З яких елементів складається політична система?

Поняття політична система суспільства пов’язане із подвійним його розумінням: у широкому розумінні — це цілісний комплекс усіх політичних явищ, які існують у суспільстві, для завоювання, утримання чи участі у здійсненні політичної влади. Іншими словами, це механізм організації й функціонування політичної влади; у вузькому розумінні — це обумовлена економічними, соціокультурними, ідеологічними факторами сукупність взаємопов’язаних державних і недержавних організацій, інститутів, які прямо чи опосередковано беруть участь у реалізації політичної влади чи впливі на неї.

Політична система суспільства складається з таких елементів:

• політичної влади — центрального компонента, який зв’язує всі інші складові в систему;
• суб’єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.);
• політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо);
• політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв’язку з розробленням і здійсненням політики;
• політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин;
• політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб’єктами політики.

Кожна із самостійних частин політичної системи має власну систему, свої принципи організації й діяльності, самостійність у вирішенні внутрішніх та зовнішніх справ [3, c. 116-117].

У чому відмінність між: а) монархією та республікою; б) конституційною монархією та абсолютною; в) парламентською та президентською республікою; г) парламентською та змішаною республікою?

Варто зауважити, що остання відмінність між республікою і монархією діє тільки стосовно абсолютної монархії.

Монархії поділяються на необмежені (абсолютні) та обмежені (конституційні). В абсолютній монархії вся повнота влади зосереджена в руках монарха, який одноосібно призначає уряд, що виконує його волю. Представницькі інститути відсутні. В наш час абсолютна монархія збереглася в Саудівській Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Омані та ін.

В конституційних монархіях в компетенції монарха є лише ті повноваження, які визначені за ним конституцією. В залежності від обсягу повноважень монарха конституційні монархії, в свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські.

У парламентарній республіці уряд формується парламентським шляхом, несе перед парламентом політичну відповідальність і зобов´язаний піти у відставку в разі висловлення йому парламентом вотуму недовіри. Сформований із представників партій парламентської більшості, уряд через цю більшість фактично контролює і спрямовує діяльність парламенту [1, c. 246].

За змішаної форми державного правління — парламентарно-президентській чи президентсько-парламентарній — уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної форми правління визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду.

Розглянемо особливості кожного з цих різновидів республіканської форми правління докладніше.

Основними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влади й запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента й відсутність посади прем´єр-міністра; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б несли за них відповідальність.

Основна відмінність республіки від монархії полягає в тому, що в ній вищі державні органи обираються населенням і на певний термін.

У парламентарних республіках, як і в парламентарних монархіях, фактичним центром здійснення державної влади виступає не президент і не парламент, а уряд, глава якого фактично стає першою особою в державі. Усі важелі реальної влади тут знаходяться в руках керівників тих політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті і які формують уряд. Тому в політологічній літературі парламентарні форми правління нерідко визначаються як «правління партій» [5, c. 89-90].

Варто виділити наступні принципові відмінності між парламентською і президентською системами влади:

1. У парламентській системі влади глава уряду і його кабінет підзвітні перед законодавчою владою, залежать від довіри парламенту і можуть бути відправлені у відставку при висловленні їм вотуму недовіри. За президентської системи влади президент обирається на встановлений конституцією термін і при звичайних обставинах не може бути відправлений у відставку шляхом винесення йому вотуму недовіри парламентом. Він призначає уряд.
2. Президенти обираються шляхом прямого народного голосування, або через колегію виборників, а прем’єр-міністри обираються парламентами. Однак варто пам’ятати, що процес такого вибору може мати різноманітні форми.
3. Третя фундаментальна відмінність має особливе значення для країн перехідного періоду, які перебувають в процесі побудови демократичних держав. У парламентській системі правління виконавча влада є колективною чи колегіальною, у той час як у президентських системах правління влада є одноособовою, неколегіальною. У суто парламентських системах становище прем’єр-міністра в уряді може сильно відрізнятися, починаючи від величезної переваги до фактичної рівності з іншими міністрами, але при цьому завжди зберігається відносно високий ступінь колегіальності при прийнятті рішень. На противагу цьому, члени уряду в президентських системах влади є лише радниками чи підлеглими президента. Слід зазначити, що найбільш важливі рішення у парламентських системах влади повинні прийматися всім складом кабінету міністрів, а не лише прем’єр-міністром. Навпаки, у президентських системах правління найбільш важливі рішення можуть прийматися президентом за узгодженням, без узгодження, чи навіть усупереч пораді уряду.

Характерна риса президентсько-парламентських систем правління полягає у тому, що як президент, так і парламент мають повноваження по формуванню уряду. У таких системах президент призначає і розпускає кабінет міністрів, а міністри повинні користатися довірою парламенту. Як правило, назва системи вказує, який саме інститут має повноваження по формуванню уряду, наприклад, законодавча асамблея — при парламентської системі правління, президент — при президентської системі правління. У прем’єрсько-президентських системах прем’єр має першість, у той час як президент має значні повноваження. Аналогічно, у президентсько-парламентських системах першість належить президенту, але уряд у той же час залежить від парламенту. Відмітні ознаки президентсько-парламентської системи:

• народні вибори президента;
• президент призначає і розпускає кабінет міністрів;
• уряд повинен користатися довірою парламенту;
• президент має право розпускати парламент чи має законодавчі повноваження, або і те, і інше разом [2, c. 143-144].

Висновки

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов’язують з ім’ям Ш.Л. Монтеск’є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.

Список використаної літератури

1. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.
2. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма «ИНКОС»: Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.
3. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД «Ін Юре», 2006. — 519 с.
4. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.
5. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.