Вступ

Актуальність теми. Трансформація сучасного суспільства охоплює всі рівні соціально-економічної системи, в тому числі й бухгалтерський облік. В умовах розвитку глобалізаційних та інтеграційних процесів економіки нашої держави, бухгалтерський облік повинен бути максимально прозорим і забезпечувати інтереси різних груп користувачів. Якщо говорити про земельну ренту, як особливу економічну категорію, то виникає питання: чи варто обліковувати земельну ренту і чи потребує користувач (власник) такої інформації взагалі? Протягом тривалого часу різні економічні школи приділяли значну увагу цій категорії. Економічна теорія чітко визначає особливості рентних відносин на рівні держави, проте у бухгалтерському обліку немає будь-якої інформації, що стосується облікового відображення земельної ренти. Тобто земельна рента – це реальна економічна категорія, але вона не обліковується, не має вартісного виразу, тому не можна визначити ступінь її впливу на економічні процеси як на рівні окремого суб’єкта господарювання, так і в масштабах національної економіки.

Важливий внесок у розуміння методологічних особливостей теорії ренти зробили такі класики-економісти, як: А. Сміт, Р. Барр, К. Маркс, А. Маршалл, Дж. С. Мілль, Ф. Кене, К. Менгер, В. Петті, Д. Рікардо, А. Тюрго та ін. Сучасній теорії земельної ренти присвячені праці В.Д. Базилевича, М.М. Галущака, С.В. Мочерного, А.М. Прохорова, В.Г. Федоренка, Ю.В. Яковця. Але проблеми облікового відображення земельної ренти в сучасній економічній науці не були взагалі досліджені.

Метою дослідження є вивчення сучасного стану використання земельних ресурсів, обґрунтування напрямів підвищення економічної ефективності земельної ренти та визначення ціни землі в умовах ринку. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:

• вивчення специфічних особливостей та ефективності використання земельної ренти в ринкових умовах;
• з’ясування теоретичних аспектів рентних відносин;
• визначення особливостей формування земельних відносин в умовах трансформації форм власності на землю;
• вивчення взаємозв’язку орендної плати за землю із земельною рентою.

Об’єктом  дослідження є теоретичні, методичні й організаційно-економічні аспекти ефективного використання земельних ресурсів у ринкових умовах господарювання.

Предметом дослідження є ефективність використання земельної ренти, особливості рентних відносин та вимог ринку.

1. Огляд літератури за темою роботи

Останнім часом проблемам економічної ефективності використання землі, питанням формування ринку землі, її економічної оцінки та визначенню методологічних і методичних  підходів до встановлення ринкової ціни присвячені роботи багатьох науковців, зокрема Л.А. Антоненка, О.І. Гуторова, Д.С. Добряка, О.Л. Кашенко, І.І. Лукінова, А.В. Македонського, В.П. Мартьянова, В..Я. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука,    В.Ф. Сайка, А.М. Третьяка, М.М. Федорова, В.Й. Шияна.

Використання теорії земельної ренти з метою державного регулювання аграрних відносин у світовій і вітчизняній науці має давню традицію. Цими питаннями займалися П. Самуельсон, М. Туган-Барановський, О. Скворцов, В. Чаянов, М. Кондратьєв, І. Лукінов, Б. Пасхавер, завдяки яким створено засади сучасного розуміння земельної ренти, її джерел, форм розрахунків, а також принципів її використання під час розробки стратегії держаного регулювання аграрних відносин.

Сучасна економічна думка до проблем ренти підходить з двох позицій. Одна з них, виходячи із загального вчення про ренту, прагне сформулювати особливості земельної ренти, але при цьому ще не достатньо досліджено глибинну причину цієї особливості (Р. Барр, П. Самуельсон) [1, с. 61-63]. Другий напрямок, до якого схильна і більшість вітчизняних науковців, виходить з класичної теорії ренти, пов’язуючи її з обмеженістю землі, монополією власності на неї, а також зі специфікою ціноутворення на продукцію землеробства (Д. Пезенті, Б. Пасхавер,І. Буздалов, А. Ніконов) [2, с. 167-178].

