Вступ

Взаємодія з педагогікою особливо важлива при дослідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидивних злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у процесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

Прикладне використання психологічних знань для підвищення ефективності вирішення професійних завдань реалізується у двох основних напрямках. По-перше, це психологічне забезпечення й (або) супроводження конкретних професійних функцій (діяльності). По-друге, професійно-психологічне удосконалення особистості фахівця, формування та розвиток не лише професійно важливих якостей, але й особистісних диспозицій, що забезпечують орієнтацію і готовність працівника підрозділу швидкого реагування до якісного виконання діяльності.

Основними формами професійно-психологічної підготовки є: психологічна просвіта та систематичне ознайомлення працівників ОВС з інформацією про закономірності функціонування людської психіки в звичайних та екстремальних умовах діяльності, можливі психічні реакції на стрес-фактори службової діяльності, формування навичок ефективної комунікації з людьми. її інтенсифікація має здійснюватися шляхом розробки наукових основ процесу навчання (на широкому міждисциплінарному базисі), створення навчальних програм та автоматизованих навчальних систем, формалізації методів навчання, використання передового педагогічного досвіду.

Професійно-психологічна підготовка працівників повинна здійснюватися за такими напрямками:

— розвиток базових фізичних та психологічних можливостей людини, її структурно-функціональних та системних якостей, що вбирають в себе анатомо-фізіологічний та психофізіологічний рівні;

— соціальний розвиток людини, становлення її системно-структурних якостей як суспільного індивіда, як соціально активної особистості;

— формування світогляду людини, її інтелектуального та емоційно-мотиваційного становлення.

У процесі професійно-психологічної підготовки формується готовність до службової діяльності як системна якість особистості, що є важливою умовою ефективної службової діяльності працівника. 

1. Поняття професійно-психологічної підготовки

Метою психологічної підготовки є: формування у працівників стійкої позитивної мотивації до правоохоронної діяльності; розвиток професійно важливих психологічних якостей; підтримання на високому рівні психологічної готовності до впевненого та ефективного виконання працівниками своїх службових обов´язків відповідно до посади та виду діяльності в типових та екстремальних ситуаціях; зміцнення згуртованості працівників довкола мети професійної діяльності, формування відповідної корпоративної культури в службових колективах; озброєння працівників психологічними вміннями та навичками, необхідними для успішної, безпечної й ефективної професійної діяльності.

Професійно-психологічна підготовка (ППП) — сучасний вид професійної, прикладної, спеціально організованої підготовки працівників правоохоронних органів, що допомагає підготувати їх до подолання психологічних труднощів професійної діяльності і, тим самим, забезпечити успішне розв´язання завдань, що стоять перед ними.

Необхідність професійно-педагогічної підготовки працівників ОВС обумовлена специфікою та особливостями професійної діяльності. Розглянемо особливості діяльності правоохоронних органів.

1. Діяльність працівника органів внутрішніх справ протікає в галузі правових суспільних відносин. Існує жорстка правова регламентація (нормативність) професійної поведінки, прийнятих рішень. Відступ від своїх службових обов´язків, порушення посадових повноважень розглядається як порушення закону. Така регламентація професійної діяльності працівника ОВС відрізняє її від інших професій і накладає відбиток на особистість кожного суб´єкта правоохоронної діяльності.

Ця особливість визначає вимоги як до ділових якостей, професійних знань, умінь та навичок, так і до моральних якостей професіонала.

2. Діяльність правоохоронця передбачає наявність владних повноважень, прав та обов´язків застосовувати владу від імені закону. Найменше відхилення від вимог закону щодо використання владних повноважень може призвести до тяжких наслідків, заподіяти моральну шкоду людині, завдати серйозної психічної травми їй та її близьким, негативно вплинути на авторитет особистості серед оточуючих.

Прийняття рішень у ситуаціях із використанням владних повноважень вимагає від працівника ОВС соціальної зрілості, високої відповідальності, здатності прогнозувати наслідки своїх рішень, емоційної врівноваженості, а також поважного ставлення до людей.

3. Професії правоохоронця властива така особливість, як процесуальна самостійність, персональна відповідальність за прийняті рішення. Незалежність діяльності посадових осіб правоохоронних органів є одним з основних принципів правосуддя, відповідно до якого кожний слідчий, прокурор, суддя й інші посадові особи під час виконання покладених на них обов´язків підпорядковуються тільки закону і не повинні залежати від будь-яких впливів.

