З огляду історії ризик — це одна із ключових ознак, яка визначає сутність підприємництва. Ризик як наукова інтерпретація підприємництва і діяльності підприємця зафіксована ще на початку XVIII століття, коли англійський економіст Р.Кантильйон визначив підприємця як людину, яка діє в умовах ризику.

У психологічних дослідженнях ризику сьогодні можна виділити три основні напрями.

Перший визначає ризик як ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражають невизначеність результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик тут розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням ймовірності неуспіху і ступеня збитків (втрат, програшу і т. п.). Психологічно зміст цього напряму має загальний характер, оскільки мова йде лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки.

Другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативними варіантами дій і безпосередньо вплітається у контекст прийняття рішень, беручи до уваги рівень домагань суб'єкта, його здібності.

Третій вивчає взаємозв'язок індивідуальної і групової поведінки в ситуаціях ризику і є соціально-психологічним аспектом досліджень ризику. Прикладом такого підходу є виявлений у 60-х роках ХХ століття феномен "зсуву ризику". Суть феномена полягає в тому, що ризикованість групових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Поясненням "зсуву ризику" є перебільшення ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що, у свою чергу, нівелює можливості індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Встановлено, що колективне прийняття рішення зменшує почуття відповідальності в індивідів, особливо за негативні наслідки.

Загалом у явищі ризик прийнято виділяти такі основні елементи, взаємозв'язок яких і становить його сутність:

1. можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізуються певні дії;
2. відсутність бажаного результату;
3. відсутність впевненості у досягненні поставленої мети;
4. можливість несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть тощо) при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який наважився на ризик;
5. матеріальні, екологічні, моральні та інші витрати, пов'язані з реалізацією обраного в умовах невизначеності стилю поведінки;
6. очікування небезпеки, невдачі в результаті вибору певного стилю поведінки та його реалізації

Ризик існує у будь-якій сфері людської діяльності. Особливо це стосується підприємництва, яке, зазвичай, реалізується в умовах конкуренції, можливих втрат і пов'язано з великою кількістю умов і чинників, що впливають на результативність прийнятих рішень.

Підприємницький ризик як складова діяльності виникає в результаті виконання суб'єктом дій, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.

Аналізуючи проблему ризику в підприємництві, розглянемо два основні його аспекти: об'єктивність і суб'єктивність [6].

Об'єктивність підприємницького ризику зумовлена присутністю великої кількості чинників (зовнішніх умов), існування яких не залежить від окремого підприємця. Це політичне і економічне становище в країні, міжнародні події, стихійні лиха, наявність корупції та рекету, зміни у законодавстві, що регулює підприємницьку діяльність, економічний стан галузі, у межах якої здійснюється діяльність тощо.

Суб'єктивність підприємницького ризику зумовлена безпосередніми діями економічного агента. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує стратегію подальшої поведінки, вибирає альтернативи. Крім того, сприйняття і оцінка ризику є індивідуальними, оскільки для різних суб'єктів, які діють у одних і тих самих умовах, ситуація може бути різною: ризикованою для одного і неризикованою — для іншого.

Суб'єктивний підхід ставить у центр уваги поведінку людини у різних ситуаціях ризику. Як правило, у реальних ситуаціях люди, оцінюючи рівень ризику, беруть до уваги дві головні змінні, а саме вірогідність невдачі (збитків, нещасного випадку) і величину невдачі. Крім того, поведінка людини у різних ситуаціях характеризується варіативністю, ситуативністю. Так, суб'єкт у своїй виробничій діяльності може не проявляти ознак ризикованої поведінки, але сідаючи за кермо свого автомобіля, може поводити себе надто ризиковано.

Усю сукупність ризикованих ситуацій, у яких перебуває людина, можна розділити на два класи [7]:

ситуації, розвиток або наслідки яких можуть бути несприятливими для суб'єкта; це ситуації, які безпосередньо не залежать від нього і не визначаються його діями — небезпечні ситуації. "Небезпечна" означає об'єктивну оцінку ситуації, у якій опиняється суб'єкт незалежно від того, чи буде він у ній діяти чи ні;

ситуації, розвиток яких залежить від суб'єкта, визначається його рішенням і актуальними діями; це ситуації ризику, які виникають лише за умови наявності діючого суб'єкта у даних обставинах.

Поведінка суб'єкта у ситуаціях другого класу значною мірою визначається індивідуально-особистісними характеристиками. Передусім йдеться про схильність людини ризикувати.

