Система норм, що закріплюють особливості правового становища споживача серед інших учасників цивільного обороту, становить комплексний правовий інститут [6, 91]. Питання про місце, яке посідають норми, їх спрямованість на захист прав споживачів у системі права і законодавства України є складовою більш загальної проблеми: можливості визнання існування комплексних нормативних утворень не тільки в системі законодавства, але й у системі права і співвідношення цих двох систем [6, 94]. Наявність комплексних міжгалузевих утворень, що регулюють переплетені різнорідні суспільні відносини, до того ж нерідко оформлених в єдиному джерелі права, набуло справедливого визнання в науці. Проте одні вчені розглядають їх як підрозділи не самого права, а як систему законодавства. Висловлюється негативне ставлення до характеристики таких елементів, як галузь права, оскільки ознака комплексності не властива системі права на рівні галузей і підгалузей: «Сама природа галузі права як категорія соціальної дійсності виключає можливість існування комплексних галузей права» [1, 32], у зв´язку з чим, на думку авторів, мова може йти лише про комплексні галузі законодавства. Водночас визнається існування комплексних правових інститутів як комплексних утворень у структурі права, тобто «визнання існування комплексних інститутів зовсім не ідентично визнанню наявності комплексних галузей права» [3, 421].

Інші автори ставлять питання про необхідність оцінки таких комплексних нормативних утворень, як цілісної системи норм, що посідає певне місце не тільки в системі законодавства, але й у системі права. У зв´язку з цим визнається існування вторинної структури права [3, 418], яка складається з різних нормативних утворень комплексного характеру: галузей, підгалузей, інститутів, що свідчить про «полімерність» системи права.

На думку С. Алексєєва, факт відособлення відповідних сфер законодавства означає, що є певні особливості й у змісті правового регулювання, і комплексні утворення відособляються «не стільки тому, що існують самостійні нормативні акти, скільки тому, що за допомогою цих актів відбулося відоме узгодження норм, вироблені деякі загальні положення і прийоми регулювання, нормативний матеріал об´єднаний нормативними узагальненнями» [5, 55]. Такі комплексні утворення виникають у сучасному праві і законодавстві в умовах розвитку промисловості, енергетики, інших галузей масового виробництва і надання послуг, що вимагають застосування різноманітних технічних й організаційних прийомів регулювання, які обумовлюють і специфіку правових засобів регулювання відносин, котрі виникають у цих галузях. У таких комплексних об´єднаннях правових норм головним є не виділення юридично диференційованих галузей права, а навпаки, інтеграція різнорідних за первинною юридичною диференціацією норм, що пов´язана зі специфікою тієї сфери, яка піддається правовому регулюванню. На відміну від відособлених галузей права, що виражають процес розподілу правового регулювання, «комплексні правові масиви» виражають необхідність у сучасних умовах процесу об´єднання інтеграції різних соціальних і правових інститутів. Наголошуючи на вторинних утвореннях у системі права, С. Алексєєв виділив серед таких утворення, що спрямовані на регулювання відносин стосовно задоволення особистих потреб громадян [5, 156], тобто, використовуючи сучасну термінологію, комплексне утворення, спрямоване на регулювання суспільних відносин у сфері здійснення і захисту прав споживачів. Ця правова спільність належить до комплексних правових утворень, оскільки норми, що входять до її структури, мають різну галузеву належність, юридичну спрямованість і «вертикальну» ієрархію. Вона охоплює норми різної галузевої належності: конституційні, які закріплюють право громадян на охорону здоров´я, освіту, на суспільні об´єднання, а також ті, що встановлюють гарантії здійснення цих прав. Такі норми передбачені у розділі 2 Конституції України «Права, свободи та обов´язки людини і громадянина»; норми кримінального та адміністративного права, що встановлюють відповідальність за обман споживачів й інші порушення їх прав [2]. Такий підхід пов´язаний з необхідністю комплексного регулювання питань охорони прав споживачів, створення дієвих механізмів захисту їх інтересів, що припускає використання методів і прийомів різних галузей права. Проте основне регулювання відносин за участю споживачів здійснюється нормами цивільного права, що містяться, насамперед, у ЦК України та Законі України «Про захист прав споживачів» та в актах цивільного законодавства. Провідна роль цивільного права в механізмі правового регулювання відносин у цій сфері пояснюється тим, що, по-перше, основна група відносин, що виникають тут, а саме — ті з них, які мають майновий і пов´язаний з ним особистий немайновий характер з безпосередньою участю споживача, належать до предмета регулювання цивільного права. Споживач бере участь у таких відносинах, як сторона в цивільно-правовому зобов´язанні. По-друге, найбільшою пристосованістю цивільного права до регулювання цих відносин, наявністю в його механізмі таких засобів і прийомів дії на суспільні відносини, які, з одного боку, дозволяють забезпечити взаємний інтерес сторін, що вступають у ці відносини, а з другого — захистити інтереси споживача як економічно слабшої сторони у правовідносинах. Норми цивільного права посідають важливе місце в структурі цього нормативного утворення, оскільки покликані регулювати майнові і пов´язані з ними особисті немайнові відносини між юридично рівноправними суб´єктами на засадах автономії волі й диспозитивності.

