Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасний трансформаційний етап розвитку економіки України потребує нестандартних підходів до створення умов праці, максимально сприятливих для людини, та поліпшення стану охорони праці на вітчизняних підприємствах. Сьогодні кожен третій працівник здійснює трудовий процес на місцях зі шкідливими та небезпечними умовами праці. У цій ситуації необхідні ефективні заходи не тільки поточного, але й випереджального характеру щодо нормалізації умов праці, як на рівні держави, так і на рівні окремого підприємства.

У зв’язку з цим великого значення набувають питання вдосконалення системи управління умовами й охороною праці як одного з основних напрямів соціально-економічного розвитку держави. Проблеми подальшого поліпшення умов праці безпосередньо пов’язані з вирішенням завдань раціонального використання трудових ресурсів, підвищення трудової активності людини, оскільки від цього багато в чому залежить зростання продуктивності, задоволеності працею, мотивації працівника.

Різні аспекти поліпшення умов й охорони праці як факторів підвищення ефективності виробництва досліджували у своїх працях такі українські вчені, як О.І.Амоша, Г.Г.Гогіташвілі, В.С.Джигирей, В.Ц.Жидецький,Крушельницька Н., А.М.Кутиркін, Л.П.Керб, Л.М.Логачова, Н.Д.Лук’янченко, О.В.Мартякова, І.М.Миценко, О.Ф.Новикова, К.Н.Ткачук, С.П.Ткачук, Л.В.Шаульська, В.Г.Шульга та інші.

Метою роботи є розробка системи соціально-економічного управління умовами й охороною праці на основі комплексу теоретичних, методичних і практичних рекомендацій, що забезпечують умови праці на сільськогосподарському підприємстві.

Розділ 1. Теоретичні основи формування умов праці

1.1. Поняття та види умов праці

Одним із напрямків організації праці є вдосконалення умов праці. Умови праці — це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під виливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні фактори — це температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічпі фактори визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки і технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів. Естетичні фактори визначають привабливість виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат у колективі.

Сприятливі умови забезпечують як соціальну гармонію особи людини, так і її ставлення до праці та задоволення цією працею. Актуальність питання поліпшення умов праці обумовлюється й тим, що зростання рівня освіти працівників вимагає для них змістовної праці в небезпечних умовах. Тому створення сприятливих умов праці має бути одним з головних завдань суспільства, невід’ємною частиною державної соціальної та економічної політики, важливою складовою менеджменту персоналу.

На державних підприємствах трудовим колективам надано великі повноваження щодо поліпшення умов праці. Вони мають право брати участь в обговоренні та затвердженні комплексних планів інженерно-технічних заходів з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; контролювати використання коштів на виконання планів; ставити питання про притягнення до відповідальності за порушення норм з охорони праці тощо.

За умовах розвитку ринкових відносин поліпшенню умов праці сприяє й необхідність використовувати в конкурентній боротьбі новітні технології, які базуються на досягненнях науково-технічного прогресу, прагнення досягти зниження витрат на виробництво продукції та відповідного зростання прибутку на підприємствах будь-якої форми власності [6, c. 22-23].

Умови праці поділяються на соціально економічні, які розглядаються в широкому контексті й характеризують суспільне ставлення до них, та виробничі, тобто умови праці безпосередньо на робочих місцях.

ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».

Гігієнічна класифікація праці [2, с. 2] визначає умови праці як сукупність факторів трудового й виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.

На формування умов праці впливають фактори, які поділяються на три групи (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація факторів формування умов праці, елементи умов праці та напрями впливу умов праці на працівника

Отже, умови праці — це складові зовнішнього середовища, що оточує працівника. Інакше їх ще називають факторами середовища. Вони об’єднуються в такі групи:

• фізичні;
• хімічні;
• біологічні;
• радіаційні.

Умови праці можуть бути: а) оптимальні — при них зберігається здоров’я людини і створюються передумови для підтримки високого рівня працездатності; б) припустимі — вони визначають рівень факторів середовища, що не перевищує норми: в) шкідливі — їх підрозділяють на чотири ступені шкідливості [11, c. 38-39].

З позиції безпеки праці розрізняють припустимий рівень цих факторів, що встановлюється спеціальними нормами. Створення нормальної атмосфери на робочих місцях, що сприяло б продуктивній праці, залежить, по-перше, від природних умов (клімату, часу року і т. д.); по-друге, від технологічного процесу; по-третє, від самих працівників.

Технологічний процес виробництва впливає на умови праці. Так, у гарячому цеху тяжкі умови праці, а це вимагає більш складних заходів нормалізації. Джерелами професійної шкоди можуть бути не тільки особливості технології, а й порушення в організації праці, недотримання санітарних норм праці.

