Вступ

Йоганн Себастьян БАХ (1685-1750) — видатний німецький композитор і органіст, один із найвизначніших композиторів світу.

Творча спадщина Й. С. Баха надзвичайно велика, охоплює понад 500 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори тощо. Більшість вокальних творів Й. С. Баха написана на релігійні тексти (напр., «Страсті за Іоанном», 1723, «Страсті за Матвієм», 1729, «Меса сі мінор», 1733—38). Музика їх пройнята глибоким релігійним почуттям і, разом з тим, філософською заглибленністю. З світських вокальних творів Й. С. Баха особливий інтерес являють кантати «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова», безпосередньо зв'язані з тодішнім побутом.

Йоганн Себастьян Бах — представник стилю бароко. Його роботи, відзначені інтелектуальною глибиною, технічною досконалістю, та мистецькою красою, давали надхнення майже кожному композитору Європейської традиції, від Моцарта до Шонберга. Йоганн Бах узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму. Бах — неперевершений майстер поліфонії.

Йоганн Себастьян Бах був шостою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха, і майбутнє його було визначено.

Усі Бахи жили у гірській Тюрінгії, з початку XVI століття були флейтистами, сурмачами, органістами, скрипалями, капельмейстерами. Їх музичне обдарування передавалося з покоління в покоління.

Коли Йогану Себастьяну виповнилося п'ять, батько подарував йому скрипку. Він швидко вивчився на ній грати, і музика заповнила все його життя.

Природа, що оточувала його рідне місто Айзенах, співала на всі голоси, і маленький скрипаль намагався відтворювати її звуки. Його щасливе дитинство скінчилося рано, коли майбутньому композитору виповнилося 9 років. Спочатку померла його мати, а через рік — батько. Хлопчика узяв до себе його старший брат, що був органістом у містечку.

Йоганн Себастьян вступив у гімназію — брат же навчав його грі на органі та клавірі. Але одного виконання хлопчику було мало — він тягнувся до творчості. Якось йому вдалося отримати з завжди замкненої шафи заповітний нотний зошит, де у брата були записані твори знаменитих у той час композиторів. Ночами потайки він переписував його. Коли піврічна робота уже наближалася до завершення, брат застав його за цим заняттям і відібрав усе, що було зроблено… Ці безсонні години при місячному світлі надалі згубно позначаться на зір І.С. Баха.

У 15 років Бах переїхав до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчався в школі церковних півчих. Під час навчання відвідав Гамбург, Целле і Любек для знайомства з творчістю знаменитих музикантів свого часу, новою французькою музикою. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра.

По закінченні навчання Бах був зайнятий пошуком роботи, яка забезпечує насущником і залишає час для творчості. З 1703 по 1708 рік він служить в Веймарі, Арнштаді, Мюльхаузені. У 1707 році одружується на своїй кузині Марії Барбарі Бах.

Його творчі інтереси були зосереджені тоді, головним чином, на музиці для органа та клавіра. Найвідоміший твір тих часів — «Капріччо на від'їзд коханого брата».

Отримавши в 1708 році місце придворного музиканта у герцога Веймарського, Бах облаштовується у Веймарі, де проводить 9 років.

Ці роки в біографії Баха стали часом інтенсивної творчості, в якій основне місце належало творам для органа, серед них численні хоральні прелюдії, органна токата і фуга ре-мінор, пассакалия до-мінор. Композитор писав музику для клавіра, духовні кантати (понад 20). Використовуючи традиційні форми, Йоганн Бах доводив їх до найвищої досконалості.

У Веймарі в Баха народилися сини, майбутні відомі композитори Вільгельм Фрідеман і Карл Філіп Еммануїл.

У 1717 році Бах прийняв запрошення на службу герцога Анхальт-Кетенского Леопольда. Життя в Кетені спочатку було найщасливішим часом життя композитора: князь, просвітлений для свого часу чоловік, і непоганий музикант, цінував Баха і не заважав його творчості, запрошував його в свої поїздки.

