Вступ.

1. Поняття та класифікація видів велотуризму.

2. Види велосипедів.

3. Забезпечення безпеки на велосипеді.

4. Велотуризм по країнах світу.

5. Різні форми організації походів вихідного дня на велосипедах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Велосипед дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, ознайомитись під час короткого велопоходу з цілим регіоном відвідати цікаві об’єкти, розташовані один від одного на значній відстані. Ще одна суттєва перевага перед іншими видами туризму – велотуристу не потрібно переносити рюкзак в декілька десятків кілометрів на власній спині – це робить його двоколісний помічник.

До середини 1990-х років склалося кілька напрямків у використанні велосипеда. Всі вони зводяться до їзди на двох колесах, але відповідні обладнання та техніка досить спеціалізовані.

З підвищенням у Європі та США інтересу до велосипеду виникла ціла індустрія велосипедного туризму. Проте велосипед ставить деякі специфічні вимоги до учасників подорожі. Кожен велотурист має володіти технікою їзди на велосипеді з вантажем не тільки шосейними дорогами, а й стежками та бездоріжжям. Обов’язковою умовою є знання Правил дорожнього руху, що є запорукою безаварійного проведення велопоходу.

1. Поняття та класифікація видів велотуризму

Велотуризм — це подорожування на велосипеді. Пересування на велосипеді — найбільш швидкий і економічний спосіб пересування за рахунок власних сил. Саме в силу цього велотуризм має величезну перевагу в порівнянні з рештою видів туризму. Велосипедист пересувається у кілька разів швидше за пішохода або байдарочника, зберігаючи, на відміну від останнього, вельми високу свободу у виборі напряму руху. За день можна проїхати від 60 до 150 км, що дозволяє проводити одноденні походи віддаленими і глухими місцевостями. Велотуризм — це універсальний засіб для зміцнення здоров'я і розвитку активного відпочинку.

Класичний (традиційний) велосипедний туризм — це одноденні або багатоденні велопоходи в середньому і повільному темпі, що передбачають експлуатацію велосипеда в режимі помірних навантажень. Маршрут може бути різної протяжності і практично в будь-якому регіоні України або світу.

Агресивний велосипедний туризм — це одноденні велопоходи з мінімальним багажем в швидкому темпі по будь-яких дорогах. Ухил робиться на швидкісне проходження складних ділянок, швидке пересування по шосе та бездоріжжю. Привали, звичайно, короткочасні, без багаття. До цього виду туризму належать дво- і триденні походи без вантажу з ночівлями на дачах, в готелях тощо. Агресивний велосипедний туризм наймолодший зі всіх. Він зародився в Західній Європі з появою гірських велосипедів. Він висуває підвищені вимоги до техніки безпеки і підготовки учасників. Маршрут і дорожні умови часто невідомі, що вимагає готовності до будь-яких труднощів на шляху.

Спортивний велосипедний туризм — це багатоденні веломандри в автономному режимі з повним похідним спорядженням, змагання з велотуристичного багатоборства (велоралі, фігурне водіння, тріал, велоорієнтування). Ухил робиться на складність маршруту, що передбачає подолання перевалів, важких для проїзду доріг, лісових стежок, бездоріжжя тощо. Чимале значення також має віддаленість регіону від цивілізації, незаймані куточки природи, інші кліматичні умови, зарубіжні країни.

Спортивно-пізнавальний велотуризм — це дальні веломандри країною та за кордон; передбачається огляд визначних пам'яток, цікавих у природному або історичному відношенні місць.

Екскурсійно-оздоровча велоїзда складається з вечірніх велопрогулянок і походів у вихідні дні на природу.

Агітаційні історико-патріотичні велопробіги і велоходи в наш час відбуваються рідко.

Спортивний велотуризм — найбільш захоплююча сфера велосипедного туризму. Не зменшуючи значення і важливості оздоровчих і пізнавальних цілей у велопоходах, треба визнати, що по-справжньому захоплюючими походи стають лише тоді, коли є виклик туристу, коли для подолання маршруту потрібна повна віддача фізичних і моральних сил.

Велосипедні подорожі у віддалених, важкодоступних районах завжди ризиковані, особливо взимку — будь-яка незначна подія або нетяжке захворювання, абсолютно безпечне у околицях крупних міст, може становити серйозну загрозу у безлюдних місцях.

