Вступ.

1. Сутність форфейтингу як перспективний вид кредитування зовнішньоторговельних угод.

2. Економічний зміст форфейтингу та його основні завдання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У вітчизняній економічній літературі практично немає інформації про такий новий і перспективний вид кредитування зовнішньої торгівлі, як форфейтинг (форфетування). Окремі дані містяться тільки у кількох російських виданнях. Відсутність інтересу українських фахівців до зазначеної проблеми пояснюється об'єктивними причинами: нерозвинутістю ринку банківських послуг, законодавчою неврегульованістю даного питання, низькою експортною активністю вітчизняних виробників тощо.

Однак із часом, у міру стабілізації економічної ситуації, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прагнення комерційних банків диверсифікувати й розширити обрії своєї діяльності форфетування посяде належне місце у переліку операцій комерційних банків.

Сьогодні форфетування — це галузь, яка швидко розвивається і потребує створення в межах традиційної функціональної структури банку спеціального підрозділу. У зв'язку із зростанням обсягу угод виникла необхідність у розширенні діяльності з фінансування поза межами банківської практики. З 1965 року почала здійснювати операції перша спеціалізована організація, яка займається тільки форфетуванням, — компанія "Фінанц АГ" в Цюріху, філіал найбільшого швейцарського банку.

Першості Швейцарії у форфетуванні не перевершено до сьогодні, хоч операції форфейтингу поширилися й на інші західноєвропейські фінансові центри. Форфетування — одна із форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод (як правило, пов'язаних із постачанням машин та обладнання). Термін "а-форфе" запозичено з французької, й означає він надання певних прав у обмін на готівковий платіж (перепоступка прав). Форфетування — це придбання банком платіжних зобов'язань, зазвичай поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця.

1. Сутність форфейтингу як перспективний вид кредитування зовнішньоторговельних угод

Операція форфейтингу схожа з середньостроковим експортним факторингом, за винятком того, що факторинг іноді буває з регресом до експортера.

Як і в будь-якій іншій комерційній угоді, учасниками угоди "а-форфе" є продавець (як правило, експортер, котрий приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (форфейтор).

Форфейтор, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язань, які є предметом угоди. Таким чином, покупець бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов'язань, оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема "без обороту на мене", "без права зворотної вимоги".

Наголосимо, що заборгованість, яка форфетується (враховуючи безумовну відмову форфейтора від свого права зворотної вимоги до продавця), зазвичай супроводжується додатковим забезпеченням у формі авалю або гарантії банку імпортера. Отже, гарант виступає третім учасником операції "а-форфе".

Дебіторська заборгованість покупців товарів (як правило, у формі перевідних чи простих векселів) є предметом угоди форфетування. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов'язань зумовлено їх широким застосуванням при кредитуванні торгових операцій, простотою оформлення, уніфікованістю й стандартизованістю вексельного обігу у більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфетування, але ці документи застосовуються значно рідше.

Нагадаємо, що, оскільки операція "а-форфе" базується на відмові від зворотних вимог, на безрегресності, для форфейтора дуже важливе отримання додаткового забезпечення на видані кредити, крім зобов'язання боржника. Банківська гарантія або аваль є такими додатковими забезпеченнями. Гарантом найчастіше буває банк, відомий форфейтору, розташований у країні імпортера, який має інформацію про кредитоздатність імпортера.

Гарантія, аваль — це зобов'язання по настанні певного строку сплатити вказану суму у разі неплатежу з боку основного боржника. Проте ці документи мають певні відмінності. Зокрема, гарантія — це самостійний документ, підписаний гарантом. У документі детально викладаються всі умови операції "а-форфе" (наголошуємо, що тут указується не загальна сума заборгованості, а конкретні строки платежу й відповідні суми). Гарантія може перепоступатись, і її виконання не повинно залежати від виконання умов комерційної угоди (тобто вона має бути безумовною)[5, c. 63-65].

Аваль — це безумовне й безвідкличне зобов'язання провести платіж у вказаний термін, що проставляється на кожному простому векселі або тратті у вигляді напису "здатен до авалю" і підпису аваліста разом з іменем боржника. Авалю надається найбільша перевага як формі забезпечення при форфетуванні завдяки простоті оформлення, зрозумілості, а також безумовності й можливості перепоступки. Однак треба мати на увазі, що в деяких країнах авалю не визнають.

