Організаційна структура системи управління розвитком регіону досить складна і водночас необхідна. Без неї неможливо уявити злагоджену діяльність різних державних органів з метою забезпечення регіонального розвитку, кожна складова такої системи має бути заздалегідь передбачена, сформована та закріплена на законодавчому рівні.

Територіальна громада — це жителі, що об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування» органами управління місцевим самоврядуванням вважаються органи самоврядування населення, а також представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Представницький орган місцевого само-врядування — виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом представити інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст представляють районні та обласні ради, тобто ради окремих адміністративно-територіальних одиниць. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, у свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі, строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах визначається Конституцією України.

До органів управління місцевим самоврядуванням відносяться представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також органи самоврядування населення.

Органи самоврядування (самоорганізації) населення — представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста [5, с. 52].

Актуальним для дослідження системи управління регіональним розвитком є можливість створення територіальних громад у відповідності до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», так стаття 4 даного закону зазначає, що добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов: у складі об’єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування; територія об’єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об’єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об’єдналися; об’єднана територіальна громада має бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області; при прийнятті рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально- економічний розвиток об’єднаної територіальної громади; якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання. Відповідно до ст. 5 вказаного Закону ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути: сільський, селищний, міський голова; не менш як третина депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради; члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи; органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади).

Пропозиція щодо ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад повинна, зокрема, містити: перелік територіальних громад, що об’єднуються, із зазначенням відповідних населених пунктів; визначення адміністративного центру об’єднаної територіальної громади та її найменування.

Сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи. Порядок проведення громадського обговорення з питань, передбачених цим Законом, визначається сільською, селищною, міською радою [6].

Громадяни України вже зорієнтовані на необхідність децентралізації влади в Україні, яка розглядається як беззаперечна можливість регіону вирішувати всі питання виключно на місцевому рівні. Відмітимо, що до недоліків державного втручання в економіку можна віднести: диференціальну здатність держави у вирішенні різних проблем; обмеженість ресурсних можливостей; слабку мотивацію чиновницького класу в результатах своєї діяльності; підміну загальнонаціональних інтересів клановими, груповими і іншими вузькокорисливим мотивами; відсутність ефективного контролю суспільства над державними структурами; широкі можливості владних структур до маніпулювання громадською свідомістю; низький професіоналізм і моральну деградацію чималої частини державних службовців; переважання апаратно-бюрократичного типу мислення над економічним і т.д. Таким чином, вимога повсюдного державного втручання як ліки від усіх хвороб, така ж неефективна, як і вимога — нічим необмеженої ринкової стихії.

Досвід провідних промислово розвинених демократичних країн Заходу, зокрема, Чехії, Австрії, Угорщини, показує, що ефективно діюча система місцевого самоврядування є найважливішою умовою економічного розвитку та зростання добробуту всього суспільства. Як зазначає М. Шмельов, «…місцеве самоврядування — це важливий, потрібний і необхідний інститут влади, що дозволяє зробити цю владу більш ефективною і «повертає» її обличчям до народу» [7]. Роль місцевого самоврядування у формуванні умов сталого економічного зростання багатогранна, найважливішими її складовими є:

1) забезпечення можливості державним органам влади і управління зосередитися на вирішенні загальних, тобто державних проблем, звільнившись при цьому від невластивих їм функцій; 2) залучення широких верств населення до вирішення загальнодержавних завдань та підвищення їх відповідальності за долю країни; 3) створення зрозумілих і ефективних «правил гри» для виробництва і підприємництва на своїй території, формування сприятливого клімату для малого та середнього бізнесу; 4) залучення капіталів і забезпечення ефективної просторової організації виробництва; 5) створення умов для підвищення рівня і якості життя людей, на основі соціально культурного і житлового будівництва, розвитку системи охорони здоров’я та освіти, охорони довкілля та соціального захисту населення, сприяння формуванню середнього класу; 6) створення фінансової, інформаційної та комерційної інфраструктури ринку, кадрове забезпечення програм реформування. Не слід, звичайно, абсолютизувати можливості місцевого самоврядування, не брати до уваги його недоліки, так як і системі місцевого самоврядування притаманні бюрократичні тенденції. Однак ефективне місцеве самоврядування відкриває суспільству дійсно широкі можливості контролювати владу, особисто брати участь у ній, що, з одного боку, сприяє зацікавленості окремого громадянина у вирішенні питань регіонального значення, а з іншого — сприяє усвідомленню його відповідальності перед суспільством. Саме місцеве самоврядування є основою формування соціально-економічної політики держави, інтереси, турботи, проблеми людини найповніше виявляються на місцевому рівні, де вона живе і працює. А найбільш повна реалізація людського потенціалу є сьогодні одним із ключових чинників економічного розвитку [8, с. 60-61].