У тій чи іншій мірі до проблем земельної ренти зверталися всі школи економічної теорії. Свій внесок в її становлення та розвиток зробили англійці В. Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж. Ст.Міль, В. Джевонс, Ф. Вікстид, А.Маршалл та Дж. Робінсон, німці Й.Г. Тюнен, Й.К. Родбертус, Ф. Ліст, К. Маркс, М. Фаустман та С. Гезель, австрійці К. Менгер, Ф.Візер, Л. Мізес, Й. Шумпетер, італійці Л. Вальрас та В. Парето, американці Ж.Б. Кларк, Г. Джордж, Ф. Феттер, Ф. Найт та Д.А. Ворчестер, шведський вчений К. Віксель, росіяни В. Дмитрієв, А. Чупров, Н. Шапошніков, українці М.І. Туган-Барановський, Р. Орженський, М. Яснопольський та багато інших дослідників, вивчення інтелектуального внеску яких є предметом історії розвитку економічної теорії.

У новітній історії України до теорії земельної ренти як аналітичного інструменту реформування земельних відносин зверталися П. Гайдуцький, П. Саблук, Ю. Лупенко, В. МесельВеселяк, М. Федоров, Д. Добряк, інші дослідники проблем аграрної економіки та земельних відносин.

Разом з тим, роль факторного доходу від землі практично не пов’язувалася з ринковим обміном прав на доступ до її ресурсів, що в умовах болісних структурних реформ призводить до рішень, наслідком яких стають втрати часу, необхідного для набуття вітчизняними суб’єктами сільськогосподарського виробництва конкурентних переваг на внутрішньому та зовнішніх ринках продукції землеробства [2, с. 51].

Відповідно протягом одинадцяти років було захищено одинадцять дисертаційних робіт, які тим чи іншим чином зачіпали питання земельної ренти: П.М. Боровик “Формування системи обов’язкових платежів за землі сільськогосподарського призначення”, 2008 р., В.М. Будзяк “Економіко-екологічні основи ефективного сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія, практика”, 2008 р., К.М. Жиленко “Організація і ефективність використання землі в сільському господарстві регіону”, 2005 р., Т.М. Завора “Формування житлової політики регіону”, 2008 р., І.М. Кадикова “Формування ринку землі в умовах ринкової трансформації”, 2008 р., Ю.П. Кулаковський “Управління земельними ресурсами міста (на прикладі м. Києва)”, 2006 р., Г.П. Лактіонова “Ефективність використання землі в ринкових умовах господарювання”, 2003 р., Л.Д. Тулуш “Земельне оподаткування у сільському господарстві”, 2003 р., М.М. Федоров “Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві (теорія, методологія, практика)”, 1998 р., Т.В. Хромяк “Удосконалення методики ринкової оцінки земель сільськогосподарського призначення в Україні”, 2003 р., М.В. Шевченко “Підвищення економічної ефективності плодівництва Криму в умовах ринкових трансформацій”, 2004 р. Як бачимо одна з перелічених робіт захищена у 1998 році, три у 2003 році, по одній у 2004, 2005 та 2006 роках та три у 2008 році. Дві з них на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук (робота М.М. Федорова “Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві (теорія, методологія, практика)”, 1998 р. та В.М. Будзяка “Економіко-екологічні основи ефективного сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія, практика”, 2008 р.).

Необхідно відмітити, що п’ять з названих дисертацій захищено за спеціальністю “Економіка сільського господарства” (К.М. Жиленко, Г.П. Лактіонова, М.М. Федоров, Т.В. Хромяк та М.В. Шевченко), одна – “Економічна теорія та історія економічної думки” (І.М. Кадикова), дві – “Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища” (В.М. Будзяк та Ю.П. Кулаковський), одна – “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” (Т.М. Завора) та дві “Гроші, фінанси та кредит (Фінанси, грошовий обіг та кредит)” (П.М. Боровик та Л.Д. Тулуш). Цікаво те, що на даний момент немає жодної дисертації, захищеної за спеціальністю “Бухгалтерський облік, аналіз та аудит”.

