сутність соціальних гарантій зайнятості полягає в реалізації комплексу державних гарантій щодо умов та оплати найманої праці, формування місткої сфери зайнятості населення в усіх секторах, галузях економіки і регіонах України. Проте, в перехідний період в їх забезпеченні існують особливості. Це пов’язано з тим, що одним з наслідків переходу до ринкових відносин стала деформалізація зайнятості.

За часів командно-адміністративного управління держава конституційно гарантувала кожному громадянинові право на працю та соціальний захист, а безробіття, як таке, вважалось відсутнім. В нинішніх умовах держава практично самоусунулась від розв’язання проблем зайнятості працездатного населення, що негативно відбилося на сфері зайнятості: стрімко зростає чисельність незайнятого населення та навантаження на вільні робочі місця в сфері офіційної економіки, знижується мотивація зайнятості населення.

Існують три рівні мотивації зайнятості: матеріальна, трудова та статусна; виявлено, що визначальною в перехідний період залишається матеріальна мотивація, пов’язана, в першу чергу, з розміром винагороди за працю.

З метою оцінки стану діяльності служб зайнятості щодо забезпечення соціальних гарантій зайнятості та визначення регіонів, що потребують особливої уваги з боку держави відносно соціальної захищеності у сфері зайнятості, запропонована відповідна система показників та критеріїв. Зокрема, визначені абсолютні, відносні та ресурсні критерії, а також запропоновано розрахунок інтегрального критерію — регіонального коефіцієнту функціонального стану системи соціальних гарантій зайнятості, що відображає питому вагу незайнятого населення в регіоні, охопленого всіма елементами системи: заходами по працевлаштуванню, професійним навчанням та перенавчанням, громадськими роботами, безпроцентними позиками для відкриття власної справи, отриманням допомоги по безробіттю.

механізм соціальних гарантій зайнятості являє собою комплекс важелів або блоків, приведення яких в режим активної взаємодії забезпечує ефективне функціонування всієї системи, продуктивну зайнятість населення та його соціальний захист. Такими блоками є: науково-методичний; нормативно-правовий; організаційно-управлінський; мотиваційний; фінансово-кредитний. Визначені в межах кожного з блоків перспективні напрями забезпечення та практичні дії, які мають бути реалізовані в найближчій перспективі, дозволять сформувати механізм, адекватний реаліям перехідної економіки.

Зокрема, пропонується: впровадження заходів щодо розширення сфери прикладання праці, в тому числі, прискорений розвиток малого, середнього підприємництва та самозайнятості з відповідною фінансовою підтримкою; розширення структури та видів громадських робіт, зміна умов їх організації, проведення та фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і соціально-економічних потреб регіонів; впровадження комплексного системного підходу до створення та збереження робочих місць; розробка комплексної програми заходів щодо створення та збереження робочих місць з відповідним нормативно-правовим, організаційним та фінансовим забезпеченням; удосконалення системи професійної підготовки та перепідготовки кадрів, що має базуватися на таких принципах: відповідність її державним і регіональним вимогам; зв’язок з процесами ринкових перетворень; впровадження модульної системи професійного навчання з використанням індивідуального підходу до кожної особи; децентралізація управління професійною освітою.

Висновки

Перехід до ринкових відносин потребує створення відповідної системи забезпечення соціальних гарантій зайнятості, кардинального переосмислення орієнтирів державної та регіональної політики соціального захисту населення в сфері зайнятості. Така необхідність пов’язана з тим, що внаслідок відсутності довгострокової стратегії формування в Україні соціально-орієнтованої економіки, політика щодо соціального захисту населення в сфері зайнятості є непослідовною, фрагментарною, практично безадресною та фактично ізольованою від комплексу питань трансформації економіки. Заходи щодо забезпечення гарантій зайнятості в більшості випадків виходять не з необхідності перспективного вирішення конкретних проблем, а зорієнтовані на вирішення тимчасових потреб. Реальній політиці на ринку праці та в сфері забезпечення гарантій зайнятості притаманні суперечливість та несистемність заходів. Виникає потреба в теоретичному обґрунтуванні та практичній реалізації ефективних важелів впливу на основні параметри зайнятості населення, забезпечення соціальних гарантій.

Основними концептуальними засадами функціонування  соціальних гарантій зайнятості в сучасних умовах є: органічне поєднання суто ринкових елементів з державними заходами по забезпеченню продуктивної зайнятості населення; диференційований підхід до різних соціо-демографічних груп населення; інтеграція в єдину систему соціальних гарантій на всіх рівнях: державному, регіональному і локальному при наданні пріоритету регіональному рівневі; використання системи науково-обгрунтованих соціальних нормативів.

Економічні, організаційні та управлінські заходи щодо соціального захисту населення в сфері зайнятості необхідно здійснювати у поєднанні та узгодженості загальнодержавних, регіональних та локальних інтересів.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем’ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.
8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.
9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.