Вступ.

1. Порядок створення, функціонування та ліквідації страхової організації.

2. Управління страховою організацією «Еталон».

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ

Жорстка конкуренція що є проявом цих протиріч штовхає менеджмент українських страхових компаній до інтенсивних пошуків нових витоків довгострокових конкурентних переваг. Інструменти стратегічного фінансового управління страховою компанією це концепції, методи, системи, технології ведення страхового бізнесу що поєднують, інтегрують та синхронізують стратегічну, фінансову, та інші складові корпоративної ефективності. На відміну від фінансових інструментів управління — управління активами, ресурсами, структурою капіталу, зобов’язанням, кредитними, валютними та фондовими засобами (акції, облігації, ф’ючерси, форварди, свопи, деривативи) інструменти стратегічного фінансового управління, наприклад система збалансованих показників (Balanced scorecard) зосереджені на комплексній оцінці та перспективах розвитку, досягненню стратегічних цілей підвищення ефективності та якості, зростання капіталізації,вдосконаленні внутрішніх процесів, задоволення потреб користувачів страхових послуг.

Слід зазначити, що ці інструменти мають певну структуру, тобто в них функції вдосконалення стратегічного менеджменту, фінансового управління сполучаються з маркетинговою політикою, управлінням персоналом, якістю, знаннями, змінами,інформаційними системами тощо.

Унаслідок розгляду основних складових стратегічного менеджменту можна дійти висновку, що стратегічний менеджмент страхової діяльності — це комплексна система управління, що заснована на прогнозуванні зовнішнього середовища і розробці засобів адаптації страховика до його змін. Система стратегічного менеджменту дає змогу:

• передбачати тенденції розвитку страхового бізнесу;

• стежити за зовнішнім оточенням і прогнозувати його вплив;

• здійснювати стратегічний вибір і впроваджувати стратегію, що забезпечить стійкий розвиток страхової компанії в довгостроковій перспективі.

1. Порядок створення, функціонування та ліквідації страхової організації

Порядок створення, функціонування або реорганізації, ліквідації страхових організацій в Україні регулюється загальним законодавством (Господарський кодекс, Закони про господарські товариства, про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо) та спеціальним страховим законодавством (Закон "Про страхування", розпорядження Держфінпослуг "Ліцензійні умови провадження страхової діяльності" (ліцензійні умови) тощо).

Процес створення страхової організації включає два етапи:

1. Формування юридичної особи.

2. Надання їй статусу страховика.

На першому етапі страхова організація як юридична особа повинна бути зареєстрована у виконавчому комітеті адміністрації за місцем розташування. СО створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. СО реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб'єкт підприємницької діяльності і включається у державний реєстр суб'єктів господарювання.

Страховик, що одержав свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, може виконувати операції, пов'язані з формуванням статутного фонду та підготовкою організації і ведення страхового бізнесу (формування штату організації, облаштування офісу, розроблення документів для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності тощо).

Мінімальний обсяг статутного фонду страховика, що здійснює ризикові види страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн евро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валюти України.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений тільки в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю відповідно до порядку, визначеного Комісією (Держфінпослуг), але не більше ніж 25 % загального обсягу статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, вносити нематеріальні активи.

Загальний обсяг внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати ЗО % його власного статутного фонду, зокрема обсяг внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Ці вимоги не поширюються на страховика, що здійснює види страхування, не пов'язані із страхуванням життя, у разі сплати ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя. Підприємства, установи й організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін в установчі документи за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання норм законодавства.

Другий етап передбачає подання документів і одержання ліцензії на здійснення видів страхування, вибраних страховою організацією. Після отримання ліцензії на право здійснювати певні види страхування, страхова організація включається в Державний реєстр страховиків і набуває статусу страхової організації. При зміні назви страховика (за умови правонаступності, що підтверджено статутними документами), а також при зміні юридичної адреси, підтвердженій реєстраційними документами, бланк ліцензії обмінюється на новий, що враховує ці зміни, і має той самий номер ліцензії[6, c. 129-131].

Ліцензія видається на здійснення окремого виду страхування і одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування. Страховик (перестраховик) України має право приймати ризики у перестрахування лише з тих видів добровільного й обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду, сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Для одержання ліцензії на добровільне страхування і впровадження нового виду страхування страховик зобов'язаний укласти й зареєструвати в Комісії правила страхування, що відповідають вимогам ст. 17 Закону України "Про страхування" і Ліцензійним умовам [6], що подані нижче.

