Герменевтика як загальна теорія розуміння відкриває нові можли­вості у дослідженні юридичних явищ. Необхідність проведення саме герменевтичних досліджень у право­знавстві на сучасному етапі констату­валась, зокрема, на засіданні редак­ційної ради журналу «Право України» [1, 4-8]. Особливим евристичним по­тенціалом володіють, на нашу думку, саме ті герменевтичні концепції та по­няття, які дають змогу поглибити уяв­лення про правоявище (явище, яке відображається поняттям права) та про тлумачення юридичних норм. Йдеться, зокрема, про герменевтичний механізм розуміння як сукупність тих засобів, через посередництво яких відбувається: а) передрозуміння (по­будова інтерпретаційної гіпотези); б) інтерпретація (перевірка цієї гіпо­тези), власне розуміння як результат, що породжує певний смисл (сенс). Причому розуміння як результат стає передрозумінням для досягнення но­вого, якісно вищого рівня розуміння, що приводить до поглиблення остан­нього та зумовлює спіралеподібність праворозуміння. Зазначений механізм. розуміння функціонує через смис-ловідшукування, смислотворення або ж їх поєднання на різних стадіях про­цесу розуміння.

У пропонованій статті предметом дослідження є саме герменевтичний механізм впливу загального праворо­зуміння органів конституційної юс­тиції у декількох країнах — Консти­туційного Суду України (далі — КСУ), Федерального конституційного суду Німеччини (далі — ФКС) та Вер­ховного суду США (далі — ВС) — на їхнє офіційне тлумачення юридичних норм.

Характеристика процесу і результа­ту розуміння-інтерпретації текстів нормативно-правових актів і впливу загального праворозуміння інтерпре­таторів на ці процеси крізь призму юридичної герменевтики має спира­тись на такі герменевтичні константи:

1) текст нормативно-правового ак­та є комплексом знаків, які — як кожен окремо, так і у своїй системі — можуть бути носіями різних смислів; смисл тексту в цілому або певних його еле­ментів є результатом процесу розу­міння через інтерпретацію, який здійснюється як через смислотворення, так і через смисловідшукування;

2)процес розуміння відбувається за принципом герменевтичного кола, а саме: на розуміння цілого впливає ро­зуміння частин цього цілого і навпаки;

3)на процес розуміння впливають детермінанти суб´єктивні (соціально-духовний досвід герменевтичного суб´єкта, а також психічні й біологічні особливості), об´єктивні (закономір­ності об´єкта інтерпретації, виражено­го в тексті, й соціокультурний кон­текст інтерпретації (до останнього входять, зокрема, соціально-еконо­мічна ситуація, співвідношення полі­тичних сил, ідеологічні й моральні константи та інші конкретно-істо­ричні соціальні фактори)) та суб´єк­тивно-об´єктивні (соціально-духов­ний досвід автора, втілений у його тексті);

4)на форми, а отже, і на зміст ре­зультату розуміння впливає вибір так званої онтичної сутності процесу розуміння.

Право в інтерпретації органів кон­ституційної юрисдикції. Праворозуміння КСУ, ФКС та ВС консти­туюється — відкрито чи приховано — у герменевтичному акті розуміння й опосередковує здійснення ними, насамперед, тлумачення-з´ясування. Воно виступає визначальною детер­мінантою інтерпретації, зокрема, у разі, коли свою позицію аргументують:

1) КСУ — принципом верховенства права (зазвичай це відбувається тоді, коли йдеться про встановлення конституційності норм закону, який обме­жує права людини, при прийнятті рішень судді КСУ не завжди виходять з однакового праворозуміння, чим на­самперед і пояснюється наявність ок­ремих думок деяких із них);

2) ВС — через посередництво таких методів-принципів, як матеріальна та процесуальна справедливість [2, 26], рівний захист з боку закону [3, 127];

3) ФКС — посиланням на принцип справедливості [4, 287].

