Вступ

Актуальність теми. Правильне визначення місця і ролі державної промислової політики на сучасному етапі є однією з важливих умов прискорення економічного зростання і підвищення соціального добробуту Українського народу. При цьому роль самої держави в процесі реформування промислових підприємств, зводитися до здійснення комплексу заходів, здатних прискорити адаптацію виробництва до ринкового середовища.

Проблеми формування системи державного управління економічними процесами в Україні досліджувалися в наукових працях багатьох вітчизняних науковців:      С. Білої, В. Бодрова, В. Геєця, З. Герасимчука, Л. Головко, М. Диби, Л. Дідківської, О. Комякова, М. Іванова, М. Чумаченка та ін. Проте швидкі зміни в економічній ситуації та політична нестабільність вимагають подальшого вдосконалення механізму державного управління та адаптації сучасної економічної і в т.ч. промислової політики держави до вимог сьогодення.

Визначаючи промислову політику, у цілому маємо на увазі систему цілеспрямованих погоджених заходів, реалізованих державою з метою підвищення конкурентоздатності товарів і послуг вітчизняних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках і подолання загроз економічної безпеки країни.

Мета роботи – розглянути зміст сучасної промислової політики України.

Об’єктом дослідження є формування промислової політики при наявному в Україні потужному промисловому комплексі.

Предметом дослідження виступає державна промислова політика  в Україні, її переваги та недоліки.

1. Основні напрями державної промислової політики на сучасному етапі трансформування національної економіки

На сьогодні не існує однозначної відповіді на питання про те, якою має бути державна промислова політика в Україні і яка модель її реалізації в умовах європейської інтеграції. Не розроблено комплексного підходу до реалізації механізму здійснення державної промислової політики в умовах європейської інтеграції.

Мета розвитку промисловості полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції розв’язувати основні завдання соціально-економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави.

Сучасна державна промислова політика має значною мірою створити умови для трансформації промислового комплексу й виконання покладених на нього функцій, зважаючи на умови європейської інтеграції.

Проблеми формування державної промислової політики розглядалися в працях B.       Бабича, Л. Воротіної, С. Гливленко, С. Зінухова, В. Іванова, В. Любимова, В. Мильника, М. Рогози, Б. Титаренко, В. Чайковської, C.Чернишова, І. Черноруцького та ін. Питанням визначення державної політики розвитку промисловості присвячені наукові праці А. Гальчинського, В. Геєця, А. Кінаха, В. Новицького, В. Семиноженка. Водночас до цього часу в наявних публікаціях лише частково обґрунтовано базові засади формування державної промислової політики в умовах європейської інтеграції.

Україна — промислово розвинута країна, що має один із найбільш структурно розгалужених промислових комплексів. Промислово-виробничий потенціал України є одним із фундаментальних системоутворювальних елементів національної економічної системи i суспільства в цілому. На сьогодні близько 60% валового національного продукту України створюється в промисловості, де зайнято більше ніж 27% працездатного населення. Однією з базових галузей промисловості є машинобудування. У цій галузі України налічується близько 1500 підприємств та організацій, де працюють майже 1,6 млн осіб [4, с. 14-15]. Продукція українських машинобудівників, за винятком окремих видів товарів, є неконкурентоспроможною як на світовому, так і на внутрішньому ринку. Це обумовлено багатьма причинами. Одна з них — скорочення витрат на науково-конструкторські роботи.

Для визначення шляхів формування та подальшого розвитку державної промислової політики в умовах європейської інтеграції необхідно проаналізувати сучасний стан промисловості України. Основні показники розвитку промисловості України за період з 2003 по 2010 рр. наведені нами в табл. 1.

Таблиця 1. Основні показники розвитку промисловості України [1]

	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Обсяг реалізованої продукції промисловос­ті (у фактичних цінах), млн грн	210 842,7	229 634,4	289 117,3	400 757,1	468 562,6	551 729,0	717 076,7	916 618,3
Основні засоби проми­словості (у фактичних цінах, на кінець року), млн грн	311 089	339 259	362 598	420 080	456 738	525 222	660 369	823 796
Рентабельність опера­ційної діяльності про­мислових підприємств, відсотків	3,7	2,6	3,3	4,7	5,5	5,8	5,8	5,0
Частка збиткових під­приємств, відсотків	41	42	40	38	37	35	33	39
Середньорічна кількість найманих працівників у промисловості, тис.	4267,2	4063,5	3943,6	3941,2	3913,3	3851,9	3690,0	3530,8
Середньомісячна номі­нальна заробітна плата найманих працівників у промисловості, грн	375,16	455,85	553,59	697,42	912,83	1144,59	1481,96	1933,92

Сучасний стан промисловості свідчить про те, що її розвиток відбувається хаотично, без визначення й дотримання державних пріоритетів, відсутності державної промислової політики.