Перша робота захищена у 1998 році М.М. Федоровим [37] була пов’язана з входженням економіки України в ринкові відносини, що зумовило необхідність аграрних перетворень на селі. Планово-розподiльча система, яка була панівною в економіці країни впродовж тривалого періоду, а також виключно державна власність на землю виявились неспроможними забезпечити нормальне функціонування сільськогосподарських підприємств в умовах переходу до ринку. Головним гальмом на шляху перебудови сільськогосподарських формувань стала недосконалість земельних відносин. В усіх, без винятку, сільськогосподарських підприємствах земля перебувала не у власності, а в спільному користуванні. Усуспільнені були й інші засоби виробництва через запровадження так званої колгоспно-кооперативної власності. Все це, кінець кінцем, призвело до відчуження селянина від землі, що, в свою чергу, зумовило зниження мотивації праці, її продуктивності, а в  підсумку — спад виробництва. Адже відомо, що продуктом праці може володіти i розпоряджатися лише той, кому належать засоби виробництва. Оскільки земля, як головний засіб виробництва, перебувала у виключній державній власності, то й результатами праці сільськогосподарського товаровиробника розпоряджалася держава, а не товаровиробник. Такі обставини, на думку науковця, викликали необхідність проведення земельної реформи, яка є складовою частиною економічної реформи i зачіпає глибинні процеси виробництва, взаємодії природи i людини, задоволення її життєвих потреб.

Що ж до його здобутків у розвитку досліджень безпосередньо категорії земельної ренти, земельна рента, на думку М.М. Федорова, виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті — формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства – етапі входження в ринок. Земельні відносини у сільському господарстві значною мірою є рентними відносинами. Тому при їх удосконаленні необхідно враховувати дію об’єктивного закону земельної ренти, відкритого основоположниками класичної політичної економії. В умовах перехідної економіки, коли земельні відносини трансформуються у ринкове середовище, першочерговим є правильний перерозподіл диференціальної ренти, що утворюється на кращих i  середніх землях, через запровадження земельного податку i орендної плати за землю залежно від грошової оцінки земель, яка обчислена на основі рентного доходу.

Перерозподіл земельної ренти має бути на користь сільського господарства. Зараз же, коли порушується закон цін виробництва, продовжується перекачування додаткової вартості, у тому числі i ренти, з сільського господарства до інших галузей народного господарства.

Також вчений наголошує, що серед вчених-економiстiв ведуться тривалі дискусії з приводу рентних відносин. З’ясовується головне питання — вплив ренти на ціну сільськогосподарського продукту: рента формує ціну виробленого продукту, чи сама ціна виступає рентоутворюючим фактором. Вiд А. Смiта до Д. Рiкардо чіткої відповіді не знаходимо. Тiльки у Д. Рiкардо є однозначним висновок про те, що не тому хліб дорогий, що виплачується рента, а рента виплачується тому, що хліб дорогий. Звідси цілком зрозуміло, що рента залежить від ціни, а не навпаки.

Цей висновок дуже важливий для розвитку економіки на сучасному етапі, коли відбувається перехід до приватної власності на землю i починають розвиватись орендні земельні відносини. Спростовується аргумент проти приватної власності, який полягає у твердженні, що визнання ренти, а значить i запровадження орендної плати, може призвести до різкого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Щоправда, виходячи з теорії абсолютної ренти, розробленої К.Марксом, слід зазначити, що абсолютна рента здорожчує сільськогосподарський продукт.

Отже, одним з важливих завдань, на його думку, є удосконалення рентних відносин шляхом перерозподілу диференціальної ренти, що утворюється на кращих i середніх землях, через запровадження земельного податку i орендної  плати за землю залежно від грошової оцінки земель, яка обчислена на основі рентного доходу, визначення норми прибутку на авансований у сільське господарство капітал, включаючи вартість (ціну) землі.

2. Сутність та поняття ренти. Земельна рента

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.

Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. В загальному, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.

В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.

