Вступ.

1. Державний борг України, його обслуговування і вплив на фінансове становище України.

2. Бюджетний дефіцит та його значення для економіки.

3. Державний борг та його вплив на розподіл ВВП та економічну стабільність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема державного боргу розглядається у великій кількості наукових праць. Значної уваги проблемі дослідження державного боргу та наслідків його існування приділяли Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Ф. Модільяні та ін. Теоретичним і практичним питанням державного боргу присвячені роботи таких вітчизняних економістів, як А. Гальчинський і Т. Бондарчук. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджено у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, 3.Луцишин. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, В. Козюк, О. Горська.

Проте слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у сфері державного боргу, а коло публікацій обмежується переважно фрагментарними працями. Бракує ґрунтовних, практично орієнтованих наукових розробок, які б висвітлювали широкий комплекс питань, пов'язаних із державними запозиченнями, і могли бути використані для оптимізації стратегії і тактики управління боргом в Україні.

Одним з основних показників ефективності господарювання в країні є ВВП. Від пропорцій цього розподілу та напрямків використання залежить ефективність функціонування економіки країни та рівень багатства нації.

Метою роботи є висвітлення залежності між борговими показниками держави та пропорціями розподілу ВВП, що знаходять відображення в системі національних рахунків, дослідження впливу державного боргу та державного дефіциту на економічну стабільність.

1. Державний борг України, його обслуговування і вплив на фінансове становище України

Державний борг — об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управління. Як переконує досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його обслуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Основою системи управління державним зовнішнім боргом є безперервний моніторинг — збір, обробка та аналіз інформації — з метою оптимізації процесу управління ним. Аналізуючи інформацію про державний борг, розраховуючи оптимальні та критичні значення його показників, оцінюючи ризики, визначають рівень кредитоспроможності країни та необхідність застосування інструментів активного управління боргом. Важливою складовою аналізу державного зовнішнього боргу є дослідження періодизації його розвитку.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення[2, c. 23].

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання (класифікація державного боргу розглядається у темі "Бюджетна класифікація")[1, c. 42-46].

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення — залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення — державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з

нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія — зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів

України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

— капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

— поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші.

Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися та актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави[4, c. 94-102].

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню і водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит.

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Показниками, на підставі яких приймається рішення про управління державним боргом, є:

• відношення державного та гарантованого державою боргу до валового внутрішнього продукту;

• відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до валового внутрішнього продукту;

• відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету звітного року;

• валютна структура державного боргу;

• відношення державного боргу в іноземній валюті до золотовалютних резервів Національного банку України

• відношення платежів за державним боргом в іноземній валюті у відповідному році до обсягу валютних резервів Національного банку України на початок відповідного періоду;

• відношення річних виплат за державним боргом в іноземній валюті до величини експорту за відповідний рік;

• відношенн короткострокового зовнішнього державного боргу до золотовалютних резервів Національного банку України.

Заборгованість Національного банку України перед Міжнародним валютним фондом за кредитами, отриманими з метою підтримки платіжного балансу та реалізацією грошово-кредитної політики, відноситься до гарантованого державою боргу.

Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес.

Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій[5, c.200-204].

2. Бюджетний дефіцит та його значення для економіки

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

• виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
• виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
• виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
• запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування[2, c. 24-26].

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.[5, c. 207].

3. Державний борг та його вплив на розподіл ВВП та економічну стабільність

Як відомо, ВВП з боку виробництва визначається як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за винятком субсидій на продукти.

Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом і урядом, а також операцій, пов'язаних із перерозподілом доходів і багатства (податки з доходів і майна та інші трансферти).

У рамках даного дослідження ми приділимо детальну увагу процесам розподілу доходів.

Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів та в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсами рахунку утворення доходів є балансуюча стаття рахунку виробництва — валова додана вартість. Ресурси використовуються на оплату праці

робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт), а також на створення прибутку (змішаний дохід визначається тоді, коли оплату праці і прибуток неможливо відокремити одне від одного). Отже, валова додана вартість — це сукупність усіх факторних доходів.

Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображуються в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсом рахунку розподілу первинних доходів також є доходи від власності. Доходи від власності створюються завдяки праву володіння активами за умови їхньої тимчасової передачі іншим інституційним одиницям.

Проаналізуємо спочатку вплив динаміки державного боргу на окремі показники, що складають структуру ВВП з боку розподілу.

Виходячи з досліджень німецького вченого М. Карлберга, при збільшенні частки запозичення в короткостроковому періоді частка заробітної плати залишається майже на сталому рівні. В довгостроковому періоді зі збільшенням обсягів державних запозичень ставка заробітної плати починає стрімко падати, причому при зменшенні частки державного боргу у ВВП частка заробітної плати встановлюється на рівні, нижчому від початкового.

Така ситуація спостерігається внаслідок збільшення відсоткових ставок, переведення капіталу у невиробничу сферу і, як наслідок, здешевлення фактору праці та підвищення доходів від підприємницької діяльності[10, c. 54-56].

Спираючись на статистичні дані (табл. 1), проаналізуємо вплив обсягу державного боргу на динаміку показників, що складають структуру ВВП в Україні.

Наведений графік свідчить про досить низький рівень чутливості показника оплати праці до частки державного боргу у ВВП. Так, при значному збільшенні частки державного боргу в 1998 р. частка заробітної плати у ВВП порівняно з 1997 р. майже не змінилась. У наступні періоди частка заробітної плати починає суттєво знижуватись, але 2003 р. при досягненні часткою державного боргу майже того ж рівня, що й в 1997 p., ставка заробітної плати встановлюється на нижчому рівні, ніж початковий. Отже, аналізуючи наявні тенденції, ми можемо констатувати, що між часткою оплати праці та обсягом державного боргу спостерігається обернена залежність, тобто зі збільшенням частки державного боргу частка оплати праці в обсязі ВВП знижується.

Отже, показники заробітної плати та прибутків підприємств мають різнонаправлену динаміку в довгостроковій перспективі. При збільшенні частки державних запозичень відбувається перерозподіл ВВП у бік підвищення питомої ваги підприємницьких доходів за рахунок зменшення частки оплати праці. При падінні відносного розміру державного боргу частка заробітної плати починає підвищуватись, а підприємницьких доходів — знижуватись, однак при досягненні державним боргом початкового рівня частка валового прибутку досягає більшого значення, а частка заробітної плати — меншого порівняно з базовим періодом (1997 p.).

Ще однією категорією розподілу ВВП є податки.

За М. Карлбергом, при доповненні податкового фінансування державних видатків позичковим агрегована ставка податку знижується. Але в ситуації, коли держава вдається до значних обсягів запозичень, рівень оподаткування у довгостроковому періоді починає підвищуватися. Отже, динаміка ставки податку значною мірою залежить від розміру державних позик. Помірні обсяги державних запозичень послаблюють податковий тиск та мають позитивний вплив на динаміку інших показників розподілу ВВП. При значних обсягах державних запозичень, особливо на етапі обслуговування та повернення позик, держава змушена підвищувати податкові ставки з метою мобілізації ресурсів для обслуговування боргу, що відповідно знижує заробітну плату та підприємницькі доходи.

В Україні даний феномен не справджується, оскільки нетто-погашення боргу відбувалося в основному за рахунок раціоналізації видатків бюджету, а не підвищення податків.