1.2. Вплив окремих факторів на працездатність і здоров’я працівників

Система факторів впливає на людину опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.

Виділяються такі елементи умов праці:

• Санітарно-гігієнічні елементи характеризують виробниче середовище, на яке впливають предмети та засоби праці, а також технологічні процеси (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря та ін.).

Усі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються встановленням стандартів, санітарних норм і вимог.

• Психофізіологічні елементи обумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, нервово-психологічна напруга, монотонність трудового процесу тощо). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають зат­верджених нормативів.
• Естетичні елементи сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого міс­ця, освітлення, функціональна музика тощо).
• Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертного оцінювання.
• Соціально-психологічні елементи характеризують взаємовідносини в трудовому колективі, створюючи відповідний психологічний настрій працюючих (соціальний клімат).

Вони не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування сприяють їхньому об’єктивному оцінюванню.

• Технічні елементи визначаються рівнем механізації праці.

Праця, а відповідно — умови й охорона праці, є реаліями різних систем: з одного боку — «людина — машина (технологічний процес)», «людина — виробниче середовище», «людина — машина (технологічний процес) — виробниче середовище», а з іншого — «людина — колектив — суспільство», «людина — суспільство — природа».

Для перших трьох систем умови праці розглядаються в межах робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а для двох останніх — у межах підприємства, галузі, регіону [15, c. 7-9].

Забезпечення необхідних умов трудової діяльності здійснюється за трьома напрямами;

• формування сприятливих умов праці, збагачення її змісту;
• поліпшення умов праці у зв’язку з наявністю несприятливих факторів чи зростаючими потребами суспільства, а за немож­ливості поліпшення умов праці — підтримання їх на досягнутому рівні;
• захист працівників від наявних та можливих небезпек та виробничої шкідливості, тобто охорона праці [5, с. 14].

Найефективнішими є заходи, спрямовані на формування сприятливих умов на нових підприємствах або в порядку реконструкції на діючих.

Для більшості підприємств характерним є планомірне поліпшення умов праці та захист працівників від небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

1.3. Норми і нормативи умов праці

Величезна різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити більш-менш рівну інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

Нормативи чисельності — це регламентовані величини визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності конструкторів, технологів, економістів).

Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів, тощо.

Усі ці нормативи в основному відображають певний рівень розвитку науково-технічного прогресу та вдосконалення організації виробництва і праці.

Розділ 2. Раціоналізація умов праці на підприємстві

2.1. Санітарно-гігієнічні умови праці і шляхи їх поліпшення

Фактори середовища впливають на працездатність людини і стан її здоров’я. Метою організації праці є зниження ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм і створення зручних і комфортних умов. Домогтися цього можна, установивши контроль за дотриманням відповідних нормативів, що регулюють умови праці, а також розробивши і реалізувавши міри захисту від несприятливого і шкідливого впливу зовнішнього середовища.

Розглянемо зазначені вище групи факторів середовища докладніше.

До фізичних умов зовнішнього середовища відносяться:

• температура, вологість, запиленість і забруднення повітря;
• виробничий шум і вібрації;
• освітленість і фарбування приміщень, засобів і предметів праці;
• ступінь безпеки праці й т. ін.

Температура повітря помітно впливає на працездатність людини. Джерелами виділення тепла є не тільки засоби виробництва (машини, устаткування, технологічні лінії), але і самі люди.

Нормальною вважається температура повітря: для фізичної роботи + 10—16°С, для помірковано фізичної +18—23°С. При важкій фізичній праці припустима температура повітря +12—16°С. Санітарна норма температури повітря диференціюється з урахуванням сезону (пори року), кліматичних зон, переваги променевого і конвекційного тепла, інтенсивності опромінення.

Створення комфортного мікроклімату на робочому місці досягається за допомогою вентиляції, повітряного душу, установки кондиціонерів, а також інших технічних засобів захисту від холоду і тепла, наприклад, з використанням теплоізоляційних матеріалів.

Організм людини піддається впливу різних фізичних властивостей повітряного середовища, таких, як конвекція, випари і випромінювання. Ці показники підсилюють свою дію під впливом підвищеної вологості і швидкості руху повітря. Вологе повітря підсилює інтенсивність віддачі тепла організмом, тому що має більшу теплопровідність. При нормальному стані повітряного середовища відносна вологість повітря повинна бути в межах 30—60%. Для нормалізації вологості і швидкості руху повітря в закритих приміщеннях підприємства також розробляється комплекс спеціальних заходів організаційно-технічного характеру. На працездатність людини негативно впливають шум і вібрація. Шум створюється впливом на органи слуху хаотичних звуків різної частоти і безладним поєднуванням тонів.

