Вступ.

1. Сучасна освітня система Франції

2. Університети Франції

3. Вищі школи Франції

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Освіта належить до тих сфер життя суспільства, які зачіпають інтереси всіх людей. Історичний досвід найбільш розвинутих країн переконливо доводить пряму залежність ефективності функціонування всіх сфер життя суспільства, насамперед економіки, від матеріального та духовного внеску в освіту, науку, підготовку кадрів.

Практично у всіх розвинених країнах реально існує система неперервної освіти. Це означає, що траєкторії отримання освіти більш чи менш жорстко визначені з моменту вступу до початкової школи. Звичайний розподіл має такий вигляд: дошкільна освіта (preschool education), початкова школа (primary school), середня школа (secondary school), вища середня школа (high school), постшкільна освіта (tertiary or higher education), до якої входять усі заклади післяшкільної освіти. Слід зазначити, що система післяшкільної ("третинної") освіти майже нескінченна. Такі форми освіти, які відкриті університети, мають безмежний потенціал і пропонують величезну кількість різних програм навчання. Аналогічне значення мають інститути "продовженої освіти" (further edication). Крім основного поділу ступенів освіти, кожна з національних систем має свою структуру внутрішніх градацій для кожного рівня. Внутрішні етапи навчальної програми ВЗО також достатньо стандартні у всіх розвинених країнах. У Великій Британії, США, Австралії, Канаді, Японії та деяких інших країнах прийнято основний поділ програм на "доградуальні" (undergraduate) — до отримання ступеню бакалавра (або еквівалентного йому), "градуальні" (graduate) — до отримання ступеню магістра та "постградуальні" (postgraduate) — до отримання вченого ступеню доктора (або еквівалентного).

Все вищезазначене стосується й України, де після здобуття незалежності відбувався поступовий перехід до загальносвітових стандартів у царині освіти.

1. Сучасна освітня система Франції

Управління сучасною системою освіти Франції характеризується високим ступенем централізації (у порівнянні з іншими країни Європейського Союзу) і водночас більшим розмаїттям навчальних закладів післяшкільної освіти. В управлінні освітою, крім Міносвіти, беруть участь професійні асоціації, а також об'єднання викладачів різних рівнів і ступенів освіти. Про це свідчить велика кількість науково-професійних академій, виведення всієї наукової та дослідницької роботи за межі систем вищої освіти.

Наукові дослідження проводяться спеціалізованими закладами: Колеж де Франс (заснований у 1530 p.), Паризька обсерваторія (заснована в 1672 p.), Практична вища школа (1868 p.), Національний центр наукових досліджень (1936 р.) та іншими.

Основні принципи системи освіти у Франції мають уже столітню історію, і були закладені в 1880-90-х роках. Освіта безкоштовно, не має релігійного змісту й обов'язково для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна й державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20% всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси й іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра (baccalaureat).

Особливістю французької системи вищої освіти є високий ступінь диверсифікації й ієрархії навчальних закладів. Крім приналежності (приватний або державний), навчальні заклади розподілені за типами підготовки та прикріплені до відповідних сфер соціальної активності. Зовнішня ієрархія поділяє навчальні заклади на:

* університети та їхні відділення, що дають вищу освіту в царині гуманітарних наук мистецтві, юриспруденції, природничих наук;

* технологічні інститути й інженерні школи;

* спеціалізовані навчальні заклади, які дають спеціальну підготовку в галузі управління, іноземних мов, політики, комунікації, фізичного виховання тощо;

* Grandes Ecoles — професійні недержавні або державні вищі школи, з суворими правилами прийому, які дають вищу професійну освіту.

Університети є державними навчальними закладами; вони вважаються найбільш демократичною формою отримання освіти, яка дає загальнонаукову або загальногуманітарну підготовку. Це дозволяє потім тримати професійну освіту у вищих школах.

Університети об'єднують програми різного типу: одно-, дворічні програми загально-гуманітарної та природничо-наукової підготовки (після яких можна продовжувати навчання в університеті або вступати до Grandes Ecoles); трирічні технічні програми; повні програми з семирічним циклом навчання. Кожен додатковий рік навчання після отримання загальноуніверситетського диплому завершується присвоєнням диплому певного типу. У рамках університету існують програми загально-технічної, інженерної та спеціальної підготовки (близько 72 видів).

