Вступ.

Розділ 1. Особливості використання Інтернет-ресурсів бібліотеками.

1.1. Аспекти формування електронних інформаційних ресурсів.

1.2. Типологія електронних ресурсів в інформаційному забезпеченні.

Розділ 2. Історія, види діяльності та послуг Книжкової палати України.

Розділ 3. Аналіз веб-сайту Книжкової палати України як документно-інформаційної системи.

3.1. Характеристика розділів веб-сайту Книжкової палати України.

3.2. Стан справ у сфері організації прийому, опрацювання і зберігання електронних документів для веб-сайту Книжкової палати України.

3.3. Шляхи вдосконалення та розвитку веб-сайту Книжкової палати України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Книжкова палата України — державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності, заснована на загальнодержавній власності і перебуває у сфері управління Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Книжкова палата України є національним агентством України Міжнародної стандартної нумерації книг (ISBN) та Міжнародної стандартної нумерації нотних видань (ISMN).

Книжкова палата України створена з метою забезпечення інтересів держави у нарощенні інтелектуального та інформаційного потенціалу, сприяння розвитку національної культури, науки, освіти, книговидавничої та бібліографічної справи; повного статистичного обліку, комплектування й зберігання всієї друкованої продукції — документальної пам’яті України; проведення книгознавчих та бібліографознавчих досліджень; створення баз даних бібліографічної інформації; видання бібліографічних покажчиків і науково-аналітичних оглядів.

Велике значення інформації в розвитку будь-якої сфери людської діяльності є загальновизнаним. Однак можливості бібліотечних установ України щодо вдосконалення бібліотечно-інформаційного забезпечення вітчизняної галузі фізичної культури і спорту використовуються ще недостатньо. Аналіз наукових джерел, ресурсів Інтернет, практичного досвіду бібліотек виявив наявність проблемної ситуації, яка полягає в суперечності, з одного боку, між реальним зростанням ролі і значення інформації в Україні та сучасними можливостями задоволення інформаційних потреб користувачів існуючими бібліотечно-інформаційними ресурсами; з іншого – в невідповідності між потребами практики і відсутністю нових науково обґрунтованих підходів щодо створення адекватної системи в Україні в умовах інформатизації. Отже, актуальність теми дослідження визначається об’єктивною необхідністю розробки наукових основ формування системи бібліотечно-інформаційного забезпечення в Україні.

Науковому обґрунтуванню інформаційного забезпечення сприяли дослідження таких бібліотекознавців та бібліографознавців, як І. О. Давидова, В. В. Загуменна, В. О. Ільганаєва, С. Г. Кулешов, Н. М. Кушнаренко, М. І. Сенченко, М. С. Слободяник, А. А. Соляник, Ю. М. Столяров, Л. Я. Філіпова, Г. М. Швецова-Водка, А. С. Чачко, в яких розглядаються напрями трансформації бібліотечно-інформаційної діяльності в умовах інформатизації. Особливий інтерес становлять статті В. М. Гузарь, М. С. Дерепи, С. С. Єрмакова, Н. А. Олейник, І. Свістельник, присвячені окремим аспектам бібліотечно-інформаційного забезпечення.

Метою дослідженняє розробка теоретико-організаційних засад формування системи бібліотечно-інформаційного забезпечення в Україні.

Задачі дослідженнязумовлені його метою і передбачають:

♦ з’ясувати рівень наукової розробки проблеми бібліотечно-інформаційного забезпечення;

♦ проаналізувати сучасний стан бібліотечно-інформаційного забезпечення в Україні та роль веб-сайтів;

♦ виявити особливості галузевих інформаційних потреб користувачів як чинника формування системи бібліотечно-інформаційного забезпечення в Україні;

♦ проаналізувати структуру і тенденції розвитку документного потоку книжкової палати України;

♦ визначити стратегічні напрями збагачення документно-інформаційних ресурсів веб-сайту Книжкової палати України в умовах інформатизації;

Об’єкт дослідження– бібліотечно-інформаційне забезпечення та інтернет-ресурси. Предмет дослідження — веб-сайт книжкової палати України як документно-інформаційна система.

Розділ 1. Особливості використання Інтернет-ресурсів бібліотеками

1.1. Аспекти формування електронних інформаційних ресурсів

З метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її нових можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв’язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, належного представлення напрямів державної політики у сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва було прийнято Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні".

Електронний документ розглядається у комплексі з носієм, на якому він зафіксований, або системою доступу. Він може бути виданням, або частиною видання (стаття з періодичного видання), інтернет-публікацією (призначеним для мережевого або комбінованого розповсюджування).

Загалом під «публікацією» розуміють опублікований твір [7, с. 48-50]. За нормативними документами, матеріали, що містяться в електронних ресурсах, включаючи віддалені електронні ресурси, вважаються опублікованими навіть за відсутності повних вихідних даних.

Електронна форма подання інформації — це спосіб фіксації інформації, який дозволяє її збереження, обробку, розповсюдження та надання користувачу за допомогою засобів обчислювальної техніки.

Усі використання визначення «електронні» («е-») можна узагальнити за такими ознаками, як подання інформації в цифровому вигляді (текст, звук, зображення тощо), необхідність програмних та апаратних засобів для сприйняття людиною (комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення), необхідність телекомунікаційних засобів для отримання або розповсюдження інформації.

Різні аспекти формування електронних інформаційних ресурсів з мережі Інтернет, створення власних інформаційних ресурсів регіонального рівня, оптимальні методи організації доступу до світових електронних ресурсів пропонують українські та зарубіжні дослідники: М. Слободяник, В. Ільганаєва, Р. Гіляревський, А. Соколов, О. Коршунов та інші. Вони констатують, що в сучасних умовах у бібліотеках відбуваються фундаментальні зміни в інформаційному забезпеченні.

Інформаційно-прикладний аспект висвітлено у працях І. Давидової, Л. Філіпової, де акцентується увага на проблемах створення, зберігання, каталогізації електронних ресурсів [14, c. 24].

Питання підвищення ефективності застосування інформаційних ресурсів нерозривно пов’язане й з дослідженням тих можливостей, які надає електронна продукція, та інтенсивнішим залученням її потенціалу, з огляду на розширення комп’ютерної мережі й мережі Інтернет.

