Вступ.

1. Покращення умов праці на підприємстві.

2. Витрати підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорони праці: визначення, класифікація й ефективність.

3. Методика оцінки соціальної та економічної ефективності заходів щодо вдосконалення умов і охорони праці.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробниче середовище, у якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від їхнього стану в прямої залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, відношення до праці. Поліпшення умов праці істотно впливає на підвищення його продуктивності. У зв'язку із цим, як показує практика, витрати на їхнє здійснення окупаються в середньому за 3 — 5 років.

Виконання будь-якої роботи протягом тривалого часу супроводжується стомленням організму, що проявляється в зниженні працездатності людини. Поряд з фізичною й розумовою роботою значний вплив на стомлення робить і навколишнє виробниче середовище, тобто умови, у яких протікає його робота.

Умови праці — це складне об'єктивне суспільне явище, що формується в процесі праці під впливом взаємозалежних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного й природно-природного характеру й впливає на здоров'я, працездатність людини, на його відношення до праці й ступінь задоволеності працею, на ефективність праці й інші економічні результати виробництва, на рівень життя й всебічний розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.

Метою роботиє дослідження теоретичних аспектів вдосконалення умов праці на підприємстві.

Об’єктом роботивиступає організація праці на підприємстві.

Предметом дослідженняє — удосконалення механізму витрат, пов’язаних з поліпшенням умов праці

1. Покращення умов праці на підприємстві

Основними факторами успіху у вирішенні проблем покращення праці на підприємствах є:

1. Розробка ефективної кадрової політики.

2. Постійне удосконалювання кадрової роботи на підприємстві.

3. Турбота керівництва про підвищення рівня кваліфікації своїх співробітників.

4. Поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і мотивації для розвитку здібностей працівників.

5. Чітка система управління коштами, виділеними на навчання і підвищення кваліфікації, облаштування робочого місця, виплату заробітної плати.

6. Усвідомлення значення людського чинника як елементу конкурентоздатності підприємства.

7. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі, який забезпечить найповніше використання потенціалу працівників.

8. Створення на підприємстві умов для зменшення числа звільнених.

9. Продумана соціальна політика, в якій важливу роль відіграє матеріальне стимулювання персоналу, програми щодо покращення умов праці, відпочинку, пільгове харчування.

10. Здійснення комплексу заходів зі створення високопродуктивних виробничих колективів.

11. Координація і контроль виконання намічених кадрових заходів. Слід зазначити, що в практиці вітчизняних підприємств варто використовувати таку багатоваріантність заходів щодо підвищення ефективності кадрового менеджменту та подолання проблем, пов’язаних з побудовою системи кадрового менеджменту на підприємстві. Подальші наукові розробки, апробація цих пропозицій дадуть змогу визначити пріоритетність впровадження окремих підходів[8, c. 112-114].

Основними заходами щодо зниження фізичної й нервово-психічної напруженості є наступні:

· підвищення рівня механізації й автоматизації трудомістких виробничих процесів, використання сучасної високопродуктивної техніки;

· удосконалювання організації робочих місць;

· організація прийомів і методів праці;

· оптимізація темпу роботи;

· оптимізація режиму праці й відпочинку;

· поліпшення транспортного обслуговування робочих місць, пов'язаних з важкими предметами праці;

· науково обґрунтоване встановлення норм обслуговування встаткування й норм часу його обслуговування з урахуванням обсягу інформації, що працівник може правильно сприйняти, переробити й прийняти своєчасне й правильне рішення;

· чергування робіт, що вимагають участі різних аналізаторів (слуху, зору, дотику й ін.);

· чергування робіт, що вимагають переважно розумових навантажень із роботами фізичними;

· чергування робіт різної складності й інтенсивності;

· оптимізація режимів праці й відпочинку;

· попередження й зниження монотонності праці шляхом підвищення змістовності праці;

· ритмізація праці (робота із графіка зі зниженої на 10-15% навантаженням у перший і останній години робочої зміни);

· комп'ютеризація обчислювальних і аналітичних робіт, широке використання персональних комп'ютерів у практиці керування виробництвом, організація комп'ютерних банків даних по різних аспектах виробничої діяльності й інші.