Процесуальна самостійність працівника ОВС передбачає високий рівень моралі, відповідальності й емоційної зрілості.

4. Висока емоційність, екстремальність праці, що обумовлюється необхідністю виконання великого обсягу і розмаїтості професійних завдань в умовах гострого дефіциту інформації і часу, активної протидії осіб, що ігнорують правові норми. Нервово-психічні перевантаження також збільшуються у зв´язку з частою зміною умов праці, порушенням звичного режиму добової життєдіяльності, відмовою від відпочинку. Це може призводити до розвитку стійких станів психічної напруженості, емоційних зривів, стресів, появи невротичних реакцій, психосоматичних розладів.

Має місце ще один аспект цієї особливості — наявність небезпеки для життя. З одного боку, є постійна можливість виникнення небезпеки, а з іншого — небезпека може з´явитись раптово. Працівник ОВС, на відміну від представників інших професій, пов´язаний із професійною необхідністю завжди йти назустріч небезпеці. У психологічному плані це може викликати підвищену можливість інстинктивних форм поведінки, ризикованих варіантів дій, звикання до небезпеки, зниження здатності до адекватної оцінки власних можливостей. Зазначені особливості висувають вимоги не тільки до фізичного здоров´я та витривалості правоохоронця, але й до емоційної стабільності, працездатності, стійкості до стресів.

5. Нестандартний, творчий характер діяльності працівників органів внутрішніх справ. Працівнику ОВС доводиться мати справу з різними життєвими ситуаціями, долями людей, які очікують від нього допомоги, творчого підходу у вирішенні проблем, уважного вивчення виниклих правовідносин. Цим визначається необхідність наявності у працівника високого рівня знань, загальної культури та освіченості, інтелектуальних і творчих здібностей.

Крім вищевказаних загальних особливостей діяльності правоохоронців, необхідно зазначити, що у зв´язку зі змінами та нестабільністю в сьогоднішньому суспільстві їй властиві постійні зміни умов діяльності і характеру об´єктивних впливів на психічний стан працівників. Це потребує певної гнучкості поведінки, високих адаптивних здібностей.

6. Серед загальних особливостей діяльності працівників ОВС виділяють також характеристики, що визначають специфіку ділового спілкування, комунікативний аспект їхньої діяльності. Всі працівники ОВС, незалежно від їх службового становища, щодня зустрічаються з представниками різних категорій населення з приводу різних причин (прийом та розгляд скарг і заяв, розбір порушень громадського порядку, вчинення правопорушень та злочинів), що визначає широту й різноплановість їх комунікацій. Більш того, коло спілкування правоохоронців не має чітких меж. У психологічному плані це означає, що діяльність працівників міліції повинна бути гнучкою, нестандартною, творчою.

Реалізація комунікативного аспекту діяльності передбачає формування та розвиток таких якостей, як: уміння встановлювати та підтримувати психологічний контакт; уміння розуміти внутрішній світ співрозмовника, його особливості, мотиви, психічні стани; уміння слухати, співчувати (емпатія), володіти вербальними та невербальними засобами спілкування; уміння зберігати самоконтроль, володіти широким спектром стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, організаційних якостей.

Викладені вище особливості професійної діяльності, які можуть негативно позначатись як на якості виконання службових обов´язків, так і на особистості працівника ОВС в цілому, необхідно враховувати під час професійно-психологічної підготовки. 

2. Організація професіонально-психологічної підготовки в правоохоронних органах

Головним завданням професійно-психологічної підготовки є забезпечення ефективності професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ на основі використання психологічних засобів, методів, технік і технологій; підвищення професійно-психологічного потенціалу окремого працівника ОВС та підрозділу в цілому за рахунок максимального використання та врахування індивідуально-психологічних особливостей і психологічних ресурсів працівників ОВС.

