На сучасному етапі економічної розбудови України, в умовах трансформації національної економіки важливе значення має ефективне функціонування банківської системи. Перехід до ринкової економіки та її розвиток зумовили суттєве розширення обсягу банківської діяльності як необхідного й досить вагомого чинника економічного життя суспільства. Останнім часом набули широкого впровадження новітні інформаційні технології, які надають можливість значно вдосконалити діяльність банків у розрахункових відносинах з їх клієнтами, в тому числі у сфері переказу грошових коштів. Так, кількість емітованих платіжних карток, за якими була здійснена хоча б одна операція, у 2003 р. становила 10 млн, у 2004 р. — 16,6 млн, у 2005 р. — 22,8 млн, у 2006 р. — 25, 2 млн, а в 2007 р. — вже 48,9 млн карток. Серед емітованих в Україні платіжних карток переважають картки міжнародних систем (83 %). Зокрема, кількість карток міжнародних платіжних систем Visa International та Europay/MasterCard International у 2007 p. перевищила 45 млн шт.; за темпами емісії карток системи Visa Україна посіла перше місце у Центральній та Східній Європі. У 2006 р. обсяг безготівкових розрахунків за допомогою платіжних карток збільшився удвічі -до 6 млрд грн при тому, що частка таких транзакцій, не перевищуючи через певні причини 4 % у загальному обсязі операцій з платіжними картками, поки що суттєво поступається відповідному показнику в розвинених країнах [1].

Встановивши у ст. 200 КК України 2001 р. кримінальну відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків (надалі, якщо інше не вказано — платіжні засоби), вітчизняний законодавець не лише визначив фундаментальний напрям діяльності держави із забезпечення кримінально-правового захисту банківської системи, її нормального функціонування у сфері кредитно-фінансових, у тому числі й розрахункових відносин, а й чітко відреагував на негативні виклики часу — появу нових різновидів суспільно небезпечних діянь у цій сфері, спроможних завдати значної шкоди (доволі часто — крупної чи особливо крупної, в тому числі майнової) як банкам, так і їх клієнтам — особам фізичним і юридичним.

Ефективність застосування закону про кримінальну відповідальність за незаконні дії з платіжними засобами (ст. 200 КК України) багато в чому залежить від правильної кваліфікації цього злочину, що, в свою чергу, є обов´язковою умовою призначення справедливого покарання за вказане суспільно небезпечне діяння. Важливе значення у зв´язку з цим має відмежування незаконних дій з платіжними засобами від суміжних злочинів (що є, як відомо, зворотною стороною кваліфікації) [2, 146], а також встановлення сукупності цього злочину з іншими суспільно небезпечними діяннями. Проте вказані питання ще недостатньо розроблені наукою кримінального права, що обумовлює і певні складнощі при застосуванні ст. 200 КК України у судово-слідчій практиці. Вирішенню цих питань і присвячується ця стаття.

