Вступ. Самотність є однієї з найбільш актуальних проблем сучасного суспільства. Тільки при наявності широкого міждисциплінарного підходу можливо точне розуміння феномена самітності, його трансформації в сучасному світі й прогнозування впливу на світ майбутнього.

Людина XXІ століття почуває себе усе більш відірвано від собі подібних. Вона відчуває себе незначним «гвинтиком» у механізмі глобальної політики, самотньою і занедбаною у далекому для неї світі. У сфері глобальних політичних і економічних взаємин окремий індивід і його внутрішній світ поступово втрачають своє першорядне значення в порівнянні з інтересами держави, регіону, організації або колективу.

Сфера високих технологій і штучного інтелекту відгородила людей один від одного, спілкування у віртуальному середовищі нерідко повністю заміняє реальне міжособистісне спілкування: найчастіше люди, що перебувають поруч, воліють спілкуватися у віртуальному комп’ютерному середовищі, ніж віч-на-віч. Це породжує проблему віртуальної комунікації як псевдозамінника реального спілкування, що, у свою чергу, дуже неоднозначно впливає на проблеми самотності конкретного індивіда.

Тема дослідження актуалізується необхідністю залучення уваги до загрозливої стандартизації сучасного суспільства, до небезпеки інтелектуальної деградації. Можливість подолання сформованої ситуації бачиться, у тому числі, у зміні соціального відношення до самотності.

Боротьба з негативними наслідками самітності повинна починатися не з викорінювання самітності як такої, а з формування нового ставлення до неї. Велике значення має соціально-філософський підхід, що дає можливість виявити значимі особистісні й соціальні функції самотності, визначити відмінні риси соціальних модулів самотності, таких як несвоєчасність, покинутість, незрозумілість. Це дозволить побачити дійсні причини соціальних аномалій і знизити ризик їхнього виникнення.

Основна частина. На сьогоднішній день в сучасному суспільстві відбувається збільшення кількості загальних для людства проблем. Сучасний процес глобалізації веде до генерації не тільки просто окремої нової індивідуальності, але й до зародження нового креативного типу особистості, здатного до самостійного подолання самотності. У цих умовах особистість підпадає під пресинг нових умов, — неминучих тенденцій глобалізації, а також теоретичних амбіцій деякої категорії сучасних аналітиків і практичних домагань політиків на інтегративний вплив елітних цивілізацій на інший світ. Всі ці процеси супроводжуються посиленням індивідуальної самотності. Людина, що завжди прагне, нехай і не завжди усвідомлено, до звільнення від тиску зовнішнього світу, не передбачає і не може передбачати, що той тип волі, про яку вона так  мріяла, дотягнеться дує дорогою ціною, і ціною цієї свободи є непевність, що включає в себе невизначеність, незахищеність і самотність.

Соціальними аспектами самотності є розпад соціальних відносин і зв’язків внутрішнього духовного світу людини. Соціальна самітність не обов’язково повинна ототожнюватися зі станом фізичної ізольованості людини, досить часто людина може бути самотньою не в ізоляції, а в оточенні своєї родини, кращих друзів і колег по роботі. Поняття самотність, як соціально психологічний феномен, розрізняється декількома видами й типами. Людей, що страждають від соціального виду самітності, часто відрізняє сконцентрованість на своєму внутрішньому особистісному просторі, низька самооцінка, зайва сором’язливість. Самотні люди відчувають себе нелюбимими, нікчемними, непотрібними. У їхньому власному понятті й на думку навколишніх їхніх людей відсутність коханої половинки, друзів або близьких є ознаками невдахи [3, c. 211].

Імовірність соціальної проблеми самотності велика в розлучених і овдовілих людей, що перебувають на тривалому лікуванні в лікарні або недавно змінили місце проживання. Соціальний тип самітності чоловіків і жінок має свої особливості й відмінності. Відсутність своєї родини більш трагічно складається для жінки. У сучасному суспільстві сформувалися також конфліктуючі одинаки: цивілізація проти цивілізації, культура проти культури, ідентичність проти ідентичності. Їм властивий расизм і націоналізм.

Однієї із найсерйозніших проблем людства є проблема самотності, коли взаємини чомусь не складаються, не породжуючи ні дружби, ні любов, ні кохання, ні ворожнечі, залишаючи людей байдужими по відношенню один до одного. Під самотністю ми розуміємо суб’єктивно пережиту невідповідність між реальністю й бажаним ідеальним станом, при якому відсутня тісна емоційна прихильність до окремої людини або відсутнє доступне коло соціального спілкування.

Людина стає самотньою тоді, коли усвідомлює неповноцінність своїх відносин з людьми, особисто значимими для неї, коли вона відчуває найгостріший дефіцит задоволення потреби в спілкуванні. Самотність — важкий психічний стан, що звичайно супроводжується поганим настроєм і тяжкими емоційними переживаннями. Глибоко самотні люди, як правило, дуже нещасні, у них мало соціальних контактів, їхні особисті зв’язки з іншими людьми або обмежені, або зовсім розірвані [1, c. 77].

