Вступ

Соціальні пільги е одним з видів соціального захисту населення, масове запровадження якого почалося за радянських часів, та спрямоване на вирішення двох принципово різних завдань: по-перше, надання привілеїв окремим категоріям громадян, які влада прагне виділити із загальної сукупності (як правило, це професійні пільги та пільги за особливі заслуги перед Батьківщиною), по-друге, здійснення додаткової підтримки соціально вразливих верств населення (пільги за соціальною ознакою. Саме до другої групи і відносяться соціальні пільги сім’ям з дітьми.

Законодавство України не містить нормативного визначення цього поняття, але воно доволі часто вживається у нормативно-правових актах та літературі. Так, на думку А.А. Казанчана, забезпечення пільгами — це вид соціального захисту, що передбачає покращення матеріального становища непрацездатних громадян або у зв’язку зі збільшенням їх доходів (заробітку, пенсій, стипендій), або у зв’язку зі зменшенням їх витрат (на медичну допомогу та лікування, санаторно-курортне лікування тощо) та з інших причин. Однак з такою позицією важко погодитись, оскільки перша половина запропонованого визначення може характеризувати не тільки соціальні пільги як вид соціального захисту, але й інші соціальні надбавки, такі як доплати до пенсій, допомоги, стипендії тощо. Викликає також заперечення виділення А.А. Казанчаном, поряд із соціальними пільгами, соціальних переваг як самостійного виду соціального захисту, оскільки пріоритетне надання непрацездатним громадянам певних матеріальних благ (речей, послуг, тощо) є однією з форм соціальних пільг. 

1. Поняття та ознаки соціальних пільг, їх класифікація

Чинне законодавство не містить визначення соціальних пільг, хоч сам термін вживається і в літературі, і в правових актах доволі часто. Загалом правова база, якою регулюються відносини забезпечення громадян державними пільгами, налічує понад 25 законів Верховної Ради України та актів Кабінету Міністрів України.

Спроба обґрунтувати юридичну природу пільг, визначити їх була зроблена науковцями різних галузевих дисциплін — трудового, цивільного, адміністративного, фінансового та інших правничих наук. Майже всі вони виходять з того, що державними пільгами є повне або часткове звільнення громадян від виконання обов’язку чи надання їм додаткових прав.

Для характеристики соціальних пільг важливо виділити їх основні ознаки.

По-перше, пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб’єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, поліпшення становища окремих категорій громадян.

По-друге, вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу. Так, для певних категорій громадян встановлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо.

По-третє, соціальні пільги виступають правомірними винятками виконання особою обов’язків, передбачених законодавством.

І, по-четверте, вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

Незважаючи навіть на ці єдині для всіх соціальних пільг ознаки, система їх є доволі неоднорідною.

Зазвичай пільги виділяють за їх галузевою належністю. Провідну роль за таким поділом відіграють пільги у сфері соціального захисту населення. Одні з них надаються громадянам, які з огляду на життєві обставини потребують особливої уваги до себе. За своєю природою ці пільги є частиною державної системи соціального забезпечення. Інший вид пільг і пов’язаний із службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності. З урахуванням цих двох спрямувань державних пільг можна виділити соціальні та професійні пільги.

Необхідність такого розмежування зумовлена науковою та законодавчою дискусією щодо доцільності збереження чи скасування державних пільг та визначення політики держави щодо їх забезпечення. Проблема полягає у тому, аби визначитись: збереження державних пільг є обов’язком чи правом держави щодо певних суб’єктів, яким такі пільги призначені? З цього приводу навіть було порушено справу, яку розглядав Конституційний Суд України про визнання неконституційними положення законів України «Про Державний бюджет на 2001 рік» та «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Вказаними законами призупинялась дія всіх пільг громадян. Можливо, саме розмежування пільг на соціальні та професійні дозволить обґрунтувати природу цих пільг та визначити роль держави щодо їх забезпечення.

Соціальними пільгами є ті, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв’язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов’язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.

Отже, соціальна пільга— це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов’язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов’язаних з певними публічними подіями.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Збереження соціальних пільг є обов’язком держави. Вона повинна забезпечити громадянам доходи не нижче від базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму. Якщо ж сукупний дохід громадян перевищує вартісну величину прожиткового мінімуму, держава звільняється від такого обов’язку.

