Вступ

Актуальність теми. Проведення «великої» судової реформи в Україні в умовах становлення ринкових відносин вимагає суттєвого оновлення господарського процесуального законодавства шляхом прийняття нового процесуального закону, покликаного забезпечити високий рівень здійснення правосуддя господарськими судами у формі господарського судочинства і захист майнових прав та інтересів учасників господарських відносин.

Було б перебільшенням стверджувати, що на всі питання стосовно вимог, що пред’являються до судових актів у господарському процесі, вже є відповіді в господарському процесуальному чи цивільному процесуальному праві, а тому потреба в подальших дослідженнях їх правового режиму відпала. Стосовно одних і тих самих питань існують різні відповіді, що зумовлено різними концептуальними підходами і поглядами, їх дискусійним характером, відсутністю загальної концепції щодо правомірності судових актів. У процесуальному законі відсутній також чіткий перелік вимог, що пред’являються до судових актів, зокрема, щодо судового рішення, існують суперечності у визначенні поняття і змісту таких вимог, як повнота, визначеність, безумовність судового рішення, а також вимоги щодо судового рішення як процесуального документа стосовно його правової культури і мови викладення.

Зазначена обставина обумовлює актуальність проведення поглиблених теоретичних досліджень різних правових інститутів господарського процесуального права, серед яких помітне місце посідає інститут судових актів. За своїм предметом і поставленими завданнями дисертаційна робота спрямована на розв’язання існуючих у цій сфері проблем і є необхідною і своєчасною як для науки господарського процесуального права, так і для законодавчої та правозастосовної судової практики.

1. Поняття та суть рішень господарського суду

Господарський суд є органом судової влади, який наділений владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального і процесуального права. Свої владні повноваження господарський суд втілює у формі своїх актів – рішень, ухвал, постанов. Рішення й постанови господарських судів приймаються іменем України (ст. 4-5 ГПК України).

Всі господарські суди, які виступають в якості судів першої інстанції, приймають рішення і ухвали. Суди апеляційної і касаційної інстанцій приймають постанови і ухвали.

Рішення господарського суду є важливим судовим актом місцевого господарського суду – суду першої інстанції. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення спору по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково (ст. 82 ГПК України).

У випадках, коли спір сторін не вирішується по суті, господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК України). На відміну від рішення ухвала господарського суду виноситься і з окремих питань, які виникають в період розгляду спору.

Постанови господарського суду приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції – судових рішень господарського суду, які набрали законної сили.

Рішення господарського суду – це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів у суворій відповідності з нормами матеріального і процесуального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги або відмовляє в їх задоволенні повністю або частково.

Значення рішення полягає в тому, що воно припиняє спір про право, оскільки він розглянутий по суті, і закінчує судочинство у справі, воно відновлює законність, порушену однією зі сторін, впорядковує відносини господарського обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згідний з рішенням, зобов’язаний викласти в письмовій формі свою окрему думку, яка додається до справи.

На підставі ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 84 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими на всій її території.

Законодавець наділив господарський суд досить широкими правами, якими він може скористатися, приймаючи рішення. Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов язання; стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Рішення господарського суду складається з чотирьох частин – ступної, описової, мотивувальної і резолютивної.

У вступній частині вказується найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення.

Описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Якщо у справі брали участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

2. Види судових рішень господарських судів

Доцільність і правомірність виокремлення з-поміж судових актів так званих актів правосуддя, до яких відносяться рішення і ухвали господарського суду першої інстанції, постанови і ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій.

Важливу групу судових актів у господарському процесі складають судові інтерпретаційні акти, тобто акти офіційного тлумачення, що приймаються особливими державними органами – органами правосуддя (господарськими судами). До цих актів відносять:

а) ухвали про роз’яснення рішення (ухвали), що виносяться господарським судом відповідно до ст. 89 ГПК України;

б) рекомендаційні роз’яснення Вищого господарського суду України спеціалізованим судам нижчого рівня з питань застосування законодавства щодо вирішення справ господарської юрисдикції;

в) роз’яснення рекомендаційного характеру, які дає Пленум Вищого господарського суду України за результатами узагальнення судової практики з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

г) прийняті раніше постанови Пленуму Верховного Суду України.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Залежно від змісту питань, що вирішуються, на якій стадії провадження вирішуються ці питання та у якій формі, судові рішення поділяються на:

1)   постанови і ухвали;

2)   попередні (поточні), кінцеві та остаточні;

3)   письмові та усні.

