1. Антропологія — це наука, що:

вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини. Як самостійна наука сформувалася в середині 19 століття.

2. Основні розділи сучасної антропології — це:

• морфологія людини,
• вчення про антропогенез,
• расознавство.

З середини 20 століття посилено розвивається комплекс дисциплін, об’єднаних спільною назвою біологія людини (вивчення фізіологічних, біохімічних і генетичних факторів, що впливають на варіації будови і розвитку людського організму).

Морфологія людини підрозділяється на соматологію і мерологію . Соматологія вивчає закономірності індивідуальній мінливості людського організму в цілому, статевий диморфізм в будові тіла, вікові зміни розмірів і пропорцій від зародкового періоду до старості, вплив різних біологічних і соціальних умов на будову тіла, конституцію людини. Цей розділ найтісніше стикається з медициною і має істотне значення для встановлення норм фізичного розвитку і темпів зростання, для геронтології і т.п.

Мерологія вивчає варіації окремих частин організму. Порівняльно-анатомічні дослідження, що входять в мерологію, присвячені з’ясуванню схожості і відмінностей кожного органу тіла і кожної системи органів людини в порівнянні з іншими хребетними тваринами, головним чином ссавцями і найбільшою мірою з приматами. У результаті цих досліджень з’ясовуються родинні зв’язки людини з іншими істотами і його місце на тваринному світі. Палеоантропологія вивчає кісткові залишки викопних людей і близьких родичів людини — вищих приматів.

Порівняльна анатомія і палеоантропологія, а також ембріологія служать з’ясуванню проблеми походження людини і його еволюції, унаслідок чого вони входять у вчення про антропогенез, тісно пов’язане з філософією, а також з археологією палеоліту, геологією плейстоцена, фізіологією вищої нервової діяльності людини і приматів, психологією і зоопсихологією і ін. У цьому розділі антропології розглядаються такі питання, як місце людини в системі тваринного світу, відношення його як зоологічного вигляду до інших приматів, відновлення тієї дороги, по якій йшов розвиток вищих приматів дослідження ролі праці в походженні людини, виділення стадій в процесі людської еволюції, вивчення умов і причин становлення людини сучасного типа.

3. Основою антропологічних досліджень є застосування методів:

Описова методика отримала назву антропоськопії, вимірник, — антропометрія. У обробці антропометричного матеріалу велика роль статистичних методів. Важливими методами антропологічних досліджень є краніологія, остеологія, одонтологія, антропологічна фотографія, зняття відбитків шкірних узорів долонь і підошовних поверхонь стоп, зняття гіпсових масок особи, здобуття гіпсових відбитків внутрішньої порожнини черепа (ендокранів). У сучасній А. поширені методи гематологічних досліджень, а також методи мікроанатомії, біохімії, рентгенології, породинного вивчення, подовжнього (довготривалого) і поперечного (одноразового) вивчення груп, прийоми фракціонування маси тіла, вживання радіоактивних ізотопів, різні фотометричні методи і ін. У расознавстві великого значення набув т.з. географічний метод, тобто картографування значень (окремих) расових ознак і «накладення» цих карт один на одного. У поєднанні з даними етнографії і історії географічний метод складає основу расового аналізу.

4. Систематичні антропологічні дослідження в Україні було розпочато:

В другій половину XIX ст. У 1861 р. професор Київського університету Ізидор Коперницький на підставі обмірів 47 черепів українців, росіян, поляків і сербів дійшов висновку про існування у минулому загальнослов’янського круглоголового типу, риси якого найкраще збереглися в українців і були втрачені росіянами. З ним не погодився працівник цього ж університету В. Проценко. Він десятьма роками пізніше опублікував результати обстежень понад 100 черепів українців і росіян, стверджуючи їхню схожість.

На початку 70-х років XIX ст. з’явилася перша антропологічна класифікація українців, розроблена видатним українським етнографом Павлом Чубинським на підставі обстежень 1366 військових новобранців. Він виділив на терені Правобережжя український, подільський та волинський антропологічні типи, відмінності між якими пояснював тюркськими, румунськими і балканськими впливами.