На бібліотечно-інформаційне обслуговування, як і на більшість інших напрямів діяльності книгозбірень, значний вплив справляють новітні технології, воно інтенсивно видозмінюється. Протягом останніх років у книгозбірнях створюються й застосовуються локальні й мережевні електронні ресурси, використовуються новітні носії інформації, відбувається освоєння пропозицій Інтернету, розвиваються мережевні бібліотеки. У зв’язку з цим усе частіше виникає полеміка про роль наукової бібліотеки в інформаційному майбутньому. На думку професора Я. Шрайберга, однією з основних тенденцій сучасної бібліотечно-інформаційної інфраструктури є перебудова концепції книгозбірні як системи та суспільного інституту. Вчений стверджує, що зміни в бібліотеках пов’язані, головним чином, із двома видами трансформації:

· типу й складу фондів;

· процесів і технологій обслуговування.

Визначальним компонентом розвитку бібліотечно-інформаційної інфраструктури стає поповнення книгозбірень електронними ресурсами, мережевними технологіями та методами доставляння документів.

Головна умова роботи з електронними інформаційними ресурсами для користувачів — хоча б початкове володіння навичками роботи з комп’ютерною технікою. Передбачається самостійне користування читачами бібліотеки електронними виданнями та базами даних.

Різноманітність електронних документів, що надаються їм, можна зобразити структурно — це фонд документів на оптичних компакт-дисках; фонд мережевних документів електронної бібліотеки; фонд мережевних електронних документів віддаленого доступу; архівний фонд електронних документів. Варто підкреслити, що за своїм змістом, спрямованістю, обсягами, структурою, формою, ступенем науковості й інформативності електронна продукція досить різноманітна. Кожен тип електронного інформаційного ресурсу надає певні можливості і водночас вимагає розроблення особливих специфічних методів та прийомів роботи з ними.

Глобальна комп’ютерна мережа, без сумніву, фігурує в числі найвпливовіших і найважливіших технологій нового сторіччя.

Інформаційна революція не лише забезпечує технологічну міць, що приводить в рух мережу, але і підпитує небувалий запит на збереження, організацію, розповсюдження та доступність інформації [16, c. 17-18].

Якщо інформація є валютою, що заснована на знанні економіки, тоді мережа буде тим банком, в який вона інвестується. Великою додатковою цінністю цієї мережі є те, що користувачі можуть мати доступ до електронних ресурсів, яких з тієї або іншої причини немає в традиційних друкованих масивах. Ця мережа забезпечує інформаційними ресурсами і робить їх доступними в інтерактивному режимі для того, щоб ними було можливо користуватися. У цьому є суттєва різниця між нею і бібліотекою. Тобто, власники цієї мережі створюють мережеві масиви для користування. Ця мережа представляє зацікавленість для своїх кібергромадян (користувачів), що використовують її ресурси для власної мети: освіти, навчання, культурного збагачення тощо. Результатом її використання є удосконалення кожного індивідуума і самого суспільства, в якому ми живемо. Таким чином, глобальна комп’ютерна мережа повинна розуміти та забезпечувати інформаційні потреби своїх користувачів і надавати широкий спектр послуг.

Глобальна комп’ютерна мережа була створена для задоволення потреб людства в розповсюдженні інформації, знання та досвіду. Власники мережі намагаються, щоб люди взаємодіяли з їхніми мережевими сайтами й веб-сторінками, викликати, читали, друкували їх тощо. Даний закон означає, що мережу призначено для використання і навчання, а інформація, що в ній зберігається, повинна використовуватися. Цей закон дуже важливий. Інформація не служить своїй меті, якщо вона не використовується та не доступна для користувачів. Роль мережі — в обслуговуванні особи і співтовариства, а також у тому, щоб максимізувати соціальну корисність процесу комунікації.

Переважною етикою мережі є служіння суспільству в цілому. Питання «наскільки ці зміни поліпшать обслуговування, які глобальна комп’ютерна мережа зробить кращими», є дуже ефективним аналітичним інструментом. Другий аспект цього закону акцентує увагу на вирішенні використання його як окремим користувачем, так і для широкого кола рішень і прагнень суспільства. Тому поява мережевої інформації обумовлює також появу низки проблем, пов'язаних зі збереженням плинної інформації для наступних поколінь та її ефективним використанням. Мережева інформація є плинною, вона не зберігається належним чином у часі та просторі. Розв'язання проблеми її збереження — одна з найбільш актуальних проблем сьогодення, її вирішенню приділяється велика увага в різних країнах, міжнародних програмах тощо. Вітчизняні бібліотеки мають знайти свій підхід до вирішення завдання формування фонду плинних мережевих джерел інформації, що постало перед ними за умов переходу від «ери Гутенберга» до епохи електронних комунікацій. Цей підхід має враховувати як світовий досвід збереження інформаційних ресурсів всесвітньої мережі, так і особливості організації бібліотечної системи в Україні.

Отже, розвиток електронних комунікацій здійснюється в напрямку кардинального підвищення їхньої оперативності й обумовлює стрімке збільшення мережевих публікацій, розпорошених у глобальних комп'ютерних мережах. Тому зростає роль суспільних інституцій (бібліотек), які мають забезпечити кумуляцію та постійне збереження цих зібрань для наступних поколінь. Глобальна комп’ютерна мережа майбутнього повинна зберігати та накопичувати не лише все найкраще минулого, а також історію цієї мережі та наукової комунікації, і робити їх доступними для користувачів. Власники мережі можуть бути задоволені лише тоді, коли користувачі використовують їхні сайти, веб-сторінки [10, c. 47-48].

1.2. Типологія електронних ресурсів в інформаційному забезпеченні

Розвиток інформаційних технологій обумовлює стійку тенденцію збільшення в світі виробництва інформації в електронному вигляді та звеличення долі інформаційних матеріалів у цифрових форматах в системі документальних комунікацій суспільства. Значною складовою документно-інформаційного ресурсу сучасної бібліотеки неминуче стають електронні інформаційні ресурси. Частина електронних ресурсів надходить до бібліотек у складі вхідного документального потоку, друга виробляється як результат технологічних бібліотечно-інформаційних процесів. Тому актуальності набувають питання розробки нормативних, технологічних та методичних засад бібліотечного опрацювання цих відносно нових та специфічних об'єктів технологічної бібліотечної обробки.

Серед комплексу завдань, спрямованих на впровадження технологій бібліотечного опрацювання електронних ресурсів особливе значення має розробка їх типології, яка необхідна для їх систематизації, а також технологічного розподілу за суттєвими ознаками, визначення технологічних процедур їх бібліотечного опрацювання.

