Вступ

Актуальність теми. У центрі французької культурної дипломатії перебуває ідея «м’якого» впливу на двостороннє та багатостороннє співробітництво. Головними інструментами впливу є французька мова та культура.

Поширення французької мови є важливим напрямком політики франкофонії, спрямованої на виховання еліти, орієнтованої на французьку культуру, адже за мовою йде культура, зростає авторитет Франції.

Франція є однією з найбільших скарбниць світової культури, в якій добре відрегульовано законодавство з питань розвитку культури. Це стає основою для поширення надбань французької культури в інших країнах.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що аналіз та вивчення українсько-французького культурного діалогу дасть можливість визначити перспективи наших відносин, спираючись на історичний досвід, та отримати досить повну картину наших відносин протягом 90-х років ХХ – початку ХХІ століття.

Стан розробленості проблеми. Питання українсько-французького співробітництва, зокрема у галузі культури, порушувалися багатьма науковцями, дипломатами та міжнародникам в різні історичні періоди: В.Ададуровим, Є.Андрієвою, Ю.Ведріном, Ж.Вераном, І. Гочечиладзе, Є.Донченко, П.Делкордом, Ж.Делором, П. дю Буа де Дюниляком, Г.Дутчаком, А.Жуковським, Н.Журавльовою, А.Зленком, О.Іваненко, С.Косенком, Ю.Кочубеєм, В.Манжолою, О.Максименком, Л.Микитюком, В.Михальчуком, О.Никаноровою, Д.Носовою, Т.Пасовою, Е.Афлямляном, В.Туркевичем, Н.Шмаренко тощо.

Розвиток українсько-французького співробітництва був предметом наукового аналізу багатьох науковців, дипломатів та міжнародників у різні історичні періоди. Так, питання українсько-французьких культурних зв’язків розглянуто у праці Посла України у Франції (1997-2000) А.М.Зленка та радника посольства В. Манжоли у розділі «Незалежна Україна і Франція: від співробітництва до партнерства» [28]. Колективні праці «Україна і Франція// Діалог: історія, політика, економіка» та «Україна і Франція: нариси багатовікової історії відносин» стали класичним доробком вітчизняної історіографії історії українсько-французьких відносин [27, 28]. Так само класичним вже можна вважати науковий доробок французького вченого українського походження А.Жуковського [16]. У контексті українсько-французьких культурних зв’язків В.Михальчук дослідив історію заснування та діяльності Української бібліотеки ім. С.Петлюри у Франції [20]. О.Максименко розглянула специфіку французької мистецької освіти у середній школі [19]. Є.Донченко проаналізувала політико-правове забезпечення українсько-французького культурного обміну [14]. В свою чергу Г.Дутчак узагальнив окремі аспекти українсько-французького співробітництва в сфері культури загалом [15]. Праця П.Делкорда присвячена проблемам гуманітарної дипломатії та консалтингу [33]. Оригінальними є роздуми над проблемою визначення місця Франції у сучасній Європі та світі, які опублікували колишній міністр закордонних справ Франції Ю.Ведрін [39, 40] та колишній голова Європейської комісії Ж.Делор [34, 35]. Особливості українсько-французького співробітництва у сфері культури стали предметом дослідження Ж.Верана [41]. П. дю Буа де Дюниляк у своїй статті розглянув історію становлення української нації за часів модерну [38]. Праця Е.Пфлямляна з соціологічної точки зору висвітлює проблеми розвитку українського суспільства після здобуття незалежності [37] тощо.

Одним із найперспективніших шляхів реалізації стратегії інтеграції України до Європейського Союзу є системне поглиблення двостороннього співробітництва з провідними країнами ЄС, яке створює основи для реформування української економіки, стає неодмінною передумовою її конкурентоспроможності на світовому ринку та каталізатором інтеграційного процесу. Серед засновників ЄС чи не найвагоміша роль належить Французькій Республіці (ФР). Відтак актуальною проблемою є дослідження еволюції, сучасного стану й перспектив розвитку двосторонніх політичних, економічних і культурно-освітніх відносин України з Францією впродовж останнього десятиріччя, виходячи з обраного офіційним Києвом зовнішнього курсу євроінтеграції.

Об’єкт дослідження — відкриття Францією різноманітності сучасної культури України та її роль у розбудові двосторонніх ділових відносин.

Предмет дослідження – розвиток українсько-французьких культурних відносин в сучасному інформаційному середовищі.

Метою даної роботи є аналіз основних форм українсько-французьких культурних відносин, а також узагальнення нашого спільного досвіду з розвитку та становлення двостороннього взаємовигідного співробітництва.

Виходячи з мети роботи, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути основні форми українсько-французького діалогу культур      ;

— дослідити розбудову українсько-французького співробітництва в 90-х роках XX століття;

— проаналізувати становлення українсько-французьких відносин та співпраці з розбудови українсько-французького культурного співробітництва;

— охарактеризувати зміцнення та розвиток різноманітних форм французько-українського співробітництва;

—  простежити українсько-французькі зовнішньоекономічні відносини, з’ясування переваг та недоліків їх розвитку;

— розглянути українсько-французькі наукові, освітні, мистецькі зв’язки        ;

— охарактеризувати перспективи українсько-французьких стосунків на сучасному етапі їхнього розвинення;

— співставити плідність і перспективність розвитку українсько-французького культурного співробітництва.

Методологія дослідження. Методологія і методи дослідження ґрунтуються на принципах синергетичної парадигми, компаративістики, системного та статистичного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні європейського простору і визначенні форм французько-українського співробітництва.

Практична значимість дослідження полягає в тім, що його основні положення і висновки доповнюють концептуальний доробок вітчизняної школи менеджменту міжнародних відносин, розширюють загальні уявлення про роль і значення французько-українського співробітництва.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження можуть бути оприлюднені автором на науково-практичних конференціях, які проводяться в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Структура роботи. Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 83 стор., список використаних джерел і літератури складається з 41 найменувань і займає 4 сторінки.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти українсько-французького співробітництва

1.1. Основні форми українсько-французького діалогу культур

Одним із найперспективніших шляхів реалізації стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) є системне поглиблення двостороннього співробітництва з провідними країнами ЄС, яке створює основи для реформування економіки України, стає неодмінною передумовою її конкурентоспроможності на світовому ринку та слугує каталізатором інтеграційного процесу. Серед засновників ЄС чи не найвагоміша роль належить Французькій Республіці (ФР). Відтак актуальною проблемою є

дослідження еволюції, сучасного стану і перспектив розвитку двосторонніх соціально-політичних відносин між Україною та Францією.

Сучасні українсько-французькі відносини — це результат багатовікової історії їхнього розвитку. Перші українсько-французькі зв’язки датуються ХІ століттям, коли король Генріх І 19 травня 1051 року одружився з Анною, дочкою київського князя Ярослава Мудрого. Після смерті короля в 1060 р. королева Анна була реґенткою за правління свого малолітнього сина Філіппа. Згодом вона стала контесою де Валуа-Крепі та заснувала монастир поблизу Парижа [4, с. 79].

Після татарської навали 1240 р. Русь-Україна зверталася до країн Західної Європи за допомогою. У 1245 р. митрополит Петро взяв участь у Ліонському соборі та просив надати допомогу в боротьбі проти татар. У 1246 р. Римський папа Іннокентій IV відправив із Ліону до хана свого леґата Кар піні, який подорожував також землями України, про що інформував у своєму листуванні.

Від початку XVI ст. французькі урядові та дипломатичні кола, а також поодинокі дослідники цікавилися козацьким рухом і походами козаків проти Туреччини, Криму й Польщі. Перші відомості про козаків з’явилися у Франції в 1531р. XVI століттям датуються французькі описи українських земель. Так, наприклад, секретар Міністерства закордонних справ, історик Блез де Віжнер, подав історично-географічні відомості про Галичину, Волинь та Поділля («La description du royaume de Pologne et pays adiacens …» («Опис Польського королівства та країн, що межують …») (1573 р.)). Періодично про боротьбу козаків інформувала французька преса: “Mercure fran5ais” (1605), “Gazette de France” (з 1631), “Mercure anglais” (про битви під Жовтими Водами і Корсунем, 1648 р.). “Gazette de France”, офіційний орган французького уряду, постійно інформувала про Хмельниччину й події в Україні аж до 1715 р. [7, с. 98-102]. Логічним наслідком монголо-татарської навали, що підірвала політичну і економічну могутність Київської Русі-України і призвела до зростання ролі Московської землі, стала московська орієнтація східного вектора французької зовнішньої політики. Лише в XVII столітті, зі зміцненням Запорізької Січі та розширенням її впливу на значну частину Лівобережної та Правобережної України французькі дипломати і політики знову почали виділяти нашу країну як потенційний суб’єкт міжнародних відносин.

Про справи козаків інформували французький уряд його посли в Константинополі й у Варшаві, подорожники по Східній Європі, а також спеціальні інформатори. Успішні походи козаків проти Оттоманської імперії на початку XVII ст. зацікавили створену у Франції “Лігу Християнської Міліції” під проводом князя де Невер, яка намагалася організувати коаліцію проти Туреччини [16, с. 14]. За посередництвом свого агента де Марконне Ліґа встановила зв’язки з гетьманом Петром Сагайдачним, який став її членом.

Дипломатичні відносини між Україною та Францією активізувалися з початком національно-визвольного руху в Україні в середині XVII ст. Так, наприклад, у жовтні 1644 року чигиринський сотник Богдан Хмельницький, майбутній гетьман України, провів у Варшаві переговори з послом Франції графом де Брежі про умови служби українських козаків французькому королю. До речі, авторська присвята на книзі П’єра Шевальє “Історія війни козаків проти Польщі”, яка була видана в Парижі в 1663 році, звернена до того ж графа де Брежі [23, с. 18]. Цілком можливою вважається також і поїздка Хмельницького весною 1645 р. до Франції для остаточного вирішення цього питання [20, с. 54]. У 1645 р. французький уряд за посередництвом королівського радника П.Шевальє найняв загін із майже 2400 українських козаків, які за часів війни з Іспанією взяли участь в облозі фортеці Дюнкерк під командуванням князя де Конде. А, взагалі, першу спеціальну працю про Україну й козаків “Description de l’Ukranie” («Опис українських земель») (1650 р.) написав французький інженер і військовий картограф Гійом Левассер де Боплан, який, працюючи на польській службі, перебував 1631-1647 рр. в Україні.

Війна Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. і створена ним козацька держава глибоко зацікавили Францію. Про події в Україні голову уряду кардинала Джуліо Мазаріні постійно інформували його дипломати у Варшаві, а також секретарі посольства П. Шевальє і Лінаж де Восієн. Останній написав історію повстання Богдана Хмельницького “L’origine veritable du soulevement des Cosaques contre la Pologne” («Справжні причини повстання козаків проти Польщі») (1674 р.) з сенсаційними, але не завжди правдивими подробицями. [16, с. 15]. Про подальші події в Україні висвітлено у «Вспоминах» («Memoires» (1684 р.) секретаря французького посла в Константинополі (1670-1680 рр.) де Нуантеля Ф. Петі де ля Круа, який описав останній період життя Юрія Хмельницького [20, с. 202-204]. У своїй політиці французи були за згоду між козаками і Польщею, але проти зближення України з Московською державою. Мазаріні надіслав до Богдана Хмельницького свого агента Сельєр’є, щоб відвернути українського гетьмана від зближення з царем. Франція підтримала Гадяцький мир між Україною й Польщею. Французький посол у Варшаві Люмбр, що керував польсько-шведською конференцією в місті Оліва, поблизу Гданська, у 1660 р., домагався допущення до цих переговорів і козацьких представників. Після Андрусівського договору (1667 р.), коли почала активізуватися агресія Росії проти України, Франція завжди підтримувала останню в діях проти Москви. Українські політики також не залишалися осторонь від європейських справ Франції. За гетьмана Петра Дорошенка французький посол у Варшаві Бетюн їздив до Чигирина, щоб домовитися з гетьманом про козацький корпус, який мав воювати на французькому боці проти німецького цесаря. Загалом у XVII ст. офіційна французька політика стосовно українських справ була під сильним польським впливом і тому праці, що висвітлювали питання східноєвропейських зовнішньополітичних відносин, відбивали, як правило, точку зору польських інтересів.

У кін. XVII — на поч. XVШ ст. в Європі встановився новий розподіл сил: Польща занепала, а проти російсько-пруського союзу створився французько-шведський, до останнього тяжіла й Оттоманська Імперія. Франція сприяла посиленню самостійницьких прагнень Гетьманщини. Французька дипломатія прихильно ставилася до дій гетьмана Івана Мазепи та допомагала укласти українсько-шведський союз. Після полтавської поразки (1709 р.) французькі дипломати посилили вплив на Порту, щоб та не видавала цареві Мазепу й мазепинців. Про політику Мазепи докладно інформували Людовика Х^ та його міністра закордонних справ де Торсі прихильно наставлені до України французькі посли при Карлі ХІІ М. Безенваль і де Кампредон, М. Боннак і його секретар Ж. Балюз у Варшаві, а також де Феріоль і граф Дезайер — у Константинополі. Французька преса широко інформувала про події в Україні, засуджуючи зруйнування Батурина [5, с. 65-67]. Отже, руїна Українсько-козацької держави далеко не відразу призвела до згортання активних українсько-французьких контактів. Причина цьому — розуміння Францією окремості України навіть в умовах московської зверхності. Про це свідчить, наприклад, доповідь французького посланника в Стамбулі Фріоля, який, пояснюючи полтавське рішення Мазепи, писав: «Козаки не є природними підданими царя, вони тільки піддалися під його протекторат і ніхто не може звинуватити їх за те, що бачачи, як знищуються їхні свободи, вони повстали» [20, с. 142].

Гетьман України у вигнанні Пилип Орлик особливі надії покладав саме на зацікавленість Франції в організації антимосковської коаліції. Активну роль у намаганнях сформувати таку коаліцію відіграв і син гетьмана, французький граф, маршал Франції, політик і дипломат, член таємної королівської ради Григорій Орлик [15, с. 1874]. У XVIII ст. гетьман Кирило Розумовський, розвиваючи ідеї відродження української держави та культури, також шукав підтримки з боку Франції. Саме такий розвиток українсько-французьких відносин в XVII-XVIII століттях дозволив Наполеону I планувати створення на Лівобережній Україні під протекторатом Франції двох українських держав. Але поразка Наполеона I зруйнувала і його плани. Поступово відбувається охолодження Франції до ідеї незалежності України.

Більшість українських діячів, зокрема прихильний до Наполеона Василь Лукашевич, не захоплювалися планами Наполеона. Але російський уряд, не маючи довір’я до українських діячів та політиків, не висилав на фронт проти французів створені на території України військові полки (козацькі й ополчення). Згодом (1813-1815 рр.) частина козацьких полків взяла участь у боротьбі проти Наполеона I в Центральній та Західній Європі. Тут українські старшини ознайомилися з новими ідеями, що панували в Європі в той час. Повернувшись в Україну, вони сприяли поширенню ідей вільнодумства, внаслідок чого тут пожвавився рух масонів, а також декабристів.

У другій половині XIX ст. на фоні політично байдужої позиції Франції стосовно українського питання французький політичний діяч і сенатор К. Делямар вніс у 1869 р. до французького сенату петицію стосовно реформи навчання історії Східної Європи під назвою «Un peuple europeen de quinze millions oublie devant l’histoire» («П’ ятнадцятимільйонний європейський народ, забутий історією»), що пізніше була надрукована окремою брошурою [20, с. 220]. Однак пропозиції Делямара, поза зміною назви кафедри в Колеж де Франс з «слов’янської» (тобто російської) на «слов’янські», не мали наслідків, бо Франція через загрозу війни з Німеччиною проектувала встановити французько-російський союз. Після укладення цього союзу (1891 р.) зацікавленість Україною у Франції зменшується. Проти гучного прийняття в Парижі в 1896 р. царя Миколи II діячами французької культури Леся Українка виступила зі своїм памфлетом “Голос однієї російської ув’язненої”. Французька фінансова позика російському урядові (1888-1914 рр., близько 11,5 млрд. франків) вплинула на утворення у Франції русофільського настрою [16, с. 2425]. Франція мала великі капітали переважно в металургії, вугільній промисловості в Україні. У зв’язку з проросійським курсом політики Франції на поч. XX ст. про українські справи інформували французький уряд переважно тільки українські емігранти. Єдиним винятком була діяльність Офісу союзу національностей, створеного в 1912 р., який захищав поневолені народи, секретарем якого був Жан Пелісьє.