В цілому, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як додаткова вартість. Причиною же існування земельної ренти є природна й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну.

На поверхні рента проявляється у формі орендної плати. Оренда виступає у вигляді відносин між власниками землі, з одного боку, та користувачами землею, з іншого.

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передачу права користування та розпорядження власністю на землю однією юридичною особою–власником іншій — користувачу на принципах повернення й платності на умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є:

1) наявність двох суб’єктів цих відносин — власника й користувача (орендаря);

2) орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю;

3) власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Обов’язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає у формі орендної плати;

4) орендні відносини завжди мають договірний характер.

Отже, орендна плата — це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) і встановлюється власником землі залежно від умов договору[18, c. 164-165].

Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі, одна частина якого у формі підприємницького доходу (середнього прибутку) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею.

Теорія земельної ренти викликає значний інтерес у економістів протягом сторіч. Цікавить це питання науковців і на нинішньому етапі розвитку суспільства. Що є рента? Дар природи чи результат економічних відносин? Чи існує абсолютна рента при будь-якій суспільно-економічній формації? Кому вона має належати? Ці питання не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули важливого значення в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Саме слово рента походить від латинського reddita — повертаю, сплачую, і відповідно до економічного словника трактується як дохід з капіталу, землі чи майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю.

З позицій економічних умов К. Маркс виводить і поняття абсолютної земельної ренти, яка, на його думку, є результатом існування монополії власності на землю. Якщо при диференціальній ренті земельна власність є «причиною лише перенесення відомої частини ціни товару … від капіталіста до земельного власника», то у випадку абсолютної ренти «власність на землю сама створила ренту». Адже власник земельної ділянки не допустить її експлуатації, «поки економічні відношення не зроблять можливим таке її використання, яке принесе йому відомий надлишок… «[12, c. 49-52].

Щодо особистого ведення господарства самим селянином — власником, то тут також існують всі передумови для створення земельної ренти, але вона часто не виокремлюється із доходу селянина. Крім того її розмір, а також прибуток не є регуляторами господарської діяльності, оскільки «сільське господарство ведеться тут головним чином задля безпосередніх засобів існування… Поки ціна продукту покриватиме заробітну плату для нього, він оброблятиме свою землю, часто до тих пір, поки вона покриває фізичний мінімум заробітної плати»4. Маркс вбачав у цьому причину низьких цін на сільськогосподарську продукцію в країнах, де переважає дрібне сільськогосподарське землеволодіння. У таких країнах «частина додаткової праці селян, що працюють при найнесприятливіших умовах, надається суспільству даром і не бере участі в регулюванні цін виробництва і в утворенні вартості взагалі. Таким чином, така низька ціна є результатом бідності виробників, але не продуктивності їх праці»5. Отже, Маркс визнає, що земельна рента існує об’єктивно, але її прояв залежить від економічних умов.

У своїх працях К. Маркс детально розглядає вплив економічних умов на форму прояву земельної ренти, пояснюючи перетворення додаткової вартості в абсолютну ренту, а додаткового прибутку — у диференціальну ренту — регулюючою роллю ціни на сільськогосподарську продукцію, що формується на базі виробничих витрат на гірших землях, і дає можливість не тільки відшкодувати витрати й одержувати середній прибуток на кращих землях, а й мати певний надлишок над прибутком — земельну ренту. Існування приватної власності на землю трактується К. Марксом як обов’язкова умова того, що земельна рента переходить у розпорядження землевласника у вигляді орендної плати.

Детально розглядаючи лише економічні умови перетворення додаткової вартості у земельну ренту, К. Маркс не заперечував природної основи виникнення земельної ренти, а тому досить слушним, на наш погляд, є його зауваження, що «навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не суть власники землі. Вони лише її володарі, що користуються нею, і … повинні залишити її поліпшеною для наступних поколінь».

Проте концентрація уваги К. Маркса навколо економічної сторони земельної ренти створило хибне враження в окремих економістів радянських часів, що Маркс не визнає природної основи походження земельної ренти, а тому виводить її лише з економічних відносин трьох класів: землевласників, найманих робітників і капіталістів[11, c. 22-24].