Ліцензії на обов'язкові види страхування видаються відповідно до Ліцензійних умов та особливих умов ліцензування, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ліцензія на той чи той вид обов'язкового страхування видається, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством (під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наявність у страховика протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування, копії яких він має надати).

Після одержання ліцензії СО може здійснювати страхування за тими видами, на які видано ліцензію. В Україні предметом прямої діяльності страхової організації можуть бути тільки страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів і управлінням ними. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страхових організацій на підставі укладених угод про спільну діяльність.

Страховик має право розпочати страхову діяльність, якщо:

• облікова і реєструвальна системи страховика відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

• внутрішні правила страховика відповідають законам України та нормативно-правовим актам державних органів, що здійснюють регулювання і нагляд за ринками фінансових послуг;

• професійні якості і ділова репутація персоналу відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами.

Страховик у своїй діяльності мусить дотримуватися обов'язків, визначених ст. 20 Закону України "Про страхування" (див. додатки). Здійснення страховиком страхових виплат провадиться у порядку та згідно з умовами, визначеними ст. 25 Закону України "Про страхування". Страховик зобов'язаний вести журнал реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування, формувати резерв збитків (заявлених, але не виплачених) і забезпечувати його ліквідне розміщення.

Страховик зобов'язаний дотримуватися умов забезпечення платоспроможності відповідно до ст. 30 Закону України "Про страхування" і нормативно-правових актів, що встановлюють відповідні вимоги.

Страховик зобов'язаний формувати, обліковувати і розміщувати страхові резерви в порядку та відповідно до умов, визначених ст. 31 Закону України "Про страхування" і відповідними нормативно-правовими актами.

Страховик зобов'язаний вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до вимог законодавства України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 31 і 33 Закону України "Про страхування". Страховик зобов'язаний проводити аудиторську перевірку й оприлюднювати публічну бухгалтерську звітність відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про страхування" та інших нормативно-правових актів.

Страховик і його відокремлений підрозділ повинні бути забезпечені комп'ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами (телефон, факс, E-mail), що відповідають встановленим вимогам[14, c. 215-217].

Здійснюючи діяльність з обов'язкових видів страхування, страховик зобов'язаний утворювати централізовані страхові резервні фонди згідно з вимогами відповідних нормативно-правових актів; дотримуватися порядку і правил проведення обов'язкових видів страхування, застосовувати форми типового договору, встановлювати розміри страхових сум і максимальні розміри страхових тарифів або методику їх актуарних розрахунків, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Як суб'єкт первинного фінансового моніторингу страховик повинен дотримуватися обов'язків, встановлених ст. 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та "Положенням про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами", затвердженим розпорядженням Комісії від 5 серпня 2003 р. за № 25 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 серпня 2003 р. за № 715/8036. Страховик на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів зо-бов'язаний ідентифікувати осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно із законодавством підлягають фінансовому моніторингу. Страховик зобов'язаний встановити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу і призначити відповідального за це працівника, який зобов'язаний:

• бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику CO;

• не рідше ніж один раз на місяць інформувати керівника СО про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та вжиті заходи.

Контроль за страховою діяльністю, на проведення якої видані ліцензії, здійснюється Комісією. У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Комісія застосовує такі заходи впливу:

1. Зобов'язує порушника вжити заходи для усунення порушення.

2. Вимагає скликання позачергових зборів учасників CO.

3. Накладає штрафи відповідно до закону.

4. Тимчасово зупиняє (обмежує), анулює (відкликає) ліцензію на право здійснення діяльності з надання страхових послуг.

5. Усуває керівництво від управління страховою компанією і призначає тимчасову адміністрацію.

6. Затверджує план відновлення фінансової стабільності страхової компанії.

7. Порушує питання про ліквідацію страхової компанії.

В особливих випадках Комісія має право призначити проведення примусової санації страховика, а саме при:

• невиконанні ним зобов'язань перед страхувальниками впродовж трьох місяців;

• недосягненні ним визначеного законом обсягу статутного фонду;

• настанні інших випадків, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, зокрема обов'язкової аудиторської перевірки;

• визначення Комісією управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління страховою організацією;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комісії;

• встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

• ухвалення рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика[5, c. 226-229].

Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страховика ухвалили таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками, Комісія ухвалює рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страхувальниками, у разі визнання його банкрутом здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом":

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається Комісія.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється під час процедури санації за правилами, встановленими ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

4. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.

5. У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика під час процедури санації до покупця переходять усі права й обов'язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

6. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадків, передбачених п. 3.

7. За договорами страхування, дія яких припиняється на підставах, передбачених вищевказаним п. 6, страхувальники мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно до різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

8. За договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, страхувальники мають право вимагати виплати страхової суми.

9. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги мають бути задоволені у такому порядку:

• у першу чергу — вимоги кредиторів за договорами обов'язкового особистого страхування;

• У другу чергу — вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування;

• у третю чергу — вимоги інших кредиторів-страхувальників, зокрема вимоги, передбачені вищевказаним п. 7;

• у четверту чергу — вимоги інших кредиторів.

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням особливостей забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Комісією.

Реорганізація страховика згідно з рішенням Комісії передбачає:

• реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

• об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це власників страховиків;

• залучення до кола учасників страховика інших страховиків (зокрема іноземних) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями і боргами страховика, термін сплати яких уже настав.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності органами державної влади і органами місцевого самоврядування у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків)[2, c. 282-284].

2. Управління страховою організацією «Еталон»

Для страхового менеджменту як сучасної системи управління діяльністю страхової компанії властиві методологічні підходи, що використовуються в загальній теорії менеджменту, а саме процедури системного підходу і системного аналізу [2; c. 125].

Страхова компанія «Еталон» — одна з найбільших компаній на страховому ринку України, що посідає лідируючі позиції за низкою найважливіших показників. На сьогодні статутний капітал Компанії становить 70 млн. грн.

В основі системного підходу до економіки лежить розгляд економічних об'єктів як систем, а дослідження діяльності орієнтуються на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення зв'язків у ньому і зведення їх у єдину теоретичну картину. При цьому під системою розуміють упорядковану сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів, призначену для досягнення визначеної цілі, виконання визначених функцій. Властивості системи залежать від властивостей її елементів, але сума властивостей елементів системи не рівнозначна властивостям її самої загалом (ефект емерджентності). Виокремлюють також інші ефекти системи — цілісності, інтегральний, адаптивності, гомеостаз, синергетичний.

У 2007 р. загальний обсяг зібраних страхових платежів становив 97,7 млн. грн., у тому числі, з майнового страхування — 69,1 млн. грн.; з особистого страхування — 19,0 млн. грн.; з обов'язкових видів страхування — 9,7 млн. грн. Сума страхових відшкодувань склала 33,8 млн. грн., рівень страхових виплат становить 34,6 проц. Станом на 1 січня 2008 р. страхові резерви Компанії склали 58,0 млн. грн., активи — 106,9 млн. грн.

Компанія має 23 ліцензії на здійснення 8 обов’язкових і 15 добровільних видів страхування та пропонує на ринку більш ніж 60 страхових продуктів фізичним і юридичним особам через розгалужену регіональну мережу представництв у всіх регіонах України.

Страхова компанія «Еталон» є членом Ліги страхових організацій України та повним членом Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Компанія постійно підтверджує провідні позиції на ринку у професійних та незалежних рейтингах. Українська Асоціація Туристичних Агентств (UATA) на VIII, IX та X з'їздах нагородила СК «Еталон» дипломами «Краща страхова компанія» за підсумками сезону осінь-зима 2005/2006, весна-літо 2006 та осінь зима 2006/2007. За рейтингом журналу «Український Туризм» СК«Еталон» посіла перше місце серед страхових компаній за кількістю застрахованих туристів у 2005 році. Лідерство підтверджується також рейтингами «Insurance Top» та «ТОП-100. Кращі компанії України» («ІнвестГазета»).

Розвиток теорії управління конкретизував основні поняття управління. Так, до сутнісних операцій, що формують основні функції управління, згідно з концепціями А. Файоля та Г. Кунца і С. О'Доннела рекомендують відносити: технічні (виробництво, обробка); комерційні (закупівля, продаж); фінансові (залучення коштів і розпорядження ними); страхові (страхування й охорона майна, особи); облікові (бухгалтерія, статистика); адміністративні (планування, організація, комплектування штатів, керівництво, лідерство й -контроль)[1, c. 129].