Незаконні дії з платіжними засобами у випадках, коли вони вчинюються у формі підроблення документів на переказ чи інших засобів доступу до банківських рахунків (які завжди виступають у формі певних банківських документів), мають риси суттєвої схожості зі злочинами, передбаченими ст. 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів), ст. 366 (Службове підроблення), ст. 158 (Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців). Обов´язковою ознакою всіх вказаних злочинів є підроблення (виготовлення) певних документів, як і при вчиненні злочину, передбаченого ст. 200 КК України. Проте ці злочини відрізняються як об´єктом, так і предметом злочину. Причому відмежування їх слід проводити насамперед за ознаками предмета злочину. Якщо предметом злочинів, передбачених статтями 358, 366 КК України виступають документи (офіційні документи) у сфері управлінської чи службової діяльності, а злочинів, визначених у ст. 158 — виборчі документи чи документи референдуму (відповідні суспільні відносини — об´єкт злочину), то предметами злочину, передбаченого ст. 200 КК України, є документи на переказ, інші засоби доступу до банківських рахунків, які виконують у сфері кредитно-фінансових відносин функцію платіжних засобів. Як предмети злочину, останні, маючи (на рівні загального вчення про злочин) загальні ознаки, притаманні кожному предмету злочину (у «предметних злочинах») — «соціальна», «фізична», «юридична» ознаки, — водночас мають властиві лише їм (і тільки у цьому злочині) спеціальні ознаки, обумовлені безпосереднім об´єктом цього злочину — суспільними відносинами у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів та майнових прав і інтересів суб´єктів цих систем. Цими ознаками банківських документів є: «інформативність» (щодо емітенту та банківських реквізитів, суми грошових коштів, які підлягають перерахуванню з одного рахунку на інший чи видачі грошових коштів готівкою, а також особи — користувача — власника рахунку), «імперативність» (приписи, які є складовою змісту цих платіжних засобів повинні беззастережно виконуватися суб´єктами фінансово-кредитних відносин, яким ці приписи адресовані), «функціональна ознака» (свідчить про функціональне призначення платіжних засобів, ініціювання переказу грошових коштів). Саме цими ознаками відрізняються платіжні засоби (документи), що виступають предметами злочину, передбаченого ст. 200 КК України, від документів, як предметів злочинів, передбачених статтями 358 та 366, а також ст. 158 КК України, які не мають зазначених спеціальних ознак. Отже, відмежування розглядуваного злочину від перелічених раніше суміжних злочинів слід проводити насамперед за ознаками предметів злочинів (далі — за їх об´єктами). У зв´язку із викладеним не можна погодитися з наявною в деяких випадках практикою кваліфікації за ст. 200 КК України дій, які хоча і пов´язані з підробленням певних платіжних документів, але останні при цьому не відповідають вимогам, що пред´являються до предметів розглядуваного злочину (ст. 200 КК України). Так, помилково, на нашу думку, були кваліфіковані за вказаною статтею дії У, яка, працюючи листоношею і виконуючи обов´язки, пов´язані з виплатою абонентам пенсій, підробила бланк поштового пенсійного переказу на ім´я Ш. і в такий спосіб протиправно заволоділа її грошовими коштами — пенсійною виплатою у сумі 167 грн 88 коп [3]. У цьому випадку поштовий переказ не виконував функцій платіжного засобу доступу до банківських рахунків, не здатний (на відміну від документа на переказ) ініціювати переказ грошових коштів у кредитно-банківській системі й тому його підроблення і використання не можна було кваліфікувати як незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків.

За вказаними ознаками предмета злочину слід проводити відмежування підроблення банківських платіжних засобів і від злочинів, передбачених ст. 199 (Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї) та ст. 224 (Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів). Як державні, так і не державні цінні папери (також білети державної лотереї) не виконують функції засобів доступу до банківських рахунків та ініціювання переказу грошових коштів чи видачі їх готівкою. Тому їх підроблення не може кваліфікуватися за ст. 200 КК України, оскільки повністю охоплюється ознаками складів злочинів, передбачених відповідно ст. 199 чи ст. 224 КК України. З означених підстав не може кваліфікуватися за ст. 200 КК України і підроблення векселів (як і їх використання). Вексель — це цінний папір у вигляді довгострокового зобов´язання, складеного у письмовій формі [4, 131]. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІН у ч. 4 ст. 51 передбачає можливість використання векселів та платіжних засобів при вчиненні розрахункових банківських операцій [5].

Але водночас Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18червня 1991 р. № 1201-ХІІ визначає вексель як цінний папір [6]. Внаслідок цього вексель не може належати до категорії «документи на переказ» чи «засоби доступу до банківських рахунків», які здатні ініціювати переказ грошових коштів. Отже, підроблення векселів повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 224 (чи ст. 199) і не може кваліфікуватися за ст. 200 КК України.

Платіжні засоби визначаються предметом досліджуваного злочину лише у випадках, коли вони є підробленими (чи підроблюються). Сутність і зміст підроблення становить обман, тобто фальсифікація (перекручення) певної інформації (щодо перерахування грошових коштів чи видачі їх готівкою) та її фіксування (закріплення) на відповідних носіях: документах на переказ (як у паперовій, так і в електронній формі), платіжних картках та інших засобах доступу до банківських рахунків. Суспільна небезпечність підроблення полягає в тому, що внаслідок цього перекручення (викривлення) інформації та її закріплення на зазначених носіях створюються такі фальсифіковані платіжні засобі, які здатні виступати засобами протиправного (неконтрольованого і несанкціонованого) доступу до банківських рахунків. Вони можуть використовуватися як одноразово, так і багаторазово, як підроблювачем, так й іншими особами (невизначеним колом осіб), дають можливість протиправно втручатися в діяльність банків із безпідставного перерахування грошових коштів між суб´єктами переказу чи видачі їх готівкою. Шкода, яка може бути заподіяна (чи заподіюється) такими діями, може сягати великих або особо великих розмірів.

