Формою педагогічної взаємодії і у процесі навчання, і у вихованні є спілкування — вербальний або невербальний контакт. Спілкування — процес обміну між людьми певними результатами їхньої психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування є основою науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи та одним із найголовніших аспектів його професіоналізму і педагогічної майстерності.

Ефективність педагогічної взаємодії на навчальних заняттях залежить від безлічі факторів (успішного визначення цілей спільної діяльності, відповідності педагогічної тактики конкретного завдання даної взаємодії, активності самих студентів і т.д.). Серед них важливу роль відіграє чинник оптимального вибору методів навчання, реалізація яких в конкретних умовах освітнього закладу дає високий рівень якості підготовки студентів. В останні роки вивчаються педагогічні можливості методів активного навчання (проблемні лекції, групові дискусії, аналіз конкретних ситуацій, динамічні пари, конференції, рольові та ділові ігри, відео метод, мультимедіа і т.д.), які поряд з традиційними (пояснення, розповідь, робота з підручником, бесіда, показ і т.д.), сприяють підвищенню інтенсифікації, ефективності, якості та результативності процесу навчання у вузі.

Значення професійно-педагогічного спілкування викладача зі студентами:

1)        Педагогічне спілкування є засобом реалізації мети, змісту і прийомів педагогічних впливів, які спрямовані на розвиток особистості студента як майбутнього фахівця.

2)        Завдяки педагогічному спілкуванню викладач постає персоніфікованим посередником між драмою наукових ідей і студентом.

3)        Через експресивний бік педагогічного спілкування викладач «заражає» студентів своїм ставленням до науки, викликає у них живий інтерес до неї. Ось чому майстерність педагогічного спілкування є одним з найголовніших аспектів професіоналізму викладача.

4)        Викладач своїм прикладом пропонує студентам культурну норму взаємин і спілкування і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативну компетентність, необхідну для вирішення завдань професійно-педагогічної діяльності: вміння чути і розуміти іншу людину, висловлювати свої думки і почуття, регулювати емоційну напругу у взаємодії з іншою людиною, діяти відповідно до розуміння події та ін. У цьому виховне значення педагогічного спілкування.

5)        Професійно-педагогічне спілкування сприяє передачі громадянських, національних, професійних і моральних цінностей. Воно формує духовний світ студента і презентує модель його майбутньої професійної поведінки, є сферою реалізації викладачем своїх сутнісних сил через процес персоналізації, «транслювання» свого «Я» на особистість студента. Спілкування з викладачем допомагає студентові самоствердитися в нових соціальних ролях «студента» і «майбутнього фахівця». Воно сприяє формуванню соціально-професійного аспекту «Я-концепції», коригує самооцінку та визначає перспективи особистісного зростання студента в навчально-професійній сфері. Завдяки педагогічному спілкуванню у студентів з’являються мотиви професійної самоосвіти й самовиховання.

Сенс педагогічної підтримки не тільки в тому, щоб допомагати долати труднощі, ліквідувати проблеми, але і в тому, щоб допомогти студентам усвідомити причини труднощів та знайти ефективні способи вирішити проблеми кожному студенту.

Педагогічної підтримки різного спрямування і різної форми потребують більше половини студентів нового набору. Причини труднощі полягають у тому, що:

• по-перше, до 10% студентів починають навчальний рік зі слабкою мотивацією до навчання, невпевненістю у правильності вибору професії;
• по-друге, частина студентів (4-5%) відчувають проблеми у спілкуванні та взаємодії з іншими студентами і викладачами;
• по-третє, є студенти (7-8%) з відсутністю досвіду чіткого підпорядкування своїх інтересів і бажань установленим правилам, режиму, вимогам; неадекватною реакцією на будь-які зауваження; такі, що виявляють упертість; занадто хвилюються, хворобливо переживають невдачі тощо;
• по-четверте, серед студентів є самовпевнені, із завищеною самооцінкою, які звичайні зауваження сприймають як джерело загрози їх особистості — до 5%;
• по-п’яте, низький рівень розвитку самодіяльності, самостійності, відповідальності за свої дії, що ґрунтується на невмінні здійснювати самоконтроль і самооцінку — до 10% студентів.

Успішність впливу викладача на студента, як гарантії їх подальшої ефективної взаємодії, ми пов’язуємо з такими умовами:

—          авторитет викладача;

—          злагода, готовність студента приймати допомогу і підтримку з приводу своїх проблем;

—          опора викладача і студента на наявні і потенційні сили і можливості останнього, віра в них;

—          пріоритет студента у вирішенні власних проблем;

—          рефлексивно-аналітичний підхід до процесу і результату навчально-виховного процесу.

Науково-обґрунтовано й експериментально доведено, що важливим аспектом забезпечення ефективної взаємодії у системі « викладач-студент» є мета навчання, її чітке усвідомлення студентами у всьому різноманітті її змісту. Одним із критеріїв такого усвідомлення ми називаємо сформованість у студента, як суб’єкта навчального процесу, якості. «Самоактивність пов’язана з явищем особистісного сенсу. Вона розкривається людині через співвіднесення з реальністю свого життя, значень предметів і явищ, цінностей, цілей діяльності. Завдяки такому співвіднесенню людина приходить до усвідомлення особистісної значущості сенсу певних явищ, предметів, соціальних цінностей тощо».

Запровадження в сучасній українській вищій школі кредитно-трансферної системи навчання, безумовно, дозволяє розширити горизонти професійного розвитку студентів, сприяє диференціації їх навчальних цілей, які в умовах системи мають, за висловом В. Нагаєва, «двоярусну спрямованість»: «З одного боку, вони орієнтовані на організацію пізнавальної діяльності, а з іншого — на виявлення результативності навчання. Цим відкривається перспектива реального використання результатів власної пізнавальної діяльності, що стимулює формування мотивації навчання».

Таким чином, ми виходимо на формування у юнаків і дівчат однієї з найактуальніших, на наш погляд, ознак людини освіченої — прагнення відійти від інтуїтивізму, примітивізму у сприйнятті світу, базувати свій світогляд на досягненнях загальнолюдської наукової думки, залишаючись, при цьому, суб’єктом критичного мислення.

Серед потенційно конфліктогенних педагогічних ситуацій можна виділити наступні:

■         ситуації (або конфлікти) діяльності, що виникають з приводу невиконання студентом навчальних завдань, успішності;

■         ситуації (або конфлікти) поведінки (вчинків), що виникають з приводу порушення встановлених правил, норм, угод тощо;

■         ситуації (або конфлікти) відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин викладачів і студентів, у сфері спілкування.