Виділяють два види диференціальної ренти. Диференціальна рента — І та диференціальна рента — ІІ. Диференціальна рента І виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або місцем розташування. Диференціальна рента ІІ виникає завдяки різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок різниці у рівні господарювання, внаслідок інтенсифікації землеробства.

Таким чином:

Причиною диференціальної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання.

Умовами диференціальної ренти є:

а) відмінності у природній родючості ґрунтів та місце знаходження земельних ділянок;

б) неоднакова продуктивність додаткових капітальних вкладень в одну й ту саму земельну ділянку.

Формами диференційної ренти є: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, Джерелом диференціальної ренти є надлишок додаткового продукту, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

У разі самостійного ведення землевласником господарської діяльності на власній земельній ділянці, земельна рента має залишатися в нього. Але цільове призначення її використання — відтворення родючості ґрунтів. Проте особисті селянські господарства можуть здійснювати господарську діяльність в умовах низької ціни на сільськогосподарську продукцію, коли відсутній прибуток і рента, і доходу вистачає тільки щоб покрити мінімальні фізичні потреби. Тому ведення сільськогосподарського виробництва значною кількістю особистих селянських господарств (а в Україні майже 60 % валової продукції сільського господарства виробляється господарствами населення) може створювати передумови для існування низьких цін на сільськогосподарську продукцію і таким чином рента залишається не у сільському господарстві, а з’являється як додатковий прибуток чи підвищена заробітна плата в інших галузях економіки. Так, у 2005 році норма прибутку в сільському господарстві була найнижчою і дорівнювала 1,5 %, що у 12 разів менше, ніж у сфері торгівлі, й у 5 разів менше порівняно із середнім показником по Україні.

Переливання земельної ренти в інші галузі економіки призводить до зникнення в сільському господарстві основного джерела відтворення родючості ґрунтів. Тому важливо створити такі економічні умови, щоб земельна рента як прибуток із землі-капіталу залишалась у сільському господарстві. Економічні закони мають базуватися на законах природи, бути їхнім логічним продовженням, а не протирічити їм.

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкрет­ною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі[5, c. 136-138].

3. Форми земельної ренти

Земля є особливим унікальним ресурсом. Основна її особливість полягає в тому, що земля може приносити дохід без значних витрат. Якщо говорити про сільськогосподарські землі та виробництво (вирощування) сільськогосподарської продукції, то дохід сільськогосподарського виробника залежатиме не тільки від витрат на закупівлю сировини, модернізацію сільськогосподарського обладнання, капітального поліпшення земельних ділянок тощо, а й від якісних характеристик ґрунту. Так, на відміну від промислових підприємств, де можна чітко прослідкувати усі витрати та спрогнозувати очікувані доходи, в сільському господарстві цього зробити не можна, оскільки ключовим фактором в отриманні сільськогосподарської продукції у цьому випадку є природні умови (кліматичні) та якісні характеристики ґрунтів. І чим якіснішими та родючішими будуть ґрунти на земельній ділянці, тим кількість зібраної сільськогосподарської готової продукції буде більшою, а також більшими будуть доходи від реалізованої продукції.

Складовою аграрних відносин є рентні відносини.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Отже, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку.

Причиною її є монополії, характерні для сільського господарства: монополія на землю як об’єкт господарювання і монополія на землю як об’єкт власності, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну (рис. 1).

Рис. 1. Види земельної ренти

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти наведено на рис. 2, 3. Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб’єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання ділянок землі, зайнятих іншими економічними суб’єктами. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції[3, c. 12-14].

Рис. 2. Умови створення диференційної ренти І і II

Рис. 3. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого — кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну[7, c. 4].

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу.

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II — виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв’язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов’язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів (рис. 2).

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис.4). її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток) (рис. 4). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

Рис. 4. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення абсолютної ренти

В інших галузях економіки внаслідок постійних переливань капіталу з однієї галузі в іншу створюється подібне до спільного «котла», з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Сільське ж господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв’язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком.

