Вступ

Актуальність теми. У контексті глобальних суспільних трансформацій вітчизняні засоби масової комунікації  впливають на розвиток та історію людства, несуть відповідальність за формування і збереження національної ідентичності. Останнє є надзвичайно важливим для сучасних українських ЗМК, які перебувають на стадії становлення і утвердження серед уже існуючих світових систем мас-медіа. Саме мас-медіа забезпечують у сучасному українському суспільстві комунікацію між політичними елітами та аудиторією, роблять інформацію про діяльність державних органів управління прозоро-публічною, створюючи можливість для комунікації між всіма учасниками політичного життя суспільства, а також сприяючи інтеграції різних верств населення.

Сьогодні засоби масової комунікації (далі – ЗМК) відіграють у суспільстві помітну роль – потужних сил, що формують спрямованість і характер соціального розвитку. На етапі поступового переходу  до інформаційного суспільства збільшуються масштаби, ускладнюється структура та зміст інформаційних потоків і всього інформаційного середовища. Арсенал впливу сучасних ЗМК складають: телеканали, радіостанції, друковані видання, Інтернет, а в перспективі будуть виникати й нові засоби масової інформації (далі – ЗМІ) і комунікації. Зазначене зумовлює багаторазове посилення й стрімке зростання темпів масово-комунікативного впливу на свідомість і психіку людини. ЗМК, як один з основних чинників соціалізації особистості, можуть бути використані як на благо суспільства, його культури, моральності, так і на шкоду.

В останнє десятиріччя проблеми ролі мас-медіа в євроінтеграційних прагненнях українського суспільства неодноразово привертали увагу різних авторів, однак і по сьогодні дослідження ролі мас-медіа в констуюванні політики європейської інтеграції залишається актуальним.

У сучасному суспільстві ЗМК виконують низку функцій, важливими серед яких є: комунікативна — спостереження за подіями і формування суспільної думки стосовно їх сутності; інформаційна — збирання, редагування, коментування та поширення інформації; ретрансляційна — відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей. Завдяки реалізації зазначених функцій ЗМК справляють вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, на соціально-психологічний і духовно-культурний розвиток кожного члена суспільства, тому що кожна нова інформація, що надходить по каналах ЗМК, відповідним чином стереотипізована й несе в собі багаторазово повторювані ціннісні орієнтації й установки, що закріплюються у свідомості людей.

Водночас слід зазначити, що багатоаспектне проникнення ЗМК в життя суспільства може відігравати як об’єднуючу роль і сприяти консолідації суспільства, так і дезінтеграційну, роз’єднуючу, упроваджуючи в суспільну свідомість негативні стереотипи, що, на думку Г.Блумера, особливо є відчутним в кризові періоди історичного розвитку суспільства, коли люди у стані соціальної невизначеності особливо підпадають під вплив, легко відкликаються на різні нові стимули, ідеї, а також більше піддаються пропаганді й різним маніпулюванням.

Джерельна база дослідження. Зміни у медіапросторі посткомуністичних країн та трансформація світової медіасфери є актуальною темою досліджень багатьох науковців, політологів, журналістів, спеціалістів з масової комунікації. Наприклад, українських і російських вчених О.В. Зернецької, П.В. Зернецького, О.А. Литвиненко, В.Ф. Іванова, Я.М. Засурського, С.В.Демченко, Л.М.Землянової, О.С.Вартанової, І.Н. Деміної та ін.

У різні роки проблема взаємозв’язку ЗМК і та її впливу на свідомість, зокрема молодіжної, знаходила своє відображення у працях Ю.М. Антоняна, Я.І. Гілінського, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, Ю.І. Гололобової, Г.М. Горшенкова, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, С.Ф. Денисова, В.М. Дрьоміна, В.П. Ємельянова, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, К.Є. Ігошева, О.Г. Кальмана, Ю.М. Климової, О.М. Костенка, Ю.О. Легези, О.М. Литвака, Г.М. Міньковського, І.М. Мотринець, В.О. Навроцького, О.Р. Ратинова, О.П. Рябчинської, А.В. Савченка, П.П. Сердюка, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, В.І. Шакуна, Г. Шнайдера, С.С. Яценка та ін. Окремі аспекти впливу ЗМК на особистість та суспільство в цілому досліджені в працях соціологічного (О.В. Волянська, Б.І. Мотузенко), політологічного (О.С. Денисова, Д.Р. Дуцик, В.П. Зінчук, Д.В. Яковлев), психологічного (О.С. Ісаєнко, О.С. Кордобовський), журналістського (І.Р. Боднар, А.І. Марущак, В.В. Різун), педагогічного (О.П. Лящ, Ю.В. Максимчук, С.І. Шандрук) спрямування.

Віддаючи належне працям цих та інших учених, треба визнати, що проблема впливу ЗМК на формування поведінки суспільства досі лишається не розробленою.

Мета роботи – дати обґрунтований аналіз специфіки діяльності сучасних засобів масової комунікації в євроінтеграційних прагненнях суспільства, їх впливу на політичну консолідацію та національно-культурну самобутність України у вітчизняному інформаційному просторі.

Перед дослідженням ставились такі завдання:

— розглянути ЗМК та основні їх функції;

— охарактеризувати види та розвиток ЗМК в Україні;

— з’ясувати формування свідомості людини під впливом ЗМК;

— проаналізувати проблему свободи вибору й самовизначення людини,  розглянути ЗМК як фактор формування суспільної свідомості в України;

— охарактеризувати прийоми і технології впливу ЗМК на формування суспільної свідомості.

Об’єктом дослідження є специфіка діяльності сучасних засобів масової комунікації.

Предметом дослідження виступає роль ЗМК як фактору формування суспільної свідомості в Україні.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету, об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, який застосовується у всіх розділах роботи. За допомогою історико-порівняльного методу з’ясовано історичні передумови появи сучасних ЗМК, їх поширення, визначені перспективи подальшого розвитку ЗМК. Системно-структурний метод надав можливість побачити в структурі злочинної поведінки наявність потреб, цінностей та установок, сформованих під впливом ЗМК, а також дослідити ЗМК як невід’ємний елемент соціалізації особистості.

Розділ 1. Засоби масової комунікації (ЗМК) як складова масової комунікації

1.1 ЗМК та основні їх функції

Засоби масової комунікації  це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв’язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМК с установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спе­ціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

Сучасні pасоби масової комунікації  являють собою моделі реальності, альтернативні “картини світу”. ЗМК в політичній реальності задають простір вибору між альтернативами, полюсами суспільного розвитку. Політична влада ЗМК полягає у можливості створювати явища силою слова (й образу), представляти моделі й альтернативи політичного розвитку — тобто задавати комунікативні координати для політичної дії. Роль засобів масової інформації в конструюванні політичної реальності полягає у виявленні позицій політиків і презентації політичної аргументації в структурі діалогу.

Влада ЗМК може бути спрямована на руйнування демократичних інститутів і процесів, а може бути використана для підтримки демократії.

Засоби масової комунікації  — це унікальний канал звернення до найширшої аудиторії, засіб постійного контакту між партнерами по діалогу та їх прибічників і противників. Це поле політичного діалогу, де можливі різні маневри, зміни позицій, зміни у стратегії і тактиці, використання величезного багатства засобів кодування і передачі інформації. Засоби масової комунікації  постають не лише як ініціатор діалогу, але і як дійова особа діалогічного конструювання політичної реальності. Дії ЗМК спрямовані не на перемогу однієї із сторін, а на досягнення загального позитивного результату. У сучасному суспільстві ЗМК — це простір демократичного дискурсу, який створює фундаментальні умови вербального і практичного конструювання політичної реальності через комунікативну взаємодію.

Засоби масової комунікації  виконують низку функцій.

Просвітницька функція. Спрямована на збагачення знань, задоволення потреб реципієнтів інформації щодо певного кола питань або галузі знань.

Не обмежуючись лише простим переліком фактів, інформація повинна містити відповідні пояснення, коментарі, тлумачення, оскільки значна частина реципієнтів може бути непідготовленою до їх сприйняття. Так, за умов роздержавлення власності повідомлення про її обсяг, темпи і навіть перелік об´єктів не розкривають всієї сутності процесів, що відбуваються. Необхідна, наприклад, інформація про різноманітність форм роздержавлення, відмінність корпоративізації та приватизації, сертифікатної та грошової приватизації тощо.

Для розкриття глибинної сутності багатьох явищ та процесів часто потрібен аналіз їх походження, генезису. Тому важливим складником просвітницької функції є гносеологічний аналіз. Чим важливішою та масштабнішою є подія, тим глибшим, різнобічнішим та кваліфікованішим повинен бути коментар до неї, що особливо актуалізує роль і місце постаті коментатора в інформаційному процесі.