На відміну від соціальних, професійними вважаються пільги, які не залежать від настання соціального ризику і пов’язані з професійною діяльністю їх одержувачів. Вони надаються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо) та є додатковим стимулом, заохоченням таких працівників до належного виконання ними своїх трудових обов’язків або компенсацією за відповідні умови праці. Професійні пільги не є видом соціального забезпечення, а отже, не можуть бути предметом нашого розгляду. Збереження професійних пільг — це лише право держави, а не її обов’язок.

Як засвідчують розрахунки Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом — 31 % населення; за професійною ознакою — 13,8 %.

Система соціальних пільг в Україні (у кількісному еквіваленті) є доволі розвиненою. Проте рівень соціальної захищеності населення все ще залишається недостатнім. До недоліків сучасної державної системи соціальних пільг можна віднести:

1) відсутність системного нормативно-правового акта, яким би комплексно визначались підстави, суб’єкти, види та механізм надання соціальних пільг;

2) недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально ними можуть скористатися не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі таку пільгу практично використовувати не можуть);

3) відсутність спеціальної системи моніторингу доходів сімей, а тому важко визначити тих осіб, яким забезпечення є найбільш необхідним;

4) підприємства та організації, на які покладається обов’язок надання пільг, не мають єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг та методики обліку наданих пільг. Відсутня також статистична звітність щодо фактичної вартості пільг та стану їх фінансування.

Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.

Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб’єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім’ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам та ін.

За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що надають на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв’язку з певними обставинами.

За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду на періодичність виплати виділяють одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги.

І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.

2. Сутнісно-видові ознаки соціальних пільг у сфері соціального забезпечення

В умовах формування ринкових механізмів найбільш поширеним та, до певної міри, універсальним юридичним засобом вирівнювання матеріального чи соціального статусу окремих груп населення вважається соціальна пільга. Проблема соціальних пільг як виду соціального забезпечення була і продовжує залишатись однією із найбільш дискусійних у галузевій теорії. Чималий інтерес науковців викликає практичне застосування норм про задоволення соціальних потреб особи соціальними пільгами та зміст соціальних, правових та економічних державних гарантій при реалізації права особи на соціальну пільгу.

Окрім того, в сучасному суспільстві ведеться полеміка щодо доцільності відмови від правових пільг як способу диференціації правових статусів фізичних осіб та заміни їх іншим видом соціального забезпечення — адресною соціальною допомогою.

При спробі сформулювати поняття соціальної пільги, науковці обґрунтовують їх сутнісно-видові ознаки.

Першою ознакою як родового, так і видового характеру, називають те, що пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб’єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Вважаємо, що таке формулювання правової ознаки не дозволяє акцентувати увагу на специфіці соціальних пільг як відокремленого виду соціального надання, позаяк вся система соціального забезпечення спрямована на задоволення соціальних потреб громадян, які зазнали впливу соціального ризику. А отже, і пенсії, і соціальні допомоги, і соціальні послуги мають тотожну мету призначення.

Водночас кожен із окремих видів соціального забезпечення призначається та надається з конкретним цільовим спрямуванням, який характеризує його юридичну своєрідність. Так, метою пенсійного забезпечення є матеріальне утримання особи, а соціальної допомоги — матеріальна підтримка. Соціальна пільга надається з метою зменшити обсяг обов’язкових, пов’язаних із щоденними турботами, матеріальних витрат сім’ї як члена суспільства, а також соціально сприяти фізичним особам, які, зважаючи на особливий правовий статус, потребують допомоги суспільства у реалізації конституційних прав

По-друге, обґрунтовуючи правову природу соціальної пільги як соціально-забезпечу-вальної, важливим є акцентувати увагу на суб’єктах і підставі виникнення відповідного права особи, адже правова пільга є комплексним правовим інститутом та предметом відносин різної галузевої приналежності: адміністративних, трудових тощо. Соціальні пільги задовольняють потреби осіб, які зазнали впливу соціального ризику.

У фаховій літературі розрізняють соціальні потреби, зумовлені загальносоціальними (суспільними), професійними та публічними соціальними ризиками. Відповідно різняться соціальні (надаються для життєзабезпечення громадян у зв’язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності) та професійні (пов’язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності) пільги.