Концепція державної промислової політики має базуватися на таких основних положеннях і принципах:

—         соціальна спрямованість перетворень у промисловості. На всіх етапах формування й реалізації промислової політики необхідно виходити із пріоритету інтересів і добробуту широких верств населення України;

—         національні інтереси України. Всі реформи в промисловості мають розглядатися тільки через призму національних інтересів України. Промислова політика держави повинна бути незалежною;

—         створення системних основ. Промислова політика повинна формувати системні основи нового промислового устрою в державі відповідно до об’єктивних законів функціонування й розвитку економіко-виробничих утворень;

—         інноваційно-інвестиційний характер розвитку. Пріоритетний розвиток науки й інтелекту. Економіка знань. Формування цілісної системи прискореного впровадження їх результатів — інновацій;

—         гармонійний розвиток природи, людини і промисловості, які існують лише одне для одного у тісному взаємозв’язку;

—         пріоритет законодавчого забезпечення. На перших етапах формуються й приймаються закони, на базі яких проводяться реформи. Всі перетворення мають відбуватися в межах в межах, визначених нормативно-правовою базою;

—         головна стратегія — стратегія прискореного розвитку. Максимальне використання наявного потенціалу розвитку з економічно, соціально, і культурно обґрунтованими діями в найефективніших напрямах (за наявності ресурсних та інших об’єктивних обмеженнях) із виходом у площину прийняття нетрадиційних рішень;

—         об’єднання державного регулювання промисловості з ринковими механізмами саморегуляції. Державне управління має бути адекватним ринковим відносинам і забезпечувати прискорення інноваційного розвитку всіх промислових галузей;

—         орієнтація переважно на власні сили. Реалії останніх років показали, що сподіватися на істотну зовнішню допомогу не можна. Необхідно відшукати і задіяти всі можливі власні ресурси та забезпечити їх раціональне використання;

—         саморозвиток. Більшість заходів щодо реалізації промислової політики мають відігравати роль первинного поштовху й направлятися на створення механізмів розширеного відтворення;

—         глобалізація, врахування зовнішнього оточення. Враховуються процеси глобалізації ринків товарів, капіталу, знань, праці. Впроваджуються механізми зменшення або нейтралізації проявів негативного впливу цих процесів і всебічно розширюється рівноправне взаємовигідне співробітництво;

—         поетапна реалізація з досягненням конкретних результатів, їх оцінювання. Зазначені положення можуть забезпечити розвиток суспільства на основі комплексного залучення в промисловості всіх ефективних, інтелектуальних, організаційних, матеріальних та інших факторів. Особливо важливим при їх реалізації є проведення дієвої інноваційної політики [8, c. 35-36].

Головна мета промислової інноваційної політики полягає в повному і ефективному використанні наявного науково-технологічного потенціалу та подальшому його розвитку. Це передбачає реформи, які випливають із визначення науки і новітніх технологій як головних факторів швидких зрушень. Орієнтація на нові підходи, створення сприятливого інноваційного клімату повинні надати можливість вирішити головну проблему: забезпечити прискорений розвиток промисловості при мінімальних інвестиційних ресурсах.

Промисловість України має забезпечити громадянам доступ до світових надбань науково-технічного прогресу. Її трансформація на основі впровадження нових ідей — це єдиний для України шлях, що може забезпечити гранично швидкий розвиток суспільства, зростання його добробуту.

Середньорічний темп приросту обсягів промислового виробництва повинен бути в 1,5 раза більшим від темпів зростання ВВП. А головним видом продукції повинна стати інноваційна продукція. Тоді промисловість зможе зайняти лідируюче місце як в економіці держави, так і у світовому просторі. Випуск продукції на одного працюючого повинен наблизитися до середньоєвропейського показника (понад 200 тис. дол. США) [11, c. 88].

2. Шляхи формування державної промислової політики в умовах європейської інтеграції та використання міжнародного досвіду розвинених країн

Сьогодні у світовій практиці відомо безліч різноманітних методів промислової політики. Вони апробовані практикою багатьох країн, і утворюють певний стандартний набір. Доцільним, на наш погляд, є класифікувати дані методи за змістом (і одночасно за характером впливу на об’єкт). З цієї точки зору доцільне виділення чотирьох позицій, представлених на рис 1.

Промислово розвинуті країни, а в останній час — нові індустріальні країни нагромадили значний досвід державного регулювання економіки. Зростаюча роль державної промислової політики в зарубіжних країнах обумовлена низкою причин, найбільш істотною серед них є різке загострення конкуренції на світових ринках [13, c. 22]. У 80-х р.р. ХХ ст. нові індустріальні країни — Республіка Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур, Бразилія, Іспанія, Мексика — услід за Японією захопили лідерство в багатьох галузях економіки завдяки тому, що сформували високоефективну і гнучку структуру промисловості і орієнтацію на виробництво новітньої науковомісткої продукції. Боротьба за лідерство на світових ринках обумовила підвищену увагу урядів, парламентів, вчених зарубіжних країн до державної промислової політики.