Електронні ресурси різноманітні та мають постійний розвиток, що обумовлює складність завдання їх типологізації. Під впливом інформаційних технологій розширюються межи традиційної системи видань, формуються різні типи електронних документів (мережеві версії друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до традиційної преси, колекції посилань, огляди, дайджести, альманахи тощо), постійно з'являються нові види електронних ресурсів (програмне забезпечення, бази даних, мультимедійні продукти тощо). Особливий інтерес викликають динамічні електронні документи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання, або інтерактивні мультимедіа, своєрідність яких полягає у постійному оновленні їх вмісту.

Коли мережевий користувач має доступ до мережі та здійснює відповідний пошук, то існують певні мережеві інформаційні ресурси, здатні задовольнити його потреби. Власники глобальної мережі повинні забезпечувати з’єднання користувача з мережевими ресурсами, щоб воно було настільки зручним, легким та швидким, наскільки це можливо.

Відповідна систематизація документів на веб-сайтах також є важливим засобом для досягнення мети цього закону [12, c. 29-30].

Якщо веб-ресурс публікується, розповсюджується, розширюється мережевим сайтом таємно, даний ресурс не може бути легко знайденим і використаним для пошуку, то в даному випадку користувач може просто випадково наштовхнутися на нього, а в іншому, — мережевий ресурс залишається дуже довго недоступним.

Також необхідно застосування структурованої, добре організованої і найбільш категорійної карти (схеми) сайту, оскільки це гарантує уніфікованість обробки різних мережевих інформаційних ресурсів за однаковими темами. Він (сайт) повинен бути простим і легким у використанні. Важливим є правильний зв’язок з веб-ресурсом. Для допомоги користувачам необхідно також використовувати навігаційні зв’язки.

На сьогодні не існує єдиного стандарту на різновиди електронних ресурсів. Термінологія щодо їх типів та видів наводиться в стандартах ISBD(ER), ISBD(CR), та у міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001, ГОСТ 7.83-2001; визначення ряду термінів надається в форматі бібліографічного опису UNIMARC та в керівництвах з його використання. Набори термінів подані у низці ДСТУ, довідників та словників з інформаційних і комп'ютерних технологій, також у наукових публікаціях за відповідною тематикою. Але це не остаточним матеріал, потребується продовження досліджень еволюції електронних ресурсів, узагальнення інформації про їх специфічні ознаки для подальшої їх типології.

За результатами дослідження електронних ресурсів із використанням визначень та термінології з перерахованих джерел виокремлюються наступні аспекти їх типології:

типи ресурсів — визначаються типом вмісту (електронні дані, електронні програми або комбінація цих видів в одному ресурсі), також типом даних (числові дані, текстові або символьні дані, зображення, звукові дані);

типи носіїв або характер доступу — ресурси локального доступу (інформація, зафіксована на окремому фізичному носії, якій має бути поміщеним користувачем до комп'ютерного пристрою для зчитування) та ресурси віддаленого доступу (інформація надана в інформаційних мережах, зокрема, ресурси, що розміщені на Internet-серверах);

види ресурсів — групи ресурсів, які мають спільні характеристики інформації, що в них міститься. За такими ознаками, як цільове призначення, структура багаточастинних документів, періодичність тощо, типологія електронних документів практично відповідає типологічної структурі традиційних видань. Особливості мають так званні інтегровані ресурси — які доповнюються або змінюються інформаційними матеріалами, що інтегруються до ресурсу як одне ціле. До інтегрованих ресурсів належать, зокрема, бази даних (колекції взаємозв'язаних даних), колекції електронних документів, web-сайти, що постійно оновлюються.

Кожна з наведених категорій ресурсів має декілька рівнів поділу, що забезпечує гнучкий підхід до методики каталогізації та систематизації різних типів ресурсів [6, c. 512-514].

Для розробки методик опису електронного ресурсу поряд з розробкою типології важливим є визначення статусу документа, тобто положення у системі ресурсів, яке визначається певними ознаками і встановлює співвідношення з іншими ресурсами або об'єктами матеріального світу. Окреслюється наступний розподіл електронних ресурсів за статусом:

· оригінал — самостійний ресурс, які не має будь-якого аналогу;

· електронний аналог видання — в основному відтворює відповідний оригінал, зберігаючи розташування тексту на сторінці, ілюстрації, посилання, примітки тощо;

· електронна версія — такий аналог, який має рівний з оригіналом правовий статус і який створювався практично одночасно із ним (на окремому носії) у відповідному форматі з метою його надання користувачам у мережевому доступі або на окремому носії;

· електронні відтворення — візуально відповідають структурі та вмісту оригіналу (зокрема копії друкованих документів, зображення трьохвимірних об'єктів тощо).

Розробка типології електронних ресурсів має велике прикладне значення для методологічного та технологічного забезпечення процесів їх бібліотечного опрацювання та формування електронних бібліотек і повинна мати постійний розвиток відповідно до еволюції електронних ресурсів.

Важливим є те, що власники мережі повинні доповнювати зміст з урахуванням особливих потреб користувачів, а також бути впевнені, що користувач зможе легко знайти необхідні, потрібні ресурси, і одночасно гарантувати, що вони не перевантажують свої веб-сайти змістом, який нікого не цікавить. Власникам мережі необхідно продовжувати додавати унікальні ресурси до своїх мережевих сайтів.

У межах цього підходу виокремлюються як вид інтернет-ресурси. Частина з них належить до таких видів документів як книга, журнал, препринт тощо. Але багато не мають аналогів у традиційному книжковому світі. Крім того, ще слід розробити науково обґрунтовану класифікацію інтернет-ресурсів, яка необхідна для вирішення питань їхньої каталогізації, зберігання, обслуговування користувачів. Хоча вже зараз існують [4, c. 24]:

— видання й публікації як результат професійної діяльності інтернет-видавництв;

— документи, що самопублікуються на сайтах.

Ці інтернет-ресурси розподіляються на:

a) документи або матеріали, що розміщуються різними структурами або організаціями;

b) авторські (індивідуальні) публікації.

Така градація може бути корисною у вирішенні питань каталогізації, зберігання інтернет-ресурсів тощо.

Для точної ідентифікації електронних ресурсів необхідно використовувати декілька характеристик. Дана класифікація не претендує на всеохоплюючу повноту: в ній відбита основна специфіка електронних ресурсів, з якими працюють бібліотеки [3, c. 14].

Розділ 2. Історія, види діяльності та послуг Книжкової палати України

Державний архів друку ― головне сховище найбільш повного зібрання української друкованої продукції, документальної пам’яті України, справжньої скарбниці культури нашої епохи.

Час заснування архіву друку України на базі бібліотечно-архівного відділу датується 1917 р. "Зібрані в Бібліотеку-Архів видання збережуться для майбутніх істориків, які скористаються ними для вивчення сучасного життя України" йшлося в Акті-заклику Генерального Секретаріату Просвіти, опублікованому 28листопада 1917р. в "Газеті Гадяцького земства" стосовно організації бібліотечно-архівного відділу і при ньому Бібліотеки-Архіву для збереження друкованих видань.