Шум заглушує сигнали, що супроводжують трудовий процес, утруднює сприйняття мови, маскує небезпеку, заважає спостереженням за роботою машин і устаткування. В результаті у працівників знижується слухова чутливість, розвивається приглухуватість, тобто відбувається стійка патологічна зміна слухового апарата. Відповідно знижується працездатність людини, у першу чергу, через вестибулярну перенапругу [2, c. 8].

Для зменшення шуму, а також скорочення часу, упродовж якого працівник підпадає під вплив шуму понад 85 дб, можуть використовуватися індивідуальні засоби захисту ушей.

Вібрація — це механічне коливання, що має однакову із шумом природу. Розрізняють загальну і місцеву вібрації. При місцевій вібрації подразнюються спеціальні сприймаючі органи — рецептори вібраційної чутливості. Негативний вплив вібрації на працездатність людини пов’язаний зі значною витратою нервової енергії, порушенням нормального стану процесів порушення і гальмування. Вібрація є причиною стомлення і може привести до розладу нервової системи. При високих параметрах вібрації (частоти й амплітуди) можливе підвищення артеріального тиску, зниження витривалості м’язів і уповільнення рухових реакцій людини.

Для усунення шкідливого впливу вібрації необхідний постійний контроль над її рівнем на робочих місцях і відповідні міри захисту. Як міри захисту від вібрації, а також шуму застосовуються технологічні й інструкторські розробки з використанням різних ізоляторів.

Важливим фактором впливу на людину є світло. Працездатність людини багато в чому залежить від впливу на її організм електромагнітного випромінювання, що утворює світло. Найкращий вплив робить природне денне світло. Співвідношення хвиль різної довжини у видимому світлі утворює його спектральний баланс. Такий баланс сонячного світла змінюється залежно від часу доби, пори року, погоди і віддаленості від екватора, а також від рівня забруднення повітря. Рефлекторно світло для людини пов’язане з періодом її активної діяльності. Стомлення зорового нерва в результаті недостатньої освітленості викликає загальне стомлення організму. Якість освітлення залежить від джерел світла і рівномірності його розподілу. Джерелами світла поряд із природним джерелом (сонцем) можуть бути засоби штучного освітлення — лампи розжарювання, люмінесцентні і галогенні. Різні види електричного освітлення мають різний спектральний баланс, що може шкідливо впливати на фізичний і психічний стан працівника. Для виконання конкретних робіт має значення напрямок світлового потоку на робоче місце: зверху, знизу чи збоку [2, c. 9].

Оптимальний рівень освітленості знаходиться в межах 1000—2000 Лк. Основними вимогами до раціонального освітлення є:

• достатній його рівень;
• рівномірність;
• правильний вибір напрямку світла;
• відсутність тіней, особливо рухомих;
• захист від сліпучого дії джерел світла;
• забезпечення необхідного спектрального складу світла (для окремих видів робіт).

2.2. Психофізіологічні умови праці та вплив на працездатність працівників

Важливе значення з погляду фізіології праці має вивчення перебігу психічних і фізіологічних процесів під час праці людини, що можна умовно розділити на фізичну й розумову.

Фізична діяльність визначається основному роботою м’язів, яких у процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню і вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активну роботу серця й органів дихання. У процесі роботи відбувається витрата енергії.

За величиною енерговитрат роботи поділяють втричі категорії:

Легкі — ставляться роботи, що їх сидячи і що супроводжуються незначним фізичним напругою (професії сфери управління, швейного і годинної виробництва).

Середньої тяжкості — ставляться роботи, пов’язані з ходьбою і переміщенням вантажів масою до 10 кг і що супроводжуються помірним фізичним напругою (ряд професій машинобудування, металургії).

Важкі — ставляться роботи, пов’язані з постійними пересуваннями, переміщенням і перенесенням значних (понад десять кг) тягарів і потребують значних фізичних зусиль (ряд професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних підприємств).

Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше коштів навантаження опорно-рухову, дихальну і серцево-судинну системи.

Розумова діяльність людини визначається в основному через участь у трудовому процесі центральної нервової системи та органів почуттів. При розумовій роботі зменшується частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується забезпечення кров’ю кінцівок і черевної порожнини, до того ж час збільшується надходження крові у головний мозок (в 8-10 раз проти стану спокою). [11]

Розумова діяльність дуже міцно пов’язана з роботою органів почуттів, насамперед органів зору слуху. У порівняні з фізичної діяльністю окремими видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів почуттів збільшується в 5-10 раз. Це визначає жорсткіші вимоги до нормуванню рівнів шуму, вібрації, освітленості саме за розумової діяльності.