Аксеологічна (порівняльна, оцінююча) функція. Вона відрізняється від просвітницької методами: порівняння схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і з´ясування на цій основі їх недоліків і переваг. Йдеться про аксеологічну оцінку минулих та сучасних подій для об´єктивнішої їх інтерпретації. Але особливого значення ця функція набуває, коли суспільство опиняється перед вибором одного з кількох варіантів рішень. За таких обставин ЗМК повинні спрямувати громадську думку до найоптимальнішого.

Наприклад, така ситуація склалася в Україні напередодні і відразу після здобуття нею незалежності з вибором партійної системи. Це питання широко дебатувалося у ЗМК (й не лише у них), а висновок був практично одностайним: незважаючи на деякі позитивні риси однопартійності (наприклад, мобільність суспільства), переваги багатопартійності були цілком очевидними, що зумовило вибір громадської думки, настроїв народу саме на її користь. І навіть те, що українська модель багатопартійності виявилася не найоптимальнішою, не знижує обґрунтованості вибору.

Контрольно-критична функція. Спрямована на здійснення суспільного контролю. Реальна дійсність завжди містить підстави для претензій, критичних зауважень на адресу держави, її органів, посадових осіб, політичних партій та громадських організацій. Бюрократизм, порушення прав громадян, невиконання програмних обіцянок політичних партій, депутатів, інші ситуації вимагають відповідного реагування. ЗМК виявляють такі вразливі місця, доводять їх до відома різних структур, посадових осіб, пропонують шляхи подолання проблем, контролюють дієвість критичних сигналів. На жаль, так буває далеко не завжди. Інтегрування критично-контрольної функції ЗМК може звести їх діяльність нанівець, демонтувати один з найважливіших механізмів громадського контролю і впливу на владу та політику.

Функція зворотного зв´язку. Сутність її полягає у з´ясуванні ЗМК, наскільки своєчасно надходить інформація до реципієнтів, адекватність сприйняття і тлумачення її. Реалізація цієї функції сприяє вдосконаленню самих ЗМК, значно зміцнює їх позиції у відносинах з владними структурами. Адже одна річ, коли публікація відображає позицію автора чи навіть колективу редакції, інша — коли на їх підтримку виступають широкі верстви населення. Тому аналіз відгуків, публікацій, огляд листів — неодмінна складова роботи ЗМК.

Більшість газет, радіо-, телепрограм схильні оприлюднювати відгуки, які збігаються з їхніми думками. Тому нерідко в різних газетах з приводу одних і тих самих подій, фактів, публікації з´являються різні, іноді діаметрально протилежні, читацькі відгуки. Однак аналіз навіть протилежних підходів дає підстави для роздумів та висновків.

Комунікативна функція. Спрямована на встановлення та розвиток зв´язків між реципієнтами. ЗМК надають їм можливість шукати і знаходити однодумців, «спільників», об´єднуватися для досягнення єдиної мети, утворювати формальні та неформальні організації, підтримувати одне одного.

Футурологічна (прогностична) функція. Покликана забезпечити науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку. Сутність її полягає в тому, щоб на підставі закономірностей суспільного розвитку, екстраполяції їх у майбутнє визначити основні риси, контури цього майбутнього, відсікаючи всілякі псевдонаукові спекуляції. Адже тільки обґрунтовані прогнози можуть бути основою для реалізації футурологічної функції ЗМК.

Жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено. Навпаки, більшість інформаційних акцій водночас реалізує кілька, а часто їх усіх. А розмежування їх здійснюється для детальнішого аналізу діяльності ЗМК, спрямованої на розв´язання взаємопов´язаних стратегічних завдань: розвиток політичної культури і політичної соціалізації громадян, формування і посилення громадської думки в суспільно-політичному житті.

Перефразовуючи афористичний вислів Т. Манна щодо театру, можна сказати, що Засоби масової комунікації  своєю діяльністю здатні перетворити примітивний натовп на справжній народ, виправдовуючи при цьому назву «четверта влада».

1.2 Види ЗМК

Види масової комунікації розрізняють на основі специфіки використання форм масового спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним комунікантом завдань.

Для прикладу розглянемо кілька видів масової комунікації.

Масове спілкування, у середовищі якого функціонує масово-інформаційна індустрія, що пов’язана з використанням засобів комунікації (преси, телебачення, радіо, інтернет-видань) і передбачає виконання суспільно важливих завдань, спрямованих на забезпечення суспільства інформацією,— модифікується у мас-медійні комунікації, до яких належать телевізійні, радіо-, пресові та інтернет-комунікації. Використовуючи масову комунікацію як середовище і підкорюючись його вимогам, у той же час працівники мас-медіа охоплюють тільки певні форми спілкування, шукають оптимальні для виконання своїх завдань засоби й способи. Так, сучасна журналістика категорично відкидає маніпулятивну форму масової комунікації, робить спроби демократизувати суб’єктно-об’єктну форму, надає перевагу розповідній і намагається працювати якісно у форматі новин.

Сучасна журналістика активно використовує й демонстративно-розважальну форму, транслюючи різні розважальні програми, влаштовуючи видовища. Активно розвивається й публіцистично-аналітична форма у лоні мас-медіа, зокрема, через транслювання аналітичних програм, авторських передач, аналітику в газетах тощо. Особливістю мас-медійних комунікацій є низький рівень комунікативної інтенції (відсутність спеціальної уваги професійних комунікантів до цілей масового спілкування).

Перевага віддається інформаційній інтенції, тобто виробничо-інформаційному цілепокладанню. Саме з цієї точки зору зрозумілими стають формулювання мети спілкування, яке дають журналісти: інформувати громадськість, дати потрібну інформацію і т. п. замість сформувати громадську думку, переконати громадян, піднести рівень культури людей і т. п. Інформувати — є інтенцією, виробничим завданням працівників інформаційної індустрії. Комунікативна ж інтенція комуніканта мала б передбачати певну реакцію співрозмовника. І у випадку її відсутності насторожувати журналістів щодо якості їхньої інформаційної продукції. Таким чином, питання ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуальним для журналістів, як, наприклад, для рекламістів, фахівців зі зв’язків з громадськістю.

Більш зацікавленими у коректному формулюванні комунікативних цілей є інститути редакторів, видавців, масмедійних менеджерів, власників ЗМК.

Отже, масмедійні комунікації вирізняються від інших видів масової комунікації тим, що для представників мас-медіа виготовлення інформаційних продуктів розглядається як основна мета і завдання. Інші ж представники масової комунікації розглядають інформаційні продукти переважно як засоби досягнення комунікативних цілей чи виконання комунікативних завдань. Для журналіста підготовка випуску новин є метою, для піарника, наприклад, новини є лише засобом створення позитивного іміджу його організації в свідомості громадян.

Масова комунікація є середовищем для рекламної діяльності. Особливістю працівників сфери реклами, на відміну від працівників мас-медіа, є чітка визначеність щодо цілей рекламних кампаній — забезпечити коло потенційних покупців рекламованого товару чи користувачів рекламованої послуги.

Питання ефективності рекламної продукції розглядається як першочергове, оскільки за тим стоїть бізнес. Тому питання впливу реклами на аудиторію, громадськість розглядається як питання номер один. Зовсім непрофесійним буде формулювання мети спілкування у рекламній сфері на зразок журналістських формулювань: забезпечити громадськість рекламою (?) або поширювати рекламу серед людей (?) Такі цілі можуть бути суто інформаційно-виробничими, а не комунікативними.

Для рекламної комунікації суттєвим є використання суб’єктно-об’єктної форми спілкування, маніпулятивної форми, демонстративно-розважальної поряд з іншими формами масової комунікації. Власне, використовуються всі ті формати рекламної продукції, які забезпечують їй максимально високий рівень впливогенності.

Для забезпечення ефективності рекламної діяльності фахівці професійно підходять до вивчення реакцій аудиторії на рекламну продукцію. Рекламісти обирають суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації як науковий, професійний і технологічний спосіб підвищення якості продукції.

Масова комунікація у рекламній діяльності є обов’язковим її компонентом, адже тільки завдяки їй рекламісти можуть забезпечити виконання основного свого завдання — залучити максимальну кількість покупців до рекламованого продукту чи максимальну кількість користувачів рекламованої послуги.

На відміну від масмедійних комунікацій рекламна комунікація тримається на серйозному вивченні психології людей, їхніх потреб з метою забезпечити ефективний вплив реклами на людей.

Паблік рилейшинз (public relations — PR, зв’язки з громадськістю) є видом суспільної діяльності, пов’язаної з формуванням потрібної громадської думки стосовно певної організації чи особи. Масова комунікація є основним середовищем, в якому функціонують інститути PR, адже вони покликані впливати на громадськість насамперед через канали комунікації та за допомогою ЗМК.