За часів Першої світової війни, щоб не ослаблювати свого союзника — Росію, Франція оминала українське питання, а з 1916 р. французький уряд заборонив поширення у Франції журналу «La revue ukrainienne», що виходив у Лозанні як орган Спілки визволення України. Лише після «Февральської революції» 1917 р., з другим відродженням української держави — проголошенням Української Народної Республіки, знову почали відроджуватися й українсько-французькі політичні відносини. Французький уряд уважно почав слідкувати за роботою Центральної Ради. Незабаром французький посол у Петрограді Ж. Нуленс відправив Жана Пелісьє до Києва. Пелісьє налаштував зв’язки з українськими політичними діячами і намагався за допомогою масонської ложі «Молода Україна» відтворити в Україні прихильне ставлення до Франції. Тим часом в українські справи втрутилася французька місія в Ясах під керівництвом генерала А. Бертельо, яка призначила генерала Ж. Табуї своїм представником при українському уряді.

18 грудня 1917 р. Ж. Табуї звернувся до голови Генерального Секретаріату В. Винниченка та запропонував фінансову і технічну допомогу. Франція домагалася, щоб Україна продовжувала військові дії та не укладала миру. 27 грудня 1917 р. міністр закордонних справ Франції Е. Пішон склав у французькому парламенті прихильну до України заяву, а 3 січня 1918 р. французький уряд призначив генерала Табуї комісаром Французької Республіки при уряді УНР [16, с. 26]. Наступна реалізація ідеї незалежності Української Народної Республіки через участь у Брестському мирному договорі і особливо зближення Української держави гетьмана Скоропадського з Німеччиною не тільки призвели до певного віддалення України від Антанти, а й настільки ускладнили міжнародне становище УНР, що Антанта в цілому, і Франція зокрема, зробили ставку на відносини з Денікіним та іншими російсько-білогвардійськими лідерами і навіть не допустили УНР до повноправної участі в Паризькій мирній конференції. Такий розвиток подій став однією з причин перемоги більшовизму в Україні, нової поразки ідеї української державності і чергового поділу українських земель, тепер вже між Польщею, Чехословаччиною, Румунією і більшовицькою Росією. Отже, так і не справдилося на початку XX ст. пророцтво 1795 р. Гарана де Гульйона, члена французького Конвенту і генерального прокуратора, про те, що 2недалекий вже той час, коли разом з кримськими татарами, українські козаки змінять лице

Росії, а Україна, пограбована в різні періоди своєї історії, більш не буде відчувати сором» [20, с. 219].

З 1917 р. з’явилося багато франкомовної літератури про Україну, в якій французькі політичні та наукові діячі прихильно висловлювалися до справи відтворення української державності. Серед інших П. Шал розмістив у журналі «Le Monde Slave» статтю «La question ukrainienne et le principe des nationalites» («Українське питання та початок громадянства»); директор Французького Інституту в Петрограді Л. Рео опублікував доповідь на зборах Товариства Росія «La Republique independante de l’Ukraine» («Українська незалежна республіка»); визначний французький славіст Л. Леже опублікував у «Revue hebdomadaire» 26 жовтня 1918 р. прихильну до України статтю «L’Ukraine, son passe, son avenir» («Україна, її минуле та майбутнє»); викладач французької мови в Києві Ш. Дюбрей написав спогади «Deux annees en Ukraine. 1917-1919»(«Два роки в Україні»). Гурток студій українців у Парижі видав брошуру Федора Савченка «L’Ukraine et la question ukrainienne» («Україна та українське питання») (1918р.) [3, с. 145]. За підтримкою прихильників слов’ян Е. Дені й А. Тома засновано в Парижі політичне представництво Української Національної Ради під проводом Ф. Савченка та Я. Екземплярського [16, с. 29].

1.2. Розбудова українсько-французького співробітництва в 90-х роках XX століття

З 1991 року, коли Актом проголошення незалежності від 24 серпня, почався новий етап національного відродження України втретє після Київської Руси-України почала формуватися українська державність, а з нею і зовнішньополітичні відносини, у тому числі з Францією. Українсько- французькі відносини стали одними з пріоритетних напрямів зовнішньої політики незалежної України. Підтвердження цьому — паризька зустріч 3 жовтня 1991 року Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука з Президентом Французької Республіки Франсуа Міттераном. Хоча тільки після ратифікації 8 грудня 1991 р. Угоди Білорусії, Росії й України про Співдружність Незалежних Держав (СНД) із припиненням де-факто існування СРСР як суб’єкта міжнародного права Франція та й світова спільнота в цілому почали сприймати суверенну і незалежну Україну як чинний суб’єкт міжнародного права, як геополітичну реальність. 21 грудня 1991 р. Франція визнала Україну, а 24 січня 1992 р. між Україною і Францією було встановлено дипломатичні відносини в повному обсязі. Договір про взаємодопомогу та співробітництво між Україною та Французькою Республікою, підписаний у Парижі 16 червня 1992 р., Декларація Франції від 5 грудня 1994 р. про гарантії безпеки України відіграли значну роль у розвитку сучасних українсько- французьких відносин, у посиленні міжнародних позицій і авторитету України.

За президента Жака Ширака (1995-2007) зміцніла голлістська тенденція французької зовнішньої політики. Францію не влаштовувало глобальне політичне лідерство США, вона не погоджувалася з тактикою силового тиску і стратегією «превентивних ударів». Як і за часів Шарля де Голля, Франція виступала проти гегемоністської політики, за систему цінностей, що поділяється всім міжнародним співтовариством. Однак у ставленні до України в контексті газового питання пріоритет віддавався російсько-французьким відносинам, оскільки Україна в цей період все ще розглядалася крізь призму стосунків із Росією. Французька влада ще не взяла тоді до уваги, що велика радянська імперія вже не існує, а нові республіки є повноправними членами міжнародних відносин. Російська Федерація залишалася втіленням СРСР, а нові незалежні держави — лише тимчасовими утвореннями на шляху до створення «нової» об’єднаної держави.

Під час візиту Президента України до Франції 22 червня 2005 р. президенти вирішили активізувати розвиток відносин між двома країнами. Було домовлено, що основні напрями двостороннього співробітництва буде викладено в «Дорожній карті», реалізація якої відбуватиметься під контролем міністрів закордонних справ обох країн. Тісніше співробітництво між Україною і Францією матиме, зокрема, на меті підтримку Францією реформ в Україні, спрямованих на засвоєння європейських стандартів у всіх сферах у рамках виконання Плану дій Україна — ЄС, підписаного в 2005 р. з метою наближення реформаційних процесів в Україні до євростандартів [14]. Зокрема, було задекларовано, що двосторонній політичний діалог буде інтенсифіковано на всіх рівнях, зокрема, шляхом обміну візитами міністрів закордонних справ, контактів у рамках важливих міжнародних форумів (ООН, РЄ, НАТО, ОБСЄ тощо), консультацій на рівні керівництва міністерств закордонних справ, а також на рівні керівників департаментів із стратегічних питань і питань безпеки, європейського співробітництва, консульських питань, історико-архівних підрозділів, аналізу і планування. Була відзначена й потреба в розвитку міжрегіонального співробітництва, зокрема активізації міжпарламентських обмінів та співробітництва на рівні регіонів і міст, зокрема, на основі вже діючих зв’язків між Києвом і Тулузою, Львовом і Ліоном, Одесою і Марселем, Харковом і Ліллем, Донецьком і Метцом, Чернівцями і Діжоном [14]. Окрім того, у документі декларувалася цілковита підтримка Францією виконання Плану дій Україна — ЄС. Зазначалося, зокрема, що офіційний Париж сприятиме реформам, спрямованим на зближення України з ЄС на таких напрямах: вступ України до СОТ, визнання України країною з ринковою економікою, швидке укладення угоди про спрощення візового режиму між Україною і ЄС, поглиблення торговельно-економічних відносин із метою поетапного створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС після вступу України до СОТ. Пріоритетними на напрямі економічного співробітництва були визначені такі галузі для двосторонньої взаємодії, як енергетика, транспорт і транспортні інфраструктури.

Прихід до влади Ніколя Саркозі в травні 2007 р. знаменував певну трансформацію позиції Франції щодо України. Ще в програмній передвиборній промові Н. Саркозі звучала теза про можливість «об’єднання (європейського) континенту аж до Києва». Під час передвиборних дебатів звучала й теза про те, що для таких держав, як Туреччина, Україна, Росія та країн Середземноморського басейну, потрібно вигадати нову форму відносин з ЄС, що включатиме економічне і політичне співробітництво, а також сприяння розвитку демократії. Перші місяці перебування при владі Н. Саркозі принесли деякі позитивні сигнали для України. Показовою в цьому плані є ревізія французької позиції щодо розширення ЄС, яке з того часу не вважається перешкодою для ефективного функціонування євроінтеграційного об’єднання. Водночас заклики Франції до формального встановлення географічних меж Євросоюзу та послідовний спротив вступу Туреччини до ЄС можуть мати несприятливі імплікації для нашої країни [19, с. 70].

Політичні контакти українського уряду з новою французькою адміністрацією були встановлені під час візиту В. Ющенка до Парижа 5 жовтня 2007 р., у рамках якого українська сторона поставила питання про включення положення про європейську перспективу України в текст майбутньої Нової посиленої угоди між Україною та ЄС. У відповідь французьке керівництво виступило з ініціативою запровадження концептуально нового статусу України — «асоційованого партнера» ЄС, деталі якого було викладено в Позиційному документі «Україна — асоційований партнер ЄС» (грудень 2007 р.). Ця пропозиція віддзеркалює намагання французької сторони віднайти компроміс між риторичною підтримкою Парижем євроінтеграційних зусиль України та загальною позицією Франції щодо поглиблення відносин між Україною та ЄС у контексті логіки Європейської політики сусідства (ЄПС) без чіткої артикуляції положення про перспективу членства в тексті Нової посиленої угоди. З погляду Парижа, така угода може містити компромісні формулювання щодо кінцевої мети відносин між Україною та ЄС, враховуючи і європейську ідентичність та євроінтеграційні прагнення України, і бачення цієї проблематики самого ЄС відповідно до ЄПС, розробленої в 2004 році. Передбачалася можливість досягнення політичної згоди щодо тексту нової угоди про асоціацію в рамках самміту ЄС — Україна у вересні 2008 р. При цьому проблематика створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС відокремлюється від нової Угоди, оскільки відповідні переговори потребують більшого часу. У будь-якому випадку французька ініціатива стала предметом ретельної аналітичної роботи з боку української сторони.

1.3. Становлення українсько-французьких відносин та співпраці з розбудови українсько-французького культурного співробітництва

Важливу роль у розбудові культурних відносин України і Французької Республіки відіграло затвердження Верховною Радою України 19 лютого 1993 року Основ законодавства України про культуру [5, 209], постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1996 року «Про стан і заходи щодо розвитку української культури», на базі яких була розроблена Комплексна програма основних напрямів культури України до 2005 року, зокрема із зарубіжними країнами. Одним із базових документів, якими сьогодні регулюється зовнішньополітична діяльність, в тому числі культурна, стали Основні напрями зовнішньої політики України (1993 р.) [7, 379].

Приєднання України до Європейської культурної конвенції (1994 р.) та вступ до Ради Європи (1995 р.) стало наступним кроком на шляху входження України у європейський культурний простір. Тому для України є досить важливим відновлення і створення нових контактів з європейськими країнами, зокрема з Францією.

Враховуючи загальноєвропейське значення для України українсько-французького співробітництва, українська сторона постійно ініціює розширення і поглиблення співтовариства між двома країнами. З 1993 р. в Парижі діє Посольство України. Потужним імпульсом співробітництва двох держав протягом 1992 -1996 pp. стало підписання важливих міжурядових та відомчих документів. Між двома країнами у відповідний період було підписано двадцять чотири важливих міждержавних документи, серед яких — п’ять у культурній, науково-технічній та освітянській сфері.

Посольство України у Франції виступає головним ініціатором культурно-мистецьких заходів в країні перебування, що говорить про усвідомлення дипломатами репрезентативної ролі культури як важливого посла культури. Цьому, як правило, передує цілеспрямована робота з узгодження програм культурного, наукового і технічного співробітництва. За умов активної і цілеспрямованої діяльності Посольства такі заходи, як правило, перетворюються в справжнє «відкриття Францією» України як держави з самобутньою культурою. Гастролі провідних українських колективів у Франції доводять, що кращі українські колективи — симфонічні й камерні оркестри, хори, театри — спроможні виступати на європейському рівні, конкурувати з європейськими колективами, сприяючи утвердженню української культури й майстерності виконавства.

Однією із традиційних форм широкомасштабних культурних акцій в 90-х роках XX століття стало проведення Днів культури країн — партнерів, зокрема, з 30 травня по 20 червня 1993 року в Україні пройшли Дні Франції. В рамках Угоди про побратимство міст Києва та Тулузи від 1975 p., з 10 по 15 листопада 1993 року в Тулузі відзначались Дні Києва [9, 4].

Оскільки Франція є однією із найбільших скарбниць світової культури, в якій добре відрегульоване законодавство в галузі культури, завданням культурної політики цієї країни стала пропаганда та створення умов для розповсюдження французької культури та мистецтва в інших країнах. Так, з 1994 р. представники Міністерства культури та мистецтв України запрошуються на стажування за програмою «Courant d’Est» [10, 5], фінансованої Міністерством культури Франції для працівників культури країн східної Європи в різноманітних установах Франції. Мета такого заходу — надання можливості вивчити спосіб управління культурою та функціонування культурних закладів Франції (Центр Ж. Помпіду, Національний музей сучасного мистецтва Франції тощо). Так відбувається відкритий обмін інформацією між державними структурами і різноманітними культурними установами обох країн.

Важливим для української сторони було проведення з ініціативи Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності та Посольства Франції в Україні у Києві 26-27 вересня 1997 р. міжнародного семінару «Культурна політика Франції», в ході якого українська сторона була ознайомлена із порядком розробки і формування Державного бюджету Франції в галузі культури, джерелами фінансування і механізмами використання бюджетних коштів, проблемами національного кінематографа [11, 14].

З початку 90-х років до розбудови культурного діалогу у Франції залучаються такі культурно-гуманітарні асоціації, як «Культурне коло Франція-Україна», «Ярославна», «Дружба», «Обміни «Франція-Україна», координаційне бюро останньої було відкрито у 1997 р. в м. Києві. В Україні активну участь у спільних українсько-французьких культурних акціях приймав Міжнародний благодійний Фонд «Центр співробітництва «УНІВЕРСО», що діє з 1996 року.

Вагома роль у піднесенні українсько-французького культурного діалогу на новий щабель у цей період належить Французькому Культурному Центру (ФКЦ), офіційне відкриття якого відбулося 3 травня 1994 року. Актуальним є те, що мережа методично-інформаційних французьких центрів «Альянс франсез» розгорнулась на той час у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Львові [36, 1].

Нового характеру набули відносини України з ЮНЕСКО після створення Указом Президента Національної комісії України у справах ЮНЕСКО від 09.11.1995 p., яка діє як окремий підрозділ у складі МЗС України та налічує близько 40 — членів — представників органів державного управління, наукових та освітніх установ, творчих та громадських організацій. Координацію співпраці національних інституцій з ЮНЕСКО покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО — міжвідомчий орган при МЗС України (Указ Президента України № 212/96 від 26 березня 1996 р.).

За час членства в ЮНЕСКО Україна тричі обиралася до керівного органу Організації — Виконавчої Ради: у 1981 — 1985 рр. представником УРСР у Виконраді було призначено Г.М. Цвєткова; у 1995-1997 рр. — заступник Міністра закордонних справ України В.Д. Хандогій та Постійний представник України при ЮНЕСКО А.М. Зленко. На 2001-2005 рр. — Указом Президента України Представником України у Виконраді призначено заступника Глави Адміністрації Президента України А.К. Орла [21].

Відтак, другий етап формування українсько-французьких культурних відносин характеризується активним процесом формування договірно-правової бази культурного співробітництва держав, тобто міждержавні культурні зв’язки стали офіційними, що призвело до закладення фундаменту нових форм співробітництва; активними дипломатичними контактами, які засвідчили розуміння важливості існування на європейському геополітичному просторі незалежної України та готовність надати необхідну допомогу для стабілізації української економіки з боку Франції; прагненням України долучитися до елементів досвіду міжнародної культурної співпраці (не виключаючи її досвіду членства (з 1954 р.) в ЮНЕСКО), зокрема у своїх французьких колег; змінами, що призвели до нового витку двосторонньої культурної співдії, викликали появу відповідних громадських організацій, як в Україні, так і у Франції, які залучалися до взаємної співпраці.