У Кетені були написані три сонати і три партити для скрипки соло, шість сюїт для віолончелі соло, Англійські і Французькі сюїти для клавіру, шість Бранденбурзьких концертів для оркестру. Особливо цікава збірка «Добре темперований клавір» — 24 прелюдії і фуги, які написані в усіх тональностях і на практиці доводять переваги темперованого музичного ладу, навколо затвердження якого йшли гарячі суперечки. Згодом Бах створив другий том «Добре темперованого клавіру», також з 24 прелюдій і фуг в усіх тональностях.

Але безхмарний період життя Баха обірвався : в 1720 році вмирає його дружина, залишаючи чотирьох малолітніх дітей.

У 1721 році Бах одружується вдруге на Анні Магдалені Вількен.

У 1723 році відбулося виконання його «Пристрастей по Іоанну» у церкві св. Фоми в Лейпцігу, і Бах отримав посаду кантора цієї церкви з одночасним виконанням обов'язків вчителя школи при церкви (латина й спів).

У Лейпцигу (1723-50 роки) Бах стає «музичним директором» всіх церков міста, стежачи за особистим складом музикантів і співаків, спостерігаючи за їх навчанням, призначаючи необхідні до виконання твори і виконуючи багато чого іншого.

Не вміючи хитрувати і маневрувати і не в стані виконувати все сумлінно, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що захмарювали його життя й відволікали від творчості.

Композитор досяг на той час вершин майстерності і створював чудові зразки в різних жанрах. Передусім, це духовна музика: кантати (збереглося близько двохсот), «Магніфікат» (1723), меси (у тому числі безсмертна «Висока меса» сі-мінор, 1733), «Пристрасті по Матвію» (1729), десятки світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), твори для органа, оркестра, клавесіна (серед останніх необхідно виділити цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Гольдберг-варіації», 1742).

У 1747 році Бах створив цикл п'єс «Музичні приношення», присвячений прусскому королю Фрідріху II. Останньою роботою став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749-50) — з 14 фуг і 4 канонів на одну тему.

Наприкінці 1740-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти призвели до повної сліпоти. Днів за десять до смерті Бах несподівано прозрів, але потім з ним стався удар, поклавши його в могилу.

Урочисте поховання викликало величезний наплив народу з різних місць. Композитора поховали поблизу церкви св. Фоми (Thomaskirche), у якій він прослужив 27 років. Однак територією цвинтаря проклали дорогу, могила загубилася. Лише в 1894 останки Баха випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді і відбулося перепоховання.

Висновки

Роботи Баха давали натхнення майже кожному композитору європейської традиції, від Моцарта до Шенберґа. Він узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії не знав собі рівних серед сучасників.

Інструментальна музика Й. С. Баха написана для органа (прелюдії, токкати, фантазії, фуги тощо), для клавесина («Добре темперований клавір» — 48 прелюдій і фуг, «Мистецтво фуги», 6 партит, 6 французьких сюїт, 6 англійських сюїт тощо).

Створив сонату для скрипки-соло, сюїти для віолончелі-соло, а також музику для симфонічного оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти), концерти для скрипки з оркестром, для клавесину з оркестром та ін.

Інструментальні твори Й. С. Баха стали джерелом транскрипцій багатьох композиторів, зокрема Ф. Ліста, Ф. Бузоні, С. Рахманінова. Фортепіанні транскрипції деяких органних творів Й. С. Баха зробили й українські композитори — Л. Ревуцький, Г. Беклемішев. Своєрідним творчим експериментом став Ричеркар Й. С. Баха в пуантилістичній інструментовці А. Веберна для октету.

Список використаної літератури

1. 70 знаменитых композиторов: судьба и творчество/ Алла Анатольевна Ладвинская. — Донецк: БАО, 2006. — 414 с.

2. И.-С. Бах. Моцарт. Шопен. Шуман. Вагнер: Биогр. повествования/ Сост., общ. ред. и послесл. Н. Ф. Болдырева,. — Репринт. изд.. — Челябинск: Урал: НВП "Пла-стик-информ", 1995. — 458 с.

3. Самхарадзе Т. Иоганн Себастьян Бах: Жизнь, соратники, сыновья и творчество/ Т.Самхарадзе //Музыка и время. — 1999. — № 1. — C. 2-5

4. Скудина Г. Жизнь Баха/ Г.Скудина //Музыкальная жизнь. — 2000. — № 7. — C. 3-8