Бюргшафт (порука) — оголошення зобов'язання, яке стосується певного контракту. Але оскільки контракт не залежить від правового обґрунтування, ця форма гарантії при форфетуванні застосовується значно рідше. Як правило, форфейтор легковажить необхідністю перевірки законності всіляких документів, акцептуючи бюргшафт тільки після підтвердження, що поставка товарів відповідним чином завершена. Ця обставина значною мірою скорочує сферу застосування даної форми гарантії.

Боргові зобов'язання при операції "а-форфе" можна придбати на дисконтній основі (шляхом їхнього обліку). Дисконтування здійснюється за фіксованою обліковою ставкою шляхом стягнення процентів авансом за весь період кредитування. Таким чином, експортер у результаті цієї операції негайно отримує суму готівкою, що дорівнює номіналу за мінусом розміру дисконту. З позиції експортера угода вважається завершеною, оскільки він отримав повне відшкодування вартості товарів, ним поставлених. Форфейтор зберігає зобов'язання, які були взяті ним на облік, і подає їх до оплати при настанні строків, указаних у них.

Шляхом індосування із внесенням до передавального напису застереження "без обороту на мене" здійснюється передача векселів.

Векселі виписуються у вільно конвертованій валюті, як правило, у доларах США або німецьких марках. Використання як валюти платежу вільно конвертованої валюти (ВКВ) дає змогу форфейтору уникнути труднощів при рефінансуванні угоди, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями нестійких валют.

Строки оплати боргових зобов'язань, які є предметом угоди форфетування, становлять від одного до п'яти років. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж усього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку кредиту, наданого імпортеру, а також дає змогу форфейтору знизити кредитні ризики.

Як засвідчує практика, щоб досягти рівномірності платежів, що здійснюються, як правило, один раз на шість місяців виписується партія векселів із різними строками платежу (наприклад, при терміні погашення в три роки виписується шість простих векселів на рівні суми зі строками платежу через шість місяців). Таким чином, строк погашення першого векселя настане через шість місяців від дати відвантаження замовлених товарів з останнього векселя — через три роки[8, c. 267-269].

Процес оформлення угоди форфетування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтора, бо не має можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтор збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, її характер, вивчає фінансовий стан імпортера. Зокрема, форфейтор прагне отримати таку інформацію:

— про розмір майбутнього кредитування, валюту, в якій воно буде надано;

— про учасників угоди — імпортерів та експортерів (їх назву і юридичний статус фірм, країни реєстрації, за законами якої діє фірма);

— про характер платіжних зобов'язань, якими буде оформлена заборгованість, що форфетується;

— про строки платежів на форфетовану заборгованість;

— про форми фінансового забезпечення операцій "а-форфе" (гарантія, порука, аваль);

— про характер експортованої за контрактом продукції;

— про строки поставки товарів і строки надання імпортеру товарних і відвантажувальних документів;

— про торгові й валютні обмеження в країні імпортера й експортера та форми дозволів;

— про місце платежу за зобов'язаннями, що форфетуються.

Перелічена вище інформація необхідна форфейтору, щоб укласти договір про форфетування. Експортер може скоректувати кінцеву суму угоди з тим, щоб повністю покрити свої видатки з операції "а-форфе" (за умови отримання від форфейтора даних про розміри винагороди).

На другому етапі експортер має короткий проміжок (як правило, 24 години) із часу отримання пропозиції від форфейтора про надання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після підписання останнього учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов'язання: форфейтор — придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер — надати такі векселі[11, c. 149-152].

Отже, механізм операції форфетування можна подати таким чином:

1. Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу. Попередньо експортер домовляється з покупцем про те, що останньому буде надано відстрочку платежу (середньостроковий кредит).

2. Експортер відвантажує товари покупцеві.

3. Покупець виписує серію тратт або простих векселів і знаходить банк, який надасть гарантії (аваль).

4. Покупець передає прості векселі або тратти з авалем експортеру.

5. Експортер подає отримані боргові зобов'язання форфейтору для обліку.

6. Банк-форфейтор переказує кошти експортеру.

7. Покупець сплачує кредит у міру настання строків погашення векселів.