При інтенсивній і тривалій праці може настати стомлення, котрій властиве зниження працездатності. Під стомленням розуміють сукупність тимчасових змін — у фізіологічному і психічний стан людини, та розвитку у результаті напруженої і тривалої роботи і які ведуть погіршення її кількісних і якісних показників. Втома є захисної реакцією, спрямованої проти виснаження функціонального потенціалу організму людини.

Після відпочинку стомлення зникає, а працездатність відновлюється.

2.3. Вплив на продуктивність праці естетичних умов

Велике значення для створення сприятливих умов праці має колірна гама фарбування приміщення і засобів праці. Колір може справити на працівника як позитивний (лікувальний), так і негативний вплив, що викликає гноблення психофізіологічних функцій. Кольори можуть бути теплими і холодними, і саме з цими якостями кольору пов’язаний їхній вплив на людину.

Дослідженнями встановлено:

• червоний колір, насичено червоний, створює стан активності, сміливості й агресії, він впливає на організм, підвищує тиск, активізує імунітет людини, допомагає перебороти апатичність, анемію. Але у великих дозах може викликати роздратування і невроз;
• пурпурний і багряний тони створюють радісний настрій, розширюють кровоносні судини і знижують тиск;
• жовтогарячий налаштовує на контакти, взаємодію й активний пошук, сприяє зміцненню легеневої тканини; він протидіє млявості і депресії, стимулює роботу серця, регулює тиск;
• жовтий колір вважається відкритим, веселим і легким, він товариський і спокійний, зміцнює нервову систему і поліпшує травлення; добре допомагає при розумовій праці, сприяє подоланню депресивних станів;
• зелений колір вважається кольором життя і природної мудрості, він має цілющу дію, сприяє росту кліток і регенерації тканин, допомагає при захворюваннях серцево-судинної системи, знижує тиск, заспокоює нервову систему і стабілізує емоції;
• синій колір є трансцендентним, це колір космічних далей, він сприяє відновленню нервової системи, поліпшує зір, стимулює імунну систему, тонізує судини. Але у великих дозах може призвести до розсіювання уваги;
• блакитний колір робить гарний вплив при захворюваннях центральної нервової системи і хворобах обміну, допомагає організму справитися з запаленнями;
• фіолетовий колір підживлює мозок, діє омолоджуюче на організм, знижує депресію;
• рожевий колір поліпшує настрій і лікує меланхолію;
• білий колір діє освіжаюче, відтінює багатство інших кольорів. Але у великій дозі може створювати монотонність і діяти пригнічуюче.

Розділ 3. Шляхи досягнення нормативних умов праці в сільськогосподарському виробництві

3.1. Заходи по створенню нормативних умов праці на роботах в галузях рослинництва і тваринництва

Ринкові відносини наполегливо вимагають зміни підходів до організації діяльності підприємницьких формувань та їх внутрішньогосподарських структурних одиниць: рослинницьких підрозділів, тваринницьких ферм, переробних виробництв, підрозділів виробничого сервісу, об’єктів комунально-побутового призначення тощо.

Однією з найгостріших проблем пов’язаних з реформуванням економіки, побудовою соціально орієнтованої ринкової системи господарювання є розвиток соціальної сфери села, зокрема, підвищення медичного обслуговування працівників агропромислового комплексу.

Сільськогосподарські робітники в процесі виробничої діяльності підлягають впливу комплексу несприятливих виробничих чинників, які є факторами ризику для їхнього здоров’я і життя. Основними шкідливими факторами є незадовільні мікрокліматичні умови, підвищенні рівні шуму і вібрації, значна запорошеність повітря та забруднення його вихлопними газами, пестицидами та агрохімікатами, контакт з горюче мастильними матеріалами, надмірні фізичні навантаження та значне нервово-емоційне напруження [5, 7].

Стан здоров’я сільських жителів характеризується негативними медико-демографічними показниками — зменшенням народжуваності, зростанням смертності. Контингент сільського населення в області найменший серед інших адміністративних територій України. За статевим складом незначно переважають жінки (52,7%). Більшість селян складають особи працездатного віку — 53%, старше працездатного віку — 28%, молодше — 19% [8].

Сільське господарство об’єднує різноманітні виробничі процеси. За характером матеріального виробництва воно поділяється на 2 великі галузі: рослинництво (рільництво, овочівництво, садівництво та ін.) і тваринництво (скотарство, свинарство, птахівництво).