У межах цих фундаментальних функцій управління в страховій компанії «Еталон» формуються спеціальні функції:

1. Укладання і супровід договорів страхування і перестрахування.

2. Розроблення і коригування правил страхування, виконання актуарних розрахунків.

3. Вивчення страхового ринку, формування нового та/або розвиток старого страхового продукту, продаж страхового продукту із залученням відповідної системи продажу.

4. Формування, розміщення страхових резервів і управління ними.

5. Забезпечення фінансової надійності, відповідного рівня платоспроможності.

6. Захист діяльності страхової компанії і захист інформації, програмно-технічних комплексів.

7. Бухгалтерський і фінансовий облік.

8. Стратегічне, оперативне й тактичне планування страхової діяльності.

9. Організація діяльності на основі використання сучасних технологій комунікації, добору висококваліфікованого персоналу, його мотивування, забезпечення заходів ефективного контролю за діяльністю компанії.

При системному підході в управлінні вважається за доцільне використовувати концепцію відкритої системи, що має такі складові:

1. Концепція життєвого циклу товару (включає чотири стадії — розроблення, зростання, насичення, спад), а за необхідності використання поглибленого аналізу життєвого циклу виробу (одинадцять стадій).

2. Аналіз сутнісних операцій, властивих організації.

3. Аналіз факторів зовнішнього середовища, насамперед потреб споживача.

Системний аналіз здійснюється відповідно до вибраної технології.

Принципи управління страховою компанією повинні забезпечувати оптимальне середовище для функціонування економічної системи — страхової компанії. Під принципами управління розуміють основні положення й норми поведінки, якими керуються органи управління відповідно до соціально-економічних умов, що склалися у суспільстві. Принципи управління повинні відповідати внутрішнім процесам економічної системи і забезпечувати безперервність процесів функціонування системи, обмін інформацією тощо.

На сучасному рівні теоретичних досліджень відбувається систематизація принципів управління, що включають принцип єдності мети й ефективності, діапазону управління, делегування, абсолютної відповідальності, паритету відповідальності і повноважень, єдиноначальності, рівня повноважень, поділу праці, функціонального визначення, розподілу виконання й контролю, рівноваги, гнучкості, полегшення керівництва[13, c. 214-216].

Принципи управління страховою компанією «Еталон» конкретизують перераховані вище базові принципи управління і включають принципи:

• єдності мети й ефективності;

• розподілу повноважень, відповідальності, кількості рівнів та ієрархії управління;

• активації і стимулювання;

• керівництва у співвідношенні зі співробітництвом (делегування повноважень);

• ефективності системи комунікацій;

• забезпечення захисту діяльності компанії;

• оптимальності використання ресурсів;

• забезпечення фінансової стабільності роботи компанії;

• гнучкості стосовно змін кон'юнктури страхового ринку і зовнішнього середовища загалом, застосування стратегічного управління.

Методи управління, тобто способи виконання дій у процесі управління, необхідні керівникам при створенні та підтриманні відповідного середовища для діяльності тих осіб, за яких вони несуть відповідальність. До базових методів управління належать адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні й соціально-психологічні.

У закордонній практиці управління трудовими ресурсами в страхових організаціях широко використовується принцип "Керівництво у співвідношенні зі співробітництвом", що спирається на такі положення:

1. Рішення в страховій компанії ухвалюються не лише керівником, а й співробітниками у межах їх компетенції.

2. Співробітники мають свої чітко розроблені сфери дій із повноваженнями і компетенціями (принцип делегування повноважень).

3. Відповідальність несуть усі співробітники у межах сфер їхньої діяльності, тому відповідальність не сконцентрована на генеральних менеджерах страхової компанії.

4. У кожній вищій за ієрархією структурній одиниці страхової компанії ухвалюються рішення, які виконують усі нижчі за ієрархією структури.

Делегування повноважень має важливу роль для менеджера, якщо він прагне використовувати досвід і майстерність своїх працівників і водночас підвищити кваліфікаційний рівень тих службовців, які можуть у перспективі стати керівниками. При делегуванні повноважень співробітники самостійно ухвалюють рішення і відповідають за нього, а керівник компанії відповідає за роботу загалом. Переваги делегування повноважень такі:

1. Допомагає розвинути навички і потенціал працівників.

2. Допомагає керівництву компанії ефективно використовувати персонал завдяки зростанню моральних стимулів, а також забезпечити участь персоналу в організації роботи і керуванні компанією.