В основу ДПП закладались такі вихідні методологічні, концептуальні принципи [4, c. 13]:

1)       перелив капіталу в галузі, які мають потенціальні можливості в недалекому майбутньому досягти високої конкурентоспроможності й швидко вийти на світові ринки;

2)       надання допомоги галузям, які зазнають труднощів;

3)       прискорення розвитку провідних галузей, що спроможні стати новими імпульсами технічного і технологічного прогресу;

4)       створення державного банку промислового розвитку, який повинен фінансувати підприємства, корпорації й окремі галузі з підвищеним рівнем ризику.

У промисловій політиці України доцільно робити наголос не лише на подолання спаду суспільного виробництва, але й, що ще більш складно, здійснення глибокої перебудови його структури й відновлення єдності відтворювального процесу.

Розгортання активної промислової політики істотно ускладнено фінансовим становищем держави і підприємств. Державний бюджет за останні роки перестав бути знаряддям інвестиційної політики.

Труднощі в здійсненні ефективної промислової політики виникають також з того, що за 10 років радикальних економічних реформ повноцінно не вирішена жодна значуща проблема інституціональної реформи. Не довершене перетворення відносин власності, а підприємства, що формально одержали новий економічний статус, у своїй переважній більшості слабко відповідають вимогам ринкових відносин.

Дестабілізуюче діє на відтворювальні процеси податкова система, в якій постійно відбуваються зміни, але не вирішуються ключові питання розподілу функцій між рівнями управління (державним, регіональним і муніципальним). Переважно декларативною залишається турбота держави про малий бізнес, його підтримка реально відчутна лише в декількох регіонах України.

Державну і регіональну промислову (як і в цілому економічну) політику, на наш погляд, доцільно формувати з урахуванням умов досить обмежених інвестиційних ресурсів і незавершеності становлення інфраструктури ринку. При цьому украй важливо зміцнити ринкові інститути і направити їх активність щодо реального сектора економіки. Одночасно, при вдосконаленні правових і господарських умов залучення зарубіжних інвестицій варто було б зробити наголос на стимулювання прямих виробничих вкладень [10, c. 55-56].

На шляху пожвавлення промисловості, що досягається при обмеженості інвестиційних ресурсів, переважно безвитратними або маловитратними методами (такими, як підвищення рівня менеджменту та якості роботи інститутів ринку, протекціонізм, що стимулює експорт, валютна політика), а частково і ресурсними методами (за допомогою критично необхідних бюджетні субсидії, відповідно до забезпечення національної безпеки, кредитної емісії, що спрямовується на поповнення оборотних коштів), можлива активізація промислової політики на базі поступового спрямування ресурсів на підтримку пріоритетних галузей і видів виробництв (включаючи високотехнологічні і наукомісткі). Мова йде про поетапне доповнення переважно загальносистемної інформаційної й інституціональної політики політикою селективною.

Вибір об’єктивної спрямованості дій щодо стимулювання розвитку промисловості є першорядним завданням держави, що проводить промислову політику. Антикризовий досвід багатьох країн, що виходили на шлях індустріального розвитку, свідчить про наявність двох напрямів розвитку виробництва: 1) експортна орієнтація народного господарства; 2) орієнтація на імпортозаміщення. З огляду на розмаїття економічних завдань і можливих способів їх вирішення, величезну диференціацію стану галузей і регіонів, стосовно до України зазначені обидва орієнтування, на наш погляд, є цілком сумісні.

Розгортання промислової політики й вирішення більш загального завдання формування оптимальної структури економіки в цілому не може спиратися на альтернативну постановку питання — або експортоорієнтований, або імпортозаміщуючий розвиток. Необхідне поєднання того й іншого, а оптимальну конкретну міру поєднання варто виявляти на рівні народногосподарських комплексів (паливо-енергетичний комплекс, конструкційні матеріали, машинобудування і металообробка, АПК і виробництво технічно складних товарів народного споживання тощо) або стосовно до окремих галузей.

