1. Управлінські кадри та їх структура.

2. Концепції сучасного управління.

3. Результати діяльності організацій.

Список використаної літератури.

1. Управлінські кадри та їх структура

Управління підприємством — процес, в основі якого лежить вплив на колектив підприємство та всі сторони його діяльності з метою отримання максимальних результатів. Такий вплив на кожному підприємстві та організації виконують управлінські кадри. А отже, ефективний процес управління на підприємстві обумовлює результативність діяльності всього підприємства. Але процес управління виконують люди, а отже ефективність процесу управління залежить від ефективності діяльності управлінського персоналу підприємства, яка в свою чергу складається з ефективності діяльності окремих груп працівників та груп працівників різного рівня освіти, кваліфікації, тощо.

Вимоги до їх професійної компетенції можна умовно розділити на дві групи. Першу складають знання та вміння (мистецтво) виконувати професійну роботу в такій спеціальності як менеджмент. Вони складаються з:

— вміння обґрунтовувати та приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність та невизначеність;

— високу інформованість — "інформація — це знання" — з питань розвитку галузі, в якій працює підприємство: стан досліджень, техніки, технології, конкуренція, динаміка попиту та продукцію, тощо;

— знайомство з досвідом менеджменту на інших підприємствах та в інших галузях;

— здатність управляти ресурсами, планувати та прогнозувати роботу підприємства, володіти засобами підвищення ефективності управління;

— вміння використовувати сучасну інформаційну технологію, засоби комунікації та зв'язку;

— вміння відбирати методи та засоби досягнення найкращих результатів виробничої господарської діяльності при найменших фінансових, енергетичних та трудових затратах;

— наявність спеціальних знань в галузі організації та управління виробництвом (теоретичних основ, передових сучасних методів та форм, рекомендацій сучасної вітчизняної та закордонної науки управління), а також вміння використовувати їх у своїй практичній діяльності;

— вміння раціонально підбирати та розташовувати кадри;

— вміння мобілізувати колектив на вирішення поставлених завдань;

— здатність та вміння підтримувати дисципліну та відстоювати інтереси справи;

— вміння доцільно планувати роботу апарату управління;

— розподіляти права, повноваження та відповідальність серед підлеглих;

— координувати діяльність всіх служб та підрозділів як єдиної системи управління організацією;

— вміння планувати та організовувати особисту діяльність, поєдувати у ній основні принципи управління, використовувати в залежності від ситуації найбільш доцільні та ефективні методи та стиль роботи;

— вміння проявляти високу вимогливість до себе та підлеглих;

— конкретність та чіткість у вирішенні оперативних питань та повсякденних справ;

— враховувати та контролювати результати своєї дільності та роботи колективу;

— стимулювати працівників брати на себе відповідальність у виконання своїх рішень.

Ці та багато інших знань та вмінь набуваються в процесі вивчення управлінської науки, її законів, принципів, методів, засобів роботи з інформацією. Менеджер, який працює професійно, обов'язково використовує ті досягнення науки в галузі процесів, методів, форм управлінської діяльності, які підвищують ефективність господарювання.

Друга група вимог до професійної компетенції менеджерів пов'язана зі здатністю працювати з людьми та управляти собою. В процесі виконання своїх функцій менеджери вступають у взаємодію з широким колом осіб — колегами, підлеглими, керівниками , вищіми адміністраторами, акціонерами, постачальниками, тощо. Щоб працювати з людьми, що настільки відрізняються одне від одного, менеджер повинні мати багато специфічних особистих якостей, які підсилюють довіру та повагу з боку тих, з ким вони вступають в контакт. Це, насамперед:

— високе почуття обов'язку та відданості справі;

— чесність у відносинах з людьми та довіра до партнерів;

— поважливе відношення та піклування про людей, не зважаючи на їх положення в ієрархії підприємства;

— здатність швидко востанавлювати свої фізичні та душеві сили та критично оцінювати свою діяльність.

Аналізуючи вище наведене, слід відмітити, що в господарській діяльності менеджери завжди шукають організаційні структури, які можуть забезпечити рішення частіш за все двох задач. Перша – створити умови для виробництва і швидкої доставки високоякісної продукції і послуг при одночасно підвищеному рівні ефективності роботи. Друга – забезпечити розробку, освоєння і доставку на ринок нових видів товарів. Створюючи такі структури, керівники підприємства повинні подолати деякі перешкоди: функціональні бар’єри, що створюються внаслідок розподілу обов’язків; неприйнятні масштаби; надмірна кількість робітників функціональних служб і рівнів управління.