5. Засновником української антропології вважається:

видатний український історик, археолог, етнограф і антрополог Федір Вовк (1847—1918).

6. Внесок Ф. Вовка ( 1847-1918) у розвиток антропології:

Працю «Антропологічні особливості українського народу», опубліковану як розділ відомої монографії «Украинский народъ в его прошломъ и настоящемъ» (Петроград, 1916), він написав на основі багаторічних власних антропологічних досліджень на Полтавщині, Чернігівщині, в Карпатах, на Волині, Кубані, у північно-західній Галичині, а також із залученням матеріалів польових досліджень своїх учнів С. Руденка, Л. Чикаленка, А. Шульгіна, Н. Лебедева, О. Алешо, Є. Артюхова, В. Сахарова, Н. Кондращенка та ін.

У згаданій підсумковій праці Ф. Вовк проаналізував десять антропологічних ознак українців, що виділяються у трьох географічних смугах: північній (відповідає поліським і сіверсько-поліським говіркам); середній (охоплює українські та галицькі говірки); південній (охоплює слобідсько-українські, подільські, наддністровсько-галицькі й південно-карпатські говірки). Показано відмінності окремих ознак у кожній смузі.

7. Сукупність ознак, які Ф. Вовк назвав «українським антропологічним типом», включає:

Ф. Вовк не лише проілюстрував, як на тій чи іншій території України виявляє себе кожна ознака, а й спробував простежити їх взаємозалежність, причини вияву. Ф. Вовк дійшов висновку: українці «у всій своїй масі» становлять темноволосе і темнооке населення, що не можна виводити їх походження від змішання двох рас: білявої та чорнявої, а необхідно визнати належність до однієї темноволосої раси з місцевими білявими домішками, обмеженими географічно і пояснюваними сусідством з росіянами, білорусами і поляками.

8. Внесок М. Миклухо-Маклая в розвиток антропології полягає у:

Внесок Миклуха-Маклая в антропологію й етнографію був величезним. У своїх подорожах він зібрав безліч даних про народи Індонезії і Малайї, Філіппін, Австралії, Меланезії, Мікронезії і західної Полінезії. Він першим описав папуасів як визначений антропологічний тип.

9. Основними напрямками палеоантропологічних досліджень є:

Об’єктом таких досліджень є кісткові рештки людей із стародавніх поховань — від палеоліту до середньовіччя. Найчастіше це черепи й зуби (вони найкраще зберігаються в землі), довгі трубчасті й тазові кістки.

Палеоантропологічне дослідження починається з визначення віку і статі похованих на підставі широкого комплексу ознак будови черепа, таза, довгих трубчастих кісток тощо. Ці визначення становлять основу демографічних розрахунків, необхідних для реконструкції соціальної структури давніх суспільств.

Найголовнішим джерелом інформації в палеоантропології є череп, адже в його будові відбиті расові особливості популяцій минулих епох. Краніологічні дані дають змогу простежити межі поширення расових комплексів у різні періоди, генетичні стосунки і шляхи міграцій первісних племен, визначити співвідношення місцевого і прийшлого населення, з’ясувати витоки сучасних етнічних груп. Чим віддаленішою є історична доба, тим важливішу роль у вивченні тривалих етногенетичних процесів відіграють результати краніологічних вимірів.

До програми палеоантропологічних досліджень входить також обстеження посткраніального скелета (до нього належать усі кістки, крім черепа), яке дає можливість дістати уявлення про зріст, масивність будови, пропорції тіла й фізичний розвиток носіїв того чи іншого стародавнього етносу.

На всіх без винятку древніх кістках фіксують сліди переломів, поранень і хвороб. Це необхідно для з’ясування тогочасного рівня медичних знань, загальних умов життя, особливостей харчування тощо. Крім того, відзначаються деякі етнографічні риси, а саме: штучна деформація черепа, підпилювання зубів із ритуальною метою і т. д.

10. До антропометричних ознак відносять:

такі ознаки, що засновані на зміні розмірів тіла, скелета людини. Вони ж, в свою чергу, поділяються на:

•  соматометричні — розміри тіла і його частин;

•  остеометричні — розміри кістяка і його частин;

•  краніометричні — розміри черепа.