В цілому стратегія державного стимулювання розвитку промислового сектора України на довгострокову перспективу має передбачати як стимулювання розвитку промислового експортного потенціалу України, так і забезпечення потреб внутрішнього ринку в промисловій продукції, що ґрунтуються на розширенні внутрішнього попиту держави, суб’єктів господарювання й населення. Виходячи з цього, індустріальними чинниками економічного зростання можуть бути ті промислові об’єкти, які виробляють товари та послуги, що мають ринки споживання й здатні активізувати роботу значного кола суміжних виробництв. Основними напрямами реформування державної промислової політики є:

—         застосування нових стратегій управління шляхом переходу від запізнілого виправлення дефектів попереднього розвитку до випереджальних багатовекторних спрямовуючих дій;

—         удосконалення механізмів ринкової самоорганізації підприємств на виконання стратегічних напрямів промислового розвитку;

—         формування повнофункціональної структури системи управління з включенням у неї центральних і регіональних органів;

—         законодавче розмежування повноважень з формування та реалізації державної і регіональної промислової політики;

—         перехід на функціонально спрямовану організаційну структуру органів управління з переважною орієнтацією державної промислової політики на створення сприятливих умов функціонування й розвитку промисловості;

—         поліпшення управління державною промисловою власністю;

—         створення умов для ринкової самоорганізації великомасштабних інноваційно орієнтованих об’єднань та передачі їм частини управлінських повноважень з реалізації промислової політики;

—         впровадження комп’ютеризованих систем підтримки управлінських рішень та створення єдиної облікової бази даних.

Орієнтація на європейські стратегії державного управління потребує вдосконалення засобів державної політики розвитку промисловості. Їх базовими складовими мають бути програмно-цільові механізми та нормативно-правове забезпечення, яке б відповідало нормам і стандартам Європейського Союзу [6, c. 11-12].

Висновки

В Україні існує досить широкий вибір можливостей державного впливу на розвиток промисловості країни. Для активізації формування промислової політики слід звернути увагу на визначення пріоритетів зазначеного процесу. На жаль, поки що про чітку та послідовну систему пріоритетних напрямів впливу говорити не доводиться, скоріше йдеться про випадковий, неузгоджений набір переваг при безумовній наявності елементів лобіювання.

Але, в перше чергу дії держави повинні бути спрямовані на збереження залишків національного виробництва, призупинення поточного спаду, підтримання рівня доходів та рівня зайнятості, відновлення та розвиток виробництва. У цьому плані пріоритетними можуть бути визнані всі галузі, здатні функціонувати, здійснювати просте відтворення та приносити доходи. Наступний комплекс заходів — це розвиток не капіталомістких галузей із швидким оборотом капіталу, що дозволить наповнювати бюджет грошима, а споживчий ринок товарами. І третій блок пріоритетів — це формування сучасної моделі економічної системи, включенням економіки в світові економічні зв’язки, підтримка найсучасніших наукомістких галузей, активізація підприємництва і т.ін.

Складність втілення в життя промислової політики пов’язана з тим, що її традиційні інструменти в сучасних умовах поки що не діють. Саме реалізація проголошених дуже добрих намірів на сьогодні є найслабкішою ланкою в промисловій політиці. Важливо усвідомити, що в проведенні промислової політики держава повинна здійснювати не окремі заходи регулювання, а комплекс функцій, характерних для ринкової економіки. Тобто держава має бути безпосереднім учасником економічних процесів, творцем і виконавцем економічних, правових, адміністративних норм, бути ініціатором перетворень в економічній системі.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
2. Концепція державної промислової політики України : Указ Президента України від 12.02.2003 р. № 102-2003 [Електронний ресурс] // Офіційний вісник України. — Режим доступу: http://www.ovu.com.ua.
3. Постанова Кабінету Міністрів України “Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки”          від 27.08.2003 р. № 1174 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rada. com.ua.
4. Вишневський В. Промислова політика: теоретичний аспект [Текст] / В. Вишневський // Економіка України. — 2012. — № 2. —  С. 4-15
5. Голляк Ю.Б. Державна промислова політика як формування міжнародної міжгалузевої взаємодії / Ю. Б. Голляк // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 12. — С. 45-54
6. Кіндзерський Ю. Економічний розвиток і трансформація промислової політики у світі: уроки для України // Економіка України. — 2010. — № 5. — С. 4-15
7. Кіндзерський Ю. Інститут держави і проблеми оновлення промислової політики в Україні // Економіка України. — 2011. — № 1. — С. 48-58
8. Кіндзерський, Ю. Проблеми розвитку промисловості та розбудови ефективної промислової політики в Україні // Економіст. — 2012. — № 10. — С. 33-40
9. Кіндзерський, Ю. Проблеми розвитку промисловості та розбудови ефективної промислової політики в Україні // Економіст. — 2012. — № 8. — С. 15-22
10. Кушнерук А. С. Досвід реалізації державної промислової політики в західних розвинених країнах // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 6. — С. 54-61
11. Кушнерук А. С. Теоретичні засади державної політики промислового розвитку на засадах маркетингу // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 9. — С. 86-93
12. Яковенко О.З. Теоретичні засади формування державної промислової політики на основі розвитку промислово-сервісних кластерів [Текст] / О. З. Яковенко // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 10. — С. 81-89
13. Якубовський М. Промислова політика: проблеми та перспективи модернізації // Економіка України. — 2010. — № 8. — С. 21-29