Цивільні правовідносини за участю споживачів регулюються нормами різних інститутів: договори роздрібної купівлі-продажу, побутового підряду, з надання послуг, зобов´язань з відшкодування завданої шкоди та ін. Застосовуються й загальні положення цивільного права, що встановлюють правові засади участі громадян і організацій у цивільному обороті, визначають загальні умови укладення цивільно-правових договорів та інші загальні питання. Це дає змогу говорити про наявність у структурі цивільного права особливої системи норм, направленої на регулювання відносин стосовно здійснення і захисту прав споживачів. Проте ці цивільно-правові норми містяться в різних інститутах цивільного права, пронизують насправді всю його систему, що також підтверджує комплексний характер цього нормативного утворення в рамках цивільного права. Водночас це цілісна система норм усередині цивільного права, що є комплексним цивільно-правовим інститутом [8, 312], тому що містить норми різних інститутів цивільного права, об´єднаних за такою ознакою, як участь у цивільно-правових відносинах особливого суб´єкта — споживача, наділеного законом специфічними правовими можливостями. Таке «розосередження» норм, що регулюють відносини за участю споживачів у рамках цивільного права пов´язано з необхідністю системного розміщення норм за різними видами цивільно-правових договорів, які не свідчать про відсутність спільності врегульованих ними відносин.

Таким чином, відносини між споживачем і його контрагентами — це відносини, засновані на рівності, автономії волі їх учасників, що виникають між суб´єктами, які мають майнову самостійність. Однак захист прав споживачів ефективно здійснюється не тільки нормами цивільного права, але й нормами галузей публічного права: за найбільш значні порушення прав споживачів встановлена адміністративна і кримінальна відповідальність. У ряді випадків виявляється необхідним і «превентивна» дія, наприклад через систему обов´язкового підтвердження відповідності товарів вимогам безпеки, сертифікацію інструментів тощо. На охорону прав споживачів направлено і встановлення адміністративних вимог до виготовлювачів (виконавців) у частині забезпечення випуску безпечних товарів і відповідальності за їх недотримання. Тут виникає необхідність звернути увагу до методів, які є більш властивими публічному праву, що й пояснює таке поєднання приватноправових і публічно-правових елементів правового регулювання у цій сфері. Тим самим створюється такий правовий режим захисту прав споживачів, який заснований на найбільш оптимальному поєднанні приватноправових і публічно-правових елементів, що забезпечує комплексний підхід до охорони прав споживачів, і насамперед визначає таку рису досліджуваного нормативного утворення, як комплексний, багатогалузевий характер [6, 92].

Тому поряд із такими рисами цивільно-правового методу, як дозвільний характер цивільно-правового регулювання, диспозитивність, ініціативність учасників правовідносин, особлива роль цивільно-правового договору у виникненні правовідносин, юридична рівність, властива правовому становищу суб´єктів [7, 213], має місце велика кількість імперативних норм, переважають розпорядження, що зобов´язують, а також заборони. Наведене дозволяє стверджувати, що ця правова спільність розвивається сьогодні як комплексне нормативне утворення з пріоритетом цивільно-правових норм, але з урахуванням необхідності державного регулювання захисту прав споживачів. Тому вдосконалення регулювання відносин у цій сфері має йти як по лінії узгодження норм різних галузей права, що «беруть участь» у такому регулюванні, так і вдосконалення цивільно-правових засобів дії на суспільні відносини за участю споживачів. Норми, що входять до структури досліджуваного нормативного утворення, мають різну не тільки галузеву, але й юридичну спрямованість. Це як регулятивні норми, що визначають права споживача, механізм їх реалізації і покликані регулювати нормальний оборот, так і норми, спрямовані безпосередньо на захист прав споживача, за допомогою яких здійснюється захист і відновлення його порушених прав, визначаються підстави і заходи відповідальності за такі порушення, тобто застосовуються охоронні норми. Завдання цивільного права, зокрема і цивільно-правових норм, що входять до структури досліджуваного нормативного утворення, не тільки «боротьба» з правопорушеннями (як це має місце в кримінальному й адміністративному праві), але передусім правильна організація майнових і особистих немайнових відносин між учасниками цивільного обороту, зокрема й відносин за участю споживача, що насамперед досягається за допомогою закріплення правового статусу споживача.

