Вступ.

1. Державне регулювання природних монополій в Україні.

2. Основні важелі регулювання монополій в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Не викликає сумніву і заперечень той факт, що монополія у сучасному економічному просторі — реальний факт. її існування пояснюється наступними чинниками:

— сама конкуренція зумовлює безперервне відтворення монополії на всіх ділянках виробничо-технологічних процесів, в усіх сферах економічної активності;

— виникнення монополістичних організацій пов'язане із науково-технічними та технологічними досягненнями; проведенням науково-дослідних та проектно-конструкторських розробок тощо;

— існує група ринків, де реальна, здорова конкуренція неможлива чи неефективна, внаслідок чого природним для них стає високий ступінь монополізації (природна монополія).

У своїй роботі ми розглядаємо саме природну монополію, яка займає особливе місце у економіці країни та відіграє вагому роль у забезпеченні добробуту населення. Найбільш типовими прикладами природних монополій є компанії, які здійснюють енергопостачання, транспортування продукції нафтогазового комплексу трубопровідним транспортом, постачання підприємств і житлового сектора теплом, водою, а також інфраструктура залізничного транспорту, зв'язок загального користування тощо.

У будь-якій країні проблема державного регулювання, особливо в сфері економіки, є однією із найскладніших, яка розв'язується зусиллями багатьох суб'єктів, у тому числі юристів. Адже мовою права необхідно визначити загальне уявлення про державне регулювання, його цільову спрямованість, сфери, межі і ряд інших питань. Ми ж змушені це освоювати і впроваджувати в максимально стиснутий термін, якщо не хочемо, щоб держава назавжди виявилася на манівцях світового економічного простору. Причому вирішення даної проблеми не може вважатися остаточним, тому що економічна ситуація, економічні відносини — надто рухливі субстанції, що вимагають відповідного державного реагування з метою запобігання дисбалансу і створення необхідних умов для діяльності всіх суб'єктів господарювання.

1. Державне регулювання природних монополій в Україні

Як показує аналіз наукових публікацій у сфері монополізму, теорія природної монополії як самостійна наукова теорія складалась під впливом робіт видатних вчених (А. Маршала, Дж. Кларка та ін.). Однак, теоретичне обґрунтування об'єктивності і необхідності природних монополій у широкому розумінні цього слова як частини економічної теорії починається із 60-их років нинішнього сторіччя. Сьогодні ці структури стали об'єктом пильного наукового інтересу економістів різних економічних шкіл і напрямків багатьох країн світу, у тому числі України, Росії та інших постсоціалістичних країн. Сучасні вчені (Дж. Стіглер, Г. Демсец, Р. Познер, М. Фрідмен, Дж. Гелбрейт, В. Студенцов, В. Кокорев, Дж. Вільсон, В. Цапелик та ін.) дають різні тлумачення цієї категорії. Однак, одностайною є думка, що найбільш вагомою причиною, яка виправдовує наявність природних монополій у системі економічних відносин, є ефект масштабу — один із основних індикаторів конкурентного ринку.

У цьому випадку ефект економії на масштабах викликаний особливостями виробничої технології, яка у певних сферах економіки характеризується замкнутим виробничим циклом, що базується на єдиному технологічному середовищі, та наявністю цілісної системи протягнутих у просторі мережних структур. У зв'язку з цим, одна-єдина фірма може забезпечити весь ринковий попит певним товаром чи послугою з меншими затратами, ніж це вдалося б двом чи більше конкурентам.

Окрім того, суттєве значення має той факт, що нарощування обсягів виробництва в умовах природної монополії супроводжується зниженням втрат суспільного добробуту від монопольної влади при одночасному збереженні виробничої ефективності.

Таким чином, природні монополії є бажаними для суспільства, оскільки забезпечують, порівняно з конкурентними умовами, більш низький рівень цін при більш високому обсязі пропозиції.

Проте, як засвідчує вітчизняний і зарубіжний практичний досвід, існують і визначені межі благодійного впливу природних монополій на народногосподарський відтворювальний процес. Концентрація практично необмеженої ринкової влади дає змогу таким утворенням впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм вигідні виключно для себе економічні умови.