Отже, в результаті цієї угоди:

а) банк, що здійснює форфейтинг, втрачає право регресу до експортера;

б) покупець отримує кредит строком до 5 років;

в) експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів;

г) форфейтор отримує вкладені кошти у міру погашення покупцем

простих чи переказних векселів.

Додатково зауважимо, що експортер може вимагати від імпортера (покупця) внесення авансових платежів (у межах 20% суми угоди). У цьому разі покупець виписуватиме векселі на суму в межах 80—85% суми угоди.

Оскільки договір про форфетування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період (шість і більше місяців). Експортер виплачує форфейтору в цей період комісійні за зобов'язання, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,75% до 0,125% щомісячних). Авансом щомісяця сплачуються комісійні, що викликано необхідністю форфейтора в цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтор несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

У деяких країнах плату за послуги з форфетування ділять між експортером та імпортером.

Ця плата має покривати:

а) вартість наданих коштів;

б) страхове покриття від зміни процентних ставок;

в) страхове покриття від комерційного й політичного ризиків;

г) вартість хеджування щодо валюти, для якої характерний високий валютний ризик;

д) прибуток для форфейтора[10, c. 109-110].

Отже, плата за форфейтинг має кілька складових, які відображають різні види ризиків, що їх зазнає форфейтор:

— ризик неплатежу;

— політичний ризик у країні покупця;

— ризик переведення, що криється у неможливості країни покупця виконати свої зобов'язання в іноземній валюті;

— валютний ризик;

— процентний ризик.

Розглянемо деякі з основних видів ризиків, що супроводжують операцію "а-форфе".

Наприклад, комерційні ризики, пов'язані з невиконанням боржником або гарантом своїх зобов'язань (тут форфейтору важливо оцінити кредитоздатність гаранта з урахуванням економічних ризиків і ризиків країни). Зокрема, економічні ризики пов'язані з діями урядових органів, які перешкоджають виконанню зобов'язань боржником (тут необхідно оцінювати можливість виконання країною імпортера й гаранта платіжних зобов'язань перед зарубіжними кредиторами). У разі несприятливого валютного становища країни уряд може вводити мораторій на платежі за кордон на певний строк або встановлювати додаткові обмеження на платежі за кордон, а при відсутності коштів у валюті у центрального банку платіж не може бути здійсненим через неконвертованість валюти.

Валютні ризики форфейтора пов'язані зі зміною валютних курсів, що може призвести до суттєвої зміни контрактної ціни при перерахунку її у валюту експортера. Цей ризик ураховується при укладенні угоди й визначенні її вартості через використання ставок форвардного ринку.

Нестійка політична ситуація в країні боржника може призвести до ускладнень у виконанні угоди, тому при визначенні вартості форфейтингової угоди необхідно враховувати й політичні ризики.

Відзначаючи достатню ризикованість цієї операції для форфейтора, не можна не сказати про ті переваги, які гарантує форфейтинг експортеру, а саме:

— експортер звільняється від відповідальності за борги покупця;

— експортер звільняється від потенційних пасивів у вигляді боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем протягом середньострокового періоду;

— позиція експортера щодо ліквідності поліпшується, оскільки він негайно отримує готівку;

— поліпшуються шанси експортера отримати позику, бо форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, що надається банком;

— експортер звільняється від валютного ризику, який бере на себе форфейтор;

— експортер звільняється від потреби захищати себе від ризику неплатежу;

— експортер звільняється від ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з самого початку;

— експортер звільняється від адміністративних проблем і видатків за інкасування боргів.

Воднораз основною вадою форфейтингу у світовій практиці є його вартість — це досить дорогий вид банківських послуг, що значною мірою викликано ризикованістю цієї операції для форфейтора. Ще однією вадою форфейтингу може бути те, що експортер не знайде банку, який би діяв у ролі форфейтора.

Для відмови банку може бути кілька причин:

— незадовільна кредитоздатність покупця;

— банк-аваліст не є престижним, тому банк-форфейтор не довіряє його гарантіям;

— уряд країни покупця може накласти обмеження на платежі за кордон;

— країна покупця відчуває нестачу резервів іноземної валюти;

— покупець може відмовитися виконати авансовий платіж за товари, тому банк-форфейтор може відмовитися надати послугу[7, c. 152-154].