Важливо зазначити, що особливістю співробітництва двох країн у новому тисячолітті стало офіційне відкриття у столиці Франції Українського Дому. У зв’язку з цією подією у мерії 17-го округу м. Парижа відбулась прес-конференція. Цей заклад став громадською асоціацією, покликаною сприяти поширенню різноманітної інформації про Україну. Відкриваючи прес-конференцію, Тимчасовий повірений у справах України у Франції В. Йохна наголосив на важливій ролі, яку має відігравати Український Дім у розвитку та поглибленні культурних зв’язків між двома країнами, поширенні різнобічної інформації про нашу країну серед французької громадськості. При цьому керівник української дипломатичної установи висловив побажання, щоб подібні заклади були відкриті в інших містах Франції. Президент Українського Дому Ж. Водяний зазначив, що головне завдання асоціації полягає у наданні інформаційних послуг по Україні, зокрема, про її культурне життя та можливості у сфері туризму [13, 14]. Отже, цей період характеризується переходом від екстенсивного типу розбудови культурних відносин до інтенсивного (коли йдеться про хід реалізації угод про культурну співпрацю). На цьому тлі активізується необхідність пошуку нових форм взаємозбагачення та діалогу культур.

Якщо говорити в широкому сенсі про розвиток українсько-французького культурного співробітництва в новому тисячолітті, то без сумніву ми можемо констатувати факт розширення мережі французьких культурних закладів на Україні, регулярні офіційні та робочі зустрічі на вищому рівні, представників сфери культури України і Франції та проведення спільних заходів та відзначення урядами обох країн видатних митців культури. Більше того, важливим напрямком двосторонньої співпраці є розширення присутності України у культурному просторі Франції. Адже важко знайти іншу, ніж Франція, країну в світі, де культурним, в тому числі мовним чинникам надавалося б більше уваги. «Мабуть нема в світі такого артиста чи театрально-музичного колективу, який би не мріяв виступити у Парижі. Так було, так буде й далі, бо Париж залишається справжньою столицею світового культурного життя» [26, 12]. Тому шляхом проведення численних виставок, фестивалів за участю українських артистів та інших мистецьких заходів, що передбачені Програмою україно-французького культурного співробітництва, ми намагаємося ознайомити вимогливого французького глядача з національним колоритом і багатою культурою українського народу.

Немає сумніву, що проведення будь-яких культурних та мистецьких заходів українською стороною у Франції сприятиме зближенню українського й французького народів і насичить наші відносини духовним змістом. Для України цей діалог все ж таки став засобом державотворення, утвердження, збагачення та розширення поля власної культури. Важливим чинником культурного діалогу стало сприяння українською інтелігенцією розвитку української мови і культури, духовності української діаспори у Франції, позбавлення їх відчуття меншовартості за кордоном, в чому й виявляється актуалізація діалогу спільнот двох народів. Ми маємо довести світові, що Україна сьогодні — це не «хутірська» країна з «хутірським» мистецтвом. Для цього нам потрібно пропагувати не тільки фольклорно-етнічні форми національних мистецтв, а й сучасні. Крім того, для інтегрування України в світовий культурний процес необхідно увійти до інформаційного простору. При цьому велике значення має інформація не тільки про стан сучасного мистецтва, а й про історичні раритети. Скарби України становлять велику історичну і художню цінність. Україні є що показати світові. Експонування на міжнародних виставках історико-художніх раритетів, що містяться в музеях України, буде великим відкриттям для світу, може стати навіть сенсацією, це тим більш необхідно, що важливим чинником перетворення України у відкрите громадське суспільство є створення насамперед відкритого мистецького простору.

Відтак, плідність та перспективність розвитку українсько-французького культурного співробітництва в 90-х роках XX століття пояснюється тим, що традиції цих зв’язків були підкріплені схожістю основних пріоритетів зовнішньої стратегії двох держав, оскільки обидві країни у розбудові відносин з іншими країнами світу роблять ставку на розвиток економічного та культурного співробітництва.

Отже, необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах: економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому рівні.

Розділ 2. Аналіз сучасних українсько-французьких відносин

2.1. Зміцнення та розвиток різноманітних форм французько-українського співробітництва

Особливого значення Україна приділяє співробітництву з Французькою Республікою як межах ЄС, так і двосторонньому контакту. Важливим чинником співпраці обох держав є бажання інтенсифікувати політичний діалог, покращити співробітництво в економічній, наукові, військовій та освітній сферах. Сторони пройшли тривалий шлях розвитку відносин від тимчасових контактів до налагодженої співпраці, бажаючи стратегічного партнерства.

Французька зовнішньополітична стратегія та бачення світового порядку традиційно ґрунтуються на наступних елементах:

– прагненні до багатополярної моделі світоустрою та відкидання домінування двох (як за часів „холодної війни”) чи одного (після розпаду СРСР) полюсів сили;

– гуманізації процесу глобалізації та подолання його „односторонності” – глобалізація не повинна втілюватися в „американізації” світу;

– усвідомлені історичної місії Франції бути провідником і захисником базових прав людини, демократії, прав суверенних народів і міжнародного права.

В умовах обмеженості ресурсів і можливостей Франції, саме європейський інтеграційний проект розглядається як інструмент реалізації цієї стратегії. Побудова Європи як міжнародної потуги (Europe-puissance) має бути свого роду множинником впливу і ваги Франції у світі. Це, у свою чергу, передбачає необхідність забезпечення лідируючої ролі Франції у ЄС, її активності та ініціативності. Така політика справедливо робить Францію (поряд  з Німеччиною) провідним локомотивом євроінтеграції.

Процес розширення ЄС на Схід поставив перед ЄС загалом і Францією зокрема низку серйозних викликів. Негативні наслідки цих викликів вплинули не тільки на позицію французького політикуму, а й на суспільну думку у Франції. Об’єктивні реалії змушують Францію скоригувати традиційну голістську концепцію єдиної Європи „від Атлантики до Уралу”. Франція сьогодні займає скоріше негативну позицію щодо подальшого розширення ЄС.

Франція є важливим економічним партнером України. За підсумками 2009 р. країна посідає 12-те місце серед найбільших торгівельних партнерів України, а загальні обсяги торгівлі за 2009 р. становили близько 1,8 млрд дол. Докризова динаміка торгівлі засвідчує стабільне щорічне зростання. Скорочення обсягів двосторонньої торгівлі у 2009 р. порівняно з попереднім роком є результатом світової фінансово-економічної кризи і є цілком закономірним.

У структурі французького експорту в Україну переважає продукція глибокої переробки з великою доданою вартістю: механізми і обладнання, транспортні засоби, фармацевтична та хімічна продукція, товари споживання. Український експорт у Францію все ще залишається сировинно-орієнтованим. У ньому домінують продукти сільського господарства, нафтопереробки, напівфабрикати.

Сучасний етап українсько-французьких культурних відносин має стати базисом для їх подальшого розвитку та визначення перспектив. Вивчення сучасного стану українсько-французьких відносин дасть можливість визначити перспективи наших відносин, спираючись на історичний досвід. Крім того, проаналізувавши та систематизувавши розрізнені матеріали, можна звести в єдине окремі факти, щоб змалювати повну картину українсько-французьких відносин за період 1991-2012 рр. та з’ясувати негативні та позитивні фактори, які впливають на співробітництво України та Франції у сфері культури.

Французи — найстаріша і найсамобутніша нація в Європі, з багатою історією і культурною спадщиною. Загалом, поведінка французів дуже різноманітна, присутня неповторність індивідів. Вони витончено відстоюють свою точку зору, свою позицію, але не схильні торгуватися. Не відрізняються точністю і не завжди пунктуальні. Французи не люблять з ходу зачіпати головне питання, це особливо важливо враховувати під час проведення ділових переговорів. Тільки після розмов на нейтральну тему можна перейти до головного, інакше це вважатимуть поганим тоном.

Французи дуже чутливі до помилок у французькій мові. Вони швидше галантні, ніж ввічливі, скептичні, ощадливі і довірливі. Розмову починають швидко і невимушено, до того ж, швидкість мови французів одна з найвищих у світі.

Агропромисловий сектор займає друге місце, після банківського і фінансового за обсягом прямих французьких інвестицій в Україну. Французькі компанії мають потужну присутність у секторі виробництва насіння та зерна в Україні. Такі компанії як „Еураліс” (Euralis), агропромислові групи „Маіс-Адур” (Maïs-Adour), „Суфле” (Soufflet), „Малтеуроп” (Malteurop) мають власні виробничі потужності й є впливовими гравцями на внутрішньому зерновому ринку. Інші компанії, такі як „Лімагрен” (Limagrain), „Агрі-обтансьйон” (Agri-obtention) мають в Україні свої представництва і розглядають можливість розпочати виробничу діяльність.

В Україні дуже добре представлені великі французькі групи – виробники молочної продукції: „Лакталіс” (Lactalis), „Данон” (Danone), що володіють кількома заводами та торгівельними марками. У сфері виробництва сирів слід відзначити компанії „Бель” (Bel) і „Бонгрен” (Bongrain).

Двосторонній співпраці у сільськогосподарському секторі сприяє діяльність Українсько‑французького сільськогосподарського клубу, який, зокрема, заохочує і допомагає приходу нових інвесторів у галузь.

Франція готова допомогти Україні у запровадженні системи сертифікації агропродукції у відповідності з нормами ЄС, а також поділитися досвідом у сферах генетики і біотехнологій.

Значні можливості існують у сфері імпорту в Україну якісної сільгосптехніки, де французькі компанії і виробники постійно нарощують свою частку, але все ще поступаються компаніям Німеччини, США, Нідерландів.

У сфері енергетики в Україні добре відомі такі французькі компанії як „Шнайдер-Електрік” (Schneider Electric), „Франсем” (Francem), „Електрісіте де Франс” ( EDF), „Газ де Франс” (GDF), „Альстом” (Alstom). Компанії пропонують свої консультативні послуги, технічні рішення, беруть участь у модернізації енергетичної інфраструктури.

Особливо слід відзначити можливості двосторонньої співпраці у сферах ядерної енергетики та ядерної безпеки, що є дуже розвинутими у Франції.

Оскільки до 2030 року Україна планує збільшити потужність атомних електростанцій, актуальними завданнями для держави є будівництво та введення в експлуатацію нових енергоблоків, продовження строку служби наявних потужностей, а також розробка покладів уранової руди. В усіх цих сферах перспективною є співпраця з такими французькими компаніями як „Арева” (AREVA), ЕDF, „Альстом”.

Сучасний стан і перспективи поглиблення українсько‑французького військово‑технічного співробітництва регулярно обговорюються в рамках  спільної робочої групи з питань військово‑технічного співробітництва.

Водночас слід відзначити низку чинників, що можуть мати негативний і обмежуючий ефект на перспективи українсько‑французької співпраці, особливо в енергетичній, ядерній, авіаційній і військово-технічній сферах.

Так, французькі підприємства, активні в Україні, у багатьох випадках тісно задіяні у великих проектах в Росії, які по суті є конкурентами щодо українських. Зокрема, французький „Альстом” бере участь у холдингу з російським „Атоменергомашем”, а група „Сафран” (SAFRAN), до якої входять „Сажем” і „Снекма” (Snecma) бере активну участь у проектах російського авіапрома (зокрема у створенні пасажирського літака „Суперджет-100”, що є конкурентом українського Ан-148). Можливий конфлікт інтересів може завадити плідній українсько‑французькій співпраці.

Великі французькі енергетичні компанії EDF, GDF активно підтримують реалізацію великих російських газотранспортних проектів. GDF у 2009 р. стала одним з акціонерів „Північного потоку”, а EDF бере участь у „Південному потоці”. Реалізація цих проектів в обхід України не відповідає українським інтересам.

Серед інших французьких компаній, що мають виробничі потужності в Україні слід також назвати промислову групу „Імеріс” (Imerys), „Сока” (Soka) – виробництво каоліну; „Ляфарж” (Lafarge), „Солетанш-Баши” (Soletanche Bachy) – будівельні матеріали.

На сьогодні франко-українська науково-технічна співпраця здійснюється у рамках Угоди про наукове співробітництво між Національною академією наук України та Національним центром наукових досліджень Франції (CNRS) та Програми спільних дій у галузі науково-технологічного співробітництва між Україною та Францією «Дніпро».

Раз на два роки у Парижі та Києві проходять засідання українсько-французького Змішаного комітету науково-технічного співробітництва. Метою роботи Змішаного комітету є розгляд науково-дослідних проектів на предмет їх можливої спільної підтримки і фінансування. Так, за результатами П’ятого засідання Змішаного Комітету, яке відбулося у 2010 році в Парижі, було ухвалено рішення підтримати та профінансувати 21 проект, на які українською і французькою сторонами виділено по 60 тис. євро.

У контексті підтримання існуючою позитивної динаміки і подальшого розвитку конструктивного двостороннього співробітництва між Україною та Францією у галузі науки, інновацій та інформатизацій 27 листопада 2012 р. у Києві було проведено чергове Шосте засідання згаданого українсько-французького Змішаного комітету, за результатами якого було ухвалено рішення щодо підтримки протягом 2013-2014 рр. 15 наукових проектів.

Відповідно, наступне засідання Змішаного Комітету планується до проведення у Парижі в листопаді 2014 р.

Слід відзначити плідну співпрацю Державного фонду фундаментальних досліджень України з Національним центром наукових досліджень Франції (CNRS), яка розпочалася у 2008 року. З того часу, за сприяння Посольства проводяться тематичні консультації з Національним центром наукових досліджень Франції (CNRS) обміну візитами делегацій українських та французьких вчених, реалізації плану організації французьких наукових місій в Україну та залучення українських проектів до програм, що фінансуються за підтримки ЄС.

Так, у липні 2012 року делегація українських вчених, очолювана академіком НАН України, головою Державного фонду фундаментальних досліджень України В.Кухарем відвідала Париж, де, зокрема, спільно з французькими колегами взяла участь у засіданні Національного центру наукових досліджень (CNRS), а також здійснила візит до Інституту молекулярної хімії і матеріалів та Університету Париж-Південь.

У рамках липневого візиту української делегації до штаб-квартири CNRS, було підписано нову Угоду про співпрацю між відомствами на наступні три роки, а також обговорено стан та перспективи реалізації домовленостей відповідно до попередньої Угоди про співпрацю між науковими установами (2010 р.).

У цьому контексті, варто також відзначити, що протягом останніх років кількість українсько-французьких науково-дослідних проектів продовжує зростати.

Зокрема, у рамках візиту до Парижу українських вчених було досягнуто згоди щодо створення двох науково-дослідних лабораторій, окремі філіали яких увійдуть до складу відповідної загальноєвропейської мережі.

Наразі, успішно діють кілька спільних українсько-французьких наукових лабораторій, зокрема, які спеціалізуються на дослідження в галузі хімії, молекулярної біології, фізики та матеріалознавства. До сфери наукової діяльності новостворених лабораторій входитимуть питання географічних досліджень, сучасної урбаністики та її впливу на життя людини.

Ще одну лабораторію французькі науковці планують організувати спільно з Морським гідрофізичним інститутом НАН України у м.Севастополь.

Крім того, було досягнуто домовленостей щодо проведення спільних українсько-французьких наукових тематичних семінарів за участі молодих дослідників та фахівців (до 35 років) у різних сферах науки від кожної з сторін. Така співпраця з CNRS, зокрема, сприятиме розвитку української науки у світлі сучасних загальноєвропейських тенденцій та залученню молодих вчених до глобальних проектів міжнародної наукової співпраці.

З кожним роком набирає обертів українсько-французьке співробітництво у аерокосмічній сфері. Вживаються заходи з метою імплементації «Спільного протоколу про ухвалені рішення між Французьким космічним агентством CNES та КНАУ».

Українські фахівці підтримують активні контакти з Європейським космічним агентством, зокрема, щодо реалізації Рамкової угоди між Україною та ЄКА, яка є важливим фактором членства України у цій міжнародній організації. Посольство надає сприяння у організації робочих поїздок його представників до Києва, Харкова, Одеси та Криму.

Отже, співробітництво між двома країнами розвивається досить успішно. Однак, наразі виникають проблеми через Світову економічну кризу та постійну політичну конфронтацію в Україні. Франція бажає розвивати партнерські відносини за принципом чесності та прозорості. Україна у свою чергу проводить непослідовну зовнішню політику у відносинах з Францією, намагається окреслити пріоритетні вектори співпраці, займається розбудовою міжнародного співробітництва через неспроможність політичної еліти займатися питаннями керівництва країною.