Останнім часом у деяких країнах бурхливо розвивається цілий напрям туристичного бізнесу — пригодницький туризм. Для любителів гострих відчуттів турфірми організовують подорожі на велосипедах в екзотичну і важкодоступну місцевість — гори, пустелі, тропічні ліси. Наприклад, групу мисливців за пригодами супроводжує автобус, але це — для підстраховування. Якщо мандрівники дуже втомляться або піде проливний дощ, можна скласти велосипед і продовжити рух в автобусі.

2. Види велосипедів

1. Шосейно-гоночні велосипеди. Призначені в основному для руху по гладкому асфальту, де вони мають переваги завдяки тонким шинам — трубкам.

Трубки часто проколюються, особливо в дощ або при русі поза шосе. Установка на шосейно-гоночний велосипед так званих клинчерних шин деякою мірою знімає недоліки трубок, залишаючи незмінними решту негативних якостей.

Займатися велосипедним туризмом на таких велосипедах рекомендується досвідченим людям. На шоссейно-гоночному велосипеді на гладкому асфальті можна тривалий час рухатися із швидкістю 40 км/год і навіть вище, проте вже зернистий асфальт відразу ж гальмує рух. Маневреність таких велосипедів невелика, прохідність найнижча серед всіх видів велосипедів.

2. Туристичні велосипеди («туринги»). В своєму класичному вигляді є більш міцним варіантом шосейника. Мають дещо іншу раму, колеса з покришками і камерами, часто зігнуте «шосейне кермо». Ширші шини дозволяють поставити повноцінну дорожню гуму. Найбільш раціональні матеріали рам — хромомолібден і титан. До достоїнств цих велосипедів відносять: легкість ходу по шосе і ґрунтових дорогах, добра курсова стійкість, велика вантажопідйомність, широкий спектр передач (18—27). З недоліків слід відзначити невисоку маневреність і помірну прохідність по технічно складних трасах. Велосипед даного виду призначений для розміреної їзди по найрізноманітніших дорогах, він поєднує високу швидкість на шосе з комфортом і функціональністю. Для класичних і спортивних походів такі велосипеди — кращий варіант. А для гонок і агресивної їзди вони не підходять.

3. Гібриди. Відносно новий вид велосипеда: симбіоз гірського велосипеда і «турінга». Відмітні ознаки «гібрида» — геометрія рами близька до гірського велосипеда, винесення керма і саме кермо теж подібне маунтинбайку (часто на «гібрид» ставляться також «роги»). Іноді винесення керма має змінний кут нахилу. Розмір колеса, як правило, складає 28 дюймів, покришки мають дорожній малюнок. Останнім часом пропонуються передні амортизаційні вилки спеціально для «гібридів», що робить їх ще більш універсальними. Відмінні швидкісні показники поєднуються в гібриді з достатньо високою прохідністю поганими дорогами. Ще одна схожість гібрида і маунтинбайку — велика кількість передач (24—27), що дозволяє вибирати оптимальний режим руху в будь-яких умовах. Гібрид, як і «туринг», більш підходить для класичних походів, але орієнтований і на жорсткі режими руху.

4. Дорожні велосипеди. Сучасний дорожній велосипед має достатньо широкий набір передач, міцну конструкцію і «дорожні» покришки, що дозволяє йому за прохідністю не поступатися «турингу». Висока посадка і м'яке сідло робить його найбільш комфортним зі всіх видів велосипедів. Звичайно, подібні велосипеди обладнуються крилами, багажниками, освітлювальними приладами, сумками та іншими аксесуарами. Основне призначення цих велосипедів — неквапливі прогулянки на невеликі відстані, поїздки по магазинах за продуктами або як варіант туристичної машини для літніх людей. До дорожніх велосипедів можна віднести доладні невеликі велосипеди (на зразок «Ками»), але вони не підходять для активного велотуризму, оскільки не мають передач. Переваги дорожніх велосипедів у їх невисокій вартості, яка обумовлена встановленням устаткування початкового класу, простими рамами і відсутністю амортизаційної вилки. Посадка значно відрізняється від всіх описаних видів велосипедів: спина розташована майже вертикально, кермо вище за сідло. Звідси низька ефективність педалювання, проте високий рівень комфорту.