У науковій літературі використовується таке поняття, як охорона суб´єктивного права й інтересу, що здійснюється законом [6, 93]. На підставі цього слід дійти висновку, що традиційно використовуваний термін «законодавство про захист прав споживачів» недостатньо точно відображає суть цього правового явища, оскільки воно містить норми, що регулюють відносини стосовно здійснення і захисту прав споживачів, що охоплюється ширшим терміном «охорона» права. Можливо, причиною його такого стійкого використання послужило те, що він відображає основну спрямованість норм складових цього нормативного утворення: спеціальний, підвищений захист прав такої особливої категорії суб´єктів як споживачі. Враховуючи стійкий підхід до найменування цього законодавства, що використовується і в нормативних актах, є «Законодавство про захист прав споживачів».

Отже, на сьогодні можна говорити про наявність у вітчизняній системі права особливого нормативного утворення, що є комплексним правовим інститутом, покликаним регулювати відносини, пов´язані зі здійсненням і захистом прав споживачів. Об´єднує ці норми загальна спрямованість на підвищений захист прав споживачів. Особлива зацікавленість держави в захисті прав і законних інтересів споживачів як економічно слабкішої сторони, припускає поєднання в його рамках приватноправових і публічно-правових елементів, що забезпечує його комплексний характер, при провідній ролі цивільного права. Це дає змогу стверджувати, що інститут захисту прав споживачів у своїй основі приватноправовий інститут з використанням публічно-правових елементів захисту; норми, що входять до досліджуваного інституту, мають як регулятивну, так і охоронну спрямованість, тому це нормативне утворення спрямоване загалом на охорону прав споживачів. Захист прав споживачів здійснюється як самим споживачем, за допомогою реалізації тих можливостей, які закладені в його правовому статусі й застосуванні цивільно-правових засобів захисту, так і за допомогою системи державного і суспільного захисту прав споживачів компетентними органами. Цей правовий інститут нині посідає провідне місце у вітчизняній системі права, маючи свій предмет регулювання — особливе коло суспільних відносин.

Аналіз особливостей правового регулювання відносин за участю споживачів дає змогу дійти таких висновків:

Законодавство, яке регулює відносини у сфері захисту права споживачів, пройшло ряд етапів становлення. Великий вплив на його розвиток мало ухвалення ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів, що дозволило закріпити комплекс специфічних правових можливостей, наданих споживачеві. Аналіз сучасного стану правового регулювання відносин у сфері захисту прав споживачів свідчить, що воно потребує вдосконалення як у частині усунення недоліків, так і суперечностей норм різних нормативних актів, що регулюють ці відносини.

Законодавство про захист прав споживачів має власний предмет регулювання — суспільні відносини, що відповідають ряду критеріїв, закріплених у вказаному Законі України. Коло цих відносин має тенденцію до розширення, а зміст самих відносин — до ускладнення.

Система норм, що закріплює особливості правового становища споживача, утворює комплексний правовий інститут. Особлива роль цивільного права в регулюванні відносин за участю споживача дає змогу встановити, що у своїй основі приватноправовий інститут з широким використанням публічно-правових елементів, направлених на особливий, підвищений захист прав споживачів, що забезпечує його комплексний характер.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Байтін М. І., Петров Д. Е. Система права к продолжению дискуссии // Государство и право. — 2003. — С. 32.

2.Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР.

3.Теорія держави та права : курс лекцій / под ред. Н. І. Матузова, А. В. Малька. — М., 1997. — С. 418-421.

4.Мицкевич А. В. Система права и система законодательства : развитие научных представлений и законотворчества // Проблемы современного гражданского права. — М., 2000. — С. 25—26.

5.Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 156.

6.Симпсон Р. Система защиты прав потребителей в Европе. — М., 2000. — С. 91—94.

7.Яковлев В. Ф. Принуждение в гражданском праве // Проблемы современного гражданського права. — М., 2000. — С. 213-215.

8.Гражданское право : учеб. / под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1999. — Ч. 1. — С. 312.