Вступ

Природні заповідники України — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

Заповідники України

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні розташовані 4 біосферних заповідники.

Біосферний заповідник — природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення, що створюються з метою:

• збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,
• здійснення фонового екологічного моніторингу,
• вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об’єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти — ботанічні сади, дендрологічніпарки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Найбільш відомим українським біосферним заповідником є Карпатський біосферний заповідник

Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський біосферний заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський біосферний заповідник є українським партнером проекту WWF «Ініціатива Карпатського Екорегіону» У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в «Долині нарцисів» від — 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від — 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок — дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. 

Висновки

Природний заповідник — природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, створена з метою:

• збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,
• вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,
• розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Станом на 1.01.2000р. в Україні нараховувалось 4 біосферних та 16 державних природних заповідників. В зоні мішаних лісів – 2 (Поліський, Рівненський); в лісостеповій зоні – 3 (Розточчя, Медобори, Канівський); в степовій зоні – 9 (Асканія-Нова, Дунайський, Чорноморський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ); в Карпатах – 2 (Карпатський, Горгани); в Кримських горах – 4 (Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський) 

Список використаної літератури

1. Панченко Т.Ф. Передумови туристичного розвитку: природні ресурси, культурна спадщина, економічна перспектива //Будівництво України. — 2007. — № 8. — C. 24-30
2. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання//Вісник Національної Академії наук України. — 2001. — № 4. — C. 20-32
3. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал як чинник економічного зростання в Україні //Український географічний журнал. — 2001. — № 3. — C. 17-27