Вона є даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності[13, c. 212-214].

Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти в сучасних розвинутих країнах економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві цих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, мовляв, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

Проте причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

Рис. 5. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення монопольної ренти

Крім диференційної і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 5). Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих сортів винограду та вина із нього, чаю, тютюну, трояндової олії тощо). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а високий попит на продукцію не задовольняється, з’являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто через перерозподіл. Тому монопольну ренту можна вважати незаробленим доходом або «квазірентою».

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об’єктом купівлі-продажу, отже, має ціну (рис. 6)[1, c. 176-178].

На відміну від інших товарів, земля — особливий товар, продукт природи, а не праці, ціна якого ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові, — ренті. Ціна землі — це дисконтований потік її доходу (ренти).

Дисконтування — це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка. Інакше кажучи, дисконтування дозволяє визначити, яку ціну необхідно заплатити за капітальний ресурс (землю) сьогодні, щоб від його використання через визначений час отримати бажаний результат. Щоб визначити теперішню цінність капітального блага, необхідно здійснити операцію дисконтування.

Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка. Так, якщо ділянка землі приносить щорічно R доходу (ренти), а ставка позичкового відсотка дорівнює S, то поточна ціна (У) ділянки визначатиметься за формулою:

Власник погоджується продати свою ділянку за таку суму, яка, будучи покладеною до банку, принесе йому річний дохід у вигляді процента не нижчий від того, який він одержував би у формі ренти.

Фактично ціна може коливатися залежно від маси ренти, норми позичкового відсотка, вартості освоєння і поліпшення землі, співвідношення попиту і пропозиції на продукцію сільського господарства, напрямків економічної політики щодо державного регулювання аграрного сектору економіки.

Пропозиція на ринку землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Фіксований (у конкретний час) обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.

Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки[9, c. 7].

4. Земельна рента в Україні: проблеми приватизації землі та формування ринку землі

Головним завданням економіки агропромислового комплексу є формування конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечити продовольчу безпеку країни. Природа ринкових економічних відносин вимагає постійного коригування зв’язків між земельними відносинами та нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції: ці зв’язки постійно перебувають у циклічній залежності [5].

Сьогодні ринок земель сільськогосподарського призначення стримується через мораторій на купівлю-продаж земельних часток (паїв) до 1 січня 2012 р. Мораторій є результатом компромісу, досягнутого в ході протистояння прибічників і противників формування земельного ринку. Деякі політичні сили розглядають приватизацію землі в основному як засіб для її купівлі-продажу і вбачають в останньому потенційну загрозу втрати землі для селян. Мораторій на продаж землі в Україні не запобігає здійсненню трансакцій з землею сільськогосподарського призначення, проте породжує їх тіньовий обіг за відсутності прозорого ринку. В результаті зазнають втрат жителі сільської місцевості — власники землі, які отримують нижчу ціну за свої земельні ділянки порівняно з умовами конкурентного ринку. Оскільки тіньові трансакції не передбачають сплату податків і відрахувань до державного і місцевих бюджетів, останні також зазнають значних втрат.

До негативних наслідків такого мораторію можна віднести:

1. Заблокована оптимізація землеволодінь і землекористувань. У цих умовах необхідно уникнути погіршення технологічних умов використання сільськогосподарських угідь внаслідок черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у масиви земель господарств.
2. Заборона вільного обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення зашкодила мільйонам селян. Адже більшість з них не має належних професійних знань та фізичних можливостей займатися землеробською роботою. Спадкоємці цієї категорії сільських жителів переважно проживають в іншій місцевості і ніколи самостійно не будуть працювати на землі.
3. Заборона вільного обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення означає блокування процесів створення конкурентоздатних господарств ринкового типу.
4. Одним з головних негативних факторів заборони вільного обороту сертифікатів на право на земельну частку (пай) стало зниження інвестиційної привабливості української аграрної економіки, пов’язаної з підвищенням ризику вкладень [4].