Бачиться, що в сучасних умовах теорія професійних пільг може трактуватись дещо по-іншому. Розрізняємо два види професійних пільг. Перші є об’єктом правового впливу норм трудового права; пов’язані із виконанням трудової функції працівника або надаються йому відповідно до законодавства про працю чи колективного договору під час дії трудового договору (напр., використання щорічної відпустки у зручний для працівника час, переважне право залишення на роботі при скороченні чисельності або штату і т. ін.). Натомість іншу групу професійних пільг формують додаткові до законодавчо-передбачених видів соціального забезпечення соціальні пільги працівників або осіб, що припинили трудову діяльність, які зазнали впливу соціального ризику (підвищений розмір допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю). За правовою приналежністю друга група є соціально-забезпечувальною. Відповідно до актів колективного або індивідуального договірного характеру зобов’язаним суб’єктом щодо соціальних професійних пільг є роботодавець.

По-третє, пільги є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу, механізмом доповнення основних прав суб’єкта специфічними можливостями юридичного характеру. Інтереси осіб, яким надаються пільги, ставляться вище таких самих, схожих інтересів осіб, які не мають права на пільгу, і держава, надаючи пільгу, підкреслює тим самим цю обставину. За допомогою пільг законодавець відокремлює за певними ознаками правовий статус групи фізичних осіб у сфері суспільних відносин конкретного виду. Так, для певних категорій громадян встановлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безоплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо. Вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

По-четверте, особливим є зміст соціальної пільги як виду соціального забезпечення, що дозволяє відмежувати її від інших видів соціального забезпечення.

У фаховій літературі доволі часто, характеризуючи соціальні пільги, автори ототожнюють їх з іншими правовими категоріями: «державною соціальною допомогою», «компенсацією», «соціальною поміччю», «дозволом», «заохоченням», «привілеєм», «імунітетом» та ін.

Зміст соціальної пільги характеризують правоможності, якими наділена особа — суб’єкт права на соціальну пільгу. Системний аналіз авторських визначень дає змогу виділити два види можливостей особи при реалізації права на соціальну пільгу: 1) переважне або додаткове право на отримання необхідного для особи соціального блага; 2) звільнення від обов’язку вчиняти певні дії. Таке розуміння пільги зустрічаємо у авторських визначеннях поняття соціальної пільги: 1) це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов’язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов’язаних з певними публічними подіями15; 2) правомірне полегшення становища суб’єкта, яке дозволяє йому більш повно задовольнити свої інтереси та проявляється як у наданні додаткових, особливих прав (переваг), так і у звільненні від обов’язків16 та ін.

Забезпечення пільгами, за визначенням А.А. Казанчана — це вид соціального забезпечення, що передбачає покращення матеріального становища непрацездатних громадян, або у зв’язку із збільшенням доходів (заробітку, пенсій, допомог, стипендій), або у зв’язку із зменшенням їх витрат (на медичну допомогу та лікування, санаторно-курортне лікування, ремонт житла, проїзд в транспорті, встановлення телефону тощо)17. Таке авторське трактування не зовсім вірно відображає зміст соціальної пільги в системі соціального забезпечення, оскільки перша половина пропонованого визначення може характеризувати і соціальні надбавки як доплати до пенсій, допомог, стипендій тощо.

Зважаючи на правоможності суб’єкта, розрізняємо матеріальні та організаційні соціальні пільги. Матеріальними вважатимемо заходи, які полегшують матеріальне становище окремих категорій осіб, як результат того, що частину обов’язкових грошових витрат суспільство бере на себе. Відповідно до чинного законодавства матеріальними пільгами є: соціальна податкова пільга (сума, на яку платник податку з доходів фізичних осіб може зменшити суму свого загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати; (див. ст. 169 Податкового кодексу України); пільга на оплату житлово-комунальних послуг (звільнення або зменшення плати за житло та (або) комунальні послуги); право на безоплатне або пільгове придбання ліків тощо. Другим видом соціальних пільг є організаційні. Такими є: першочергове забезпечення багатодітної сім’ї житлом із фонду соціального призначення; позаконкурсне зарахування у вищі навчальні заклади при одержанні позитивних оцінок і т. ін.

