referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Порівняльна характеристика біосферних та природних заповідників України

Вступ

1. Поняття та сутність біосферного заповідника. Біосферні заповідники в Україні

2. Статус та завдання природних заповідників. Природні заповідники в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

1. Поняття та сутність біосферного заповідника. Біосферні заповідники в Україні

Біосферний заповідник — природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення, що створюються з метою:

  • збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,
  • здійснення фонового екологічного моніторингу,
  • вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічніпарки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно Лісового Кодексу України в статті 17. Статус і завдання біосферних заповідників говориться, що біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічногомоніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона — включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; буферна зона — включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників; зона антропогенних ландшафтів — включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. На території біосферних заповідників виділяються такі функціональні зони: заповідна зона, яка включає природне ядро, буферна зона, яка виконує функцію захисту заповідної зони і негативного впливу господарської діяльності, та зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування та інших видів господарської діяльності. Біосферні заповідники є ланкою всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Найбільш відомим українським біосферним заповідником є Карпатський біосферний заповідник

Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський біосферний заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський біосферний заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в "Долині нарцисів" від — 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від — 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок — дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Щороку Карпатським біосферним заповідником проводиться Міжнародна природоохоронна акція “Марш парків”, присвячена Всесвітньому Дню Землі. Під час її проведення організовуються науково-популярні лекції, бесіди, учнівські конференції, "круглі столи", вікторини, екологічні ігри, конкурси тощо.

Крім того, до Національного Дня довкілля працівниками заповідника запроваджено проведення регіональної природоохоронної акції, спрямованої на збереження карпатської природи. "День довкілля" – акція реальної допомоги навколишньому середовищу. В її рамках організаціями та підприємствами міста, а також школами проводяться толоки, екологічні десанти тощо.

Традиційними є також екоосвітні акції "День заповідника", "Тиса – срібна ріка краю", "Екологічний тиждень", що проводяться протягом року.

Особливо важливою є також організація на базі Карпатського біосферного заповідника літніх екологоосвітніх таборів. Найбільш відомим серед них є Всеукраїнський наметовий табір-експедиція "Ойкос", що вже вісім років поспіль працює на території КБЗ. Юні натуралісти з багатьох регіонів України приїжджають познайомитися з природою Карпатського регіону.

В Херсонській області є два біосферні заповідники.

На півдні України, у Херсонській області , знаходиться всесвітньо відомий заповідник Асканія-Нова, на території якого зберігся єдиний у Європі величезний масив (площею близько 11 тисяч гектарів) недоторканого степу — і з характерними для нього ґрунтом, флорою і фауною. Однак деякі знають, що заповідник заснував німецький барон Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн.

Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. Для його рослинного покриву характерні різні види ковили (українська, Лессінга, волосиста та інші), костриця борозниста, келерія струнка (кипець), а також тюльпан Шренка, півники, грудниця волохата, з бобових – люцерна румунська, вика тонколиста та інші У степу зростають понад 450 видів квіткових рослин. Характерні представники тваринного світу: їжак, заєць-русак, ховрах, полівка; з хижаків – дисиця, ласка, тхір, є також козуля, асканійський благородний олень. Багато птахів (жайворонки, просянка, кам’янки, перепел, сіра куріпка, дрібні соколи, луні, сови); з перелітних – дрофа, журавель степовий (занесений до Червоної книги України). Територія Великого Чапельського поду використовується для акліматизаційного зоопарку, де протягом більш як 100 років проводяться наукові роботи по гібридизації та одомашненню диких тварин. Тут на вільному і напіввільному утриманні живуть 50 видів звірів (переважно копитних) з усіх континентів земної кулі – коні Пржевальського, зебри, бізони, зубри, зебу, козулі, лані, олені, антилопи, муфлони та ін.; з птахів – страуси, фламінго, лебеді, фазани. У складі зоопарку на базі штучних ставків та пташника створений великий орнітопарк, в якому утримується понад 60 видів кильогрудих птахів. Досвід зоопарку Асканія-Нова свідчить про можливість цілеспрямовано виводити в штучних умовах нові районовані форми і породи тварин, у тому числі тих, що мають господарське значення. Закалом в Асканії-Нові гібридизовано близько 90 видів ссавців і птахів. Частина зоопарку-експозиційна.

