Вступ.

1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії.

2. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного розуміння історії і матеріалістичної діалектики.

3. Проблема відчуження і шляхи його подолання в філософії марксизму.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Марксистська філософія переживає важкі часи. Глибина і неорди-нарність рішення філософських проблем: проблеми людини, суспільства, взаємовідносин людини і природи, гносеології та інших — на протязі більше 150 років час від часу викликали дискусії і критику з боку багатьох філософських шкіл. У сучасних умовах створилась парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Міркуючи над ситуацією, що склалася, важливо пам'ятати: марксистська філософія створилась за певних історичних умов. І тому ставитись до неї належить виважено, як до будь-якої теорії, якій властиві і позитивне, і історичні обмеженості. Захвалювання її, так само як і осудження, однаково некоректно, ненауково. Філософію марксизму (як і будь-яку іншу) неправомірно ототожнювати з політичними поглядами і діями її прихильників.

Аналізувати її належить, керуючись методологічними принципами об'єктивності й історизму. Правильно оцінити марксистську філософію навряд чи можливо, якщо не враховувати, по-перше, історичних умов її виникнення; по-друге, важливіших проблем, які поставила і вирішила; по-третє, історичний шлях, який пройшла марксистська філософія, і зміни, що сталися на її шляху; по-четверте, долю марксистської філософії в сучасних умовах.

1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії

До лівого крила молодогегельянців належали також Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895), творці марксизму.

Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон (1760—1825), Шарль Фур´є (1772—1837) та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.

Класова боротьба проголошувалася рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (буржуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доцільності. Насилля, яке у Гегеля стихійно виконувало функцію повивальної бабусі історії, перетворене марксизмом на свідому практику окремої організації чи державного апарату, дорого обходилося народу, який спокутувався обіцяними швидкими плодами. Скрізь, де були спроби втілення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий кривавий шлейф.

Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці — «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна з Енгельсом «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг» Енгельса. Системний виклад філософії у них відсутній. Її можна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей, висловлених у вищезазначених та інших працях. Ці обставини породили різні, іноді протилежні, інтерпретації філософії марксизму.

Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його називали в радянському марксизмі, діалектичний та історичний матеріалізм. Її творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику (звідси назва «діалектичний матеріалізм», хоча в їх працях такий термін відсутній). Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ — створили історичний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння історії. Такою є радянська версія філософії марксизму, яка має достатньо підстав, щоб претендувати на істину, оскільки ґрунтується на працях Енгельса і пізнього Маркса. Дещо інший варіант філософії реконструюють на основі ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією для розуміння людини (суб´єкта) і світу (об´єкта) вважається матеріальна практика (матеріалістично переосмислена ідея активності Фіхте — Гегеля), а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія «відчуження» (приватна власність, капітал як «відчуження» людини, яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьйордь Лукач (1885—1971) і Франкфуртська школа).

2. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного розуміння історії і матеріалістичної діалектики

Діалектичний матеріалізм — філософія марксизму, в якій поєднане матеріалістичне розуміння і пояснення світу з діалектикою як визнанням загального взаємозв’язку предметів і явищ світу, його руху і розвитку в результаті діючих у ньому самому внутрішніх протиріч. Ця форма матеріалізму, не обмежуючись доведенням первинності матерії і матеріальних відношень, вторинності свідомості і духовного, розповсюдила матеріалізм на розуміння історії, а відкриті Гегелем закони діалектики і їх дію вивела із природи і соціальної дійсності і обґрунтовує їх застосування до неї.

