Вступ.

1. Органи судової влади України. Основні форми судочинства.

2. Судова система України.

3. Основні ознаки судової влади.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів – судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

— цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди);

— ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

— здійснення правосуддя;

— конституційний контроль;

— контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

— формування органів суддівського самоврядування;

— роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

— утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно – аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації).

1. Органи судової влади України. Основні форми судочинства

У системі поділу влади судова влада призначена для збалансування протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади та здійснення правосуддя. У нашій державі вона репрезентується Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції, які становлять судову систему України.

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя – діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинства – встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Таким чином, правосуддя – це діяльність судів по розгляду і вирішенню різної категорії справ, а судочинство – встановлений законом порядок здійснення правосуддя.

Загалом, можна виділити п’ять основних форм судочинства:

1) конституційне – порядок прийняття рішень та оголошення висновків у справах щодо конституційності законів та інших правових актів; відповідності Конституції України міжнародних договорів; додержання конституційної процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Здійснюється Конституційним Судом згідно із Законом України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року;

2) кримінальне – порядок порушення, розслідування та розгляду кримінальних справ. Здійснюється загальними судами згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року;

3) цивільне – порядок судового вирішення цивільних, сімейних, трудових, житлових справ і справ окремого провадження. Здійснюється загальними судами згідно з Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року;

4) господарське – порядок судового вирішення справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, а також у спорах про визнання недійсними актів, справ про банкрутство, справ за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Здійснюється господарськими судами згідно з Господарським процесуальним кодексом України 1991 року;

5) адміністративне – порядок вирішення справ у спорах, однією із сторін яких є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції. Ця форма судочинства наразі перебуває на етапі становлення і здійснюється адміністративними судами згідно з Кодексом адміністративного судочинства України 2005 року.

Вказані форми судочинства в Україні можна класифікувати на публічні (конституційне та кримінальне), рушійною силою яких виступає обов’язок компетентних державних органів порушити провадження в інтересах усього суспільства, та приватні (цивільне, господарське, адміністративне), в основі яких лежить диспозитивна воля особи, що виступає на захист власного інтересу[5, c. 44-46].

2. Судова система України

Специфіка суду як органу судової влади полягає і в тому, що його діяльність при розгляді судових справ суворо регламентована відповідними кодексами та іншими правовими актами. Основна мета такої суворої регламентації – забезпечення законного, обґрунтованого та справедливого вирішення судових справ.

Під судовою системою розуміється сукупність судових установ – судів, яка побудована відповідно до компетенції і завдань, що стоять перед ними.

Загалом всі суди судової системи України мають однакові завдання та принципи організації і діяльності, керуються однаковим матеріальним і процесуальним законодавством, але наділені власною компетенцією.

За загальним правилом, судова система майже усіх країн світу будується у співвідношенні з адміністративно-територіальним поділом країни. При цьому можуть застосовуватися і змішані елементи судової системи – утворення спеціалізованих судів тощо. Чинна судова система України також побудована відповідно до наявного адміністративно-територіального поділу. Виняток з цього загального правила складають військові суди, в основі побудови яких лежить не адміністративно-територіальний поділ держави, а, в основному, види військових формувань та їх завдання.

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, і немає інших судів, які входили б до його системи. Він вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів. У зв’язку з цим він займає особливе місце в судовій системі України і до судів загальної юрисдикції не відноситься.

Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів чи району та міста одночасно. До місцевих судів відносяться також військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей; міст Києва і Севастополя.

Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Функціями апеляційних інстанцій наділені також вищі спеціалізовані суди щодо рішень апеляційних судів, ухвалених як судів першої інстанції.

Функції касаційних судів покладаються на вищі спеціалізовані суди та відповідні палати Верховного Суду України. У касаційному порядку можуть перевірятися: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку[8, c. 34-38].

Таким чином, за Конституцією України[1] передбачається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Загалом, судова система України має такий вигляд:

Форми і завдання судової діяльності визначаються інстанційністю. Під судовою інстанцією розуміється суд (або його структурний підрозділ), що виконує ту чи іншу судову функцію з розгляду судових справ (прийняття рішення по суті, розгляд скарг і подань). Для забезпечення всебічного, повного і об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють: суди першої інстанції; суди апеляційної інстанції; суди касаційної інстанції.

Судом першої інстанції називають суд, який розглядає справу по суті і вирішує її остаточно шляхом винесення вироку в кримінальних справах чи рішення у цивільних справах.

Апеляційні – це ті суди, які за скаргами і поданнями перевіряють законність і обґрунтованість постановлених судами першої або апеляційної інстанції судових рішень, які ще не вступили в законну силу. Апеляційними судами в Україні є відповідні палати в кримінальних і цивільних справах обласних апеляційних судів, апеляційні військові суди, Апеляційний суд України, апеляційні спеціалізовані суди та вищі спеціалізовані суди (щодо рішень апеляційних спеціалізованих судів, постановлених у першій інстанції).

Касаційні суди – це суди, які вправі перевірити законність і обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, які набули законної сили. Касаційними судами нашої держави є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

З побудовою судової системи тісно пов’язане таке поняття, як підсудність справ судам. Визначити підсудність означає встановити суд, який відповідно до закону уповноважений вирішити конкретну судову справу. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду судової справи з урахуванням її конкретних особливостей, забезпечує реалізацію права учасників судового розгляду на компетентне вирішення справи.

У теорії процесуального права розрізняють родову (предметну) і територіальну (просторову чи місцеву) підсудність.

Родова (предметна) підсудність – обумовлена предметом спору ознака справи, в залежності від якої розмежовується компетенція між різними ланками судів. Загалом, даний вид підсудності дає відповідь на питання, яку категорію справ як суди першої інстанції розглядають місцеві суди, яку апеляційні, а яку – Верховний Суд України.

Територіальна підсудність – це ознака цивільної справи, на основі якої розмежовується компетенція судів у межах однієї ланки. Загальна територіальна підсудність встановлює загальне правило визначення суду для звернення. Вона застосовується завжди, крім випадків, коли закон допускає інші види підсудності. Так, за ст. 125 ЦПК: 1) позови до фізичних осіб пред’являються в суді за місцем проживання відповідача; 2) позови до юридичних осіб подаються за місцем знаходження їх органу управління[7, c. 65-67].

3. Основні ознаки судової влади.

Судова влада, як самостійна й незалежна гілка державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать:

1. Судова влада здійснюється виключно спеціальними державними органами – судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов’язковими на всій території України.

2. Судова влада в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст. 18 Закону України „Про судоустрій”, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судійського самоврядування.

3. Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного та ін.) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок).

4. Судова влада здійснюється на основі та в чіткій відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання.

5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя –важлива риса судової влади. У відповідності з положеннями, закріпленими в ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України „Про судоустрій в Україні”[2]народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних[4, c. 56-57].

6. Владний характер повноважень суду – одна з обов’язкових ознак судової влади. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов’язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі.

7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. В разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально – виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій.

8. Самостійність та незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого – не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь – яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого – не будь подальшого ухвалення[6, c. 85-87].

Висновки

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як „судова влада”, „правосуддя” і „судочинство”.

Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

На відміну від правосуддя, судова влада – це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада” включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов’язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

Усі зазначені повноваження судів є проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя.

З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя – це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну – як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002р.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.

4. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.

5. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

6. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

7. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

8. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.