Що стосується природних монополій, які функціонують в українському економічному просторі, то вони мають деякі особливості. Передусім, необхідно відзначити, що нинішні галузі природних монополій — це результат радянської економічної політики, яку головним чином визначало прагнення концентрації виробництва. У зв'язку з цим, такі монополісти як НАК "Нафтогаз України", "Укрзалізниця", AT "Укртелеком" (які прийнято вважати природними монополіями) структурно включають у себе як природно монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими і можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах. Наприклад, підприємства "Укрзалізниці" здійснюють не лише природно монопольні види діяльності, але й потенційно конкурентні.

По-друге, вітчизняні природні монополісти функціонують у період трансформації господарського механізму та економічних відносин. Несформованість, нестабільність ринкового середовища та деформована структура господарського механізму також певною мірою визначають специфіку їх поведінки на ринку. Отримання значних управлінських і комерційних свобод у процесі економічних і політичних реформ при мінімальній відповідності умовам "досконалого ринку" і стимулює порушення цими компаніями об'єктивних економічних законів.

Через слабку адаптованість до специфічних умов трансформаційної економіки суб'єкти природних монополій, як правило, зловживають своїм становищем. Як засвідчують дані звітності Антимонопольного комітету України, протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживань монопольним становищем (у 1999 році -41,9%; у 1998 році — 42%).

Домінуючим видом у структурі зловживань є цінові — встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. При цьому монопольно високій ціні, як правило, відповідає необґрунтовано високий розмір прибутку чи витрат монополіста, або те і інше разом. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично не надані послуги.

Найбільш прогресуючими у цьому відношенні є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 року АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушень антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто близько 15 млн. грн. збитків.

Ось лише окремі із численних випадків. Орендне підприємство теплових мереж "Житомиркомуненерго", підприємство комунальної власності "Коростеньтеплокомуненерго", ЗАТ "Бердянське підприємство теплових мереж", МКП "Львівтешюенерго", Вільнянське виробни-че управління житлово-комунального господар-ства, ТОВ "Оріхівтепломережа", ТОВ "Комишу-вахатепломережа", Гуляйпільське ДВУ "Тепло-енергокомунбуд", управління комунальних котелень і теплових мереж Державної холдингової компанії "Первомайськвугілля", комунальне підприємство "Тернопільміськтеплокомуненерго", Чорнобаївське державне комунальне підприємство теплових мереж, підприємство "Прилукитеплокомуненерго" займаючи монопольне становище на регіональних ринках централізованого теплопостачання, нараховували споживачам плату за теплоенергію згідно з нормативами, не враховуючи фактичних, значно менших за розрахункові, обсягів її подачі. Як наслідок, збитки становили 5668,58 тис. грн. За результатами перевірок регіональних відділень АМКУ збитки, завдані населенню неправомірними діями цих підприємств, відшкодовано у повному обсязі. Крім того, на порушників накладено штраф у розмірі 32275 грн.

Зловживання монопольним становищем на ринках природних монополій підтверджується наступними фактами:

— поєднання високих темпів зростання цін на продукцію монопольних утворень з високими темпами спаду виробництва;

— випереджаюче зростання прибутку у ціні продукції порівняно з темпом підвищення самої ціни;

— перевищення темпів зростання собівартості над відповідними індексами цін на продукцію;

— значне підвищення заробітної плати на підприємстві і перевищення темпів її росту над середньорегіональним рівнем;

— непродуктивне використання затрат чи використання прибутку не за призначенням.

Відсутність у природних монополістів реальних стимулів до підвищення ефективності господарювання в умовах зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів призводить до невиправдано високого рівня затрат виробництва, які останні компенсують за рахунок виробників інших галузей. Сьогодні поширеним є формування тарифів суб'єктами природних монополій не шляхом техніко-економічного обґрунтування відповідних показників, а затратним методом, тобто на основі фактичних витрат минулих періодів. Слід зазначити, що розмір цих витрат не завжди економічно обґрунтований. Тому, необхідно мати на увазі, що підвищення ціни буває завуальованим, і виявити його дуже важко.