Сільськогосподарський працівник — це особа, котра працює постійно або тимчасово в зазначених вище сферах.

В сільському господарстві є і залишається специфіка робіт яка відрізняється рядом особливостей, на яких наголошував академік Л.І.Медвідь: сезонна робота у хліборобстві; виконання роботи „під відкритим небом”; дуже часта заміна робочих операцій; значна віддаль ланів; широка хімізація у сільгосппідприємствах тощо.

Основним показником, що характеризує продуктивність праці є виробництво валової продукції сільського господарства на одного зайнятого працівника у порівняльних цінах. Дані про продуктивність праці на прикладі сільськогосподарського підприємства ТДВ “Маяк” с. Боромля Тростянецького району, Сумської області наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Продуктивність праці на сільськогосподарському підприємстві ТДВ “Маяк”

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.	Відхилення (+,-) 2011 р. від 2009 р.
Вироблено валової продукції на: — 1 середньорічного працівника, грн.	43715,9	36281,2	46450,5	106,3	2734,6
в т.ч. в рослинництві	16473,4	10458,6	21533,8	130,7	5060,4
в тваринництві	27242,5	25822,6	24916,7	91,5	— 2325,8

 Розрахунки табл. 1 показали, що у 2011 році порівняно з 2009 роком виробництво валової продукції на 1 середньооблікового працівника збільшилось по підприємству на 2734,6 грн. або на 6,3%. Зокрема в галузі рослинництва продуктивність праці зросла на 5060,4 грн., а галузі тваринництва зменшилася на 2325,8 грн. Це свідчить, що підприємство ефективно використовує робочу силу на підприємстві, тобто спостерігається тенденція до підвищення зацікавленості робітників у результатах своєї роботи.

Проте таке зростання продуктивності праці на сільськогосподарських підприємствах України рідкість. Надто дешева праця селян не спонукає керівників сільськогосподарських підприємств до розмірковувань про її ефективність.

Структура аграрного спектра економіки, що сформувалася в Україні, є надзвичайно ресурсо- й енергомісткою, з технологічно і морально застарілою матеріально-технічною базою, що визначає необґрунтовано великі обсяги використання виробничих ресурсів, негативно впливає на навколишнє середовище та зумовлює необхідність її перебудови на нових ринкових закладах [3, 6].

Зі зміною форм господарювання змінилися межі землекористувань, розміри земельних ділянок, що призводить до труднощів у їх обробітку. Однією з проблем на сучасному етапі є зниження родючості земель. Майже на всіх землях спостерігається зниження вмісту гумусу в ґрунтах.

Головна причина дефіцитного балансу гумусу і поживних речовин у цілому — недостатня кількість внесення органічних і мінеральних добрив.

Особливо небезпечних масштабів набула ерозія ґрунтів. Значної екологічної шкоди зазнають ґрунти внаслідок їх забруднення викидами промисловості та використання в аграрному секторі засобів хімізації [6].

Рільничі роботи складають такі етапи:

• передпосівна обробка ґрунту;
• сівба і насадження рослин;
• догляд за посівами;
• збирання врожаю.

Основні роботи у рільництві механізовані і виконуються тракторами, самохідними причіпниками і начіпними сільськогосподарськими машинами.

Основні негативні фактори при роботі на тракторах і самохідних машинах:

• негативні мікрокліматичні умови (температура, вологість, швидкість руху повітря);
• забруднення повітря пилом, вихлопними газами, шумом і вібрацією.

Овочівництво. Природноекономічні умови України сприятливі для вирощування багатьох овочевих культур.

В останні роки, з метою щорічного забезпечення населення свіжими продуктами рослинного походження, широкого розвитку набуло вирощування овочів у закритому ґрунті (у теплицях). У технології обробітку овочів у відкритому та захищеному ґрунтах багато спільного, але при виконанні цих робіт є суттєві відмінності в умовах праці та наявності несприятливих факторів виробничого середовища які мають певний вплив на стан здоров’я та працездатність овочівників.

Суттєвим недоліком робочого місця працюючих є часта зміна положення тіла відносно до поверхні землі, яка спричиняє больові відчуття та не дозволяє повністю зняти напругу з м’язів спини, верхніх та нижніх кінцівок.

Шкідливими виробничими чинниками робочих теплиць є: незручна робоча поза (стояча), вимушене положення тіла, технологічні операції які пов’язані з фізичним перенапруженням (до 70% часу за зміну). Найбільша кі-лькість робочого часу реєструється у період садіння, підв’язування, формування куща та збирання врожаю.