24 січня 1919 р. було засновано Головну Книжну Палату в м. Києві, структурним підрозділом якої став Архівно-бібліотечний відділ.

Наказом Комісара по Головному Управлінню Мистецтв та Національної Культури від 18 лютого 1919р. за № 20 запропоновано Архівно-бібліотечному відділу приступити до формування Головної Книжної Палати. А згодом наказом від 26 лютого 1919 р. за № 36 Архівно-бібліотечний відділ був тимчасово перетворений в Архівне управління, а його Бібліотечна секція увійшла до складу Головної Книжної Палати як її четвертий відділ — Бібліотечне управління.

27 червня 1922 р. згідно з постановою Ради Народних Комісарів УСРР організовано Українську книжкову палату (УКП) у м. Харкові, одним зі структурних підрозділів якої став Архів друку. У тому ж році колектив УКП, ще зовсім невеликий (спочатку 20, потім 10 і навіть 7співробітників), зібрав, зареєстрував і бібліографічно опрацював 3939 книг, 417 назв і 1022 номери журналів за 1917––1921 рр.; 1015 книг, 168 назв і 762 номери журналів за 1922 р.

Упродовж наступних двадцяти років співробітники УКП опрацювали десятки тисяч примірників друкованих видань. Обсяг цієї роботи весь час збільшувався у зв'язку із зростанням випуску творів друку.

У роки Великої Вітчизняної війни співробітники Книжкової палати встигли вивезти в Уфу (Башкирія) тільки каталоги, фонди залишилися в окупованому м. Харкові. З вересня 1941 р. і майже до кінця 1943 р. було припинено реєстрацію українських друкованих видань.

У листопаді 1943 р. Книжкова палата УРСР відновила свою діяльність. Було вжито заходів щодо ліквідації лакун у реєстрації друкованої продукції за період 1941––1943 рр.

У 1945 р. зібрано, зареєстровано й описано назв: книг ––991, журналів –– 51, газет –– 858, що вийшли у світ під час війни.

У післявоєнні 1946––1966 рр. було випущено 117 363 книги і брошури тиражем 2 млрд примірників. Тільки за 1966 р. видано 7486 книг тиражем близько 110 млн примірників. У порівнянні з 1940 р. це становить 150,5 % за назвами і 207,8 % за тиражем. У 1966 р. Україна видала майже стільки книг, скільки їх випущено було в усій царській Росії у 1913 р. Книги українською мовою становили за той рік 76 % від загальної кількості видань [13, c. 13-14].

З 1990 р. Книжкова палата України знаходиться у м. Києві. Фонд Державного архіву друку на той час нараховував 10837441примірник, його перебазування відбувалося упродовж кількох років.

Нині Державний архів друку —єдиний найбільш повний фонд друкованої продукції України.

Функції Книжкової палати України щодо комплектування і збереження фонду Державного архіву друку закріплено ст. 27 Закону України "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008р. № 1345-р повний і недоторканий фонд всіх видів випущених видань Державного архіву друку Державної наукової установи "Книжкова палата України імені Івана Федорова" внесено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.

Фонд Державного архіву друку віддзеркалює унікальні писемні джерела, довічно зберігаючи один примірник усіх видів друкованих видань, виданих на терені України, починаючи з 1917 р. Він якнайкраще відображає всі зміни суспільного життя, його найважливіші історичні віхи, минуле і сучасне нашого народу: визвольний рух і революційні події, громадянську і Велику Вітчизняну війни, роки репресій, формування національної свідомості, етапи розвитку суспільства й держави, розбудову незалежної України.

Фонд Державного архіву друку –– упорядковане зібрання друкованих видань, що формується на основі обов'язкового примірника згідно із Законом України "Про обов'язковий примірник документів". Державний архів друку зберігає: неперіодичні видання (книги, брошури, автореферати дисертацій, картографічні, нотні, образотворчі, текстові аркушеві), періодичні та продовжувані видання (газети, журнали, бюлетені тощо).

Щорічно до архіву надходить понад 155 тис. од. друкованої продукції, інформацію про які відображено в державних бібліографічних покажчиках ("Літописах…").

Фонд Державного архіву друку надзвичайно багатий за змістом і різноманітний за видами. Особливо повно зібрана українська книга, яка представлена виданнями класиків української літератури, зокрема творами Т.Шевченка. В Україні вони видавалися понад 400 разів, серед них ― перші видання радянського часу: "Великий льох", "Кавказ", "Сон", "Заповіт", "Царі", "Кобзар" за редакцією В.Доманицького.

Значне місце займає літературна спадщина ІванаФранка, яка представлена 480 книгами, М.Коцюбинського ― 330, ЛесіУкраїнки ― 125, багатьма творами МаркаВовчка, ІванаНечуя-Левицького, ПанасаМирного, драматичними творами М.Старицького, а також виданнями П.Тичини, М.Рильського, О.Гончара, В.Сосюри, А.Малишка, М.Бажана, В.Стуса, Б.Олійника, Г.Чубач та інших українських майстрів слова.

Зберігаються видання класиків російської літератури О.Пушкіна, Л.Толстого, А.Чехова, М.Шолохова, В.Маяковського, перекладені на українську мову твори зарубіжних письменників: В.Шекспіра, Ф.Шіллера, А.Франса, Ф.Стендаля, О.Бальзака, Ч.Діккенса, Гі де Мопасана тощо.

Цікавий фонд наукової літератури, важливою складовою якого є дослідження і монографії видатних учених, зокрема, твори С.Єфремова, А.Кримського, М.Туган-Барановського, М.Грушевського, Д.Багалія, Є.Патона, В.Глушкова, О.Богомольця.

Увесь універсум знань охоплює фонд довідкової літератури, зокрема це "Словник української мови" Б. Грінченка — 1927р., "Словник української ентомологічної номенклатури" І.Щоголіва ― 1919 р., довідник "Вся Україна" ― 1925 р., "Словник технічної термінології" Д.Шелудька ― 1928р. та сучасні енциклопедичні видання з різних галузей знань.

Чільне місце займають офіційні видання, зокрема "Сборник важнейших декретов и распоряжений". ― К., 1922; "Збірник чинних постанов Народного Комісаріата Юстиції" за 1919—1927 р., а також закони незалежної України.

