Вступ

Демографія, як і будь-яка інша наука, не може існувати без інформації про населення і про процеси, які в ньому відбуваються. Дані про населення необхідні як у наукових, дослідницьких цілях, так і з метою практичною, для прогнозування населення і вироблення різних планів і програм.

Інформація про населення розділяється на первинну, вихідну, і вторинну, перетворену за допомогою спеціальних процедур і проаналізовану фахівцями тих інших галузей знання.

Вторинна демографічна інформація існує у виді статистичних публікацій, розроблювальних таблиць, статей, наукових монографій, відповідних WEB-сторінок і т.д., які представляють у своїй сукупності підсумок спеціальної аналітичної і публікаторської роботи.

У сучасному світі використовуються два основні джерела інформації про населення: адміністративна статистика (поточний облік), яка акумулюється у відповідних регістрах, і систематичні переписи. За відсутності надійного поточного обліку населення головним джерелом залишається перепис. Традиційний перепис належить до найбільш складних і масштабних заходів, що його повинна і може здійснювати держава у мирний час. Він потребує картографування всієї країни, залучення та підготовки величезної кількості інтерв’юерів-реєстраторів, проведення широкої суспільно-інформаційної кампанії, охоплення всіх домогосподарств, збирання інформації по окремих особах, опрацювання величезної кількості заповнених переписних листів, аналізу і публікації отриманих даних. 

1. Демографічна інформація, її види та вимоги до неї

Демографічна інформація, як первинна, так і вторинна, повинна відповідати деяким основним вимогам.

1. Демографічна інформація повинна бути повною, детальною та багатопспектною. Важливо мати дані не тільки про загальну чисельність населення і загальну кількість демографічних подій, але і про те, як вони розділяються в залежності від тих інших ознак. Наприклад, якщо ми вивчаємо народжуваність, то нам важливо знати не тільки загальне число народжень за той інший період часу, але і їхній розподіл на народження в шлюбі і поза шлюбом, на народження в містах і у сільській місцевості, на народження в жінок різного віку, які мають різне число дітей, різний рівень освіти, і т.д. Відсутність такої деталізації може спотворити реальну ситуацію з народжуваністю в країні, обумовити неправильні висновки, привести до інших помилок.

Реалізація вимоги деталізації і багатоаспектності означає, стосовно первинної демографічної інформації, що при реєстрації демографічних подій фіксуються характеристики індивідів, з якими відбулася ця подія.

2. Іншою найважливішою вимогою до демографічної інформації є її вірогідність. При цьому мається на увазі відсутність як навмисних перекручувань демографічних даних, так і різного роду систематичних помилок, обумовлених самим процесом збору даних про населення. Ясно, що невірогідність демографічної інформації може вести до неправильних висновків і помилок у практичній діяльності.
3. Вимога до даних про населення — їхня систематичність. Демографічна інформація повинна збиратися, узагальнюватися, публікуватися й аналізуватися не час від часу, а систематично, із установленою для кожного її виду періодичністю.

Є розподіл людей за різними типологічними групами: за статтю, віком, рівнем освіти, етнічною приналежністю і т.д. Хтось умирає, хтось, навпаки, з’являється на світ, хтось змінює місце проживання, хтось одружується, хтось розлучається. Словом, йде безперервний процес змін населення, його характеристик, структур і демографічних процесів.

Разом з тим населення завжди залишається самим собою, саме цим, даним населенням, яке володіє визначеними істотними характеристиками. Щоб вивчати населення, треба постійно відслідковувати його характеристики. Але робити це можна тільки у визначені моменти часу, відновлюючи потім характеристики населення на будь-який інший момент. Отже, необхідна система обліку і збору демографічних даних, яка б дозволяла давати точну і повну картину як стану населення на визначені моменти часу, так і тенденцій його змін за той інший період часу.

Змінність населення обумовлює те, що в одержанні первинних даних про населення розрізняють облік стану населення на визначений момент часу та облік демографічних подій (народжень, смертей, шлюбів, розлучень, а також переїздів з місця на місце) за той чи інший період часу.

Дані про стан населення на визначений момент часу одержують з переписів населення та зі спеціальних вибіркових обстежень, у тому числі і соціологічних досліджень.