Наукова робота в заповіднику спрямована на розробку обґрунтованого режиму збереження природного комплексу степу, вивчення структури й динаміки еталонних екосистем, їх змін під дією антропогенних факторів, а також проблем інтродукції, акліматизації й гібридизації рослинного і тваринного світу, розробку рекомендацій по культурному освоєнню унікального генофонду.

2. Статус та завдання природних заповідників. Природні заповідники в Україні

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:

будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порущення грунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу — відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів.

У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об’єктами охорони є степові ландшафти.

У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.

У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

У структурі природно-заповідного фонду України (рис. 2.8.1) біосферні заповідники займають 140,6 тис.га (7,0%); природні заповідники — 126,5 тис.га (6,3%); національні природні парки — 444,9 тис.га (22,0%); заказники загальнодержавного та місцевого значення — 882,5 тис.га (43,7%); пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого значення — 19,8 тис.га (0,98%); парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — 12,9 тис.га (0,64%); ботанічні сади — 1,9 тис.га (0,09%); зоологічні парки — 0,1 тис.га (0,005%); дендрологічні парки — 1,25 тис.га (0,06%); регіональні ландшафтні парки — 307,3 тис.га (15,2%); заповідні урочища — 80,8 тис.га (4,0 %) від площі всього ПЗФ України.

Кримський природний заповідник веде широку природоохоронну та освітню роботу. У музеї природи експонуються найтиповіші представники рослинного і тваринного світу Криму. Екскурсантів знайомлять з типовими і унікальними гірсько-лісовими природними комплексами, рідкісними видами флори і фауни, а також з основами природоохоронного законодавства України. З метою екологічного виховання населення в заповіднику обладнані для організованого відвідування рекреаційні ділянки та 3 еколого-освітні маршрути, багатьох відвідувачів приваблює печера Мармурова на нижньому плато Чатир-Дагу.

Канівський природний заповідник — один з найстаріших заповідників в Україні. Він був створений згідно з постановою Колегії Наркомзему УРСР від 30 липня 1923 р. За останні 83 роки площа заповідника та статус цієї території неодноразово змінювались. З 1951 по 1968 роки ця територія була учбово-дослідним лісовим господарством Київського університету. Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 їй було повернуто статус державного заповідника. Розпорядженням РМ УРСР від 22 грудня 1986 року № 717-р площа заповідника була збільшена і на сьогодні вона становить 2027,0 га.

Його територія включає так звану нагірну частину — покриті лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра (1415 га), два заплавних острови Дніпра — Круглик (92 га) і Шелестів (394 га) та Зміїні острови (116 га) в Канівському водосховищі — останці лівобережної тераси. Навколо території заповідника встановлено охоронну зону площею 1353 га.

Основними функціями і завданнями заповідника є охорона і збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Лісостепу України, збереження біорізноманіття, моніторинг динаміки природних процесів.

Український степовий заповідник був створений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 22 липня 1961 р. № 1118 в результаті об'єднання самостійних заповідників "Хомутовський степ"(засновано у 1926 р.), "Кам'яні Могили" (засновано у 1927 р.), "Михайлівська цілина" (засновано у 1928 р.), "Стрільцівський степ", які увійшли до його складу як окремі відділення. Стрільцівський степ у 1968 р. було передано до складу Луганського природного заповідника. Загальна площа заповідника становить 2768,4 га, площа його охоронної зони — 3690,8 га. У заповіднику працюють 54 чоловіка, чисельність служби охорони складає 15, наукового підрозділу — 17 осіб.

Заповідник створено з метою збереження в природному стані ксерофітного варіанту різнотравно-типчаково-ковилових степів, петрофільних степів на гранітах, лучних степів, кретофільної флори, байрачних лісів та ккрейдяно-соснових борів.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника, крім відділення "Михайлівська цілина", відноситься до Донецького північностепового краю Північно-степової підзони Степової зони. "Михайлівська цілина" входить до Середньоруського лісостепового краю Лісостепової зони.

Луганський природний заповідник було створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних для степової ландшафтної зони природних комплексів.