Сутність процесів трансформації французької зовнішньої політики визначив сам Президент Франції Ніколя Саркозі, охарактеризувавши її як «певний розрив (з політикою попередньої адміністрації), який вписується у цілісне послідовне уявлення про місце і роль Франції у світі. Справді, у французькій дипломатії відбулася лише зміна тональності, яка вносить певні, іноді досить суттєві, корективи до традиційного зовнішньополітичного курсу Франції. Україна у цьому контексті залишається лише партнером, який прагне до нових форм співпраці та подальшого входження до ЄС.

Співробітництво хоч і покращилось після змін правлячої еліти як в Україні, так і у Франції, однак не змінилось досить суттєво. Франція сприймає Україну як члена ЄС, але у випадку готовності останньої до приєднання. Крім того, французька сторона не схвалює швидке приєднання України до ПДЧ, що яскраво проілюстрував Бухарестських самміт країн-членів НАТО. Зараз співпраця розвивається вже в контексті Світової економічної кризи, яка негативно впливає на конкурентоспроможність українських підприємств. Україна розглядає Францію не тільки як партнера, а шукає в неї фінансової допомоги для подолання кризових явищ в економічному секторі. На даному етапі можна стверджувати, що обидві країни більше приділяють уваги розвитку внутрідержавному, а не зовнішньому співробітництву. Політичні кризи України вже не дивують французького партнера, але і не заохочують до поглибленої співпраці, знижують міжнародний імідж нашої держави, формують думку про нестабільність життя та незрілість політичного керівництва.

Отже, є всі підстави вважити, що співробітництво між нашими країнами і надалі буде плідним, корисним, взаємовигідним. З’явилися нові організаційні форми співробітництва —  Міжурядова постійна комісія в галузі економіки та Міжпарламентська група дружби Україна – Франція, що впливає на стан співпраці та перспектив на майбутнє. Франція, як і Польща, останнім часом відіграє роль адвоката України на її шляху до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Саме тому, необхідно розробити нові механізми співпраці на рівні постійних зустрічей між керівниками обох держав. Поглибити співробітництво в політичній, економічній та гуманітарній сферах. Налагодити міжрегіональний чинник співпраці на рівні областей та департаментів.

2.2. Українсько-французькі зовнішньоекономічні відносини: переваги та недоліки їх розвитку

Євроінтеграційний поступ України актуалізує завдання посилення ролі двосторонніх економічних відносин з передовими країнами-членами Європейського Союзу у системі міжнародного співробітництва. Визначальними передумовами ефективного розвитку двосторонньої економічної співпраці на шляху до мегарегіонального інтеграційного угруповання є значний потенціал двостороннього економічного співробітництва (що слід інтерпретувати як ступінь близькості національних економічних систем країн-партнерів, який визначається віддаллю між сукупністю параметрів внутрішньо- і зовнішньоекономічного розвитку цих країн) та високий рівень комплементарності двосторонніх зв’язків країн-партнерів на секторальному рівні (комплементарними є товари різних галузей народного господарства, залучені до зовнішньоторговельного обороту між країнами-учасницями) і її проявів на мікрорівні (комплементарність на рівні окремих підприємств).

Українсько-французькі відносини з моменту проголошення незалежності нашої держави 24 серпня 1991 року стали одним із пріоритетних напрямів її зовнішньої політики. Підтвердження цього – паризька зустріч 3 жовтня 1991 року Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука з Президентом Французької Республіки Франсуа Міттераном. Хоча лише після ратифікації 8 грудня 1991 року Угоди Білорусії, Росії та України про Співдружність Незалежних Держав (СНД) із припиненням де-факто існування СРСР як суб’єкта міжнародного права Франція, та й світова спільнота загалом, почала сприймати суверенну й незалежну Україну як чинний суб’єкт міжнародного права, як геополітичну реальність. 21 грудня 1991 року Франція визнала Україну, а 24 січня 1992-го між нашими державами  встановлено дипломатичні відносини в повному обсязі.

Договір про взаємодопомогу та співробітництво між Україною та Французькою Республікою, підписаний у Парижі 16 червня 1992 року, Декларація Франції від 5 грудня 1994 року про гарантії безпеки України відіграли значну роль у розвитку сучасних українсько-французьких відносин, посиленні міжнародних позицій і авторитету України.

За Президента Жака Ширака (1995–2007) зміцніла голлістська тенденція французької зовнішньої політики. Францію не задовольняло глобальне політичне лідерство США, вона не погоджувалася з тактикою силового тиску й стратегією «превентивних ударів». Як і за часів Шарля де Голля, французи виступали проти гегемоністської політики, за систему цінностей, що поділяється всією міжнародною спільнотою. Щодо ставлення до України, то в контексті газового питання пріоритет віддавався російсько-французьким відносинам, адже наша держава в цей період усе ще розглядалася крізь призму стосунків із Росією. Французька влада ще не взяла тоді до уваги, що велика радянська імперія вже не існує, а нові республіки є повноправними членами міжнародних відносин. Російська Федерація залишалася втіленням СРСР, а нові незалежні держави – лише тимчасовими утвореннями на шляху до створення «нової» об’єднаної держави.

Прихід до влади Ніколя Саркозі в травні 2007 року знаменував певну трансформацію позиції Франції щодо України. У програмній передвиборній промові Н. Саркозі пролунала теза про можливість «об’єднання (Європейського) континенту аж до Києва». Під час передвиборних дебатів висловлювалася й теза, що для таких держав, як Туреччина, Україна, Росія, та країн Середземноморського басейну потрібно вигадати нову форму відносин із ЄС, що передбачатиме економічне й політичне співробітництво, а також сприяння розвитку демократії.

Перші місяці перебування при владі Н. Саркозі принесли деякі позитивні сигнали для України. Показовою є ревізія французької позиції щодо розширення ЄС, яке відтоді не вважається перешкодою для ефективного функціонування євроінтеграційного об’єднання. Водночас заклики Франції до формального встановлення географічних меж Євросоюзу та послідовний спротив вступу Туреччини до ЄС можуть мати несприятливі імплікації для нашої країни [8].

Політичні контакти українського уряду з новою французькою адміністрацією було встановлено під час візиту В. Ющенка до Парижа 5 жовтня 2007 року, в рамках якого українська сторона порушила питання про включення положення про європейську перспективу України в текст майбутньої Нової посиленої угоди між Україною та ЄС. У відповідь французьке керівництво виступило з ініціативою запровадження концептуально нового статусу України – «асоційованого партнера» ЄС, деталі котрого викладено в Позиційному документі «Україна – асоційований партнер ЄС» (грудень 2007 року). Ця пропозиція віддзеркалює намагання французької сторони віднайти компроміс між риторичною підтримкою Парижем євроінтеграційних зусиль України й загальною позицією Франції щодо поглиблення відносин між нашою державою та ЄС у контексті логіки Європейської політики сусідства (ЄПС) без чіткої артикуляції положення про перспективу членства в тексті Нової посиленої угоди. На погляд Парижа, така угода може містити компромісні формулювання щодо кінцевої мети відносин між Україною та ЄС, враховуючи й європейську ідентичність та євроінтеграційні прагнення України, і бачення цієї проблематики самим ЄС відповідно до ЄПС, розробленої 2004 року. Передбачалася можливість досягнення політичної згоди щодо тексту нової угоди про асоціацію в рамках саміту ЄС – Україна у вересні 2008 року. При цьому проблематика створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС відокремлюється від нової угоди, бо відповідні переговори потребують більше часу. У будь-якому разі французька ініціатива стала предметом ретельної аналітичної роботи української сторони.

Вибір Франції як пріоритетного партнера України обумовлюється впливовою позицією цієї країни у світі та Євросоюзі, а також вагомими результатами її економічного розвитку. Дослідження потенціалу двостороннього співробітництва країн-партнерів (а саме їх приналежність до спільної групи серед країн ЄС “першої хвилі”), значний показник і переваги комплементарної співпраці на секторальному рівні і мікрорівні, а також аналіз ефективності експортно-імпортних операцій між країнами, за яким виявлені порівняльні переваги участі у взаємному товарообміні (для української сторони – текстиль і трикотаж, продукти неорганічної хімії, олія, деревина; для французької – товари фармацевтичної промисловості, автотранспортні засоби, обладнання, електричні машини), доводять не антагоністичність, а навпаки, комплементарність українсько-французьких ЗЕЗ та наявний значний потенціал двостороннього співробітництва країн-партнерів, що сприятиме успішній реалізації євроінтеграційної стратегії України.

Виявлені структурні диспропорції розвитку українсько-французьких відносин у секторальному і регіональному аспектах потребують удосконалення інституціонального механізму активізації українсько-французьких ЗЕЗ шляхом створення Українсько-французького торгового дому з такою сукупністю організаційно-правових та економічних функцій: забезпечення належного супроводу реалізації торговельних операцій суб’єктів двосторонніх відносин щодо документообігу, правового оформлення, транспортування, страхування, зберігання вантажів; фінансування та надання послуг інтегрованого характеру з інвестування, трансферу технологій, інформування і консультування, організаційної допомоги при створенні підприємств та реалізації окремих проектів, а також налагоджування двосторонньої співпраці з використанням методів стратегічного планування у роботі державних органів управління.

Французька дипломатія — одна з основоположників сучасної світової дипломатії. Не применшуючи гідності дипломатії інших країн, варто сказати, що в рейтингу дипломатії першу трійку протягом декількох років посідали англійська, французька і східна. «Французька дипломатія, — зауважує Кларк, — ще більш специфічна, ніж англійська. Її можна як ненавидіти, так і захоплюватися нею. Один посол сказав про неї так: «Це дипломатична дипломатія», а англійський дипломат додав: «Навіть коли де Коль зробив екстраординарну заяву про оборону Франції (йдеться про вихід Франції з військової організації НАТО), майстерність французької дипломатії була настільки великою, що змогла знайти переконливі арґументи в обґрунтування цієї думки» [3, с. 276]. Французька мова, починаючи з XVIII ст., стала дипломатичною і замінила латину, якою до цього велися всі дипломатичні переговори і складалися документи. Французька дипломатична служба була найбільшою порівняно зі службами інших іноземних держав. Як відзначив один дослідник, «і зараз, хоча вона більше не посідає керівної ролі у світовій дипломатії, французька дипломатія заслуговує на увагу частково завдяки своїй манері, частково через свою гордовитість» [3, с. 276].

Франція зробила, мабуть, найбільший внесок у формування дипломатичного протоколу й етикету. Після Другої світової війни вона частково втратила свій політичний, економічний і культурний вплив у світі. Французька мова, яка не одне сторіччя була мовою дипломатичного листування і спілкування, витіснилась англійською. Американська економічна і культурна експансія дуже вражає національну гордість французів, тому в останні десятиліття вони надзвичайно ревно відстоюють свої культурні особливості [2, с. 126].

Ще у 80-ті роки XX ст. МЗС Франції стало активізовувати участь молодих дипломатів у галузі економічних стосунків. «Немає жодного підприємства, яке могло б дозволити собі зневажати міжнародне оточення, і в цьому сенсі перед дипломатами відкривається прекрасне майбутнє», — зауважує газета «Монд».

Французька дипломатія має довгу і захоплюючу історію. Кардинал Рішельє був одним із перших державних діячів, хто заявив, що дипломатія — це процес, який не зупинити, який передбачає постійні переговори. Ще на початку XVII ст. він зрозумів значення суспільної думки для успіху дипломатії й орієнтував французьких дипломатів на активне пропагування, на вказування суспільної думки і потребу впливу на неї. Формулюючи зовнішньополітичну і дипломатичну лінії Франції, А. Жюппе, який був міністром закордонних справ, на перше місце поставив необхідність для Франції відіграти самостійну роль на світовій арені: він виступив проти того, щоб будь-яка держава претендувала на світове лідерство. Французькі дипломати дуже уважно стежать за тим, щоб ніхто не посягав на незалежність країни та її суверенітет. З утворенням Загальноєвропейського союзу було висунуто гасло «Батьківщина Європи». Де Голль залишив ці слова, але переставив їх: «Європа батьківщин» назвав він нову міжнародну організацію, підкресливши тим самим суверенітет Франції. Після Другої світової війни французька дипломатія сформулювала «політику величі» («сіє цгапсіеиг»), зміст якої полягає в тому, що Франція в потенціалі велика держава і завжди буде такою [1, с. 40—49].

Контактуючи, французи ніколи не применшують силу партнера. Вони пильно стежать за тим, аби зберегти свою незалежність і не поступитися. Вони жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасної позиції, розраховуючи на перемогу, ставлячи у приклад Наполеона. Його якось запитали, як йому вдається незмінно здобувати перемоги над німецьким фельдмаршалом Блюхером. Полководець відповів: «Тому, що Блюхер будує свої стратегічні плани, виходячи з того, що перед ним Блюхер, а я бачу перед собою Наполеона [3, с. 277—278].

Французька дипломатія відома своїми шармом, чарівністю. Французи вважають себе елітою, оскільки в них неабиякі досягнення в галузі французької науки і культури, живопису, літератури, філософії. Хоча вони цього не показують, але в душі захоплюються своєю історією. Вони цінують людей, які знають їхню історію, культуру, архітектуру, і про це слід пам’ятати, спілкуючись з ними.

Реалізації ефективних управлінських рішень щодо товарної номенклатури зовнішньоторговельних потоків сприятиме прогнозування динаміки вартісних показників експорту та імпорту. Базовий сценарій прогнозу доцільно визнати найбільш імовірним з огляду на високі темпи росту зовнішньої торгівлі між Україною та Францією, реалізацію заходів щодо налагодження двосторонніх відносин. Перманентний характер негативних тенденцій минулих років уможливлює песимістичний сценарій розвитку подій. Оптимістичний сценарій досягається за умов позитивного впливу ендогенних та екзогенних чинників, зокрема значних обсягів приросту французьких інвестицій, які слід спрямовувати на збалансування українсько-французьких торговельних відносин за рахунок розвитку експортного потенціалу вітчизняних підприємств.

Торговельна модель, якою можна охарактеризувати сучасний рівень українсько-французьких відносин, є надто вразливою до зовнішніх впливів. Цим аргументовано необхідність реалізації інвестиційної моделі двостороннього співробітництва з використанням стратегічного підходу, що передбачає: підтримку та розвиток існуючих інвестиційних проектів за участю інвесторів з Франції; пропонування французьким інвесторам нових галузей для здійснення капіталовкладень; формування та розвиток інфраструктури підтримки інвестування; спрямування французьких інвестицій на фінансування проектів у сфери комплементарного українсько-французького торговельного співробітництва; підвищення ефективності капіталовкладень для французьких інвесторів; розвиток співробітництва із французькими банківсько-кредитними об’єднаннями у сфері супроводу інвестиційних процесів; покращення інвестиційної привабливості регіонів на основі таких принципів: наукової обґрунтованості, системності заходів, врахування специфіки розвитку і сучасного стану французького інвестування в Україну; цільової підтримки суб’єктів інвестиційного процесу; забезпечення їх рівноправного доступу до інформаційних, матеріально-сировинних, фінансових ресурсів та людського капіталу.

Щодо налагодження контактів і переговорів, французькі дипломати і чиновники більш консервативні, ніж німці чи італійці.

По-перше, у них уже є досвід — контакти встановлюються згідно із званням, рангом, як у російській приказці — «чин чина почитай, а меньшой садись на край».

По-друге, вони розуміються в контактах. Ви їм потрібні — вони йдуть на зв’язок з вами, у них пропав інтерес — вони поводяться так, ніби вас і не знали. Принцип — жодних зайвих контактів.

По-третє, вони не люблять запрошувати до себе додому. Роблять це тільки у виняткових випадках або щодо осіб високого рангу (посла), чи у випадку крайньої необхідності. Усі контакти ведуться, як правило, у робочі дні і години. Кінець тижня, починаючи з другої половини п’ятниці, у них призначений для відпочинку, для родини, розваг. Як і італійці, вони не є пунктуальні: спізнення для них — звичайна річ. Але якщо ви спізнюєтеся, вони обов’язково це помітять. Французи дуже ввічливі, обачні, цього ж вимагають від співрозмовника і самі дуже гостро, негативно реагують на будь-які зауваження [31, с. 280].

Зазвичай, контакти встановлюються за столом. Не варто критикувати їжу, а особливо вино. У великих будинках у Парижі свої винні льохи, свої марки, і якщо ви похвалили вино господаря, це може бути першим кроком до встановлення добрих відносин (до речі, французи, на відміну від нас, не цокаються).

У французькій діловій практиці переговори прийнято призначати на 11-ту годину ранку. Під час перерви учасникам може бути запропонований сніданок. Французи дуже пишаються своєю кухнею, тому рекомендується захоплюватися стравами і напоями, якими вас пригощають. У зв’язку з цим не варто додавати за своїм смаком сіль або прянощі, а також залишати страви на тарілці.

