Вступ.

1. Особливості транспортно-географічного положення України.

2. Суспільно-географічні аспекти транспортної системи України.

3. Проблеми розвитку транспортної галузі України на шляху інтеграції до світової транспортної системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Транспорт — одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисті економічних інтересів України.

Економічна криза в Україні зумовила значне загострення ситуації на транспорті. Триває спад обсягів перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, зношується матеріально-технічна база, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технологічному обслуговуванні. Незадовільно вирішуються питання технічних інновацій та технологічної модернізації, не задовольняються мінімальні соціальні потреби працівників галузі. Не повною мірою використовуються потенційні можливості ТДК щодо розвитку експорту транспортних послуг.

Рівень розвитку транспортної системи держави — одна з найважливіших ознак її технологічного процесу. За умови інтеграції до європейської та світової економіки, потреба у високорозвинутій транспортній системі дедалі посилюється — вона має стати базисом для ефективного входження України до світового співтовариства та зайняття в ньому місця, яке б відповідало рівню високорозвинутої держави.

Тому дослідження особливостей і тенденцій розвитку транспорту необхідне для виявлення таких сторін і напрямків розвитку, що впливають на підвищення ефективності використання транспорту, якнайшвидшого досягнення ним рівня, здатного позитивно впливати на економічний розвиток країни.

1. Особливості транспортно-географічного положення України

Україна має надзвичайно вигідне транспортно-географічне положення, яке характеризується центральним розташуванням в Європі на перехресті найкоротших шляхів зі Східної Європи й Азії в Центральну і Західну Європу, а також зі Скандинавії і Балтійського регіону у Східне Середземномор'я і Чорноморський регіон. Це сприяло ранній "спеціалізації" території України як єднальної ланки між народами і цивілізаціями різних частин Старого Світу. З давніх часів територію України перетинали міграційні і торгові шляхи з Півночі на Південь ("з варяг у греки") та зі Сходу на Захід (вітка великого шовкового шляху, степові шляхи переселення кочових народів). І сьогодні територію держави перетинають численні міжнародні комунікації — залізниці, автомагістралі, нафто- і газопроводи, повітряні шляхи і судноплавні ріки, лінії електропередач і зв'язку. Таке положення дозволяє Україні отримувати прибутки за рахунок оплати транзитних перевезень товарів і пасажирів.

До 1991 р. розвиток і функціонування різних видів транспорту здійснювалось у єдиному комплексі. Основу такої єдності становила суспільна (державна) форма власності на транспортні ресурси, їх комплексний розвиток забезпечувала єдина система планування й централізованого регулювання та управління. Системна організація перевезень здійснювалась на базі мережних розкладів і формування планів-графіків руху потягів та єдиних технологічних процесів роботи взаємодіючих видів транспорту у транспортних вузлах. Після набуття Україною незалежності в 1991 р. та у зв’язку з проведенням ринкових реформ і зміною форм власності на основі акціонування й приватизації частини транспортних засобів забезпечення єдності транспортної системи піддається серйозному випробуванню. При цьому акцент робиться на тому, що не єдність та ефективність, а конкуренція, у тому числі й між видами транспорту, є двигуном формування ринкових відносин [6, с. 24].

Для сучасного економічного стану України характерним є підвищення ролі транспорту, який забезпечує життєдіяльність населення, функціонування та розвиток держави, збереження її обороноздатності, можливість досягнення зовнішньоекономічних цілей країни [8, с.45]. Транспортна система України представлена залізничним, автомобільним, морським, річковим, авіаційним, муніципальним і трубопровідним видами транспорту, дорожнім і шляховим господарством.

Слід зазначити, що попри вигідне транспортно-географічне положення в європейському регіоні й розвинуті зовнішньоекономічні зв’язки підприємств, частка автомобільного транспорту України в перевезеннях експортно-імпортних вантажів ще невелика [3, с. 132].

Нові можливості для використання зручного геополітичного і транспортно-географічного положення України з'являються у зв'язку з перспективою формування європейських і євразійських транспортних коридорів. Вони мають з'єднати країни Західної Європи із країнами Східної Європи, а також країни Закавказзя, Центральної Азії, Близького Сходу з Європою.

