Вступ.

1. Вимоги до страхової компанії з боку суспільства та держави.

2. Положення страхового бізнесу в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Страховий бізнес у країнах з розвинутою економікою є одним з найбільш прибуткових. Через це чи не з перших років незалежності на Україні з'явилася безліч бажаючих спробувати сили в цій сфері бізнесу. Правда, як виявилося на практиці, одного бажання для цього було недостатньо. Історія страхової справи в Україні починалася практично з чистого листа, у країні не було ресурсів в достатньому для розвитку обсязі, не було кваліфікованих фахівців, була відсутня необхідна ринкова інфраструктура, не існувало ефективної законодавчої бази.

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство. Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу.

1. Вимоги до страхової компанії з боку суспільства та держави

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.

Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, заподіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними аваріями, транспортними аваріями та іншими не передбачуваними обставинами. У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.

Незважаючи на труднощі становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Це зумовлено тим, що в неринкових умовах господарювання відшкодування збитків, в основному, здійснювалося державою за рахунок коштів бюджету. Реалізація в Україні програми приватизації об'єктів державної власності зумовила необхідність страхового захисту нових власників майна від ризиків, що призводять до його втрат або пошкодження.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Сьогодні в Україні зареєстровано понад 310 страхових компаній, з яких майже третина працює масштабно і ефективно.

Проте рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.

Питома вага нашої країни в світовому ринку сягає лише 0,01% і близько 0,05% обсягу страхових послуг, які надаються в Європі, при тому, що в Україні проживає понад 7% населення Європи та є великий промисловий, аграрний і науковий потенціал.

Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків.

Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавче визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Вимагає подальшого вдосконалення державний контроль за фінансовою надійністю та виконанням страховими організаціями набутих зобов'язань

Законотворча робота ще недостатньо спирається на наукові дослідження та практику. Кадровий потенціал не завжди уособлює висококваліфікованих менеджерів страхової справи. З ухваленням Закону України "Про страхування" (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування.

Основні його вимоги такі.

Збільшення з 1 січня 1997 року статутного фонду страхових компаній до 100 000 євро, а для страховиків з іноземним капіталом — до 500 000 євро.

Обов'язковий поділ страхових компаній на ті, які здійснюють страхування життя, та ті, які проводять страхування за видами іншими, ніж страхування життя.

Встановлення нової системи формування резервів.

Підвищення вимог до кваліфікації фахівців у тих галузях, де брак професіоналізму завдає особливо великої шкоди, — перестрахування, медичне страхування, страхові посередники, аварійні комісари і т. ін.

Крім того, Закон дав визначення і таким чином легалізував багато страхових понять, таких як страховий продукт, аварійні комісари, актуарії, страхові посередники (брокери та агенти).

Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування.

Закон значно збільшив вимоги до платоспроможності страховиків і вдосконалив механізм контролю за їхнім фінансовим станом. З цією метою застосовується спеціальна методика розрахунку платоспроможності.

Істотного реформування зазнала система ліцензування. Укрстрахнагляд застосував нову інструкцію, що наближає цей процес до європейських норм і спрямована на підвищення ступеня захищеності страхувальників. В їх основу покладено рекомендації Комітету зі страхування при Європарламенті.

Розроблена і затверджена спеціалізована бухгалтерська звітність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявляти тенденції розвитку національного страхового ринку.

Регіональні управління державного страхування та інспекції є основними ланками системи державного регулювання страхування. На інспекції покладено проведення більшості видів добровільного і обов'язкового страхування: укладення договорів, оцінка майна, визначення і виплата страхового відшкодування та страхових сум (у межах лімітів). Роботу з особистого і майнового страхування серед населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування, їм надано право від імені органів державного страхування укладати з громадянами договори страхування і видавати за своїм підписом і печаткою інспекції страхові свідоцтва та квитанції встановленого зразка. Вказану роботу страховий агент має проводити на визначеній дільниці, з оплатою йому праці на комісійних засадах.

Органи державного страхування організують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і затверджують великі суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів з попередження загибелі, пошкодження застрахованого майна тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь у ньому багатьох державних і громадських організацій. Вони розробляють умови страхування, враховують та оцінюють майно і проводять обов'язкове страхування, укладають договори добровільного майнового та особистого страхування, визначають причини виникнення матеріального збитку, обставини, пов'язані із страховими випадками, які вже відбулися. Враховуючи, що під час проведення майнового та особистого страхування доводиться вирішувати питання, які вимагають спеціальних знань, до роботи страхових органів залучаються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування спрямоване на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм захисту інтересів страхувальників. Державне регулювання покликане сприяти зміцненню на страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову та правову основу і, разом з тим, не допускати на страховий ринок спекулятивні й фіктивні компанії, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль у системі заходів державного регулювання відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їхніх об'єднань. Згідно із Законом "Про страхування" державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю, який діє, відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Основними функціями Комітету є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) надання ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Законодавством України встановлено такі права Комітету:

1. У межах своєї компетенції одержувати від страховиків необхідну для виконання покладених на Комітет функцій встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ та організацій (у тому числі банків) і громадян.

2. Проводити перевірку правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достеменності їхньої звітності.

3. При виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову діяльність доводити їм пропозиції про усунення порушень, а у разі невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій.

4. Звертатись до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю також видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування. Для одержання ліцензії страховик подає до Комітету заяву, до якої додаються:

— копії страхових документів" та копії свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розмір сплаченого статутного фонду;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

— інформація про учасників, страховика, голову виконавчого органу та його заступників.

Клопотання страховика про надання йому ліцензії Комітет зобов'язаний розглянути у термін, що не перевищує ЗО днів з часу одержання всіх передбачених документів.