Про справи починають говорити після того, як подається кава. Як пише Ю. Рубинський у книзі «Французы у себя дома», вони не люблять «з ходу» торкатися в бесіді питання, що їх цікавить понад усе. До нього підходять поступово, після довгої розмови довкола і на різні нейтральні теми і ніби мимохідь, без натискування — «між грушею і сиром», тобто наприкінці обіду. Зробити навпаки означає не тільки дурний тон, але й невеликий розум: демонструючи свій інтерес, ви виступаєте в ролі прохача, а почувши негативну відповідь, ставите в незручне становище як себе, так і партнера».

Франція внесла, мабуть, найбільш значимий вклад у формування дипломатичного протоколу і ділового етикету. Важко переоцінити роль французів в розвитку світової філософії, літератури і мистецтва. Тому для листування і під час ділових зустрічей з французами рекомендується використовувати, як офіційну, французьку мову. До речі, французи дуже не люблять, коли іноземці роблять помилки у французькій мові. Отже, якщо ваш діловий партнер з Франції заговорив англійською, він зробив вам велику поступку.

У цій країні недолюблюють мовчазних людей. Деякі французи навіть вважають, що справжньої поваги гідна лише та людина, яка вміє гарно говорити. Розмовляти французи люблять на близькій відстані.

У Франції робочий день починається о 8.30, а закінчується о 18.30, але з 12.30 до 15.00 всі йдуть з офісу на обід. У діловій практиці цієї країни переговори прийнято призначити на 11 годину ранку. Під час перерви учасникам може бути запропонований сніданок. Французи дуже пишаються національною кухнею, тому під час прийому рекомендується висловлювати своє захоплення стравами і напоями. У зв’язку з цим, не доцільно додавати за своїм смаком сіль або пряності, а також залишати їжу. Про справи починають розмовляти після того, як подадуть каву.

Французи не люблять сильних рукостискань. На початку знайомства з французом потрібно звертатись до нього офіційно: “мсьє” – для чоловіків, “мадемуазель” і “мадам” – до жінок.

Представники еліти французького суспільства добре розуміються у філософії, історії культури, тому бажано вміти підтримувати розмову саме на ці теми. Французи розмовляють енергійно, часто перериваючи співрозмовника для того, щоб зробити критичне зауваження. Швидкість мови у французів одна з найбільших в світі.

Під час налагодження ділових контактів дуже велику роль відіграють особисті зв’язки і знайомства. Французькі підприємці намагаються шукати нових партнерів через посередників, які зв’язані дружніми, сімейними або фінансовими відносинами.

Ділові французи приділяють великої уваги попереднім домовленостям, вони воліють заздалегідь обговорити ті чи інші питання, щоб потім вирішити їх остаточно. Французи дуже чемні, ввічливі, доброзичливі, схильні до жартів, але під час серйозного обговорення не уникають конфронтаційного стилю. Вони відстоюють свої позиції з великою настирливістю, по суті, переговори ведуть дуже жорстко.

Щодо налагодження контактів, організації та проведення переговорів, французький бізнес має свої особливості:

— контакти встановлюються відповідно до ділової ієрархії, згідно з статусом, рангом, званням;

— якщо французу потрібен діловий партнер, він йде з ним на контакт, якщо у француза до партнера пропав інтерес – він поводиться так, ніби і не знав людини, тобто домінуючим є принцип: “жодних зайвих контактів”;

— французи не люблять запрошувати до себе додому, роблять це тільки у виняткових випадках або щодо осіб високого рангу, чи у випадку крайньої необхідності;

— усі ділові контакти ведуться, як правило, у робочі дні і години, кінець тижня (починаючи з другої половини дня в п‘ятницю) у них призначений для відпочинку, для родини, розваг.

Французи відрізняються безкомпромісністю. Зазвичай, делегація не має запасного варіанту і не йде не лише на спільний пошук рішень, але і на торги. Однак, в залежності від того, з ким ведуться переговори, французькі бізнесмени можуть кардинально змінити свій стиль.

Представники французьких фірм менш самостійні під час переговорів, ніж, наприклад, американці. Вони намагаються вчасно уточнити, які питання будуть обговорюватися, для того, щоб завчасно проконсультуватися і отримати санкції вищого керівництва. Тому французи не люблять, коли протилежна сторона несподівано змінює свою позицію.

Необхідно знати, що у Франції сильна ієрархія в ухваленні рішення: тільки людина, що має вищу позицію, приймає рішення. Тому потрібно враховувати і те з ким відбувається спілкування – з вищою особою чи посередником.

Французи мають тенденцію щохвилини звірятися з деталями перед ухваленням рішення, тому інколи партнерам довго чекати рішення французької сторони. Однак договори та угоди, підписані французькими партнерами, завжди сформульовані дуже чітко і не допускають двозначностей.

У Франції великого значення надають освіті, тому на візитці доцільно вказати який ВУЗ закінчено, особливо, якщо він має хорошу репутацію.

Французи не відрізняються пунктуальністю, спізнення для них – звичайна річ. До того ж на прийомах вони дотримуються правила: чим вищий статус людини, тим пізніше вона приходить. Але якщо ви спізнюєтесь, французи обов‘язково це помітять. До того ж, на прийомах вони дотримуються правила: чим вище становище, яке посідає в товаристві людина, тим пізніше вона приходить [4, с. 161].

Французи віддають перевагу розмові на близькій відстані [2, с. 128].

Підсумки 2012 року засвідчують продовження позитивної динаміки у двосторонніх українсько-французьких торговельно-економічних відносинах. Так, зростання за минулий рік зовнішньоторговельного обороту на 6,3% забезпечило досягнення показника у 2,5 млрд. дол. США.

За обсягом взаємної торгівлі  послугами (290 млн. дол. США) Франція посіла   7-е місце серед європейських країн-партнерів, поступившись Великій Британії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Бельгії та Польщі. Збільшення взаємної торгівлі послугами на 2,2% відбулось завдяки зростанню експорту українських послуг на 23,3%.

Позитивною залишається для України динаміка торгівлі з Францією послугами, у загальному обсязі якої (289,8 млн. дол. США, зростання на 2,2% по відношенню до 2011 року) українська частка збільшилася на 23,3% (склала 138,6 млн. дол. США), а французька зменшилась на 11,7% (склала 151,2 млн. дол. США). Як результат, негативне сальдо для України у торгівлі послугами з Францією скорочується четвертий рік поспіль (215 млн. дол. США у 2009 році, 101 млн. дол. США у 2010, 59 млн. дол. США у 2011 році та 12,6 млн. дол. США у 2012 році).

Основними статтями експорту українських послуг до Франції традиційно протягом останніх чотирьох років залишаються транспортні послуги (64,5%), різні ділові, професійні та технічні послуги (19,9%), комп’ютерні послуги (5,6%), подорожі (4,0%), страхові послуги (2,1%) та послуги зв’язку (1,3%).

Лідером серед основних видів французьких послуг в Україні вперше стали різні ділові, професійні та технічні послуги (30,4%), а обсяг послуг у фінансовій сфері, що домінували з 2005 року, відійшли на другий план (195 млн. дол. США (65,8%) у 2009 р., 133 млн. дол. США (59,3%) у 2010 р., у 2011 році – 49,3 млн. дол. США (28,8%) і у 2012 році – 37,1 млн. дол. США (24,6%); транспортні послуги (8,0%), подорожі (7,1%), роялті та ліцензійні послуги (6,0%), інші ділові послуги (5,5%), та комп’ютерні послуги (5,3%).

Триває робота у напрямку розвитку договірно-правової бази у галузі сільського господарства. У 2009 році укладено Угоду між двома міністерствами сільського господарства про співробітництво у галузі насінництва, угоди про співробітництво у галузі тваринництва, а також Угоди про співробітництво у галузі організації стажувань та створення сприятливих умов для взаємного обміну фахівцями сільськогосподарської галузі.

Наразі з французькою стороною тривають консультації на предмет продовження дії міжміністерської угоди про співробітництво у галузі сільського господарства (попередня втратила чинність наприкінці 2011 року) шляхом розробки нового проекту угоди або внесення змін та доповнень до тексту попереднього.

Важливим напрямком співробітництва з Францією може стати розвиток інфраструктури аграрного ринку. Мінагрополітики України досягло домовленості з міжнародною біржею ЄВРОНЕКСТ (головний офіс у Парижі) щодо надання з її боку технічної допомоги у створенні ф’ючерсної зернової біржі країн причорноморського регіону. Це матиме великий стабілізуючий вплив як на внутрішні ринки країн-учасниць проекту, так і на світовий ринок зерна у цілому, а також сприятиме зближенню та прозорості відносин аграріїв України та Європейського Союзу у рамках створення зони вільної торгівлі.

Просувається двостороннє співробітництво у земельних питаннях, у галузі освіти та обміну студентами. На сьогодні сторони проводять двічі на рік зустрічі експертів (у Парижі та у Києві) з питань розвитку ринку землі та земельних відносин. Французька сторона запропонувала продовжити та поглибити навчання українських студентів з питань земельних відносин у відповідних вишах Франції. У 2013 році заплановано презентацію досліджень французьких експертів у галузі земельних питань в аграрних вишах України.

Триває обмін студентами та викладачами аграрних вишів двох країн, а також реалізується програма підвищення кваліфікації фахівців аграрної галузі.

Набирає обертів проект вивчення в Україні французької мови для полегшення навчання українських студентів та фахівців у Франції. Сторонами домовлено про розміщення електронної версії спеціалізованого підручника французької мови для аграрників на офіційних веб-сторінках аграрних вишів України.

2.3. Українсько-французькі наукові, освітні, мистецькі зв’язки

Розбудова українсько-французького співробітництва в 90-х роках XX- поч. ХХІ століття в галузі культури формувалася кількома етапами, що визначені такими хронологічними межами: перший етап — початок розбудовчого процесу (16 липня 1990 р. — 24 січня 1992 р.); другий етап — формування культурних відносин (16 червня 1992 р. — грудень, 1996 p.); третій — сучасний етап розвитку співробітництва (30 січня 1997 р. — 2012 p.).

Формування першого етапу розбудови українсько-французького культурного співробітництва, на нашу думку, охоплює період від 16 липня 1990 р. до 24 січня 1992 р., тобто від часу оголошення суверенізації України до моменту встановлення дипломатичних відносин з Францією.

Глибокий і різнобічний аналіз тогочасної ситуації в Європі, змісту й спрямованості стрімкого європейського процесу, його значення для України в політичному, економічному, екологічному, гуманітарному та правових аспектах було зроблено МЗС УРСР та Науково-координаційним центром МЗС СРСР, Академією наук УРСР на науково-практичній конференції «Загальноєвропейське співробітництво і союзні республіки» (1990 р.) [32, 12]. Було вирішено створити консультативну раду з числа представників МЗС союзних республік, оскільки союзні республіки слабо або зовсім не представлені в центральних відомствах, що забезпечували міжнародні відносини країн. Обговорювалась можливість залучення республіканських неурядових, неформальних центрів до процесу загальноєвропейського співробітництва, вдосконалення роботи з співвітчизниками тощо. Йшлося про необхідність приведення законодавства у різних сферах діяльності відповідно до міжнародних стандартів.

До часу визнання незалежності України Францією (27 грудня 1991 р.) в українсько- французьких дипломатичних відносинах відбувся ряд важливих подій, які прискорили поляризацію взаємовідносин обох держав. На початку жовтня 1990 р. в Києві відбулась зустріч А. Меркулова із Генеральними консулами іноземних держав, в тому числі і з Генеральним консулом Франції Ю.Перне [31, 128]. 16-17січня 1991 року в Парижі за ініціативою правої фракції Європейського парламенту та його організатора, депутата парламенту від Франції Б. Антоні, був проведений науковий колоквіум, присвячений проблемам сучасного стану ідеології, економіки, зовнішньої політики, культури в тих країнах, де суспільно-політичний устрій базувався на марксистському вченні. З аналізом сучасного стану Польщі та України виступив професор Сорбонни Ж. — М. Рюдан [30, 8].

Можливість розвивати прямі контакти між обома країнами була обумовлена офіційним відкриттям 13 червня 1991 р. Генерального консульства Французької Республіки в Україні. Того часу у французькій пресі публікуються інтерв’ю Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука та ряд матеріалів про Україну [2, 707].

Про культурну присутність Франції в Україні у визначений нами період свідчить відкриття в м. Києві культурно-інформаційного центру «Альянс франсез» Французького Культурного Центру (1991 p.), створеного спочатку як філії Культурного Центру Франції в Москві, діяльність якого була спрямована на підживлення симпатії та водночас представлення Франції як держави, що крокує в авангарді численних ділянок культури, науки і техніки [36, 1].

У сприянні розвитку і зміцненню взаєморозуміння між громадянами України і Франції, взаємному ознайомленню з історією і культурними традиціями наших країн, досягненнями в галузі економіки, науки, техніки, охорони навколишнього середовища, освіти і спорту вагома роль належить асоціації «Україна-Франція», правонаступниці колишнього товариства дружби «Україна-Франція»[22].

Розвиток українсько-французьких взаємин у гуманітарній сфері має місце не лише на рівні двостороннього співробітництва, а й у взаємодії з діючими на території Франції міжнародними організаціями, зокрема, ЮНЕСКО. Саме на початок 90-х років відноситься підписання Протоколу про співробітництво між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури від 13. 04. 1991р. [17, 154]. Підтвердженням міжнародного авторитету України стало призначення українського дипломата Ю. Кочубея заступником Генерального директора ЮНЕСКО у 1987-1992 pp. [18].

Особливостями першого етапу розбудови двосторонніх культурних відносин між Україною і Французькою Республікою, є такі: по-перше, Україна в українсько-французьких відносинах, в складних для держави умовах перетворень не відігравала провідну роль у значних для державного рівня українсько-французьких відносинах до часу проголошення нею самостійності та незалежності; по-друге, входження економічних, соціальних і культурних перетворень в політику нової держави створювали певні труднощі, пов’язані з цими процесами в українсько-французьких відносинах; по-третє, французька присутність на початковому етапі для української громадськості, що була представлена створенням асоціації «Альянс франсез» та відкриттям у м. Києві філії Французького культурного центру, тобто структур, що виступали одним із носіїв та формували уяву про європейську націю, її мову та культуру, створила найсуттєвіші передумови для взаємопроникнення та взаємопізнання обох культур в майбутньому.

Загалом це був етап відновлення або вперше налагодження безпосередніх політичних, економічних і культурних стосунків, встановлення контактів з дипломатичними представництвами для взаємної співпраці в розбудові майбутнього співробітництва. Початковий етап характеризується обмеженим колом зв’язків, що пояснюється невпевненістю французького керівництва щодо спроможності України у перспективі відстояти свою незалежність та забезпечити стабільність у державі.

Другий етап — формування культурних відносин — хронологічно визначений важливими міждержавними взаємостосунками та культурними подіями і датований від 16 червня 1992 року по грудень 1996 p., тобто з моменту офіційного візиту Президента України Л. Д. Кучми та підписання Договору про взаєморозуміння і співробітництво України і Французької Республіки, до офіційного візиту (вдруге) Президента України до Франції. Головною відзнакою цього етапу стало формування міцної договірно-правової основи двосторонніх відносин та започаткування багатостороннього культурного співробітництва.

Підписання Договору про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і Французькою Республікою (ратифікований з української сторони 16.06.92.р., з французької — 14.02.1996 p., набув чинності 19.01.1997 р.) [6, 612] — основного серед діючих зараз міждержавних документів — створило правову основу розвитку двостороннього співробітництва в політичній, економічній, культурній та науковій галузях. Договір укладений на десять років, його дія буде автоматично продовжуватися на наступні п’ятирічні періоди за згодою обох сторін.

Згідно з концепцією розвитку міжнародних зв’язків м. Києва, спрямованої на творення авторитету м. Києва як столиці незалежної України серед зарубіжних столичних муніципалітетів та міжнародних організацій, в тому числі обміну культурними досягненнями, Київською міською владою, за Угодою між обома столицями від 10.10.1992 р., було укладено Протокол про дружбу та співробітництво між Києвом і Парижем, в якому обидві сторони висловили бажання щодо розширення співробітництва в таких напрямках, як культура, молодіжна політика, професійна освіта, спорт, засоби масової інформації, збереження культурної спадщини [25, 2].

Період якісних зрушень припадає на початок 1997 року. З 1997- 1998 рр. Франція стала на шлях модернізації українсько-французького культурного діалогу. На нашу думку, це етап більш зрілих відносин між Україною та Францією, що характеризується поглибленням політичних і культурних відносин та розгортанням формату співробітництва — так званий етап сучасного стану двосторонніх стосунків у галузі культури.