2. Концепції сучасного управління

На всіх етапах становлення і розвитку України як самостійної держави, питання управління знаходилися і знаходяться в центрі уваги. Управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації. Ці чотири функції управління вимагають прийняття рішень і для усіх необхідна комунікація, обмін інформацією, щоб одержати інформацію для ухвалення правильного рішення і зробити це рішення зрозумілим для інших членів організації.

Управління людськими ресурсами це цілеспрямована діяльність керівного складу організації, а також керівників і спеціалістів підрозділів системи управління, яка включає розробку концепції, стратегій кадрової політики, принципів і методів управління людськими ресурсами. Це системний, планомірно організований вплив через мережу взаємопов'язаних організаційних, економічних і соціальних заходів, спрямованих на створення умов нормального розвитку і використання потенціалу робочої сили на рівні підприємства. Планування, формування, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів є основним змістом управління персоналом.

Концепція управління людськими ресурсами це система теоретично методологічних поглядів на розуміння та визначення суті, змісту, цілей, завдань, критеріїв, принципів і методів управління персоналом, а також організаційно практичних підходів до формування механізму її реалізації в конкретних умовах функціонування організації. Вона конкретизується через кадрову політику. Основні цілі управління людськими ресурсами:

1) формування висококваліфікованого, відповідального за доручену справу персоналу із сучасним економічним мисленням та розвитком почуття професійної гордості;

2) забезпечення соціальної ефективності колективу.

Управління людськими ресурсами як цілісна система виконує такі функції:

• організаційну планування потреб і джерел комплектування персоналу;

• соціально економічну забезпечення комплексу умов і факторів, спрямованих на раціональне закріплення і використання персоналу;

• відтворювальну забезпечення розвитку персоналу.

Управління людськими ресурсами має відповідати концепції розвитку підприємства, захищати інтереси працівників і забезпечувати дотримання законодавства про працю під час формування, стабілізації й використання персоналу.

Управлінська робота — це, в основному, робота інтелектуальна. Вона нагадує спробу скласти мозаїчний візерунок з окремих шматочків після того, як хтось звалив у цю коробку шматочки мозаїки, що належали ще до п'яти різних сюжетів. Тому і керівникам приходиться перебирати численні комбінації потенційних дій для того, щоб знайти правильну дію — для даної організації в даний час і в даному місці. Щоб організація могла чітко функціонувати, керівник повинний зробити серію правильних виборів з декількох альтернативних можливостей.

Необхідно мати на увазі, що всі організації є відкритими системами. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу. Підходи до управління, що були розвинуті школами раніш, не могли задовольняти всім ситуаціям, оскільки в них передбачалося, що організації є закритими системами. Вони активно не розглядали середовище в якості важливої змінної в управлінні. Ми повинні чітко розуміти, що зовнішні сили можуть бути основними детермінантами успіху організації, що визначають — яке з засобів арсеналу управління може виявитися придатним і, ймовірніше всього, успішним.

Управляти — це є вирішення ряду важливих задач, а саме:

— організація виробництва з найменшими витратами і реалізація максимальної кількості продукції;

— розвиток спеціалізації і кооперації у виробництві;

— забезпечення постійного прогресу техніки, технології й організації виробництва, втілення комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів;

— забезпечення швидкого розширеного відтворення;

— забезпечення постійного росту продуктивності праці і створення сприятливих умов праці;

— поширення досвіду новаторів виробництва, передових бригад, найбільш повне використання внутрішніх резервів виробництва;

— безперервне підвищення рентабельності виробництва, тобто забезпечення найкращих економічних результатів при мінімальних витратах матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для того, щоб ці задачі вирішувались, сучасний керівник повинен бути ознайомлений із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це означає розуміння процесу управління, індивідуальної та групової поведінки, системного аналізу, методів планування та контролю і кількісних методів прийняття рішень.

Кожна з управлінських концепцій і методик має свої слабкі і сильні сторони чи порівняльні характеристики у випадку, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинний уміти передбачати ймовірні наслідки, — як позитивні, так і негативні, — від застосування даної концепції чи методики. При цьому він повинний уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може викликати зміну однієї чи декількох перемінних. Вміння пов'язувати конкретні прийоми, що викликали б найменший негативний ефект і приховували б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями забезпечує досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.

У процесі прийняття управлінських рішень необхідно використовувати, у залежності від особливостей розв'язуваної проблеми, різні види моделей і способи моделювання. Майже весь арсенал розроблених моделей може знайти застосування в процесі прийняття рішень. Однак найбільше поширення в економіці та в управлінні при оптимізації прийнятих рішень одержують математичні (економіко-математичні) моделі, ідеальні (споруджувані і досліджувані без застосування яких-небудь спеціальних засобів і пристосувань) і фізичні (реалізовані за допомогою електронної й обчислювальної техніки). Необхідно пам'ятати, що при оптимізації того самого прийнятого рішення можуть застосовуватися? кілька різних моделей — рівноправних між собою за значенням чи підлеглих одна іншої. Може бути одна загальна (генеральна) модель для всього процесу, по якому приймається рішення, а на окремих етапах вивчення процесу чи для збору кількісних даних для генеральної моделі можуть застосовуватися інші (однотипні чи різнотипні моделі).