Надзвичайно важливою рисою географічного положення України є широкий вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Берегова лінія в межах України перевищує 2,8 тис. км і досить розчленована зручними затоками, лиманами, бухтами, придатними для спорудження портів. Все це сприяє розвитку морського судноплавств Чорним морем Україна має доступ до країн Балканського півострова, Туреччини і Грузії, а далі — до великих регіонів Близького Сходу й Прикаспію, які є перспективними щодо всестороннього економічного співробітництва і, насамперед, постачання в Україну нафти та природного газу. Приморське положення України забезпечує їй також прямий вихід до основних центрів світової економіки (Західної Європи, Північної Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону) та країн, що розвиваються, з різних частин світу.

В акваторіях морів Україна володіє значною за площею економічною зоною — морським районом, що знаходиться за межами територіальних вод і прилягає до них. Вона відкрита для судноплавства різних країн, однак розвідування, експлуатація і збереження природних ресурсів (мінеральних і біологічних), що є в економічній зоні України (у воді, на дні, в надрах шельфу), а також управління цими ресурсами належать лише до компетенції Української держави.

Аналіз діяльності підприємств транспорту за січень-квітень 2008 р. свідчить про збільшення обсягів перевезення вантажів на 8,8%, вантажообороту — на 6,7% (рис. 1) [1]. Уповільнення темпів приросту перевезення вантажів за підсумком січня-квітня пов’язано з уповільненням зростання виробництва за цей період у базових галузях промисловості, які є найбільшими споживачами транспортних послуг (у машинобудуванні; виробництві іншої неметалевої продукції; добувній промисловості; виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів).

У структурі перевезення вантажів за підсумком січня-квітня найбільша питома вага припадала на залізничний транспорт (56,7%); за цей період обсяг перевезень зріс на 7,5%, у тому числі відправлення вантажів – на 4,4% (табл. 1) [1].

У січні-квітні 2008 р. магістральними трубопроводами транспортовано вантажів на 7,5% більше, ніж за відповідний період минулого року.

Магістральними трубопроводами транспортуються три види вантажів – газ, нафта та аміак. Найбільшу частку в структурі транспортування трубопровідним транспортом традиційно займав газ (понад 80%), на нафту та аміак припадало менше 20% (рис.2).

Упродовж січня-квітня обсяги транспортування нафти підприємствами магістральних нафтопроводів зменшились порівняно із січнем-квітнем 2007 р. на 23,2%. Зменшення обсягів транспортування нафти пов’язане як із скороченням обсягів транзиту нафти (на 17,4%), так і поставок сировини нафтопереробним підприємствам України (на 43,5%) [1].

За даними Мінпаливенерго, за 4 місяці 2008 р. територією України протранспортовано (транзитом) 46,3 млрд. куб. м природного газу, що на 28,3% більше відповідного показника 2007 р., з них 45,1 млрд. куб. м природного газу транспортовано до країн Європи, що є найвищим показником за всю історію існування газотранспортної системи України (рис. 3) [2].

Збільшення доходів населення (одним з наслідків є збільшення кількості туристичних потоків) та підвищення ділової активності громадян були основними чинниками зростання у січні-квітні 2008 р. пасажирообороту (на 4,7%) та перевезення пасажирів (на 3,3%). Найвищий приріст пасажирообороту у січні-квітні спостерігався на автомобільному транспорті (10,5%); перевезення пасажирів на авіаційному транспорті (20,3%) [1].

Транспорт є однією із стратегічно важливих галузей економіки України, ефективне функціонування якої є неодмінною умовою структурних перетворень економіки, активізації зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у вантажних та пасажирських перевезеннях. Унікальність транспорту полягає у тому, що, представляючи сферу матеріального виробництва, він одночасно виконує допоміжну функцію інфраструктури обслуговування.

З початком проголошення курсу на формування ринкових відносин в Україні роль транспорту зростає, проте матеріально-технічний стан його та масштаби інвестицій залишалися далеко не оптимальними по відношенню до поточних і особливо перспективних потреб економіки та населення. Причому помітне відставання спостерігалося в усіх видах магістрального транспорту. Досвід ринково розвинутих країн переконує, що транспортні галузі повинні не тільки розвиватися адекватно зростаючим потребам суспільства, але навіть випереджувати їх, тобто мати певний запас резервної потужності на випадок непередбачених потреб, що можуть виникати в екстремальних умовах.