Дані про демографічні події за той чи інший період часу одержують з їхньої реєстрації по мірі виникнення.

Джерелом даних про населення можуть бути також будь-які списки населення, що ведуться з тією чи іншою метою (виборчі, військово-облікові, дані реєстрації в місцях проживання і т.п.). Відносно новою формою списків населення є так звані регістри населення, які поєднують у собі властивості переписів і поточного обліку.

Узагальнюючи сказане вище, можна назвати такі основні види джерел первинної демографічної інформації:

— переписи населення;

— поточний облік демографічних подій;

— спеціальні вибіркові обстеження;

— списки і регістри населення.

Усі перераховані джерела, кожне з яких має свої достоїнства і недоліки, взаємодоповнюють одне одного і лише єдність їхнього використання дозволить одержувати достовірну і повну картину процесів, які відбуваються в населенні.

За стандартами ООН загальнодержавний перепис населення має проводитися не рідше ніж раз на 10 років. В Україні ж перший і поки єдиний з моменту здобуття незалежності незалежності Всеукраїнський перепис населення відбувся 2001 року. Необхідність проведення чергового перепису найближчим часом фахівці вважають очевидною та незаперечною. Крім того, Уряд уже ухвалив постанову про проведення перепису в 2020 році. Оцінюючи перспективи проведення перепису населення в Україні в раунді 2020 р., слід сказати, по-перше, про неможливість — і політичну, й економічну — відмови від цього акту; по-друге, про нагальну потребу запровадити регістр населення на базі Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування і використання його даних при проведенні перепису; по-третє, про необхідність широкого застосування електронного обладнання при проведенні інтерв’ю, а також методів самореєстрації. Проведення перепису і налагодження систематичного отримання якісної інформації про населення забезпечить принципові можливості для більш якісного й оперативного оцінювання ситуації, що складається в країні, прогнозування її подальшого розвитку та ухвалення управлінських рішень.

Загалом відсутність надійної і повної інформації про населення відкриває широкій простір для маніпулювання суспільною думкою, для різноманітних політичних спекуляцій, зокрема щодо етнічного складу і рідної мови (мови спілкування), регіональних відмінностей у ментальності та системі цінностей, електоральних контингентів і результатів виборів.

Традиційно виникає бажання використати результати останнього перепису населення, постійно коригуючи їх відповідно до результатів поточного обліку. Власне, саме так і працюють органи статистики ось уже 16 років. Але не випадково ООН рекомендує проводити перепис населення раз на десять років. Деякі розвинені країни проводять його раз на п’ять років, а Франція і почасти США взагалі перейшли до своєрідного безперервного перепису.

Головні причини некоректності використання матеріалів перепису упродовж тривалого періоду так чи інакше пов’язані з неможливістю отримати достовірні дані про міграційні (внутрішні й зовнішні) переміщення. Слід зазначити, що, по-перше, проблема якості обліку міграцій існує практично в усіх країнах; по-друге, інтеграція України до світової спільноти, розширення можливостей навчання та працевлаштування за кордоном практично неминуче збільшуватимуть масштаби міграційного обміну.

Масштабну внутрішню міграцію (за оцінками, 1,5–1,6 млн осіб), перерозподіл населення між регіонами країни та значний відплив частини жителів за межі України спричинили воєнні дії на Сході країни й анексія Криму. Упродовж усіх років, що минули від часу проведення перепису, спостерігається масштабна трудова і навчальна міграція до країн ближнього й далекого зарубіжжя, яка частково перетворюється на постійну (тобто призводить до зміни країни проживання) — спочатку йшлося про практично рівні за обсягами потоки до Російської Федерації і країн Європи, причому міграційний обмін з РФ мав класичний циркулярний характер (українці, певний час попрацювавши в Росії, потім поверталися в Україну), а особи, які тимчасово виїжджали до європейських країн, здебільшого намагалися там залишитися (і вивезти сім’ю), перетворюючи тимчасову міграцію на стаціонарну. Важливо, що глобалізація світу неминуче спричинятиме зростання обсягів міграційних переміщень, збільшення частоти участі окремих осіб у міграціях та розширення міграційного простору. Якщо, скажімо,  20 років назад пересічний учасник міграційних процесів упродовж всього життя їздив за кордон 2-3 рази, переважно до сусідніх країн, а загалом виїжджали за межі своєї країни 5-7% населення, то вже зараз всі ці показники істотно збільшились – і виїжджають більше людей, і їздять значно частіше, і не обмежуються тільки Росією та Польщею.

