referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Сутність, види та функції господарського договору

Вступ

1. Сутність, види та функції господарського договору

2. Загальні умови укладення договорів, що зумовлюють господарські зобов'язання

3. Істотні умови господарського договору

4. Загальний порядок укладення господарських договорів

5. Особливості укладення деяких видів договорів

6. Порядок зміни і розірвання господарських договорів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Господарським (ст. 173 ГКУ) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ст. 174 ГКУ. Згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання у процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Отже, наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах.

1. Сутність, види та функції господарського договору

Господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності.

Види господарських договорів:

— за критерієм обов'язковості: планові (украдаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) і регульовані (укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин);

— за строками дії: довгострокові (укладаються на строк понад п'ять років; в них. переважають організаційні елементи), середньострокові (строком дії від одного до п'яти років; організаційні елементи в таких договорах врівноважені з майновими), короткострокові (строком дії до одного року; в цих договорах операцію, містять зазвичай лише майнові елементи);

— за взаємним становищем сторін: вертикальні (укладаються між нерівноправними суб'єктами – б органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством; наприклад, державний контракт) та горизонтальні (укладаються між рівноправними суб'єктами);

— за економічним змістом та юридичними ознаками: договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни, комісії, консигнації, контрактації сільськогосподарської продукції забезпечення електроенергією, газом, водою тощо); договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг); підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт); транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.); договори на надання банківських послуг (договори на розрахункове-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.); договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.); договори про спільну діяльність, в т. ч. установчі договори щодо створення господарських організацій корпоративного типу.

Господарський договір виконує такі функції:

— регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом).

Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками:

а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків;

б) складність і різноманітність цих зв'язків вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспективи розвитку;

— координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодженням між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільне правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання до говору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов;

— функцію інструменту планування. Плануючи свою діяльність, суб'єкт діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми, Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону "Про підприємництво в Україні" основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

— контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт господарювання для впровадження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно);

— охоронну: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторінка також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.

2. Загальні умови укладення договорів, що зумовлюють господарські зобов'язання

У ст. 179 ГКУ визначається, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору обов'язкове для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у передбачених законом випадках, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

  • вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
  • примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
  • типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у передбачених законом випадках іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
  • договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а в передбачених законом випадках також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ та нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

3. Істотні умови господарського договору

Відповідно до ст. 180 ГКУ, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутності – у договірному порядку з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

4. Загальний порядок укладення господарських договорів

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладання господарських договорів є торги (аукціони, тендери), конкурси.

Торги (аукціони, тендери ) бувають двох видів:

При застосування конкурсу, договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання.

Неконкурентні способи укладення господарських договорів:

1) шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документу (з можливими додатками у вигляді спеціальних графіків виконання, технічних завдань, проектно-кошторисної документації тощо);

2) шляхом направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо його умов. Цей спосіб є найбільш розповсюдженим. Розрізняють загальний і спеціальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів.

Спеціальний порядок встановлено тими діючими на території України нормативними актами, які регулюють конкретні види господарсько-договірні відносин. У ст. 181 ГКУ визначається загальний порядок укладення господарських договорів.

Загальний порядок їх має кілька стадій, при цьому кожна наступна настає лише в тому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено:

3) стадія розгляду й узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду протягом двадцяти днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей;

4) стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані й одна із сторін передала спір на розгляд господарського суду.

Зміст господарського договору — це сукупність його умов. Модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір усі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона – виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі. Усна форма застосовується як виняток, стосовно угод, які виконуються під час їх укладання, але з обов'язковим отриманням організацією, що оплатила товари чи послуги, письмового документу, який підтверджує одержання грошей та підстави їх одержання.

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовується при укладенні господарських договорів:

1. Повна письмова форма господарського договору, до якого додаються супроводжуючі його укладення документи; підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він укладався), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами був досягнутий компроміс щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

2. Скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору;;

3. Стандартна форма, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами. Ця форма застосовується у договорах приєднання, якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом передплати);

Нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів).

Слід звернути увагу на способи забезпечення належного виконання господарських договорів. Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Поряд з цивільно-правовими способами забезпечення виконання договірних зобов'язань застосовуються господарсько-правові, до яких належать:);

— негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

5. Особливості укладення деяких видів договорів

У ст. 182 ГКУ розглядаються особливості укладення попередніх договорів. Зокрема, визначається, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується в певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дають змогу визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Передбачене попереднім договором зобов'язання укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

У ст. 183 ГКУ регламентується укладення господарських договорів за державним замовленням. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГКУ (загальний порядок укладення господарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухиляння від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і зумовлює відповідальність, передбачену ГКУ та відповідними законами України.

Спори, що пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, у тому числі при ухилянні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

У ст. 184 ГКУ розглядаються особливості укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений з ініціативи будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГКУ. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГКУ (загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання), не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГКУ та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Щодо укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів (ст. 185 ГКУ).

Порядок укладення організаційно-господарських договорів висвітлено у ст. 186 ГКУ.

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватись учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладення таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладення організаційно-господарських договорів забороняється.

У ст. 187 ГКУ передбачається укладення господарських договорів за рішенням суду. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких обов'язкове на підставі закону та в інших встановлених законом випадках, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

6. Порядок зміни і розірвання господарських договорів

Зміна і розірвання господарських договорів в односторонньому порядку забороняються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності цим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ст. 188 ГКУ).

Висновок

Отже, в нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації господарському договору належить чільне місце серед форм, які використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення нових підприємницьких структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою створення таких організацій стає установчий договір. У ньому засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності з її створення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників – підприємств, громадян – має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини, отже розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, бартер, постачання енергії тощо). Не зменшується і роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату тощо), за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном. Зростає значення договорів підрядного типу, договорів про надання різного роду послуг громадянам та організаціями (договори підряду, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).

Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі виключного права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для уступки виключного права на знаки для товарів та послуг, права на секрети виробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належить очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж ведуть до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування господарських договорів дедалі більше розширюється.

Список використаної літератури

  1. Господарський кодекс України. – К., 2003.
  2. Цивільний кодекс України. – К., 2003.
  3. Брагинский М. И., Ветрянский В. В. Договорное право: В 2 кн. – М., 2001.
  4. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. /М.К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. – К.: МАУП, 2005. – 424 с.
  5. Щербина В. С. Господарське право: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2003.