У даний час Україна знаходиться на стадії переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Такі глибинні процеси вимагають кардинальних перетворень всієї економічної системи, розробки та реалізації механізмів ринкових відносин. Транспортне виробництво (послуги) є одним із стрижневих факторів ринкової економіки. Тому воно виступає активним об'єктом ринкових відносин, від ефективної діяльності якого залежить нормальне функціонування і розвиток усіх галузей народного господарства і соціальної сфери.

Одночасно транспортне виробництво виступає й у ролі суб'єкта регульованих ринкових відносин, особливо при формуванні попиту на перевезення і розподілі їх між взаємодіючими видами транспорту, при встановленні взаємовигідних господарсько-правових відносин між транспортом і вантажовласниками, транспортом і пасажирами.

Процеси європейської економічної інтеграції, пов’язані з вільним рухом у межах інтегрованого простору логістичних потоків (матеріальних, інформаційних, фінансових, сервісних), мають транспортно-логістичну інфраструктурну основу і створюють передумови для формування єдиної транспортно-логістичної системи (ТЛС) регіону. Інтеграція України в пан’європейську ТЛС має значні перспективи в контексті реалізації геостратегічних цілей нашої держави щодо євроінтеграції та узгоджується з сучасними тенденціями логістизації економіки і комплексного планування транспортування у зв’язку з виробництвом, складуванням, збутом.

Враховуючи зростаючі товаропотоки на напрямку ЄС – Україна, а також той факт, що український ринок транспортно-логістичних послуг знаходиться на стадії становлення, а логістична складова ТЛС тільки формується, виникає необхідність виявлення механізмів європейської транспортно-логістичної інтеграції (ТЛІ) та функціонування інтегрованої пан’європейської ТЛС, наукового обґрунтування і розробки шляхів інтеграції в неї України та розбудови, з урахуванням досвіду країн ЄС, ефективної національної ТЛС. Це сприятиме реалізації зовнішньоторговельних зв’язків України, її територіальному розвитку, залученню транзиту та збільшенню обсягів валютних надходжень, оптимізації товаропотоків, інтенсифікації господарських зв’язків з ЄС.

2. Суспільно-географічні аспекти транспортної системи України

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України, її здатність інтегруватися у світове господарство, вимагають наявності високоефективної транспортної системи. Вона відіграє в сучасних умовах визначальну роль в економічному розвитку держави. До транспортної системи висуваються високі вимоги щодо якості, регулярності та надійності транспортних зв'язків, збереження вантажів, безпеки перевезення пасажирів, швидкості та якості доставки. Потреба в оптимальній транспортній системі дедалі посилюється, є базисом сталого розвитку продуктивних сил регіонів, а також запорукою інтеграції нашої держави до світових ринків. Це і обумовлює актуальність даного дослідження.

Транспортна система являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів і служби перевезень, які об'єднують всі види транспорту і всі ланки транспортного процесу і забезпечують успішне функціонування господарства держави в цілому. Її роботу забезпечує транспортна інфраструктура, що включає в себе шляхи сполучення, рухомий склад, вантажно-розвантажувальне господарство транспортних та інших підприємств, засоби управління і зв'язку, технічне обладнання.

Територіальна структура транспорту складається з транспортної мережі, транспортних центрів та вузлів. Вузлами в більшості випадків є великі населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту, здійснюються вантажно-розвантажувальні роботи тощо. Транспортні вузли та центр, де сходяться, перетинаються, розгалужуються не менше ніж дві-три лінії одного або двох видів транспорту (залежно від видів транспорту), поділяються на залізнично-автодорожні, до них належить Харків, Львів, залізнично-водно-автодорожні — Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон, водно-автодорожні — Ялта, Алушта, Канів. У кожному з цих вузлів присутні і інші види транспорту, зокрема повітряний та трубопровідний. Найважливішими транспортними вузлами України є: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк, серед залізничних виділяються Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ. Формами територіальної організації транспорту є залізничні колії, вузли, автостанції, морські і річкові порти, пристані, аеропорти, робота яких має бути оптимізованою.