Професійно-психологічна підготовка має на меті:

— формування та розвиток у працівників органів внутрішніх справ стійкої психологічної установки на захист інтересів народу України від протиправних посягань;

— спрямування спеціальної мотивації працівників ОВС на самовіддані дії під час вирішення покладених на них службових завдань, досягнення розуміння державної необхідності їх безперечного вирішення;

— формування ціннісних орієнтацій на несилове вирішення службових завдань, з використанням зброї лише в правомірних випадках, на професійно досконале, таке, що відповідає вимогам цивілізованого, правового суспільства, вирішення службових завдань;

— згуртування колективів служб та підрозділів ОВС, розвиток між ними дружби, взаємопідтримки, здорових взаємовідносин;

— формування психологічної стійкості, здатності безпомилкового, максимально ефективного вирішення професійних завдань в умовах граничного внутрішнього напруження, уміння володіти собою, не допускаючи зривів у поведінці;

— розвиток професійно важливих психологічних якостей, що є необхідними для успішних дій у складних, напружених та небезпечних обставинах: пильності, мобілізованості, зібраності, спостережливості, оперативності і точності мислення, інтуїції, сміливості, витривалості, цілеспрямованості, наполегливості, активності, обачності тощо;

— розвиток професійно-психологічних умінь та навичок психологічного аналізу обстановки, складання психологічного портрета громадянина, психологічного впливу, психологічної спостережливості, психологічно умілого ведення переговорів.

Основними завданнями професійно-психологічної підготовки є:

— озброєння професіоналів правоохоронних органів приклад¬ними психологічними знаннями, що є необхідними для осмислених дій у психологічно насичених умовах вирішення завдань;

— формування професійно-психологічних умінь та навичок (аналітико-психологічних, техніко-психологічних і тактико- психологічних);

— розвиток психологічних якостей (здібностей), що є важливими для успішного здійснення професійної діяльності;

— підвищення професійно-психологічної стійкості;

— відпрацювання професійних умінь та навичок через створення умов, максимально наближених до реальних службових, оперативно-службових і службово-бойових, що забезпечує їх закріплення і розвиток;

— розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості, що виражається в постійній увазі, прагненні, звичці до виявлення й урахування психологічних аспектів під час виконання будь-яких професійних дій.

Ці завдання визначають й основний зміст професійно- психологічної підготовки. Основа психолого-педагогічної концепції — її акцент на прикладне навчання, формування не тільки знань із психології, а й практичне навчання щодо їх застосування, розвиток професійних та особистісних якостей.

Професійно-психологічна підготовка працівника ОВС до професійної діяльності розпочинається під час навчання у вищому навчальному закладі. Вона може здійснюватись як під час аудиторних занять, так і під час позааудиторної діяльності (факультативи, гуртки, ознайомча практика, стажування на посаді).

Професійно-психологічна підготовленість працівників правоохоронних органів формується й підвищується у процесі всієї служби. Професійно-психологічна підготовка носить переважно практичний характер. Особливо значною є практична спрямованість професійно-психологічної підготовки під час її проведення безпосередньо у підрозділах ОВС, під час службової діяльності й виходячи з її конкретних потреб.

Отже, професійно-психологічну підготовку можна розглядати як комплекс взаємопов´язаних заходів, спрямованих на формування та розвиток професійно важливих психологічних знань, умінь, психологічних якостей та станів працівника органів внутрішніх справ для більш ефективного виконання професійної діяльності.

Останнім часом професійно-психологічній підготовці працівників ОВС приділяється значна увага і розробляється відповідна система її реалізації. Під системою професійно-психологічної підготовки працівників системи ОВС України слід розуміти сукупну узгоджену діяльність спеціальних підрозділів психологічного забезпечення, науково-дослідних установ, навчальних закладів, практичних органів та внутрішніх військ МВС України, що спрямована на підвищення ефективності їх оперативно-службової діяльності та боєздатності шляхом цілеспрямованого використання науково обґрунтованих форм, методів і засобів професійної психології. 

3. Педагогіка в практиці діяльності правоохоронних органів за кордоном. Юридична освіта за кордоном

Однією з основних тенденцій розвитку людського суспільства виступає створення такого суспільства, яке в першу чергу буде засновано на законі. Держава, в якому кожному гарантується безпека, їх права, свободи, можливість задовольнити потреби, самореалізації і самоствердження людини в суспільстві для побудови ідеалу державного устрою.

Розвиток людського суспільства знаходиться на такому рівні, коли тільки масове використання технологій, що розвиваються на практиці визначає силу даної держави. Щоб з успіхом рухатися до кращого майбутнього, жити цивілізовано, працювати успішніше, досягати більшого, необхідно повсюдно використовувати інтенсивні сучасні технології в будь-який, в тому числі і правоохоронної діяльності, як на державному, так і на місцевому рівні, в роботі кожного органу і окремого співробітника. Це стосується насамперед до всіх існуючих досягнень педагогічної науки, розроблених нею технологій і використання їх на практиці. [1]