2. Економічний зміст форфейтингута його основні завдання

На жаль, форфейтинг ще не набув поширення в нашій країні. Про цю фінансову операцію мало хто знає навіть серед економістів. Можливо, з нею знайомі банкіри, але лише як з теорією.

Форфейтинг (від франц. а forfait – повністю) – це специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком (форфейтором) в експортера боргових зобов’язань, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупців.

Основна вимога форфейтингу полягає у тому, що всі ризики за борговим зобов’язанням переходять до форфейтора без права повернення до продавця зобов’язання і тому форфейтор вимагає гарантій банку країни-експортера.

Як боргові зобов’язання, зазвичай, виступають прості або переказні векселі, випущені або акцептовані покупцем продукції, з авалем його банку; безвідкличні акредитиви з відстроченням платежу, а також інші фінансові інструменти на безповоротній основі. Тобто у випадку, якщо імпортер не розрахується з форфейтором за поставку, боргові зобов’язання не будуть знову повернуті експортеру.

Боргові інструменти виписуються експортером (продавцем), приймаються імпортером (покупцем) і авалюються, або безумовно гарантуються, банком імпортера. Аваль буде прийнятий, якщо авалюючий банк відомий на світовому фінансовому ринку. Аваль повинен бути розміщений на лицьовому боці цінного папера. В обмін на платіж до форфейтора переходить право отримання боргів з імпортера. Відносини між форфейтором, клієнтом та боржником, включаючи питання відповідальності, визначаються згідно з нормами вексельного права.

Форфейтинг є складовою спектру банківських послуг з експортного фінансування. Якщо структурне передекспортне фінансування пов’язане з кредитуванням виробництва та відвантаженням товарів, то форфейтинг обслуговує частину експортного контракту вже після відвантаження і забезпечує розстрочку платежу іноземному покупцеві. Банк-посередник купує в експортера з дисконтом платіжні зобов’язання, отримані експортером за зовнішньоекономічним контрактом як засіб платежу. Ризики і вартість фінансування в такій операції відповідають кредитному рейтингу, оцінці рівня ризику країни, кредитного ризику імпортера або його гаранта на світовому фінансовому ринку. Форфейтинг досить часто порівнюють з факторингом, але на відміну від останнього форфейтинг здійснюється без права обігу регресної вимоги до експортера і не супроводжується наявністю ризику, пов’язаного з відвантаженням та неповерненням авансу експортером, завдяки чому форфейтинг характеризується відносно низькою вартістю.

У типовій угоді щодо форфейтингу послідовність операцій є такою: експортер знаходить форфейтора, який підтверджує свою готовність брати участь в угоді, покриваючи експорт на «x» місяців і приймаючи авалювання банку XYZ. Якщо угода відбувається на суму $1 млн., форфейтор розраховує суму векселів таким чином, щоб після їх дисконтування експортер отримав і в результаті цього визначив дисконт у розмірі «n» процентів. Форфейтор також пред’являє до оплати вартість послуг з надання відстрочення платежу на «x» днів і вартість прийняття на себе зобов’язань з угоди в розмірі «у» процентів. Форфейтор обумовлює і день власних зобов’язань (коли документи будуть у нього на руках). Цей період часу дозволить експортеру отримати його векселі/боргові зобов’язання, авальовані банком, і надати їх для дисконтування[3, c. 318-320].

При форфейтуванні продавець вимоги, наприклад, переказного векселя, захищає себе від будь-якого регресу (регрес — зворотна вимога відшкодування сплаченої суми) включенням до індосаменту слів "без обороту". Продавцем векселя, що форфейтується, зазвичай є експортер; він акцептує його як платіж за товари чи послуги і прагне передати всі ризики і відповідальність за інкасування форфейтера (тобто банк, що обліковує векселі) в обмін на негайну оплату готівкою. Форфейтер, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання.

Предметом угоди форфейтування є дебіторська заборгованість покупців товарів, як правило, у формі переказних чи простих векселів. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов'язань зумовлене їх широким застосуванням у кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістю й стандартизованістю вексельного обігу в більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфейтування, але ці документи застосовуються значно рідше.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, який користується безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість, що форфейтується, обов'язково має гарантуватися у формі авалю або безумовної безвідкличної банківської гарантії, прийнятної для форфейтера. Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину гарантію.