В заповіднику зростають цілинні різнотравно-ковилові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси. Відділення Провальський і Стрільцівський степи репрезентують типові еталони цілинних східноєвропейських різнотравно-типчаково-ковилових степів, Станично-Луганське відділення, або Придінцівська заплава, включає заплавні екосистеми Сіверського Дінця.

Загальна кількість природної флори заповідника нараховує 1862 види, з них флора судинних рослин — 1135 видів, мохоподібних — 30 видів, зелених водоростей — 178 видів, лишайників — 25 видів. Тут зростають також 494 види грибів. У флорі заповідника нараховується 186 ендемічних видів.

У Луганському природному заповіднику охороняються 15 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку, 41 вид, занесений до Червоної книги України, 4 види, занесені до Додатку 1 Бернської конвенції. До Зеленої книги України занесено 15 рослинних угруповань, з них — 12 степових та 3 водних.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник розташований у південно-західній частині Криму на площі 14523,0 га. Його територія простягається уздовж Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 49 км, оточуючи Велику Ялту. В цілому територія заповідника знаходиться в межах висот 380-1200 м над р.м., в окремих місцях опускаючись до моря. Максимальна висота його 1320 м на г. Ай-Петрі.

Рослинність заповідника досить різноманітна і утворює чотири висотних пояси. Від узбережжя до висоти 400-450 м зростають пухнастодубові ліси з ділянками ялівцю високого та фісташки туполистої. Саме в цьому поясі ростуть і вічнозелені суничник дрібноплодий, чист кримський, тамус звичайний, рускуси під'язиковий та понтійський. Під впливом рубок вони замінюються густими заростями із грабинника східного або держидерева колючого.

На висоті від 400 до 900 м простягається широкий пояс лісів сосни кримської. Якщо в нижній його частині домінують субсередземноморські види, то у верхній — неморальні (дуб скельний, граб, ясен). Місцями ліси дуба скельного займають великі площі. По крутих обривах сосна кримська піднімається до самої яйли.

Вище 900 м (до 1200 м н.р.м.) формуються угруповання третього поясу — ліси сосни Коха (в районі Гурзуфа) у поєднанні з сосною звичайною і типові букові ліси, що займають вирівняні ділянки.

На вершині яйли розкинулися специфічні лучні степи, які на крутих схилах змінюються угрупованнями чагарничків, а в карстових пониженнях — луками. У степах переважає реліктовий вид — осока низька або типчак скельний, бромопсис кападокійський. Зрідка можна побачити сріблясті плями ковили каменелюбної. У складі цих угруповань трапляється велика кількість ендемічних видів.

На території заповідника зростають 18 рослинних угруповань (ялівцю високого, фісташки туполистої, сосни кримської та Коха, осоки низької, ковили каменелюбної та ін.), занесених до Зеленої Книги України (із 23 таких угруповань, відомих для Гірського Криму).

Різноманітність природних умов, рослинного покриву зумовлює багатство фауни заповідника. Тут мешкає 37 видів ссавців, 150 — птахів, 16 — плазунів, 4 види земноводних, 90 видів комах та 119 видів молюсків.

Із ссавців досить типовими є їжак звичайний, заєць-русак, миша лісова, полівка звичайна, ласка, куниця кам'яна, козуля європейська тощо.

До Червоної книги України занесено велику групу рукокрилих, що живуть у печерах, будівлях, дуплах дерев: підковоносів великого і малого; нічниць Наттера і триколірну; широковуха європейського, вечірниць малу й велетенську; нетопирів кожанковидного та середземноморського. Крім того, по берегах гірських потоків трапляються кутора мала, в лісах — борсук, яких теж занесено до Червоної книги України. Чимало видів тварин Криму відрізняються від типових і розглядаються як окремі ендемічні підвиди, серед них: бурозубка мала, лисиця гірська кримська, куниця кам'яна кримська, олень благородний кримський тощо. Деяких тварин було завезено до Криму і вони тут акліматизувалися (білка-телеутка алтайська, муфлон, кабан дикий).

Розташований Карадазький заповідник у південно-східній частині Кримського півострова на відстані 36 км на південний захід від м. Феодосії між Отузькою (на південному заході) і Коктебельською (на північному сході) долинами і між населеними пунктами Коктебель, Щебетовка, Курортне.