Проблема самотності є однієї з актуальних проблем у соціальному й духовному житті сучасного суспільства, однак про природу самотності, її сутності й причинах виникнення в сучасному суспільстві відомо мало. У дійсності проблема самотності існує реально. На сьогоднішній день все більша кількість людей випробовує це почуття в силу впливу кризи сучасної української культури.

Люди, що страждають самотністю, згодом  деякою мірою  втрачають позитивні людські якості й духовні цінності. Ситуативна самотність у них може переходити в хронічний стан, що приводить до психічних розладів, до деградації особистості й, отже, деградації суспільства. Соціальна самотність виражається в глибокому переживанні людиною розриву зв’язків і відносин з іншими людьми, із суспільством. Особливості соціальної самотності багато в чому залежать від причин, що їх породили, і, у свою чергу, впливають на них, підсилюючи або послабляючи їхню дію. Із психологічної точки зору інтенсивні зміни у всьому, у тому числі й у самосвідомості людей, викликають відчуття нестабільності, невизначеності, іноді розгубленості, покинутості, безглуздості якої-небудь активності в досить великої кількості людей. Губиться відчуття сталості образа світу, «обжитості» оточення[2, c. 54].

Життєвий простір у цей час відчуває істотні зміни під впливом розвитку високих технологій. Фактично всі матеріально-технічні досягнення сучасної цивілізації є своєрідною маніфестацією «душі» суспільства постмодерна, що використовує їх для впорядкування об’єктивної реальності у відповідності зі своєю сутністю, пристосовує її під свої потреби.

Сучасні інформаційні технології мають безпосередні  й вплив на повсякденне життя людини, визначаючи специфіку і якість її праці, побуту, дозвілля, способу життя й навіть мислення. Анонімність, обумовлена розвитком опосередкованих форм людського спілкування, допускає неоднозначну ідентифікацію об’єктів спілкування. З розвитком інформаційних технологій значно зменшується число живих міжособистісних контактів. Між тим, як відзначають психологи, для нормального самопочуття людині необхідний постійний контакт із іншими представниками близького за духом соціального середовища[1 ,c. 78].

Під впливом інформаційних технологій виникає «інтерактивна» самотність, що складається на базі підвищеної включенності індивіда у віртуальний світ кібертовариства. Його специфіка полягає у витисненні живих соціальних контактів контактами віртуальними.

Інтернет утворює глобальний інформаційний простір, є фізичною основою для Всесвітньої павутини. У цей час Інтернет перетворився в істотний фактор, що впливає на повсякденність значного числа людей. Інтернет поліфункціональний: це не просто середовище особистісного й ділового спілкування, але й в усі більшому ступені середовище купівлі- продажу (електронної комерції), а також розваг. На початку поява Інтернету сприяла збільшенню самотніх. Віртуальне спілкування створило ілюзію насиченого життя, дозволило реалізувати себе в різних іпостасях, при цьому скасувавши такий необхідний атрибут існування в суспільстві, як зобов’язання перед іншими. Але надалі  ситуація стала мінятися в протилежний бік [5, c. 161].

Перебороти самотність допомагають спеціальні клуби для спілкування, що функціонують в Інтернеті. Люди з різноманітними інтересами можуть скористатися великим вибором порталів, наприклад чати для підлітків, безкоштовні знайомства. Завдяки Інтернету набагато простіше відшукати приємного співрозмовника для переписки, справжню любов або вірного друга.

Висновок. На закінчення статті можна зробити наступні висновки. Самотність — це особисті переживання, що викликає комплексне й гостре почуття, що виражає певну форму самосвідомості. Для одних самотність — результат усвідомлення людиною відірваності й кінця її існування, що супроводжується розпачем і втратою надії, для інших — активний творчий стан, сприятлива можливість для спілкування із самим собою й джерело сили.

Якщо проаналізувати стан людини, що переживає самітність в сучасному світі, то для неї характерний — елемент несподіванки його прояву. Часто люди просто навіть і не представляють, що самотність стане істотною стороною їхнього життя.

Список використаних джерел

1. Гагарин A.C. Homo Solus. Одиночество как феномен человеческого бытия // Рациональность иррационального. Екатеринбург, 2001.- С.77-109
2. Лебедев В.И. Психология и психопатология одиночества и групповой изоляции : учеб. пособие для вузов. М. : Юнити-Дана, 2002. 408с.
3. Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. Д.Н. Дудинский. Мн. : ООО «Попурри», 2004. 672с.
4. Хамитов Н.В. Освобождение от одиночества. М. : Астрель, 2005. 415с.
5. Хамитов Н.В. Философия одиночества.- Киев, -– 244 c.