Позитивні паростки співробітництва відтепер отримали життя підписанням та розгортанням в дію Програми культурного, наукового і технічного співробітництва на 1997-1998-1999 pp. (підп. 30.01.1997 р.) [23, 26]; започаткуванням роботи Форуму українсько-французького діалогу (1999 р.) [27, 16], покликаного надавати підтримку та поширенню феномена так званої народної дипломатії; створенням Змішаної українсько-французької комісії з культурного та науково-технічного співробітництва та підписанням Протоколу 1-го Засідання про діяльність на 2001 — 2004 pp. [24, 20].

Прагнення всебічно поглиблювати відносини з Україною, надолужити певне відставання в їх розвитку та активізацію двостороннього політичного діалогу засвідчили двосторонні контакти та обмінні візити лідерів обох країн: Л.Кучми (січень, 1997 p.; грудень, 1999 р.) та Ж. Ширака (вересень, 1998 p.), а також в рамках Мадридського Саміту НАТО (Вашингтон, липень, 1997 р.) та Саміту Ради Європи (жовтень, 1997 p.), IV саміту ЄС — Україна (Париж, вересень, 2000 р), саміту Україна — ЄС (Ялта, вересень, 2001р.), а також офіційні візити, з українського боку, Міністра АПК України Б. Супіханова (02.03.1999 p.), Прем’єр-міністра В.П.Пустовойтенка (25-28.03.1999 p.), заступника Глави Адміністрації президента України, керівника Головного управління зовнішньої політики А.К.Орла (06.07.2000), начальника Генерального Штабу ЗС України В.П.Шкідченко (20-22.09.2000), Міністра закордонних справ A.M. Зленка (29.05.2002 р.) та з французького — Міністра ЗСФ Ю.Ведріна (1998 p.), Голови Сенату Франції К.Понселе (1999 p.), начальника Штабу ЗС Франції (1999 p.), Державного секретаря з питань оборони Франції Ж.-П. Массере (2000 p.) тощо [12, 9; 13, 14].

Упродовж 1997-2000 pp., окрім вищеназваних документів, було підписано дев’ять важливих двосторонніх міжурядових угод та чотири міжвідомчих. Протягом десятиліття між двома країнами було підписано 39 двосторонніх документів, із них — сім про співробітництво в науково-технічній та культурній галузях.

Продовжувалося і плідне співробітництво України з ЮНЕСКО, зокрема делегація України взяла участь у роботі підсумкової сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з Всесвітнього десятиріччя розвитку культури (квітень, 1997 p.). Заступником Міністра культури і мистецтв Л. Новохатько, членом Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, було проінформовано делегатів про основні події та тенденції культурного життя України останніх років. Подальшим поглибленням та розширенням співпраці українських освітніх, наукових та культурних інституцій з ЮНЕСКО стало підписання Меморандуму від 18.11.1997 р. Документ включав у себе широкий спектр проблем щодо реформування та диверсифікації освітніх систем, розвитку співробітництва в галузі фундаментальних наук та соціальних проблем, визначення шляхів співпраці із збереження та відродження пам’яток культури, опрацювання важливих проектів у сфері комунікації, інформації, інформатики тощо.

Важливою подією у відносинах з ЮНЕСКО стали зустрічі Президента України Л.Д. Кучми з генеральним директором К. Мацапурою (грудень, 1999 р., вересень, 2000 р.). За ініціативи президентів Л. Кучми та Ж. Ширака, в рамках громадської організації «Українсько-Французький Форум» (1999 р.), створено її виконавчу групу-асоціацію «Українсько-Французький Форум» (січень, 2002 р.), у роботі яких беруть участь відомі в Україні політики, науковці та громадські діячі. Як інструмент народної дипломатії, робота цих громадських організацій спрямована на нарощування безпосередніх контактів між представниками промислових та бізнесових, освітянських та наукових, культурних кіл. Зокрема, в Україні в рамках засідань Форуму у грудні 2000 р. розглядалися питання інвестування в економіку України, а також у 2001 р. пройшли «українсько-французькі дні» за участі делегації Спілки ректорів ВНЗ України та їх французьких колег [21].

Нового витку набула одна із традиційних форм культурного діалогу — Дні культури України, які восени 1999 р. були проведені за сприяння Міністерства культури та комунікацій Франції, Міністерства закордонних справ Франції, Міністерства культури і мистецтв України та Посольства України у Франції під назвою «Погляди на українську культуру» [12, 9]. В 2004 р. Уряд Франції планує проведення Днів французької культури в Україні. З метою належної підготовки цієї мистецької акції в лютому 2002 року в Україні перебував директор АФФА п. О. Пуавр д’Аврон, який мав серію зустрічей з представниками МЗС, Мінкультури та інших зацікавлених організацій. Метою приїзду в Україну п. А. Адісеам (2002 р.) стало започаткування практичної роботи, налагодження безпосередніх контактів з українськими партнерами, закладами культури Франції в Україні. Було наголошено, що французька сторона акцентуватиме на презентації в Україні сучасного французького мистецтва, щоб дещо модернізувати уявлення української громадськості про культуру, мистецтво та літературу країни.

Розділ 3. Основні досягнення та перспективи українсько-французьких міждержавних стосунків

3.1. Перспективи українсько-французьких стосунків на сучасному етапі їхнього розвинення

Франція скептично ставиться до використання  механізмів євроатлантичної інтеграції України, її вступу до НАТО для  сприяння інтеграції нашої держави в ЄС. Саме «європейська ідентичність» України є фундаментальною основою її всебічного наближення та входження  до європейської спільноти [13, с. 117]. Отже, сутність процесів трансформації  французької зовнішньої політики визначив сам Президент Франції Ніколя  Саркозі, охарактеризувавши її як «певний розрив» (з політикою попередньої  адміністрації), який вписується в цілісне послідовне уявлення про місце і роль Франції у світі. Справді, у французькій дипломатії відбулася лише зміна тональності, яка вносить певні, іноді досить суттєві, корективи до традиційного зовнішньополітичного курсу Франції. Україна в цьому контексті залишається лише партнером, який прагне нових форм співпраці та подальшого входження до ЄС. Таким чином, співробітництво, хоч і покращилося після змін правлячої еліти в Україні і Франції, однак не змінилося суттєво. Франція сприймає Україну як члена ЄС, однак лише у випадку готовності останньої до приєднання.

Від часу проголошення української незалежності Франція підтримує з нашою державою інтенсивний рівень відносин у військовому та оборонному співробітництві. Метою співпраці є допомога Україні в наближенні до євроатлантичних структур. Згадана взаємодія здійснюється в багатьох напрямах:

– стратегічний діалог між міністерствами оборони. За підсумками зустрічі керівників оборонних відомств обох країн у Парижі в червні 2005 року вирішено започаткувати стратегічний обопільний діалог між міністерствами оборони, відбувалися регулярні зустрічі в Києві та Парижі. Під час зустрічей керівників здебільшого обговорювали миротворчі операції НАТО, реформу збройних сил, а також ситуації в зонах регіональних і світових конфліктів та проблеми енергетичної безпеки;

– підготовка кадрів. Спільна комісія визначає пріоритетні напрями військового співробітництва, зокрема стажування курсантів та офіцерів у військових навчальних закладах України й Франції [5]. Штаб французьких збройних сил пропонує підготовчі курси для офіцерів української армії, наприклад, у Міжармійському коледжі оборони. У ньому організовано навчання на міжнаціональній основі за допомогою методик і процедур, що здебільшого використовують у штабах західних армій. У галузях, де французькі збройні сили мають визнану репутацію (наприклад, у розмінуванні), молодим українським офіцерам пропонують стажування та курси. Усе це має на меті поглиблення розвитку двосторонніх контактів і поліпшення необхідної (в разі проведення спільних операцій) взаємодії між збройними силами;

– багатонаціональні навчання. Франція та Україна регулярно беруть участь у міжнародних навчаннях, що організовує НАТО в рамках програми Північноатлантичного альянсу під назвою «Партнерство заради миру»;

– вивчення французької мови у військових інститутах України. Певні зусилля щодо вивчення французької мови докладають у військових інститутах. Для цього в Україну регулярно приїжджають викладачі французької мови. Надається також навчально-методична підтримка (українським військовим інститутам передають методики викладання французької мови, методичні, аудіо-  та відеоматеріали).

Стосовно перспектив відносин України з НАТО Франція дотримується принципів «відкритих дверей» та поетапності в просуванні інтеграційного поступу до Альянсу. Це проявилось у контексті обговорення питання підписання Плану дій щодо членства в НАТО з Україною під час підготовки до Бухарестського самміту 2-3 квітня 2008 р. Напередодні самміту французькі урядовці неодноразово висловлювали застереження проти підписання ПДЧ з Україною, мотивуючи це несвоєчасністю і поспішністю постановки цього питання, внутрішньою неготовністю України до переходу на новий рівень партнерства з Альянсом і негативними наслідками такого кроку для існуючого балансу сил на європейському континенті, а також недоречністю використання вступу в НАТО як «певного інструмента для вирішення проблем, які існують в Україні у відносинах з одним її потужним сусідом» [18, с. 13]. На самому самміті Н. Саркозі заявив, що Україна і Грузія «мають покликання» приєднатися до НАТО, у цьому немає політичної проблеми, йдеться лише про їхню політичну готовність до цього та строки майбутнього приєднання. Пояснення такої позиції Парижем виключно дією «російського фактору» є спрощеним баченням ситуації. Навпаки, представники французького уряду наголошують на тому, що у відносинах з Росією «гра у сфери впливу зникла». Аналізуючи підхід Франції в питанні просування відносин між Україною і НАТО, потрібно зважати на французьке бачення процесу реформування Північноатлантичного альянсу, надання пріоритету зміцненню автономних європейських механізмів безпеки та підвищення глобальної ролі ЄС у світі загалом, а також традиційно притаманне французькій дипломатії прагнення до підтримання рівноваги сил.

Крім того, Франція висловила неготовність підтримати рішення щодо приєднання України до ПДЧ під час Бухарестського самміту НАТО, заявляючи про передчасність подібного кроку, водночас підтримавши політичне рішення відносно надання нашій країні перспективи членства в Альянсі. Франція досить стримано поставилася до останніх хвиль розширення НАТО на Схід, вбачаючи в нових країнах-членах відвертих союзників США [19, с. 77]. Французькі прагматичні політики останнім часом все більше розуміють, що Україна стає невід’ємним партнером у побудові надійної системи колективної безпеки в Європі. І це стає вагомим чинником євроінтеграційних прагнень нашої країни [17, с. 21]. З моменту проголошення української незалежності Франція підтримує з нашою державою інтенсивний рівень відносин у військовому та оборонному співробітництві. Метою цього співробітництва є допомога Україні в її бажанні наблизитися до євроатлантичних структур [22].

Зараз співпраця України з Францією розвивається вже в контексті Світової економічної кризи, що негативно впливає на конкурентоспроможність українських підприємств. Україна не лише розглядає Францію як партнера, а вона шукає в неї фінансової допомоги для подолання кризових явищ в економічному секторі. На даному етапі можна стверджувати, що обидві країни більше приділяють уваги власному внутрішньодержавному розвитку, а не зовнішньому співробітництву. Політичні кризи України вже не дивують французького партнера, але не заохочують до поглибленої співпраці, знижують міжнародний імідж нашої держави, формують думку про нестабільність життя та незрілість політичного керівництва. Під час свого головування в ЄС у другій половині 2008 р. Франція зайняла активну та конструктивну позицію стосовно європейської інтеграції України, у т.ч. під час підготовки до вересневого самміту, за підсумками якого ухвалено рішення про надання новому базовому договору назви Угода про асоціацію. Франція підтримала також закріплення у Спільній заяві самміту питання започаткування діалогу щодо запровадження в довгостроковій перспективі безвізового режиму між Україною та ЄС [21, с. 28].

Оприлюднена 3 грудня 2008 р. та позитивно оцінена Європейською Радою Комунікація Єврокомісії щодо «Східного партнерства» засвідчила переосмислення європейськими структурами політики сусідства, а також розуміння Євросоюзом необхідності поглиблення відносин із країнами СНД в умовах неможливості запропонувати їм перспективу членства в організації. Підтримуючи ініціативу «Східного партнерства», Франція продемонструвала готовність до наповнення її конкретним змістом, у т.ч. з метою надання якісно нового значення партнерства для нашої країни. При цьому Україна могла б і надалі активно долучатися до підготовки та остаточного оформлення проекту разом із країнами-ініціаторами та Єврокомісією. [21, с. 27]. Офіційний Париж розраховує, що угоду про асоціацію між Україною та ЄС буде підписано протягом найближчих років, виступає за створення глибокої та повної зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. У цьому зв’язку особливо важливими сферами для французької сторони традиційно є сільське господарство, енергетика, літакобудування, автомобілебудування, транспорт тощо [8, с. 242-245; 10, с. 359]. Нашій державі слід підкреслити, що в рамках східного виміру європейської політики співробітництва найбільшої актуальності набуватиме питання взаємодії у сфері диверсифікації джерел енергопостачання. У цьому контексті важливо акцентувати увагу на можливих перспективах активнішої участі Євросоюзу (у т.ч. фінансової) в проектах із модернізації та підвищення потужності української газотранспортної системи. Актуальним могло б стати акцентування уваги на доцільності створення секретаріату (бюро, офісу) «Східного партнерства», що сприятиме ефективнішій реалізації цієї майбутньої політики ЄС. У переговорному процесі щодо укладання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС доцільним було б засвідчити наміри України і надалі наполягати на чіткому визначенні в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС європейської перспективи членства в організації, а також наголосити на важливості включення до тексту Угоди принципово нових елементів, які б, з одного боку, суттєво відрізняли майбутній договір від інших угод про асоціацію, підписаних ЄС з північно- африканськими країнами, а з іншого — обґрунтовували б необхідність надання Україні перспективи членства в організації.

В урядових колах Франції розглядають нещодавній візит прем’єр- міністра України Ю. Тимошенко до цієї держави (початок 2009 року) переважним чином як протокольний захід з огляду на відсутність за його підсумками будь-яких домовленостей та угод. Головною метою цього візиту для української сторони було отримання підтримки економічної політики уряду України, що здійснюється задля подолання негативних наслідків світової кризи на тлі загострення відносин між гілками влади в нашій державі. За оцінками французької преси, візит Ю. Тимошенко мав очевидний внутрішньополітичний контекст у плані намірів українського прем’єр-міністра піддати критиці на міжнародному рівні окремі аспекти діяльності Президента України. Незважаючи на відсутність підвищеного інтересу до цього візиту з боку політичного істеблішменту Франції, факт зустрічі Ю. Тимошенко з президентом Н. Саркозі можна оцінити як свідчення того, що офіційний Париж розглядає українського прем’єра конкурентноздатним кандидатом на майбутніх президентських виборах в Україні. На увагу заслуговує підтримка офіційного Парижа виділення МВФ Україні додаткових коштів. Крім того, у питанні надання фінансової допомоги Франція зацікавлена в розвитку подальшого діалогу з нашою країною у форматі багатостороннього співробітництва, у тому числі, із залученням ресурсів ЄС. Окремі французькі урядовці зазначають, що в разі браку фінансових ресурсів ЄС Париж готовий кредитувати Україну в односторонньому порядку шляхом капіталовкладень у перспективні проекти в нашій державі за участю провідних французьких компаній. При цьому Франція продемонструвала зацікавленість у співробітництві з Україною в конкретних галузях економіки, зокрема — розбудові транспортної інфраструктури, співпраці в енергетичній сфері та участі в приватизаційних проектах [12, с. 157].

Одним із основних результатів розвитку міждержавного економічного діалогу між Україною та Францією є підписання у другій половині 2007 року контракту з французько-українським СП «Новарка» на проектування, будівництво та введення в експлуатацію нового безпечного укриття на Чорнобильській АЕС.

Водночас протягом останніх років у рамках виконання рішень четвертого засідання Міждержавної комісії з питань економічного співробітництва організовано та проведено двосторонні зустрічі українських і французьких експертів, мета яких – підвищення ефективності співпраці в агропромисловому комплексі, енергетиці, літакобудуванні, будівництві магістральних доріг, промисловості й інституційній співпраці. За результатами досягнутих домовленостей створено спільні координаційні комітети та робочі групи в галузях енергетики (Мінпаливенерго України й компанія «АREVA»), транспорту («Укравтодор» та компанія «Буїг Траво Пюблік»), промисловості (Мінпромполітики й компанія «ЕАДС») та газовій сфері (НАК «Нафтогаз України» та компанія «Газ де Франс»).