Зазначимо, що організаційна система управління розвитком регіону в кожному окремому випадку та для кожного окремого регіону повинна мати свої особливості. Необхідно розуміти, що управління соціально-економічним розвитком регіону не може полягати тільки у його загальних функціях. Воно представляє собою складну систему, що складається не лише з територіальних організацій структури, але й з процесу, цілей та методів. Як правило, дана система повинна бути чітко скоординованою. З цього приводу А. В. Козбаненко справедливо зазначає, що система державного управління, як і всяке соціально організоване утворення складається з функціонально об’єднаних зв’язками підсистем (елементів), що наділені певними специфічними властивостями, завдяки чому й знаходять своє місце в структурі організації. Організаційно-функціональна структура державного управління представляє собою певним чином організований функціонально взаємопов’язаний склад системоутворюючих елементів (структурних частин): державні інститути, що забезпечують функціонування системи управління у їх вертикальній та горизонтальній залежності, в організаційній взаємодії та підпорядкованості. Для проектування системи управління розвитком регіону необхідно визначити структуру моделі процесу розвитку. Так як реально вона не відома заздалегідь, необхідно проектувати моделі з гнучкими структурою та параметрами. Тобто в моделі, що описує процес, повинні змінюватися структура і параметри у відповідності зі змінами характеристик процесу при функціонуванні. При цьому в кожний період часу розвитку регіону має здійснюватися оцінка значень параметрів такої системи в залежності від досягнутих результатів. Як правило, система управління має велику кількість пов’язаних між собою елементів, високий рівень динамічності, а також взаємний вплив елементів один на одного [9].

Місцеве самоврядування і державна влада в Україні тісно пов’язані між собою, в них єдине джерело — влада народу. Органи самоврядування не входять до системи державної влади, однак вони не існують ізольовано від органів, які її здійснюють на принципах поєднання місцевих і державних інтересів. Масштаби та ефективність місцевого самоврядування, а відтак і внесок, який воно має зробити в добробут громади, регіону та держави, значною мірою залежать від характеру стосунків між різними рівнями влади. З одного боку, державна влада може через закони, нормативні акти та постанови виконавчих органів вводити певні обмеження щодо повноважень місцевих органів влади. З іншого — за умов місцевої автономії органи самоврядування повинні мати широку свободу в урядуванні в межах підвідомчої їм території [10, с. 66-67]. 

Список використаної літератури

1. Баймуратов М. О., Батанов О. В., Приходько Х. В. Муніципальна реформа в Україні з позиції теорії сучасного муніципалізму: у пошуках доктринального оптимуму. Південноукр. правничий часоп. 2014. № 2. С. 3-8.
2. Батанов О. В. Концептуальні проблеми конституційної регламентації статусу територіальних громад в Україні. Часоп. Київ. ун-ту права. 2014. № 3. С. 4-8.
3. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно- правові основи співвідношення та взаємодії. Київ : Парламентське вид-во, 2007. 576 с.
4. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К. : Факт, 2003. — 384 с.
5. Любченко П. М. Конституційно-правові основи розвитку місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства. Харків : Одіссей, 2006. 352 с.
6. Методи, принципи і організаційна система управління регіональним розвитком [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pidruchniki.com/1280052862975/rps/
7. Місцеве самоврядування в Україні: теорія і практика: посібник для депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів / Б. А. Руснак. — Одеса, 2011. — 536 с.
8. Про добровільне об’єднання територіальних громад: закон України від 05.02.2015 № 157-VIII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/157-19.
9. Проблеми організації підготовки та проведення парламентських і місцевих виборів 2006 року // Вісник ЦВК. — 2006. — № 3. — С. 24-29.
10. С. В. Лихачов Характеристика чинників, що впливають на ефективність діяльності органів внутрішніх справ та місцевого самоврядування в забезпеченні громадської безпеки [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. pravoznavec.com.ua/period/article/3455/%D1.
11. Серьогіна С. Г. Удосконалення місцевого самоврядування в Україні в умовах демократизації та консолідації суспільства. Право України. 2014. № 4. С. 107-115.
12. Стешенко Т. В. Актуальні проблеми вдосконалення законодавства України про місцеві вибори в інтересах жителів територіальних громад / Т. В. Стешенко // Проблеми законності : акад. зб. наук. пр. — Х., 2011. — Вип. 113. — С. 34-39.
13. Угода про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» [Електронний ресурс] : Угода Верховна Рада України від 27.11.2014 р. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0001001-15. — Назва з екрану.
14. Управління регіональним розвитком туризму: навчальний посібник. / За ред. — В. Ф.Семенова. — Одеса, 2011. — 225 с.
15. Щебетун І. С. Щодо поняття системи місцевого самоврядування. Науковий вісн. Ужгород. нац. ун-ту. 2012. № 19. С. 237-239. Серія : Право.