В останні роки до проблем з обліком міграційних переміщень додалися труднощі з обліком природного руху, значною мірою пов’язані з технологічною непідготовленістю до зміни порядку реєстрації, тобто з передачею функцій реєстрації від органів юстиції територіальним громадам.

Спроба компенсувати відсутність інформації перепису створенням Єдиного державного демографічного реєстру виявилася невдалою через те, що останній перетворився на реєстр документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. 

2. Перепис населення — основне джерело даних про населення

У сучасному світі використовуються два основні джерела інформації про населення: адміністративна статистика (поточний облік), яка акумулюється у відповідних регістрах, і систематичні переписи. За відсутності надійного поточного обліку населення, головним джерелом залишається перепис.

Традиційний перепис належить до найбільш складних і масштабних заходів, що його повинна і може здійснювати держава у мирний час. Він потребує картографування всієї країни, залучення та підготовки величезної кількості інтерв’юерів-реєстраторів, проведення широкої суспільно-інформаційної кампанії, охоплення всіх домогосподарств, збирання інформації по окремих особах, опрацювання величезної кількості заповнених переписних листів, аналізу і публікації отриманих даних. У більшості випадків традиційний перепис — це можливість мирної мобілізації та об’єднання всього суспільства, а його успішне проведення стає предметом національної гордості. Варто зазначити, що для багатьох людей перепис може стати чи не єдиним випадком прямого звернення до них держави.

Важливість інформації про населення для управління людство зрозуміло ще в далеку давнину: перші згадки про обліки населення, наприклад, у Єгипті відносяться до 2800–2250 рр., у Месопотамії та Китаї — до 2240 р. до н.е.

Хоча обліки населення відомі з найдавніших часів, вираження перепис населення відноситься тільки до так званих сучасних переписів, які ведуть свою історію з 1790 р., коли в США був проведений перший подібний перепис, і які проводяться за визначеними строгими правилами. Спочатку ці правила відкривалися чисто емпіричним шляхом, до них йшли як би навпомацки. Строго систематично вони були узагальнені великим бельгійським вченим Адольфом Кеглі (1796-1874 рр.) при підготовці першого загального перепису населення Бельгії 1846 р. Ці правила в доробленому виді були затверджені Санкт-Петербурзьким конгресом Міжнародного статистичного комітету в 1872 р. Надалі правила і принципи проведення переписів постійно розвивалися й удосконалювалися. В даний час цю роботу веде Статистична комісія ООН, яка регулярно видає відповідні методичні посібники і довідники.

Перепис населення – це основне джерело даних про населення.

Найбільш повне і вичерпне визначення було дано Статистичною комісією ООН. Відповідно до цього визначення, перепис населення –це “єдиний процес збору, узагальнення, оцінки, аналізу і публікації поширення іншим способом демографічних, економічних і соціальних даних, які відносяться за станом на визначений час до всіх осіб у країні чітко обмеженої частини країни”.

У цьому визначенні виділені найважливіші принципи і найбільш істотні риси, які характеризують сучасні переписи населення і відрізняють їх від обліків населення, які проводилися в минулому. З нього випливає, що перепис – це спеціальна статистична операція збору, узагальнення й аналізу демографічних, економічних і соціальних даних. При цьому інформація, що збирається, прив’язана до деякого, цілком визначеного моменту часу і стосується кожного жителя країни території. Тому можна сказати, що сучасні переписи характеризуються загальністю, одномоментністю, наявністю єдиної програми, поіменністю, а також самовизначенням, конфіденційністю та строгою централізацією управління.

Загальність перепису означає, що дані, включені в програму перепису, збираються від всіх і про всіх жителів даної країни території, а не тільки про яку-небудь специфічну їхню частину. Саме тому сучасні переписи населення і називаються загальними. В загальності полягає головна відмінність сучасних переписів населення від його обліків, які проводилися в минулому.

