Вступ

Окреме наукове юридичне дослідження є головною формою одержання знань про державно-правові явища, найбільше формалізованої і конкретизованої, яка за допомогою дослідницьких наукових процедур вивчає конкретні властивості, зв’язки, взаємодії явищ.

Структура наукового дослідження містить у собі приблизно такі етапи і дії:

• постановку й уточнення завдання;
• висування гіпотез або вихідних положень;
• теоретичну розробку гіпотез, їх формальну перевірку, критику й оцінку, створення програм і інструкцій для емпіричного дослідження;
• проведення емпіричних досліджень і спостережень, збір і опрацювання емпіричних даних:
• порівняння запропонованих гіпотез із даними експерименту й спостережень, остаточну Оцінку (у рамках даного дослідження), прийняття або відкидання запропонованих гіпотез;
• формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, що ведуть до постановки нових завдань.

Оскільки для пізнання правового процесу, явища і т.д. необхідно одержати первинну детальну інформацію про нього, її суворий добір і аналіз, то очевидно, що одним із головних інструментів у процесі такого пізнання є емпірична частина наукового дослідження. На відміну від методів, процедура дослідження — це найбільше загальна система дій і спосіб організації наукового дослідження державно-правових явищ.

1. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п’ять головних етапів:

— етап накопичення наукової інформації: бібліографічний пошук наукової інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;

— формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обґрунтування об’єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

— теоретичне дослідження — обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;

— проведення експерименту — розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;

— оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:

— оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

— релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;

— реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

— сигнальну (вторинну) — інформацію попереднього повідомлення;

— довідкову (вторинну) — систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань [5, c. 63].

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи.

Первинна інформація — це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація — це результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

— інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди);

— довідкова література (енциклопедії, словники);

— каталоги і картотеки;

— бібліографічні видання.

Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Наукові дослідження з права ґрунтуються в основному на методах документалістики, тобто дослідженні документів, які відображають інформацію про стан, поведінку, використання об’єктів дослідження. Документальні джерела інформації дають змогу досліджувати об’єкти за певною періодизацією, тобто у динаміці за періодами, що необхідно для вивчення і зіставлення факторів, які впливають негативно чи позитивно на діяльність людей [1, c. 42-43].

Друковані документи — це друкована продукція, що пройшла редакційно-видавничу обробку (книги, журнали, брошури).

За періодичністю випуску друковані видання поділяють на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).

Друковані джерела інформації, які використовуються у наукових дослідженнях, представлені поліграфічним виробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.

Книги – неперіодичні багатосторінкові твори друку обсягом понад 48 с. друкарського друку. Твори друку обсягом від 5 до 48 с. вважають брошурою. Комп’ютеризація інформаційної діяльності сприяла створенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженнях та педагогічному процесі вищих і середніх навчальних закладів.

Первинні документи мають переважно нові науково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної діяльності, проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.

Вторинні документи є результатом переопрацювання одного або кількох первинних документів. До вторинних документів відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістри бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців, складені на підставі первинної документації.

Отже, документальні джерела інформації є найбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються у наукових дослідженнях з права.

Видання класифікують за різними підставами: за цільовим призначенням (офіційні, наукові, навчальні, довідкові й ін.);ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації (інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові); матеріальною конструкцією (книжкові, журнальні, листові, газетні і т. д.); знаковою природою інформації (текстові, нотні, картографічні); обсягом (книги, брошури, листівки); періодичністю (неперіодичні, серійні, періодичні); складом основного тексту(моновидання, збірник); структурою (серії, однотомні, багатотомні, зібрання творів, вибрані праці).

Для науково-дослідної роботи необхідну інформацію можна взяти з таких видань: наукових, навчальних, довідкових й інформаційних.

Науковим уважається видання, що містить результати теоретичних й (або) експериментальних досліджень, а також науково підготовлені до публікації пам’ятки культури й історичні документи. Наукові видання діляться на види: монографія, автореферат дисертації, препринт, збірник наукових праць, матеріали наукової конференції, тези доповідей наукової конференції, науково-популярне видання.

Монографія — наукове або науково-популярне книжкове видання, що містить повне й всебічне дослідження однієї проблеми або теми й належить одному або декільком авторам.

Автореферат дисертації — наукове видання у вигляді брошури, яке містить складений автором реферат проведеного ним дослідження, що представляється на здобуття наукового ступеня.

Препринт — наукове видання, що містить матеріали попереднього характеру, які публікуються до виходу самого видання.

Збірник наукових праць — збірник, що містить дослідницькі матеріали наукових установ, навчальних закладів або товариств.

Матеріали наукової конференції — науковий неперіодичний збірник, що містить підсумки наукової конференції (програми, доповіді, рекомендації, рішення).

Тези доповідей (повідомлень) наукової конференції — науковий неперіодичний збірник, що містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей й (або) повідомлень).

Науково-популярне видання — видання, що містить відомості про теоретичні й (або) експериментальні дослідження у галузі науки, культури й техніки, викладені у формі, доступній читачеві-неспеціалістові.