Одним з важливих профілактичних засобів попередження стомлення при дії інтенсивності шуму є чергування періодів роботи й відпочинку при дії шуму. Відпочинок знижує негативний вплив шуму на працездатність лише в тому випадку, якщо тривалість і кількість відпочинку відповідає умовам, при яких відбувається найбільш ефективне відновлення мір впливу, що дратуються, шуму нервових центрів, тому при виборі засобів підвищення працездатності для конкретного виробництва необхідно враховувати вплив відпочинку на обмеження впливу інтенсивного шуму на організм людини[7, c. 53-54].

Для обмеження й усунення шкідливої дії вібрації на виробництві необхідний: ретельний догляд за встаткуванням, використання різних типів глушителів, усунення контактів фундаменту агрегату з фундаментами будинків і, головне, можливість зміни технології — заміна виробничих операцій, пов'язаних із шумами й вібрацією, безшумними виробничими процесами, раціональне чергування періодів відпочинку й роботи при впливі вібрації.

Для забезпечення найкращих умов висвітлення, оптимальна освітленість повинна встановлюватися з урахуванням світлових властивостей (коефіцієнта відбиття) робочої поверхні, розмірів оброблюваної деталі, частоти й тривалості періодів відпочинку протягом робочого дня, характеру трудового процесу зокрема, точності зорової роботи.

До пасивних засобів підвищення працездатності, що одержує все більше поширення на виробництві, ставляться методи оздоровчого впливу на організм людини — аерація, водні процедури, аероіонізація, ультрафіолетове опромінення. Найбільший ефект одержують при їхньому використанні при роботі в екстремальних умовах (у шахтах, у гарячих цехах із застосуванням більших фізичних зусиль, при дії інтенсивного шуму й вібрації й т.д.).

Аерація — інтенсивна вентиляція, при якій під впливом різниці питомих ваг зовнішнього й внутрішнього повітря й впливом вітру на стіни й покрівлю вдало створюється керований і регульований повітрообмін через відкриваючі фрамуги й стулки вікон. При використанні природної вентиляції не можна надмірно збільшувати обмін зовнішнього й внутрішнього повітря, тому що це може привести до підвищення концентрації сторонніх газів і пилу в повітрі й до переохолодження організму працюючих внаслідок збільшення швидкості руху повітря, або зменшити повітрообмін, оскільки не буде необхідного припливу свіжого повітря.

Відомо відбудовний вплив на організм людини інших оздоровчих методів — водних процедур (душ, обтирання, умивання, гігієнічні ванночки й т.д.). В умовах виробництва вони є засобами відновлення працездатності й засобами адаптуванні до екстремальних умов. Для відновлення працездатності водні процедури застосовуються, як правило, при середній і важкій фізичній роботі в гарячих цехах, у шахтах, при ремонті нагрівальних печей і казанів і т.д. З метою підвищення працездатності водні процедури можуть застосовуватися й протягом робочого дня, і по його закінченні.

До оздоровчих засобів підвищення працездатності ставиться ультрафіолетове опромінення. Фізіологічними й клінічними дослідженнями встановлено, що при обмеженні або позбавленні людини природного світла наступає так зване світлове голодування, в основі якого ультрафіолетова недостатність вона виражається у виникненні гіпо- і авітамінозу (недолік вітаміну Д), порушення фосфорно-кальцієвого обміну (з'являється карієс зубів, рахіт і ін.), ослаблення захисних сил організму, зокрема , схильності до багатьом захворюванням. Ці зміни погіршують самопочуття й спричиняють зниження працездатності, швидку стомлюваність і збільшення строків відновлення сил. Для профілактики світлового голодування доцільно використовувати стимулюючу дію ультрафіолетових променів. Відомо, що застосування додаткових доз ультрафіолетових променів сприятливо впливає на організм людини, підвищує його працездатність, поліпшує самопочуття й сприяє зниженню захворюваності[9, c. 134-136].

До оздоровчих засобів підвищення працездатності також ставиться іонізація повітря на виробництві. Нормативні величини іонізації повітряного середовища виробничих приміщень регламентуються санітарно-гігієнічними нормами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я.

Іонізація повітря — процес перетворення нейтральних атомів і молекул повітряного середовища в електричні заряджені частки (іони). Іони в повітрі виробничих приміщень можуть утворюватися внаслідок природної, технологічної й штучної іонізації.

Природна іонізація відбувається повсюдно й постійно в часі в результаті впливу на повітряне середовище космічних випромінювань і часток, що викидаються радіоактивними речовинами при їхньому розпаді. Технологічна іонізація відбувається при впливі на повітряне середовище радіоактивних, рентгенівських випромінювань, термоемісії, фотоефекта й ін. іонізуючих факторів, обумовлених технологічними процесами. іони, Що Утворяться при цьому, поширюються в основному в безпосередній близькості від технологічної установки. Важливо, щоб рівень іонізації повітряного середовища підтримувався на певному рівні, тобто не перевищував і не був нижче гранично припустимих значень.