Для територіальної організації транспортної системи характерним є поєднання лінійних і пунктових елементів. До лінійних елементів належить мережа шляхів сполучення, густота якої, її конфігурація, пропускна і провізна спроможність окремих напрямів визначають обсяг транспортної роботи. Формування транспортної мережі, її видова структура, густота шляхів сполучення як у цілому, так і окремих видів, проходження основних магістралей визначаються галузевою структурою господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним положенням.

Основними показниками роботи транспорту є вантажообіг, який вимірюється в тонно-кілометрах, і пасажирообіг. Роль транспортної системи України відповідно до важливості геополітичного положення буде зростати. Поглибляться зв'язки в напряму "схід-захід", та "північ-південь", починає формуватися мережа транзитних транспортних коридорів. Транспортна система України має тісні зв'язки з транспортними системами багатьох країн Європи та Азії.

Найбільша питома вага в структурі перевезення пасажирів (понад 50%) припадає на автомобільний транспорт, у зв’язку з чим він найсуттєвіше впливає на показник приросту перевезень пасажирів у цілому.

Перевагами автомобільного транспорту є його висока маневреність, тому він відіграє визначну роль у забезпеченні змішаних і місцевих перевезень, особливо на невеликі відстані (рис. 4).

Не дивлячись на те, що найвищий приріст перевезень приріст у січні-квітні спостерігався в авіаційному транспорті, на пасажирів у цілому він майже не впливав у зв’язку з незначною часткою, яку він займав у структурі перевезень (0,1%) [1].

На сучасному етапі розвитку транспортної системи України очевидно, що при підготовці пропозицій з реформування різних видів транспорту не проробляються основні принципи та механізми економічного, нормативно-правового та ресурсного забезпечення розвитку і функціонування виробничо-господарських систем в умовах обмежень, які створилися через економічну кризу, порушення господарських зв’язків, зношений стан виробничої бази, невистачання фінансових та матеріальних ресурсів, у ряді випадків просто копіювались схеми реформування й управління транспортом в інших країнах, досвід яких не відповідає умовам економічного розвитку України [6, с. 26].

Для усунення проблем стосовно забезпечення комплексного розвитку та раціонального функціонування різних видів транспорту повинні бути вирішенні такі завдання. Необхідно привести у відповідність систему ціноутворення в інших галузях, установити ціни, що враховують рівень суспільно необхідних витрат праці, співвідношення попиту та пропозиції, а також кон’юнктури світових цін на транспортні та транспортно-експедиторські послуги з урахуванням випереджальних темпів розвитку [7, с. 84].

У ряді стратегічних заходів особлива увага зосереджується на головному напрямі в економіці країни – ресурсозбереженні при експлуатації транспортних засобів. Для цього необхідно визначити джерела постачання для транспорту паливно-енергетичних ресурсів, рухомого складу, технічних засобів та обладнання з урахуванням можливостей конверсії, імпорту, перепрофілювання діючих потужностей [3, с. 133].

Основним завданням функціонування технічної служби та сервісу в умовах інтенсифікації перевезень пасажирів і вантажів у міжнародному сполученні, між країнами СНД, міжміському і місцевому сполученнях вважають підтримку експлуатаційної надійності транспортних засобів [5, с. 215 ].

Для вирішення цього завдання необхідно оптимізувати потужність ремонтної та профілактичної бази пунктів автомобільного сервісу. На сучасному етапі необхідно визначення найважливіших законодавчих, економічних й організаційно-технічних заходів, за допомогою яких можливе формування системи, здатної забезпечити сервіс транспортних засобів і їх екіпажів в Україні та за її межами [3, с. 132].

Для вирішення широкого кола проблем та здійснення практичних заходів щодо підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України в цілому, і залізничного транспорту зокрема необхідно усунути основну причину недостатньої конкурентоспроможності, а саме — низький рівень і незадовільний стан виробничо-технічної бази. Різке зниження темпів поповнення та оновлення парку рухомого складу, іншої транспортної техніки, незадовільне її експлуатаційне утримання, несвоєчасне і неповне виконання ремонтних робіт призвели в останні роки до суттєвого погіршення технічного стану транспорту, внаслідок чого знижується його ефективність, немає гарантії безпеки перевезень [6, с. 27].