На сьогоднішній день правова сфера набуває пріоритетного значення, це в основному пов’язано зі зростанням рівня злочинності, що стали одним з найбільш небезпечних перешкоди розвитку суспільства. Створення справедливого суспільства, заснованого на законі, є глобальним завданням держави і суспільства. Перше враження при вивченні зарубіжного досвіду є відкриття чогось нового, яка збігається з нашим досвідом, що викликає інтерес до їх вивчення і оцінки. Друге — величезна кількість різних підходів. Такий інтерес посилюється, коли виявляється що дану розмаїтість є не тільки в досвіді різних країн, але і в одній всередині кожної країни окремо. [2]

В Україні вже давно робляться зусилля для становлення його як повноправного члена світової спільноти. Перехід нашого суспільства до нових соціально-економічних відносин супроводжуються труднощами, кризовими явищами в багатьох сферах життя людей, різким загостренням кримінальної обстановки в країні, а разом з цим — значним ускладненням змісту, форм і методів діяльності правоохоронних органів. У правоохоронних органах різних країн існує різні підходи і концепції їх діяльності.

У кожній окремій країні є свої аспекти в педагогіці і практиці діяльності правоохоронних органів в літературі їх зазвичай групують на чотири моделі.

1. Модель поліція «політиків-спостерігачів». Характеризується політичної корумпованістю, служінням політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивності, неформальним ставленням між співробітниками. Поліцейські органи в даній моделі знаходяться під пресом критики громадськості, мають негативний імідж серед суспільства.
2. Модель поліція «юристів-професіоналів». Велике значення влади права, порядку, а не політичних уподобань. Від поліцейських потрібно не відданість конкретній особі у владних структурах, а професіоналізм, почуття відповідальності і компетентність. Їх робота носять чисто адміністративний, вузько і сухо правовий характер. [3]

Поведінка співробітника регламентовано, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (розкритих злочинів, кількість арештів, штрафів). З спостерігача він перетворився в соціального солдата, холодного, формально справедливого, підприємливого, безпристрасного, але не корумпованого.

3. Модель поліція «служіння громадськості». Органи повинні займати не реактивну позицію, а активну, займаючись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджаючи злочинів через рішення проблем громадян і просування програм самообслуговування в сфері забезпечення безпеки.

Фігура поліцейського стає вже не солдатом, чи не спостерігачем, а учителем, відіграє не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе значення прихильники цієї моделі надають освіти, етичним стандартам і вихованню.

У ряді держав Заходу в 1970-1990 роки застосування цієї моделі дала позитивний результат. Так, Інститут Геллапа, з’ясовуючи в лютому 1994 року думка громадськості про чесність і дотримання етичних стандартів представниками різних професій, виявив таку пріоритетність: 1 місце фармакологи 61%, 2 місце священики 54%, 3 місце дантисти 51%, 4 викладачі 50%, поліцейські виявилися на почесному п’ятому місці 46%. Причому рівень довіри і поваги до поліцейських виріс з 1977 року на 7%.

Нова модель позитивно впливає на атмосферу в самих правоохоронних органах, тому що супроводжувалася постановкою нових завдань, використанням нового змісту методів виховання і навчання, більш гуманну і демократичну.

У колективах створюється атмосфера відкритості, взаємної відповідальності, загальних зусиль, довіри, взаємодопомоги, групових обговорень шляхів поліпшення роботи.

4. Модель «раціоналістична». За цією моделлю співробітник стає аналітиком, який досліджує суспільство і що пропонує вирішення проблем забезпечення правопорядку, законності та боротьби зі злочинністю. Дана модель опрацьовується і поки повністю не використовується, але розглядається як перспективна. [5]

Якщо оцінювати практику української правоохоронної системи то вона скоріше ближче до першої та другої з моделі з переважанням елементів другої, хоча ці пропорції відчувають зрушення в окремі моменти діяльності держави.

В процесі вдосконалення діяльності російських правоохоронних органів існує дефіцит нових підходів, а окремі важливі ідеї не розвиваються. В ідеалі необхідно перейти до третьої моделі, але відразу до неї перейти дуже складно. Ухвалення третьої моделі в майбутньому вже сьогодні вимагає реалізації всіх можливостей юридичної педагогіки для вдосконалення юридичної освіти і системи роботи з кадрами у всіх і в кожному правоохоронному органі, бо тільки культурні, морально виховані, освічені й демократично навчені кадри юристів можуть створити ґрунт, що забезпечує реальний перехід в моделі соціального обслуговування. Тому вся система педагогічної роботи сьогодні не повинна зводитися до «лікуванню болячок», а утримувати все прогресивне, що наближає бажане майбутнє.