Початок теоретичної діяльності Карла Маркса зв'язаний з лівим крилом «молодогегельянців» — послідовників Георга Гегеля, твори якого («Науку логіки», «Філософію духу», «Філософію права», «Філософію історії» та ін.) ретельно вивчав. Закінчивши Берлінський університет, де наполегливо вивчав філософію права та філософію, захистив в Єнському університеті докторську дисертацію: «Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура» (1841), Карл Маркс заявив про себе як революційний демократ. Приїжджає до Бонна з намірами зайняти посаду приват-доцента університету. Але через посилення реакційності урядової політики у галузі освіти його академічним намірам не судилося здійснитися. Карл Маркс стає на шлях журналістики, з якою зв'язує мрію про реалізацію на практиці ідей своєї дисертації. Перші публікації у «Рейнській газеті» — «Замітки про новітню прусську цензуру» та «Дебати про свободу преси» (1842) — показали його по-філософському мислячим теоретиком, захисником інтересів трудящих. Карл Маркс стає її головним редактором (1842-1843), перетворює газету в орган революційної демократії. Дебати в ландтазі Рейнської провінції з питань про крадіжку лісу мозельськими селянами, про свободу торгівлі спонукали Карла Маркса до поглиблених занять економічними, правовими та філософськими питаннями. Першим кроком став критичний аналіз гегелівської «Філософії права». Цьому передувало ознайомлення Карла Маркса з творами Людвіга Фейербаха «Сутність християнства» (1841) та «Попередні тези до реформи філософії» (1842), в яких критично аналізувалася ідеалістична філософія Георга Гегеля. Це визначило подальшу долю: Карл Маркс стає матеріалістом. Підсумком роздумів Карла Маркса над гегелівською філософією права став так і не завершений і не опублікований твір «До критики гегелівської філософії права» (1843). Провідною ідеєю твору є матеріалізм. Маркс робить висновок: не держава визначає громадянське суспільство, як стверджував Гегель, а, навпаки, громадянське суспільство визначає державу[13, c. 215-218].

Теоретичною основою методології став рукопис «До критики гегелівської філософії права», хоча в ньому ще не було визначено сили, покликаної розвінчати несправедливий суспільний лад. Відповідь на питання Карл Маркс дає у статті «До критики гегелівської філософії права. Вступ» (1844). Людина, говориться в ній, не якась абстрактна істота, що існує десь поза світом. Людина — це світ людини, держава, суспільство. І щоб звільнити всі життєві сили людини, як суспільної істоти, треба ліквідувати будь-яке відчуження — релігійне і світське, теоретичне і практичне. Критика релігії, як відчуженого образу дійсності, закінчена. Тепер критика неба перетворюється на критику землі, критика релігії — на критику права, критика теології — на критику політики. Суть критики полягає в тому, щоб висвітлити практичні завдання, тобто такі, які може вирішити лише практика. Критична теорія мусить переконати широкі маси людей. Пропаганда передової філософської свідомості полягає в тому, щоб стала філософською свідомістю кожної людини, виражала б її інтереси, торкалася б її серця, її почуттів і перетворилась у переконання кожного. Ключ до успіху нової філософії, на думку Карла Маркса, в її гуманізмі, у відображенні нею інтересів кожного робітника і всього робітничого класу, у єдності філософської теорії з практикою пролетарського руху. Голова звільнення людини — філософія, її серце — пролетаріат. Зброя критики не може, звичайно, замінити критики зброєю, матеріальна сила повинна бути повалена матеріальною ж силою; але й теорія становиться матеріальною силою, як тільки оволодіває масами. Подібно до того, як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю. Так Карл Маркс здійснює у «Німецько-французькому щорічнику» програмний принцип: за допомогою критики старого світу знайти новий світ.

Сподвижник і сучасник Карла Маркса соціаліст Фрідріх Енгельс, який прожив декілька років у найрозвиненішій у тогочасному світі країні Англії, уже обізнаний з масовим робітничим рухом, англійською соціалістичною літературою, з політичною економією Адама Сміта, Давіда Рікардо. У перших творах «Нариси до критики політичної економії» та «Становище робітничого класу в Англії» (1844-1845) — правильно оцінює глибину і значення промислового перевороту в Англії, що зумовив повний переворот у громадянському суспільстві. Твори Фрідріха Енгельса відкрили Марксові політичну економію — ту сферу знання, що вважав необхідною для формування нового світогляду. Наукова критика Фрідріхом Енгельсом класичної англійської політичної економії з позицій пролетаріату визначила і наукові інтереси Карла Маркса. Праці Карла Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «Злиденність філософії» (1847), а також написана разом з Фрідріхом Енгельсом «Німецька ідеологія» (1845-1846) свідчать про те, яку велику роль відіграв історичний досвід Англії у формуванні їх філософських поглядів, зокрема діалектико-матеріалістичного методу.