5. Гірські велосипеди (Mounting Bike). їх називають по-різному: маунтинбайки, позашляховики, усюдиходи, гірські велосипеди, байки. Це велосипеди, спеціально створені для руху в особливо складних умовах. Мають характерний «агресивний» зовнішній вигляд, «позашляхову» раму (кожна фірма має свою розраховану на комп'ютерах геометрію рами) і колеса 26 дюймів. Гірський велосипед відрізняє надміцна конструкція, широкі шини з розвиненим протектором, велика кількість передач (24—27) і чудова прохідність по будь-яких дорогах і при їх відсутності. Гірський велосипед, як і гібрид, є наймолодшим видом двоколісних машин. Народження його відбулося на початку восьмидесятих років XX століття. Гірські велосипеди стрімко розвиваються — з'явилася велика кількість їх типів, призначених для певних умов застосування.

Призначення маунтинбайка — швидкісне пересування по пересіченій місцевості. Але його можливості цим не вичерпуються. Фактично, він є вельми універсальним велосипедом, придатним як для міської їзди, так і для дальніх подорожей і спорту.

Хардтейл — (у перекладі означає «жорсткий хвіст» (велосипед з передньою амортизаційною вилкою) — це вид гірського велосипеда, найбільш продуманий і популярний, одночасно допускає практично будь-які варіанти використання. На таких машинах проводяться більшість змагань у різних дисциплінах, вони чудово зарекомендували себе в дальніх і близьких подорожах і просто як надійний велосипед «на кожен день». Хороший хардтейл чудово їде по пересіченій місцевості, але і на асфальті демонструє цілком пристойну швидкість. На практиці навіть на гладкому шосе він переважає за характеристиками дорожні і навіть спортивно-туристичні велосипеди. Матеріали рам використовуються найрізноманітніші: хромомолібден, алюмінієві сплави, титан, магній, різні композитні матеріали, екзотичні сплави. Кількість передач — 24—27, всі компоненти вищого рівня (залежно від класу велосипеда). До хардтейлів відносять маунтинбайки, призначені як для походів і велопрогулянок, так і для змагань світового рівня.

Софттейл — названий так за аналогією з хардтейлом (перекладається як «м'який хвіст»). Родзинка конструкції — вбудований у задній трикутник рами амортизатор із невеликим ходом. У поєднанні з гнучкими (зазвичай карбоновими) нижніми шинами дозволяє достатньою мірою поглинати дорожні нерівності, але не втрачати енергію на роботу підвіски. Деякі софттейли взагалі не мають амортизаторів, а гнучкість забезпечується за рахунок деформації карбонових шин і вставок спеціальної форми.

3. Забезпечення безпеки на велосипеді

Необхідно дотримуватися правил руху, правил утримання велосипеда, а також знати, що робити в зоні інтенсивного руху, як перевіряти гальма, звуковий сигнал, передні і задні світлові вогні, ланцюги.

Управляючи велосипедом, треба пам'ятати про таке: не їхати проти руху; триматися лише правої сторони; наперед сповіщати про зміну руху; не гальмувати різко, щоб уникнути ковзання; бути уважними до пішоходів, які можуть почати переходити вулицю несподівано; бути уважними до автомобілів, які під час обгону створюють повітряну хвилю, що може викликати втрату рівноваги; рухатися один за одним, щоб світловідбиваючі деталі були чистими; возити сумки або пакети тільки на багажнику; виконувати вимоги дорожніх знаків, щоб уникнути ДТП і штрафів; користуватися велосипедними доріжками там, де вони є; не буксирувати інших і не їздити самому на буксирі; не влаштовувати гонок на швидкість або для з'ясування того, хто краще водить; періодично змащувати деталі; тримати дистанцію при русі в потоці; знижувати швидкість на дорозі, покритій піском, льодом, снігом або на спуску.

Учасники і керівник комбінованого походу, маршрут якого включає ділянки різних видів, повинні мати досвід проходження таких ділянок.

Обов'язки і права керівника групи. Керівник, як правило, вибирається членами групи, але може у порядку власної ініціативи набрати групу самостійно.