Для цього проводиться штучна іонізація. Штучна іонізація здійснюється спеціальними пристроями — іонізаторами. Іонізатори забезпечують в обмеженому обсязі повітряного середовища задану концентрацію іонів певної полярності[3, c. 98].

2. Витрати підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорони праці: визначення, класифікація й ефективність

Розглядаючи механізм витрат підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорони праці, виділяють п’ять груп витрат (табл.1):

· витрати, пов’язані з відшкодуванням потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань;

· витрати на попередження й компенсацію несприятливого впливу умов праці працівників (пільг і компенсації тим, хто працює у важких та шкідливих умовах);

· витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань;

· витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків;

· штрафи й інші відшкодування.

Складові витрат подані в табл.1.

Витрати з охорони праці також поділяються на:

· доцільні витрати, спрямовані на збереження здоров’я працівників, раціональне витрачення життєвих сил та відновлення працездатності;

· частково доцільні витрати, які включають видатки за пільгами і компенсаціями за несприятливі умови;

· недоцільні витрати, що зумовлюють підвищення собівартості продукції, зниження її обсягу тощо [3, c. 65-67].

Доцільні витрати забезпечують поліпшення умов праці, частково доцільні і недоцільні— призводять до збитків підприємства, до зниження ефективності виробництва.

Дослідження свідчать, що основні витрати на підприємствах припадають не на створення безпечної техніки, попередження виробничого травматизму і захворюваності, не на нормалізацію умов праці, а на пільги й компенсації, пов’язані з небезпечними і шкідливими умовами праці. Співвідношення між витратами на поліпшення умов та охорони праці до видатків на доплати, пенсії, пільгові відпустки становлять 1:10.

В умовах недосконалості ринкових механізмів усі вказані витрати відносять на собівартість продукції, і в результаті за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а суспільство. Чинна система пільг та компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства. З іншого боку, штрафні санкції, а також виплати, які повинні здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, нині є досить значними, а тому змушують будь-якого власника (уповноваженого ним органу) серйозно замислитися, що ефективніше— зазнавати величезних збитків (які часом можуть призвести навіть до цілковитого банкрутства), не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти кошти у профілактичні заходи, зберігаючи при цьому життя й здоров’я людей та не конфліктуючи із законом.

Справжній власник, який уміє берегти кошти, безумовно, обередругий варіант. Адже перелік штрафних санкцій та інших економічних витрат підприємства містить: штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці; штрафи за кожний нещасний випадок, на виробництві або професійне захворювання; відшкодування шкоди, одноразову допомогу й усі інші виплати особам, потерпілим на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих; виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким завдано шкоду (наприклад, унаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування виробничого об’єкта, нового устаткування; несвоєчасного виконання обов’язків, передбачених угодою з партнером, тощо); компенсацію лікарням, іншим медичним і оздоровчим закладам витрат на лікування й реабілітацію потерпілих працівників, на надання їм санаторно-курортних послуг тощо; компенсацію витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсій відповідним інвалідам праці; витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій і нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, який одержав професійне захворювання, тощо.

Значними є також витрати на пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санітарно-оздоровчого призначення, що надаються під час виконання вібронебезпечних та інших робіт, тощо). Отже, ці витрати також повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних витрат, що мають місце на даному підприємстві через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці[8, c. 96-98].

Поліпшення умов праці потребує капітальних вкладень і поточних витрат. До капітальних відносяться одноразові та постійні витрати спрямовані на:

· створення чи оновлення основних фондів працеохоронного призначення;

· вдосконалення техніки і технології з метою поліпшення умов та охорони праці.

Поточні (експлуатаційні) витрати — це витрати на утримання й обслуговування обладнання, що має працеохоронне призначення. Вони забезпечують функціонування обладнання в необхідному режимі.

Витрати на здійснення заходів шодо поліпшення умов і охорони праці розраховуються за формулою:

В = С₀ + К₀,

де С₀ — поточні (експлуатаційні) витрати на здійснення заходів, грн;

К₀ — капітальні витрати на поліпшення умов та охорони праці, грн.