Як показали спостереження, збільшення тарифів у прихованому вигляді можна досягти наступними шляхами.

По-перше, за рахунок зниження кількості та якості наданих послуг при обчисленні тарифів за повними нормативами і, навіть, понаднормативними показниками. Наприклад, державне комунальне підприємство "Сумитеплоенерго" через завищення витрат теплоенергії на 11 відсотків, порівняно з фактичними показниками, завдало споживачам своєї продукції збитків на суму понад 617 тис. грн. Обставиною, що сприяє вчиненню зловживань монопольним становищем, є неврегульованість на державному рівні норм втрат води, теплової енергії тощо. Використання усереднених показників за фактом надає можливість природним монополістам компенсувати за рахунок споживача втрати від безгосподарності.

По-друге, збільшення собівартості продукції за рахунок включення різних видів витрат, які відповідно до чинного законодавства виплачуються або з прибутку, або інших джерел (наприклад, завищені норми втрат продукції, витрат на позапланові ремонти, штрафи, безпідставних транспортних витрат, кредиторську заборгованість за минулий період тощо). Підвищення тарифів, а також посилення монопольної влади, частково пов'язано із значно вищим, ніж у середньому по економіці зростанням середньомісячної заробітної плати. Особливо це стосується нафтової, газової, електроенергетичної галузей.

По-третє, збільшення витрат за окремими статтями за рахунок перекладання їх із однієї категорії споживачів на іншу при єдиній методиці калькулювання вартості продукції з метою компенсації неплатежів іншими господарськими структурами (у тому числі, бюджетними організаціями). Так, наприклад, у сфері електрозв’язку встановлено різні тарифи для населення і для промислових споживачів; ціни на електроенергію диференційовані для міського і сільського населення та населення, що користується електроплитами тощо.

Все вищевикладене дає підстави стверджувати, що природна монополія характеризується певними протиріччями. З одного боку, нарощування обсягів виробництва в умовах природної монополії супроводжується збільшенням суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З іншого, вона може призводити до додаткових витрат, оскільки господарюючі суб'єкти у силу свого "природно монопольного" становища мають можливість визначати характер господарських взаємовідносин на ринку, нав'язувати "правила гри" своїм контрагентам. Друга обставина споріднює природні монополії з іншими видами монополій і робить їх небезпечними для суспільства. Це зумовлює необхідність спеціального регулювання таких ринків за участю органів державного управління та контролю.

На наш погляд, поведінку вітчизняних природних монополістів у роки економічних реформ визначали наступні чинники:

1. Підвищуючи ціни, ці суб'єкти господарювання були переконані, що їхня продукція є виключно необхідною, а тому за будь-яких обставин (високі темпи інфляції 1992-1994рр. підтвердили це ) обсяг попиту на неї майже не зміниться.

2. Більшість видів продукції (послуг) природних монополій, з огляду на їх економічну і соціальну значимість, необхідно буде поставляти окремим споживачам, навіть за умови їх неплатоспроможності. Саме такими споживачами є бюджетні організації — і це також обумовлює певну поведінку природних монополій на ринку.

3. Грошова реформа 1996 року призвела до зменшення платоспроможності населення та попиту на запропоновану продукцію природних монополістів.

Ситуація, яка склалася у середовищі природних монополій, пояснюється не тільки прагненням монопольних утворень використати свою практично необмежену ринкову владу для забезпечення власних економічних інтересів за рахунок інших підприємців та споживачів, але й низькою ефективністю чинної системи управління та державного контролю за їх діяльністю. В умовах системної кризи та фундаментальних трансформаційних зрушень, притаманних транзитивним економікам (зокрема, Україні), недооцінка важливості цих процесів перешкоджає досягненню стабільності на ринках природних монополій та економічного зростання у макроекономічному масштабі. Факти економічного життя дають достатньо підстав стверджувати, що розроблені різні програми з регулювання та реформування природних монополій не змогли забезпечити досягнення якісних результатів.