Особливістю PR-комунікацій,— а до них належать комунікації для створення іміджу організацій, осіб, створення брендів, формування або підтримання громадської думки про організації чи особи,— є принципове зосередження фахівців зі зв’язків з громадськістю на комунікативній інтенції. Увесь інтерес фахівців лежить в площині прогнозованих реакцій громади, які за будь-яку ціну необхідно викликати, аби досягти поставленої мети: створити певну думку про когось чи щось; зацікавити когось чимось тощо. ПР-комунікації через те є класичним представником масового спілкування. Технологізується не тільки процес виготовлення інформаційного продукту, як те маємо у масмедійних комунікаціях, а ввесь процес спілкування — від формування задуму до його реалізації й отримання потрібної реакції від комуніката. Інформаційне виробництво для піарників є важливим, але проміжним технологічним етапом чи процесом у цілісному виробництві впливу на людей.

Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов’язаної з масовим переконанням у правильності чи неправильності тих або інших ідей, думок, понять, принципів. Пропагувати здоровий спосіб життя означає переконувати людей у тому, що такий спосіб є кращим.

Як і у випадку зі зв’язками з громадськістю, для пропаганди дуже важливою є масова комунікація, оскільки вона дозволяє пропагандистам максимально ефективно досягати своєї мети. Пропагандисти використовують майже всі форми масового спілкування, аби тільки виконати визначені завдання, спрямовані на корекцію масової свідомості.

Пропаганда відрізняється від паблік рилейшинз тим, що вона спрямована на зміни в громадській думці, масовій свідомості стосовно явищ ідеологічного характеру. Паблік рилейшинз пов’язані теж зі змінами громадської думки чи масової свідомості, але стосовно конкретних організацій або осіб, зі створенням необхідного їм іміджу. Крім того, фахівці з ПР відзначають, що піарники «працюють» з комунікативною правдою, тобто тією частиною відображеної реальності, яка може становити інтерес для комуніката. Пропагандисти ж можуть свідомо вдаватися до міфотворчості і поширювати неточні або неперевірені факти.

Масова комунікація, яка обслуговує потреби агітаторів, їхню діяльність, спрямовану на заклик, заохочення, називається агітаційною. Агітаційна комунікація, як і пропагандистська та ПР-комунікації, має яскраво виражену комунікативну інтенцію. Інформаційні продукти розглядаються як засоби агітації.

На відміну від пропагандистської комунікації, яка передбачає отримання позитивного результату у вигляді переконаного комуніката, агітаційна обмежується проявом готовності збоку комуніката певним чином діяти, виявом зацікавлення до чогось чи когось.

Для досягнення комунікативної мети агітатори використовують різні форми масового спілкування. Отже, структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований.

Доступність засобів масової комунікації, зрозумілість знань про світ забезпечили можливість відносного вирівнювання різних за соціально-статусними характеристиками груп щодо рівня інформованості про життя суспільства. Однак інтерпретації, оцінки, ціннісні обґрунтування телевізійних повідомлень не могли бути ідентичними. Аудиторія перед телеекраном розшаровувалася залежно від здатності добирати цікаву й важливу для себе інформацію, критично ставитися до неї, довіряти джерелу, а декватно сприймати і розуміти зміст, втілений у символічні форми, бути нечутливим до сугестивного і манілуляційного впливів комунікаторів та ін., тобто аудиторія розшаровувалася відповідно до різноманітних соціальних, соціокультурних і психологічних особливостей її членів.

Отже основні види ЗМК поділяються на:

— преса (газети, журнали, книги);

— радіо;

— телебачення;

— інтернет-видання;

— кінематограф;

— звукозаписи і відеозаписи;

— відеотекст;

— телетекст;

— рекламні щити і панелі;

— домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп’ютерні та інші лінії зв’язку.

Всім цим засобам притаманні якості, що їх об’єднують — звернення до масової аудиторії,доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації.

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбулося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також слухав радіо і бачив телесюжет).

Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та журналів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодичних видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМК здебільшого спричинено низькою платоспроможністю населення та відносно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.

За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтернет, радіо) становлять лише дещо більше 11 % загальної кількості суб’єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМК.

Поширення електронних засобів зв’язку, супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки робить сучасну людину залежною від густої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є сталим фактом життя людини, а світ, який створюється нею з претензією на реальність, здатний конкурувати з дійсністю. Як показали дослідження американського соціолога Джорджа Гербнера, «завзяті телеглядачі схильні описувати реальність — її соціальну структуру, взаємовідносини між статусами, професійними групами, представниками різної статі, рівень злочинності — так, як подає її телебачення».

Технічний потенціал «нових» мас-медіа породжує можливість без перешкод транслювати аудіовізуальні образи на будь-яку відстань. Жителі України, наприклад, мають змогу отримувати новини з інформаційних програм найбільшої американської телекомпанії Сі-Ен-Ен. Проте сьогодні така інформаційна різноманітність створює низку проблем для національного телебачення. Прагнучи до монополізму у сфері інформації, могутні теле-мережі й телеслужби здатні пропонувати і поширювати серед масової аудиторії свій погляд на світ, культивувати власні культурні моделі і зразки поведінки. Це викликає складну взаємодію культур, яка не завжди здійснюється за принципом «діалогу», їй властиві явища дифузії, взаємного доповнення, відторгнення, домінування і конкуренції інноваційних та традиційних зразків. Останні — предмет захисту з боку національних держав. Іншою сферою державного регулювання є прогресуюча комерціалізація телепрограм, перенасичення їх рекламою, розширення мережі комерційних телестанцій.

1.3 Розвиток ЗМК в Україні

Основні параметри та тенденції розвитку системи мас-медіа, що сформувалася в Україні, загалом не є адекватними потребам суспільства у формуванні сучасної української ідентичності, збереженні культурно-історичної самобутності, виробленні й артикуляції загальносуспільних цінностей, соціалізації особистості, забезпеченні інформаційно-психологічної безпеки громадян. Медіа-простір України практично не контролюється суспільством, неефективно (з точки зору інтересів громадян) контролюється державою і не є національним у сенсі домінування у ньому неукраїнського продукту. З іншого боку, близькою до нуля є інформаційна присутність нашої країни у світі. Україна до цієї пори не досягла інформаційного суверенітету, не виробила дієвих важелів опору культурній та економічній зовнішній експансії у сфері масових комунікацій. Сьогодні це – одна з головних стратегічних загроз подальшому повноцінному розвитку суспільства та держави.

Штучна інформаційна ізоляція громадян шляхом механічного “огородження” свого комунікативного середовища (Білорусь) дає короткочасний позитивний ефект при гальмуванні розвитку країни та відсуванні її на периферію світового розвитку в довгостроковій перспективі. Існує альтернатива, яка є значно складнішою у реалізації, проте оптимальною для України: політико-правова модернізація суспільства, паритетна участь України у світовому інформаційному обміні на основі збереження та примноження власних духовно-культурних цінностей, вироблення сучасної української ідентичності.

Для реалізації такого алгоритму розвитку українська система ЗМК повинна: а) бути орієнтованою на задоволення комунікативно-інформаційних та просвітницько-виховних потреб соціуму і громадян (нині вона орієнтована насамперед на обробку суспільної свідомості в інтересах різних політичних сил); б) давати цілісну збалансовану картину розвитку країни та суспільства, а також суто українську інтерпретацію глобальної ситуації, процесів, подій; в) забезпечувати зворотний зв’язок між державою та суспільством; г) бути достатньою мірою українізованою, задовольняючи при цьому потреби меншин; д) щонайменше на 50 % заповнюватись конкурентоспроможним (рейтинговим на внутрішньому ринку) національним продуктом. Вихід на такі параметри і тенденції розвитку передбачає здійснення комплексної, внутрішньо цілісної державної політики, спрямованої на вирішення таких основних завдань:

1. Мінімізація присутності на вітчизняному медіа-ринку іноземного капіталу. Серед першочергових завдань на цьому напрямку доцільно виділити такі: а) розробити та винести на розгляд Верховної Ради Інформаційний кодекс України; б) окремим Законом України визначити сфери господарювання, в яких, виходячи з вимог національної безпеки України, обмежується або забороняється діяльність підприємств із іноземними інвестиціями (згідно з частиною 5 статті 116 Господарського кодексу України і задля повноцінної реалізації вимог пункту 3 статті 12 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”); в) передбачити систему пільг для українських друкованих ЗМК (крім таких, що мають еротичний, рекламний, розважальний характер), запровадити практику надання вибіркових пільг для виробництва і розповсюдження дитячих, наукових та освітніх видань, стрічок, програм.
2. Створення розвиненої та впливової системи загальнонаціонального Суспільного телерадіомовлення. Зокрема: а) якнайшвидше розробити та реалізувати Концепцію та Державну програму створення в Україні системи загальнонаціонального Суспільного телерадіомовлення; б) розробити та внести на розгляд Верховної Ради України нову редакцію Закону України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” із конкретизацією: обов’язкових складових виробничо-технологічної структури цієї системи (загальнонаціональне та супутникове телерадіомовлення, онлайнове мовлення в Інтернет, виробництво фільмів, телесеріалів, програм), її юридично-правового статусу, форм власності, господарської діяльності, джерел фінансування, засад програмної концепції, порядку утворення та діяльності органів управління та громадського контролю. У Законі також має бути зафіксований принцип невтручання держави в управління суспільного телерадіомовлення; в) як складову процесу роздержавлення ЗМК розглянути можливість заснування Суспільного телерадіомовлення на основі державної власності на умовах забезпечення його редакційної незалежності; г) розробити окрему бюджетну програму розвитку Суспільного телерадіомовлення, та по можливості передбачити її у Законі України про Державний бюджет України на 2008 рік.
3. Створення високопродуктивної системи національного кіновиробництва та кінопрокату і забезпечення їх сталого розвитку. У 2005 році низкою державних установ (зокрема, фахівцями Міністерства культури і туризму), громадських організацій, окремих експертів був напрацьований значний корпус відповідних пропозицій, проектів та програм, яка є достатнім концептуальним фундаментом для реалізації цього завдання. Основні напрями: а) модернізація кіновиробничих потужностей; б) модернізація кіноосвіти; в) забезпечення стабільних джерел фінансування вітчизняного кіновиробництва; г) забезпечення ефективного маркетингу вітчизняних стрічок і телесеріалів на внутрішньому (як мінімум) та зовнішньому ринку.
4. Збільшення інформаційної присутності України у світі, для чого необхідно: а) запровадження закордонного суспільного телерадіомовлення, і зокрема мовлення каналу супутникового телебачення для трансляції на зарубіжні країни; б) системне розширення мережі корпунктів та представництв національних інформагентств у світі, збільшення списку закордонних передплатників національного інформаційного агентства “Укрінформ”; в) системна популяризація культурних, науково-технологічних, соціально-економічних та інших досягнень українського суспільства на міжнародному рівні, (збільшення кількості іномовних інформаційних ресурсів про Україну, інформаційних та культурно-освітніх центрів при посольствах тощо).

Висновок до розділу 1

Отже, можемо виокремити три основних канали масової комунікації: телебачення, радіо, преса. Кожний із зазначених видів ЗМІ має свої особливості, що визначають успішність його впливу на аудиторію.

Насамперед ЗМІ не можна розглядати як однаково ефективні інструменти поширення інформації. Радіо, телебачення і преса відповідають на три принципово різних питання і відповідно до цього кожен із них висвітлює свій аспект певної події. Радіо відповідає на запитання: «Що?» — «Що сталося?» Телебачення дає відповідь на питання: «Як?» — «Як сталося те, про що вже повідомило радіо?» Преса з’ясовує: «Чому?» — «Чому сталося саме те, про що говорило радіо і так, як це показало телебачення?» Таким є об’єктивний «розподіл праці» між основними комунікаційними каналами. І тільки системний підхід, спираючись на три взаємодоповнюючих відповіді, може дати об’ємну картину того, що справді відбулося.

На сьогоднішній день інформаційний потік вражає своєю потужністю і обсягом. Найяскравіші його виразники, такі як Інтернет, телебачення, взагалі засоби масової комунікації міцно утвердилися у повсякденному житті кожного громадянина. Саме тому на сучасному етапі розвитку людства гостро постала проблема впливу їх на свідомість людини.

Розділ 2. Формування свідомості людини під впливом ЗМК

2.1 Сутність і структура свідомості

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.

Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об’єктивне зображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об’єктом зовнішньої дійсності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об’єкт, на реальність «поза себе». Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це — духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб’єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування. Оцінювати світ не лише в його об’єктивних характеристиках, а як світ свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов’язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

Індивідуальна свідомість — це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму — суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують в соціальному Середовищі. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є Існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона втілюється в різноманітні об’єктивні форми духовної культури людства — в мову, в науку, філософію, в мистецтво, в політику і право, мораль, релігію і міфи, в народну мудрість, в соціальні норми і уявлення соціальних груп, націй людства в цілому. Всі ці елемента духовного світу людини існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття

Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою.    Духовний    світ    людини    має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов’язані з конкретними особливостями його життєдіяльності.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних здобутків минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.

Закономірності і особливі риси свідомості:

— свідомість є вищою формою відображення дійсності і способом ідеального відношення до світу; її особливості і закономірності обумовлені суспільно-практичним і культурно-історичним способом людського існування;

— свідомість існує в двох формах ідеальної діяльності — теоретичній (пізнавальній) і духовно-практичній (ціннісній);

— людській свідомості притаманна здатність до об’єктивності відображення дійсності; вона є- активною, творчою та універсальною діяльністю;

— свідомість опосередкована мовою, яка є засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі інформації;

— свідомість існує в єдності індивідуальної і суспільної форм, які взаємопов’язані, взаємообумовлені, але, одночасно, існують як самостійні, відносно незалежні одна від одної.

У сучасній науці існують два підходи до проблеми маніпуляційних можливостей ЗМК: медіаорієнтований і медіацентристський [1, с. 68]. Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критично налаштований споживач інформації; ЗМК не можуть підпорядковувати собі свідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМК до своїх потреб. Людина вибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам, тим самим формуючи ринок інформації. На думку О.Н. Берьозкіної, при аналізі ЗМК як інструменту впливу на масову свідомість слід пам’ятати, що, в першу чергу, вони є засобом комунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вона відсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості, сама встановлює черговість сприйняття. Масова аудиторія – це, перш за все, індивіди й особистості, а не пасивна маса для споживання духовної продукції. Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу, культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМК нав’язати кардинальні зміни в стереотипах часто стикаються з активним психологічним опором, що є результатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але й до її джерел. Такої ж точки зору дотримується й Л.У. Доу, стверджуючи, що більшість людей не піддаються маніпуляції зі сторони ЗМК, оскільки отримані реципієнтом повідомлення сприймаються не автоматично, вони передбачають певні особово-творчі реакції. Під останніми мається на увазі сукупність поглядів й інтересів індивіда або деякі внутрішні чинники, які іноді істотно змінюють результати прихованого впливу [3, с. 54]. Медіаорієнтований підхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.

Згідно з медіацентристським підходом аудиторія ЗМК – пасивна маса, схильна до навіювання й стороннього управління. ЗМК створюють для цієї знеособленої маси нову реальність, ілюзорний світ. Представники медіацентристського підходу вважають, що ЗМК нівелюють індивідуальність людини, позбавляють її самостійності й свободи вибору. Як відзначає Т. Томпсон, один з представників цього напряму, ЗМК є сурогатні, лицемірні, принижуючі людську гідність явища, схильні до спрощення, ЗМК – масове виробництво, що ігнорує індивідуальні смаки. Вони поневолюють розум і руйнують природну культуру.

На нашу думку, було б недоцільним повністю заперечувати позитивне значення ЗМК, оскільки вони є ефективним інструментом підтримки суспільної рівноваги й соціальної взаємодії. Але, в той же час, слід визнати, що маніпулятивні можливості мас-медіа величезні. Сучасний світ з кожним днем стає все більш інформаційно насиченим, а тому часто незрозумілим для людей. Людина не здатна самостійно отримати й перевірити всю необхідну йому інформацію, отже, вимушена багато що сприймати як правду. Таким чином, наповнюючи потрібним змістом повідомлення, що передаються ЗМК, можливо подавати суспільству не лише знання про навколишню дійсність, але й цілеспрямовано формувати емоційні та поведінкові стереотипи, установки, шаблони. Можна стверджувати, що сучасна людина формується й живе в особливій, спотвореній реальності, де ЗМК створюють сприятливий грунт для прихованого впливу на свідомість людини [5,с. 107-108].

Між розглянутими вище полярними точками зору існує досить багато компромісних підходів, які, в цілому, не заперечують серйозного впливу ЗМК на свідомість і поведінку населення, але вказують і на важливі обмеження могутності ЗМК. У процесі дослідження феномена прихованого впливу мас-медіа на свідомість людей необхідно враховувати, що результат подібного впливу залежить від багатьох чинників – соціальних, культурних, політичних, економічних умов, а також від індивідуально-психологічних особливостей людини, на яку направлений маніпулятивний вплив [6, с. 145-146].