Існування системи соціальної пільги матеріального характеру спонукало законодавців пропонувати їм альтернативу. Система зазначених пільг визнана соціально невиправданою і вкрай неефективною; вона поступово замінюється адресними соціальними допомогами нужденним. В Україні діє та впроваджується Стратегія упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року.

В Російській Федерації Законом, який отримав назву у суспільстві «Про монетизацію пільг»19, пільги були розділені на дві групи. Першу формують пільги матеріального (наприклад оплата житла чи комунальних послуг), другу — організаційного (переважне право на отримання окремих видів соціального забезпечення) характерів. Перша група була замінена грошовою компенсацією у вигляді щомісячної грошової виплати, яка нееквівалентна їх реальній вартості.

Вже сьогодні в окремих навчальних посібниках соціальна пільга розглядається як складова розділу про адресну соціальну допомогу.

Ще однією законодавчою новелою є введення у законодавство Російської Федерації терміну «заходи соціальної підтримки». Такими вважають: надання особі додаткових до основних видів соціального забезпечення грошових виплат чи натуральних благ. Зазначена законодавча ініціатива не отримала підтримки серед наукових кіл. Вважають, що вона деформує понятійний апарат законодавства про соціальне забезпечення. Адже заходами соціальної підтримки за російським законодавством є: щомісячна грошова виплата, інші грошові виплати (тобто допомоги), повне чи часткове звільнення від оплати комунально- побутових та інших послуг (пільги), набір соціальних послуг (соціальне обслуговування). Такі заходи надаються визначеним категоріям осіб, не враховуючи їх матеріальний стан, а, отже, не є видами соціально-забезпечувального характеру.

П’ятою ознакою є форма як зовнішній прояв соціальної пільги. Вона залежить від об’єкту (у вигляді платежу чи послуги), у сфері якого надається соціальна пільга. Грошова форма пільги необхідна тоді, коли за загальним правилом особа повинна здійснити обов’язковий платіж або оплатити вартість послуг чи товару, що їй надані (наприклад, зменшення грошових виплат особи за житлово-комунальні послуги або звільнення (повне або часткове) від оплати ліків, зменшення розміру податку на дохід тощо). Пільги надаються громадянам у безготівковій формі шляхом зменшення обов’язкових платежів або звільнення від оплати за послуги, а витрати підприємств (організацій) на надання пільг відшкодовуються з бюджету і обраховуються як зниження оплати за фактично спожитий обсяг послуг пільговиками, але не більше встановлених норм споживання (за наявності засобів обліку), або за обсяг послуг, визначений за нормами споживання (за відсутності засобів обліку).

Іншою формою соціальної пільги є послуга, яку особа отримала переважно перед іншими людьми, зважаючи на особливий статус, і за відсутності соціальної потреби, зумовленої соціальним ризиком, могла такої послуги не отримати (переважне право на отримання гуртожитку, на зарахування у внз тощо).

Реалізація права на соціальне забезпечення передбачає наявність двох сторін: особи — суб’єкта права на соціальне забезпечення та суб’єктів, покликаних забезпечити реалізацію цього права. Особливістю правоможного суб’єкта у правовідносинах забезпечення соціальними пільгами є те, що отримувачами соціальних пільг є фізичні особи, які вже мають право на той чи інший вид соціального забезпечення В такому контексті пільга є додатковим видом забезпечення, який надається разом з основним та з метою підвищення його ефективності. Зокрема, суб’єктами права на соціальну пільгу є пенсіонери за віком, малозабезпечені сім’ї, діти-сироти, інваліди, незалежно від причини та групи інвалідності та ін.

Аналізуючи суб’єктний склад права на соціальну пільгу, у фаховій літературі неодноразово обговорювалось питання ефективності її надання. Недоліками існуючої в Україні пільгової системи називають: 1) недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально ними користуються не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі не користуються такою пільгою або ж користуються дуже рідко); 2) відсутність системи моніторингу доходів сімей, щоб визначати тих, кому забезпечення є найбільш необхідним23. Чинна система державних соціальних пільг базується на категоріальному принципі визначення суб’єктів через приналежність до законодавчо визначеної соціальної групи. Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб’єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни, ветеранам праці, багатодітним сім’ям, дітям сиротам, реабілітованим особам тощо. Ефективність системи державних соціальних пільг можна забезпечити через адресний (персональний) порядок їх надання.