В короткостроковій перспективі вплив державного боргу на розподіл ВВП майже не спостерігається. В довгостроковій перспективі при збільшенні боргових зобов'язань держави відбувається перерозподіл ресурсів між факторами праці та капіталу. До того ж треба зауважити, що при зменшенні питомої ваги державного боргу показник оплати праці досягає нижчого рівня, ніж початковий, що ж стосується валового прибутку, то його питома вага значно збільшується в структурі ВВП. Таку динаміку, окрім наведених вище обґрунтувань, можна також пояснити більшою чутливістю показника прибутку до ставки оподаткування через більшу питому вагу податків у прибутках підприємств, ніж населення. Як ми бачимо, при помірному запозиченні боргове фінансування державних видатків призводить до зменшення оподаткування, послаблюючи тим самим податковий тиск на економіку[12, c. 21-23].

Висновки

Трансформація економічної системи України, пов'язана зі здійсненням економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень, потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик як вагомого методу мобілізації ресурсів.

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу зазначимо, що значний бюджетний дефіцит є основним фактором формування державного боргу.

Все вищезазначене свідчить, що наслідки державних запозичень неоднакові у короткостроковій та довгостроковій перспективі. В момент залучення позик економіка відчуває певне полегшення, збільшуються підприємницькі доходи та доходи громадян, тимчасово знижується податковий тиск.

Але в довгостроковій перспективі значні державні запозичення призводять до зниження рівня споживання на душу населення, необхідності у підвищення податкових надходжень для покриття витрат на обслуговування боргу та його погашення.

Питання доцільності залучення коштів для фінансування державних витрат виникає тільки при зіткненні з фінансовими та політичними ускладненнями, до яких призводить надмірна заборгованість, а саме: обслуговування боргу складає значну частину видатків бюджету, що скорочує фінансування життєво необхідних витрат; неспроможність сплатити борг та відсотки за користування позикою веде до політичного та економічного пресингу з боку зарубіжних країн та внутрішнього розладу, до втрати державності. Проблема полягає не в існуванні боргу як явища, а з його розмірі, вартості та напрямках використання залучених коштів.

Вибір саме державного боргу як досліджуваного фактору непрямого впливу пояснюється рядом аспектів. Борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в перехідній економіці.

Проведений аналіз дає змогу прогнозувати в короткостроковій перспективі тимчасове збільшення підприємницьких доходів та підвищення їхньої питомої ваги в обсязі ВВП, подальше зростання номінального обсягу заробітної плати, але зниження при цьому її реального рівня, незначне зростання рівня оподаткування. В довгостроковій же перспективі рівень оподаткування може підвищитись, а частки підприємницьких доходів та заробітної плати в обсязі ВВП досягнуть приблизно однакового рівня.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" // Фінанси України. — 2007.-№3. -С. 21
2. Базилевич К.С., Царук О.В. Моделювання взаємозв’язків дефіциту державного бюджету України із показниками макроекономічної динаміки // Банківська справа -2002. -№3, с.24-29.
3. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки/ // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 4. — C. 42-46
4. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.14-18
5. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1999. — № 4 . — C. 200-207
6. Василишин Р. Методика аналізу державного боргу України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 1. — C. 79-85
7. Вахненко Т. Державний борг України: шляхи виходу з кризи // Економіка України. — 2000. — № 8. — C. 22-30
8. Вахненко Т. Державний борг:ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. — 1997. — № 3. — C. 27-30
9. Вахненко Т. Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України. — 2002. — № 5. — C. 16-24
10. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. — К.: Альтепрес. — 2000.
11. Галабурда М. Обгрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 65-70
12. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 3. — C. 17 — 23
13. Заверуха І. Теоретико-правові передумови державного боргу // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 127-130
14. Котляр Д. Державний борг та фінансування державного бюджету // Парламент. — 2002. — № 3. — C. 31-32
15. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу// Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — C. 77-80
16. Особливості та пріоритети боргової політики України: аналіт. доп./ А.С. Гальчинський, З.С. Варналій, В.Я. Майстришин Я. В. Белінська, Я. А. Жаліло, О. В. Шевченко, Д. С. Базилевич, В. А. Комаров, О. В. Царук. — К.: НІСД, 2004. -104с.
17. Побединська В. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. — 1999. — № 7. — C. 108-110
18. Рожко О. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С.82-87