Вищі професійні школи (Grandes Ecoles) є навчальними закладами "тривалого циклу". Вони приймають студентів за результатами іспитів після закінчення спеціальних підготовчих курсів або після завершення загально-університетського циклу. Професійні школи поділяються на такі типи:

• професійні наукові школи для підготовки військових і цивільних інженерів (близько трьох років);

• школи для підготовки шкільних учителів. Слід зазначити, що у Франції підготовка викладачів супроводжується низкою серйозних тестів та іспитів на професійну зрілість, тільки після цього присвоюється кваліфікація вчителя;

• сільськогосподарські та ветеринарні школи;

• школи управління й адміністрування (слід зазначити, що тут дуже високий рівень підготовки).

Важливим параметром освітньої системи Франції є спосіб забезпечення балансу елітарності та масовості за рахунок існування системи раннього вибору типу освіти. Ранній вибір спеціальності та професійної кар'єри дозволяє навчальним закладам зберігати високі вимоги та забезпечувати спадковість курсів на різних етапах навчання.

Вища освіта у Франції переживає сьогодні підйом: якщо в 1980 році число студентів становило близько 1,2 млн. чоловік, то до 2001 року воно перевалило за 2 млн. і продовжує рости. Немає такої спеціальності, яку не можна було б одержати в одному з навчальних закладів Франції. При цьому, кожний десятий студент, що одержує вище утворення на французькій землі, — іноземець.

У Франції існує близько 70 державних університетів і близько 300 вищих шкіл і дослідницьких центрів. У їхній склад входить 800 "факультетів", тобто структурних підрозділів, які називаються Uіtes de Enseіgnement et de Recherche (U.E.R.), до яких, у свою чергу, приєднані "інститути" (як правило, монодисциплинарные), "школи" (мультидисциплинарные, для підготовки фахівців певного профілю) і "лабораторії" (для проведення наукових досліджень).

Свої особливості має прийнята у Франції система підготовки медиків і фармакологів. Тут учаться довше, ніж на інших факультетах — від 6 до 8 років, а до студентів пред'являються більше тверді вимоги. Наприклад, на другий курс не переводять тих, хто не витримав досить складний іспит, не має необхідної кількості гарних оцінок, і не пройшов по конкурсі. Студентам, що не здали іспит, дозволяється пройти повторне навчання на цьому курсі, однак, тільки один раз. На інших спеціальностях відсівання виробляється за підсумками всього першого циклу навчання, а залишатися на другий рік можна довільне число раз.

Чи є система освіти Франції ефективної? З погляду французів, воно усе ще занадто теоретично, а технічна освіта, яка довгий час перебувала в забутті, погано розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені класи, недостача викладацького складу й матеріалів для навчання, наявності учнів з різним рівнем підготовки в одному класі, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу й ролі викладача в суспільстві.

Отже, частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ зводиться до простого запису на навчання та сплачування символічної суми на витрати канцелярії, Інша — «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо зарахування провадиться з жорстким відбором при кількох претендентах на одне місце. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутися до його ради з проханням на основі подання вирішити питання вступу до таких закладів із селективним зарахуванням:

— підготовчих класів, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у популярні у Франції Вищі (чи Великі) Школи;

— університетського технологічного інституту, для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною і вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;

— секції вищих техніків, з виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;

— спеціалізованої (вищої) профшколи.

Для запису в університети необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалавра» і отримується після складання комплексу випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні. Дані про ці екзамени (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання екзаменів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А — гуманітарну, В — природничі та інші спеціальності.

У Вищі Школи, які готують державних службовців І гарантують випускникам постійне місце роботи, надаючи освіту дуже високого гатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми і вимоги яких вищі, ніж на двох курсах університетів. Вступ до цих класів теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл та ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу до Вищих Шкіл випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає Вищі Школи з їхньою ґрунтовною системою підготовчих класів кращим Досягненням національної системи освіти.

Однак абсолютна більшість абітурієнтів записується у відкриті Університети. З регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе і бажані заклади освіти у комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів надає свій висновок про місце навчання у ВНЗ.

2. Університети Франції

Французи вважають, що державні університети мають дуже багато плюсів у порівнянні з будь-яким приватним вузом. По-перше, навчальні плани університету регламентовані й стандартизовані Міністерством національного утворення. По-друге, до викладання в державних університетах допускаються тільки ті викладачі, хто захистив дисертацію й пройшов тривалий конкурс (часто документи на нього подаються чи ледве не за рік уперед). І, нарешті, середньостатистичний француз випробовує повагу до соціального статусу викладачів університету.