Для зняття мораторію, тобто запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення, необхідно вжити ряд заходів, які забезпечили б його прозорість, демократичність, функціонування в інтересах селянства та контроль як з боку держави, так і громадян.

Реформування та розвиток земельних відносин передбачають здійснення комплексу правових, економічних, технічних та організаційних заходів з урахуванням характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни.

Прийняття цілої низки законодавчих, нормативно-правових та інших підзаконних актів визначило напрям формування та розвитку земельних відносин в Україні: роздержавлення, паювання, реструктуризацію. На цих етапах земельної реформи виявилися правові недоліки, спонтанність проведення заходів, нестабільність законодавчої бази тощо. Позитивним же було створення передумов формування та розвитку ринкової економіки, обґрунтування організаційно-правових структур виробництва ринкового типу, в основу виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників було покладено принцип приватної власності на землю та на майно тощо.

Поряд з тим, дослідження існуючого стану законодавчо-методичного забезпечення регіонального ринку земельних ділянок встановило недостатній рівень нормативних розробок для побудови інфраструктури земельного ринку та застосування економічних методів регуляторної участі держави. Зокрема поки що відсутні закони України “Про ринок земель”, “Про сільські товариства з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення”.

Враховуючи вищесказане, до основних компонентів організованого земельного ринку можна віднести:

—         його об’єкти (сформовані в результаті землевпорядних процедур земельні ділянки, земельні частки, отримані в результаті реорганізації сільськогосподарських підприємств);

—         зацікавлені суб’єкти земельних відносин (продавці і покупці, орендарі й орендодавці, заставоутримувачі та заставники тощо);

—         регламентуючу земельні відносини правову базу;

—         інфраструктуру земельного ринку, найважливішим елементом якої стало оперативне інформаційне забезпечення та надання послуг у процесі обороту земельних ділянок у сільській місцевості [10].

На основі цього для розвитку ринку земель і формування його інфраструктури в сільській місцевості доцільно виділити наступні напрямки:

1. Завершення формування правової бази ринку земель у цілому і зокрема щодо особливостей ринку земель сільськогосподарського призначення.
2. Спрощення процедури оформлення угод з земельними ділянками і особливо із земельними частками (паями).
3. Забезпечення екологічних вимог при перерозподілі і використанні земель сільськогосподарського призначення.
4. Удосконалення системи обліку і реєстрації земельних ділянок і прав на них.
5. Формування системоутворюючої інфраструктури земельного ринку, яка включає: систему формування і регулювання ринку; ліцензовані організації з землеустрою та оцінки земель, земельні біржі, спеціалізовані земельні суди; земельно-кадастрову систему; інформаційну систему, в тому числі земельно-інформаційну (попиту і пропозиції); кредитні організації і заклади, земельні та комерційні банки, земельно-консалтингові підприємства; систему вивчення і дослідження ринку; і зокрема для земель сільськогосподарського призначення — сільські товариства з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення.
6. Створення сільських товариств з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення та завершення створення землевпорядних, земельно-оціночних, страхових систем, як складових інфраструктури ринку земель [1].

Висновки

Ринок землі є невід’ємною частиною економіки будь-якої розвинутої держави. Земля — найважливіший ресурс для сільськогосподарського виробництва. Земля не є класичним товаром і тому ринок землі має цілу низку специфічних особливостей. Однією з таких особливостей ринку землі в розвинутих країнах є те, що при правильній експлуатації земля не тільки не втрачає свою вартість, але й збільшує її, що стримує власників земельних ділянок від їх продажу. Тобто підсилюється обмеженість пропозиції земельних ресурсів.

Світова практика свідчить, що в умовах ринку землевласники вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагу здачі землі в оренду. Вони зацікавлені в отриманні стабільного прибутку, саме тому в кожний певний момент продається лише незначна частина земельного фонду. Відсутність в Україні цивілізованого ринку землі негативно впливає на орендні відносини в сільському господарстві, породжуючи коло економічних проблем: відсутність можливостей щодо конкурентного продажу земельних ділянок збільшує пропозицію орендодавців землі, що обумовлює низькі ціни оренди. Невисокий рівень орендної плати обумовлює заниження цін на земельні ділянки. Як наслідок, окремі земельні масиви не знаходять орендарів і не використовуються.