Таким чином, для майнових інтересів клієнтів банків чи банківських установ створюється реальна загроза порушення нормального функціонування банківської системи, заподіяння істотної майнової шкоди клієнтам банків — юридичним чи фізичним особам як суб´єктам суспільних відносин у сфері функціонування банківської та кредитно-фінансової систем.

Підроблення платіжних засобів знаходить свій вираз як у повному їх виготовленні (повній фальсифікації), так і в частковому підробленні справжніх засобів, може здійснюватись на рівні як їх інформаційної ознаки (реквізити документів, номер рахунка, прізвище його власника чи платника, сума грошей, що підлягає переказу чи видачі, підпис та ін.), так і імперативної [7, 84-88](приписи до виконання переказу грошей, що містяться у фальсифікованому платіжному засобі, чи видача коштів готівкою). Саме в такий спосіб створюються підроблені (фальсифіковані) платіжні засоби, які виступають засобами протиправного доступу до банківських рахунків — чітко встановлених способів обліку і відображення руху (надходжень і витрат) коштів (що знаходяться у безготівковому вигляді) клієнтів банків [4, 73].

Тільки за наявності фальсифікованої інформації, яку містять підроблені платіжні засоби, можна дійти висновку, що використання останніх (або вчинення відносно них інших незаконних дій) спричиняє шкоду суспільним відносинам у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів її суб´єктів і тому повинно кваліфікуватися за ст. 200 КК України. У зв´язку з цим не можна погодитися з твердженням, що протиправне одержання внаслідок підроблення (чи при використанні підроблених документів) інформації щодо стану банківського рахунку не уповноваженою на те особою слід кваліфікувати за ст. 200 КК України [8, 88]. Подібні дії ще не здатні ініціювати переказ грошей у сфері банківської системи, а отже, ще не є спроможними спричинити цій системі в указаній сфері істотної шкоди. Але за наявності всіх необхідних ознак складу злочину такі дії повинні кваліфікуватися за ст. 231 КК України як незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, а в деяких випадках (якщо існують усі необхідні об´єктивні й суб´єктивні ознаки) як готування до вчинення незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків (чи до шахрайства) — за статтями 14, 200 (чи ст. 190) КК України.

Ступінь досконалості підроблення фальсифікованих платіжних засобів може бути різною і враховується при оцінці ступеня суспільної небезпечності вчиненого, що, безумовно, впливає на призначення покарання. Але для наявності складу розглядуваного злочину необхідно, щоб ці засоби об´єктивно могли бути використаними за своїм цільовим призначенням, тобто ініціювати переказ грошових коштів чи видачу їх готівкою. Це означає, що документи на переказ, а також інші засоби доступу до банківських рахунків, за ступенем якості їх виготовлення (фальсифікації) мають бути такими, щоб при пред´явленні їх працівникам фінансових установ (банків) сприймалися останніми як справжні (дійсні), а підроблені платіжні картки могли бути застосовані за їх цільовим призначенням із використанням електронно-технічних засобів розрахунків, тобто щоб банкомати і платіжні термінали приймали їх і функціонально спрацьовували. Так, шляхом підроблення платіжних карток та їх використання група злочинців (3 особи) у м. Одеса знімали через банкомати з рахунків клієнтів банків від 10 до 40 тис. дол. США. Крім того, під час обшуку в них було вилучено 61 підроблена платіжна картка, 135 заготівок для їх підроблення та пристрої для нанесення на «пластик» магнітної інформації [9].