У минулому враховувалися і переписувалися не всі жителі даної країни, а лише ті, хто був зобов’язаний служити в армії, і ті, хто був зобов’язаний платити податі і податки. Звідси – неповнота інформації про населення, відсутність даних про значну його частину.

Одномоментність проведення перепису означає, що всі зібрані в його ході дані відносяться до одного визначеного і заздалегідь установленого моменту, який називається критичним моментом перепису, моментом підрахування населення. При цьому будь-які зміни, що відбулися в період часу між критичним моментом і часом, коли безпосередньо проводиться опитування, не враховуються.

Необхідність установлення критичного моменту перепису визначається тим, що населення, його чисельність і склад безупинно міняються.

Критичний момент перепису підбирається таким чином, щоб мінімізувати територіальну мобільність населення, тобто щоб імовірність застати осіб, які підлягають перепису, в місці постійного (звичайного) проживання була максимальною. Відповідно, вибирається місяць року, коли ця мобільність мінімальна.

Як критичний момент звичайно вибирається північ, тобто 0 годин 00 хвилин, першого дня проведення перепису.

Критичний момент перепису варто відрізняти від періоду проведення перепису. Перепис реально проводиться протягом декількох днів, але вся зібрана інформація, як уже сказано, відноситься до її критичного моменту. Зміни, що відбулися після критичного моменту, не враховуються.

Реально перепис проводиться протягом 7-10 днів. Але бувають і так звані одноденні переписи, коли весь збір інформації проводиться протягом одного дня.

Наявність єдиної програми перепису означає, що і збір первинних даних, і їхня наступна обробка ведуться за єдиними для всіх учасників перепису правилами процедури, за загальним для всіх планом. Про всіх людей, які проживають на території країни і підлягають перепису, збираються дані за тими самими ознаками характеристиками, включеними в переписний лист. На етапі обробки перепису вся зібрана інформація розробляється і публікується за єдиним планом, що визначає, які саме і в якому розрізі будуватимуться статистичні таблиці.

Розробка програми перепису є найважливішим його етапом, який займає за часом кілька місяців навіть років. Вона включає в себе створення переписного листа – спеціального бланку, який містить набір ознак, що будуть фіксуватися в ході перепису. Одночасно формується перелік розроблювальних таблиць, у яких будуть узагальнені і представлені (опубліковані) підсумки перепису.

Поіменністъ, як принцип проведення перепису, означає збір персональних даних про кожну окрему людину, які можна легко ідентифікувати. У цьому відношенні перепис населення є протилежністю соціологічним опитуванням, які зазвичай анонімні. Дані про кожну людину збирає в ході особистих бесід спеціально навчений персонал (лічильники, реєстратори), який фіксує їх на іменних переписних листах.

Поіменність дає можливість детального комбінованого угруповання зібраних даних за різними ознаками. Зрозуміло, при обробці результатів перепису поіменність даних “гаситься” і вони розробляються винятково в узагальненій формі статистичних таблиць, позбавлених будь-яких особистісних ознак.

З поіменністю зв’язаний такий принцип проведення перепису, як самовизначення, який означає, що всі дані фіксуються винятково зі слів опитуваного і що зронено вимагати документального підтвердження цих даних.

Застосування принципу самовизначення обумовлене, з одного боку, прагненням підвищити ступінь довіри до перепису з боку населення, а з іншого – неможливістю об’єктивного віднесення людини до тієї іншої категорії за більшістю фіксованих ознак.

З принципом поіменності зв’язаний також принцип безпосереднього одержання даних від населення шляхом опитування конкретних людей. Зміст цього принципу ясний з назви.

Принцип конфіденційності одержуваних у ході перепису даних є логічним доповненням принципів поіменності, безпосередності і самовизначення. Він означає, що лічильникам і іншим учасникам перепису, які мають доступ до її первинних документів, зронено повідомляти будь-кому про одержувану в ході перепису персональну інформацію щодо опитуваних. Інформація переписів обробляється, використовується і публікується тільки в статистично узагальненому виді. Порушення цього принципу підлягає в нашій країні адміністративній відповідальності.