Великий інтерес для науковців і тих, хто цікавиться історією нашої держави, становить унікальний фонд так званого спеціального зберігання (спецфонд), що складається з видань 1917—1976 рр., вилучених з книгозбірень нашої країни та знищених з ідеологічних міркувань. У Книжковій палаті України цей фонд зберігся цілісним і не розпорошеним. Він представлений підручниками з української мови і літератури, книгами з історії, економіки, різноманітними словниками, літературою художнього, релігійного характеру, прозою і поезією репресованих митців, зокрема, В.Підмогильного, Г.Косинки, Є.Плужника, М.Зерова та багатьох інших, а також програмами, статутами, резолюціями з’їздів, промовами деяких політичних діячів.

Не менш цікавий фонд дитячої літератури та творів для молоді, де зберігаються рідкісні видання 1917—1919 рр., зокрема українські народні казки, казки Андерсена, братів Грімм, повісті Р.Кіплінга, Г.Бічер-Стоу, Е.Золя та інших.

У Державному архіві друку широко представлена періодика, яка належить до тих джерел, які найбільш швидко і оперативно висвітлюють суспільні, економічні, наукові, культурні події й є одним з найцікавіших, найнеобхідніших видів друкованої продукції.

Бібліографічною рідкістю стали і мають неабияку культурну цінність газета "Земля і воля" (1917), журнали: "Вісник державних законів для всіх земель Української Народної Республіки" (1919), "Наше минуле" (1918—1919), "Нова громада" (1923) та багато інших.

Нотні виданнязнайомлять нас із зібранням музичної спадщини українських композиторів: М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, а також творами сучасних композиторів Г.Майбороди, І.Шамо, О.Білаша, Л. Дичко та ін.

Справжньою перлиною Державного архіву друку є фонд образотворчих видань, в якому зберігаються портрети видатних діячів політики, науки, культури, альбоми художніх музеїв країни, репродукції творів художників, скульпторів. Особливе місце в цьому фонді належить зібранню образотворчих плакатів.

Фонд картографічних виданьпредставлений картами України та її областей. За допомогою цих видань можна простежити всі територіальні зміни, які відбувалися в нашій країні: старі й нові назви областей, населених пунктів, приєднання до України західних областей.

Державний архів друку зберігає текстові аркушеві видання, а саме: плакати, афіші, листівки, гасла, оголошення. Це найбільше зібрання видань цього виду в Україні й надзвичайно цікаве за змістом, зокрема зберігаються накази, звернення, листівки уряду Української Народної Республіки, датовані 1918—1919 рр. за підписами В.Винниченка і С.Петлюри; листівки років Великої Вітчизняної війни; афіші українських театрів, симфонічних, джазових, фольклорних колективів, циркові, спортивні; афіші українських і зарубіжних кінофільмів із зазначенням прізвищ митців, які створили цей фільм. З усіх видів друкованих видань аркушеві видання найменш вивчені і висвітлені в українській бібліографії.

У Державному архіві друку зберігаються видання, надруковані шрифтом Брайля (книги, підручники, журнали).

Наукова діяльність Книжкової палати України щодо збереження та розроблення фонду Державного архіву друку спрямована на:

● вивчення фонду, тематичні дослідження його документів;

● розроблення довідково-пошукового апарату до фонду;

● переведення на електронні носії історичної частини фонду;

● заповнення лакун у фонді;

● встановлення даних видань, які не мають вихідних відомостей;

● розроблення інструктивних та методичних матеріалів щодо збереження фонду;

● співпраця з науковими установами України: участь у конференціях, семінарах з питань збереження друкованих видань.

За матеріалами фонду Державного архіву друку співробітниками Книжкової палати України підготовлено ряд публікацій.

Відділ Державного архіву друку надає безоплатні послуги:

● згідно з Законом України "Про прокуратуру", ст.8 "Обов’язковість виконання вимогпрокурора", статистична та інша інформація або їхні копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування, видаються на вимогу прокурора або слідчого;

● згідно з Законом України "Про обов’язковий примірник документів", ст.9 "Права виробників документів щодо направленого ними обов’язкового примірника документів", виробники мають право на безоплатне отримання фактографічних даних щодо документів, які зберігаються одержувачами документів, та їхнє тимчасове використання з виробничою метою;

таплатні послуги (готує довідки):

● тематичні (перелік документів, релевантних тематичному запиту);

● фактографічні (відповідь на разовий запит користувача, що містить фактографічні відомості: хронологічні, біографічні, статистичні);

● на замовлення фізичних осіб щодо засновників періодичних видань в редакціях яких вони працювали (на вимогу пенсійного фонду).

Користуватися виданнями фонду Державного архіву друку можна на підставі особистої заяви або листа від провідної наукової установи та довідки від обласних бібліотек України, Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського про відсутність необхідних видань в їхніх фондах.

Послуги надаються з письмового дозволу директора Книжкової палати України. Використання обов’язкового примірника видання поза межами Книжкової палати України заборонено.

Розділ 3. Аналіз веб-сайту Книжкової палати України як документно-інформаційної системи

3.1. Характеристика розділів веб-сайту Книжкової палати України

На сайті Книжкової палати України є архів журналу «Вісник Книжкової палати». Журнал на сьогодні як форма наукової комунікації, засіб публікації наукової інформації (точніше, джерело першопублікації наукової ідеї: правило Франца Інгельфінґера, колишнього редактора The New England Journal of Medicine, що відстоює виключне право першої публікації результатів дослідження у часописах) — модель, що з'явилася більше 350 років тому, і була і залишається ефективною, пріоритетною та вдалою моделлю у письмовій науковій комунікації, серцем наукової комунікації, в основі якої лежить рецензування. Отже, функціями наукового журналу є реєстрація авторства, сертифікація якості дослідження (шляхом незалежного рецензування), наукове спілкування та збереження результатів досліджень через видання (в т. ч. електронне).

До переваг Електронних Журналів (ЕЖ) для користувача слід віднести:

• оперативність підготовки та поширення публікацій: стаття доступна відразу після схвалення редакційною радою, інколи на 3-4 місяці раніше ніж в друкованому варіанті журналу;

• доступність 24 години на добу 7 днів на тиждень 365 днів на рік — тобто фактично необмежена безперебійна доступність в будь-який час з будь-якого робочого місця в Інтернет (досліднику не має потреби витрачати час в бібліотеках);

• надзвичайно широкий спектр пошукових можливостей, яких просто не могло бути в друкованих журналах;

• можливість налагодження інтерактивного зв'язку "автор — користувач" більшість публікацій містять відсилку на електронну пошту або веб-адресу автора;

• можливість "зкачування" публікації, електронний текст зручний для подальшої роботи (копіювання, замітки, конспект, реферат тощо);

• навігація: стандартний та найбільш поширений метод пошуку інформації у науковців є через цитування, зокрема в журнальних статтях.

