referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Внесок А.Сміта у класичну політичну економію

Вступ. Розвиток науки економічної думки, як окремої галузі економічної науки нерозривно пов’язаний з англійською класичною школою політичної економії, засновником якої є А. Сміт. Саме у рамках даної наукової течії фінанси вперше отримують своє теоретичне обґрунтування, що здійснило переворот у європейській економічній та юридичній науках, означило орієнтири їх подальшого розвитку. Висвітлені А. Смітом положення здійснили вагомий вплив і на формування вітчизняної фінансово-правової думки кінця XVIII — початку XIX ст., що знайшло своє відображення у працях С. Ю. Десницького, М. І. Тургенева та цілого ряду інших авторів.

Адам Сміт був «завершуючим» економістом мануфактурного періоду розвитку капіталізму, з іншого боку, його наукова діяльність являє собою частину великої культурної спадщини для усіх майбутніх поколінь. Він почасти створив, почасти закріпив та упорядкував саму термінологічну систему економічної науки та її методологію. Актуалізація невичерпного потенціалу головної праці Адама Сміта в контексті сучасних економічних реалій і застосування його до вирішення завдань сьогодення є проблемою, розуміння якої лежить на перехресті науки та життя геніального «шотландського мудреця».

У 1776 році А. Смітом публікується його фундаментальна праця «Дослідження про природу і причини багатства народів», п’ята книга якої присвячена вченню про фінанси. Ця книга складалася із трьох глав: 1) про державні витрати; 2) про державні доходи; 3) про державні борги. При цьому державні витрати розподіляються А. Смітом на дві великі групи. До першої групи він відносить витрати, що мають загальне значення (оборона, утримання державної влади) і які можуть бути погашені за рахунок суспільного доходу. До другої групи вчений зараховує витрати на здійснення правосуддя, а також пов’язані з освітньою, соціальною та іншою діяльністю. На його думку, ці витрати повинні покриватись за рахунок мита державою. Установи, які здійснюють відповідну державну діяльність, повинні утримуватись за рахунок над-ходжень від державних зборів за надані послуги.

В результаті запропонованого розподілу державних витрат, А. Сміт обґрунтовував положення про розподіл державних і місцевих фінансів. Він вважав, що місцеві витрати, спрямовані на утримання місцевих органів управління, повинні покриватись за рахунок місцевих доходів і не повинні перекладатись на загальні суспільні доходи. Вчений вбачав несправедливість у тому, що все суспільство несе витрати, які приносять користь лише окремій його частині [4, с. 116].

А. Сміт приділив особливу увагу проблемам раціоналізації оподаткування. Зокрема, він сформулював правила стягнення податків з населення, які полягають у такому. По-перше, всі піддані держави зобов’язані платити податки відповідно до своїх здібностей і сил. По-друге, розмір податку і терміни його сплати мають бути заздалегідь і точно визначені. По-третє, кожен податок має справлятися у той час або у той спосіб, який зручніший платникові. По-четверте, організація справляння податків повинна забезпечувати мінімальні витрати на їх збирання [5, с. 516—518]. В загальному, ці правила визначалися головними цілями капіталістичного підприємництва того періоду, а саме — усунення феодальних підвалин організації оподаткування, що забезпечувало б стимулювання накопичення капіталу для прискорення економічного розвитку.

Дані концептуальні положення відіграли визначальну роль також і у подальшій розробці фінансово-правової проблематики та формуванні науки фінансового права. Слід погодитись із твердженням К. С. Бєльського, що, формуючи правила стягнення податків з населення, А. Сміт тим самим поставив питання про необхідність юридичної регламентації фінансових, зокрема, податкових правовідносин, оскільки інструментом забезпечення реалізації цих правил може бути лише належне фінансово-правове регулювання [2, с. 40]. Завдяки А. Сміту були створені передумови для майбутнього становлення науки фінансового права як самостійної галузі знань.

Саме в період другої половини XIX — початку XX сторіччя вітчизняними дослідниками історії фінансової науки був дуже високо оцінений вплив ідей А. Сміта на науку і практику Російської імперії. Як відзначив професор Київського університету, пізніше — міністр фінансів Російської імперії М. X. Бунге, вчення А. Сміта наділене особливим характером, оскільки його мета — звільнити економіку від монополій та утисків. Тому реформи, що здійснювались на основі теоретичної системи

А.      Сміта, вимагали вивчення дійсності, усвідомлення суспільством їх необхідності і строгої обачності при запровадженні з боку самих реформа-торів. Майже всі великі європейські країни, продовжував думку М. X. Бунге, можуть вказати на діячів, вихованих школою А. Сміта: Росія може назвати міністрів Сперанського та Гур’єва; Німеччина — Л. Штейна, Франція — де Мольєна. Але ніде не був підготовлений в такій мірі ґрунт для реформ в дусі вчення А. Сміта, як в Англії, яка висунула ряд чудових державних діячів-реформаторів [3, с. 35—36].

