Вступ

Емоційні стани та емоції не є психічними розладами, але вони теж суттєво впливають на здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Це ми розглянемо нижче.

Емоції (від лат.— потрясаю, хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання явищ і ситуацій життєвого змісту, зумовленого відношенням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкту. В процесі еволюції емоції виникли як засіб, який дозволяє живим істотам визначати біологічну значимість станів організму і зовнішніх впливів.

Найпростіша форма емоцій — емоційний тон відчуттів — безпосередні переживання, які супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають суб’єкта до їх зберігання чи усунення.

В екстремальних умовах, коли суб’єкт не справляється з ситуацією, що виникла, розвиваються афекти. Емоції за походженням є формою видового досвіду: орієнтуючись на них, індивід вчиняє необхідні дії (наприклад, по уникненню небезпеки), доцільність яких для нього залишається скритою. Емоції важливі для набуття індивідуального досвіду. У цьому випадку емоції називають ситуаціями і сигналами, які передують діянням, що викликають емоції, та дозволяють суб’єкту завчасно до них приготуватися. Рівень енергійної мобілізації (активації) організму, необхідний для здійснюваних емоціями функцій, забезпечується вегетативною нервовою системою у її взаємодії зі структурами головного мозку, які є складовими центрального нервового субстрату емоцій. При цьому емоції впливають на зміни в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної та гладкої мускулатури. 

1. Загальна характеристика видів емоційних станів

Блейлер (1929) об’єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».

Емоції та почуття органічно пов’язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Ставлення людини (позитивне або негативне) до дійсності відображається в мозку і переживається як радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями.

Емоція – реакція психіки на задоволення або незадоволення потреби — це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини в даний момент. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони — результат усвідомлення об’єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення під час сприймання музики, пейзажу.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються здебільшого соціальними чинниками, хоча не можна ігнорувати й деякі вроджені особливості людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей тощо.

Емоції людини розрізняються за ступенем усвідомленості. Конфлікт між усвідомленими та неусвідомленими емоціями лежить в основі неврозів. Емоційний досвід людини змінюється та збагачується в процесі розвитку особистості у результаті співпереживань, які виникають зі спілкування з іншими людьми, під впливом засобів масової інформації [1, с. 415—416].

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює протягом досить тривалого часу окремі психічні прояви та поведінку особистості в цілому, характеризується слабкою вираженістю та усвідомленням причин і факторів, які їх викликають. На настрій людини впливають органічні процеси (хвороба, втома, голод, фізична активність, бадьорість тощо), зовнішнє середовище (дратуючі звуки і тиша, бруд і чистота, палюча спека і холод тощо), характер взаємовідносин між людьми і ситуації взаємодії (привітність, уважність, байдужість, довіра тощо), особливості розумових процесів (образи, в яких відображається позитивне чи негативне ставлення до предметів, речей, явищ). Наприклад, настрій буває радісним, сумним, бадьорим, в’ялим, піднесеним, пригніченим.

Пристрасть — емоційний стан, який виявляється у сильному, глибокому і стійкому переживанні, з яскраво вираженою спрямованістю на досягнення мети, предмета чи об’єкта потягу. Пристрасть, на думку С. Рубінштейна, означає порив, захоплення, орієнтацію всіх прагнень і сил особистості у єдиному напрямку, зосередження їх на одній меті.

Пристрасті — сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості  й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного змісту предмета, його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який у цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Афект (від лат. affectus — душевне хвилювання, пристрасть) — бурхливий та швидкоплинний емоційний стан, аварійна реакція на екстремальну ситуацію, що повністю оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості та порушенням вольового контролю за поведінкою. Серед факторів, які викликають афект виокремлюють реальну загрозу, насилля, образи. У стані афекту людина не здатна зосередитися і передбачити результати власних вчинків, постерігається фрагментарність сприймання, порушення уваги, (знижується переключення), пам’яті (амнезія), мовлення (порушення артикуляції, переривчастість), проявляється агресія, панічна втеча, знепритомніння, заціпеніння. Прикладами афектів є відчай, сильний гнів, страх, жах, бурхлива радість.