Готовність ризикувати у сучасній психології пов'язується з можливостями суб'єкта досягти поставленої мети і регулювати свої поведінкові стратегії, розглядається як неадаптивна форма поведінки активної особистості, особливо за умов відсутності розвинутих структур діяльності, як особливий спосіб мислення суб'єкта, який діє в умовах невизначеності [5].

Значна кількість психологічних досліджень спрямована на пошуки специфічних індивідуально-психологічних рис людини, що зумовлюють її готовність ризикувати. Такими рисами, що тісно корилюють із готовністю ризикувати, виступають імпульсивність, незалежність, прагнення до успіху, лідерства і домінування.

Крім цих індивідуально-психологічних рис, на готовність ризикувати впливає цілий ряд інших чинників:

вік людини. Встановлено, що готові ризикувати більш молоді підприємці. Хоча на емпіричному рівні не підтверджується гіпотеза, що для реально діючих підприємців є властивою значна готовність ризикувати;

емоційний стан. Результати економіко-психологічного аналізу показують, що під дією позитивних емоцій суб'єкти применшують значущість негативних наслідків і перебільшують значущість позитивних. Позитивні емоції генеруються сприятливим розвитком подій;

наявний рівень доходів (багатства). Досить реальною для широкого кола людей у підприємництві є готовність ризикувати при невеликих сумах та неготовність, коли вони значні;

життєвий досвід. Якщо суб'єкт неодноразово діяв у подібних ситуаціях ризику і має досвід успішного прогнозування майбутнього результату, ситуація для нього може бути охарактеризована як відома, визначена. Ризик за таких обставин є мінімальним. Умови дії, які за певних причин не можуть бути враховані, є невизначеними, а безпосередньо самі дії характеризуються як ризиковані. Набувши досвід діяльності, підприємці ризикують виважено. Висловлюється гіпотеза про здатність підприємців розподіляти серед інших ризик;

інформованість. Недостатність інформації при прийнятті відповідальних рішень для суб'єкта створює умови інформаційної невизначеності. Виділяють дві групи джерел інформаційної невизначеності: дефіцит і надлишок інформації. Дефіцит інформації (для отримувача) може породжуватися її невизначеністю, суперечливістю, спотвореністю, неможливістю оцінки; надлишок — великим (для суб'єкта) обсягом, замаскованістю. Можлива невизначеність часового інтервалу, протягом якого з'являється та існує інформаційний потік. Дуже часто в реальній підприємницькій діяльності недостатність (дефіцит) часу, який відводиться на роздуми і прийняття рішення, є тим спонукальним чинником, що може спровокувати підприємця на дуже ризиковані дії;привабливість мети (очікуваного прибутку). Чим вищий прибуток (виграш), пов'язаний із виконуваною дією, тим більше готовий ризикувати діючий суб'єкт. Можливість отримання підприємцем додаткового прибутку зменшує критерії та знижує особисті вимоги до прийняття рішення і спонукає діяти навіть при низькій ймовірності успіху;

тактика поведінки суб'єкта. Як приклад, розглянемо можливі поведінкові дії підприємця, пов'язані з внутрішньою чи зовнішньою адаптацією до ризику. Зовнішня адаптація (екстравертність) до ризику полягає у спробі суб'єкта модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб отримати певні переваги і зменшити ризик: маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів) під час укладання угод тощо. Навпаки, внутрішня адаптація (інтровертність) до ризику є характерною для осіб, що не впевнені у власних можливостях контролювати оточуюче середовище та прямо на нього впливати. Їх основний інструмент — збір додаткової інформації, виграш у часі, генерація нових рішень;

ділові і професійні якості суб'єкта, його кваліфікація. Серед ділових і професійних якостей та їх можливих впливів на підприємницьке середовище особливо цінується передбачання і прогнозування розвитку подій, інтуїтивне передчуття раптових змін у ринковому просторі, здатність до найоптимальнішого використання виробничих і людських ресурсів.

Поведінка підприємця, який ризикує, охоплює комплекс взаємопов'язаних дій, які умовно можна описати у вигляді алгоритму:

1. Усвідомлення ризикованої ситуації. Передбачає первинну оцінку ситуації ризику з точки зору прийнятності для діючого суб'єкта і можливості входження в неї. Якщо таке входження має місце, підприємець повинен всебічно вивчити ризиковану ситуацію, а це зумовлює перехід до наступного кроку: когнітивних і поведінкових дій.

