Вступ

У перехідні історичні епохи радикальних перетворень, коли змінюється весь устрій соціального життя і старе енергійно витісняється новим, індивідуальна і суспільна правосвідомість активно прагнуть до звільнення від негативних стереотипів минулого. Філософія права цілеспрямовано сприяє цьому. Вона, із її принциповою орієнтованістю на загальнолюдські цінності істини, добра, справедливості, допомагає побачити соціально-правові проблеми висвітленим поглядом цивілізованого суб´єкта, не отруєного отрутою партійної злості і класової ненависті.

Філософія права перекладає фундаментальні філософські проблеми на мову морально-правових понять, доводить взаємозв´язок універсальних істин буття з існуванням конкретної особистості в соціальному просторі правової реальності.

Вивчення правової філософії сприяє росту поваги до права, веде до поглибленого розуміння того, що все неправове, злочинне є принизливим для людини, суперечить її високому призначенню.

Класична філософія права доводить, що повага до особистості, гідності, прав і свобод кожного більшою мірою відповідає сутності людини, ніж протилежне відношення.

Освоєння накопичених цивілізацією багатств філософсько-правової думки є важливою умовою розвитку індивідуальної правосвідомості. Відомо, що вже з перших життєвих кроків уся діяльність людини спрямовується на освоєння накопиченого попередніми поколіннями досвіду — від елементарних умінь і навичок до вищих духовних цінностей. Окремий індивід, починаючи практично з «нуля», як колись в далекому минулому починав весь людський рід, прямує до вершин цивілізованості і культури. Виходить, що кожній людині необхідно індивідуально пройти той же шлях духовного розвитку, який на момент її існування пройшло все людство.

1. Обґрунтування необхідності філософії права

Хоча філософсько-правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія права має незаперечні заслуги в розвитку юриспруденції, необхідність її існування як самостійної сфери теоретичного знання не для всіх дослідників є очевидним фактом. Зустрічаються різноманітні спроби заперечення філософського підходу до права. Як правило, смороду обґрунтовуються або неможливістю застосування даного підходу для рішення питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси неможливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що ґрунтується на вузькопрофесійній «юридизації» феномена права і яка штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна, насамперед, для юридичної догматики, представленої в даний година різними варіаціями юридичного позитивізму і легізму (від лат. lex – закон). «Щоб пізнати основний вищий зміст права, — наводити приклад такого підходу французький філософ права Ф. Батіффоль, — необхідно встановити: чому існують різні суспільства; але як відповісти, не знаючи точно, що являє собою людина, до чого вона прагне, куди йде і повинна йти? Зрештою, нам варто було б знаті про Всесвіт у цілому, щоб дати належну відповідь на подібні проблеми; але вона неможлива для нас. Тому краще обмежитися вивченням позитивного права».

Існує кілька обґрунтувань необхідності існування філософії права, серед яких мі розглянемо тільки два: історичне і актуальне. Історичне обґрунтування необхідності існування філософії права ґрунтується на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом всього його існування. «Безцільно порушувати питання про законність такого роду досліджень, — справедливо відзначав Семен Франк, — він виправданий вже історично як природне задоволення нашого невикорінного постійного запиту людського духу. Запиту, що виражається в постійній духовній заклопотаності людей про те, що є справжня правда, що повинна бути в їхньому громадському житті»2.

У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права ґрунтується на виявленні такого аспекту, такої сторони права, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з необхідністю припускає філософсько-правовий підхід? Очевидно, це обумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феномена права. Право, безсумнівно, є одним із самих важкодоступних об’єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції в останні десятиліття в усьому світі, десятки написаних монографій і захищених дисертацій із проблем права, підвищення престижності юридичної освіти і правової культури населення в цілому — не знижує актуальності поставленої проблеми. Навпаки, на місці вирішеної дослідником правової проблеми виникають нові, а досягнута їм вершина в правовій науці відкриває в ній нові, невідомі обрії у виді незліченних питань, проблем, загадок і таємниць. Для ілюстрації цього феномену можна скористатися створеним А. Шопенгауэром образом наукового знання, що розвивається, котре нескінченно збільшується у своїх розмірах: чим значніше його обсяг, тім більше в його поверхні точок дотику з непізнаним. Цьому образу відповідає пізнавальний парадокс: чим більше мі знаємо про право, тім більше таємниць і загадок виникає перед дослідником. Таким чином сфера дослідження філософії права лежить на перетинанні цих таємниць, загадок і її задача полягає в їхньому розкритті.

У чому кореняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв’язку з буттям людини, його сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурного феномену. Адже відомо, що людина – це самий таємничий об’єкт, що збиває з шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таємничий об’єкт за визначенням може бути пізнаний тільки самою людиною і ніким іншим. Адже як писав Федір Достоєвський, людина є таємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною.