Керівник зобов'язаний:

— у період підготовки до походу пройти медогляд;

— забезпечити підбір членів групи за їх туристичною кваліфікацією, фізичною та технічною підготовкою, а також психологічною сумісністю;

— ознайомитися з районом походу;

— вивчити складні ділянки маршруту і способи їх подолання, підготувати картографічний матеріал;

— провести необхідні тренування групи;

— організувати підготовку і підбір спорядження, продуктів харчування, складання кошторису витрат;

— одержати у разі потреби дозвіл на відвідування районів з обмеженим доступом (погранзона, заповідник тощо);

— оформити маршрутні документи;

— у разі зміни маршруту, складу групи після виїзду повідомити про це в МКК (маршрутно-кваліфікаційну комісію);

— повідомити в МКК про вихід на маршрут і про завершення маршруту;

— дотримуватися маршруту і виконувати одержані в МКК розпорядження і рекомендації;

— вживати необхідні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки учасників, аж до зміни або припинення походу у зв'язку з виниклими небезпечними природними явищами та іншими обставинами, а також у разі потреби надання допомоги потерпілому. При цьому ускладнення маршруту допускається лише у виняткових випадках і не дає підстави для підвищення залікової категорії складності походу;

— повідомляти про нещасний випадок, що відбувся, до найближчої рятувальної служби або органів внутрішніх справ, а також у МКК;

— оформити звіт про похід і представити його в МКК, а після розгляду звіту оформити довідки членам групи про закінчений похід або зробити відповідні записи в книжці туриста.

Керівник має право:

— після обговорення на зборах групи виключити з числа учасників походу туриста, що виявився за моральними якостями або спортивно-технічними даними не підготовленим до проходження маршруту. Якщо така необхідність виникла в поході, турист при першій нагоді доставляється в населений пункт для відправлення його до місця проживання;

— передавати у разі потреби керівництво походом своєму заступнику або іншому учаснику, що має відповідну кваліфікацію.

Обов'язки і права учасників велопоходу. Учасник походу зобов'язаний:

— своєчасно виконувати розпорядження керівника походу;

— у період підготовки до походу пройти медогляд;

— своєчасно інформувати керівника походу про погіршення стану свого здоров'я;

— брати участь у підготовці походу, тренуваннях і складанні звіту.

— виконувати вимоги правил дорожнього руху;

— здійснювати рух в один ряд якомога ближче до правого краю проїжджої частини дороги;

— дотримуватися інтервалу між велотуристами не менше 2—3 метрів (на спусках — 10—20 метрів);

— не заїжджати поперед направляючого і не виїжджати убік без попередження керівника.

Бажано мати посвідчення особи, а також медичний страховий поліс. Учасник походу має право:

— вибирати керівника походу;

— брати участь у виборі і розробці маршруту;

— після закінчення походу обговорювати дії керівника і учасників походу, у разі незгоди з їх діями, звертатися до туристично-спортивного підприємства-організатора;

— брати участь у розборі туристично-спортивними організаціями дій групи і його власних.

Перед велопоходом слід звернути увагу на колеса, гальма, троси на перемикачах швидкостей, кріплення велорюкзака до багажника, запастися новою касетою або ланцюгом.

Речі краще упакувати у велосумку — місткістю 20—30 літрів. У неї помістяться всі речі туриста, а зверху еспандером можна причепити намет, спальник і килимок.

Велосумці слід віддати перевагу, адже возити вантаж в рюкзаку на спині незручно і небезпечно. У велопохід з собою слід брати 2—3 пари шкарпеток, тонкий, але теплий шерстяний светр, велотреки, легкі тренувальні штани, легку куртку, пару футболок, плавки. Легкі запасні кросівки.

Учасником велопоходу вихідного дня може бути кожен, кому виповнилося 16 років (за винятком сімейних велопоходів з дітьми) і хто має тверді навики їзди на велосипеді. Проте керівник має право усунути учасника від участі в поході (або зняти учасника з маршруту).

Кожен учасник велопоходу повинен бути обізнаний з правилами дорожнього руху і виконувати їх вимоги.

Велопоходи протипоказані людям з недостатністю кровообігу, не можна вирушати у велопохід тим, хто напередодні зловживав спиртними напоями.

Залежно від темпу руху і рівня фізичного навантаження учасників, велопоходи вихідного дня підрозділяються на походи в повільному, середньому і швидкому темпі.

Повільний темп — поїздка на велосипедах всіх типів на відстань до 60 км із швидкістю руху по рівній дорозі 10—15 км/год. Рекомендується для осіб старшого віку і велотуристів-початківців.

Середній темп — похід для велотуристів на всіх типах велосипедів на відстань не більше 100 км із швидкістю руху по рівній дорозі не менше 15 км і не більше 20—25 км/год. Рекомендується для практично здорових людей, що регулярно їздять на велосипеді.

Швидкий темп — похід на спортивно-туристичних і спортивних велосипедах на відстань не менше 80 км із швидкістю руху не менше 20—25 км/год. Рекомендується для велотуристів з доброю фізичною підготовкою.