Приклад з карної справи щодо звинувачення військовослужбовця Т., який скоїв убивство дружини у стані афекту. Про свій стан у момент вбивства Т. повідомив наступне: «Я відкрив двері. На порозі стояла дружина, яка зневажливо ображала мене, використовуючи нецензурну лайку, з силою вдарила мене по щоці і плюнула в обличчя. Коли почав стирати слину, вона побачила у мене в руці пістолет і кинулась навтьоки. У цей момент щось помутніло у мене в голові, я втратив розум. Як зняв запобіжник з пістолета, як почав стріляти — не пам’ятаю. Все було як уві сні. Чув тільки постріли. Я нічого не розумів. Здавалося, що в мені лопнула якась пружина, і я став некерованим. Я був наче не сповна розуму.»

Фрустрація (від лат. frustratio — обман, втрата чогось, крах планів, розчарування) — емоційний стан людини, який викликається об’єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети. У такому стані людина може кричати, сваритися, виявляти гнів, агресію, роздратування. Часто повторювані у ранньому дитинстві стани фрустрації можуть призвести у одних до байдужості, безініціативності, в’ялості, в інших — до агресивності, заздрості як стереотипних форм поведінки у подібних ситуаціях. Стан фрустрації може супроводжуватися негативними переживаннями: розчаруванням, роздратованістю, тривогою, відчаєм, апатією.

Конструктивними наслідками фрустрації є інтенсифікація зусиль на шляху досягнення поставленої мети, мобілізація внутрішніх резервів для подолання перешкод, перегляд власних можливостей, знаходження альтернативних рішень на шляху досягнення мети.

Деструктивними наслідками фрустрації є надмірне емоційне збудження, агресивні дії, часткова втрата самовладання, озлобленість, жорстокість, депресивні стани, аутоагресія, інші неадекватні реакції, порушення координації зусиль, що спрямовані на досягнення мети.

Стрес (від англ. stress — тиск, напруженість) — стан нервово- психічного перенапруження, що викликається значним за силою подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована.

З психологічної точки зору, стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, в іншому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

У дослідженні з солдатами-новобранцями імітувалася ситуація аварії і вимушеної посадки літака. Перед підйомом на борт кожному була надана для 10-хвилинного вивчення інструкція про необхідні дії за можливої катастрофи.

Кожен учасник польоту вдягнув рятівний пояс та парашут. Несподіванки почалися на висоті півтора кілометри: літак нахилився набік. Всі побачили, як один із пропелерів перестав обертатися, а через навушники почули про інші неполадки. Далі солдатам повідомили, що склалася критична ситуація. Достовірність збільшувалася тим, що вони чули крізь навушники тривожний діалог пілота з наземними службами. Літак знаходився неподалік від аеродрому, тому учасники могли бачити, як на злітну смугу з’їжджаються вантажні та санітарні машини. Через кілька хвилин пролунав наказ приготуватися до приводнення у відкритому океані, оскільки відмовив пристрій для посадки… Через деякий час літак вдало приземлився на аеродромі.

Як же реагували солдати на катастрофічну ситуацію? У багатьох виникли сильні емоційні переживання, пов’язані зі страхом смерті, деякі «оніміли від жаху». Але це не дивно. Дивно інше: у декількох учасників експерименту цього не спостерігалося — дехто мав льотний досвід і міг розгадати інсценування, а інші — були впевнені у своїй здатності вижити.

Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінити ситуацію. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором.

Сельє Г. виокремлює такі фази стресу:

1. Фаза тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. У людини виникає стан занепокоєння, тривоги, відбувається зміна фізіологічних функцій організму (змінюється частота дихання і пульсу, підвищується тиск, збільшується печінка тощо). На певний час дещо знижується опір організму. Однак потім поступово починається мобілізація внутрішніх адаптаційних резервів, захисних сил, які розкривають додаткові можливості психіки людини, активізуються його психічні процеси (сприймання, пам’ять, мислення). Ця фаза відповідає наявності у людини стресу слабкого ступеня.
2. Фаза опору. Якщо стресор продовжує діяти, організм людини і його психіка перебудовуються, пристосовуються, адаптуються до нових ускладнених умов діяльності, при цьому активно витрачаються внутрішні ресурси, спостерігається активізація мислення і пізнавальної діяльності. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, яка не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності. Ця фаза відповідає наявності у людини стресу середнього ступеня.