Французька система вищої освіти мобільна й гнучка. По закінченню навчання університети видають або національні дипломи, які визнані у всій країні, і мають однакову цінність, незалежно від престижу конкретного університету, або власні "внутрішні дипломи", які, звичайно, не настільки кращі, особливо для тих, хто має намір використати їх за межами Франції.

Офіційних рейтингів навчальних закладів у Франції не існує, але можна говорити про сформовані репутації.

Університетська освіта Франції ділиться на три цикли, по закінченні кожного з яких студент одержує відповідний диплом. Диплом, однак, не гарантує студентові продовження навчання на наступному циклі: це залежить від конкретних академічних показників. Навчання на декількох послідовних циклах називається formatіon unіversіtaіre longue.

Перший цикл (le premіer cycle) дає студентові базову загальноосвітню підготовку. На перший цикл можуть надійти випускники середніх шкіл, тобто по-французькому "бакалаври". Однак французького бакалавра не можна плутати з англо-саксонським ступенем бакалавра, що, як відомо, означає 3-4 року закінченого вищого утворення. У Франції диплом бакалавра — це свідчення про середню освіту (baccalaruat).

"Бакалаври" надходять в університети без іспитів. Для французів з незакінченою середньою освітою існує спеціальна процедура: вони здають іспит ESEU, до якого готуються заочно або на підготовчих курсах в університетах. Для осіб з незакінченою середньою освітою, що бажають вивчати у французьких вузах юриспруденцію, придуманий подібний іспит Capacіte en droіt.

Перший цикл розрахований на два роки й завершується іспитом на одержання диплома про загальний (DEUG) або науково-технічному (DEUST) університетському утворенні. Багато хто зупиняються саме на цьому щаблі, оскільки такий документ дає можливість знайти непогану роботу.

Другий цикл призначений для розширення й поглиблення знань, отриманих за перші два роки навчання в університеті. Через 1 рік — видається диплом ліценціата, через 2 роки — диплом магістра, через 3 роки — диплом інженера. Всі три дипломи є національно визнаними дипломами.

Прийом студентів на другий цикл здійснюється по конкурсу документів, а іноді за результатами вступного тесту, залежно від кількості вільних місць. Можна проходити всі етапи другого циклу послідовно: ліценціат — магістр — інженер або відразу надходити на дворічний або трирічний курс.

Наприклад, по закінченні першого циклу можна вибрати магістерський курс і через два роки одержати диплом МSТ або МІAG.

Нарешті, третій цикл припускає поглиблене вивчання обраної спеціальності й супроводжується самостійною науковою працею, тему якої претенденти зобов'язані сформулювати до надходження на програму. Успішно закінчили цей етап видається диплом про спеціальне вище утворення (DESS) або поглибленому утворенні (DEA).

Для вступу на другий і третій цикли університету потрібно писати безпосередньо в обраний навчальний заклад. Те ж ставиться до вищих інженерних шкіл, університетським інженерним школам і т.п.

Для невеликих університетів характерне різноманіття дисциплін і велика кількість студентів першого циклу навчання. Університети великих провінційних міст — Лілля, Тулузи, Ліона, Екс-ан-Провайса. Бордоіль, Гренобля, як правило, відрізняються більше вузькою спеціалізацією, у них більше студентів другого й третього циклів. Нарешті, у Паризькому окрузі, де зосереджена чверть всіх французьких студентів, можна знайти практично всі що завгодно — будь-який факультет, будь-яку програму, будь-яку спеціалізацію.

Уважається, що в Страсбургському університеті кращий у Франції факультет німецької мови, а, наприклад, в університеті Монпельє особливо добре поставлена справа на факультетах природничих наук і медицини.

3. Вищі школи Франції

Принципової різниці між університетами й вищими школами не існує, мова йде скоріше про історично сформовані типи навчальних закладів. Іноді по престижі диплом випускника однієї з вищих шкіл цінується вище, ніж диплом університету.

Перші вищі школи були створені ще до Французької революції: Гірська школа — в 1783 році. Королівська школа мосто- і дорогобудівництва — роком пізніше. Як правило, шлях у великий бізнес і більшу політику лежить саме через вищі школи. Найбільш відомими є Еколь Нормаль(Ecole Nonnale superіeure), Вища агрономічна школа (Ecole Natіonale superіeure agronomіque), Вища комерційна школа (Ecoles des hautes etudes commercіales), Політехнічна школа (Ecole Polytechnіque), Центральна школа цивільних інженерів (Ecole centrale des arts et manufactures), Військова загальновійськова школа (Ecole specіale mіlіtaіre іnterarmes), Національна школа адміністрації (Ecole Natіonale d'admіnіstratіon).