При збиранні до походу слід ретельно перевірити стан велосипеда, звертаючи увагу, передусім, на кріплення коліс, рульове управління і гальма. У велосипеда будь-якого типу повинні працювати обидва гальма. Велосипед має бути оснащений насосом із шлангом, набором інструментів і запасною камерою. Велосипед повинен мати багажник і кілька гумок від плечового еспандера для кріплення рюкзака або сумки. У темний час доби обов'язкова наявність світло-відбивачів, заднього червоного та переднього білого ліхтаря.

У всіх походах на привалі влаштовується «загальний стіл», готується чай на багатті, а іноді ще і суп. Учасники походу беруть з собою необхідний запас продуктів на свій розсуд. Туристам рекомендується мати з собою флягу з водою (чаєм, морсом, соком тощо), а також кухоль, ложку, миску, ніж. Все групове спорядження, необхідне для приготування їжі, беруть керівники походів (за винятком походів за попереднім записом).

Одяг не повинен утруднювати рух, а в прохолодну і вітряну погоду він має бути повітронепроникним (типу штормівки). Бажано також їздити у велошоломі.

Велотуристам у холодну погоду необхідно мати лижну шапку, запасні шерстяні шкарпетки і рукавички. На випадок дощу повинні бути поліетиленова накидка або водозахисний костюм.

Слід також пам'ятати про те, що у разі аварії, найбільш вірогідними жер т-вами стають велосипедисти.

4. Велотуризм по країнах світу

Велотури по Європі звичайно вибирають тільки досвідчені велосипедисти, упевнені у своїх силах, оскільки відстані, які доводиться переборювати, тут досить великі — від трьохсот і більше кілометрів. Такі велосипедні тури переважно носять тематичний характер, це може бути, напрклад, тур по замках Чехії, по основних центрах виноробства Франції, велоподорож слідами великих полководців або столицями європейських держав. Також є спеціальні, сімейні велопоходи, призначені для сімейних пар з дітьми від 16 років, такі маршрути найчастіше пролягають уздовж русел річок або по рівнинах. Основними центрами велотуризму в Європі є: Австрія, Франція, Німеччина, Голландія, Чехія, Англія, Італія, Швейцарія. Велоподорож в цих напрямках, як правило, коштує дорого, оскільки містить у собі вартість оформлення візи й інших документів, а також доставку до початкового пункту маршруту.

Однак спортсменам-початківцям все-таки краще тренуватися, переборюючи нескладні маршрути на знайомій місцевості. У цьому зв’язку в останні роки активно розвивається велотуризм у Підмосков’ї й інших регіонах країни, де вже на сьогоднішній день розроблено кілька десятків велосипедних маршрутів, різної довжини й рівня складності.

Велопохід — це не тільки відмінний спосіб відпочинку, завдяки якому можна випробувати незабутні емоції й довідатися багато нового, але також можливість, не прикладаючи практично ніяких додаткових зусиль, поліпшити своє здоров’я й фізичну форму.

Рух на маршруті вимагає не тільки фізичної підготовки, але й наявності зручного одягу. Для тривалих велотурів є сенс придбати спеціалізований одяг для велоспорту: яскраві “дихаючі” майки й вітро- та вологонепроникну куртку, які не тільки забезпечують комфорт, але й підвищують безпеку на автодорогах, у тому числі завдяки світловідбиваючим вставкам. Важлива деталь одягу, якій велотуристам варто приділити особливу увагу, підбираючи собі гардероб, — це велошорти — або більш довгий варіант для прохолодної погоди — велоштани, що створюють умови для тривалої їзди на твердому сідлі велосипеда. Взуття повинне бути зручним, мати досить тверду підошву й не зсковзувати з педалей.

Важливим елементом велоекіпірування, що забезпечує додатковий захист для рук і в цілому підвищувальна безпека, є рукавички. Для туризму підійдуть рукавички з “обрізаними” пальцями, що дозволяють шкірі рук краще дихати. Вибираючи велосипедний шолом, потрібно пам’ятати, що він повинен забезпечувати як захист голови, так і широкий огляд.