Форфейтування зазвичай є середньостроковою угодою на термін від шести місяців до 5—6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої часові межі, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

При форфейтуванні купівля векселів здійснюється з відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торгової угоди на операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятною послугою для експортера і порівняно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування (погашення заборгованості за рахунок нових кредитів)[4, c. 287-289].

Процес оформлення угоди форфейтування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочення платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції фор-фейтера про надання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконати взаємні зобов'язання: форфейтер — придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер — надати такі векселі.

Таким чином, у результаті цієї угоди складається така ситуація:

1. Форфейтер втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти в міру погашення покупцем простих чи переказних векселів.

2. Покупець отримує кредит строком до 5 років.

3. Експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.

Оскільки договір про форфейтування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфей-теру в цей період комісійні за зобов'язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075 до 0,125 % щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано тим, що форфейтер зобов'язаний у цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

Форфейтування з погляду ризикованості кредиту передбачає для експортера і переваги, і недоліки. До переваг належать:

— звільнення експортера від боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем;

— поліпшення стану ліквідності експортера, оскільки він негайно отримує готівку;

— зростання шансів експортера отримати банківську позику, оскільки форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

— зменшення можливості втрат, пов'язаних з частковим державним або приватним страхуванням, і можливих ускладнень з ліквідністю, неминучих у період пред'явлення застрахованих раніше вимог;

— відсутність ризиків, пов'язаних із коливанням процентних ставок;

— відсутність ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннями валют і зміною фінансового становища боржника;

— відсутність ризиків і витрат, пов'язаних з діяльністю кредитних органів і стягненням грошей за векселями та іншими платіжними документами.

Основним недоліком форфейтингу є його вартість — це досить дорогий вид банківських послуг, що пояснюється ризикованістю цієї операції для форфейтера. Але, використовуючи форфейтування, підприємство-експортер керується стратегічними міркуваннями, згідно з якими форфейтування може виявитись дуже вигідним для нього[6, c. 136-138].

Висновки

Враховуючи викладене, зазначимо, що в сучасних умовах в Україні нема обставин, які сприяли б застосуванню такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій експортний потенціал, а українські банки надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування — форфетування, який широко використовується у зарубіжній банківській практиці для експортерів.

Форфейтинг — своєрідна форма кредитування експортерів, продавців при продажі товарів, застосовувана найчастіше в зовнішньоторговельних операціях. Банк (форфейтор) викуповує в експортера (продавця) грошове зобов'язання імпортера (покупця) оплатити куплений їм товар відразу ж після поставки товару й сам робить дострокову, повну або часткову оплату вартості товару експортерові. Надалі, кошти банку-форфейтору в оплату товару перераховує, сплачує імпортер, покупець, сповіщений, що оплату за нього зробив форфейтор. За дострокову оплату банк-форфейтор стягує з експортера відсотки. Операція форфейтингу аналогічна операції факторингу.

Форфейтинг найбільшого поширення набув у країнах, де була обмежена державна підтримка експортерів.

Отже, форфейтинг — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають із товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на продавця/постачальника при наданні останнім достатнього забезпечення.

Список використаної літератури

1. Бойцун Н. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Д. : АРТ-ПРЕС, 2004. — 326с.

2. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для студ. выщ. навч. закладів. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311с.

3. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Левицький М. А., Воронова О. В. Міжнародні фінанси: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.Г. Козак (ред.). — Вид. 3-тє, перероб. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 639с.

4. Мозговий О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с.

5. Оспіщев В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с.

6. Петрашко Л. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 221с.

7. Резнікова Т. Міжнародні фінанси: Навч. посібник для студ. спец. 8.050103, 8.050206 усіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 232с.

8. Рогач О. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Олександр Ігорович Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 784с.

9. Рязанова Н. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 120с

10.Софіщенко І. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 200с.

11. Шемет Т. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ., які навч. за програмою підгот. спеціалістів та магістрів зі спец. "Фінанси" / Київський національний торговельно-економічний ун-т / А.А. Мазаракі (ред.) — К. : КНЕУ, 2000. — 336с.