Для поступального руху суспільних систем необхідно, з одного боку, засвоєння досвіду попередніх поколінь, а з іншого – ознайомлення з ідеями, які стосуються майбутнього. Реалізувати це завдання можна шляхом цілеспрямованого розповсюдження й утвердження в масовій свідомості соціально значущих відомостей і знань. Це одночасно й обмежує свободу особистісного самовизначення, й відкриває нові горизонти в пізнанні навколишньої дійсності. Людство XXI століття живе в мегаінформаційному просторі й щохвилини одержує відомості про навколишній світ з преси, теле- і радіопередач. Саме ЗМК, будучи основним постачальником інформації, впливають на формування внутрішньої картини світу людей, своєрідної когнітивно-поведінкової матриці, на основі якої відбувається орієнтація в світі. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства не є вільною, оскільки не має змоги самостійно одержувати повні й, головне, достовірні знання про події, що відбуваються. Як справедливо зауважує відомий західний політолог І. Бехер, «…ніхто не каже, що думати заборонено або власні думки небажані. Але бажані думки створюються в таких масштабах, що власне мислення тоне в їх масі, а ці бажані думки так тонко вводяться в свідомість, що люди сприймають це чуже мислення за результат роботи власної думки» [7: 703-711]. Ця думка особливо актуальна сьогодні, в XXI столітті, коли за масштабами впливу ЗМК досягли континентального й навіть світового розмаху за рахунок об’єднання в єдину мережу, що охоплює величезну масу людей, які в більшості своїй через брак часу не здатні критично оцінювати й аналізувати отриману інформацію.

Нерідко в ЗМК використовуються маніпулятивні прийоми впливу на свідомість людей, створюючи ілюзію свободи вибору, але насправді обмежуючи свободу самовизначення особи. З цією метою можуть бути застосовані технології прихованого тиску на емоційну складову масової свідомості. Наприклад, фахівцям в області пропаганди відомо, що масовий прояв пригніченості на фоні переживання почуття вини, знижує вольовий потенціал суспільства, створюючи передумови для успішного маніпулювання [10, с. 91]. Залежно від емоцій і почуттів, що переживаються масами, можна підготувати сприятливі умови для непомітного залучення людей у певну діяльність, будь то купівля рекламованого товару або голосування на виборах за конкретного кандидата або партію. При цьому більшість людей буде впевнена, що вчинили вчинок добровільно й усвідомлено, без зовнішнього впливу.

2.2 Вплив ЗМК на свідомість

Засоби масової комунікації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка з допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх учинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки. Розуміючи всю складність вичленення мотивів поведінки людей, пов’язаних з їхніми потребами і переконаннями, не можна не погодитися з думкою вченого О. Улєдова про те, що «стан свідомості (в тому числі громадська думка) становлять суб’єктивний бік реальних відносин та діяльності людей, виступаючи в ролі рушійної сили».

Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному суспільстві управління соціальними процесами передбачає вивчення і вплив саме на громадську думку. А у зв’язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації. Вони стають важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами.

Засоби масової комунікації  здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій. Процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував Засоби масової комунікації  і в цьому плані. Досить згадати обговорення проектів найрізноманітніших законів, проектів економічних реформ, структур управління і т.д.[3, c. 223-224]

Слід також пам’ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих політичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з тим огульним, упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше, це небажання дати об’єктивну інформацію про явище. Можна не погоджуватися з чужою позицією, але об’єктивно викласти її — норма журналістики. Спотворення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишаються засобами боротьби проти нового як ворожого, неможливого, антинародного. Це типовий більшовицький підхід, який потрібно долати. По-друге, це типові публічні доноси на окремих осіб, знаходження «компромату», інформації з сумнівних і загадкових джерел про ту чи іншу людину, якими рясніли сторінки комуністичних газет уже у так звані перебудовні роки.

А між тим, саме Засоби масової комунікації  повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші Засоби масової комунікації  покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передбачає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргументів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.

Демократизм, політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може.

Громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з’ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, які дії необхідно здійснити. Незважаючи на те, що цей процес, безумовно, зачіпає особисті судження, все ж думки індивідів щодо соціальної проблеми за своєю формою та змістом значно залежать від колективного (громадського) обговорення. Ось чому комунікація не випадково ставиться на один щабель з мисленням, що набуло певної форми (екстерналізувалося). Адже комунікація потребує «спільності мислення» і навпаки.

Щоправда, як теоретики, так і практики паблик рілейшнз, досліджуючи громадську думку, в дійсності роблять її статичний «фотознімок», ретельно фіксуючи окремі моменти, щоб потім описані в одному часі моменти порівняти з іншими часами. Більше того, дослідження піарменів надто часто зосереджуються в основному на спрямованості та інтенсивності громадської думки, залишаючи поза увагою інші важливі деталі картини.

І це зовсім не випадково, оскільки практики паблик рілейшнз прагнуть мати справу з конкретною реальністю, тому що ставлять перед собою переважно прагматичні цілі: як спрямувати думку в бажаному напрямку тощо[1, c. 6-7].

Тому, виходячи саме з таких позицій, фахівці з паблик рілейшнз здебільшого цікавляться такими характерними ознаками громадської думки.

Спрямованістю думки, що вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень типу: «позитивно-негативно — байдуже», «за — проти — не визначився», «за — проти — за умови». У своїй найпростішій формі на запитання анкети спрямованість думки фіксується відповіддю «так» або «ні». У цілому саме з’ясування спрямованості є основним і найпоширенішим виміром громадської думки, що цікавить не лише піарменів.

Інтенсивністю думки, що є показником того, якої сили набуває думка людей незалежно від її спрямованості. Формою виміру інтенсивності (воднораз і спрямованості) громадської думки можуть бути відповіді респондентів на запитання анкети типу: «цілком згодний — згодний — мені байдуже — не згодний — повністю не згодний».

Стабільністю думки, що означає тривалість часу, протягом якого значна частина респондентів незмінно виявляє одну і ту ж спрямованість та інтенсивність почуттів. Фіксація стабільності думки потребує зіставлення результатів не менш як двох розведених у часі досліджень.

Інформаційною насиченістю, що вказує на те, яким обсягом знань щодо об’єкта думки володіють люди. Досвід доводить, що більш поінформовані щодо проблеми люди висловлюють і чіткішу думку про неї; що ж до спрямованості думки таких людей, то її важко передбачити. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку, — діють більш передбачувано щодо проблеми.

Соціальною підтримкою, яка є свідченням ступеня впевненості людей у тому, що їхні думки поділяються іншими в межах даного соціального середовища. Міра соціальної підтримки показує міру консенсусу людей із приводу проблем.

Отже, вплив засобів масової інформації полягає у маніпулюванні громадською думкою[2, c. 28-29].

2.3 Проблема свободи вибору й самовизначення людини

Проблема свободи, самовизначення особи в умовах інформаційного й психологічного впливу ЗМК складна й неоднозначна. Медаль має і зворотню сторону: жертви маніпуляцій теж несуть свою частку відповідальності за прийняття рішень, оскільки часто люди дозволяють собою маніпулювати, перекладаючи відповідальність за свої вчинки на інших. Невміння, а деколи і небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації, уважно її аналізувати, прагнення економити свої інтелектуальні ресурси призводять до того, що люди добровільно стають заручниками маніпулятивних технологій. Виходить, що Засоби масової комунікації  нерідко стають засобами масового самовиправдання. Дійсно, маніпулятор створює для своєї «жертви» ілюзію свободи прийняття рішення, насправді істотно обмежуючи свободу вибору. Але, з іншого боку, прихований уплив направлений на створення спокуси зробити певним чином, а вже об’єкт маніпуляції приймає те або інше рішення самостійно й добровільно, на основі існуючої ієрархії цінностей і результату боротьби конкуруючих мотивів (у протилежному випадку ми говорили б про примус, заснований на фізичному і моральному насильстві, погрозах, страху). Навіть під час проведення політичних виборів, які вважаються яскравим прикладом духовного поневолення людей, ніхто не в змозі позбавити людину можливості прийняття зваженого, продуманого рішення на основі здорового глузду, критичного аналізу ситуації, що склалася.

Безумовно, дії маніпулятора орієнтовані на обмеження свободи вибору жертви, але в людини завжди залишається вибір: або з двох бід вибирати меншу (тобто вибирати з варіантів, нав’язаних маніпулятором), або прикладати зусилля, проявляти активність для зміни ситуації, що склалася. Навіть коли фактично немає альтернативи, можна уповільнити настання небажаних подій або прискорити наближення бажаних. Іншими словами, не дивлячись на те, що сучасні ЗМК володіють величезними можливостями впливу на індивідуальну й масову свідомість, кожна людина несе відповідальність за свій вибір: чи злитися їй з безликим натовпом або прикласти максимум зусиль і відстояти свої погляди, позиції та переконання, не втратити своєї індивідуальності, не перетворитися на жертву, об’єкт, річ.