Тож можна спрогнозувати посилення найближчими роками торговельно-економічного співробітництва між нашими країнами, насамперед у сфері малого й середнього бізнесу з огляду на можливе створення між Україною та Євросоюзом зони вільної торгівлі, а також проведення в нашій країні Євро-2012.

Водночас, на думку французької сторони, економічна складова зазначеного візиту носила загалом декларативний характер. Разом із тим, незважаючи на зацікавленість Парижа в розвитку двосторонніх економічних відносин, Франція з урахуванням внутрішньополітичної невизначеності в Україні утримуватиметься від реалізації перспективних проектів у нашій країні до стабілізації соціально-економічної та політичної ситуації. Таким чином, євроінтеграційний поступ України актуалізує завдання посилення ролі двосторонніх політичних та економічних відносин із передовими країнами-членами Європейського Союзу в системі міжнародного співробітництва. Визначальними передумовами ефективного розвитку двосторонньої співпраці на шляху до мегарегіонального інтеграційного угруповання є значний потенціал двостороннього співробітництва та високий рівень комплементарності двосторонніх зв’язків країн-партнерів на секторальному рівні (окремі галузі політики, економіки та соціального життя) і її проявів на мікрорівні (комплементарність на рівні окремих регіонів, підприємств, закладів науки, освіти та культури тощо) [11, с. 372].

3.2. Плідність і перспективність розвитку українсько-французького культурного співробітництва

Українсько-французьке співробітництво у галузі культури, освіти і науки здійснюється на основі Угоди про культурне, наукове і технічне співробітництво (жовтень 1995 р.) та Протоколу 2-го засідання Змішаної комісії з культурного та науково-технічного співробітництва, підписаного 13 лютого 2008 року в Парижі.  Наразі українською та французькою стороною опрацьовується питання перепідписання згаданого Протоколу, яке, попередньо, заплановано на ІІ квартал 2013 року.

З 1992 року у Києві діє Французький культурний центр, офіційне відкриття якого відбулося у 1994 році відповідно до міжурядової угоди. Він є головною ланкою мережі, до якої входять ще п’ять регіональних центрів, створених у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Одесі. Крім того, значну роботу з розбудови зв’язків у галузі культури та освіти проводять «ініціативні комітети Альянс франсез», ідея заснування яких належить українцям-франкофілам. На сьогодні, 8 з таких комітетів, які виконали умови Головного офісу, отримали офіційне визнання Парижа. У вересні-грудні 1999 р. вперше відбулися Дні української культури у Франції. З 2004 р. в Україні щорічно проходить фестиваль «Французька весна».

З 2004 року при Посольстві України у Франції діє Культурно-інформаційний центр. В його приміщенні на регулярній основі відбуваються мистецькі, інформаційні, культурологічні заходи, покликані сприяти створенню на постійній основі українського культурно-інформаційного «осередку» у столиці Франції. Зокрема, фактично раз на два місяці відбуваються експозиції робіт сучасних українських митців, щомісяця в рамках українського кіноклубу проходять покази документальних та художніх фільмів, проводяться творчі зустрічі в рамках літературного клубу, камерні музичні концерти та театральні вистави. З 2005 р. в Парижі та його передмістях за сприяння Посольства асоціація «Проліски України у Франції» організує фестиваль «Погляд з України». З 2011 році Посольством України спільно з українськими асоціаціями Франції проводиться масштабна мистецька акція «Українські сезони».

У контексті підтримання існуючої позитивної динаміки і подальшого розвитку конструктивного двостороннього співробітництва між Україною та Францією у галузі науки, інновацій та інформатизацій кожні два роки у Парижі та Києві відбуваються засідання українсько-французького Змішаного Комітету з відбору наукових проектів, які спільно фінансуються двома країнами.  Так, за результатами П’ятого засідання Змішаного Комітету було ухвалено рішення підтримати та профінансувати протягом 2010-2012 рр. 21 проект, на які українською і французькою сторонами виділено по 60 тис. євро.

27 листопада 2012 р. у Києві було проведено чергове Шосте засідання згаданого українсько-французького Змішаного комітету, за результатами якого ухвалено рішення щодо підтримки 15 наукових проектів. Відповідно, наступне засідання Змішаного Комітету планується до проведення у Парижі в листопаді 2014 р.

Між Україною і Францією діє Міжурядова угода про взаємне визнання наукових ступенів та звань (2005 р.).

В освітній сфері сторонами започатковано низку міжуніверситетських контактів та підписано угоди про співпрацю між французькими та українськими вищими навчальними закладами. З української сторони партнерами стали ті ВНЗ, де на належному рівні забезпечено викладання французької мови – Київський національний торгово-економічний університет, Одеський національний університет ім. І.Мечникова, Харківський національний економічний університет, Національний технічний університет України (КПІ), Придніпровська державна академія будівництва і архітектури, Донецький технічний університет, Академія муніципального управління (м. Київ). Серед нових партнерств в освітній сфері можна назвати співпрацю між Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури і Вищою школою мистецтва метрополії Метц та між Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі і Бізнес-школою ICN м. Нансі, яка здійснюється за сприяння Почесного Консула України Н.Головач.

Крім того, між Київським національним торговельно-економічним університетом та Українською школою мистецтв при Культурно-інформаційному центрі України у 2012 році підписано Угоду про співробітництво, відповідно до якої випускники школи мають право вступу до готельно-ресторанного факультету та до факультету харчових технологій університету за результатами державних іспитів без незалежного оцінювання.

Важливим аспектом культурно-гуманітарного діалогу між Україною та Францією є міжрегіональне співробітництво, зокрема, по лінії поріднених зв’язків між містами України та Франції, на рівні округів Почесних консульств та з опорою на громадські об’єднання (асоціації).

Особливої уваги заслуговує конструктивний та плідний діалог між міською владою Одеси та Марселя в таких галузях як культура, туризм, спорт, муніципальне управління. У контексті відзначення у 2012 році 40-річчя встановлення побратимських відносин між цими містами було здійснено низку взаємних візитів представників політичних кіл та фахівцями музейної справи міст-побратимів з метою обговорення питання організації у 2013 році у «Музеї цивілізації Європи» міста Марсель тематичного павільйону, присвяченого Одесі.

Традиційно, за сприяння Почесного Консула Ж.Нантерм Україна була представлена на Консульських днях в Ліоні (стенд, презентація туристичних можливостей,  участь у бізнес-форумі). Значна частина шкільних обмінів, які охоплюють різні регіони України та Франції, проходить за сприяння асоціацій. Федерація асоціацій «Echanges France-Ukraine» має свій офіс у Києві.

Щорічно Посольством спільно з українськими громадськими організаціями та асоціаціями у Франції проводяться урочистості у м.Санліс з нагоди вшанування пам’яті Анни Київської, королеви Франції.

Слід відзначити плідну співпрацю Культурно-інформаційного центру з Українською школою мистецтв (УШМ), яка функціонує при КІЦ. Спільно з УШМ було організовано численні мистецькі та освітні заходи, зокрема, Міжнародний музичний дитячий конкурс «Українська весна під небом Парижа», Міжнародний фестиваль «Замок мистецтв» у Нормандії, театралізований фестиваль моди «Українська осінь в Парижі», участь в якому взяли юні таланти з різних міст України та Франції.

Однією з найбільш знакових мистецьких подій 2012 року, яка засвідчила присутність українського мистецтва у загальноєвропейському культурному просторі стало проведення 21 листопада 2012 року у всесвітньовідомому паризькому музеї Лувр виставки 27 робіт видатного українського скульптора доби бароко Іоана Георга Пінзеля. Відкриття виставки відвідали представники Сенату, дипломатичного корпусу, акредитованого в Парижі, президенти провідних музеїв Франції, представники політичних і культурних кіл Франції та України, української громади та ЗМІ. Це також стало першим для нашої держави досвідом співпраці з Лувром та черговим кроком популяризації у світі унікальної української культурної спадщини.

Вже доброю традицією стало проведення у французькій столиці мистецької акції «Українські сезони», організованих Культурно-інформаційним центром Посольства України за сприяння мистецької фундації «UART». У рамках заходу у приміщенні КІЦ відбувся вернісаж художньої виставки «Артистична родючість української землі». До експозиції ввійшли роботи відомих українських митців: артиста-кераміка Н.Ісупової, художника Ю.Вакуленка та фотографа Л.Мальської.

У рамках «Українських сезонів ІІ» численні гості змогли також ознайомитися з видатними постатями музичного мистецтва України. Таким чином, було  започатковано новий проект «Золоті сторінки української музики». Посольством організовано концерт пам’яті відомого українського композитора І.Карабиця, твори якого прозвучали у виконанні переможця 8-го Міжнародного конкурсу піаністів ім.В.Горовиця Романа Лопатинського та солістки “Київської камерати” Тамари Ходакової.  У вересні було організовано ексклюзивний авторський вечір знаменитого українського композитора М.Скорика за участю заслуженої артистки України, скрипальки Богдани Півненко та лауреата численних міжнародних конкурсів, піаністки Ірини Стародуб.

Належна увага приділяється в КІЦ і кіномистецтву. Єдиний постійно діючий за межами нашої держави Український кіно-клуб при КІЦ щомісячно організовує тематичні бесіди з кіномистецтва та покази знакових українських кінострічок. Зокрема, за час існування кіноклубу французькі глядачі мали нагоду ознайомитися з такими українсткми фільмами, як: «Тіні збутих предків» С.Параджанова,  «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» М.Іллєнка, «Людина з кіноапаратом» Д.Вертова, «Щастя моє» С.Лозниці, «Таємна свобода» С.Лисенка та ін. Крім того, на базі КІЦ постійно організовуються тематичні зустрічі та обговорення з питань кіномистецтва під творчим керівництвом кінокритика Л.Госейка.

У контексті розвитку міжрегіонального культурно-гуманітарного співробітництва України і Франції у грудні 2012 р. Культурно-інформаційним центром організовано урочисту зустріч, присвячену Четвертому міжнародному кінофестивалю «Харківський бузок». Під час цього заходу Почесний президент Харківського кінофестивалю відома французька актриса М.Демонжо вручила нагороди французьким кінематографістам, які стали лауреатами Фестивалю. На вечорі була присутня легенда французького кінематографу кінозірка М.Мерсьє, а також інші відомі представники мистецького осередку Франції долучилися до цієї події.

Зростання протягом останніх років позитивної динаміки роботи Посольства на культурно-гуманітаному напрямку, зокрема, завдяки злагодженій роботі КІЦ, інтенсивності проведення та якості організаційного забезпечення мистецьких та іміджевих заходів, сприяє збільшенню інтересу широкої громадськості країни перебування до українського мистецтва та розширенню української культурної присутності у Франції, а також реалізації євроінтеграційних прагнень та зміцненню позитивного міжнародного іміджу України.

Перш ніж приступити до встановлення ділових відносин з французькими фірмами, необхідно чітко поставити цілі цих відносин.

Дізнавшись як можна більше про що цікавлять вас фірми, надішліть на їх адресу комплект рекламної літератури і каталогів по продукції вашого підприємства, а також умови, на яких ви готові її постачати. Все це має бути викладена французькою мовою — французи болісно реагують на використання англійської або німецької мови у діловому спілкуванні з ними, вважаючи, що це обмежує їх почуття національної гідності.

При цьому слід пам’ятати, що в діловому житті Франції велику роль відіграють зв’язки і знайомства. Тому зазвичай нові контракти встановлюються через посередників, які пов’язані дружніми відносинами з потрібним вам особою. Еліта ділового світу тут обмежена, нових людей, нікому не знайомих, до себе не допускають.

Якщо у вас немає прямого виходу на відповідальних керівників і ви ведете переговори на менш високому рівні, слід дочекатися, поки вашу пропозицію дійде до відповідного управлінської ланки і буде вироблено рішення — тут рішення приймаються обмеженим числом осіб високого рангу.

На відміну від американських бізнесменів французькі намагаються уникати ризикованих фінансових операцій. Вони не відразу дозволяють переконати себе в доцільності зробленого пропозиції, вважаючи за краще аргументовано і всебічно обговорити кожну деталь майбутньої угоди.

Інколи під час розмови французькі підприємці переривають співрозмовника, висловлюючи критичні зауваження. Це не повинно сприйматися як прояв неповаги, так у них прийнято. Але краще, якщо ви добре підготуватися до переговорів, оволодієте істотою справи, не дасте себе збити з пантелику і підключіть певну наполегливість.

При укладанні контрактів з великими підприємствами основну увагу слід приділити технічними характеристиками і довговічності пропонованих товарів. У Франції багато важливих рішень приймаються не тільки в службовому кабінеті, але і за обіднім столом. Ділові прийоми можуть бути у формі коктейлю, сніданку, обіду або вечері. Про справи прийнято говорити тільки після того, як подадуть каву. Найбільш відповідні теми для застільній бесіди — вистави, книги, виставки, міста. Але слід остерігатися зачіпати такі питання: віросповідання, особисті проблеми, доходи, витрати, хвороби, сімейний стан, політичні пристрасті.

Підсумовуючи зазначимо, що основними проблемами українсько-французьких зв’язків є низький рівень співпраці, а також дисбаланс двосторонньої торгівлі. Україна заінтересована налагодити співпрацю у таких галузях економіки, де Франція за рівнем розвитку займає провідні позиції: аерокосмічній та агротехнічній промисловості, системах сучасного залізничного та морського транспорту, ядерній енергетиці та устаткуванні для неї, електронному обладнанні та приладобудуванні, парфумерно-косметичній і харчовій промисловості, сільському господарстві. Певні перспективи для розширення українського експорту у Францію мають хімічна (пластмаси, добрива) і металева промисловість (для реекспорту в треті країни), металевий брухт та кольорові метали, деревина, олійні культури, організація спільних підприємств виробництва одягу та його напівфабрикатів з подальшою реалізацією продукції на французькому ринку.

Розвиваючи економічну співпрацю з французькими партнерами, слід враховувати, що не всі пропоновані французькою стороною позиції збігаються з інтересами нашої держави, а також те, що до деяких товарних груп ЄС і Франція застосовують досить жорстку політику протекціоністського характеру (квотування), ініціюють антидемпінгові розслідування тощо. Слід зважати і на вибагливість французької сторони в її зовнішньоекономічній експансії, особливу чутливість до створення нормального законодавчого поля, її неготовність до певного рівня ризику в інвестуванні. Інвестиції вкладалися здебільшого у такі галузі, як фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення, внутрішня торгівля, хімічна і харчова промисловість. Відомі французькі фірми «Алькатель» (телекомунікації), «Де Дітріш» (виробництво залізничних вагонів), «Шнейдер» (електромеханіка) пов’язували свою подальшу економічну діяльність в Україні з використанням траншів французької кредитної лінії. Але невдачі французьких фірм на інвестиційному ринку України, зокрема таких світових лідерів, як «Буїг» (будівництво), «Ля Рошетт» (целюлоза, папір), «Ляфарж» (цемент), негативно вплинули на всі аспекти українсько-французьких відносин. Деякі французькі фірми — «ЕФ», «Кожема», «Газ де Франс», «Пежо», «Рено», «Рон Пуленк», «Сюкден» та провідні банки — «Креді Ліоне», «БНП», «Сосьєте Женераль» — мають свої постійні представництва в Україні.

Прикметною для Франції є орієнтація на розширення її інтелектуальної присутності в Україні. Намагаючись усіляко розвивати співробітництво в рамках програми TACIS, французька сторона реалізує програми підвищення кваліфікації кадрів, стажування, університетського та науково-технічного співробітництва (програми для міністерств, установ). Міністерство закордонних справ Франції фінансує деякі програми регіонального співробітництва, наприклад між Ільїнецьким районом Вінницької області і департаментом Шер тощо.

Національним інтересам України відповідає активна розбудова двосторонніх відносин із Францією. Це зумовлено передусім її світовим лідерством в окремих напрямах технологічного прогресу, необхідністю збалансувати іноземну присутність на українському ринку капіталів і товарів, а також політичною вагою Франції. Завдяки французькій підтримці позитивно вирішено питання реструктуризації зовнішнього боргу України перед Паризьким клубом кредиторів, отримання фінансування ЄБРР на подолання наслідків аварії на ЧАЕС.

Основні зусилля у торгово-економічній сфері на початку XXI ст. були спрямовані на закріплення позитивних тенденцій послідовного збільшення торговельного обігу між обома країнами. Майже третина експорту України до Франції — це готовий одяг (31 %), який виробляється в Україні за давальницькими схемами. Другу, третю й четверту позиції займають метали та металопродукція (12 %), горючі та пальні матеріали (12 %), продукція сільського господарства (10 %). Привертають увагу щорічні коливання обсягів експорту до Франції продукції сільського господарства (2003 р. зростання в 4 рази), що можна пояснити як рівнями врожайності, так і змінами правил торгівлі з української сторони (наприклад щодо насіння соняшнику). Товарна структура українського імпорту з Франції є більш рівномірною і не має яскраво виражених товарних позицій. У період 2000 — 2003 pp. перші чотири позиції займали хімічна продукція (16 %), фармацевтика, парфумерія та косметика (13 %), електричне та електронне обладнання (12 %), механічне обладнання (12 %).