Приблизно 35% робочого часу робочі теплиць зайняті доглядом за рослинами. Більша частина трудових операцій (висадка рослин, підв’язка до шпалер, формування куща, спушування ґрунту тощо) виконується у вимушеному положенні тіла — низько зігнувшись, стоячи з високо піднятими руками, присівши на навпочіпки. У вимушеній позі робочі знаходяться біля 40% часу за зміну. Полив рослин, підкорм мінеральними добривами, вдобрення та обробка пестицидами забирає біля 12% робочого часу, протягом якого робітники теплиць переміщують вантаж масою до 50 кг.

Найбільш несприятливими умовами праці є заключний етап. Робота включає безліч немеханізованих, фізично трудомістких виробничих операцій, які використовуються у вимушеній позі. Так, робітники зрізують рослини, стоячи на візку з високо піднятими руками, збір зрізаних рослин у валки та заміна ґрунту виконується в зігнутому стані з напругою м’язів спини, шиї та плечового поясу. Перебування у вимушеному положенні при цих роботах перевищує 30% часу робочої зміни.

У тепличних господарствах мікрокліматичні фактори характеризуються високою температурою (35-400С), вологістю (80-100%) та незначною рухомістю повітря.

В умовах закритого ґрунту мінеральні добрива вносяться щотижня у дозах, які набагато перевищують їх застосування у відкритому ґрунті. Така ж аналогія с пестицидами.

У робітниць (а там працюють винятково жінки) тепличних господарств основну питому вагу складають хвороби жіночої сфери, органів дихання, сечостатевої системи, органів травлення та хвороби серцево-судинної системи.

Тваринництво. Сьогодні основним завданням розвитку галузі скотарства є впровадження в практику ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції; широке використання різних форм господарювання на базі приватної власності; підвищення якості продукції завдяки використанню породної худоби; підвищенню рівня селекційно-племінної роботи; скорочення затрат праці і коштів за рахунок механізації виробничих процесів, у тому числі і засобів малої механізації в умовах дрібнотоварного виробництва; всебічне зміцнення кормової бази та поліпшення якості кормів.

Регламентування гігієнічних вимог до умов праці в індивідуальних і фермерських господарствах, поступово займають провідні позиції за об’ємами сільгосппродукції.

Фермерство це важка нерегламентована фізична праця з психоемоціональним перенапруженням, з залученням в трудовий процес всіх членів родини, в тому числі і дітей.

Сьогодні найнезахищенішою частиною працюючого сільського населення є наймані робітники без укладання договорів, проходження медичних оглядів, урахування стану здоров’я, їх кількості, умов праці.

На немеханізованих фермах дуже трудомісткими операціями є доїння, годування та напування, чистка стійла, годівниць, миття молочного посуду. Працю доярок, скотарів та телятників необхідно відносити до категорії важкої фізичної праці.

При приготуванні борошна із сіна на дробарці та роздрібнені коренеплодів працюючі наражаються на дію значної запорошеності; пил може містити кормові добавки: антибіотики, вітаміни, мікроелементи, продукти мікробіологічного синтезу; при догляді за тваринами утворюється пил в складі якого є міцелій, спори грибів, лупа, шерсть та ін., які нерідко викликають алергічну дію; повітря робочих приміщень забруднюється аміаком, вуглекислим газом, сірководнем, різко пахучими речовинами (амінами, альдегідами, меркаптанами).

На свинарських, вівчарських та конярських фермах умови праці можна порівнювати з утриманням великої рогатої худоби.

Птахівництво. Умови праці на птахівницьких підприємствах мають виражену специфіку, що визначає особливості загальних і професійних захворювань.

У цехах батьківського стада у холодний період року температура повітря знижується до 7-14 С у зв’язку з недостатнім опаленням. Перевищення оптимальних значень температури повітря спостерігається у цехах промислового стада курей-несучок і у бройлерних цехах у теплий період року, оскільки система вентиляції і розміщення технологічного обладнання не забезпечує видалення лишків тепла. Відносна вологість у цехах переробки птахів вище оптимальної й досягає на деяких робочих місцях 80-90%. Швидкість руху повітря на деяких виробничих ділянках пташників як у теплий, так і в холодний періоди року вище допустимої норми і досягає 0,75-0,89 м/с. Концентрація пилу у повітрі птахофабрик коливається в межах від 3 до 70 мг/м3, при клітковому утриманні батьківського стада, а при утриманні птахів п3ри глибокій незамінній підстилці 10-95 мг/м. В цехах промислового стада курей-несучок концентрація пилу складає 1540 мг/м3. В бройлерних цехах, де птахи утримуються на глибокій підстилці , концент3рація пилу значно вища і досягає 50-240 мг/м. Перевищення ГДК аміаку спостерігається в цехах з утриманням птахів на глибокій незамінній підстилці і складає 0,8-35 мг/м3. Перевищення ГДК сірководню зазначено в цехах утилізації.