Найбільш суттєве практичне значення у класифікації судових рішень мають постанови і ухвали. Постанови приймаються при вирішенні справи по суті. Ухвали постановляються при вирішенні процесуальних питань. В юридичній літературі залежно від вирішення змісту та обсягів вимог постанови і ухвали поділяються на відповідні різновиди. Такий підхід до класифікації судових рішень має велике пізнавальне, теоретичне і прикладне значення, не навести якого неможливо.

Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Роз’яснення рішення, ухвали — засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта.

Суд роз’яснює рішення, ухвалу за заявою:

а) сторони;

б) державного виконавця.

Із заявою про роз’яснення рішення, ухвали можуть також звернутися треті особи, прокурор, який брав участь у справі. Суд не має права роз’яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз’яснюючи рішення, ухвалу, господарський суд не вправі змінювати зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати:

• відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК;
• відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК.

Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз’яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів ст. ст. 84, 86 ГПК щодо змісту рішення, ухвали.

Отже, роз’яснення рішення, ухвали — це викладення рішення ухвали у більш ясній і зрозумілій формі.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. Суд, який видав виконавчий документ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту. Про роз’яснення рішення чи змісту документа або відмову в цьому суд постановляє ухвалу.

Отже, державний виконавець має право на звернення до господарського суду із заявою про роз’яснення рішення, ухвали лише після відкриття виконавчого провадження та в межах цього провадження.

Виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок можливо за заявою сторони, а також третьої особи, прокурора, який брав участь у справі. Суд має право виправити допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки з власної ініціативи.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Арифметичні помилки — це неправильне викладення:

• вихідних даних для розрахунків, які не відповідають наявним у справі доказам;
• результатів арифметичних дій.

Не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосування числових показників, які встановлені законом (наприклад, неправильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процента за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і зборів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 «Про судове рішення» зазначається таке. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про виправлення чи роз’яснення рішення. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.

Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про роз’яснення чи виправлення рішення, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

Згідно зі статтею 89 ГПК роз’яснення чи виправлення рішення здійснюється, зокрема, за заявою сторони. При цьому необхідно враховувати, що у відповідності зі статтями 26 та 27 ГПК правами сторони користуються треті особи, отже, вони також можуть звернутись до господарського суду з відповідною заявою.

Господарським судам слід також мати на увазі, що практично не виключено звернення з заявою про роз’яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення (установа банку, державний виконавець, фінансовий орган, який забезпечує стягнення коштів у доход державного бюджету тощо). У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати з урахуванням характеру припущеної помилки чи описки та їх впливу на можливість виконання рішення.

У п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 р. N 01-8/739 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» зазначено, що запроваджено обов’язок судді роз’яснювати рішення, ухвалу за заявою сторони чи державного виконавця. Отже, в разі надходження такої заяви суд не може відмовити у роз’ясненні відповідного судового акта, зокрема, за тим мотивом, що такий акт, на думку суду, не потребує роз’яснення.

Частина 2 статті 89 ГПК встановлює, що про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Ухвала про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок підлягає оскарженню відповідно до ст. 106 ГПК України.

Постанова суду — процесуальний акт у судовій справі, який виноситься у справах про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також колегією суддів за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції – судових рішень господарського суду, які набрали законної сили, а також акт, який приймається пленумом Вищого господарського суду України та президією Вищого господарського суду України.

Порядок прийняття постанови і вирішення питань щодо розгляду справи регулюється ст. 47 ГПК. Постанова приймається суддями за результатами обговорення усіх обставин справи більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи. Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується. Підготовку проекту постанови здійснює головуючий колегії суддів або за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії.

 

У п. 23 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» Вищий господарський суд України на запитання, який процесуальний документ має прийматися апеляційним господарським судом за результатами апеляційного провадження у разі залишення позову без розгляду, відповів таке. Відповідно до пункту 3 статті 103 ГПК апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право, зокрема, залишити позов без розгляду повністю або частково. Оскільки згідно з частиною першою статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) приймається постанова, то й у даному разі апеляційною інстанцією має бути прийнято зазначений процесуальний документ з одночасним вирішенням у ньому, зокрема, питання щодо скасування чи зміни судового рішення місцевого господарського суду з відповідної справи.