Яскраво цей ступінь стресу зображений письменником В. Саніним в книзі «Точка повернення», в якій йдеться про полярного льотчика Анісімова: «настала хвилина, якої він чекав і до якої готувався всім своїм єством. Мабуть, він міг би сказати, що народився на світ і жив задля цієї хвилини… У критичних ситуаціях, у яких Анісімову доводилося бувати декілька разів, у нього виникав незвичний психічний стан: найвища збудженість нервової системи несподівано породжувала кришталево ясну програму дій…Надзвичайна піднесеність духу, якийсь бурхливий тріумф почуттів і дивне відчуття, що автоматично, без роздумів прийняті рішення є безпомилковими. Наче ти не ти, а програма, що вкладена у літак. Наче хтось у тобі сидить і осторонь від усього земного наказує: «Роби так!» Це був момент осяяння, яскравий спалах у темряві, блискавична реакція звіра на смертельну небезпеку. Віднині Анісімов думав і приймав рішення в десять разів швидше, ніж був спроможний це робити: його мозок, нерви і м’язи вийшли за межі своїх можливостей».

3. Фаза виснаження. Однак, із плином часу, внаслідок продовження дії екстремальної ситуації, відбувається послаблення опору організму, фізіологічні реакції перевищують норму, знижується критичність мислення, працездатність людини. Тому, заключна фаза характеризується, на думку Г. Сельє, виснаженням «адаптаційної енергії», що призводить до дезорганізації діяльності, нервових зривів і навіть — до смерті. Ознаками цієї стадії є поступове ослаблення фізичної і вольової активності людини, погіршення пам’яті, зменшення обсягу уваги, помилки у сприйманні, труднощі в осмисленні та розумінні ситуації, уповільнення мисленнєвої діяльності, загальмованість у прийнятті рішень, неадекватні реакції на зміну ситуації, метушливість. Може проявлятися безпідставне роздратування, образливість, імпульсивність, тривога, втомленість, страх, знижується рівень самоконтролю. Відзначаються порушення сну, втрата апетиту, виникають головні болі, вегетативні реакції, психосоматичні захворювання. Ця фаза відповідає наявності у людини стресу сильного ступеня. 

2. Механізм виникнення емоцій

При будь-якій емоції в реакцію на той чи інший подразник включається багато фізіологічних систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна тощо). У людей до цих реакцій додаються і суб’єктивні переживання, які в свою чергу відображають діяльність певних систем мозку, спрямованих на переробку різноманітної інформації, що надходить з навколишнього середовища.

Окремі утвори головного мозку взаємодіють у певному порядку — вони об’єднані у функціональні системи та підсистеми. Цих систем і підсистем багато. Одна з них — система ретикулярної (сітчастої) формації стовбура головного мозку, друга — так звана лімбічна система головного мозку. Найважливішим «розпорядником» емоційних компонентів складних форм поведінки людей є кора великих півкуль, яка працює у тісній взаємодії з утворами лімбічної системи та ретикулярної формації.

Велике значення у виникненні емоцій має ендокринна система. Під час збудження підкіркові центри мозку (гіпоталамус), отримавши інформацію про зміни в організмі та навколишньому середовищі, посилюють вплив на органи внутрішньої секреції (гіпофіз і надниркові залози).

Це зумовлює вироблення життєво важливих речовин, насамперед адреналіну, який підтримує тонус судин, посилює роботу серця, м’язів, швидко збільшує кількість глюкози в крові, підвищує активність ферментів тощо.

Під час короткочасних емоційних напружень адреналін нагромаджується в крові і сприяє тривалому підвищенню кров’яного тиску, прискоренню пульсу, виникненню спазмів судин, зокрема судин серця, що може спричинити напад стенокардії і навіть інфаркт міокарда. Тому цілком зрозуміло, чому ми завжди прагнемо захистити літню чи хвору людину від бурхливих емоцій (навіть позитивних), які можуть виявитися для неї небезпечними.