Так, КСУ в рішенні у справі за кон­ституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (далі — справа про призначення судом більш м´якого покарання), висловив свою позицію щодо того, яке явище відобра­жається поняттям права, а саме: «Елементи права, такі як закон, норми моралі, традиції, звичаї, об´єднуються якістю, що відповідає ідеології спра­ведливості» [5].

ФКС висловився стосовно праворозуміння таким чином: суддя пови­нен керуватися і дотримуватися не лише закону, а й права взагалі, тобто тих загальних принципів права, які закріплені в Конституції, у чинному праві чи й у «фундаментальних, пере­вірених практикою уявленнях су­спільства про справедливість» [4, 287; 6, 190]. Так, наприклад, виглядало тлумачення ФКС ч. З ст. 20 Консти­туції Німеччини, яка зобов´язує усі три гілки влади у ФРН дотримува­тись закону і права. Отож, право -з погляду ФКС — є явищем, спрямо­ваним на забезпечення справедли­вості, причому справедливості не аб­страктної, а такої, якою вона уяв­ляється у потенційно консенсуальних відповідних уявленнях суспільства. Таке праворозуміння, до речі, відповідає й історично первинному праворозумінню, яке лягло в основу назви поняття «право» саме словом «recht» [7, 12-22] і є нині, як бачимо, визначальним для правоінтерпретаційної діяльності ФКС.

Стосовно ж праворозуміння ВС за­значимо, що воно взагалі не є сталим у його практиці й випливає із застосу­вання цим судом насамперед принципів матеріальної та процесуальної справедливості.

Герменевтичний механізм тлума­чення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства. Неза­лежно від того, чи йдеться про тлума­чення юридичних норм безпосередньо або ж опосередковано (через визнання конституційності певної юридичної норми), у будь-якому разі така діяль­ність супроводжується процесом розу­міння, здійснюваного через специ­фічний герменевтичний механізм. Слід розмежовувати засадничий об´єкт тлу­мачення зазначених судових органів, яким виступає поняття права, та без­посередній об´єкт тлумачення — влас­не юридичну норму. У разі встанов­лення конституційності (неконсти­туційності) закону чи іншого норма­тивно-правового акта, а також у разі офіційного тлумачення положень Конституції чи закону, передрозуміння безпосереднього об´єкта інтерпре­тації обмежене: 1) мовою (мовними значеннями слів та словосполучень); 2) так званим горизонтом розуміння.

Останній зумовлюється праворозумінням органу конституційної юрис­дикції та духовно-соціальним до­свідом інтерпретаторів, насамперед у частині системного розуміння Кон­ституції. Означені фактори формують відповідно формалізовану та змісто­вну межі передрозуміння. Саме право-розуміння суддів-інтерпретаторів (не­залежно від того, чи фіксується це у їх рішенні, чи не фіксується), а також су­ма їх духовно-соціальних досвідів відіграють у кожному конкретному випадку роль суб´єктивних детермі­нант передрозуміння.

На стадії інтерпретації у кожному конкретному випадку відбувається, як зазначалося, перевірка інтерпретаційної гіпотези, сформованої в результаті передрозуміння. Така перевірка відбу­вається через посередництво аргумен­тації, мотивації певного варіанта інтерпретації.

Аналіз рішень означених судів доз­волив дійти певних висновків щодо «присутності» автора на стадії інтер­претації:

а) «присутність» автора у процесі інтерпретації КСУ не є сталою. Видається, що проявом такої присутності є наявна у текстах деяких рішень інтерпретація витлумачуваної ним норми умовним автором нормативно-правового акта у вигляді пояснення, обґрунтування порушених у конституційному поданні чи зверненні питань;

б) у процесі розуміння ФКС та ВС «присутність» автора є мінімальною, проте вона не обмежується лише тим фактом, що він та інтерпретатор користуються однією мовою. У німецькій юридичній літературі зазначається,
що інтерпретатор повинен вивчати матеріали, які супроводжували прийняття закону, для того, щоб з´ясувати, які цілі ставив законодавець (як виразник волі суспільства) приймаючи закон, а також те, «якими уявленнями про справедливість керувалися у фаховій дискусії і публічних обговореннях при прийнятті закону та яким з цих уявлень надали перевагу» [8, 88].

