В умовах динамічного розвитку інноваційних процесів особливого значення набувають проблеми оцінки ефективності управління ними. Вони привертають увагу багатьох вітчизняних вчених¹. Проте низка питань стосовно оцінки ефективності системи управління інноваційною діяльністю в аграрному виробництві залишається недостатньо дослідженою і потребує поглибленого вивчення.

Мета статті передбачає аналіз особливостей та основних аспектів оцінки ефективності управління інноваційними процесами в агровиробництві.

Ефективність інноваційного процесу характеризується технологічною, економічною, соціальною й екологічною ефективністю, кожна з яких має свою систему оцінювальних показників.

Стратегія управління ефективністю інноваційного процесу базується на теорії його життєвого циклу, згідно з якою процес являє собою Б-подібну образну криву з точки зору співвідношення «витрати — результати» (рис.).

Чим більша крутизна Б-подібної кривої, тим результативнішим є процес. Таким чином, характеризуючи місцезнаходження на кривій витрат і результатів, можна говорити про результативність інноваційного процесу. На рисунку позначено: А — період часу створення та поширення інновацій; Б — період часу ефективного використання інновацій; С — період часу спаду попиту на кінцеву продукцію.

У періоди А і С темпи зростання витрат перевищують темпи зростання результатів. У період Б результат росте швидше витрат.

Стратегія управління ефективністю інноваційного процесу полягає в оптимізації Б-подібної кривої. Оптимальною Б-подібна крива буде при максимальному скороченні періоду А і максимальному подовженні періоду Б. Оптимальна стратегія управління виявляється також у прогнозі настання періоду С з тим, щоб до цього моменту вже вивести на ринок нову інноваційну продукцію.

Б-подібні криві показують зростання з обмеженнями, зокрема, під впливом абсолютних або відносних меж, небагато з яких відомі заздалегідь. Крива проходить точку перегину, після якої зростання сповільнюється. Це означає зменшення віддачі від наступних зусиль щодо технічних можливостей, а часто й стосовно комерційної чи іншого роду корисності.

Інновація може мати високий науково-технічний рівень і бути неконкурентоспроможною, тому що досягнутий рівень параметрів інновацій більшості споживачам може здаватися просто непотрібним у даний момент часу.

Поняття ефективності управління інноваційним процесом багато в чому збігається з поняттям ефективності інноваційного процесу. Поняття ефективності управління інноваційним процесом слід розглядати через поняття управлінський потенціал — сукупність усіх ресурсів, які мають учасники інноваційного процесу і які використовують в системі управління.

Загальна схема економічної ефективності інноваційного процесу

Управлінський потенціал може набувати інтелектуальної і матеріальної форм:

— витрати на управлінську діяльність, що визначаються змістом , організацією, технологією й обсягом робіт щодо реалізації відповідних функцій управління;

— характеру управлінської праці по етапах інноваційного процесу;

— професійності управлінських дій фахівців при здійсненні інноваційного процесу і досягненні його цілей, реалізації цілей та інтересів суб´єктів діяльності інноваційного процесу.

Ефективність системи управління є складовою частиною ефективності інноваційного процесу.

Сукупні результати управлінських рішень, співвіднесені з витратами на підготовку і реалізацію управлінських рішень, є змістом економічної ефективності як економічної, а отже — і управлінської категорії.

Ефективність управління формується під впливом низки чинників, який можна класифікувати за такими ознаками :

— за змістом — правові , організаційні , економічні ;

— за масштабом — загальнонаціональні, галузеві, на рівні суб´єктів господарювання;

— за формою впливу — прямі й непрямі ;

— за часом впливу — ті , що діють нетривалий час, і ті , вплив яких продовжується протягом тривалого часу;

— за ступенем формалізації — формалізовані та неформалізовані ;

— за характером впливу — інтенсивні й екстенсивні .

Кожний з перелічених чинників може впливати на систему управління як окремо, так і в сукупності з іншими. При спільному позитивному впливі вони забезпечують істотне підвищення результативності управління, що має стати об´єктом постійної управлінської діяльності на всіх етапах інноваційного процесу.

Ефективне функціонування системи управління інноваційним процесом припускає, що кожний її елемент (організаційна структура, кадри, методи і процеси управління, документообіг тощо) відповідає специфічним вимогам, а також тим елементам системи, у безпосередній залежності від яких він знаходиться.

У загальному вигляді ефективність управлінської діяльності може обчислюватися за формулою:

Е=P/В

де Е — ефективність управлінської діяльності;

Р — сукупний результат функціонування системи управління;

В — сукупні витрати на управлінську діяльність.

Застосування даного підходу вимагає, насамперед, визначення першої, результатної складової ефективності управління, тобто із сукупних результатів цієї діяльності. Однак виділити його в чистому вигляді не завжди можливо. Найбільш доцільно визначати результати за етапами й операціями інноваційного процесу.

На етапі створення інновацій, при патентних і пошукових дослідженнях може формуватися база даних, що буде реалізована менеджерами організаційної структури управління як науково-технічна продукція.