2. Діагностика та аналіз ризикованої ситуації. Передбачає осмислення суб'єктом проблеми, що виникла; пошук тих основних чинників і умов, що зумовили ситуацію ризику; розгляд можливих способів модифікацій обставин і зменшення ризику. Зменшення ризику можна досягнути за допомогою страхування, делегування повноважень, розподілу ризику серед інших тощо.

3. Знаходження зв'язку даної ризикованої ситуації з попередніми. За умови подібності реальної ризикованої ситуації, що склалася, до тих, які вже мали місце в діяльності підприємця, актуалізується наявний досвід, використовуються апробовані стратегії поведінки, зменшується вірогідність виникнення помилки.

4. Зіставлення ризикованої ситуації з ймовірним розвитком подій. Як наслідок, екстраполяція існуючих тенденцій на майбутнє, прогнозування загроз та збитків для бізнесу. Передбачання потенційних втрат (збитків) стосується не лише грошей, а й престижу, відносин з парнерами, колегами тощо.

5. Розгляд можливих альтернатив дій, їх оцінка та вибір такого стилю поведінки, що повністю відповідає вимогам ризикованої ситуації.

6. Прийняття рішення на підставі обраного стилю поведінки. Результат: остаточне "прийняття ризику" підприємцем.

7. Розробка конкретного способу (програми) дій, формування адекватного стилю поведінки, добір методів і засобів, що є найефективнішими з точки зору підприємця, у ризикованій ситуації.

Важливим загальним висновком більшості дослідників психології ризику є його характеристика як поведінкової активності, необхідної для досягнення мети у ситуації невизначення. Як зазначають І. Задорожнюк і А. Зозулюк [4], за таких обставин на ризиковану поведінку у змозі впливати чотири групи чинників:

1. тип завдання;
2. ситуативні впливи;
3. особистісні характеристики суб'єкта;
4. характер міжіндивідних і міжгрупових взаємодій.

Підприємницький ризик має свої характерні особливості. З одного боку, надто висока "ціна" ризику, з іншого, — присутність азарту, деякого авантюризму. Ризикувати у підприємництві — це вміння концентрувати увагу на одних сторонах справи та ігнорувати інші; це здатність спиратися на інтуїцію і не втрачати надію навіть за умов несприятливого розвитку подій. Без ризику взагалі не можна займатися підприємництвом.

Ризик — це невід'ємна складова підприємництва, є чи не найголовнішою його психологічною ознакою, оскільки підприємництво і ризик — це феномени, які генетично пов'язані один з одним. Ризик у контексті підприємництва зумовлює такі пріоритети психологічного дослідження, як:

1) вивчення індивідуально-психологічних, особистісних рис, що мають регулятивний вплив на поведінку суб'єкта у різних ризикованих ситуаціях;

2) систематизацію джерел і чинників, здатних трансформувати невизначені ситуації у ризиковані;

3) пошук оптимальних шляхів і заходів (методів, когнітивних стратегій, тактики поведінки), які б мінімізували ризик;

4) аналіз можливостей суб'єкта в оцінці ризикованих ситуацій і особливостей прийняття рішень за таких обставин;

5) попередження і профілактика наслідків неадекватного поводження підприємців у ризикованих ситуаціях з подальшим коригуванням їх поведінки.

Література

1. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. — М.: Мысль, 1989. — С.95.

2. Вітлинський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. — К.: "Борисфен-М", 1996. — С.46.

3. Грабовый П.Г., Полтавцев С.Н. Риски в современном бизнесе. — М.: Аланс, 1994. — С.59.

4. Задорожнюк И.Е., Зозулюк А.В. Феномен риска и его современные экономико-психологические интерпретации // Психологический журнал. — 1994. — №2. — С.28.

5. Корнилова Т.В., Долныкова А.А. Диагностика импульсивности и склонности к риску // Вестник Моск. ун-та. Сер.14. Психология. — 1995. — №3. — С.46-48.

6. Лапуста М.Г., Шаршукова Л.Г. Риски в предпринимательской деятельности — М.: ИНФРА-М, 1998. — С.55.

7. Солнцева Г.Н. О психологическом содержании понятия "риск" // Вестник Моск. ун-та. Сер.14. Психология. — 1999. — №2. — С.17.

Luhman N. Risk: a sociological theory. — N.Y.: Aldine de Gruyter, 1993. — 236 p.