Історично сформувалися два способи встановлення суддями ВС розуміння автора: 1) абстрактний — з використанням лише аргументів, не підкріплених жодним емпіричним матеріалом; 2) конкретно-історичний — через вивчення при цьому історії прийняття відповідного акта, зокрема дебати «батьків-засновників» (щодо тексту Конституції США), звіти комітетів законодавчого органу, його узгоджувальних комісій (якщо такі існують), заяви окремих законодавців — авторів законопроектів.

У мотивувальній частині будь-яко­го рішення виявляються детермінанти інтерпретації — ті фактори, які впли­вають на перевірку інтерпретаційної гіпотези та формують межі розуміння. Суб´єктивні детермінанти інтерпре­тації зазвичай охоплюються передрозумінням органів конституційного су­дочинства — системним розумінням КСУ Основного Закону та засадничого об´єкта; системним розумінням ФКС та ВС не лише самих норм, що містяться в Конституції, а й тих прин­ципів, які у ній закріплені, а точніше — віднайдені через посередництво правоінтерпретаційної діяльності цих ор­ганів (зокрема, щодо ФКС йдеться про такі принципи, як єдність консти­туції, «практична конкордація», пріо­ритет прав людини у тлумаченні Ос­новного Закону, домірність і заборона надмірного, доповнюваність, правова певність, справедливість, а щодо ВС — принципи (доктрини) належної пра­вової процедури (принцип процесу­альної справедливості), рівного захис­ту з боку закону, матеріальної справед­ливості).

З-поміж об´єктивних детермінант інтерпретації слід назвати насамперед соціокультурний контекст, який у ши­рокому сенсі охоплює й специфіку відповідної правової системи. Об´єк­тивні детермінанти в інтерпретації КСУ простежуються при констатації розуміння складових безпосереднього об´єкта тлумачення, а отже, вони пізнаються на стадії інтерпретації. Особливістю об´єктивних детермінант інтерпретації ФКС є значний вплив на них юридичної доктрини, яка «міститься» у соціокультурному кон­тексті й неявно визначає прийняття тих чи інших рішень. Зрештою, сам ФКС у одному зі своїх рішень вказав на залежність змісту норми від соціокультурного контексту: «Тлума­чення норми закону не може постійно і завжди зберігати лише той зміст, який був їй наданий в момент її прий­няття. Слід враховувати ту обґрунто­вану здоровим глуздом функцію, яку норма має на час її застосування. Нор­ма постійно перебуває в процесі фор­мування і в контексті взаємодії соціальних відносин і суспільно-полі­тичних поглядів, на які вона повинна впливати; її зміст може і повинен змінюватись зі зміною цих відносин і поглядів» [2, 288].

Окрім того, вплив соціального кон­тексту зазвичай призводить до конкре­тизації змісту певного положення як щодо рішень ФКС, так і ВС. Напри клад, положення Конституції ФРН про те, що ця держава є соціальною (статті 20, 28), лягло в основу пере­вірки інтерпретаційної гіпотези (аргу­ментації результату інтерпретації) у тих рішеннях ФКС, які запровадили конституційне завдання для усіх гілок влади турбуватись, згідно зі своєю компетенцією, про справедливий со­ціальний устрій [9,94] та про усунення соціальної нерівності. У такий спосіб було конкретизоване конституційне поняття соціальної держави. Щодо ВС вплив соціального контексту можна побачити на прикладі конкретизації ним змісту принципу недискримінації за ознакою статі з 1971 до 1981 р. у діяльності ВС [10, 69-70].

Зміна соціокультурних умов може призводити з часом до прийняття ФКС та ВС навіть взаємовиключних рішень. Так, на ухвалення так званого першого вердикту щодо абортів [11,1] вплинуло домінування у суддів ФКС христи­янського мислення; тоді як прийнятий пізніше так званий другий — проти­лежний за змістом — вердикт із цього питання у «строковому рішенні» [12| 203] (яке передбачало обов´язкову кон­сультацію вагітної жінки) ґрунтувався вже на протилежному — світському світогляді [13, 63].