Поступово окреслилася тенденція зростання обсягів взаємного надання послуг, особливо тих, що надаються Україною Франції (в основному транспортних, що характеризує Україну як транзитну державу). Зростають і французькі інвестиції (2003 р. — 49,2 млн доларів), спрямовані у сільське господарство, харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції.

Основні можливості розширення українського експорту пов’язані з хімічною продукцією (добрива, синтетичні смоли та пластмаси), металолом (в основному для реекспорту в треті країни), металевим брухтом та кольоровими металами, деревиною, олійними культурами, а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та ін.

Перспективи поглиблення співробітництва криються у завантаженні потужностей українських машинобудівних підприємств замовленнями на виготовлення комплектувальних, запасних частин, оснастки; експорт до Франції рослинних протеїнів (гороху) на основі використання французького насіння; використання французьких кредитів для залучення ноу-хау з перспективою експорту продукції в треті країни. Французька сторона активізувала інвестиційну діяльність у напрямі створення супермаркетів («Брікостор» та «Каррефур»), розвитку систем постачання та очищення води («Стеро»), вирощування та переробки льону, будівництва готелів, автошляхів тощо.

Одним із перспективних напрямів двосторонньої співпраці залишається участь французьких компаній (Фраматом, EDF, Campenon, Bernard, Bouygues) в розвитку ядерної енергетики України (проект Х2Р4, будівництво сховищ для відпрацьованого ядерного палива, ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи). Така співпраця в ядерному секторі енергетики має своєрідне підґрунтя. Франція особливо чутливо ставиться до відновлення потужностей АЕС, гарантування їх безпеки, зокрема в Східній Європі.

Особливої перспективності набуває співробітництво в агропромисловому секторі у питаннях створення в Україні цивілізованого зернового ринку — співпраця з національним офісом зернових Франції ONIC; розвиток насінництва, виробниче використання ячменю — з фірмою Malteroup; виробництво високоякісних молочних продуктів (у тому числі на експорт до третіх країн відомого масла «Президент», французьких сирів) — з компанією Lactalic в Миколаївській області і Bongrain у Черкаській. Перспективні напрями співпраці окреслились у транспортній галузі, у спільному виробництві локомотивів та пасажирських вагонів. Водночас Франція всіляко намагається протистояти українським конкурентам: 2002 р. саме вона ініціювала запровадження Європейською комісією квот на імпорт зернових культур з України.

Допомога Франції у подальшій реалізації євро інтеграційних намірів України реалізується через Асоціацію розвитку обмінів економічними та фінансовими технологіями при Міністерстві економіки, фінансів і промисловості Франції за такими напрямами, як казначейська й банківська справа, прогнозування, державне управління підприємствами, складання і виконання бюджету, сертифікація та стандартизація. Розвивається співробітництво у сферах конкурентної політики й законодавства, сертифікації та стандартизації з відповідними структурами Франції.

Міністерство промислової політики України та французька компанія «Сажем ДС» 13 червня 2005 р. підписали у Франції Меморандум про взаєморозуміння. Він передбачає технічну співпрацю між українським Авіаційним науково-технічним комплексом (АНТП) ім. О. Антонова і французькою компанією у сфері літакобудування (АН-140, АН-148) та модернізації літаків марки «МІ». Уряд України і Європейська оборонна авіаційно-космічна компанія EADS, яка вже давно відома на українському ринку, уклали Угоду про стратегічну співпрацю. В угоді йдеться про інвестування EADS в українські авіаційну та космічну галузі, обмін технологіями, а також про допомогу EADS у виході українських виробників на світові ринки.

Безумовно, Франція залишається однією з найбагатших країн світу, яка забезпечує один із найвищих рівнів соціального захисту населення і володіє могутнім потенціалом внутрішнього розвитку та зовнішньоекономічної експансії. Водночас, враховуючи стагнацію виробничого та індивідуального споживання, загострення соціально-економічних проблем, країна підвищує рівень прагматизму: стимулюванням здебільшого тих зовнішніх інвестицій, які сприятимуть створенню нових робочих місць у самій Франції та безпосередній активізації на цій основі власних підприємств (навіть за межами колишньої метрополії); наданням іншим країнам товарних кредитів під закупівлю французької продукції; обмеженням чи зменшенням надання грантів під конкретні програми і стабілізацією внеску Франції в європейські та світові фінансові організації. У процесі розширення співробітництва з Україною Франція щоразу висувала нові вимоги, серед яких — обов’язкове закриття ЧАЕС і прискорення економічних реформ. Франція досить обережно сприймає заяви України на членство в ЄС, намагаючись довести віддаленість перспективи і поступовість реалізації цього рішення. Крім того, вона надає Україні обмежену фінансову і технічну допомогу: розвиваються лише ті напрями, які вигідні тільки французькій стороні. Однак попри всі зазначені перестороги, Франція й надалі лишається привабливим українським партнером з огляду на її стрижневу роль у євро інтеграційному процесі. У віддаленій перспективі Франція спроможна стати важливим для України партнером у Європі, передусім у політичному плані. Цьому могли б сприяти традиційна французька дистанційованість від США, своєрідність культури і близькість історико-психологічних стереотипів. Водночас про суттєві економічні відносини навряд чи можна було сподіватися у майбутньому. Проблема полягає в тому,що Франція і Україна є потенційними конкурентами у своїх найрозвинутіших галузях. Йдеться про виробництво зброї, аграрний сектор з акцентом на зернові, олійні культури, цукровий буряк; про гірничорудну промисловість, у тому числі залізні, уранові руди, вугілля, а також про туристично-рекреаційний комплекс.

Висновки

Отже, вибір Україною Франції як пріоритетного партнера обумовлюється впливовою позицією цієї країни у світі та Євросоюзі, а також вагомими результатами її економічного, політичного та соціально-культурного розвитку. Дослідження потенціалу двостороннього співробітництва країн-партнерів, аналіз ефективності експортно-імпортних операцій між країнами, за яким виявлені порівняльні переваги участі у взаємному товарообміні (для української сторони — текстиль і трикотаж, продукти неорганічної хімії, олія, деревина; для французької — товари фармацевтичної промисловості, автотранспортні засоби, обладнання, електричні машини), доводять комплементарність українсько-французьких відносин та наявний значний потенціал двостороннього співробітництва країн-партнерів, що сприятиме успішній реалізації євроінтеграційної стратегії України. Колишній міністр закордонних справ Юбер Ведрін відмічав, що за останнє десятиріччя «наші країни змогли налагодити активне співробітництво, засноване на довірі та спільних інтересах».

Франція — країна особлива. Якщо Україна заручиться її підтримкою, то матиме сприяння Європи. Необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах: економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому рівні.

Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри, відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.

До певної міри, подоланню політичної „пасивності” Франції по відношенню до України має сприяти спільне бачення обома країнами автономної ролі ЄС (поряд, але незалежно від НАТО) у військовій і безпековій сферах. На схожості позицій слід наголосити в рамках двосторонніх зустрічей.

Необхідною передумовою підвищення інтересу Франції до України є подальше посилення економічної співпраці та збільшення французьких інвестицій за ключовими напрямами: фінанси, сільське господарство, енергетика. Цьому мають сприяти продовження економічних реформ і поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Доцільно виступити з ініціативою посилення співпраці у форматі Веймарський трикутник плюс Україна шляхом запровадження механізму політичних консультацій і координації євроінтеграційної політики, а також розглянути можливість започаткування чотиристоронніх (Франція-Німеччина-Польща-Україна) економічних проектів і механізму їх координування в рамках розширеного формату Веймарського трикутника за участю України. Це особливо актуально в рамках підготовки до Євро-2012 та наповнення практичним змістом ініціативи ЄС „Східне партнерство”. Додаткове поєднання економічної потуги Німеччини і зацікавленості Польщі сприятиме розширенню спектра можливостей залучення Франції у проекти в Україні.

Процеси інтеграції авіапромислових комплексів України і Росії, а також посилення українсько-російської співпраці в атомній сфері потенційно здатні розширити активність французьких компаній, що задіяні одночасно у проектах в обох країнах. Водночас це питання потребує додаткового вивчення.

Корисним буде продовження практики підписання „Дорожньої карти” українсько‑французьких відносин, яка добре себе зарекомендувала як механізм конкретизації відносин і мобілізації зусиль обох країн на найближчу перспективу. Положення останньої „Дорожньої карти” на період 2008-2009 рр. не повністю, але у більшості своїй зреалізовані.

Доцільно укласти документ на наступні два роки 2013-2014 рр.

У цілому ж, якщо розглядати перспективи українсько-французьких відносин, то зростаюче геополітичне та економічне значення України, помножене на зовнішньополітичні успіхи нашої держави та ступінь надійності українського ринку для іноземного інвестора, змусять також і французькі політичні та ділові кола активізувати свої зусилля з забезпечення французьких національних інтересів в Україні на основі зміцнення та розвитку різноманітних форм французько-українського співробітництва.

Список використаної літератури

1. Андрійчук В. Г. Двосторонні відносини з           країнами-членами Євросоюзу як каталізатор євроінтеграції / В. Г. Андрійчук, І. О. Вериженко // Моделі та стратегії євроінтеграції України : економічний і правовий аспекти : зб. матеріалів ІХ Міжнар. наук.-практ. конф., 30 трав. 2006 р. — К. : УАЗТ, 2006. —  С. 242-245.
2. Ведрін Ю. Від історичного минулого — до майбутніх звершень / Ведрін Юбер // Діалог. Історія, політика, економіка : Україна і Франція. — 2002. — № 2. — С. 12-13.
3. Вериженко І. О. Вплив глобалізаційних процесів на економіку Франції та уроки для України / І. О. Вериженко // Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України : зб. матеріалів V Міжнар. наук.-практ. конф. УАЗТ, 30 трав. 2002 р. — К. : УАЗТ, 2002. — С. 358-359.
4. Вериженко І. О. Українсько-французькі зовнішньоекономічні відносини: переваги та недоліки їх розвитку / І. О. Вериженко // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект : сб. науч. тр. Ч. 1. — Донецк : ДонНУ, 2006. — С. 153-158.
5. Вериженко І.О. Регіонально-секторальний вимір українсько- французьких відносин / І. О. Вериженко // Стратегічний розвиток регіону — економічне зростання та інтеграція : матеріали XV Міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 трав. 2006 р. Ч. 1. — Чернівці, 2006. — С. 371-372.
6. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. — К., 1991. — С.7.
7. Довідка про культурне співробітництво України з Французькою Республікою у 1993 р. — К.: Управлін-ня зовнішніх зв’язків з питань європейської інтеграції та протоколу Міністерства культури та мистецтв України (далі УЗЗ МКі М України), 1993. — 4 с.
8. Довідка про культурне співробітництво України з Французькою Республікою у 1994р. — К.: Відділ УЗЗ МКі М України, 1994. — 5 с.
9. Довідка про культурне співробітництво України з Французькою Республікою у 1996 — 1997 p. — K.: УЗЗ МК і М України, 1997. — 14 с.
10. Довідка про культурне співробітництво України з Французькою Республікою у 1999 р. — К.: УЗЗ МК і М України, 1999. — 9 с.
11. Довідка про культурне співробітництво України з Французькою Республікою у 2000 — 2002 pp. — К.: УЗЗ МК і М України, 2002. — 14 с.
12. Донченко Є. В. Культурологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні (на прикладі українсько-французьких відносин) // Збірник наукових праць науково-дослідницького інституту українознавства / Євгенія Володимирівна Донченко. — 2004. — Т.ІІІ. — С.228-231.
13. Донченко Є. В. Розвиток українсько-французького співробітництва / Є. В. Донченко // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. — К., 2006. — № 4. — С. 116-117.
14. Дутчак Г. Сучасний стан і перспективи культурного співробітництва між Україною і Французькою Республікою // Україна і Франція. Діалог, історія, політика, економіка / Геннадій Дутчак. — К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2002. — С.64-78.
15. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т. 5. — Львів, 1996. — С. 1600-2000.
16. Жуковський А. Українознавчі студії у Франції // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки / Анатолій Жуковський. — 2000. — Вип. 9. — С.284 — 300.
17. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін / Анатолій Максимович Зленко. — Харків: Фоліо, 2003. — С. 184, 559 С.
18. Зленко А.М. Зібрання чинних міжнародних договорів України. — Т.2, кн.1. / Анатолій Максимович Зленко. — К.: Ін Юре, 2002. — С. 84, 85, 87, 154, 290 С.
19. Курас І. Українсько-французькі відносини : минуле, сьогодення і перспективи в світлі європейської та євроатлантичної інтеграції / І. Курас, Ю. Кочубей // Діалог. Історія, політика, економіка : Україна і Франція. — 2002. — № 2. — С. 18-24.
20. Максименко О.А. Мистецька освіта як важлива складова середньої ланки французької освітньої системи // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка / Олена Андріївна Максименко. — 2010. — № 6. — Ч.2. — С.158-163.
21. Манжола В. Політична інновація французької дипломатії / . Манжола, О. Шаповалова // Зовнішні справи. — 2008. — № 11. — С. 10-14.
22. Михальчук В. Українська бібліотека ім. Симона Петлюри: заснування, розвиток, діяльність (19261998) / Володимир Михальчук. — К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1999. — 655 С.
23. Обичкина Е. О. Голлистская традиция в современной французской дипломатии / Е. О. Обичкина // Новая и новейшая история. — 2004. — № 6. — С. 66-78.
24. Програма культурного, наукового і технічного співробітництва на 1997 — 1999 pp. — K.: УЗЗ МК і М України, 1997. — 26 с.
25. Протокол 1-го Засідання українсько-французької комісії з питань культури, науки і техніки про діяльність на 2001 — 2004 pp. — К.: Відділ міжнародних зв’язків Міністерства науки і освіти України, 2001. — 20 с.
26. Протокол про дружбу та співробітництво між Києвом та Парижем від 10.10.1992р. — К.: Відділ міжна-родних відносин Київської міської державної адміністрації (далі ВМВ КМДА), 1992. — 2 с.
27. Січинський В. Чужинці про Україну / В. Січинський. — К., 1992. — 254 с.
28. Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Францією у 2008 р. // Матеріали ТЕМ України у Франції. — К., 2008. — С. 28.
29. Туркевич В. Десять днів у Парижі // Голос України. — 1992. — 25 лютого. — С.12.
30. Україна і Франція // Діалог: історія, політика, економіка. — К.: Інститут
31. Україна і Франція : нариси багатовікової історії відносин / А. Зленко та ін. — Львів : Світло і тінь, 2001. — 224 с.
32. Україна і Франція: нариси багатовікової історії відносин. / Анатолія Жуковський, Анатолія Зленко, Володимира Манжола та ін. — Львів: Кальварія, 2001. — 320 с.
33. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України. – К.: Либідь, 2006. – 712 с.
34. Французько-українське співробітництво у військовій галузі [Електронний ресурс] // Офіційні матеріали Посольства Франції в Україні. — Рекжим доступу : http://ambafrance-ua.org/france_ukraine/spip.php7rubrique209.
35. Borschak E. L’Ukraine dans   la       litterature     de      l’Europe occidentale / E. Borschak // Le Monde Slave. — Paris, 1933. — Vol. 2. — P. 299-305.
36. Borschak E. L’Ukraine dans   la       litterature     de      l’Europe occidentale / E. Borschak // Le Monde Slave. — Paris, 1933. — Vol. 3. — P. 120-141.
37. Borschak E. L’Ukraine dans   la       litterature     de      l’Europe occidentale / E. Borschak // Le Monde Slave. — Paris, 1935. — Vol. 4, № 10. — P. 129-151 ; № 11. —   305-312.
38. Hallu R. Anne de Kiev: Reine de France / R. Hallu. — Paris, 1973.
39. Joukovsky A. Mazepa et la France de Louis XIV / A. Joukovsky // Echanges, nr. 48. — Paris, 1982. — P. 65-67.
40. Naroznlak Z. De Kiev a Senlis: Fidelite et perspectives d’amitie franco- ukrainienne / Z. Naroznlak, A. Prevost. — Lille, 1982.
41. Verhun J. Les Cosaques d’Ukraine ont-ils prit part au siege de Dunkerque en 1646 / J. Verhun. — Dunkerk, 1980.