Другою важливою річчю, після велосипеда, для велотуризму, мабуть, є рюкзак. Більшість велотурів будується розраховуючи на те, що основний багаж туристам не потрібно перевозити самим. Однак не на всіх маршрутах автобус або автомобіль супроводу має можливість постійно слідувати за групою, тому існує необхідність взяти з собою певний мінімум речей. Для цієї мети підійдуть як спеціальні велорюкзаки, які кріпляться до багажника велосипеда, так і звичайні заплічні рюкзаки, конструкція яких передбачає кріплення для проблискового заднього ліхтаря, відсіки для питної системи, а також систему вентиляції спини.

Виробники спорядження й одягу для велотуризму постійно вдосконалюють свою продукцію, впроваджують нові технології й матеріали, що дозволяють створити максимум умов для проведення активного відпочинку.

5. Різні форми організації походів вихідного дня на велосипедах

Навіть якщо велопохід не присвячений якійсь певній екскурсійній темі, він може мати свою особливість, кінцеву мету. Поїздку можна різноманітити всілякими нововведеннями, доповнити багатим набором дозвіллевих занять.

Напрямок, характер і тематика походу вибирається залежно від пори року, погоди, ювілеїв і т.д.

Різновидом цільових походів можуть бути сезонні виїзди в ягідні й грибні місця. Велосипеди для таких походів повинні бути оснащені передніми багажниками й кошиками, які прикріплюються до багажників. У надійного лінійного орієнтира (перехрестя доріг, опушка лісу, берег ріки, просіка й т.д.) хтось залишається біля велосипедів, інші до призначеної години розходяться по лісі. У таких поїздках в усіх повинні бути годинник і компаси. Лінійний орієнтир не дасть людям заблудитися. Маршрути ягідно- грибних походів повинні бути невеликі по довжині, щоб більше часу (хоча б друга година) залишилася на збір лісових дарунків природи. Дводенні походи з нічлігом дозволяють почати збір грибів зі світанком.

У розпалі літа, коли жаркі дні найбільш імовірні, доречно планувати не дуже протяжні походи по лісових стежках до гарного місця купання, допустимо, до озера з піщаним берегом і чистою водою.

Молодім, та й багатьом представникам старшого покоління сподобаються велопоходи зі спортивними іграми на привалах: волейболом із сіткою, ручним м'ячем, бадмінтоном, регбі, городками й т.д., які, до речі, дуже корисні для розминки рук, попереку й інших частин тіла після їзди на велосипеді. У походах з іграми й змаганнями привал повинен бути побільше (3-4 години), відповідно, маршрут коротше. Привал улаштовується в заздалегідь приготовлених місцях із площадками для ігор на галявинах, для розмаїтості потрібно розробити кілька варіантів маршрутів до цих галявин.

Сімейні велопоходи вихідного дня можуть бути трьох категорій. Походи для батьків з дітьми дошкільного віку проводяться переважно прогулянкові, одноденні, на велосипедах зі спеціальними, обладнаними для дітей сидіннями, наприклад, на рамі велосипеда. Маршрути таких походів — не більше 60 км, по місцевих гладких дорогах, без важкопрохідних ділянок.

У походах з дітьми 7-14 років діти їдуть самі на підліткових велосипедах. Маршрути — прогулянкові й оздоровчі, не більше 50 км по довжині, але прокладаються по ґрунтових дорогах, стежкам, у крайньому випадку по місцевих дорогах з рідким автомобільним рухом. Такі маршрути прокласти поблизу міст непросто, тому бажано організувати виїзд груп батьків з дітьми на автотранспорті (велосипеди — на вантажівці, а їхні власники — на екскурсійному автобусі), що довозив би учасників походу до початку підходящого у всіх відносинах маршруту, а потім з кінця маршруту забирав би назад у місто. Особливо це важливо для міст, на околицях яких слабко розвинена залізнична мережа.

Дітей 7-14 років потрібно прилучати до дводенних походів з нічлігом у наметах із врученням після походу значка "Юний турист". Перед дводенкою хлопці повинні побувати як на тренування у двох одноденних походах. На привалах походів з дітьми потрібно організувати купання, жартівливі ігри, естафети, найпростіші змагання з туристської техніки, навчання грі у волейбол через сітку.

Маршрути з підлітками 14 років і більше формально можуть проходити по будь-яких дорогах, по яких дозволена їзда велосипедистів, але й для них краще вибирати місцеві дороги.

Добре, якщо велотуристський клуб придумає якісь знаки, емблеми, нагороди для тих, хто здолав 500 км, 1000 км і т.д. Їм будуть раді й дорослі.