Інструменти інтерпретації КСУ,

ФКС та ВС (як відомо, у теорії тлума­чення права вони називаються спосо­бами тлумачення) забезпечують пере­вірку інтерпретаційної гіпотези, під час якої імпліцитно відбувається взаємодія горизонтів розуміння інтерпретаторів (суддів) та автора норми. Стосовно КСУ такими засобами виступають тлу­мачення мовне (чи мовно-логічне) та системне. Історичне ж тлумачення по­ки що, вважаємо, не знайшло застосу­вання у практиці цього органу. Можли­во, це пов´язано з тим, що воно передба­чає встановлення позиції законодавця на момент прийняття оспорюваної нор­ми, тоді як КСУ покликаний або дати її тлумачення, або ж встановити її відпо­відність Конституції.

ФКС у тлумаченні законів корис­тується класичними способами тлума­чення: мовно-логічним, системним та й, до речі, історичним, які слугують для аргументації його певної позиції. Способи тлумачення забезпечуються певними засобами, роль яких викону­ють наведені вище, сформовані ФКС у результаті тлумачення, принципи. За­стосування наведених вище способів та засобів інтерпретації забезпе­чується, як зазначалося, шляхом аргу­ментації певного варіанта розуміння. В одному зі своїх рішень ФКС зазна­чив, що «результатом тлумачення не завжди є точні та безсумнівні вислов­лювання, а швидше — аргументи для обґрунтування різних альтернативних варіантів, з-поміж яких буде обрано ті, які аргументовані переконливіше, точніше, а тому краще» [14, 38]. У німецькій юридичній літературі ви­окремлюють аргументи, що виплива­ють з мети закону, з його контексту, зі справедливості. З точки зору герме­невтики, ці аргументи «виростають» із детермінант інтерпретації, про які вже йшлося вище.

У СІЛА не існує офіційно затвер­дженого дієвого переліку правил тлу­мачення, проте вони розвиваються ВС та доктриною. Так, науковці вбачають такі методи тлумачення ВС законо­давчих актів, як пряме тлумачення (plain meaning method) та встановлен­ня справжніх намірів законодавця. В американській теорії тлумачення виокремлюють і способи тлумачення Конституції СІЛА, а саме: текстуаль­ний, функціональний (ВС застосовує більш високий рівень узагальнення, порівняно з тим, що міститься у тексті; цей спосіб тлумачення застосовується у справах, пов´язаних із повноважен­нями органів виконавчої влади у ме­жах системи розподілу влади), струк­турний (ВС виходить із загальної структури Конституції та її мети; цей спосіб застосований, наприклад, у справі «МагЬигу v. Madison»). Специ­фіка ж правоінтерпретаційної діяль­ності ВС вбачається у тому, що зазна­чені методи тлумачення Конституції ВС забезпечуються певними засоба­ми, роль яких виконують наведені принципи.

У теорії тлумачення — на відміну від герменевтики — йде мова і про об­сяг тлумачення з розрізненням адек­ватного (буквального), обмежуваль­ного та поширювального різновидів тлумачення. З точки зору герменевти­ки такий підхід є некоректним, оскільки смисл як герменевтична ка­тегорія сам по собі є істинним, оскіль­ки виступає значущістю-цінністю того чи іншого об´єкта для суб´єкта. Питан­ня про те, чи смисл сформований у результаті розширення розуміння (по­рівняно із передрозумінням) або ж у результаті його звуження, передбачає формування нового розуміння. Остан­нє ж зазвичай має іншого герменевтичного суб´єкта, а його передрозумінням слугує розуміння суддів, втілене у рішенні суду. Тому спіралеподібність процесу розуміння прояв­ляється в: а) можливості результату розуміння КСУ, ФКС, ВС одного об´єкта впливати на передрозуміння ними іншого об´єкта (що, як зазнача­лося, має місце на практиці); б) мож­ливості результату їхнього розуміння слугувати фактором впливу на правозастосовну діяльність у частині інтер­претації, здійснюваної правозастосовними органами; а ця інтерпретація, яка також є герменевтичною, тобто пов´язується з розумінням законодав­чої норми, застосованої до конкретних обставин справи; в) можливості ре­зультату розуміння ФКС та ВС впли­вати на їхнє передрозуміння цієї ж са­мої норми, яку необхідно перетлума­чувати під «тиском» змін соціокультурного контексту

Отже, маємо дійти таких висновків.