Вищі школи можуть бути державними й приватними. У державних школах навчання, як правило, безкоштовне або дуже дешеве. Вищі школи спеціалізуються в таких областях, як підготовка викладачів, фахівців в області журналістики, мистецтва, юриспруденції, медицини й перебувають під контролем різних міністерств. У вищі школи неможливо надійти відразу після школи. Приймають тільки студентів, що пройшли 2 роки підготовчого курсу в ліцеї або в університеті Франції. У вищі школи можуть надходити ті абітурієнти, які мають вище утворення в СНД.

Серед флагманів бізнесу-утворення називають Вищу комерційну школу, Вищу школу економічних і комерційних наук, Паризьку вищу комерційну школу й деякі інші.

Французьким аналогом Академії держслужби, є Національна школа адміністрації (Ecole Natіonale d'Admіnіstratіon, ENA), що готовить політиків і чиновників. Щорічно в неї надходить кілька десятків молодих державних різних країн миру, що служать. У деяких інститутах, наприклад в Інституті політичних дисциплін у Парижеві, відомому за назвою "Сьенс По", у рамках спеціального курсу для вільний слухачів читають 6-8-тижневі курси англійською мовою, присвячені різним аспектам створення єдиної Європи.

Повноцінну вищу економічну освіту дають не тільки в університеті, але й у навчальних закладах, що носять узагальнену назву Grandes Ecoles. У галузі економіки й керування ці школи найчастіше називаються Ecoles Superіeures de Commerce, рідше — Іnstіtuts або Іnstіtuts Suprіeurs. Таких шкіл у Франції більше 150, у тому числі вищих — 45.

Висновки

У даній роботі ми розглянули систему вищої освіти Франції, з метою співставлення освітніх систем у країнах, що є лідерами в царині навчання й освіти, з українською освітньою системою, що почала розвиватися п'ятнадцять років тому (1991 рік), після отримання Україною статусу незалежної держави.

Сучасна система французької освіти складалася протягом останніх двох сторіч і вважається однієї із самих передових у світі. Основні її особливості — перевага державних навчальних закладів і безкоштовність із для всіх, включаючи іноземців (правда, університети стягують зі студентів номінальну плату). Держава вкладає величезні гроші в розвиток утворення й науки, тільки на утворення витрачається близько 25% державного бюджету.

Ще одна особливість — це практично однакова якість навчання як у столиці, так і в провінції. За останнім даними, число школярів і студентів у Франції перевищило 15 млн. чоловік і склало чверть населення країни. У країні близько 7 тис. коледжів, 2600 ліцеїв. Система освіти — найбільший роботодавець Франції: у ній зайняте більше половини державних службовців.

Французька освітня система має яскраво виражену національну специфіку. У цій країні своя система дипломів і вчених ступенів, особливий розподіл на цикли. І особливе відношення до дипломів державних навчальних закладів: вони, як правило, котируються набагато вище, ніж дипломи приватних шкіл і університетів.

У Франції існує велика розмаїтість навчальних закладів і спеціалізацій. Це — 71 університет, близько 300 вищих шкіл, п'ять "католицьких інститутів", трохи "політичних інститутів", безліч "технологічних інститутів", а також коледжі, ліцеї, бізнес-школи, "школи комерції", школи керування й т.д. Ці вузи зізнаються не тільки Міністерством утворення, але й міністерством охорони здоров'я, сільського господарства, оборони.

Список використаної літератури

1. Єгоров Г. Система освіти у Франції // Історія в школі. — 2001. — № 3-4. — C. 13-17.

2. Вачевський М. Сучасна економічна освіта у країнах Західної Європи: форму-вання професійних компетенцій // Рідна школа. — 2006. — № 3. — C. 71-74.

3. Зязюн Л. Освітня система Франції // Рідна школа. — 2001. — № 11. — C. 70-74.

4. Книга А. Система вищої освіти в Україні та за кордоном : спроба співставлення // Освіта в Україні. — 2001. — Вип. 3. — C. 14-22

5. Колодочкина Е. Франция. Образование — частное, местное, государственное?// Эхо планеты. — 2003. — № 28. — C. 20-23

6. Корсак К. Система освіти Франції // Міжнародна освіта. — 1997. — № 4. — C. 6-13

7. Шевченко А. Освіта у Франції // Рідна школа. — 2001. — № 2. — C. 74-77