Подібно тому, як у людині мі розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так і у всіх культурних (тобто людських) феноменах мі виявляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві мі також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закріпилися назви «позитивне право» і «природне право». Дані словосполучення можуть вважатися не зовсім вдалими, тому що носять метафоричний характер, але смороду склалися історично і закріпилися, до того ж смороду відбивають структуру даного явища.

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі діюча система правових норм, відносин і судових рішень. Під природним же правом, як правило, маються на увазі ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» виражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно: по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоча і знаходить вираження у формах поведінки); по-друге, є ідеалом, тобто очищену від випадків форму належного у відносинах між людьми.

Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (у всякому разі, повинні прийматися) діючі правові норми і на основі яких відбувається їхня оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрархії цінностей, які задає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до навколишнього світу, у тому числі і ціннісному відношенні. Критична оцінка, у якій виражається відношення людини до правових норм, необхідна стосовно реального правопорядку, щоб людина не стала його заручником. Однак критичне відношення особистості до існуючого правопорядку не має нічого загального зі зневажливим підходом до існуючого законодавства, а тім більше до порушення існуючих законів.

Звідси можна зробити висновок, що право як сфера людської діяльності тісно зв’язано з філософією. Фундаментальні проблеми права, такі, як справедливість, свобода і рівність, провина і відповідальність та ін., є одночасно і найважливішими філософськими проблемами, а їхнє рішення заглиблюється своїми коренями в рішення основних філософських питань про сутність людини і сенс її життя, в онтологічну структуру світу і способи його пізнання. Право, таким чином, за самим своїм духом «філософічно», воно виражає собою «філософію на практиці», що, відповідно, припускає і «філософію в теорії», роль якої і виконує філософія права.

Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів. Цілком очевидно, що вміння усвідомити високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обґрунтувати свою теоретичну позицію і прийняте практичне рішення є ознакою високого професіоналізму і цивільної чесності юриста. Таке обґрунтування, особливо в сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно в значній мірі визначається домінуючими установками світогляду юристів, на формування якого покликана впливати філософія права. Спроби вирішувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обґрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. «Тієї, хто думає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, — пише французький філософ права Г.А. Шварц-Либерман фон Валендорф, — у дійсності несвідомо керується своєю «особистою», доморослою філософією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах правової дисгармонії».

Це, однак, не означає заклик до юристів відкинути властиві юриспруденції методи дослідження і замінити їх філософськими. Варто чітко усвідомлювати призначення і можливості останніх. Філософія не ставити своєю метою пропонувати вирішення конкретних юридичних проблем, але вона може допомогти юристу більш ясно усвідомити свою власну позицію, упорядкувати отримані їм знання, по-новому глянути на свій предмет у світлі більш широкого, філософського підходу, а також побачити в зовсім новому світлі державно-правові закономірності і форми їхнього прояву в окремих сферах життя суспільства в зовсім новому світлі.

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних вузів філософсько-правових знань визначається, насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти майбутніх юристів, їхньому розвитку в якості самостійно мислячих, політично неангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відомого британського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філософія права «…не є частиною підготовки юриста як юриста, її існування, я думаю, зв’язано з більш важливою метою — підготовки юриста як громадянина і громадянина як критика права».

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце і значення, яка посідає філософія права в системі юридичних і інших гуманітарних наук і навчальних дисциплін, об’єктами вивчення яких є право і держава, а також та увага, що приділяється в західних університетах викладанню цієї дисципліни вже протягом багатьох сторіч.

Хоча філософія права не ставити своєю метою вирішення конкретних проблем правознавства, а лише допомагає більш чітко усвідомити досліднику-юристу власну позицію, впорядкувати знання, по-новому глянути на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє рішення чи, принаймні, їхнє обґрунтування саме на філософському рівні. У цьому саме і полягає одна з «загадок» такого феномену, як право, і ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права в системі правознавства як загально-методологічної дисципліни.

Що ж стосується побоювань з приводу відносної широти сфери філософського осмислення права, те ці побоювання можуть бути зняті за допомогою чіткої фіксації інтересів філософії права, уточнення її предмета і методу, визначення її місця в системі філософських і юридичних наук. При цьому визначення предметної сфери і статусу філософії права повинні здійснюватися за допомогою зіставлення її з теорією права, що є найбільш близькою їй по сфері інтересів дисципліною.

2. Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів

Цілком очевидно, що вміння усвідомити високий гуманістичний сенс своєї діяльності, філософськи обґрунтувати свою теоретичну позицію і прийняте практичне рішення є ознакою високого професіоналізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, особливо в області практичних рішень, не завжди усвідомлюється, проте воно значною мірою визначається домінуючими установками світогляду юристів, на формування якого покликана впливати філософія права. Спроби вирішувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обґрунтування наводять, як правило, до їх релятивізація або догматизації. «Той, хто вважає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, — пише французький філософ права Г.А.Шварц-Ліберман фон Валендорф, — в дійсності несвідомо керується своєю «особистою», доморослої філософією, ризикуючи кінчити блуканнями в пітьмі правової дисгармонії».

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних вузів філософсько-правових знань визначається, перш за все, потребами їх майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою допомагає фундаменталізації освіти майбутніх юристів, їх розвитку як самостійно мислячих, політично незаангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відомого британського філософа права Г. Харріса, яке вважає, що філософія права «… не є частиною підготовки юриста як юриста, її існування, я думаю, пов’язане з більш важливим завданням — підготовки юриста як громадянина і громадянина як критика права».

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце і значення, яке займає філософія права в системі юридичних та інших гуманітарних наук та навчальних дисциплін, предметами вивчення яких є право і держава, а також ту увагу, яка приділяється в західних університетах викладання цієї дисципліни вже протягом багатьох століть.

Хоча права не філософія ставить за мету вирішення конкретних проблем правознавства, а лише допомагає більш чітко усвідомити досліднику-юристу власну позицію, впорядкувати знання, по-новому поглянути на свій предмет у світлі більш широкого підходу, тим не менше всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє рішення або обґрунтування їх саме на філософському рівні. У цьому якраз і полягає один з «загадок» феномена права, і ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права в систему правознавства як загально методологічні дисципліни.

Проте це не означає заклик до юристів відкинути властиві юриспруденції методи дослідження і замінити їх філософськими. Слід чітко усвідомлювати призначення і останніх можливості.

Що ж до побоювань з приводу відносної широти сфери філософського осмислення права, то ці побоювання можуть бути зняті за допомогою чіткої фіксації інтересів філософії права, уточнення її предмета і методу, визначення її місця в системі філософських і юридичних наук. При цьому визначення статусу предметної сфери та філософії права повинне здійснюватися за допомогою зіставлення її з теорією права, яка є найбільш близькою їй за сферою інтересів дисципліною.

Висновки

Отже, кожній людині необхідно індивідуально пройти той же шлях духовного розвитку, який на момент її існування пройшло все людство.

Подолання цього шляху, із необхідністю стисненого до хронологічних масштабів індивідуального буття, стає можливим завдяки акумулятивному контакту особистості із загальнолюдським культурним досвідом. Розгорнуту експозицію цієї проблеми подав у свій час Г. Гегель. У своїй «Феноменології духу» він спробував відтворити панораму історичного руху філософських, моральних, правових, художніх форм культури у вигляді нелінійної еволюції абсолютного духу. Розвиток цього духу, а з ним і усієї світової цивілізації, постає у Гегеля у вигляді «уроку», який повинен бути засвоєний кожною окремою людиною. А для цього необхідно набратися терпіння і витримати всю довжину цього шляху, затримуючись, при потребі, на окремих його щаблях, щоб глибше вникнути в їхню сутність.

Таку можливість — пройти весь шлях розвитку філософсько-правової думки і за рахунок цього збагатити свій дух і свою професійну свідомість — дає майбутньому юристу вивчення філософії права в її історичному і проблемно-теоретичному розділах.

Список використаної літератури

1. Біленчук П. Філософія права [Текст] : Навчальний посібник для вищ. навч. закладів / Петро Біленчук, Віктор Гвоздецький, Степан Сливка, 1999. — 206 с.
2. Гегель, Г. Основи філософії права, або Природне право і державознавство [Текст] / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель ; пер. з нім. Романа Осадчука, Миколи Кушніра ; ред. Петро Соколовський, 2000. — 329 с.
3. Лозовой В. Філософія. Логіка. Етика. Естетика [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закл. / Віктор Лозовой, Станіслав Пазиніч, Олександр Пономарьов, 2009. — 574 с.
4. Максимов, С. Філософія права: сучасні інтерпретації [] : вибрані праці: статті, аналітичні огляди, переклади (2003-2011) / Сергій Максимов, 2012. — 428 с.
5. Філософія права [Текст] : Навчальний посібник / М-во освіти і науки України , 2002. — 270 с.
6. Філософія права [Текст]: Навчальний посібник / За ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля, 2000. — 333 с.
7. Юркевич, П. Історія філософії права [Текст] : рукописна спадщина: пер. з рос. та нім. / укл., авт. передм. Роланд Піч, укл. Микола Лук, заг. ред.: Валерія Нічик, 1999. — 751 с.