3. Поліпшує рівень знань і майстерності працівників, тому що створює зацікавленість у роботі.

4. Сприяє саморозвитку і дає змогу ухвалювати рішення тому, хто виконує ту або іншу роботу і пов'язаний із розв'язанням конкретних проблем.

Характерними помилками і причинами недостатньої ефективності делегування функцій і прав є:

1. Недовіра до компетентності підлеглих ("страх перед помилкою").

2. Керівнику подобається самому виконувати роботу.

3. Побоювання керівника, пов'язані з конкуренцією з боку підлеглих.

4. Незнання і нерозуміння підлеглими завдань, що виникають у діяльності підприємства.

5. Невміння керівника пояснити підлеглим поточні та стратегічні завдання.

6. Невміння контролювати роботу підлеглих.

Якщо підлеглий невисокої думки про працьовитість і працездатність керівника, то будь-яке делегування буде сприйняте як спроба перекласти свої функції і частину роботи на підлеглого. Якщо виконавець вважає, що делегування функцій керівника — визнання його знань і компетентності, він пишатиметься цим і намагатиметься успішно виконувати доручену справу.

Необхідною складовою сучасного менеджменту в діяльності українських страхових компаній, в тому числі і компанії «Еталон» є стратегічний страховий менеджмент.

При стратегічному управлінні компанія успішно розвивається не тільки завдяки управлінню своїм внутрішнім середовищем, а й завдяки прогнозуванню довгострокової діяльності в навколишньому середовищі і негайній реакції на зміни. Практика сучасного менеджменту доводить, що у конкуренції перемагають не великі, а більш "швидкі" компанії.

Узагальнивши наявні підходи в теорії і практиці стратегічного управління, схарактеризуємо особливості здійснення стратегічного управління страховою організацією[8, c. 263-264].

Стратегічне управління страховою організацією — це управління, що проводить зміни в організації залежно від чинників навколишнього середовища, базується на людському потенціалі як основі страхової організації і спрямовує її діяльність на задоволення попиту страхувальників з урахуванням надійності і довгостроковості діяльності страхової організації.

При здійсненні стратегічного управління розглянуті вище функції управління економічною системою мають визначену специфіку і можуть аналізуватися виходячи з трьох основних завдань стратегічного управління:

1. Визначення положення підприємства у поточний час.

2. Прогнозування положення підприємства через три, п'ять або більше років.

3. Вибір засобу досягнення прогнозованого положення.

При розв'язанні першого завдання з метою точного визначення поточної позиції, у якій знаходиться підприємство, слід застосувати ефективну інформаційну систему. Розв'язуючи друге завдання, необхідно сформулювати філософію бізнесу і чітко визначити, яких цілей прагнути. Під час вирішення третього завдання здійснюється коригування двох попередніх процесів. Складовими й обмеженнями при реалізації стратегії діяльності підприємства є ресурси, система управління, організаційна структура, а також персонал, що здійснюватиме обрану стратегію.

Стратегічне управління має такі обмеження щодо його застосування [13, с. 37]:

1. Стратегічне управління не дає негайного результату. Для його реалізації потрібні значні витрати часу, ресурсів, упровадження стратегічного планування, створення служб, що слідкують за оточенням, і включення організації в середовище (служби маркетингу, зв'язків із громадськістю) тощо.

2. Стратегічне управління передбачає не точний і детальний план дій, а дає набір якісних орієнтирів для прогнозування діяльності компанії у майбутньому.

3. У стратегічному управлінні значний суб'єктивний вплив керівників.

4. Немає стовідсоткової гарантії виживання організації (помилки в стратегічному прогнозі можуть призвести до її ліквідації).

5. Стратегічне управління — не тільки об'єднання фінансових, функціональних планів тощо, і не тільки стратегічне планування. Важливо об'єднати зусилля у всіх напрямах розвитку системи стратегічного управління. Насамперед необхідно організувати виконання стратегічного плану, тобто сформувати організаційну культуру, систему мотивування й організації праці тощо.

Стратегічне управління, як будь-який процес управління, включає етапи аналізу, планування і реалізації ухваленого рішення, але у стратегічному управлінні ці етапи більш деталізовані і їх зміст враховує специфіку процесу такого управління. Тому під структурою стратегічного управління розуміють динамічну сукупність п'ятьох управлінських процесів:

1. Аналіз середовища.