Зміни в діяльності органів під час емоцій однакові у всіх людей. Тому всім зрозумілі такі вислови, як «від страху в піт кинуло», «волосся дибки стало», «мурашки по спині забігали», «щемить серце», «від радості дух перехопило» тощо.

Кожну емоцію можуть супроводжувати рухи мімічних м’язів обличчя та інші її виражальні рухи. За тим, як змінюється хода, поза, швидкість мови, голос, жест, міміка, інтонація, колір шкіри, можна скласти уявлення про емоційний стан людини.

Людство вступило в епоху надзвичайних стресових станів та емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому, виховуючи волю, навчившись керувати емоціями і розумно долати різні стреси.

Людина не тільки сприймає навколишній світ, але й впливає на нього. До всіх предметів та явищ у неї є певне ставлення. Читаючи книгу, слухаючи музику, відповідаючи урок або спілкуючись із друзями, люди переживають радість, сум, піднесення, засмученість.

Переживання, в яких виявляється ставлення людей до навколишнього світу й до самих себе, називають емоціями.

Емоції людини надзвичайно різноманітні й складні, вони можуть бути позитивними (радість, любов, захват, задоволення і т. ін.) і негативними (гнів, страх, жах, огида та ін.). Будь-яка емоція супроводжується активацією нервової системи й появою в крові біологічно активних речовин, що змінюють діяльність внутрішніх органів.

Кожну емоцію можуть супроводжувати виразні рухи. За зміною ходи, поставою, а також жестами людини, мімікою, інтонацією, зміною швидкості мовлення можна скласти уявлення про емоційний стан. Спостерігаючи за виразом обличчя, ми не тільки розуміємо, що відчуває інша людина, але й заражаємося її станом: співпереживаємо, співчуваємо, жаліємо. Таким чином, виразні рухи — своєрідний засіб спілкування між людьми.

Поява емоційних реакцій пов’язана з роботою великих півкуль і відділів проміжного мозку. Велике значення для формування емоцій мають скроневі й лобні частки кори.

Існує різноманіття емоцій, виникнення яких обумовлене не лише властивостями впливів, але і суб’єктивними особливостями самого суб’єкта, його індивідуально-психологічними особливостями, станом здоров’я, потребами, прагненнями, бажаннями тощо.

Щодо видів емоцій, то немає єдності думок стосовно їх класифікації. За І.Кантом, емоції прийнято поділяти на стенічні (від грецької «стенос» — сила), тобто тонізуючі, збуджуючі і астенічні — що подавляють активність людини. До стенічних відносяться такі емоції, як радість, злість, гнів, а до астенічних — туга, тривога. І стенічні, і астенічні емоції можуть бути позитивними або негативними залежно від того, як їх людина сама оцінює, як вони сприймаються її свідомістю. Також психологи емоції, крім того, умовно поділяють на настрої, пристрасті і афекти [20, с.23].

В.К.Вілюнас класифікує емоції за модальністю, за інтенсивністю, тривалістю, глибиною, усвідомленістю, генетичним походженням, складністю, умовами виникнення, впливом на організм (стенічні-астенічні), виконуваними функціями, формою свого розвитку, за рівнем прояву в будові психічного (вищі — нижчі), за психічними процесами, з якими вони пов’язані, потребами, за предметним змістом та направленістю, за особливостями їх вираження [21, с.20].

Щодо відсутності єдиних класифікаційних критеріїв поділу емоцій на види виступають й інші вчені, пропонуючи за основу при класифікації різні ознаки, а саме:

—         модальність (позитивні — негативні, приємні — неприємні, задоволення — незадоволення);

—         інтенсивність (слабкі і сильні);

—         тривалість (тривалі, нетривалі);

—         глибина (глибокі, поверхневі);

—         усвідомленість (усвідомлювані, неусвідомлювані);

—         функції;

—         вплив на організм (стенічні і астенічні);

—         зміст (моральні, праксичні, естетичні, інтелектуальні). Іноді їх називають вищими почуттями;

—         за рівнями.