Все вищевикладене свідчить про необхідність розробки та впровадження конкретних регулюючих заходів, спрямованих на приведення суб'єктів природних монополій до цивілізованої поведінки. Очевидно, що це завдання є надзвичайно складним. Адже, дослідження проблеми державного регулювання природних монополій в Україні почалось нещодавно, тоді як у країнах з розвинутою ринковою економікою йому приділялась значна увага. Тому вітчизняні наукові дослідження та практичні рекомендації повинні набирати ґрунтовності та економічної доцільності. У зв'язку з цим потрібний зважений, диференційований підхід до створення ефективного механізму державного впливу на діяльність природних монополістичних структур, в якому має враховуватись наявний світовий досвід успішного вирішення означених завдань. Разом з тим, вкрай важливо коригувати цей механізм відповідно до економічних, політичних та інших особливостей розвитку української економіки.

Передусім, завданням держави з урахуванням макроекономічної значущості галузей природних монополій, на нашу думку, має стати узгодження всебічних інтересів сторін, які мають відношення до цих галузей. По-перше, це припинення та попередження зловживань економічною владою природними монополістами, а, по-друге, — недопущення дій органів влади, які необґрунтовано обмежують діяльність цих підприємств (наприклад, у сфері ціноутворення, платіжної дисципліни тощо).

Аналіз наукових робіт у сфері державного регулювання економіки, дозволяє також сформулювати основні функції, які в цьому зв'язку покладаються на державу, а саме:

— забезпечення балансу споживачів (доступні ціни) і регульованих підприємств (фінансові результати, привабливі для кредиторів і нових інвесторів);

— сприяння розвитку галузей з природними монополіями і виробництв народного господарства в інтересах суспільства;

— визначення структури тарифів на основі принципу ефективного та справедливого віднесення затрат на собівартість продукції для різних типів споживачів;

— стимулювання підприємств до скорочення затрат і надлишкової зайнятості, поліпшення якості обслуговування споживачів, підвищення ефективності інвестицій тощо;

— створення умов для розвитку конкуренції (наприклад, забезпечення вільного і відкритого доступу конкурентів до інфраструктурних мереж).

З метою прискорення адаптації суб'єктів природних монополій до ринкових умов господарювання, зниження втрат суспільства від ринкової влади та монополії необхідним є створення належного нормативно-правового поля, яке б забезпечило встановлення та підтримку стабільних "правил гри" в ринковому середовищі, що динамічно змінюється під впливом економічних і політичних умов, або зміни завдань, які ставить перед собою суспільство. Створення нормативної бази повинно спрямовуватись на нейтралізацію можливої "агресивності" з боку суб'єктів природних монополій по відношенню до інших суб'єктів ринку, усунення негативних аспектів складних взаємозв'язків між господарсько-суверенними виробниками.

В період переходу до ринкових відносин важливого значення набуває також удосконалення економіко-організаційного механізму державного регулювання природних монополій, головним напрямком якого є формування раціональної цінової політики. Остання має спрямовуватись на досягнення стратегічних цілей розвитку таких суб'єктів господарювання з урахуванням умов і особливостей кожного етапу економічного розвитку країни. Захищаючи інтереси споживачів шляхом втручання у процеси ціноутворення у сферах природних монополій, держава, як уже зазначалося, не повинна забувати також і про законні, економічно обґрунтовані права виробників. З цією метою необхідно замінити існуючий механізм регулювання природних монополій: перейти від неефективного стримування цін і тарифів на відповідних ринках до контролю за механізмом їх формування. На нашу думку, оптимальним методом цінового регулювання природних монополій в Україні на сучасному етапі є метод, заснований на поєднанні двох методів: встановлення верхньої межі цін та контролю за фактичними витратами монополіста.

Питання державного регулювання і контролю в Україні є одними із основних для функціонування суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку або є суб'єктами природних монополій, а також у цілому — для відновлення та/або підтримки конкуренції на ринку їх діяльності чи суміжному товарному ринку. Основа закладена в ст. 42 Конституції України й розвинена у відповідних нормативно-правових актах, зокрема в Господарському кодексі України, Законі України "Про захист економічної конкуренції" і Законі України "Про природні монополії".