Тому при прийнятті оптимальних управлінських рішень може використовуватися не одна якась ізольована модель, а система однотипних і різнотипних взаємозалежних між собою моделей.

Ефективність управління окремими ділянками чи підприємством в цілому є результатом функціонування системи управління, що забезпечує виконання поставлених перед об'єктом планових завдань з найменшими трудовими, матеріальними і фінансовими витратами.

При укрупненій оцінці ефективності управління виробничо-господарською діяльністю можуть бути прийняті відносні величини — рівні виконання плану за відповідними показниками в досліджуваному періоді. Тоді ефективність управління виробництвом обчислюється за формулою:

Эп = Q Qр ∆Н Т ∆З ∆С ∆П ∆Р

де Q — обсяг виробництва;

Qр — обсяг реалізації;

∆Н — зниження норм витрати матеріальних цінностей;

Т — продуктивність праці;

∆З — скорочення витрат по заробітній платі за одиницю продукції;

∆С — зниження собівартості;

∆П — збільшення розмірів прибутку;

∆Р — підвищення рентабельності виробництва.

Необхідно повернути свідомість керівника, трудівника до споживача, а не до начальника; до прибутку, а не до марнотратства; до підприємця, а не до бюрократа; до новатора, а не бездумному виконавцю; до плюралізму і різноманіття, а не до уніфікації і знеособлювання. У загальному і цілому ми повинні перейти від ідеологізації управління до здорового глузду, від абстрактних схем і начотництва самовдоволених повчань до знань, що дають практичний результат у справі поліпшення поводження людей і функціонування організацій. Якщо не робити цього цілеспрямовано, завзято, — усвідомлюючи всю складність задачі, — нічого не відбудеться, як би радикально ієрархічні відносини не замінилися ринковими на правовому рівні, як би ретельно ні пророблялися нові «системи».

3. Результати діяльності організацій

Система оцінки результатів діяльності працівників повинна враховувати специфіку роботи на кожному робочому місці за найбільш суттєвими параметрами, вміщувати критерії і стандарти оцінки, порядок процедури оцінки і розрахунок оціночних балів, а також адміністративні заходи за результатами оцінки.

Найбільш розповсюдженими методами оцінки результатів діяльності працівників всіх рівнів є наступні:

1 . Рейтингова оцінка.

2. Метод інтегральних показників.

3. Метод незалежних експертів.

4. Метод оціночних центрів.

5. Атестація.

6. Метод „360° атестація” (це процес атестації керівників, коли оцінку їх результатів роботи дають керівник вищого рівня управління, колеги та підлеглі менеджера).

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності підприємств. Проте якість роботи підприємства не можна оцінювати за масою прибутку. Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства або з обсягом виробничих фондів підприємств. Таке зіставлення характеризує рентабельність. Рентабельність показує прибутковість, доходність підприємства.

Ефективність фінансової діяльності виражається в досягнутих фінансових результатах. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно дотримуватися принципів визначення доходів і витрат, а саме: нарахування, відповідності, періодичності.

Принцип нарахування передбачає відображення результатів господарських операцій у тому звітному періоді, коли вони відбулися, а не на момент отримання чи сплати грошових коштів, оскільки ці періоди часу не завжди співпадають.

Принцип відповідності полягає в порівнянні доходів та витрат у звітному періоді, тобто витрати що здійснені у звітному періоді повинні порівнюватися з доходом задля якого здійснені витрати цього звітного періоду.

Виходячи з принципу періодичності, для визначення фінансового результату доходи та витрати підприємства розподіляються за звітними періодами. Звітним періодом є один рік, проміжними звітними періодами є квартал, місяць.

Фінансові результати визначають за видами діяльності, зокрема основна, операційна, інша звичайна діяльність, окремо відображають надзвичайні доходи, витрати і податки з надзвичайного прибутку.

Звичайна діяльність – будь яка основна діяльність, а також операції що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. До звичайної діяльності крім операційної належить фінансова і інвестиційна діяльність.

Надзвичайна діяльність – подія або операція яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному місяці.

Фінансовий результат в Звіті про фінансові результати визначають поетапно:

· результат основної діяльності

· фінансовий результат від операційної діяльності , який поглинає результат основної діяльності

· фінансовий результат від звичайної діяльності, який охоплює результат операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Кінцевий результат фінансової діяльності підприємств формують доходи і витрати. Зростання прибутку досягається за рахунок збільшення виробництва і відповідно виручки від реалізації продукції та зниження її собівартості.