Ряд авторів, спрощуючи проблему, поділяють емоції на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов’язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості — задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов’язані з усвідомленням життєвого значення об’єктів, це — рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно [2, с.358].

Очевидно, що наведені положення є підставою лише для загального уявлення про те, які існують класифікації емоцій у психології. Більшість з них не має значення для кримінального права, а отже, зупинимось на тій класифікації, яка є, на нашу думку, найбільш простою та зрозумілою, ви-знається більшістю вчених та має безпосереднє кримінально-правове значення. З наведених класифікацій нас цікавить та, яка враховує інтенсивність емоцій людини, які здатні впливати на інтелектуальну та вольову сфери свідомості людини й тим самим справляти свій вплив на визначення змісту складових суб’єктивної сторони.

Життя людини без емоцій неможливе. Втрата емоцій — це втрата специфічних для людини рис. Нормальне життя повинно бути емоційно насиченим з переважанням позитивних емоції.

Бурхливі негативні емоції призводять до розвитку психічних і соматичних хвороб людини. Тому необхідно попереджувати їх розвиток. Це досягається за допомогою волі — свідомого керування емоціями. Ми можемо стримувати свої емоції, свої виразні рухи, «не давати волі відчуттям».

Уміння володіти собою в різних ситуаціях набувається в процесі виховання, самовиховання та є ознакою високої культури людини.

Висновки

Отже, емоції людини є продуктом суспільно-історичного розвитку. Вони відносяться до процесів внутрішньої регуляції поведінки. Являючись суб’єктивною формою відображення потреб, емоції передують діяльності по їх задоволенню, збуджуючи та направляючи її. Вищий продукт розвитку емоцій людини — стійкі почуття до предметів, які відповідають його вищим потребам. Сильне, абсолютно домінуюче почуття називається пристрастю. Події, які сигналізують про можливі зміни в житті людини, поряд зі специфічними емоціями можуть викликати також зміни загального емоційного фону — так звані настрої.

Емоційне життя людини наповнене багатоликим змістом: емоції відображають оціночне ставлення до окремих умов, які сприяють чи перешкоджають здійсненню діяльності (наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, розчарування), до ситуацій, що склалися. Характер і динаміка ситуативних емоцій визначається як об’єктивними подіями, так і почуттями, з яких вони розвиваються (наприклад, через любов може розвинутися ревність). Ставлення до відображуваних явищ як головна властивість емоцій представлено у їх якісних характеристиках.

Таким чином, емоційний стан, діючи на свідомість людини, звужує її, та вся увага такої особи сконцентровується на емоційних переживаннях, неадекватному сприйнятті дійсності, ваганнях у виборі кращого рішення в конкретній ситуації. Звуженість свідомості людини, яка діє під впливом емоційного стану, веде до того, що вона суттєво втрачає здатність усвідомлювати характер вчинюваних дій та контролювати їх.

Дії особи у стані емоційного переживання є недостатньо осмисленими та продуманими, відсутній попередній план, хаотичність рухів. У такому стані людині важко стримати себе від насилля, та вона не може повною мірою керувати зовнішніми проявами внутрішніх реакцій. Дії людини у сильному емоційному стані свідчать про зменшення її вимогливості до себе та своїх вчинків.

Список використаної літератури

1. Баклицький І. О. Психологія праці. — Львів: Видавничий центр ЛНУ Імені Івана Франка, 2005
2. Каранушка Л. М. і інші. Основи психолого-управлінського консультування. — К.: МАУП, 2002
3. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии // Под общей ред. А. А. Крылова, С. А. Манычева. — СПб.: Питер, 2000
4. Психические состояния / сост. и общая редакция Л.В. Куликова. — СПб: Издательство «Питер», 2000. — 512 с.
5. Психология состояний. Хрестоматия / Состави-тели Т.Н. Васильева, Г.Ш. Габдреева, А.О. Прохоров / Под ред. проф. А.О. Прохорова. — М.: ПЕР СЭ; СПб.: Речь, 2004. — 608 с.
6. Психология человека от рождения до смерти / под редакцией А.А. Реана. — СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 656 с.