Особливо необхідно наголосити на тому, що на рівні конкурентоспроможності транспорту України позначається відставання у розвитку бази інформатики та впровадженні інформаційних технологій, сучасних логістичних систем організації перевезень, транспортного сервісу [4].

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування її функціонування транспортної системи. Зокрема, галузева структура господарства та його територіальна організація, вигідне економіко-географічне положення визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту. Економіко-географічне положення істотно впливає на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.

3. Проблеми розвитку транспортної галузі України на шляху інтеграції до світової транспортної системи

У транспортній галузі поки що має місце значний спад обсягів перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, зношується матеріально-технічна база, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технічному обслуговуванні. Проведений аналіз становища транспортного сектору дозволив зробити висновок, що незадовільний стан транспорту не є наслідком його недооцінки, а був зумовлений передусім кризовим станом економіки України.

Неправильно обрані концепції ринкових трансформацій у суспільстві та непослідовність реформ призвели до втрати контролю держави над стратегічно важливими сферами виробництва, зовнішньоекономічною діяльністю та джерелами бюджетних надходжень, викликали обвальний спад виробництва, поглибили диспропорції, загострили фінансову кризу та мали багато інших негативних соціально-економічних наслідків.

У свою чергу, економічна криза та зниження життєвого рівня населення спонукали значне скорочення обсягів транспортних послуг і створили ситуацію, коли пропозиція на ринку транспортних послуг стала значно перевищувати попит.

Практично впродовж всього досліджуваного періоду соціально-економічне становище в Україні залишалося дуже складним. Набагато знизилась ділова активність у промисловості, сільському господарстві, будівництві й на транспорті. Недієздатною виявилася інвестиційна політика, а дефіцит бюджету став хронічним, постійно зростають зовнішні борги й від’ємне сальдо торгового балансу, а життєвий рівень більшості населення істотно погіршується.

Не справдилися надії на допомогу іноземних інвесторів: надходження інвестицій фактично були досить мізерними, а щорічний відтік українських капіталів за кордон перевищував надходження у кілька разів. Виникла парадоксальна ситуація, коли Україна сама стала інвестиційним донором країн з розвинутою ринковою економікою.

Оскільки необачно запозичені іноземні моделі ринкової економіки без урахування специфіки України у перехідний період виявилися неефективними, вітчизняні економісти запропонували принципово нову ринкову схему, що має враховувати як світовий, так і власний досвід. За таких умов має бути сформована чітка система макроекономічного і господарського управління, економічного, валютно-фінансового і кредитного регулювання у межах правового поля і в умовах вільної ринкової кон’юнктури. З усією очевидністю перед Україною постала проблема розробки більш ефективних методик планування та прогнозування основних макроекономічних показників.

Обвальне падіння обсягів виробництва не могло не позначитися на стані автомобільного транспорту, що особливо відчутно на фоні загальносвітової транспортної кон’юнктури.

Цілком природно, що у становищі кожного з видів транспорту можна відзначити специфічні негативні чинники, але разом з тим слід назвати й спільні для всього транспортного сектору України причини кількаразового зменшення перевезення вантажів та пасажирів:

— обвальне скорочення виробництва у галузях економіки та зниження інвестиційної активності;

— розрив зовнішньоекономічних зв’язків з країнами близького й далекого зарубіжжя;

— зниження життєвого рівня переважної більшості населення, що негативно вплинуло на його купівельну спроможність і рухомість;

— збільшення вартості матеріальних ресурсів, пально-мастильних матеріалів та неплатоспроможність виробничих галузей, пов’язаних із транспортом;

— затратні принципи ціноутворення, закладені в основу пасажирських тарифів, та відсутність у транспортних підприємств і фірм прав їх самостійного регулювання.

Для вирішення цих та інших проблем транспортної галузі, рушійною силою виступає інтеграційний процес об’єктивного економічного розвитку як процес, що удосконалюється безперервним поділом факторів виробництва. Ґенеза інтеграційних процесів визначається дією об’єктивних економічних законів та закономірностей економічної організації окремих частин інтеграційного об’єднання. Політичні та правові акти в сфері регламентації відносин суб’єктів національних економік є наслідком дії об’єктивних економічних законів.