Отже, одним із чинників, що обмежує свободу вибору індивіда, є прихований вплив ЗМК. Більшість людей схильна до навіювання і управління, що здійснюють мас-медіа. При цьому відмінною рисою прихованого впливу на свідомість є той факт, що для об’єкта маніпуляції створюється ілюзія, видимість свободи вибору, але насправді переконання, погляди, думки йому нав’язуються ззовні. Це пов’язано з тим, що людина сучасного суспільства формується та існує в мегаінформаційному просторі, створеному ЗМК. Вона будує свою поведінку переважно на базі інформації, котра щоденно передається по теле- й радіоканалах, з друкованих видань й інтернету. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства невільна, оскільки не має нагоди самостійно, без участі мас-медіа отримувати всю необхідну інформацію про події, що відбуваються в світі. До того ж нерідко люди стають заручниками маніпулятивних технологій унаслідок невміння або небажання критично, осмислено підходити до отриманної інформації.

Висновок до розділу 2

Отже, випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вона пов’язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб’єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції суспільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоять перед людством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресу суспільства, утвердження його свободи.

Крім того, свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки йому вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимсь іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості.

Нарешті, свідомість може існувати у формі не лише індивідуальної свідомості, тобто у формі понять або ідей якоїсь окремої людини, але й у формі групової (наприклад, національної чи класової) та суспільної свідомості.

Вплив ЗМК на свідомість людей мало хто розуміє — повідомлення про катастрофи, трагедії, фільму на цю тематику поглиблюють уявлення людей про суцільне зло і породжують нові трагедії. Інформаційний тиск напруження, бездуховності шляхом негативних деструктивних повідомлень суттєво впливає на думку та поведінку людей. Така інформація діє поступово через генетичні канали, моделює поведінку, досягаючи критичної маси «розморожує» глибинні інстинкти, потяги асоціальної поведінки.

Розділ 3. ЗМК як фактор формування суспільної свідомості в Україні

3.1. Формування суспільної свідомості засобами масової комунікації

Засоби масової комунікації (ЗМК) вже давно перетворилися на найважливішу складову частину нашого громадського життя. Це явище в різних аспектах намагаються осмислити політологи, соціологи, філософи, культурологи, психологи та ін. Сьогодні ЗМК розглядається як інструмент формування суспільних поглядів та настроїв. Вони створюють публічний дискурс – найбільш впливовий та авторитетний різновид мовлення. Це дає підстави припустити думку, що мова є основним засобом керування суспільством; через мовлення формуються суспільні помисли, ідеологія, настрій суспільства тощо, тобто мова організує діяльність суспільства та керує ним.

В громадській свідомості українського суспільства наполегливо формуються мас-медіа, офіційними урядовими деклараціями, заявами та програмами різних політичних партій та рухів прагнення до інтеграції в Євросоюз. Ці декларації сприймаються сьогодні масовою свідомістю як аксіоматичні, проте проблема полягає в тому, яким чином реалізувати демократичний шлях розвитку суспільства, зберігаючи при цьому національну та соціокультурну ідентичність українського інформаційного простору.

Засоби масової комунікації  виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві,  відображає людське буття,  суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

Подобається нам сучасна інформація, яку надають ЗМК чи ні, вона є невід’ємною частиною ринкових процесів і сучасного життя в цілому. В умовах конкурентної боротьби великої кількості виробників однакових товарів, телекомпаній, політичних партій надання інформації виходить за межі простого інформування, розрахованого на свідоме сприйняття і трансформується у більш дійовий засіб впливу – в психологічне програмування, підсвідоме навіювання.

Орієнтуючись на позасвідому сферу особистості, на приховані інстинкти, інформація різних типів, фільми і реклама чинять тиск на психіку людини. Особливо під цей вплив підпадає молодь. По-перше, в пошуках науково-популярної інформації вона частіше за дорослих звертається до Інтернету, журналів, а всі ці інформаційні потоки супроводжуються рекламою, голошеннями (зазвичай продаж товарів та знайомств).

По-друге, молодь більш емоційно вразлива, сприйнятлива. По-третє, молодь більше часу, ніж дорослі, проводить біля телевізорів та в Інтернеті.

ЗМК широко рекламуються алкогольні напої, сигарети. Це негативно впливає на молодь, яка бере приклад з поведінки молодих людей в рекламах або у фільмах, де головні герої ведуть антисоціальний спосіб життя, але представлені як позитивні.

Через те, що для підлітків дуже важливою є потреба у спілкуванні, а вуличне спілкування і спонтанні юнацькі групи тісно пов’язані з особливостями юнацької субкультури молоді люди легко підхоплюють ці стереотипи. Юнаки ототожнюють себе з веселими, безтурботними хлопцями і дівчатами у відео роликах, сильними і володарними чоловіками з поганими звичками, які звикли всього добиватися силою, яких постійно показують у фільмах і тим «красивим життям», до якого нібито такий спосіб життя веде. Таке ставлення до життя і оточуючих, а також розбіжність ідеалів і буденності нерідко призводить до серйозних наслідків – агресії, наркоманії, алкоголізму, частих депресій, нервових зривів, розладів психіки.

Такий вплив ЗМК на людей, їх моральні цінності, етичні і поведінкові норми, може зруйнувати структуру суспільних цінностей, викликати заміну вищих цінностей цінностями нижчих порядків, що призводить до морального розладу молоді і суспільства в цілому і, безумовно, може причинити розвиток негативних тенденцій у суспільстві. [10, с. 124]

Сучасні ЗМК, особливо телебачення набувають планетарного характеру, звертаються до багатомільйонної аудиторії, створюють новий тип культури — аудіовізуальний[8].

Масова свідомість українського суспільства у низці фундаментальних ціннісних орієнтацій є “розщепленою”. Так, прагнення жити “як на Заході” (передусім у матеріальному сенсі) співіснує з високим рівнем національного ізоляціонізму, значною етнокультурною дистанцією щодо представників розвинених країн і періодичним посиленням консервативних настроїв в дусі “радянської ностальгії”. Контент сучасного українського медіа-простору є одним з головних чинників підтримки та консервації цієї двоїстості: дискурс європейського вибору України, акцент на суто західних суспільних цінностях (економічний та громадянсько-правовий лібералізм, демократія, верховенство права) співіснує в ньому із величезною кількістю російського інформаційного продукту, де пропагуються пріоритети культурно-психологічного дистанціювання від Заходу. Це обумовлює наявність у суспільній свідомості перманентної колізії “цивілізаційного вибору”, конфлікту двох мало сумісних між собою “картин світу” і ціннісно-символічних систем на фоні відсутності добре розробленої та легітимованої власної, української.

Немає заперечень, що кризі ідентичності у пострадянських суспільствах сприяють глобалізаційні процеси, оскільки доступність комунікації, її глобальна всеосяжність, можливість соціальних контактів між людьми різних районів світу призводить до розмиття звичного суспільного порядку[2]. Виробництво, ринок праці, освіта, спілкування, культура все менше підлягають територіальним розмежуванням. Водночас завдяки розвитку ЗМК навіть для тих людей, які живуть і працюють в одному й тому ж місці, локальні спільноти перестають бути єдино можливою сферою спілкування, оскільки засоби зв’язку та електронні медіа дають можливість створювати індивідуальні соціальні мережі, які зменшують значення реального локального соціального оточення і, в свою чергу, послаблюють традиційні джерела ідентичності[4, c.47].

Крім цієї основної проблеми, властивої масовій свідомості в Україні, слід назвати і такі невирішені питання, як 1) недостатня розвиненість інформаційної інфраструктури держави[10]; 2) асиметрія інформаційних відносин з іншими державами (насамперед, у відносинах з Росією та Заходом); 3) домінування емоційних факторів в інформаційному просторі мас-медіа; 4) більша довіра як населення, так і політичної еліти країни до інформації, що надходить із закордонних джерел; 5) відсутність консолідації національного інформаційного простору [7].

Головними ж каналами впливу на масову свідомість сьогодні в Україні є: 1) телебачення (перевагою якого є наявність візуального ряду, який полегшує сприйняття); 2) друковані ЗМК (преса) та 3) радіомовлення (по суті, фоновий канал впливу на масову свідомість). До особливостей зазначених каналів пливу на масову свідомість в сучасній Україні слід назвати відсутність справді незалежних ЗМК, контроль преси з боку фінансово-промислових груп, широке розповсюдження іноземної (в першу чергу – російської) преси.

Отже, ЗМК України повинні вести посилену пропаганду, яка б правдиво подавала Україну як ментально європейську країну.