2. Визначення місії і цілей організації.

3. Вибір стратеги.

4. Виконання стратеги.

5. Оцінювання і контроль виконання стратегії.

Спинімося докладніше на кожному із цих процесів.

Аналіз середовища здійснюється за трьома напрямами:

• аналіз макрооточення (економіка, законодавство, політика, природне середовище, соціально-культурні процеси, науково-технічний прогрес, інфраструктура тощо);

• аналіз безпосереднього оточення (покупці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили);

• аналіз внутрішнього середовища організації (кадри: потенціал, кваліфікація, інтереси тощо; організація управління, зокрема маркетинг; виробництво: технологія, наукові дослідження і розробки; фінанси й управління ними; організаційна культура).

Для аналізу середовища можна застосувати метод СВОТ (SWOT-матриця). За допомогою цього методу аналізуються внутрішнє і зовнішнє середовище бізнесу, а саме оцінюються Сильні (Strength) і Слабкі (Weaknesess) сторони компанії, а також Можливості (Opportunities) і Небезпеки (Threats) зовнішнього середовища. Розроблено загальні рекомендації щодо аналізу за допомогою методу СВОТ. Приклад аналізу середовища страхової організації на страховому ринку України подано нижче.

Сильні сторони страхової організації «Еатлон»:

• наявність стратегічних партнерів (ключова позиція партнерів у галузі, їх активна позиція, можливість використання торгової марки партнерів і її зміцнення);

• широкі можливості каналів збуту страхових послуг через структури стратегічних партнерів;

• велика кількість потенційних клієнтів;

• позитивний імідж (немає старих страхових зобов'язань; негативних асоціацій з ім'ям компанії; своєчасність виплат);

• достатній обсяг статутного фонду;

• високий професіоналізм персоналу (гнучкість, мобільність і готовність працювати задля інтересів клієнта, передбачливість і обережність);

• стійка перестрахувальна лінія;

• наявність постійних клієнтів;

• активна позиція щодо питань розвитку страхової діяльності.

Слабкі сторони страхової організації «Еталон»:

• несформованість самостійної системи організації бізнесу;

• брак торгової марки;

• обмежені фінансові можливості;

• недостатній набір готових страхових продуктів;

• брак оптимальної організаційної структури;

• нерозробленість системи розгалуженого продажу (філії, агенти);

• брак оптимальної інфраструктури компанії. Можливості страхової організації:

• прийнятний режим оподаткування страхової діяльності;

• наявність незайнятих сегментів страхового ринку;

• база розвитку — надійні і могутні стратегічні партнери зі сприятливою для партнерства структурою, клієнтами, зв'язками;

• досить сприятливий режим оподаткування страхових витрат страхувальників — юридичних осіб;

• можливість завоювання страхового ринку шляхом застосування нових страхових продуктів;

• здатність збільшити капітал у результаті власної діяльності.

Загрози страхової організації «Еталон»:

• недосконала цивільно-правова база (нерозробленість податкового і страхового законодавства, брак пільг для клієнтів при виконанні ними страхових операцій);

• низький рівень платоспроможності клієнтів;

• низький рівень попиту на страхові послуги;

• загроза впливу конкурентів в особі іноземних і вітчизняних страхових організацій;

• несформованість інфраструктури страхового ринку;

• страхове шахрайство клієнтів;

• нестабільність національної грошової одиниці;

• негативні тенденції у ставленні суспільства до страхування.

Застосовуючи метод СВОТ, спочатку виявляють сильні й слабкі сторони страхової організації, загрози і можливості, а потім установлюють зв'язки між ними. Далі рекомендуються такі стратегії:

1. Використовувати сильні сторони компанії для одержання віддачі від її можливостей.

2. Завдяки можливостям усунути загрози для організації.

3. Використовувати переваги організації для усунення загроз.

4. Позбутися слабкості і запобігти загрозі.

Місія компанії визначається як філософія і призначення, сенс існування організації, що відрізняє її від аналогічних організацій. У більш вузькому розумінні місія — це генеральна мета організації відносно довгострокової орієнтації на певний вид діяльності і відповідне місце на ринку. Місія визначає загальні орієнтири, напрями функціонування організації, а кінцеве становище, якого прагне організація, фіксується у вигляді її цілей. Формування цілей — важливий аспект діяльності організації, оскільки цілі є вихідною точкою планування, основою побудови організації, її системи мотивації, контролю й оцінювання. Розроблено розширену класифікацію цілей організації за ознаками спрямованості дії (зовнішні і внутрішні), за рівнем управління (для підприємства або окремих підрозділів), за часом досягнення (короткострокові і довгострокові), за оцінкою (кількісні і якісні) тощо.