Оскільки інтеграція національного ринку транспортних перевезень до світової економічної системи є складною частиною загальноекономічної інтеграції, вона повинна відповідати певним умовам. У контексті необхідності забезпечення максимального ефективного входження України до світового господарства в умовах накопичених суперечностей розвитку й обмеженості ресурсів в основу інтеграції України до світового ринку має бути покладений принцип несуперечності національній концепції загальноекономічній інтеграції, законам розвиту міжнародних ринків транспортних послуг. Окрім того, в основу інтеграції України до світового ринку перевезень пасажирів та вантажів необхідно покласти завдання, які підпорядковані комплексу проблем, тенденцій і прерогатив розвитку національної економіки в цілому. У найбільш загальному вигляді засобом інтеграції України до світового ринку є підвищення її конкурентних переваг. Окремими імперативами при цьому є забезпечення активного позиціонування вітчизняних суб’єктів на транспортних ринках, розширення організаційної співпраці України, зокрема в контексті взаємовигідного для учасників використання потенціалу вітчизняного сектору пасажирських та вантажних перевезень.

З урахуванням того, що інтеграція держави до світового ринку пасажирських перевезень не є метою, яка виправдовує будь-які наслідки в національній економіці як результат свого розвитку, тип інтеграції, що розглядається, є підпорядкованим загальноекономічним, соціальним та політичним орієнтирам розвитку держави набагато більшою мірою, ніж більшість інших типів інтеграційної взаємодії внаслідок специфічних ознак галузі. Значна зацікавленість уряду в ефективному розвитку сфери транспортних послуг, характерних для ринку послуг взагалі державний протекціонізм зумовлюють ту обставину, що можливості міжнародної інтеграції в сфері транспортних послуг містяться виключно в досягненні економічних ефектів інтегрування на мікрорівні.

Проблеми розвитку транспортної системи України:

· безупинне старіння основних фондів, недостатнє їх оновлення та невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;

· незадовільний транспортно-експлуатаційний стан шляхів сполучення;

· зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на світових ринках перевезень;

· недостатнє використання експортного потенціалу транспортних послуг;

· слабкий ступінь використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України;

· зростання транспортної складової у вартості товарів;

· незадовільний стан безпеки перевезень;

· значне екологічне навантаження транспорту на оточуюче середовище;

· низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до роз'єднання єдиного транспортного простору, нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;

· повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатня їх пов'язаність з виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;

· неприпустимо низький рівень інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;

· недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту;

· відставання у реалізації державних і галузевих програм в області окремих видів діяльності, видів транспорту, транспортного машинобудування, розбудови державного кордону.

Винятково вигідне географічне положення України, її потужна транспортна система та інфраструктура, наявність наукового й освітнього середовища робить нашу країну потенційно привабливою для залучення в систему Євро-Азійських міжнародних транспортних коридорів. Це реальний крок до її повномасштабної участі у європейській інтеграції. Але шлях до Європи для нас буде далеко не безхмарним і легким.

Залучення національних транспортних систем до мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК) висуває додаткові вимоги до якості, синхронності, злагодженості роботи всієї транспортної галузі країни. Наявність МТК зобов'язує її працювати в такому режимі технології, організації і нормативно-правового забезпечення, який би відповідав європейським стандартам.

Значним є обсяг необхідних дослідних робіт, інвестицій у транспортно-складські комплекси. Він зумовлений прискореним переходом на ринкові відносини, що ставить перед транспортом принципово нові завдання і вимагає якісно нових змін в організації транспортного процесу

Також, в Україні відчувається гострий дефіцит висококваліфікованих фахівців з транспортного права. Необхідно терміново затвердити всі стандарти ЄС з даних питань. Їх впровадження у практику має бути синхронізовано з розвитком і станом національної мережі МТК.

Розв’язання тільки цих завдань вимагатиме значних зусиль на усіх рівнях управління вітчизняним транспортно-дорожнім комплексом.