11. До антропоскопічних ознак відносять:

такі ознаки, що засновані на описі тіла в цілому й окремих його частин. До антропоскопічних ознак відносяться:

• розвиток жирового шару, мускулатури;
• форма грудної клітини, спини, живота, ніг;
• пігментація;
• волосяний покрив;
• вторинні статеві ознаки тощо.

12. Метод реконструкції обличчя людини за будовою її черепа запропонував:

Основоположником скульптурної реконструкції обличчя за черепом на території колишнього СРСР є проф. М.М. Герасимов. Він весь процес створення такого скульптурного портрета поділяв на етапи.

І. Аналіз черепа. антропологічне дослідження з акцентом на описових ознаках; визначення статі; визначення віку; індивідуальні відхилення форм; ступінь розвитку рельєфу черепа; расова діагностика.

ІІ. Графічне вирішення реконструкції. Розроблені два типи графічної реконструкції: графічна схема для об’єктивної оцінки ступеня правильності вирішення скульптурного портрета. Як правило, цей прийом застосовується як допоміжний під час реконструкції історичної особи; графічна реконструкція етнічного типу. Цей прийом застосовується під час масового опрацювання антропологічних серій.

ІІІ. Скульптурне відтворення схеми голови. Сутність роботи полягає в тому, що на справжньому черепі або на гіпсовому його відливі поступово відтворюються основні м’язи, потім наносяться гребені товщини, які забезпечують у подальшому об’єктивну побудову схеми голови. В якості скульптурної маси використовується спеціальний віск.

1. Завершення роботи над бюстом з урахуванням археологічних і історичних даних (костюм, зачіска). М.М. Герасимов зазначає, що три перші етапи процесу роботи повністю будуються на фактичних матеріалах, отриманих в результаті конкретного вивчення м’яких тканин і черепа. У процесі відтворення основним «документом» є череп. Дальше опрацювання зовнішності під час реконструкції має більш суб’єктивний характер, оскільки схематичній масці потрібно надати вираз живого обличчя.

13. Напрям антропології, який вивчає міжгрупову мінливість папілярних узорі на пальцях і долоні людей, називається:

Дерматогліфіка — розділ морфології людини, який вивчає шкірний рельєф долонних і підошовних поверхонь, де шкіра вкрита численними папілярними лініями, що утворюють певні візерунки.

14. Напрям антропології, який вивчає особливості зубної системи, називається

Одонтологія антропологічна — розділ антропології, що вивчає будову і еволюцію зубної системи людини і приматів.

15. Згідно якої теорії людина була створена вищою надприродною істотою:

Креаціонізм (англ. creationism) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою.

16. Риси, що є спільними для людини та інших приматів:

Максимальне число спільних рис відзначають у людини і африканських приматів – шимпанзе і горили. Так, в скелетах цих мавп і людини однакове число подібних за будовою гомологічних кісток; разючу подібність існує у них в будові і функціонуванні внутрішніх органів. Пальці у антропоїдів, як і в людини, мають плоскі нігті. У вищих приматів і людини подібну будову зубних систем, органів слуху, в тому числі вушних раковин, зору, мімічних м’язів.

У приматів, як і у людини, також чотири групи крові (А, В, О, AB) і кров’яні клітини не руйнуються при взаємному переливанні відповідних груп крові. Дитинчата у мавп, як і діти у людини, народжуються безпорадними. Тривалий час вони потребують годуванні молоком і догляді матері. У шимпанзе, горили і людини є спільні паразити (головна і лобкова воші), загальні інфекційні хвороби – грип, віспа, холера, туберкульоз, черевний тиф, СНІД тощо. Подібно у них будова хромосомного апарату: у людини – 46 хромосом, у людиноподібних мавп – 48. Вважають, що скорочення числа хромосом у людини відбулося при злитті двох пар хромосом. Гени людини співпадають із генами шимпанзе на 95%.

17. Основні адаптації викопних гомінід були еволюційно спрямовані до:

Прийнято розділяти всіх викопних людей на групи (стадії), кожна з яких включає декілька видів.