У випадках, коли ступінь досконалості підроблення фальсифікованих платіжних засобів низький (грубе підроблення) і вони об´єктивно не можуть бути застосовані за їх функціональним призначенням (наприклад, працівники фінансової установи під час пред´явлення їм платіжних документів викривають факт підроблення і не приймають ці документи до обігу, чи підроблена платіжна картка не приймається банкоматом або платіжним терміналом для застосування), вчинене слід розглядати як непридатний за-мах на злочин, передбачений ст. 200 КК України, а за наявності ознак шахрайства — як готування чи замах на злочин, передбачений статтями 14,15 і ст. 190 КК України.

Водночас самоправне використання дійсних (не підроблених) платіжних засобів, що належать іншій особі, і не утворюють складу досліджуваного злочину внаслідок відсутності у цих І засобів ознаки «підроблення». Ось чому не можна погодитися з кваліфікацією дій К. за ст. 200 КК України, який, отримавши від свого знайомого Л. платіжну картку для того, щоб позичити у нього певну суму грошей, користувався нею і без дозволу Л. накупив товарів на значно більшу суму, ніж той йому дозволив. І хоча К. розписувався в чеку за Л., він використовував: не підроблену картку, а дійсну, хоча при цьому вийшов за межі дозволу її власника. Отже, його дії помилково були кваліфіковані за ст. 200 КК України [10].

Певні особливості має підроблення платіжних документів в електронній формі. Електронним визнається документ, інформація в якому подається у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, у тому числі й електронний цифровий підпис, який може бути сформовано, передано, збережено й перетворено електронними засобами на візуальну форму чи на папері [11]. Такий документ має однакову юридичну силу з паперовим, а електронний цифровий підпис на ньому — однакове правове значення з відповідним підписом на паперовому документі [12]. У разі підробки платіжного засобу на електронному носієві може мати місце також і незаконне втручання в роботу автоматизованих ЕОМ, що призводить до перекручення комп´ютерної інформації. Тому такі дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 200, 361 КК України.

Аналіз платіжних карток (як різновиду платіжних засобів) та їх видів дає можливість сформулювати притаманні всім їм найбільш загальні (родові) ознаки, які вони мають як платіжні засоби при їх застосуванні. Цими ознаками є: 1) платіжною є лише картка, яка емітована у встановленому законодавством України порядку і яка функціонує у відповідних платіжних системах; 2) вона завжди виконує ідентифікаційну функцію — дає можливість ідентифікувати емітента, платіжну систему й держателя картки, який володіє й користується нею на законних підставах; 3) платіжна картка виконує спеціальне функціональне призначення — використовується як платіжний засіб для ініціювання переказу грошей з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перераховування грошей платника на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі через банківські автомати. Відсутність хоча б однієї з указаних функціональних ознак виключає можливість визнавати ті чи інші картки, які надають певні послуги предметами злочину передбаченого ст. 200 КК України. На цій підставі не визнаються платіжними картками, а отже, і предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, дисконтні, клубні, телефонні, транспортні картки. Вони досить поширені, але не мають усіх необхідних ознак, що притаманні платіжним банківським карткам. Отже, їх підроблення (як і незаконні дії з ними, в тому числі й їх використання) не можна кваліфікувати за ст. 200 КК України, тому що в цих випадках немає доступу до банківських рахунків й переказу грошових коштів. У разі наявності всіх необхідних умов винні особи можуть притягатися до кримінальної відповідальності за ст. 190 (Шахрайство) чи ст. 192 (Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою) КК України як за закінчений злочин або як за готування чи замах на вказані злочини.

Практика застосування ст. 200 КК України свідчить про наявність деяких складнощів при кваліфікації використання підроблених документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків. Ці дії полягають у пред´явленні підроблених документів на переказ чи інших засобів доступу до банківських рахунків як справжніх (дійсних) у банківські установи, а також у застосуванні підроблених банківських карток через банкомати та платіжні термінали, в тому числі у підприємствах і установах торгівлі, громадського харчування тощо з метою переказу грошових коштів чи отримання їх готівкою. Таке використання підроблених платіжних засобів свідчить про наявне і реальне вчинення посягання на об´єкт розглядуваного злочину, оскільки винна особа вже отримує протиправний доступ до банківських рахунків і при цьому причиняє істотну шкоду нормальному (безпечному) функціонуванню кредитно-фінансової системи у сфері емісії та обігу платіжних засобів, здійснення банківських операцій за переказом грошових коштів чи видачі їх готівкою, а також ставить під загрозу спричинення такої шкоди майновим інтересам суб´єктів цієї системи. Отже, є всі підстави вважати вказане використання підроблених платіжних засобів закінченим злочином і кваліфікувати ці дії за ст. 200 КК України.