Вибір стратегії здійснюється після визначення місії і цілей організації. Існує кілька підходів до визначення стратегії організації. Згідно з одним, стратегія — це визначення довгострокових цілей і завдань організації, ухвалення напряму дій і розподіл ресурсів, необхідних для виконання її цілей. Відповідно до іншого підходу, стратегія — це перелік правил для ухвалення рішень, які використовує у своїй діяльності організація. Нарешті, ще один підхід визначає стратегію як довгостроковий курс розвитку організації, засіб досягнення визначених цілей. Ураховуючи ці визначення, можна твердити: стратегія страхової організації — це визначений довгостроковий курс розвитку організації, спрямований на досягнення поставлених цілей, який враховує чинники внутрішнього середовища (засоби і форми діяльності, системи взаємовідносин усередині організації тощо) і позицію страхової організації в зовнішньому середовищі[3, c. 169-171].

Вибір стратегії організації залежить від різних чинників. За концепцією загальних стратегій, що формуються на базі конкурентних стратегій Портера, вибір стратегії організації залежить від становища галузі, загальної конкурентної позиції організації і характеристик самої організації. Вибір стратегії залежно від становища в галузі може здійснюватися за методикою Томсона і Стрікланда, яка враховує динаміку розвитку ринку (галузі) продукту і конкурентної позиції організації.

Виконання стратегії — це не просто її реалізація, а здійснення таких стратегічних змін внутрішнього середовища організації, які б дали змогу впроваджувати нову стратегію. Виконання стратегій починається з розробки планів (стратегічних, оперативних і поточних). Як правило, труднощі при проведенні стратегічних змін пов'язані з використанням людських ресурсів.

Оцінювання і контроль за виконанням стратегії завершують процес стратегічного управління і забезпечують зворотний зв'язок між процесом реалізації цілей і цілями стратегічного управління. Особливістю стратегічного контролю є те, що за нього не оцінюється доцільність здійснення стратегії або доцільність виконання окремих робіт. Завдання стратегічного контролю — визначити, чи можна реалізовувати прийняту стратегію і чи будуть при цьому досягнуті поставлені цілі. Результати контролю використовуються для коригування цілей і типів стратегій[11, c. 359].

Висновки

Основними бізнес-процесами страхової компанії є: продажі або залучення нових страхувальників (організація агентської мережі, власних офісів, представництв, управління збутом); перестрахування; врегулювання збитків; андеррайтинг; розміщення страхових резервів, управління фінансовою діяльністю; підтримуючи функції (транспортний відділ, служба безпеки, юридичний відділ, тощо). Серед підтримуючих функцій слід особливо виділити: методологію страхової діяльності та актуарні розрахунки.

Бізнес-процеси значно відрізняються у різних страхових компаній. Наприклад, якщо ми візьмемо три страхові компанії, одна з яких спеціалізується на страхуванні авіаційних ризиків, друга є дочірньою структурою великого банку та переважно страхує ризики цього банку, та третю, як спеціалізується на наданні послуг страхування населенню через власну розгалужену мережу представництв, то бізнес процеси у всіх цих компаній будуть зовсім різними та їх важливість для самої компанії теж буде різною. Наприклад, для першою страхової компанії найважливішими будуть договори перестрахування; для другої важливі андеррайтинг та врегулювання збитків, а для третьої всі основні бізнес-процеси будуть мати приблизно однакове значення.

Таким чином, формування стратегії страхової компанії можна представити як процес розробки комплексу дій по вирішенню проблем, що існують у кожному бізнес-процесі та подальшому його вдосконаленні. Окремі плани мають бути погоджені один з одним та мають бути зведені у єдиний майстер-план, якій і називається стратегією. Подальші кроки у напрямку розробки проблем стратегічного менеджменту страхових компаній можуть бути спрямовані на визначення основних джерел конкурентних переваг страхових компаній та розробку інструментарію формування стратегії страховика. Такій інструментарій може включати в себе розробку загальних принципів та моделей оптимізації ключових бізнес-процесів страхової компанії, які мають враховувати специфіку страхового бізнесу.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.

14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.