Вступ

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального створення (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні підприємства, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні.

За цією ознакою всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємництву притаманна господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у випадку, коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Дана проблема привертає все більшу увагу українських учених. Питання сутності суб’єктів господарської діяльності та їх видів знайшли своє відображення в дослідженнях таких вітчизняних учених: З. Варналія, Л. Воротіної, Л. Дметриченко, М. І. Крупки, О. Людкевича, С. К. Реверчука, та зарубіжних учених: Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршал, Й. Шумпетер, Ф. Гаєк та ін.

Основна мета дослідження полягає у з’ясуванні сутності суб’єктів господарської діяльності та дослідженні їх видів економічної діяльності.

1. Сутність суб’єктів господарської діяльності

У міжнародній практиці саме вид економічної діяльності використовується як класифікаційна ознака господарських суб’єктів, незалежно від форм власності і організаційно-правових форм господарювання. Наприклад, об’єктами класифікації КВЕД (класифікації за видами економічної діяльності) є усі види економічної діяльності суб’єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб).

Вид діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування робоча сила, технологічні засоби, сировина і матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства.

За окремими показниками господарювання та відповідно з визначеними потребами суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) можуть бути віднесені до категорії малих підприємств згідно таких нормативних документів: Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», який визначає суб’єкти малого підприємництва; Закону України «Про підприємства в Україні», який до категорії малих підприємств відносить новостворювані та діючі підприємства (по чисельності працюючих); Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»; Закону України «Про захист економічної конкуренції» — цей закон визначає малого та середнього підприємця як суб’єкт господарювання; Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку — визначає суб’єктами малого підприємництва емітентів валюти балансу (величини активів), станом на кінець року.

Для опису економіки класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства. За структурою класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації і систему кодування із застосуванням літературно-цифрового коду. Характеристика видів економічної діяльності, їх відповідність окремим галузям народного господарства та система кодування суб’єктів господарювання наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Характеристика суб’єктів господарювання за видами економічної діяльності

Код секції	Вид економічної діяльності
A	Сільське господарство, мисливство та лісове господарство
B	Рибне господарство
C	Добувна промисловість
D	Обробна промисловість
E	Виробництво електроенергії, газу та води
F	Будівництво
G	Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту
H	Готелі і ресторани
I	Транспорт
J	Фінансова діяльність
K	Операції з нерухомістю, здавання в оренду та послуги юридичним особам
L	Державне управління
M	Освіта
N	Охорона здоров’я та соціальна допомога
O	Колективні, громадські та особисті послуги
P	Послуги домашньої прислуги
Q	Екстериторіальна діяльність

Існує декілька критеріїв відбору основного виду діяльності [4, c. 16-17]: за кількістю зайнятих працівників; за питомою вагою в загальному обсязі виробництва продукції (товарів, послуг); за питомою вагою в отриманому загальному прибутку.

Суб’єкти підприємницької діяльності виникають в процесі об’єднання трудових ресурсів і майна, необхідних для здійснення господарської діяльності. Незважаючи на велику різноманітність суб’єктів підприємницької діяльності (заводи, фабрики, магазини, перукарні, банки, ресторани, кафе), усім їм притаманні спільні риси (рис. 1).

Рис. 1. Спільні риси які притаманні суб’єктам підприємницької діяльності

Господарська діяльність — це «діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цікаву визначеність» [1, с. 3].

Господарська комерційна діяльність або підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська одиниця, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку [3, c. 207-208].

2. Визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності

Господарська діяльність має будувати на визначених правилах або принципах, до яких належать:

—         свобода господарської діяльності (у межах визначених законом);

—         вільний рух капіталів, товарів та послуг на території держави;

—         обмеження державного регулювання господарської діяльності, що зумовлено необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

—         захист національного товаровиробника;

—         забезпечення економічної різноманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

—         заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Важливою умовою функціонування ринкової економіки є наявність і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Мале підприємництво (МП) — це атрибут, невід’ємна складова будь-якої господарської системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва створюється і функціонує значна частка національних ресурсів, що є його живильним середовищем.

Підприємництво як складний економічний та соціальний феномен пройшло великий шлях історичного розвитку, на кожному етапі його змістовність відображала характерні риси відповідної епохи. В давні та середні віки основним напрямком підприємницької ініціативи були купецтво і мореплавство. З переходом від натурального господарства до товарного виробництва, спочатку мануфактурного, а потім індустріального, основною сферою підприємницької ініціативи все більше стає матеріальне виробництво.

Рис. 3. Функції підприємництва в концепціях видатних економістів [7, с. 6]

Класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті дії ринкового механізму саморегулювання. Однак поглиблене дослідження нових економічних відносин змушувало аналізувати розвиток економіки як її кругообіг. А. Сміт характеризуючи роль підприємництва, відзначив, що підприємництво переслідуючи свої власні інтереси, часто служить інтересам суспільства.

Аналіз зарубіжної і вітчизняної літератури з теорії та практики підприємництва показує, що визначаючи його економічну суть, доцільно відштовхуватись від характеристики категорії «підприємець».