Архантропи — найдавніші люди.

Палеоантропи — стародавні люди (Homo neandertalensis і, можливо, Homo heidelbergensis).

Неоантропи — люди сучасного виду.

Основні адаптації викопних гомінід були еволюційно спрямовані до біпедії.

18. Анатомічні наслідки переходу до біпедії:

у зв’язку з чим відрізняється будова стопи, стегнових та крижових кісток, постава хребта (так званий S-подібний його вигин).

19. Соцільні наслідки переходу гомінід — предків людини до біпедії:

Перехід до біпедії спричинили за собою виготовлення знарядь, розвиток руки і мозку.

Розвиток біпедії тісно пов’язаний   із соціумом   і належить до облігатного навчання (акти поведінки, котрі характерні для усіх особин виду і нагадують інстинкт, але  насправді є результатом навчання). Наприклад, діти, яких виховали тварини,  не мають навіть навичок прямоходіння. Формування таких суттєвих розбіжностей ознак у різних лініях приматів зумовлювалося тим, що вони розвивалися дивергентно упродовж останніх 15 млн. років.

20. Зазначте, яка істота вперше засвоїла прямоходіння:

Австралопітеки, саме вони вперше засвоїли прямоходіння і були безпосередніми попередниками найдавніших людей.

21. Більшість залишків австралопітеків була знайдена на території Рифтової долини у:

1995 р. Автор знахідки Michel Brunet. Місце — древнє річкове русло Bahr el Ghazal в Чаді, в 2500 км. на захід від долини Ріфтової, де знайдені майже всі інші австралопітеки. Це, таким чином, найзахідніша знахідка австралопітека.

22. Пітекантропів можна віднести до:

викопний підвид людей, який колись розглядали як проміжну ланку еволюції між австралопітеками і неандертальцями.

В даний час пітекантропа розглядають як локальний варіант Homo erectus (поряд з гейдельберзькою людиною в Європі та синантропом в Китаї), характерний винятково для Південно-Східної Азії і не породив безпосередніх предків людини.

23. Зазначте, які істоти вперше засвоїли користування вогнем:

людина прямоходяча (Homo erectus). Антропологи вважають, що H. erectus першим почав освоювати вогонь.

24. Найбільш давні знахідки кроманьйонців були зроблені:

Перший кістяк кроманьйонця було знайдено в 1868 в печері Кро-Маньйон (Cro-Magnon) в департаменті Дордонь (Dordogne) у Франції.

25. Перехід еволюції від біологічного формату до соціального відбувся на етапі:

розвитку Homo sapiens.

26. Від неандертальців неоантропи відрізнялися:

Основні антропологічні особливості неоантропів, що відрізняють їх від палеоантропів і архантропів, — об’ємний мозковий череп з високим склепінням; лоб, що вертикально піднімається; відсутність надочноямкового валика; добре розвинений виступ підборіддя. Викопні неоантропи мали дещо масивніший скелет, ніж сучасні люди.

27. Прабатьківщиною людства була

Східно-Європейська рівнина. Чим далі людина відходила від центру до периферії, тим більше деградувала. Трансформації скелетів і зміни кольору шкіри є закономірним результатом деградації.

28. До расових ознак відносять:

колір шкіри, риси обличчя (форма носа, губ, щелеп, розріз очей), а також колір та форма волосся.

29. До ознак будови обличчя в антропології відносяться:

Форма носа, губ, щелеп, розріз очей

30. Основними факторами расоутворення є:

Одна з причин формування стійких морфо-фізіологічних комплексів, які ми визначаємо як расові — вплив природних факторів.

Найбільш помітні відмінності між великими расами в пігментації шкіри, тобто вмісту в ній пігменту меланіну. Ця ознака виник в результаті адаптації до різного рівня ультрафіолетового (УФ) опромінення.

Істотний вплив на формування расових особливостей надавали біотичні фактори. Отже:

— расові ознаки стабільні, тобто спадкові;

— расові ознаки приурочені до клімато-екологічної області (в наші дні цей зв’язок може проявлятися слабо, але він існувала від початку).