Потрібно наголосити на тому, що коефіцієнт транзитності України на сьогодні є найвищим у світі з позиції створення і функціонування МТК на Євро-Азійському континенті. Та якщо працювати в цьому напрямку повільно, не відстежуючи навколишніх змін, то можна швидко втратити усі свої переваги.

І все таки нашій країні доведеться прискорено будувати національну мережу МТК. Це допоможе їй закріпиться на ринку транспортних послуг у напрямі з Європи на Південно-Східну Азію, створюючи тим самим незворотні передумови реальної власної інтеграції в Європейське співтовариство.

Висновки

Транспорт належить до стратегічно важливих галузей національної економіки і є головною ланкою соціально-економічної системи держави. Надійна, якісна робота транспортної системи забезпечує стабільне функціонування всього господарського механізму держави, підвищення добробуту суспільства і забезпечує вихід на світовий ринок транспортних і транспортно-експедиторських послуг. Але сучасне становище транспортної системи України має негативні тенденції розвитку і потребує певних заходів для підвищення ефективності діяльності цієї системи.

Проаналізувавши тенденції розвитку транспортної галузі, можна стверджувати, що вона переживає не найкращі часи і потребує розробки методів, моделей, механізмів, алгоритмів та стратегій для ефективного розвитку. А також, одним із пріоритетних напрямків являється інтеграція України до світового господарства, адже, сучасний розвиток світової економіки є неможливим без широких міжнародних торгівельних, транспортних, інформаційних зв’язків. Основними цілями міжнародного співробітництва у сфері транспорту є задоволення потреб населення та товаровиробників в якісних міжнародних перевезеннях, збільшення експорту таких послуг, а також захист їх національного виробника на внутрішньому та міжнародному ринках.

Транспортна система України є дуже важливою стратегічною ланкою економіки. Її розвиток і забезпечення ефективної діяльності сприятимуть підвищенню добробуту населення, розвитку промисловості та економіки в цілому. Але сучасний стан транспортної інфраструктури є незадовільним, а його розвиток відбувається дуже повільно. Тому для усунення причин такого кризового стану та подальшого розвитку з упровадженням інноваційних досягнень у транспортній галузі необхідно сформувати державну політику, орієнтовану на забезпечення транспортного сектору інвестиційними ресурсами з метою його комплексного розвитку.

Список використаної літератури

1. За матеріалами Держкомстату, розрахунки Мінекономіки. Підсумки за січень-квітень 2008 р.

2. За матеріалами Мінпаливенерго. Підсумки за січень-квітень 2008 р.

3. Кондратюк К.М. Транспортні послуги та напрями їх покращення // Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — № 9. — С. 131-134.

4. Концепція програми формування мережі логістичних центрів у системі міжнародних транспортних коридорів України / Ю.М. Цвєтов, О.П. Кутах, М.В. Макаренко та ін. -К.: КУЕТТ, 2003. — 109 с

5. Логістика — технологія транспортного процесу / Костюченко Л.М., Танцюра Є.В., Зайончик Л.Г. та ін. — К.: Кий, 2000. — 358 с

6. Макаренко М, Цвєтов М. Транспортний сектор економіки України: тенденції та перспективи розвитку // Економіст. — 2007. — № 6. — С. 24-27.

7. Менеджмент у автотранспортному виробництві / Костюченко І.В., Костюченко Л.М., Танцюра Є.В. та ін. — К.: Кий, 1999. — 202 с

8. Танцюра Є.В. Ефективність розвитку автотранспортного сервісу в транспортних ко-ридорах при доставці вантажів у міжнародному сполученні: монографія. — К.: АТЗТ «Арго», 2003. — 200 с

9. Гонта О. Системний підхід до аналізу потенціалу інтеграції постсоціалістичних країн / Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції «Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світових економік (приклад України)». – К.: Київський ун-т ім.. Т.Г.Шевченка, IMB, 2007. – Модуль IV. – С. 39-43.

10. Левковець П.Р., Марунич В.С., Ігнатенко І.С., Канарчук О.В., Ткаченко А.М. Міжнародні перевезення і транспортне право. Навчальний посібник. – К.: – УТУ. – 2001. – 283с.

11. Транспорт і зв’язок України 2007. Статистичний щорічний. – К.: – Держкомстат. – 2007. – 271с.