Таку ж оцінку надав інший видатний вітчизняний вчений, академік Російської академії наук І. І. Янжул, підкреслюючи, що саме у поглядах

А.      Сміта на фінансові питання була подолана однобічність попередніх вчень меркантилістів та фізіократів щодо джерел національного багатства. І. І. Янжул вбачав головну заслугу А. Сміта у зміні ролі фінансової науки щодо практики. І хоча, за образним виразом В. П. Безобразова, у сучасній йому Російській імперії «… дух науки проникав у законодавство і державне господарство випадковими проблисками…» [1,с. 24], все ж виключне значення практики, яка цілком панувала у фінансовому господарстві, було порушене. На думку І. І. Янжула, саме завдяки А. Сміту наукові начала стали законодавцями практики [2, с. 53].

Знаковість впливу вчення А. Сміта на подальше становлення фінансово-правової науки відзначав професор фінансового права Московського університету І. X. Озеров, який з даного приводу писав: «Своєю працею «Багатство народів» Адам Сміт відкрив нову епоху у фінансовій науці. До виникнення класичної політекономії оточуюча дійсність чинила сильний вплив на зміст фінансової науки. Наприклад, домени, що довго відігравали значну роль в бюджетах, і у фінансової науки займали левову частку уваги. Фінансова наука часто лише описувала існуюче і давала рецепти на ті чи інші випадки. Класична школа політичної економії А. Сміта та його учня Д. Рікардо теоретизувала фінансову науку. Вона мала своєю місією відновити природний порядок шляхом знищення пут та перепон, які затримували економічне життя; звідси вчення про справедливі системи оподаткування» [2].

Професор Київського та Варшавського університетів Г. Ф. Симоненко вважав А. Сміта батьком не лише політичної економії, а й фінансової науки. Характеризуючи причини включення А. Смітом та його послідовниками вчення про державні фінанси до складу політичної економії, Г. Ф. Симоненко вважав, що це зумовлено неоднорідністю народного господарства. Він стверджував: «В А. Сміта вчення про державні фінанси, або фінансова наука не відокремлювались від вчення про народне господарство, тобто політичної економії. Воно становило не більше, ніж частину останньої… В своїй знаменитій праці А. Сміт заклав перші основи і науки про народне господарство, і науки про державне господарство або про фінанси, яка лише пізніше відокремилась від першої і утворила окрему науку» [7, с. 150—152].

Висновки. Таким чином, невід’ємною складовою фундаментальної теорії політичної економії А. Сміта є фінансові концепції, які відіграли визначальну роль у становленні вітчизняної науки фінансового права кінця XVIII ст. та на протязі всього XIX ст. Саме під впливом даних ідей вітчизняна фінансово-правова думка набула наукової форми і вперше в історії власного становлення стала джерелом та теоретичною базою вироблення засад державної фінансової політики.

Адам Сміт близько підійшов до матеріалістичного розуміння історії, шукаючи причини найважливіших історичних подій у розвитку господарства. Але навіть ця широта здавалася йому недостатньою. Він мріяв створити глобальну, всезагальну теорію людини та суспільства. Його геніальна книга, завершуючи аналіз мануфактурного періоду розвитку капіталізму і висвітливши певні перспективи його машинного періоду, містить у собі прозріння щодо віддаленого майбутнього, в якому, за діалектикою, фундамент його системи — розділення праці — буде скасовано. Він пише: «З розвитком розділення праці заняття переважної більшості тих, хто живе своєю працею, тобто основної маси народу, зводиться до дуже невеликого числа простих операцій, частіше всього до однієї або двох… Його вправність і уміння в його спеціальній професії представляються, таким чином, придбаними за рахунок його розумових, соціальних та воєнних якостей. Але в будь-якому розвинутому цивілізованому суспільстві у такий саме стан мають впадати трудящі бідняки, тобто головна маса народу, якщо тільки уряд не прикладає зусиль для попередження цього» [6, с. 556-557]. Несподівана думка для прихильника laissez faire. «Природний хід речей» все ж таки має корегуватися державою для запобігання небезпечних наслідків розділення праці — таке попередження виказав Сміт на майбутнє.

«Природа та причини багатства народів» з часом не залишаються незмінними. Вичерпавши себе, розділення праці зійде з історичної арени, поступившись місцем переміні праці з відповідними соціально-економічними наслідками, що вимагатиме створення нової системи політичної економії з тією ж науковою чесністю та сміливістю, яку у свій час виявив Адам Сміт. 
Список використаної літератури

  1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
  2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
  3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В’ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
  4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
  5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
  6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
  7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
  8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
  9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
  10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
  11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.