1.Дослідження правоінтерпретаційної діяльності КСУ, ВС, ФКС крізь призму її герменевтичного механізму дає змогу дійти висновку про те, що на усіх стадіях процесу розуміння вплив праворозуміння та позаправових факторів на таку діяльність може набувати вельми вагомого значення і сприяти пристосуванню правових норм (у ФРН), абстрактних положень Конституції (у США) до конкретно-історичних умов існування й розвитку суспільства.

2. Правоінтерпретаційна діяльність КСУ, ВС, ФКС засновується зазвичай на такому різновиді онтичної сутності процесу розуміння, як «проникнення у текст сам по собі», а її результатом є смислотворення (навіть якщо воно й назване «смисловідшукуванням»). Це забезпечується застосуванням таких інструментів правоінтерпретації, котрі допомагають аргументувати позицію інтерпретатора, спрямовану на при­стосування безпосереднього тлума­чення певного об´єкта до нових кон­кретно-історичних обставин через застосування відповідного герменев­тичного механізму

3. Іманентною ознакою такої пра-воінтерпретаійної діяльності є мож­ливість переінтерпретації результату попередньої офіційної інтерпретації під впливом зміни соціокультурного контексту. Така можливість підтвер­джує, зокрема, спіралеподібність про­цесу розуміння, яка проявляється у діяльності різних офіційних інтерпре­таторів не однаковою мірою. Стосовно ВС, ФКС така переінтерпретація офіційно визнається допустимою й ре­алізовується на практиці. А от щодо КСУ можливість такої переінтерпре­тації КСУ поки що була прихована під виглядом формального «уточнення» його попередніх рішень.

4. Істинним стає той смисл право­вої норми, який певною мірою тво­риться, «приписується» тексту в результаті його розуміння шляхом інтерпретації уповноваженим органом (зокрема, КСУ, ВС, ФКС) через посе­редництво герменевтичного механіз­му. Саме це і свідчить про відсутність єдиного — «об´єктивного» стосовно інтерпретатора — смислу норми.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Селіванов А. Нові виклики — нова стратегія журналу // Право України. — 2008. — № 5. — С. 4-8.

2.Франковски С, Гольдман Р., Лентовска Э. Верховный Суд США о гражданских правах и свобо­дах / пер. И. Крашельска. — Без г. и г. и. — 254 с.

3.Берном У. Правовая система США. — М., 2006. — Вып. 3. — 1216 с.

4.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення більш м´якого покарання) від 2 лис­топада 2004 р. № 15-рп/2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 45. — С 41-51.

5. Рабінович П., Дудаш 77. Правоназви як закономірний прояв праворозуміння (за матеріалами дослідження індоєвропейської мовної сім´ї) // Вісник Академії правових наук України. — 2004.-№ 4.-С. 12-22.

6. Ціппеліус Р. Юридична методологія / пер. Р. Корнута. — К., 2004. — 176 с.

7. Люббе-Вольфф Г. Конституційні засади та можливість реалізації основних соціальних прав через звернення до суду // Вісник Конституційного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 94—111.

8. Харрел М., Андерсон Б. Верховный суд в жизни Америки / пер. Г. Гаджиева, С. Кузнецова. — М., 1995,- 143 с.

9.Геберле П. Загальні проблеми конституційного права та юрисдикції Конституційного Суду на матеріалі «німецької моделі» і з погляду на Україну // Вісник Конституційного Суду України. — 2001.-№ 6.-С. 59-72.