Технології Веб мають ідеальну платформу для цього, бо ж будуються на зв'язках сайтів та документів, і мають чудові можливості для навігації, тож сучасні технології дозволяють через лінки отримати зручний доступ від цитованих робіт до їх повних текстів:

• зміст ЕЖ, як правило, включає додатковий матеріал, якого немає в друкованому, в т.ч. через мультимедіа, що дозволяє не лише прочитати, а й побачити і почути результати дослідження

• система персонального налаштування дозволяє користувачеві будь-які персональні налаштування для зручності у пошуку та отриманні необхідної інформації.

Для університетів важливою функцією ЕЖ є також їх включення до засобів Дистанційної Освіти.

Бібліотеки всього світу переживають зараз перехідний етап, змушені справлятися з колекцією друкованих журналів, і одночасно працювати з журналами електронним як і взагалі з електронними ресурсами (е-книгами, е-бібліотеками, е-журналами, базами даних тощо). Досить складний перехідний період особливо для університетських бібліотек, що покликані забезпечити науковою інформацією всю академічну спільноту, налаштувати відповідний кваліфікований, оперативний сервіс доступу до електронних ресурсів для своїх користувачів в межах не лише бібліотеки, а й усього університетського містечка. До переліку переваг ЕЖ додамо і вирішення спектру бібліотечних питань:

• практично відсутні витрати на процеси обробки, збереження та циркуляції, а також необхідність оправлення, зберігання тощо, дефіциту площ у книгосховищах;

• можливість відстежувати статистику використання, що дозволяє більш кваліфіковано проводити політику комплектування;

• можливість одночасного використання того ж числа журналу в той же час багатьма користувачами;

•ЕЖ не може бути загублений, зіпсований, пошкоджений тощо [11, c. 21-22].

Наступний розділ на сайт Книжкової палати, на який би ми хотіли звернути увагу – це розділ присвячений історії книжкової палати, її статусу та основним видам діяльності.

Метою наукових досліджень за цим напрямом є створення національних електронних бібліографічних ресурсів України.

Оперативне інформування суспільства про сучасні та ретроспективні видання України є основною функцією державної бібліографії. Найоперативнішим засобом є інформування з використанням електронних ресурсів. Їхніми основними перевагами є можливість здійснення пошуку за будь-яким реквізитом, що входить до складу бібліографічного опису, та використання для створення друкованих бібліографічних видань.

Сумісність електронних бібліографічних ресурсів, створених Книжковою палатою України, з електронними ресурсами провідних світових інформаційних центрів забезпечується використанням програмного забезпечення, що підтримує Міжнародний протокол обміну бібліографічною інформацією (Z39.50), Міжнародної системи стандартної нумерації книг та нотних видань (ISBN та ISMN), Міжнародної системи класифікації видань ― Універсальної десяткової класифікації (УДК), над розробленням та актуалізацією україномовної версії якої Книжкова палата України працює з 2000 року.

Книжкова палата України створена з метою забезпечення інтересів держави у нарощенні інтелектуального та інформаційного потенціалу, сприяння розвитку національної культури, науки, освіти, книговидавничої та бібліографічної справи; повного статистичного обліку, комплектування й зберігання всієї друкованої продукції — документальної пам’яті України; проведення книгознавчих та бібліографознавчих досліджень; створення баз даних бібліографічної інформації; видання бібліографічних покажчиків і науково-аналітичних оглядів.

Так у сфері науки діяльність Книжкової палати заклечається в наступному:

— державна бібліографічна реєстрація видань України, систематизація, індексація документів, створення інформаційного ресурсу поточної та ретроспективної бібліографії;

— розроблення організаційних і методичних принципів державної бібліографії;

— централізована каталогізація видань;

— збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі;

— комплектування й збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку, головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні;

— розроблення та обґрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи;

— актуалізація і оптимізація Універсальної десяткової класифікації українською мовою й адаптування до інформаційних потреб України;

— розроблення стандартів у галузі видавничої й бібліотечної справи;

— вивчення книжкового ринку, його регіональних особливостей, впровадження міжнародної стандартної нумерації видань;

— розроблення та експлуатація бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації;

— впровадження нових інформаційних технологій.

Займається співробітництвом з найбільшими бібліотеками світу, українською діаспорою, Міжнародним агентством стандартної нумерації книг (ІSВN), Міжнародним агентством стандартної нумерації нотних видань (ІSМN), ЮНЕСКО, Консорціумом Універсальної десяткової класифікації.

Крім того на сайті Книжкової палати України також є наступні розділи:

· Послуги

· Державні закупівлі

· Конкурс на заміщення вакантних посад

· Випуск видавничої продукції в Україні

· Правові та нормативні документи з видавничої справи

· Обов'язковий примірник

· Форми звітності 1-В (книги), 1-В (ЗМІ)

· Універсальна десяткова класифікація (УДК) в Україні

3.2. Стан справ у сфері організації прийому, опрацювання і зберігання електронних документів для веб-сайту Книжкової палати України

Для забезпечення збереження документів і подальшого їх використання, зокрема й тих, що мають важливе історичне значення, широке застосування отримали технології переведення їх з паперових на інші носії інформації. Не так давно для створення страхового фонду використовувалась технологія мікрофільмування. Проте в останні десять років комп’ютерна техніка отримала настільки широке поширення, що стала застосовуватися для збереження цифрових копій архівних документів і забезпечення доступу до них. Для цього використовуються оптичні диски й інші носії інформації. Архіви, оснащені сучасною комп’ютерною технікою, все більше переходять на використання технології оцифровки фондів для збереження й розповсюдження їх у вигляді ЕД.

Значна частина архівістів й архівних закладів не тільки в Україні, а й за її межами мало переймаються проблемами створення, прийому й опрацювання ЕД. Водночас зростає занепокоєння архівістів: який вплив матиме на архіви революція в галузі інформаційних технологій (ІТ) — в частині створення електронних документів; які зміни відбудуться в архівних методах і функціях у майбутньому?

Надійність сучасних машинних носіїв оцінюється не дуже високо. Передбачуваний строк їх гарантованої схоронності обчислюється лише кількома десятиліттями. Але ще гірше, що засоби відтворення мають властивість застарівати швидше, ніж робляться непридатними самі носії. Ринок комп'ютерної техніки оновлюється приблизно кожні три роки, а упродовж 10—15 років застарілі комп'ютери практично повністю зникнуть. Тому навіть диск, який добре зберігся, через кілька десятиліть просто ніде буде відтворити.