Реалізація виключних прав у формі ліцензійних договорів (невиняткова ліцензія) дозволить розробнику одержати економічний результат — дохід.

На етапі поширення інновацій результатом є «ноу-хау». Вибір менеджерами інноваційного процесу оптимальних джерел фінансування також можна представити як фінансовий результат, а саме при застосуванні опціонів, оптимізації ціни джерел позикового капіталу й інших фінансових операцій.

На етапі освоєння інновацій результати роботи менеджерів інноваційного процесу також можуть бути ідентифіковані конкретними фінансовими результатами. До цих результатів у вартісному вираженні можна віднести: вибір економічно доцільних постачальників різних ресурсів, термінів і форм оплати цих ресурсів; форми реалізації кінцевої продукції; державні контракти; ф´ючерсні контракти, аукціони тощо; підвищення ціни продукції за рахунок її якості.

Підвищення ефективності системи управління здійснюється введенням змін в операції інноваційного процесу, що підвищують ефективність використання ресурсів. Цими ресурсами є трудові ресурси, матеріально-технічні засоби, устаткування, капітал, інтелектуальна власність і час.

Зміна ефективності використання ресурсів виміряється:

• зменшенням чи збільшенням потреби в ресурсах без відповідної зміни в обсязі вартості продукції і прибутку;
• збільшенням і зменшенням впливу ризиків.

У подальшому витрати і результати діяльності служби управління підсумовують по етапах і періодах ведення інноваційного процесу. Напрями формування результатів системи управління інноваційним процесом наведено в таблиці.

Формування результатів системи управління інноваційним процесом

Результати діяльності системи управління	Суб´єкти інноваційного процесу
	Наукові і технічні організації	Інформаційно-консультаційні (дорадчі) служби	Аграрні підприємства
Реалізація баз даних та інформації	+	+	—
Реалізація виключних прав на науково-технічну продукцію (ліцензійні договори — збір роялті)	+	+	—
Реалізації секретів виробництва (ноу — хау)	+	+	—
Вибір економічно доцільних постачальників матеріально-технічних ресурсів, машин, устаткування	+	+	+
Форми реалізації кінцевої продукції: державні контракти, аукціони і т.д.	—	—	+
Формування ціни на кінцеву продукцію з урахуванням її якості	—	+	+
Оцінка джерел позикового капіталу	—	+	+
Організація реклами, виставок, демонстраційних об´єктів, семінарів	+	+	+
Підвищення ефективності використання трудових матеріально-технічних ресурсів	+	+	+

Опосередкований показник економічної ефективності системи управління інноваційним процесом характеризує співвідношення кінцевих економічних показників інноваційного процесу — сукупного прибутку, обсягу виробництва до сукупних витрат на управління:

Е _cy = П/В

де Е_cy — показник ефективності системи управління;

П — сукупний прибуток від освоєння інноваційного процесу;

В — сукупні витрати на управлінську діяльність інноваційним процесом.

Другим додатковим показником ефективності системи управління є показник, що характеризує співвідношення будь-якого кінцевого показника економічної ефективності інноваційного процесу до чисельності працівників служби управління.

Е_у =П / Ч_у

де Е_у — показник ефективності системи управління;

П — сукупний прибуток від освоєння інноваційного проекту;

Ч_у — чисельність управлінського персоналу.

При оцінці ефективності системи управління інноваційним процесом можуть бути використані показники:

• частка управлінського персоналу в загальній чисельності працівників;
• частка витрат на оплату праці управлінських працівників у загальному обсязі заробітної плати;
• частка витрат на управління в загальних витратах на здійснення інноваційного процесу.

Управлінські рішення дозволяють знизити операційні (постійні) витрати, тобто знизити собівартість кінцевої продукції, і в остаточному підсумку збільшити прибуток.

Великі можливості щодо підвищення як ефективності інноваційного процесу, так і ефективності системи управління криються у своєчасному продажу деяких активів і купівлі необхідних активів для проведення дослідницьких робіт.

Служба управління процесом повинна кваліфіковано відстежувати формування і витрачання бюджетних фінансових засобів, власного і позикового капіталу, а також оптимальне їхнє співвідношення. Економічний ефект управлінських рішень визначеного виду діяльності, операції або етапу інноваційного процесу розраховують за формулою:

Е_упр =( ∆R_t -∆З_t),

де Е_упр — економічний ефект, що досягається на і-му кроці розрахунку; ∆R_t — приріст результатів від управлінських рішень порівняно з планом чи аналогом;

∆З_t — приріст (зниження) витрат від управлінських рішень порівняно з планом чи аналогом.

Сукупний економічний ефект визначається як сума економічних ефектів від усіх управлінських рішень по всіх етапах інноваційного процесу з приведенням до року розрахунку.

Найважливішим критерієм ефективності системи управління інноваційним процесом є конкурентоспроможність кінцевої товарної продукції, яка забезпечується в основному системою управління інноваційним процесом.