Гарним стимулом до регулярних поїздок є цикли походів, присвячених певним темам, а може бути серія маршрутів, що становлять кільце навколо свого міста, що простягнулися від границі до границі області, або уздовж границь (отут мова про двох-триденні походи), уздовж ріки; можлива й серія одноденних і дводенних походів.

Починаючим велотуристам можуть бути адресовані цикли походів з відпрацьовуванням загальтуристської й велотуристської техніки.

Привал улаштовують із таким розрахунком, щоб були галявина або луг, яр, крутий схил, маленька ріка або струмок. На привалі можна запропонувати різні елементи туристської техніки: в'язання вузлів, визначення горизонтальних відстаней і висоти дерев, надання електродуга допомоги, основи читання карти, подолання хащі або завалу, рух по жердинах, купинам, спуск і підйом по схилі, переправа через яр, струмок або ріку, вихід з компасом на задану крапку й т.д. Можна організувати особисті змагання між учасниками велопохода на смузі перешкод. У походах, що мають метою відпрацьовування велотуристської техніки, різні елементи (складні ділянки й природні перешкоди) можуть розташовуватися рівномірно по маршруті, а можуть бути сконцентровані на спеціально обраній компактній трасі, у районі обіднього привалу: подолання струмка і яру, переправа з велосипедом по колоді, транспортування постраждалого, переїзд піщаної ділянки, фігурне водіння, вело орієнтування й т.д.

Для загартування велотуристів корисні "сусанініські" походи, "куди очі дивляться" або походи "у нікуди", як їх назвали підмосковні велотуристи. Маршрут у середині дня приводить у село де-небудь на границі району або області, з якої далі доріг немає; пробираючись по лісі в певному напрямку, необхідно вибратися до села або на яку-небудь дорогу сусіднього району (області).

Потрібні учбово-тренувальні походи й для самих керівників з метою відпрацьовування методики водіння груп і обміну досвідом.

Деякі ентузіасти велотуризма не можуть розстатися із двоколісним "конем" і взимку, уважаючи, що в цю пору року краще прохідність ґрунтових доріг, непекуче, немає комарів.

Сполучення походів по геометричному принципі. Дотепер ми говорили про велопоходах, у яких брала участь одна група. Дві, три й більше групи можуть значно розширити похідний діапазон. Наприклад, дві групи організують зустрічний похід по одному (лінійному або кільцевому) маршруті, у середині влаштовують загальний обідній привал. Або дві групи направляються різними шляхами до одного місця привалу, зустрічаються, після обіду вертаються одною дорогою. Третій варіант: у кожної групи — свій маршрут від початку до кінця, але привал — загальний.

А якщо на привалі зустрічаються три й більше велогруп, у кожної з яких — свій маршрут, вийде так званий зоряний похід (маршрути асоціюються із променями, а центр зірки — місце привалу). У таких походах центр ваги лягає на привал, на зустріч груп, тому в зоряних походах природні на привалі конкурси, вітання, спортивні змагання, турніри.

Зоряні походи за участю всіх велотуристів секції, клубу, декількох велотуристських об'єднань — одна з найбільш підходящих форм урочистого відкриття й закриття велосипедного сезону, святкування дня народження клубу, ушановування команди-переможниці на республіканських або всеросійських змаганнях, чемпіонатах, святкування дат, ювілеїв, присуджень звання "Майстер спорту України", велотуристських весіль і т.д. Такі свята досить споюють колектив. А оскільки велику програму важко вмістити в обідній привал, подіям і ювілеям більше відповідають дводенні зоряні походи. У них ширше можливості й для розробки маршрутів.

Втім, не обов'язково "зірочку" до чого-небудь пристосовувати, можна організувати просто свято на природі, огляд туристського вміння й народних талантів. Кращий час для такого свята — друга половина червня, коли день довгий, ніч коротка, а затяжні дощі рідкі. Емоційний пік зоряного походу — зустріч груп увечері першого дня. При цьому можна провести конкурс на саме точне прибуття, на краще вітання інших груп, улаштувати турнір між групами у волейбол, футбол, регбі, гри з орієнтуванням і інші — з м'ячем і без м'яча, жартівливі змагання з техніки велоїзди. Потім можна організувати загальну вечерю, при цьому провести конкурс на кращу страву або на кращий напій (природно, безалкогольний). А коли почне темніти, доречно влаштувати в загального багаття різні вікторини, конкурс пісні, або конкурс за назвою, скажемо, "хто в що гаразд", на якому кожна група виступає з номером художньої самодіяльності в будь-якому жанрі й з будь-якою кількістю учасників. А ранком — нагородження переможців, урочисте прощання, після чого групи роз'їжджаються кожна по своєму маршруті.