Сьогодні ніхто у світі, мабуть, не має уявлення, у який спосіб буде забезпечуватися доступ до створюваних сьогодні ЕД. Проте це не означає, що їх можна залишити напризволяще до з'ясування ситуації. Навпаки, саме в цій ситуації роль архівістів стає виключно важливою. Їх обов'язок — прийняти всі можливі заходи для запобігання втрати цих документів. На першому етапі збереження документів буде підтримуватися шляхом перетворення даних під вимоги нових програмно-апаратних платформ.

Для архівного зберігання цифрової інформації спеціалісти пропонують різні підходи.

Перший з них — зберігання ЕД за місцем їх створення, у тих організаціях, яким ці документи належать. Передбачається, що при періодичному удосконаленні своїх інформаційних технологій такі організації зможуть перетворювати у відповідності з новими вимогами і архівну інформацію. При цьому державні архіви зобов'язані забезпечити тільки облік документів і контроль за їх збереженням. Цей підхід застосовують в країнах з сильними традиціями законослухняності, виконавчої дисципліни і відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Проте підтримка ЕД у доступному стані вимагає постійної турботи: контролю фізичного стану носіїв, регулярної конвертації (перезапису на інший тип носія і/чи у файл іншого типу) і міграції даних (переносу в інше інформаційне середовище, зокрема під нові операційні системи). Організації, які створюють документи, далеко не завжди мають можливість (а іноді й бажання) проявляти таку турботу по відношенню до документів, безпосередня необхідність в яких відпала. Такий підхід в організаціях, де рівень суспільної свідомості недостатній, неминуче призведе до загибелі документів, і ніякий контроль з боку архівних організацій не зможу цьому запобігти.

Другий можливий підхід — це створення в звичайних державних архівах підрозділів зі збереження ЕД. Такий підхід виправданий тільки в багатих країнах з сильною економікою, тому що він дуже дорого коштує. В умовах постійної зміни інформаційних технологій, програмного забезпечення і носіїв інформації необхідні такі самі постійні витрати на технічне переобладнання архівів і навчання персоналу. Між цим архівна галузь майже в будь-якій країні традиційно є однією з найменш фінансованих. Розпорошення наявних засобів на кілька об'єктів у такій ситуації безперспективно.

Третій підхід — створення спеціалізованого архіву, який би зберігав всі ЕД. Такий підхід годиться для будь-якої країни, до того ж його можна поєднувати з будь-яким з двох попередніх. Організація такого архіву дає можливість створювати розподілену систему, що забезпечує віддалений доступ за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку до ЕД, прийнятих на зберігання, а також ЕД, створюваних цим архівом.

Безумовно, існує безліч проблем, пов'язаних зі створенням та використанням ЕД. Насамперед, необхідно постійно відслідковувати тенденції в розвитку інформаційних технологій, періодично вирішувати проблеми, пов'язані із старінням програмного забезпечення і машинних носіїв, приймати заходи із захисту інформації і авторського права, підтримувати у робочому стані автоматизовану систему архіву, а також знайти відповіді на запитання : якими способами зберігати електронні дані, які конкретно дані зберігати, як забезпечити можливості їхнього пошуку і використання через 100—500 років.

Передбачається, що головна турбота зі збереження ЕД в недалекому майбутньому повинна стати прерогативою спеціалізованого архівного центру, який має статус не архіву, а науково-дослідної установи.

Крім постійного зберігання ЕД, спеціалізований архівний центр має надавати широкий спектр інформаційних послуг, а також конвертацію даних замовника на визначені види носіїв.

Незважаючи на розповсюджену думку, що збереження документів у цифровій формі буде дешевшим і простішим для доступу, аналіз витрат під час експериментів зі збереження ЕД підлягає вивченню.

Державний архів друку Книжкової палати має аналогічні проблеми зі створення, отримання, збереження і розповсюдження ЕД. Для вирішення більшості проблем слід насамперед розробити "Положення про архівну службу електронних документів Книжкової палати України". Положення повинно мати розділи: основні завдання архіву ЕД, його функції, права, організація роботи і склад документів.

Електронні документи можуть бути двох видів: ЕД, що приймаються на зберігання від видавництв (електронні книги, журнали тощо); ЕД, створені в Палаті для збереження документів, в першу чергу тих, що знаходяться в поганому стані і не підлягають видачі для наукових досліджень.

Для роботи з перенесення на машинні носії інформації окремих масивів документів передбачається розроблення проекту оцифровки документів під загальною назвою "Документальна пам’ять України".

Книжкова палата України одна з не багатьох наукових установ, що допомагає науковцям та спеціалістам різних галузей встановити факти історичного минулого нашої країни. Особливо великим попитом користується інформація про довоєнні видання, майже 90 відсотків усіх користувачів інформації цікавлять саме ці видання. Нагальною проблемою на сьогодні стало питання переведення довоєнних видань на електронні носії, і залучення історичних архівних джерел до наукового обігу, оскільки значна частина матеріалів 1917—1940-х років існує лише в одному примірнику в Державному архіві друку. Кількість назв довоєнних видань становить: книг ― 104,522; річних підшивок газет ― 17,075; журналів ― 6,376. Саме ці видання передбачено на першому етапі перевести на електронні носії.

Переведення друкованих видань на електронні носії дає змогу створити максимально повну і зручну в користуванні систему взаємопов'язаної багатоаспектної довідкової інформації про склад і зміст фонду і проблему її швидкого надання через відповідні комунікаційні засоби.

3.3. Шляхи вдосконалення та розвитку веб-сайту Книжкової палати України

Вагомою складовою документо-інформаційного ресурсу сучасної бібліотеки стають електронні інформаційні ресурси, відомості про які мають бути включені до бібліотечних інформаційно-пошукових систем.

Інформаційна діяльність бібліотек активно переміщується в нове інформаційно-комунікаційне середовище. За цих обставин електронні ресурси стають об'єктами бібліотечних технологій, а також продуктами бібліотечно-інформаційної діяльності, тому виникає необхідність адаптації до вимог електронного середовища бібліотечно-технологічних процесів.

Власники мережі допомагають економити час користувача шляхом створення дружнього користувачу інтерфейсу. Коли створення сайту завершено, завантажено і апробовано користувачами, треба почитати їхні відгуки. Кожний власник мережі повинен думати про користувачів (як їх залучити, що розробляти, як обслуговувати тощо), якщо він хоче задовольняти потреби суспільства глобальної комп’ютерної мережі. Необхідно пам’ятати, що допомога користувачам надається для проведення ефективного та економічного дослідження, для оновлення мережевих сайтів і для того, щоб зробити ці сайти легкими для навігації.