Використання поліцією можливостей педагогіки при вирішенні правоохоронних завдань. У згоді з затверджуваним в розвинених країнах підходом поліція — орган з надання масових соціальних послуг, — об’єктивно розширюється коло педагогічних задач і потреба в їх якісного вирішення. Так, в Канаді основне завдання яка, варто перед поліцією є організація роботи з національними меншинами.

У країнах Західної і Північної Європи — взаємодія поліції і емігрантів. Загальним педагогічним напрямком діяльності країн Заходу є взаємодія з населенням, що знаходить вираз у самих різних формах і змісті. Тому, зокрема в останні 20 років в США, а потім в інших країнах, в поліції з’явилися спеціальні служби, які умовно називаються громадської поліцією, відповідальної за виховання законослухняних громадян, що надають, в свою чергу, посилену підтримку поліції в виконання поставлених перед ними завданнями . [6]

З метою більш тісної взаємодії з громадянами, пропагандистськими заходами створений позитивний образ ініціатив громадян, іменованих «сусідським наглядом». Громадяни тримають в полі зору власність, розташовану в своєму районі (барах, на роботі, на фермі, лікарнях, в кафе і ін.), Виявляють підозрілих людей і дивні транспортні засоби та передають інформацію про них в поліцію. [7]

Поліція в розвинених країн стоїть на позиції співпраці з різними верствами населення, включаючи людей похилого віку і дітей. Проводиться робота з населенням для розуміння ролі поліції як захисниці інтересів населення.

У зарубіжних країнах проводиться робота з ресоціалізації засуджених. Як засоби досягнення цієї мети встановлюється сприятливі умови, добровільне лікування від алкоголізму і наркоманії, професійної підготовки, соціально-психологічний тренінг, дозвілля, спорт праці, отримання освіти, релігійно-моральне виховання, праці та ін. 

Висновки

Таким чином, в сучасному суспільстві існують чотири основні моделі правоохоронних органів. Кожна з них відображає ступінь розвитку суспільства. Звичайно, не можна ідеалізувати правоохоронні органи, дані моделі діють в тому чи іншому симбіозі в різних країнах. У чистому практичному вигляді вона не існує.

У поліції багатьох зарубіжних країн проводяться відповідні роботи по підвищенню довіри суспільства до правоохоронних органів. Також здійснюється співпраця з громадянами, іменований «сусідським наглядом». Громадяни виявляють підозрілих людей, транспорт який був виявлений в їхньому районі і передають інформацію про це поліцію. Крім цього також здійснюється робота з ресоціалізації засуджених. Встановлюються сприятливі умови праці, професійна підготовка, виховна робота, лікування від алкогольної та наркотичної залежності і т.д. Особи звільнені забезпечуються роботою і тимчасовому житлом, у випадку необхідності здійснення їх надання. В кінцевому підсумку всі країни прагнуть до створення правоохоронній системі в якій будуть захищені всі сфери суспільного життя суспільства. 

Список використаної літератури

1. Демиденко Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл.. — Х. : Консум, 2004. — 431с.
2. Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вищ. навч. закл. і ф-тів / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Г.Г. Демиденко (уклад.та заг.ред.). — 3.вид., доп. і змін. — Х. : Право, 2005. — 910с.
3. Кормич А. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2003. — 336с.
4. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб. / Нац. академія внутрішніх справ України. — К. : Атіка, 2004. — 223с.
5. Музика І. Історія вчень про державу і право: Метод. матеріали і рек. для студ. Вищої шк. права / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вища школа права. — К. : Видавництво Вищої школи права при Ін-ті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. — 86с.
6. Орленко В. Історія вчень про державу та право: посібник для підготовки до іспитів. — К. : Видавець Паливода А. В., 2007. — 204с.
7. Санжаров С. Історія вчень про державу і право: Від найдавніших часів до початку ХІХ століття: навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ : СНУ ім. В.Даля, 2008. — 148c.
8. Соловйова В. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб. для навч. закл.. — Донецьк : Юго-Восток, 2005. — 170с.
9. Трофанчук Г. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Університет економіки та права «КРОК». — К. : Магістр — ХХІ сторіччя, 2005. — 254с.
10. Шульженко Ф. Історія вчень про державу і право: Курс лекцій / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К. : Юрінком Інтер, 1997. — 191с.