Ще однією ознакою вважаємо те, що механізму надання соціальних пільг характерна відсутність зобов’язаного компетентного органу спеціальної правосуб’єктності. Забезпечення соціальними пільгами не пов’язане із діяльністю спеціально-створених, відокремлених державних органів чи організацій, соціальних служб; вони надаються суб’єктами, які зазвичай є основними у правовідносинах іншого виду: комунальними чи торговими юридичними особами, податковою інспекцією, органами праці та соціального захисту, робочими органами соціальних страхових фондів тощо.

Специфічною також є процедура реалізації права особи на соціальну пільгу. Вона не потребує окремого рішення компетентного органу про встановлення факту виникнення права на соціальне забезпечення та про призначення (надання) соціальної пільги. Так, право на пільговий проїзд підтверджується загальним документом за статусом певної групи населення (пенсійне посвідчення, військовий квиток тощо). У повсякденному житті особа самостійно реалізовує право на пільгу у необхідних для неї сферах суспільного життя.

Видовою особливістю відносин забезпечення соціальними пільгами вважаємо їх супровідний характер. Вони завжди виникають лише як додаткові до основних відносин будь-якої галузевої приналежності, залежно від сфери реалізації конкретного права особи. Так, відносини забезпечення соціальними пільгами накладаються на відносини соціального, медичного чи транспортного обслуговування, забезпечення житлово-комунальними послугами, сплатою податку, отримання особою соціальних чи будь-яких цивільно- правових послуг, вступу у навчальний заклад тощо. 

Висновки

На підставі вищеперерахованих ознак, визначемо соціальну пільгу як передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов’язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику. Аналогічне визначення соціальних пільг як виду соціального захисту надає П.Д. Пилипенко (Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец, вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, С.М. Синчук та ін. / За ред. П.Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — С. 435).

Беручи на основу запропоноване визначення, соціальну пільгу як вид соціального захисту сімей з дітьми можна визначити як урегульоване законодавством повне або часткове звільнення сімей з дітьми від виконання певних обов’язків або надання додаткових прав, що зумовлено їх особливим статусом, пов’язаним з народженням, утриманням дитини та іншими соціальними ризиками, що порушують нормальну життєдіяльність даного суб’єкта права соціального забезпечення.

Законодавством передбачено надання сім’ям з дітьми таких соціальних пільг, як житлово-комунальні (першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов), медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування), транспортні (право на безкоштовний проїзд усіма видами пасажирського (комунального) та приміського транспорту), освітні (право на позаконкурсне або першочергове зарахування до вищих навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок) та ін. 

Список використаної літератури

1. Бойко М. Право пенсійного забезпечення в Україні [] : навчальний посібник / Микола Бойко,, 2006. — 354 с.
2. Бойко М. Право соціального забезпечення України [Текст] : навчальний посібник / Микола Бойко, 2014. — 447,[1] с.
3. Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства [] : Підсумкові матеріали круглого столу (17 червня 2004 року) / Нац. академія держ. управління при Президентові України, Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. Кафедра філософії, соціології державного управління, 2004. — 99,[1] с.
4. Право соціального забезпечення [Текст] : підручник / Пилип Пилипенко, Володимир Бурак, Світлана Синчук та ін. ; за заг. ред. : П. Д. Пилипенка, 2008. — 499 с.
5. Право соціального забезпечення в Україні [Текст] : підручник / Г. О. Барабаш [та ін.] ; ред. О. М. Ярошенко, 2015. — 455,[3] с.
6. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец, вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, С.М. Синчук та ін. / За ред. П.Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.
7. Правова система суспільства: проблеми, перспективи [] : ІІ Міжнародна науково-практична конференція. Матеріали конференції, 2006. — 127,[1] с.
8. Синчук, С. Право соціального забезпечення в Україні [Текст] : Навчальний підручник / Світлана Синчук, Володимир Бурак,, 2003. — 306 с.
9. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні: реальний стан та перспективи реформування [] / Центр громадської експертизи, 2009. — 103,[1] с.
10. Сташків, Б. Право соціального обслуговування [] : Навчальний посібник / Богдан Сташків,, 2007. — 567,[1] с.