Можна організувати зустріч на привалі груп різних видів туризму: велосипедного і пішохідного, велосипедного й водного, можна влаштувати зустріч і з кінною групою, у горах — з гірської, а взимку — з лижної. Взаємно корисно й цікаво прихильникам різних способів пересування обмінятися думками й враженнями.

Але якщо зустрічаються групи, члени яких уміють їздити на велосипедах і управляти, наприклад, байдаркою, то на привалі або в місці нічлігу вони можуть помінятися засобами пересування: велотуристи стають водниками, а ті з байдарок пересаджуються на велосипеди. Такі комбіновані походи більше доречні, якщо в них беруть участь добре знайомі один одному люди, члени однієї секції, клубу.

Можна припустити, що під впливом тяги до цивілізованих форм активного відпочинку в недалекому майбутньому з'являться комбіновані велосипедно-автобусні поїздки вихідного дня: до веломаршрутів учасників походів будуть підвозити автобуси (велосипеди — у них же або в супровідному автомобілі).

Дводенний зоряний похід з конкурсами й іграми, про яке ми говорили вище, пройде ще цікавіше, якщо в ньому беруть участь групи різних видів туризму. Для такого походу сутужніше знайти місце привалу: потрібна "судноплавна" річка, причому зі скелястим обривом, луг для коней.

Висновки

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: кожен велотурист має знати матеріальну частину велосипеда та вміти робити дрібний ремонт у польових умовах. Неабиякими щедротами обдарує велосипед у туристичному поході. Кожна подорож залишить помітний слід у житті велотуриста, оскільки є незабутньою подією, насиченою новими знаннями про невідомі краї та свої можливості. У далекій дорозі не минути екстремальних ситуацій і непередбачених труднощів, в подоланні яких велотурист складає важливий життєвий іспит – на витривалість, мужність, силу волі та фізичне загартування. Велосипедні походи є захоплюючим видом активного відпочинку, що дарує багато чого несподіваного, а інколи досі небаченого, оригінального, виняткового. Для велосипедних походів І та ІІ категорії складності придатні території всіх областей України. Основна частина походів більш високих категорій складності здійснюється в гірських районах Карпат і Криму (до V к. с. включно). Для походів ІІ-V категорії складності у Карпатських і Кримських горах характерні важко прохідні ділянки грунтових польових і лісових доріг та стежок, круті гірські дороги, перевали, затяжні підйоми та спуски, броди та інші природні перешкоди, а також незручне для велосипеда покриття доріг (бруківка, крупний щебінь тощо). Одночасно ці райони мають густу мережу автомобільних шляхів і населених пунктів. Велосипедний похід пропонується в Березнівському районі по маршруту: „Балашівка – Михалин – Рудня Бобровська – Лінчин – Князівка”. Маршрут для тих, хто любить спокій, пахощі соснового лісу. Цей маршрут буде цікавий завжди. Адже що може бути приємнішим і кориснішим, ніж пахощі ефірних масел, які виділяє сосна? Протяжність маршруту – 50 км. Відрізок маршруту від м.Березного до с.Балашівки має асфальтоване покриття, від с.Балашівки до с.Князівки – лісовими стежками. Для даного велосипедного маршруту створена наступна туристична програма: — вид подорожі – велосипедний похід; — продовженість – 2 дні; — протяжність – 50 км. Особливості програми: — продовжуваність програми, маршрут, фізичні навантаження обговорюються наперед; — несприятлива погода не є причиною для припинення подорожі; — зупинки на нічліг – в найживописніших місцях, на березі річки; — приготування їжі на багатті; — вимоги інструктора, спрямовані на забезпечення безпеки, є обов’язкові для виконання всіма учасниками подорожі; — можуть бути сформовані групи тільки з дітей або з дорослих учасників; — мінімальний вік дітей – 14 років; — оптимальна кількість учасників – 12-15 чоловік. Велосипедні маршрути створюють можливість для мандрівників ознайомитися з природою та культурною спадщиною сіл. Популяризація велосипедних турів буде стимулом для населення з більшою турботою ставитися до охорони та збереження культурних надбань та природних реліктів краю.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.

2. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.

3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.

4. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.

5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.

6. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.

7. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.

8. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.