Заповідник створено з метою збереження унікального природно-мінералогічного комплексу, посилення охорони і вивчення рідкісних видів флори і фауни в урочищі Карадаг.

Рослинний світ заповідника надзвичайно багатий і представлений трьома поясами: від рівня моря до 250 м — поясом степів, чагарників і рідколісся; від 250 до 450 м — пухнастодубових лісів і вище 450 м — скельнодубових і грабових лісів.

Не менш різноманітним є і тваринний світ Карадагу. Загальна кількість видів зареєстрованих тут тварин становить 5300 видів. Серед них 146 видів молюсків, 196 — ракоподібних, 500 — павукоподібних, 3000 — комах. Тут відмічено мешкання 402 видів хордових тварин, серед яких: 7 видів асцидій, 114 видів риб, 4 — земноводних, 9 — плазунів, 231 — птахів та 35 — ссавців. На території заповідника мешкають 30 ендемічних видів тварин, 30 видів, занесених до Європейського червоного списку, 130 видів, занесених до Червоної книги України та 168 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Заповідник є науково-дослідною установою, тут здійснюється вивчення стану біорізноманіття і моніторинг наземних і водних екосистем. Науковці заповідника беруть активну участь у поширенні знань про красу і багатство природи Карадагу, у заповіднику створено Музей природи, діють 2 екостежки: пішохідна (по суходолу) та морська.

Природний заповідник "Медобори" створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях.

Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар'єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул. Вони і утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний — пологий.

Природний заповідник "Єланецький степ" призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і поки що єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета — збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Висновки

Природний заповідник — природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, створена з метою:

  • збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,
  • вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,
  • розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Станом на 1.01.2000р. в Україні нараховувалось 4 біосферних та 16 державних природних заповідників. В зоні мішаних лісів – 2 (Поліський, Рівненський); в лісостеповій зоні – 3 (Розточчя, Медобори, Канівський); в степовій зоні – 9 (Асканія-Нова, Дунайський, Чорноморський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ); в Карпатах – 2 (Карпатський, Горгани); в Кримських горах – 4 (Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський)

До природно-заповідного фонду відносять: 1) природні об'єкти — заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національні парки е власністю народу України. Решта об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності.

Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується встановленням заповідного режиму, організацією систематичних спостережень і досліджень, здійсненням державного і громадського контролю, встановленням підвищеної відповідальності тощо. До того ж ці об'єкти можуть використовуватися тільки для природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони природно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях. Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. Згідно з Законом право участі в управлінні вказаними об'єктами належить і відповідним об'єднанням громадян.

Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Одним із прикладів біосферних заповідників в Україні є «Асканія-Нова».

Основними завданнями заповіднику є: — поліпшення існуючих і створення нових порід сільськогоподарських тварин; — розробка питань годівлі с.-г. тварин, технології продуктів тваринництва, економіки й організації тваринництва в степ. зоні України; — акліматизації й гібридизації диких копитних і птахів; — акліматизації й інтродукції деревних та чагарникових рослин, вивчення заповідного степу та ін.

Список використаної літератури

  1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» м. Київ, 16 червня 1992.
  2. Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів: Указ Президента від 15 вересня 2003 року № 1039/2003/ Україна. Президент //Державний вісник України. — 2003. — № 18. — C. 8-9
  3. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів//Право України. — 2000. — № 5. — C. 51-54
  4. Зіновчук Н.В. Фінансові аспекти повторного використання природних ресурсів //Фінанси України. — 2001. — № 1. — C. 73-80
  5. Нікіпелова О. М. Сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів та оцінка природних територій курортів//Український географічний журнал. — 2007. — № 1. — C. 39 — 42.
  6. Пінчук Н. М. Економічна оцінка природних ресурсів //Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.20-28
  7. Панченко Т.Ф. Передумови туристичного розвитку: природні ресурси, культурна спадщина, економічна перспектива //Будівництво України. — 2007. — № 8. — C. 24-30
  8. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання//Вісник Національної Академії наук України. — 2001. — № 4. — C. 20-32
  9. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал як чинник економічного зростання в Україні //Український географічний журнал. — 2001. — № 3. — C. 17-27