Чималого значення набуває визначення ефективності витрат підприємства на охорону праці. Цей показник обчислюється за формулою:

де Е_р — річна економія від поліпшення умов і охорони праці на підприємстві (прибуток або зменшення збитків);

В — загальні витрати (вкладення підприємства на охорону праці).

Загальні витрати підприємства на охорону праці як до впровадження комплексу заходів щодо поліпшення умов праці, так і після нього розраховуються за формулою:

де В₁ — витрати на заходи з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави;

В₂ — витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами [7, c. 315-317].

3. Методика оцінки соціальної та економічної ефективності заходів щодо вдосконалення умов і охорони праці

Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці використовуються такі показники :

1. Скорочення кількості робочих місць (ΔК), що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва, розраховується за формулою:

де К₁, К₂ — кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до і після проведення заходів;

К₃ — загальна кількість робочих місць.

2.Зменшення чисельності зайнятих (ΔЧ), які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм, визначається за формулою:

,

де Ч₁, Ч₂ — чисельність зайнятих, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам до і після впровадження заходу, осіб;

Ч₃ — річна середньооблікова чисельність працівників, осіб.

3.Збільшення кількості машин, механізмів (ΔМ) та виробничих приміщень (ΔБ), приведених до вимог норм охорони праці, обчислюється за формулами:

,

де М₁, М₂ — число машин і механізмів, що не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

М — загальна кількість машин і механізмів, шт.;

Б₁, Б₂ — кількість виробничих приміщень, які не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

Б — загальне число виробничих приміщень, шт.

Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці (табл. 2) складається з:

· економії від зниження професійної захворюваності;

· економії від зменшення випадків травматизму;

· економії від зниження плинності кадрів;

· економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах [3, c. 158-159].

Оскільки поліпшення виробничого середовища понад установлені законами норми є справою дорогою, то для досягнення високих критеріїв існує явна потреба в економічному стимулюванні. Тому економічне стимулювання пропонується не як заміна, а як доповнення до норм законодавства про охорону праці. Однак воно може застосовуватися і на підприємствах, де стан охорони праці не відповідає вимогам законодавства [1, c. 205].

Висновки

Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища, що роблять вплив на функціональний стан організму працююче, їхнє здоров'я й працездатність у процесі праці. Вони визначаються застосовуваним устаткуванням, технологією, предметами й продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніх факторів, що залежать від стану виробничих приміщень, що створюють певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цеху й ділянки, так і для кожного робочого місця.

Покращення умов праці на виробництві є необхідною умовою підвищення її продуктивності та економічної ефективності виробництва. Для цього необхідно:

— розробляти і впроваджувати у виробництво найбільш раціональні технологічні процеси і таку організацію виробництва і праці, яка б усувала небезпечні та шкідливі для здоров’я чинники;

— залучати у виробництво найновішу техніку, під час експлуатації якої виключається потенціальна небезпека аварії, пожеж та нещасних випадків;

— розробляти заходи, спрямовані на профілактику травматизму, професійних захворювань та підвищення культури виробництва, які гарантують повну безпеку і здорові умови праці.

Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.

2. Катренко Л. Охорона праці: Навчальний посібник/ Любов Катренко, Ігор Пістун, Юрій Кіт. — 2-ге вид., стер.. — Суми: Університетська книга, 2007. — 495 с.

3. Луковников А. Охорона праці: [Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" і "Автоматизація с.-г. вир-ва" і для с.-г. технікумів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" ]/ А. В. Луковников,. — Пер. з 4-го рос. вид., перероб. і доп.. — К.: Вища шк., 2001. — 254 с.

4. Охорона праці: Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. — К., 1998. — 320 с.

5. Охорона праці в Україні: Нормативні документи/ Упоряд. О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. — 2-ге вид., виправлене і доповнене. — К.: КНТ, 2006. — 418 с.

6. Пістун І. Охорона праці: Практикум/ Ігор Пістун, Юрій Кіт, Андрій Березовецький,. — Суми: Університетська книга, 2000. — 205 с.

7. Трудове право України: Академічний курс: Підручник/ А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Ба-ранюк, С. В. Дріжчана та ін.; Ред. Н. М. Хуторян. — К.: Видавництво А. С. К., 2004. — 607 с.

8. Ярошевська В. М. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник/ В. М. Ярошевська, В. Й. Чабан; М-во науки і освіти України, Український держ. ун-т водного господарства та природокористування.- Київ: ВД "Професіонал, 2004. — 286 с.