Головними суб’єктами господарської діяльності (за статтею 55 Господарського Кодексу України) є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, а саме: господарські організації — юридичні особи (державні, комунальні та інші підприємства), а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна [3, c. 209-210].

3. Класифікація підприємств за різними ознаками. Види підприємств

Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 63) у нашій країні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приват­ної власності громадян чи суб’єкта господарюван­ня (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної влас­ності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі кому­нальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі держав­ної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іно­земна інвестиція становить не менш як десять від­сотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. У залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства уні­тарні та корпоративні[5, c.34].

Підприємство (фірма) — самостійна ланка народного господарства, що здійснює діяльність по випуску продукції, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку. Правовий статус підприємства (фірми) в Україні регулюється Законами України „Про підприємництво», а також „Про підприємства в Україні», „Про господарські товариства».

Яким би видом діяльності не займалося підприємство, йому притаманні такі риси:

• на ньому зосереджено певну сукупність засобів виробництва та робочої сили. По-різному поєднуючи їх, кожне підприємство випускає певний вид продукції, тобто використовує свою технологію;
• займаючись виробництвом різноманітних товарів та послуг, підприємство здійснює свою економічну життєдіяльність. Економіка підприємства — це економіка держави в мініатюрі, яку ще називають мікроекономікою;
• на кожному підприємстві формується робочий колектив. Від його згуртованості, цілеспрямованості значною мірою залежить робота суб’єкта економіки. Ось чому такого значення надають кадрам на японських фірмах. Кожне підприємство повинно мати:
• самостійний баланс;
• розрахунковий та інші рахунки в установах банків;
• печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак[1, c. 208-210].

Підприємницький бізнес є нічим іншим, як організацією власного підприємства, фірми. Залежно від виду діяльності підприємство може бути промисловим, адвокатською конторою, фермерським господарством, банком, консалтинговою фірмою, торговельним закладом тощо.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», підприємства як організаційна структура господарства в Україні бувають таких видів:

Індивідуальне підприємство — засноване на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці.

Сімейне підприємство — засноване на власності і праці громадян, що є членами однієї сім’ї, які проживають разом і ведуть спільно своє господарство.

Приватне підприємство — засноване на власності однієї людини з правом найму робочої сили.

Колективне підприємство — засноване на власності трудового колективу підприємства.

Державне комунальне підприємство — засноване на власності місцевих органів влади.

Державне підприємство — засноване на загальнодержавній власності.

Спільне підприємство — засноване на поєднанні майна різних власників, у тому числі із залученням іноземного капіталу.

Різноманітність форм власності призвела до формування різних організаційних форм підприємств. Такими формами є партнерство та корпорація.

Партнерство (товариство) — форма організації підприємства. Існують такі види товариств:

Повне товариство — об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Змішане товариство (командитне) — об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (AT). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купуються та продаються.

Акціонерне товариство формується шляхом злиття капіталів його засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу[4, c. 67-69].

Висновки

Підприємство – це організаційна форма підприємництва. Згідно закону України підприємство – це самостійний господарюючий об’єкт, що має статус юридичної особи, який на основі майна виробляє і реалізує продукцію і виконує роботи, тобто діє в умовах повного господарюючого розпорядження, незалежно від форм власності виробництва і має мету – одержання прибутку.

Завдання: задоволення суспільних потреб в його продуктах і послугах на основі одержання прибутку. Підприємство має право здійснювати нові види діяльності. Надання їм повної економічної свободи, створення ряду з великих, малих і середніх підприємств – це необхідна умова переходу до ринку.

В організаційних відносинах підприємство як певна ланка суспільного поділу праці самостійного товаровиробника і господарюючих суб’єктів являє собою фабрику, завод або виробничо-господарський завод. Роздержавлення і приватизація розкрили шлях до розвитку підприємств. В економіці велику роль відіграють малі підприємства – дрібні та середні підприємства.

Сутність підприємства, система цілей підприємства, критерії класифікації підприємств, характеристика підприємств за економічним призначенням, масштабами виробництва, ступенем спеціалізації; види підприємств за організаційно-економічним критерієм (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне, спільне, орендне).

Суб’єкти підприємницької діяльності (СПД) є технологічно відособленою сукупністю активів та робочої сили. Активи підприємства формуються за рахунок відповідних зобов’язань перед власниками, іншими юридичними і фізичними особами та державою. Кожне підприємство зосереджене на виготовленні певного виду продукції, виконанні робіт, наданні послуг за окремим найменуванням або в асортименті. Тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату.

Список використаної літератури

1. Господарський Кодекс України. Прийнятий Верховною радою України 16 січня 2003 р. — К.: „Істина”, 2003. — 203 с.
2. Друкер П. Ф. Практика менеджмента. – М.: «Вильямс», 2000. – 398 с.
3. Колісник Г.М. Сутність суб’єктів та видів господарської діяльності // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. — № 5, Т. 4 (166). – с.207-214
4. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.
5. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
6. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.
7. Цал-Цалкало Ю. С. фінансова звітність підприємства та її аналіз: навч. Посібник / Ю.С. Цал-Цалко. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : ЦУЛ, 2002. – 360 с.