Але слід звернути увагу на таке. Коли особа підроблює платіжні засоби для вчинення банківських операцій — для переказу грошових коштів та отримання їх готівкою, вони трансформуються вже в засоби вчинення іншого самостійного злочину — шахрайства (ст. 192 КК України). Під засобами вчинення злочину розуміють знаряддя, речі, пристрої, документи, інші предмети матеріального світу, шляхом використання яких винний вчиняє суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом як злочин. Засоби завжди посилюють «уражуючий ефект» злочинного діяння, створюють необхідні умови для спричинення значної, великої чи особливо великої шкоди, а іноді виступають єдино можливою умовою вчинення злочину [13]. Використання підроблених платіжних засобів є закінченим злочином, з моменту пред´явлення цих засобів працівникам кредитно-фінансової установи (банку) або з моменту використання електронно-технічних засобів розрахунків (банкоматів, банківських терміналів). Фактичний переказ грошових коштів (на інший рахунок, чи як засіб розрахунків за купівлю-продаж товарів або отримані послуги), а так само отримання їх готівкою лежить за межами злочину передбаченого ст. 200 КК України і потребує додаткової кваліфікації за ст. 190 КК України (за наявності складу злочину останнього) за правилами сукупності злочинів. Ось чому не можна погодитися з тими науковцями, які визначають використання підроблених платіжних засобів (тобто одну з ознак злочину, передбаченого ст. 200 КК України. — М. П.) як незаконне здійснення переказу, одержання грошей у готівковій формі чи проведення оплати за придбані товари неналежним ініціатором [14]. У цьому випадку незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками чи іншими засобами доступу до банківських рахунків (при використанні вказаних предметів) трансформуються (переростають) в іншій самостійний злочин — шахрайство, оскільки використання вказаних підроблених платіжних засобів вчинювалось з корисливою метою і було поєднане з незаконним переказом (перерахуванням) грошових коштів на рахунок винної особи чи іншого клієнта, чи отримання їх готівкою, тобто мало місце заволодіння чужим майном шляхом обману. Отже, має місце сукупність злочинів, яка повинна отримувати кваліфікацію за ст. 200 і ст. 190 (а у випадках замаху на шахрайство чи готування до нього — за ст. 14 або ст. 15 і ст. 190 КК України). Відповідає таке рішення і позиції Пленуму Верховного Суду України, який у п. 19 постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10, роз´яснив: «Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин» [15]. Така кваліфікація, на нашу думку, надає правильну і повну юридичну оцінку суспільної небезпечності всього вчиненого, що є в кінцевому підсумку необхідною умовою для призначення справедливого покарання.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.      Юридичний вісник України. — 2007. — № 49. — 8—14 груд.; Бизнес. — 2007. — № 27. — 2 июля.

2.      Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — М., 1972. — 352 с.

3.      Архів Новомосковського горрайонного суду Дніпропетровської області за 2005 р.

4.      Енциклопедія банківської справи України / за ред. В. С. Стельмаха та ін. — К., 2001. — 680 с.

5.      Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5. — Ст. 30.

6.      Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

7.      Панов М. М. Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення // Юридична Україна. — К., 2006. — № 1 (37).

8.      Науково-практичний коментар кримінального кодексу. — 3-тє вид. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К., 2003. — С. 467; Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. — К., 2003.

9.      А у вас уже есть пластиковая карточка? // Время. — 2007. — № 146 (15855). — 18 авг.

10.    Архів Золочівського районного суду Львівської області за 2001 р.

11.    Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 275.

12.    Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 276.

13.    Панов Н. Н. Средства совершения преступления : понятие и виды // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. — X., 2003. — Вип. 64. — С. 127—133.

14.    Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. — К., 2005.-С. 371.

15.    Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 11. — С. 9.