Таким чином, клітковий спосіб утримання птахів у порівнянні з напільним більш сприятливий у гігієнічному відношенні, але і при цьому способі утримання, умови праці не завжди відповідають санітарним нормам.

На немеханізованих фермах найбільш трудомісткими є роздавання кормів та збирання яєць; на механізованих фермах та птахофабриках застосовують кормороздавальники і транспортери для збирання яєць та прибирання приміщень.

Основні шкідливості у птахівництві: забруднення повітря робочих приміщень аміаком, сірководнем, вуглекислотою, пилом і бактеріями (стрептококи, стафілококи, кишкова паличка), шум який створюють птахи.

Напружена праця овочівників засвідчує про необхідність механізації найбільш важких агротехнічних робіт та розробки оптимальних режимів праці та відпочинку для овочівників захисного ґрунту.  Основні шкідливості у птахівництві це: забруднення повітря робочих приміщень аміаком, сірководнем, вуглекислотою і бактеріями; пил та утворений птахами шум.

На немеханізованих фермах дуже трудомісткими операціями є доїння, годування та напування, чистка стійла, годівниць, миття молочного посуду.

Найнезахищенною частиною працюючого сільського населення є наймані робітники без укладання договорів, проходження медичних оглядів, урахування стану здоров’я, умов праці.

3.2. Компенсаційні програми при відхиленні умов праці від нормативних показників

Одним з основних резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є створення потужного кадрового потенціалу сільськогосподарських підприємств та удосконалення управління ним. Проте недостатній рівень як професійних знань, так і вміння керівників та спеціалістів господарств приймати виважені рішення з питань формування й використання трудових ресурсів у конкретних умовах виробництва не дають змоги оцінити реальні потреби працівників.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. У тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, їм виплачується міжрозрядна різниця. Виплати міжрозрядної різниці та їх умови встановлюються колективними договорами. Міжрозрядна різниця виплачується при виконанні робітником норм виробітку і за наявності різниці в розрядах на менш ніж на два розряди.

На сільськогосподарському підприємстві «Маяк» доцільно впроваджувати сучасні системи стимулювання й мотивації працівників, такі як:        підвищення ставки заробітної плати; отримання додаткових виплат: премій, грошових винагород; безкоштовне медичне обслуговування; страхування працівників; отримання додаткових відпусток і т.п.

Суттєвими факторами, що впливають на продуктивність праці в сільському господарстві є організація виробництва, підвищення кваліфікації робітників, поліпшення сортів рослин і порід тварин (виведення нових), значне підвищення рівня технічної оснащеності праці.

Проте слід зауважити, що в системі факторів підвищення ефективності праці не надається належної уваги факторам соціального напряму, яким є фактор мотивації праці. Адже мотивація останньої — це цілеспрямована діяльність по створенню спонукальних мотивів і стимулів (матеріальних і моральних) для забезпечення певної поведінки людей.

Ретроспективні зміни соціальних умов на селі та в організаційному забезпеченні використання трудових ресурсів безпосередньо вплинули на ефективність аграрної праці й сприяли негативним змінам у галузевій структурі сільськогосподарського виробництва (остання майже втрачена). З метою підвищення ефективності використання праці на селі необхідно поліпшити соціальні умови селян, а саме: забезпечити функціонування побутових, комунальних і торгівельних послуг; зберегти й розширити мережу дошкільних і шкільних закладів, бібліотек, будинків культури і т.п. Зазначені соціальні заходи слід визнати головними у вирішенні демографічної ситуації на селі.

Висновки

Отже, умови праці впливають на працездатність людини. Дотримання діючих норм і рекомендацій при встановленні і контролі за факторами зовнішнього середовища є важливим елементом раціональної організації праці.

Найгострішим питанням охорони праці є боротьба з виробничим травматизмом. Документи міжнародної організації праці, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону праці» у цих питаннях спрямовані на вивчення і врахування виробничого травматизму, забезпечення роботодавцями безпечної праці, відшкодування збитків потерпілим, профілактику травматизму, забезпечення працівників інформацією з питань охорони праці й техніки безпеки.