Строга централізація управління перепису випливає з того, що перепис населення – складна і дорога операція, яка вимагає координації зусиль величезного числа учасників. Як уже говорилося, дані, отримані в ході перепису, повинні бути порівнянні незалежно від того, хто саме і в якій частині країни проводить перепис. Уся зібрана інформація повинна направлятися для обробки в єдиний загальнонаціональний інформаційно-обчислювальний центр.

Усе це вимагає наявності спеціальних державних органів, відповідальних за проведення перепису.

Кожен з таких органів має розгалужену мережу регіональних і місцевих підрозділів, які утворюють строгу ієрархічну вертикаль.

Уся ця система працює відповідно до положень, встановлених законодавчо, спеціальними урядовими рішеннями, які приймаються за кілька років до проведення перепису та в яких встановлюються терміни її проведення, критичний момент, основні задачі, а також даються доручення іншим органам державної влади в частині надання сприяння проведенню перепису населення.

Принцип регулярності (періодичності)проведення переписів. Тільки у випадку регулярного, зі строгою періодичністю, проведення переписів населення можливе одержання порівнянних статистичних даних про населення за тривалий період часу. Відповідно до рекомендацій Статистичної комісії ООН, переписи повинні проводитися раз у 5 10 років, у роки, які закінчуються відповідно на 5 0, близькі до них. Це необхідно для забезпечення порівнянності даних за різними країнами світу і для розрахунку чисельності населення земної кулі. Крім того, це необхідно для забезпечення порівнянності даних про вікову структуру населення, які найчастіше публікуються у виді п’ятирічних угруповань.

Завдяки строгому дотриманню цих принципів, переписи населення є джерелом найбільш точних і надійних даних про населення.

Говорячи про сучасні переписи населення, необхідно підкреслити таку їхню рису, як безвідносність до приватних інтересів держави будь-якої соціальної групи. Дані перепису можуть використовуватися й активно використовуються в самих різних областях державного і громадського життя.

Можна сказати, що ступінь демократичної зрілості суспільства, ступінь розвиненості в ньому цивільних інститутів виражається в тому, чи проводяться в країні, як і з якою регулярністю переписи населення. Регулярне проведення переписів населення є однією з найважливіших ознак демократичного суспільства, яке прагне відобразити і врахувати інтереси всіх соціальних груп, які його складають. 

Висновки

Але, говорячи про проведення сучасного перепису, слід зазначити, що його спосіб істотно відрізняється від поширеного в минулому опитування по домівках і занесення відповідей у паперовий переписний лист з подальшим акумулюванням на рівні поселення, території, країни.

Загалом інновації у проведенні переписів, оброблення та оприлюднення їх даних, зводяться до таких:

— методологічні інновації (передусім пов’язані з організацією регістрів);

— інновації у збиранні даних (самореєстрація, Інтернет, мобільні електронні пристрої, адміністративні дані/регістри);

— інновації у сфері опрацювання даних (сканування, інтелектуальне розпізнавання символів, автоматичне кодування);

— картографічні інновації (географічні інформаційні системи, GPS);

— інновації у сфері оприлюднення даних (Інтернет).

Як показує світова практика, значення цього складника особливо велике в країнах, де акцент робиться на проведенні перепису в традиційний спосіб: без ефективної комунікаційної стратегії, без масштабних рекламних та інформаційних кампаній неможливо забезпечити належну участь населення, згоду на допуск до помешкання інтерв’юерів, самостійне заповнення переписних листів у будь-якій формі. Також завданням цих кампаній є виявлення важкодоступних груп населення та цілеспрямована робота з ними. 
Список використаної літератури

1. Єріна А.М., Пальян З.О. Теорія статистики. Київ, «Знання», 1997. — 326 с.
2. Кулинич О. І. Теорія статистики. К.: Вища школа., 1992. — 135 с.
3. Муромцева Ю.І. Демографія : навч. посіб.. — К. : Кондор, 2008 . — 300 с.
4. Статистика: Підручник / А. В. Головач, А. М. Єріна, О. В. Козирєв та ін.: За ред. А. В. Головача, А. М. Єріної, О. В. Козирєва. – К.: Вища школа., 1993. – 623 с.
5. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення: Підручник. — К.: Вища шк., 1993. — 463 с.