Навчальне видання — це видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання й вивчення, і розраховане на учнів різного віку й ступеня навчанні Види навчальних видань: підручник, навчальний посібник, навчально-методичний посібник й ін.

Підручник — навчальне видання, що містить систематичний виклад навчальної дисципліни, який відповідає навчальній програмі й офіційно затверджений як даний вид видання.

Навчальний посібник — навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник, офіційно затверджений як даний вид видання.

Навчально-методичний посібник — навчальне видання,що містить матеріали за методикою викладання навчальної дисципліни або за методикою виховання.

Довідкове видання — видання, що містить короткі відомості наукового або прикладного характеру, які розташовані в порядку, зручному для їх швидкого відшукання, не призначене для безперервного читання. Це — словники, енциклопедії,довідники тощо.

Інформаційне видання — видання, що містить систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, які не підлягають публікації) або результат аналізу й узагальнення відомостей, представлених у першоджерелах, що випускає організація, яка здійснює науково-інформаційну діяльність, у тому числі органи науково-технічної інформації. Ці видання можуть бути бібліографічними, реферативними,оглядовими [3, c. 25-26].

2. Опрацювання нормативних, наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел

Важливий етап проведення дослідження — опрацювання нормативних, наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел. Для визначення переліку джерел, які необхідно опрацювати при проведенні дослідження, а також при складанні бібліографії, використовують:

• бібліотечні систематичні каталоги, в яких картки з назвами творів розташовані за галузями знань;
• бібліотечні алфавітні каталоги, в яких картки на книжки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів;
• бібліотечні предметні каталоги, що містять картки з назвами творів з конкретних проблем і спеціальностей;
• бібліографічні довідникові видання (покажчики окремих тем і розділів).

Крім того, використовують виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін., покажчики статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання. Складений список літератури погоджують з науковим керівником. Опрацювання (вивчення) джерел передбачає:

• попереднє ознайомлення і складання власної бібліографічної картотеки за аналогією з бібліотечною картотекою;
• повторне ґрунтовне читання, під час якого виділяють та усвідомлюють головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті, аналізують їх, занотовують на картках, у зошитах або у вигляді файлів. Для цього використовують картки (краще з твердого паперу) однакового розміру, на одному боці яких записують прізвище та ініціали автора, назву роботи, а також час і місце її видання та обсяг у сторінках, а також кількість сторінок у книзі. На зворотному боці картки стисло записують все, що зацікавило у прочитаній праці, чи назви питань з посиланням на іншу форму фіксування результатів аналізу джерела (зошит, файл, папку);
• окреме занотування інформації, яка безпосередньо стосується теми письмової роботи, на окремих аркушах паперу, із залишенням полів для подальшого поповнення додатковими даними, причому запис треба робити у формі, яка дасть можливість (після відповідної літературної правки при оформленні роботи) включити цю інформацію до розділу письмової роботи, в якому дається огляд літератури [2, c. 94-95].

Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб про кожний документ (книжку) подавалися такі відомості:

• прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана кількома авторами, то перелічують або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали перпіого автора, після чого роблять приписку «та ін.»;
• повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він зазначений на титульному листку); дані про повторне видання;
• назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Ленінграда вживають скорочення: К., X., М., Л.);
• назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів «рік» або скорочення «р.»); кількість сторінок із скороченням «с». Кожну групу відомостей відокремлюють одна від одної знаками «крапка» і «тире» (.—).

Бібліографічний опис роблять мовою документа. З метою компактності бібліографічного опису  при його складанні слова і словосполучення скорочують, окрім назви документа.

Необхідно підкреслити, що робота студента з джерелами не закінчується їх вивченням за складеним із самого початку списком, а триває протягом усього періоду підготовки роботи з урахуванням змін у змісті дослідження та появи нових джерел.

Висновки

Отже, всю інформацію в найбільш загальному вигляді можна класифікувати так:

• законодавство, урядові документи, накази, розпорядження, положення, інструкції різних видів управління;
• дані демографічних і соціальних тенденцій розвитку суспільства, його регіонів;
• матеріали про рівень розвитку економічних теорій;
• дані про рівень розвитку техніки, технології і тенденції розвитку;
• інформація про фактори виробництва, процеси виробництва, господарські зв’язки.

Вихідними джерелами наукової інформації служать документи, тобто будь-які матеріали, в яких зафіксована будь-яка інформація. Серед безлічі документів центральне місце займають літературні матеріали, а також різні практичні дані.

Під джерелом інформації розуміється документ, що містить будь-які відомості. До документів відносять різного роду видання. Видання — це документ, призначений для поширення інформації, що міститься в ньому, та пройшов редакційно-видавничу обробку, виконаний друкуванням або тисненням, полі-графічно самостійно оформлений, що має вихідні відомості.

Джерелами наукової інформації служать неопубліковані документи: дисертації, депоновані рукописи, звіти про науково-дослідні роботи й дослідно-конструкторські розробки,наукові переклади, оглядово-аналітичні матеріали. На відміну від видань ці документи не розраховані на широке й багатократне використання, перебувають у вигляді рукописів або тиражуються в невеликій кількості екземплярів засобами машинопису або ЕОМ.

Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.
2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.
3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.
4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.
5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.