Фінансові результати відображаюсь мету підприємницької діяльності, її доходність, і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу, кредиторів, державні органи, фондові біржі та ін.

Основним фінансовим результатом підприємства є його прибуток, іноді його заміняють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансових станів застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків.

На кожному підприємстві формуються чотири показники прибутку, який істотно розрізняється по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток – основний фінансовий показник, виробничо-господарської діяльності підприємств. Для цілей оподаткування розраховується спеціальний показник – податковий прибуток, а на його основі — прибуток, що оподатковується, та прибуток, що не оподатковується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Балансовий прибуток включає три основні елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) – це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємств. Цей прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції.

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємств для цілей оподаткування враховується різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю цих фондів і майна (збільшений на індекс інфляції).

При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, не матеріальних активів і швидкозношувальних предметів.

Фінансові результати від позареалізаційних операцій — це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв’язаних з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.

Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства. Таке зіставлення характеризує рентабельність, яка показує прибутковість, доходність підприємства. Є два варіанти визначення рентабельності. Якщо прибуток відносять до собівартості продукції, визначають рентабельність продукції – відношення прибутку до собівартості.

Відношення прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства – відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і оборотних засобів.

Існує система показників рентабельності.

Ефективність виробничої діяльності підприємства відображає показник загальної рентабельності.

Ефективність використання поточних затрат живої та уречевленої праці характеризує показник рентабельності продукції.

Прибуток від реалізації товару характеризує рентабельність продажу.

Одним з найважливіших показників фінансового аналізу є рентабельність власного капіталу підприємства.

Рентабельність продажів визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до обсягу реалізованої продукції. Рентабельність власного капіталу характеризує величину прибутку, отриманого підприємством на його власний акціонерний капітал.

Прибуток виконує дві найважливіші функції:

Характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;

Є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства.

Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

За допомогою коефіцієнтного аналізу можна виявити причини збільшення чи зменшення результатів підприємств, а саме — що призвело до зниження таких важливих показників діяльності підприємства, як прибутковість та продуктивність [3, с. 136].

Важливим коефіцієнтом, що безпосередньо впливає на результати діяльності підприємства є коефіцієнт зношення основних засобів, що показує, на скільки були використані основні засоби у створенні фінансових результатів підприємства і чи послужить їх залишок формуванню позитивних результатів у майбутньому.

Доповненням до цього коефіцієнта є коефіцієнти оновлення та вибуття як передумова використання основних засобів для формування доходу підприємства у наступному році.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням суми коштів та їх еквівалентів в національній та іноземній валюті до суми поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт показує, яку суму коштів підприємство готове сплатити зараз, щоб покращити в кінцевому результаті або утримати на стабільному рівні власний дохід [1, с. 494].

Коефіцієнт покриття (відношення поточних активів до поточних зобов'язань) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточних активів підприємства повинні припадати на одну гривню поточних зобов'язань підприємства. Критичне значення показника в розумній тенденції його зростання дорівнює 2. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство функціонує успішно.

Чим вище значення коефіцієнта фінансової стійкості як відношення суми середньорічної вартості основного капіталу та довгострокових зобов'язань до балансу, тим більша фінансова стійкість підприємства, тим його прибутки стабільніші.

Отже, в здійсненні своєї діяльності підприємствам необхідно звертати увагу на поліпшення стану основних засобів, переглядати та оцінювати можливості власного капіталу. Невикористаною можливістю до збільшення прибутку підприємств може бути збільшення фінансових інвестицій, як потенційне джерело одержання доходів на покриття певних витрат. Оскільки, підприємства використовують запаси для одержання прибутку, покриття витрат та беруть додаткові кредиторські зобов'язання, що призводить до порушення фінансової стійкості підприємств, то необхідно переглядати і оцінювати кожен крок формування запасів підприємства та одержання кредитів з урахуванням довгострокових стратегій підприємства, ризику та виникнення непередбачуваних обставин.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М. Основи менеджменту: Навч.- метод. посіб. / Харківський держ. економічний ун- т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2003. — 481с.

2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.

3. Белінський П. І., Лук'янова Л. М., Маниліч М. І. Основи теорії менеджменту організацій: Навч.-метод. посібник / П.І. Белінський (заг.ред.). — Чернівці, 1999. — 188с.

4. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.

5. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. — [2-е изд.]. — М.: Фирма "Гардарика", 2003. — 415 с.

6. Галицкий В.П Забезпечення ефективної діяльності організації.К., 2002.

7. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Банки и биржи, 2002. — 478 с.

8. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. — Львів: БаК, 2001. — 605 с.

9. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.

10. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.

11. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.

12. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.