Підводячи підсумок розглянутих аспектів земельної ренти можна констатувати, що земельна рента — поняття складне й багатогранне, що обумовлено тісним переплетінням у процесі її створення природних та економічних факторів. Земельна рента — явище об’єктивне, оскільки першоосновою її виникнення є родючість ґрунту, що дає можливість підвищувати врожайність та одержувати таку кількість сільськогосподарської продукції, яка перевищує потребу землероба. Разом із тим, природа лише створює можливість виникнення земельної ренти, а фактична реалізація цієї можливості відбувається під впливом економічних факторів. Саме економічні фактори (рівень цін на сільськогосподарську продукцію, ставки податків, розмір орендної плати тощо) впливають на розмір земельної ренти, що залишається у сільському господарстві.

Диференціація рівня родючості земельних ділянок є причиною виникнення диференціальної ренти на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. А економічною умовою її реалізації є однаковий рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Існування інституту власності на землю є важливою передумовою розподілу земельної ренти. Проте визнання визначальної ролі природи у створенні земельної ренти дає підстави стверджувати, що земельна рента має передусім належати тому, хто застосовує заходи щодо відтворення родючості грунтів. Оскільки абсолютна рента притаманна для всіх сільськогосподарських земель і не залежить від місця розташування та рівня родючості, а також враховуючи, що вся земля є національним багатством України і держава має створювати сприятливі умови для її збереження, то частково абсолютна земельна рента у вигляді земельного податку, але не через зниження цін на сільськогосподарську продукцію, може вилучатися державою.

Список використаної літератури

1. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
2. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. «Економічна теорія») / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
3. Добряк Д.С. Сучасні проблеми земельної ренти //Інформація і ринок. — 1997. — № 1. — C. 12-14
4. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2005. — 408 с.
5. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
6. Кавалишин О. Роль ренти в регулюванні земельних відносин при здійсненні аграрної реформи //Землевпорядний вісник. — 2009. — № 3. — C. 19-23
7. Ковалів О. Земельна рента, або Як забезпечити соціально-економічний розвиток через державну регуляторну політику щодо землі та її природних ресурсів //Урядовий кур’єр. — 2002. — 8 серпня. — C. 4
8. Корчинська О.А. Земельна рента як соціально-економічна категорія/ //Економіка АПК. — 2007. — № 7. — С.37-41
9. Краснодемська З. Перспективи земельної ренти //Урядовий кур’єр. — 2009. — 10 лютого. — C. 7
10. Кручок С. І. Іпотечне кредитування. Навч. посібник. — К.: Мета, 2002. — 208 с.
11. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
12. Кушнір В.С. Механізм утворення земельної ренти і ціни землі на основі граничних показників //Економіка АПК. — 2007. — № 3. — С.22-29.
13. Малий І. До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин //Економіка України. — 2011. — № 8. — C. 49-54
14. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
15. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
16. Навчально-методичний комплекс з курсу «Політична економія» для студ. денної та заочної форми навч. [Текст] / Міжнародний Соломонів університет. Кафедра маркетингу: [укладач.Н.ПГончарова] – К.: Міжнар.Солмонів ун-т, 2000. – 104 с.
17. Нікітюк Г. Правове регулювання інституту земельної ренти в Україні//Право України. — 2009. — № 6. — C. 58-60
18. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
19. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — Миколаїв, 2007. — 332с.
20. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
21. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
22. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
23. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
24. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
25. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.
26. Ціноутворення в умовах ринку: навч. посіб. / Ю.І. Літвінов, Л.А. Останкова, Т.М. Літвінова [та ін.]. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 400 с.
27. Шиян Д.В. Циклічність у формуванні сталого розвитку сільського господарства: монографія / Д.В. Шиян. Харк. нац. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. − Харків: ХНАУ, 2011. − 308 с.