Таким чином, тільки через сприйняття нагальних потреб та характеристик користувача, власники мережі й розробники пошукових машин зможуть створювати засоби для задоволення інформаційних потреб користувачів. Економія часу користувача шляхом надання відповідних механізмів доступу є основним завданням мережі. Крім того, деяким авторам і власникам мережі подобається спілкування через мережеві сторінки. Всесвітня мережа призначена для користування і може забезпечувати динамічним джерелом інформації всі категорії своїх користувачів.

У цілому ж, відповідь на питання про роль веб-сайту Книжквої палати України в новому інформаційному середовищі буде залежати:

— по-перше, від того, наскільки потрібно суспільству виконання тих функцій, які роблять бібліотеку бібліотекою (так звані іманентні функції);

— по-друге, наскільки може бібліотека виконувати ці функції в новому інформаційному середовищі, а саме — ті, що властиві науковій бібліотеці як елементу в системі наукової комунікації.

Основна функція наукової бібліотеки — зберігання та забезпечення доступу до інформаційних ресурсів, що необхідно для бібліотечного й інформаційно-бібліографічного забезпечення наукових досліджень.

За умов глобалізації та стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій система наукових комунікацій стане багатоваріантною за комунікативними зв’язками, підвищить свою реагентність і спричинить низку проблем, пов’язаних зі збереженням плинної інформації для наступних поколінь, що потребує кардинальної активізації роботи бібліотеки з електронними документопотоками [13, c. 15-16].

Висновки

Розвиток інформаційної бази реорганізував діяльність сучасної книгозбірні, що закономірно. Суттєвою частиною її функціонування стало вирішення ряду фінансових, організаційних та технологічних питань доступу до віддалених інформаційних ресурсів, в основному закордонних журнальних публікацій та бібліографічних баз даних. Водночас й бібліотечно-інформаційна робота набула нового змісту.

Такі форми обслуговування, як оперативне інформування, вибірне розповсюдження інформації, ретроспективний пошук та інші почали виконуватися за допомогою мережевних локальних та Інтернет-ресурсів, у тому числі й повнотекстових автентичних баз даних.

Треба визнати, що електронні документи та нові інформаційні технології відкрили для бібліотек нові перспективи, а друковані видання, як і раніше, зберігають своє значення.

Сучасний період розвитку інформаційної сфери суспільства характеризується стрімким зростанням обсягів електронних документних ресурсів. Значна їх частина існує лише в глобальних комп'ютерних мережах. Поява Інтернет сприяла глибоким перетворенням, які можна порівняти лише зі змінами, що відбулися в результаті винайдення алфавіту й друкарської машини. Це не було просто технологічною революцією: обидва винаходи вплинули й продовжують впливати на економічну, соціальну, культурну та політичну структуру більшості регіонів світу. Інтернет змінив звичні методи отримання інформації, ініціював появу нових засобів доступу людей до знань. Все більша частка припадає на інформацію, яка народжується, існує, циркулює, зберігається та споживається тільки в електронному вигляді. Особливо це стосується наукової інформації. Електронна форма уможливлює сьогодні більш компактне зберігання інформації, її оперативне та широке розповсюдження і, крім того, дозволяє маніпулювати нею. Значна кількість різних документів уже сьогодні існує лише в електронному вигляді.

Мережева інформація набуває статусу, за якого її збереження, розвиток і раціональне використання стає проблемою державного значення. Питання зберігання цієї інформації для наступних поколінь належним чином не вирішено. Бібліотеки як суспільні інституції, що впродовж тисячоліть акумулювали, обробляли, зберігали та розповсюджували документовані знання, за нових умов мають розширити свої іманентні функції (меморіальну та комунікативну) і доповнити їх завданнями архівування та використання мережевих науково-інформаційних і суспільно значущих ресурсів.

Список використаної літератури

1. Антоненко І. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечення //Бібліотечний вісник. — 2004. — № 2. — C. 11-22.

2. Баркова О.В. Електронні ресурси: аспекти типології // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 травня 2004 р. — К., 2004. — С. 147-149.

3. Волохін О. Електронні ресурси регіональної бібліотеки //Бібліотечна планета. — 2004. — № 1. — C. 14-18

4. Добко Т. Використання електронних інформаційних ресурсів у довідково-бібліографічному обслуговуванні //Вісник Книжкової палати. — 2003. — № 6. — С.25-28.

5. Корнієнко А. Електронні інформаційні ресурси бібліотек — на розвиток суспільства //Бібліотечна планета. — 2001. — № 4. — C. 4-5

6. Нежурбеда Г. Електронні ресурси: законодавче забезпечення формування фонду та використання в бібліотечно-інформаційній практиці //Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського. — Київ, 2002. — Вип.9. — C. 508-518.

7. Перехрест Г. Електронні інформаційні ресурси українського сегмента Інтернету //Бібліотечна планета. — 2007. — № 3. — С.26-29

8. Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурси //Офіційний вісник України. — 2004. — № 11. — C. 45-47

9. Савіна З. Електронні інформаційні ресурси бібліотек України: За результатами дослідження //Бібліотечна планета. — 2002. — № 2. — С.20-21

10. Шаронова Н. Актуалізація феномена електронних ресурсів бібліотек у системі наукових комунікацій //Бібліотечний вісник. — 2008. — № 3. — C. 47-50

11. Шемаєва Г. Електронні ресурси бібліотек України в інформаційному забезпеченні науки: стан та перспективи розвитку //Бібліотечна планета. — 2006. — № 4. — С.21-25

12. Шемаєва Г. Електронні ресурси бібліотек України в інформаційному забезпеченні науки: стан та перспективи розвитку //Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 8. — C. 29 — 32

13. Ядрова Г.В. Роль інформаційних центрів у підвищенні економічної ефективності застосування комп'ютерних технологій//Бібліотечний вісник. − 2005. − N5. − С. 13–16.

14. Ярошенко Т. Електронні ресурси в бібліотеках: новини з конференцій 2006 року //Бібліотечна планета. — 2007. — № 1. — С.24-26: .

15. Ярошенко Т. На шляху до інформаційного суспільства: електронні ресурси для науки та освіти України // Бібліотека і книга у контексті часу : зб. наук. ст. — К., 2006. — С. 273—283.

16. Ярошенко Т. Наукові комунікації ХХІ століття : електронні ресурси для науки та освіти України //Бібліотечний вісник. — 2006. — № 5. — C. 17-2