3.2 Прийоми і технології впливу ЗМК на формування суспільної свідомості

Інформованість громадян, у тому числі політиків, безпосередньо залежить від того, ким, як, з якими цілями та за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відбиває реальні факти після препарування інформаційними агентствами, а також від способу та форм подання. Для досягнення потрібного ефекту провідними програмами використовуються всілякі прийоми. Наприклад, через гнітюче представництво членів якої-небудь партії, що постійно з’являються на телеекрані, створюється помилкове враження про перевагу її прихильників. Тоді як критики цієї партії представляються «вічно незадоволеними меншостями», групою «окремих дивних людей» і т.п. Використовується психологічний острах більшості глядачів виявитися серед «білих ворон»; постановкою «вигідних» питань і відходом від небажаних тем. Перебільшуються «успіхи» одних груп і одночасно концентрується увага глядачів на помилках або слабких місцях у діяльності інших, доводи опонентів перериваються рекламою. За допомогою іронічної інтонації, образливих метафор і уїдливих, зовні дотепних, реплік або коментарів у глядачів створюється негативне відношення до джерела небажаної інформації, провокується бажання залишити її без належної уваги або просто ігнорувати. Фрагментарною подачею інформації, дробленням, створюється видимість її глибокого аналізу, вдається утрудняти формування цілісної картини політичних подій більшості громадян. Посиланнями на «інформовані джерела», «власні джерела в уряді», «особливу поінформованість» даного телеканалу (або газети) про події, що відбуваються в країні та світі, створюється відчуття об’єктивності й незалежності фактів або суджень, які доводяться до населення.

Одним з найважливіших прийомів роботи з населенням вважається максимальна оперативність в інформуванні, негайне доведення «найгарячіших фактів». Засіб інформації, що першим повідомив про значимі події, стає більш привабливим для аудиторії. У підсумку технічне питання про швидкість передачі повідомлень переростає в стратегічний, визначальний рейтинг газети або телепрограми, тобто і її фінансове благополуччя. У зв’язку із цим, журналісти прагнуть до надоперативності, організувати заради неї всіма правдами і неправдами прямі репортажі з місця подій. Для цього вони готові допустити будь-яку безтактність у відношенні до людей і навіть піддати загрозі їхнє життя. Зусиллями ЗМК здійснюються не тільки звуження і стандартизація індивідуальної свідомості, але й деградація класичної (світової та національної) культури в її спустошений і спрощений варіант — у масову культуру. Це поняття позначає певний стан культури сучасного суспільства, пов’язаний з використанням доступних більшості людей примітивних стандартів мислення і поводження, що відчужують їх від творчо активної діяльності. Масова культура, яка нав’язується ЗМК, спрямована, насамперед, проти духовних глибин свідомості людини. Її завдання — окупувати внутрішній світ особистості, позбавити самостійності, привчити до покірливого копіювання пропонованих суспільству спрощених життєвих стандартів. Духовна культура справді замінюється культурою «зірок», які штучно вирощені ЗМК. Носіями масової культури у молодіжне середовище виявляються максимально представлені на телеекрані та у радіо ефірі рекламні ролики, «мильні опери», ток-шоу, блокбастери різного походження, вся продукція «шоу-бізнесу», включаючи нескінченні інтерв’ю на всіх телеканалах з великими та малими «зірками». Штучно провокований інтерес увійшов і закріпився у свідомості значної частини суспільства.

Серед всіх ЗМК за ефективністю впливу на внутрішній світ людини особливе місце посідає телебачення. Сьогодні воно не тільки найбільш масове, але й діюче у напрямку проникнення у людську свідомость. Телебачення перше серед інших ЗМК за силою переконливого впливу на громадян. Люди більше довіряють побаченому, ніж почутому або прочитаному. Зорова інформація легше сприймається і краще запам’ятовується, дозволяючи як би відчути та пережити разом те, що відбувається на екрані. Деякі експерти вважають, що саме «домашній екран» здатний діяти на людину на рівні підсвідомості, забезпечуючи занурення в особливу віртуальну реальність, яка істотно відрізняється від дійсного життя. Тривале перебування у телеекрана, тобто в цій реальності, все частіше призводить до специфічного виду психологічної залежності — телеманії. Під впливом телеекрану, що проникає всюди, все життя, а саме: природа, друзі, література поступово відступають на другий план. Він поглинає і реальність, і людину, її почуття та відношення до дійсності. Телебачення, відеотехніка впливають на поводження молодих людей, їхні моральні цінності та загальсоціальні установки сильніше, ніж такі соціальні інститути формування особистості, як школа або родина. Читання книг, яке традиційно вважалося основним засобом придбання знань і морального розвитку, втратило своє першочергове значення. Як наслідок, відбувається поширення стереотиповості мислення, що відповідає рівню сугестивності з тими шаблонами, які озвучують телевізійні «зірки», і готовності перенести їх у своє реальне життя.

В інформаційній політиці вітчизняних ЗМК відокремлюють три небезпечних напрямки, здатних відгукнутися згубними наслідками для свідомості молоді. Перший — пов’язаний з послідовною взірцевою переорієнтацією особистості молодої людини з традиційного позитивного героя на суперособистість іноземного зразка. Як приклад для наслідування пропонується той, кому для досягнення силової переваги над іншими людьми «докори совісті» і почуття жалю тільки перешкода. Засилля на телеекранах і книжкових прилавках гірших зразків чужої масової культури руйнує відпрацьовані століттями менш небезпечні вітчизняні стереотипи поводження, нав’язує суспільству норми та принципи моралі, заснованої на культі насильства, жорстокості, бездуховності, егоїзму.

До другого напрямку належать загрози, пов’язані з дестабілізацією соціальної наступності поколінь. Як підтверджують дослідження, відчуження суспільства від позитивного історичного досвіду є зараз однією з небезпечних особливостей побудови інформаційних потоків в українських ЗМК.

Третій напрямок, що фактично є наслідком перших двох, пов’язаний з розширенням масштабів девіантного поводження молодих людей. У результаті пропонованих інформаційних впливів суспільство всі частіше зіштовхується з такими явищами серед молоді, як ослаблення здатності до самоконтролю за своєю поведінкою, активізацією ірраціональної сфери свідомості, посилення садомазохистських схильностей. Дані соціологічних досліджень підтверджують наявність кореляційних зв’язків між названими явищами та зростанням інтенсивності інформаційних потоків відповідного змісту в ЗМК. Існує прямий зв’язок між злочинністю на екрані телебачення та вулиці.

На думку фахівців, зміст того, що молодь отримує у ЗМК, є одним з найбільш травмуючих факторів телевізійного впливу на її психічний та фізичний стан. Головним чином, це належить до насильства, яке надмірно демонструє телебачення. Як показують дослідження, постійний перегляд сцен насильства притупляє чутливість до агресії, зменшує значимість внутрішніх факторів, які її стримують, збільшує фактичні прояви агресивності в поводженні, формує невірний образ соціальної реальності, що може стати основою подібних дій.

Сучасна модернізація української культури, шляхом запозичення цінностей із західної культури може створювати гострі конфлікти вибору на рівні особистісної естетичної свідомості, адже особистість часто зберігає у своєму етнонаціональному «ядрі» значеннєві утворення, закладені аксіосферою традиційної культури та її естетичною свідомістю. Однак, здебільшого вирішення такого роду конфліктів відбувається досить швидко і в багатьох випадках досягається шляхом культурного синтезу, пристосуванням етноментальних особливостей індивідуальної аксіосфери до сучасних умов динаміки популярної культури. При цьому, традиційні цінності зберігають для особистості світоглядне значення, продовжуючи визначати її життєву філософію, естетичні орієнтації та вподобання, ставлення до себе і до інших людей. Запозичені норми, стандарти і цінності масової культури акумулюються і сприймаються як прагматичні, що орієнтують поведінку і комунікації в рамках певного класу відносин і ситуацій (у сфері задоволення гедоністичних запитів і естетичних потреб за допомогою розваг, матеріального споживання, гри). Обраний «життєвий світ» примушує особу будувати свій індивідуальний ціннісно-смисловий універсум, своє повсякденне спілкування у світі цінностей за своєрідністю відповідного світосприйняття.

Досвід показує, що роль ЗМК як форми влади має тенденцію до посилення. В інформаційному суспільстві вони можуть стати чільним фактором прийняття і регуляції не тільки політичних, але й психологічних рішень. Сьогодні політикою можна назвати лише те, що пройшло через екран телевізора або друковану пресу. Без них немає ідей, подій, голосних скандалів, навіть якщо вони реально існують. Засоби масової інформації, насамперед телебачення, нині не стільки відбивають та інтерпретують дійсність, скільки конструюють її за своїми правилами і за установками замовників. Маючи всі можливості впливу на людей, їхню психіку, ЗМК в майбутньому потенційно можуть підім’яти під себе всі інші галузі влади, поставити їх у залежність від власних інтересів. Це створює серйозну небезпеку для стійкого розвитку сучасного суспільства, одним з головних принципів якого є принцип поділу влади. Вихід з даної ситуації полягає у посиленні правового регулювання та суспільного контролю діяльності ЗМК, вихованні критичного відношення до них.