Разом з тим, як уявляється, ніякі, навіть найбільш ефективні важелі державного впливу на природних монополістів, проблему не вирішать, якщо не супроводжуватимуться іншими позитивними зрушеннями в цьому напрямку. Для більш інтенсивного розвитку галузей природних монополій необхідним елементом у процесі їх реформування є створення сприятливих передумов для залучення у ці галузі приватного капіталу та приватної ініціативи, у тому числі і шляхом їх роздержавлення та приватизації.

2. Основні важелі регулювання монополій в Україні

Всю систему державного регулювання поводження суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, та суб'єктів природних монополій можна розглядати в трьох напрямах:

— попередження монополізації ринків і обмеження конкуренції, а також створення монопольних утворень стосовно перших суб'єктів, максимального скорочення сфер діяльності суб'єктів природних монополій і недопущення монополізації суміжних ринків;

— встановлення правил поведінки існуючих або монопольних структур, що створюються чи діють на відповідних товарних ринках;

— визначення відповідних заходів державного впливу у відповідь на зроблене правопорушення: у першу чергу, зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктами господарювання, що займають як монопольне (домінуюче) становище на ринку, так і монополій, що є суб'єктами природних монополій, а також інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольно-конкурентного законодавства) і законодавства про природні монополії.

їх застосування необхідне як стабілізуючий і відбудовний механізм, спрямований на усунення виникаючої диспропорції на ринку, затвердження конкурентних відносин і упорядкування діяльності суб'єктів природних монополій.

Заходи антимонопольного регулювання мають адресний напрям у рамках чинного законодавства, який забезпечується переліками суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, а також відносяться до суб'єктів природних монополій відповідно до Закону України "Про природні монополії". Вони формуються органами Антимонопольного комітету України відповідно до Положення про складання та ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, яке затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03.1994р. № 2-р. Безпосередні заходи антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень, у тому числі суб'єктів природних монополій, визначені в постанові Кабінету Міністрів України "Про механізм антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень" від 15.06.1994 р. № 400. До них відноситься: встановлення цін і тарифів; використання державного контракту і державного замовлення; контроль за додержанням вимог стандартів, норм, правил і показників якості при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг) і її реалізації. Дані положення використані в законодавстві України.

Так, відповідно до Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. і постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 683 встановлена вимога про внесення до державного бюджету підприємствами-монополістами сум у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці.

Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється за декількома найбільш значимими напрямами, установленими законом "Про природні монополії": ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів (послуг), що виробляються (реалізовуються) суб'єктами природних монополій, а також інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством (наприклад, за допомогою введення системи ліцензування діяльності в сферах природних монополій та на суміжних ринках). Головною метою державного регулювання є недопущення протиправного поводження цих суб'єктів на товарних ринках, підтримка конкуренції на суміжних ринках і забезпечення стабільного, що відповідає інтересам усього суспільства і держави, функціонування суб'єктів природних монополій.

Цінова політики в сфері монополістичної діяльності повинна підкорятися як загальним приписам законодавства про ціни та ціноутворення, так і спеціальним нормативно-правовим актам. Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом введення обов'язкового декларування зміни цін.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій відповідно до законодавства повинне здійснюватися на основі наступних принципів: гласності та відкритості процедур регулювання; адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії; самоокупності суб'єктів природних монополій; стимулюванні підвищення якості товарів і задоволенні попиту на них, а також забезпеченні захисту прав споживачів.

Законом України "Про природні монополії" передбачений також громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, що здійснюється об'єднаннями споживачів (фізичними або юридичними особами, які придбавають товар, що виробляється (реалізується) суб'єктами природних монополій) у порядку, встановленому законодавством.