Дослідження теоретичних концепцій управління та аналіз стану умов праці стали підставою для висновку про те, що пріоритетними напрямками соціально-економічного управління умовами та охороною праці в сучасних умовах повинні бути підвищення економічної відповідальності власників підприємств за шкоду, що заподіяна здоров’ю працюючих несприятливими умовами праці; управління витратами, пов’язаними з умовами праці, що дозволяє вирішувати проблеми фінансування заходів з охорони праці на підприємствах; стимулювання посилення діяльності та зацікавленості працівників у поліпшенні умов праці; створення і забезпечення системи соціальних пільг і гарантій, впровадження соціальних і соціально-психологічних методів, заходів щодо управління умовами й охороною праці.

Отже, для постійної підтримки високого рівня безпеки робіт, забезпечення їхньої нешкідливості і сприятливості умов праці необхідно здійснювати заходи, що дозволяють оцінювати стан охорони праці у всіх галузях народного господарства і на всіх рівнях виробничої діяльності, корегувати їх у необхідних випадках.

Рівень продуктивності та ефективності праці в аграрному секторі економіки України залишаються незадовільними. У найближчі роки, на нашу думку, зростання показників продуктивності та ефективності праці може забезпечуватися переважно шляхом інтенсифікації виробництва й кращої його організації (при ще високій трудомісткості). Масове освоєння сучасних високоефективних технології реальне лише в перспективі.

Сьогодні ж нагальною проблемою стало поповнення технічного парку з тим, щоб він був достатнім хоча б для виконання найнеобхідніших операцій в агротехнічні строки. Значна частина сільськогосподарських підприємств, які не можуть здійснювати витрати на достатньому рівні, мають зменшувати площу оброблюваних угідь і досягати, за рахунок цього, вищої врожайності та продуктивності тварин. Важливими факторами ефективності праці — окрім усього іншого — є концентрація і спеціалізація виробництва.

Список використаної літератури

1. Буценко В. Небезпечні умови праці і соціальний захист: Про деякі проблеми атестації робочих місць за умовами праці //Праця і зарплата. — 2003. — № 43. — C. 8-9
2. Войтенко А. Оздоровлення та оптимізація умов праці: Основні напрями розвитку досліджень з гігієни праці на транспорті/ А.Войтенко //Охорона праці. — 1999. — № 7. — C. 39-40
3. Гадзевич О. І. Оплата праці в умовах ринку: теорія, практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ О. І. Гадзевич. — К.: Кондор, 2008. — 401 с.
4. Дієсперов В.С. Економіка сільськогосподарської праці / В.С. Дієсперов. — К.: ІАЕ УААН, 2004. — 488 с.
5. Дієсперов В.С. Фактори продуктивності праці / В.С. Дієсперов, Л.Ф. Кондратенко // Економіка АПК. — 2007. — №12 — С. 46-53.
6. Ковальова Г. Проблеми стресу в умовах виробництва/ Г.Ковальова //Охорона праці. — 2002. — № 2. — C. 37-39
7. Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 367с.
8. Макаренко П.М. Особливості розвитку соціально-трудових відносин в АПК країни та регіону / П.М. Макаренко // Таврійський науковий вісник. — 2008. — №4. — С.87-96.
9. Мармуль Л.О. Розвиток аграрного підприємництва та перспективи підвищення зайнятості сільського населення регіону / Л.О. Мармуль, А.В. Куцмида // Таврійський науковий вісник: Зб. наук. пр. — Херсон: ХДАУ. — 2006. — Вип. 44. — С . 201-211.
10. Матюха М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Микола Матюха; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 305 с.
11. Методика контролю стану умов та безпеки праці //Охорона праці. — 2003. — № 9. — C. 37-38
12. Миценко І. Забезпечення сприятливих і безпечних умов праці як об’єкт управління/ І.Миценко //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 5. — C. 38-42
13. Миценко І. Умови праці на виробництві: Навчальний посібник/ Іван Миценко,. — Кіровоград, 1999. — 322 с.
14. Миценко І. Управління умовами праці на підприємстві/ І.Миценко //Охорона праці. — 1998. — № 2. — C. 9-10
15. Порядок складання та вимоги до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці //Охорона праці. — 2006. — № 7: Бібліотека спеціаліста. — C. 6-18
16. Савченко В. Створення ефективних робочих місць-важлива умова стабілізації й економічного зростання //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 7. — C. 13-15
17. Сторчак С. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці //Охорона праці. — 2002. — № 5. — C. 6-9
18. Тачинський М. Оперативний контроль за станом умов праці //Охорона праці. — 2001. — № 2. — С.6-7
19. Ткачук С. Методологічні основи визначення критеріїв оцінки умов праці //Охорона праці. — 1997. — № 8. — C. 34-39