У процесах формування національної свідомості, яка є основою державотворчих процесів, велику роль відіграють засоби масової інформації. Реалізовуючи свої функції, вони виступають потужним засобом повернення суспільства до своїх базових цінностей, ідентичних й адекватних уявленням, звичаям, традиціям, менталітету, багатовіковому культурно-історичному досвіду народу.

На жаль, сьогодні система українських національних ЗМК об’єктивно поки що не орієнована на формування розвиненої національної свідомості та державно-політичної ідентичності, збереження культурно-історичної самобутності українського суспільства. Значна частина ЗМК орієнтована не на задоволення комунікативно-інформаційних та просвітницько-виховних потреб суспільства, а насамперед на обробку суспільної свідомості в інтересах різних політичних сил, висвітлює приватні чи корпоративні інтереси певних фінансово-економічних угруповань.

Інформаційно-культурний простір нашої держави формується під впливом могутніх інформаційних потоків зарубіжних країн, заповнений культурними зразками не найкращої якості, чужими ідеалами й цінностями і, по суті, не є національним за своїм змістом. За цих умов Засоби масової комунікації  не сприяють формуванню і зміцненню національної свідомості, а виступають потужним і постійно діючим фактором обездуховлення та денаціоналізації українців, деморалізації та ідейно-політичної дезорієнтації суспільства.

Висновок до розділу 3

Отже, специфічними видами свідомості є мислення, розум, і здоровий глузд. Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція. Оскільки людина є суспільною істотою, то людська свідомість має суспільний характер. Активність свідомості виявляється не безпосередньо, а опосередковано, тобто змінює природу не свідомість сама по собі, а людина, якій властива свідомість. Свідомість людини знаходить свій вияв у знаннях, переживаннях, а найповніше в її вчинках, діяльності.

Таким чином, маніпулювання (або маніпуляція) свідомістю — це своєрідне панування над духовним станом людей, керування ними шляхом нав’язування ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб’єктові впливу. Цей вплив спрямовано на психічні структури людини, здійснюється приховано і має на меті запрограмувати поведінку людей, змінити їхні думки, переконання, цілі в потрібному руслі.

Маніпуляція свідомістю може застосовуватися як у побутовій сфері, так і на державному рівні. Проте де б вона не використовувалася, всюди головною причиною є бажання маніпулятора змінити точку зору об’єкта, на який спрямована маніпуляція, і досягти своєї мети — отримати власну вигоду.

Маніпуляторам вигідне утворення масового суспільства. Стаючи складовою частиною натовпу, людина втрачає особисту точку зору і робиться легкокерованою і легконавіюваною. Вона, не роздумуючи, приймає позиції та переконання інших членів натовпу, які є наслідком продуманої роботи маніпулятора. Засоби масової комунікації тримають глядача/слухача/читача у постійному напруженні. Це призводить до неспадаючого рівня стресу серед населення, а стрес є благодатним ґрунтом для керування свідомістю.

Висновки

Отже, у сучасних умовах засоби масової комунікації (ЗМК), зважаючи на суспільну важливість, масовість та доступність, мають величезний вплив на духовні процеси, що відбуваються в суспільстві. Залучаючи громадян до інформаційних відносин, ЗМК формують певні ціннісно-смислові моделі для засвоєння суспільством і таким чином змінюють аксіологічну картину соціуму. Здатність швидко охоплювати найбільш широкі аудиторії дає можливість сучасним мас-медіа трансформовувати традиційну систему духовного виробництва в певному напрямі, з приводу чого в розвинутих суспільно-політичних системах панує теза, що той, хто володіє засобами масової інформації, володіє громадською думкою.

Особливо важливим є вплив ЗМК на формування національної свідомості, оскільки вони виступають вагомим засобом створення історико-культурного інформаційного простору держави, який, по суті, є тим духовно-ідеологічним цементом, що скріплює народ у політичну націю.

Однак ЗМК можуть не лише консолідувати суспільство, а й відігравати деструктивну роль, підривати його соціально-психологічну стійкість шляхом створення і просування у масову свідомість негативних ціннісних образів, чужих вітчизняній культурі ідеалів і цінностей. Тому суспільство й держава повинні постійно дбати про нейтралізацію регресивних тенденцій в інформаційно-аксіологічному полі й мобілізовувати ресурсний потенціал ЗМК для формування такої ціннісної системи, яка змогла б забезпечити духовну єдність суспільства.

Важливим є завдання забезпечення й національно-державницької змістовності теле- та радіопростору на всій території України і, в першу чергу, запровадження системи суспільного мовлення, вдосконалення правової бази, що регулює його діяльність, і програм, які були б спрямовані на формування у громадян України державницького мислення, національної свідомості, почуття патріотизму, сприяли утвердженню громадянського порозуміння і злагоди, утвердженню української мови і культури. Держава має надати фінансову підтримку загальноукраїнським освітнім, виховним, культурним, науковим та іншим програмам у ЗМК, спрямованим на зміцнення української національної свідомості.

Прискорення процесу роздержавлення державних та комунальних ЗМК, які складають велику частку на ринку мас-медіа, сприятиме зменшенню їх залежності від управлінських структур і представлених в них певних політичних сил. Розробка і впровадження ефективних протекціоністських механізмів, спрямованих на стимулювання виробництва вітчизняного медіа-продукту сприятимуть підвищенню його конкурентоспроможності, збільшенню присутності України у європейському та світовому інформаційному просторі.

Список використаної літератури

1. Баришполець, О. Чинники впливу засобів масової інформації на аудиторію // Соціальна психологія. — 2006. — № 6. — С. 153-163
2. Березкина О.Н. Политический имидж в современной политической культуре: Автореф. дисс. … д-ра политол. наук. – СПб.: Питер, 1999. – 30 с.
3. Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция // Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подход. – Самара: Бахрах, 2001. – С. 703 — 711.
4. Богомолова Н.Н. Массовая коммуникация и общение. – М.: Знание, 1988. – 78 с.
5. Бугера, О. Вплив засобів масової інформації на процес формування особистості неповнолітнього [Текст] : (за матеріалами соціологічного дослідження) // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 6. — С. 117-120
6. Гриценко О. Проблема відкритості інформаційного простору і демократичні перетворення в Україні // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2002. – Вип. 3. – С. 7-15.
7. Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 12,05 др.арк. – 180 c.
8. Гуцал А. Украина – Россия: проблемы информационного взаимодействия // Российско-Украинский Бюллетень. – 1999. – №22. – С. 13–19
9. Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Вид. дім «Києво – Могилянська акад.», 2005. – 138 с.
10. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.,
11. Ковалева М.М. Отечественные СМИ в поисках самоидентификации // Средства массовой информации в современном мире: Материалы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В.И. Конькова. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002., с. 137–138;
12. Кудрявцева Л.О Сучасні аспекти дослідження мас — медійного дискурсу : експресія-вплив-маніпуляція [Текст] / Л.О Кудрявцева, Л.П Дядечко, О.М Дорофєєва, І.О Філатенко, Г.А Черненко // Мовознавство. — 2005. — № 1. — С. 58-66
13. Кулик, В. Вплив мас-медій на аудиторію: еволюція наукових уявлень // Політичний менеджмент. — 2009. — № 5. — С. 120-130
14. Любченко П. Засоби масової комунікації як структурний елемент громадянського суспільства та їх вплив на місцеве самоврядування [Текст] / П. Любченко // Вісник Академії правових наук України. — 2010. — № 1. — С. 68-77
15. Новицька О. Вплив засобів масової інформації на формування особистості дитини // Обдарована дитина. — 2010. — № 1. — С. 30-34
16. Олексієнко Н. Проблеми впливу засобів масової інформації на пострадянські суспільства [Текст] / Н.Олексієнко // Нова політика. — 1999. — № 6 . — С. 14-17
17. Павлік Д. Нові медіа – нові правила // Кур’єр ЮНЕСКО. – 2000. – Квітень-травень. – С. 24–26.
18. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. – 2004. – № 2. – С. 145-146.
19. Плетт В. Стратегическая разведка: основные принципы. – М.: Форум, 1997. – 345 с.
20. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.
21. Слісаренко І.Ю. Політичний процес і роль преси // Публіцистика і політика: Збірник наукових праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – С. 26–33.
22. Сорочинська, В. Вплив засобів масової комунікації на формування соціокультурних пріоритетів учнівської молоді [Текст] / Віра Сорочинська // Українська мова та література. — 2011. — № 29-30 (серпень). — С. 5-10
23. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К.: Центр вільної преси, 1998. – 180 с.