Застосування охоронно-правових засобів захисту, у тому числі мір юридичної відповідальності, до суб'єктів господарювання, що порушують антимонопольно-конкурентне законодавство, зокрема тих, що зловживають монопольним (домінуючим) становищем, повинне також розглядатися як корегування поведінки, яка вийшла за рамки дозволеного. При цьому монопольна структура може продовжувати свою законну діяльність, якщо не була застосована така санкція, як примусовий поділ. Тому застосовувані міри юридичної відповідальності до суб'єктів, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, або є суб'єктами природних монополій, також є мірами, здійснюваними в рамках загального контролю за діяльністю монополістів.

Безумовно, не всі задачі, визначені в конкурентній політиці держави, вирішені сьогодні, вони вимагають подальшої доробки і відповідної правової регламентації. Хотілося б, щоб держава визначилася більш детально з регулюванням діяльності суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище, в єдиному законодавчому акті, наприклад у ГК України чи в Законі України "Про захист економічної конкуренції", бо сьогодні встановити напрями і методи такого регулювання можливо тільки шляхом узагальнення правового матеріалу, викладеного, як правило, у численних підзаконних нормативно-правових актах. Закон "Про природні монополії" вимагає, у першу чергу, своєї практичної реалізації, інакше він може так і залишитися теоретичним зразком законодавчого регулювання природних монополій в Україні. Необхідним є також впровадження в повному обсязі створених на сьогоднішній момент механізмів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, передбачених Законом України "Про природні монополії", а також урахування нових для України, але розроблених і застосованих на практиці за кордоном таких заходів.

Висновки

Таким чином, державний вплив на природні монополії повинен безумовно обмежуватись певними рамками, які діють у двох площинах. З одного боку, робота по регулюванню природних монополій, в першу чергу, має бути спрямованою на захист інтересів споживачів товарів і послуг, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку суб'єктами природних монополій. З іншого, регулювання покликане створити основу для ефективного функціонування та розвитку цих галузей шляхом забезпечення умов для повного покриття економічно виправданих витрат підприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва. Соціальна спрямованість економічних перетворень, які проводяться у нашій країні, повинна враховувати цей принцип одним із складових у стратегії реформування.

Особливо необхідно наголосити, що при створенні системи регулювання діяльності природних монополій потрібно попередньо проводити аналіз затрат і вигод, оскільки цей процес є надзвичайно складним і ресурсномістким. Воно тільки тоді є економічно доцільним та виправданим із соціальної точки зору, коли затрати суспільства на його запровадження та підтримку не перевищують приріст ВВП, отриманий завдяки його введенню.

Насамкінець, зазначимо, що при побудові системи державного регулювання суб'єктів природних монополій необхідно враховувати фактор часу. Адже наявність сукупності чинників потенційної конкуренції обумовлює нестійкий характер сучасних монополій, у тому числі і природних. Динамічність розвитку ринку, зміни його структури, спричинені НТП, активізація диверсифікаційних процесів, інтенсифікація міжгалузевої та міждержавної експансії капіталу, глобалізація економіки суттєво обмежують монопольну владу компаній, примушують їх враховувати можливість вторгнення на монополізований ринок нових фірм і діяти відповідно з вимогами конкурентного середовища.

Список використаної літератури

1. Анохіна І. Поняття та правовий статус регулювання суб’єктів природних монополій //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 8. — C. 32-35

2. Анохіна І. Предмет регулювання діяльності суб’єктів природних монополій //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 7. — C. 52-55.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання //Економіка України. — 2006. — № 6. — C. 12-19

4. Мельник С. Державне регулювання діяльності монополій в Україні//Українське комерційне право. — 2005. — № 6. — C. 29-36

5. Паламарчук В. Державне регулювання природних монополій в Україні //Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 5. — С.11-15

6. Паламарчук В. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці//Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 8. — C. 3-5.

7. Супрун В. Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні: розвиток та перспективи //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12. — С.20-25.

8. Филюк Г. Економіко-правові засади державного регулювання природних монополій в Україні //Економіка України. — 2001. — № 8. — C. 48-52

9. Филюк Г. Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні //Економіка України. — 2004. — № 7. — С.31-41