У початковий період своєї діяльності К.Маркс і Ф.Енгельс були революційними демократами, а в галузі філософії — ідеалістами-діалектиками. В 1842 році у них намітився перехід від революційного демократизму до комунізму і від ідеалізму до матеріалізму. В 1842—1843 роках після закінчення юридичного факультету університету і захисту докторської дисертації Маркс, будучи редактором "Рейнської газети", переконується в безпідставності гегелівського ідеалізму і надає великого значення в житті суспільства матеріальним інтересам людей.

Восени 1843 року він видає в Парижі "Німецько-французький щорічник". У цей час відбувається його остаточний перехід від ідеалізму до матеріалізму і від революційного демократизму до комунізму. Маркс ставиться до пролетаріату як гегемона народних мас і розглядає свою філософію пролетаріату як ідейну зброю його боротьби за революційне оновлення суспільства. Він вказує на те, що як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю[7, c. 139-141].

Одночасно з К.Марксом у розробці діалектичного й історичного матеріалізму виступив Ф.Енгельс. У 1844 році вони вперше зустрілися в Парижі і з того часу спільно готували до друку свої праці ("Святе сімейство", "Німецька ідеологія", "Злиденність філософії"), в яких заклали основи історичного матеріалізму, діалектико-матеріалістичного світогляду; обгрунтували положення про визначальний характер буття стосовно суспільної свідомості і таке ін.

Особливо важливим для формування філософії марксизму став 1844 р. — початок тісного співробітництва Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Тоді Карл Маркс створює «Економічно-філософські рукописи», що вперше мовою оригіналу опубліковані в 30-х роках XX ст. Тут Карл Маркс розглядає центральні проблеми політичної економії не лише як вчений-економіст, але й як філософ і соціолог, історик і політик, теоретик і практик одночасно. Такими проблемами стали заробітна плата і класова боротьба, приватна власність і проблеми відчуження, суть людини і суспільства. Безумовно, основною проблемою є проблема відчуженої праці, аспекти якої аналізуються з позицій гуманізму. Праця, матеріальне виробництво, пише Маркс, родове життя людини, ця специфічна відмінність людини від тварини не дана від природи, а виникає і розвивається протягом всієї людської історії. Відчуження праці приводить до появи приватної власності: відчужується від робітника продукт його праці, відчужується сам процес його праці, праця перетворюється в засіб для підтримання життя, а отже, відчужується сама суть, родове життя працівника. Отже, для утвердження свободи людини необхідно подолати, насамперед, відчуження людської праці. Це — програмна ідея творчості Карла Маркса, яку розвивав у наступних творах, особливо в «Капіталі».

Разом Карл Маркс і Фрідріх Енгельс розробляють вчення про людину, суспільство, світ, вчення, що стало революційним переворотом у філософії. Від безпосередніх попередників Карл Маркс і Фрідріх Енгельс сприйняли важливі ідеї: гуманізм, матеріалізм, діалектику, побудову майбутнього справедливого, гуманного суспільства.

Від попередніх вчень філософія марксизму відрізняється насамперед предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об'єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це добре показано Ф.Енгельсом у праці "Діалектика природи" (1873-1886 pp.)[10, c. 256-258].

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина — світ". У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність); 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність). Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами.

Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою та ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів — продуктивних сил і виробничих відносин — є тим стержнем, навколо якого об'єднуються всі інші складові суспільного життя. Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних та ін.) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії тощо). Таким чином, тут вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика дозволили К.Марксу та Ф.Енгельсу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім'ї та ін. В цілому марксизму властива переоцінка ролі матеріального чинника, зокрема економічного, у поясненні життєдіяльності суспільства[3, c. 415-417].

Філософія марксизму встановила тісний зв'язок з природознавством. Маркс і Енгельс показали, що їх філософія розвивається і вдосконалюється на основі природничо-наукових знань і відкриттів. Тому Енгельс підкреслював, що з кожним серйозним відкриттям у науці матеріалізм має набувати нової форми. Необхідність тісного союзу філософів і природодослідників підкреслювалася свого часу й В.І. Леніним.

Утверджуючи науковий статус марксистської філософії, її автори проклали шлях до пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Вони вважали, що створили завершено-незавершену філософську систему, тобто таку, яка на кожному етапі розвитку є нібито завершеною, але вбирає в себе все нові й нові знання, систему, яка чужа будь-якому догматизму й начотництву. Завдяки тісному зв'язку з практикою і природознавством ця система мала бути постійно творчою.

Уже в ході свого виникнення марксизм оволодів мільйонами умів у різних країнах світу. Були ті, хто прагнув його застосувати чи розвивати. Серед них й учні К.Маркса і Ф.Енгельса — И.Діцгента П.Лафарг, у працях яких, правда, допущено чимало помилок[8, c. 121].

3. Проблема відчуження і шляхи його подолання в філософії марксизму

Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на високий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї течії — французькі матеріалісти і Фейербах — виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція називається натуралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику (працю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи та свободи, практичної діяльності й пізнання.[2,с.139]

Маркс, услід за Феєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічногої філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізовуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадського суспільства. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і захищають його.[2,с.142]

Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття "відчуження" сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, "істинної природи" людини, яка викривляється певним " неістинним" суспільством. Іншими словами, поняття "відчуження" має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, подібної до феєрбахівської, коли людина мислиться як істота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в "Рукописах 1844". Однак майже одночасно в "Тезах про Фейєрбаха" він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини — це сукупність суспільних відносин, тобто, яке суспільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття "відчуження": людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення антропологічного підходу до людини.[2,с.143].

Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.[4,с.150]

Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.

У 1844 р. Маркс-філософ за допомогою категорії "відчуження праці" уперше відповів на три названих вище основних питання марксизму. Ці відповіді зробили його революціонером-комуністом. Відтепер головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті — аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, — Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.

Однак ці три проблеми, принциповий шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського змісту, вони придбали величезне політичне значення.

Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.

Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму — перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.

Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної власності, дорівнює питанню про те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.

Висновок

Філософія марксизму визначила конкретно-історичний етап суспільства як суспільну формацію, її основні елементи: спосіб виробництва, економічна база і надбудова. Вся історія людства — природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави — стає історією боротьби соціальних станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства — буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат — найреволюційніший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя.

Єдність теорії і практики здатна забезпечити успіх революційного перетворення світу. Це — нова теорія суспільства, заснована на новому розумінні ролі і місця людини в процесі суспільного розвитку. Матеріалістичне розуміння історії, розуміння людини несумісні з гегелівською діалектикою. Якщо Гегель розробив діалектику для аналізу процесу мислення Світового духу, то Маркс вперше з позицій матеріалізму творчо переосмислив гегелівську діалектику і розробив матеріалістичне вчення про розвиток як діалектичний метод дослідження світу. Якщо для Гегеля процес мислення є самостійний суб'єкт, ідея, творець дійсного, то у Маркса ідеальне, ідея є лише моментом матеріального, що пересаджене у людську голову і перетворене в ній. У філософії марксизму діють два принципи пізнання: принцип матеріалізму і принцип діалектики.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.

2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.

3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.

4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

11. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

12. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

13. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

14. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

15. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.