Частина 2 статті 105 ГПК містить вимоги до змісту постанови апеляційного господарського суду, яка виноситься за наслідками апеляційного перегляду.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвище судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Частина 4 статті 105 ГПК встановлює строк надіслання сторонам у справі постанови апеляційного господарського суду. Ця постанова надсилається протягом п’яти днів з дня її прийняття. Це означає, що протягом цього часу повинен бути виготовлений і розісланий повний текст постанови.

Відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, постанова апеляційного господарського суду надсилається учасникам процесу рекомендованою поштою.

У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.04.2006 р. N 01-8/839 «Про деякі питання, пов’язані з видачею наказів господарськими судами» зазначається, що у судовій практиці мають місце ситуації, за яких до апеляційних господарських судів надходять касаційні скарги (подання) на постанови цих судів, прийнятих за результатами перегляду судових рішень місцевих господарських судів; надсилаючи у зв’язку з цим касаційну скаргу (подання) разом зі справою безпосередньо до Вищого господарського суду України, суди апеляційної інстанції тим самим подеколи унеможливлюють своєчасну видачу місцевим господарським судом стягувачеві наказу на виконання судового рішення. З урахуванням викладеного апеляційним господарським судам необхідно враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 85 ГПК у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією; відповідно до частини третьої статті 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття; частиною першою статті 116 ГПК України передбачено, що наказ господарського суду на виконання судового рішення видається стягувачеві або надсилається йому після набрання цим рішенням законної сили. Отже, господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши постанову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Частина 5 статті 105 ГПК встановлює право на оскарження постанови апеляційного господарського суду в касаційному порядку.

У п. 10 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що коли апеляційний господарський суд з підстав і в порядку, зазначеному у статті 88 ГПК, прийняв додаткову постанову, то таку постанову також може бути оскаржено у касаційному порядку.

Таким чином, виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу, в якій рішення, яке набрало законної сили, звертається до виконання й вирішуються питання, що виникають у зв’язку зі зверненням рішення до виконання та його виконанням.

Обов’язковість судових рішень є найважливішою засадою судочинства. Правосуддя в господарських справах не може вважатися ефективним, якщо судові рішення не виконуватимуться. Недостатньо просто задекларувати принцип обов’язковості судових рішень, нагальною є необхідність передбачити надійний механізм, який би гарантував їх неухильне виконання, оскільки, без належного виконання судове рішення суттєво втрачає свій авторитет і силу превентивного впливу. Крім того, швидке і точне виконання судових рішень — це вагомий компонент у процесі формування впливової судової влади в Україні.

Висновки

Постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Отже, прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог законодавства.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ст. 85 ГПК).

Рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після його прийняття, або вручається їм під розписку (ст. 87 ГПК).

За загальним правилом господарський суд, який прийняв рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у випадках, прямо зазначених у господарському процесуальному законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який прийняв рішення. Способами виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, та виправлення допущених господарським судом помилок є відповідно прийняття додаткового рішення, ухвали та роз’яснення й виправлення рішення, ухвали.

Список використаної літератури

1. Булгакова І. Господарське законодавство України: Посібник/ Ірина Булгакова,; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. — К.: Прецедент, 2006. — 141 с.
2. Вінник О. Господарське право : Курс лекцій/ Оксана Вінник,. — К.: Атіка, 2014. — 622 с.
3. Голяк Л. Господарське право: Навчально-методичний посібник/ Людмила Голяк,; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 194 с.
4. Господарське законодавство України: Станом на 1 червня 2005 року: Збірник нормативно-правових актів. — К.: Істина, 2005. — 352 с.
5. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин: Збірник нормативних актів: Станом на 1 січня 2012 р./ Укл. Микола Камлик,. — К.: Атіка, 2012. — 815 с.
6. Господарське право: Навчальний посібник у схемах і таблицях/ М. Л. Шелухін та ін.; За заг. ред. М. Л. Шелухіна; М-во освіти і науки України, Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. університеті внутрішніх справ. — К.: Центр навчальної літератури, 2011. — 611 с.
7. Кот О.В. Судові акти в господарському процесі: поняття та види / Кот О.В. // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 1 (169).– С. 96-99.
8. Кот О.В. Ухвали суду в господарському процесі / Кот О.В. // Юридична Україна. – 2010. – № 2 – С. 97-101.
9. Кот О.В. До питання щодо законної сили судових актів у господарському процесі / Кот О.В. // Право України. — 2010. – № 4 – С. 299-305.