При внесенні змін в установчий договір страховик зобов’язаний повідомити Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу реєстрації цих змін в установленому порядку.

2. Положення страхового бізнесу в Україні

Страхова система активно впливає на розвиток виробництва. В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових та політичних ризиків. Страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від непередбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання втрат від стихії чи впливу інших факторів, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Методом страхування створюються резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. Це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам. Отже, страхування необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам у захисті себе від наслідків непередбачуваних подій.

Загалом до проблем формування ринку страхових послуг у нашій країні можна віднести:

— організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання та контролю за страховим ринком; непослідовність кроків щодо організації держнагляду за страховою діяльністю; відсутність належного рівня конкуренції на страховому ринку і дієвих стимулів до подальшого розширення мережі страхової справи; невирішеність питань взаємодії страхового і банківського секторів економіки; недостатній рівень забезпечення ефективного страхового захисту фізичних і юридичних осіб; несвоєчасне і не в повному обсязі виконання зобов'язань перед страхувальниками; порушення страхового законодавства);

— економічні (низький платоспроможний попит юридичних і фізичних осіб на страхові послуги; нестача бюджетних коштів для організації повноцінного обов'язкового страхування; незначні обсяги мінімального розміру статутного капіталу, фінансових активів СК і сукупних страхових резервів; необхідність перестрахування найбільш високих ризиків за кордоном; загострення конкуренції комерційних банків, СК та інших небанківських фінансових установ із залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб; недосконалість чинного порядку оподаткування СК);

— функціональні (порівняно вузький асортимент страхових послуг, що надаються клієнтам; мала частка перестрахових операцій; розбалансованість страхових портфелів; низька технологічність здійснення страхових операцій; відсутність належних традицій, тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами; низький рівень менеджменту і маркетингу на ринку страхових послуг; недосконала інфраструктура ринку);

— кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють у СК; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них; нестача кваліфікованих менеджерів, андеррайтерів, брокерів, актуаріїв, диспашерів, аварійних комісарів, експертів, фінансистів, бухгалтерів, юристів, суддів і програмістів, що знаються на нюансах страхової діяльності);

— інформаційно-аналітичні (брак наукових досліджень щодо формування й розвитку страхового ринку; недосконала статистична база в сфері страхування; неналежне інформаційне і консалтингове забезпечення страхової діяльності; відсутність спеціальних баз про недобросовісних страхувальників; недостатня кількість спеціалізованих видань з проблематики страхування; відсутність досконалих рейтингів СК).

Наведене вище свідчить про все ще низьку ефективність, а отже, й фінансову безпеку вітчизняного страхового ринку. Страхування як нагальна необхідність нашим суспільством іще не визнане. Воно поки що не стало важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки. Страховий ринок в Україні все ще не відіграє належної ролі в забезпеченні страхового захисту суб'єктів господарювання. До цього часу чітко не визначені місце і роль страхового комплексу в національній економіці.

Відтак головними завданнями забезпечення формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка та реалізація дієвої державної політики у сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність за вимогами ЄС, забезпечення умов для розвитку конкуренції, вдосконалення державного страхового нагляду. Для цього вбачається доцільним:

• розробити Концепцію розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 р.;

• підготувати проект програми реформування галузі;

• провести парламентські слухання: "Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи";

• переглянути перелік видів обов'язкового страхування з метою його оптимізації і приведення у відповідність із нормами ЄС; унормувати визначення страхових тарифів у цій сфері;

• прийняти закони України "Про обов'язкові види страхування", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", "Про фонд гарантування страхових виплат", "Про єдиний соціальний податок", "Про страхування зовнішньоекономічної діяльності"; "Про регулювання взаємовідносин страхових посередників";

• розробити пропозиції щодо вилучення з оподаткування коштів, які спрямовуються на розвиток механізмів розширеного відтворення клієнтської бази, підвищення професійного рівня страхової діяльності та страхової культури населення;

• розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

• розробити регламент злиття СК; підготувати методичні рекомендації з технології здійснення страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників й переглянути порядок та форми їх звітності; розробити методику оцінки обсягу страхового ринку за показником нетто-премій;

• створити незалежний інститут експертизи договорів страхування та страхових випадків; посилити службу страхових експертів;

• сформувати дієву систему попереднього, поточного та наступного контролю за фінансовим станом СК;

• переглянути положення з формування та розміщення страхових резервів;

• розробити методику аналізу діяльності СК;

• стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю та аудиту;

• уточнити вимоги стосовно здійснення щорічного обов'язкового аудиту СК;

• розширити обсяг, підвищити якість і прискорити публікацію відомостей про стан страхового ринку;

• перевести страховий ринок на міжнародні стандарти бухобліку; розробити механізми впровадження електронного документообігу;

• популяризувати страхування;

• систематично оприлюднювати інформацію про виплати страхових відшкодувань, практику розміщення СК своїх коштів тощо;

• створити національну базу даних недобросовісних клієнтів.

Незважаючи на позитивні зрушення, що відбулися в галузі страхування з початку її створення, існує багато проблем, що заважають її нормальному функціонуванню та розвитку. Серед головних можна виділити: відсутність кодексу про страхову діяльність; наявність великої кількості вимог та бар’єрів, що обмежують конкуренцію на ринку; низький рівень капіталізації підприємств; недостатній розвиток брокерських послуг на ринку; низька довіра суспільства до страхових компаній; крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Деякі з найважливіших пропозицій подолання труднощів у галузі є такими: впорядкувати страхове законодавство; досягнення оптимальної структури між різними формами страхування; залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційних вкладень; створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища; підвищити рівень капіталізації підприємств; запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон; розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Важливим заходом розвитку страхового бізнесу є вироблення та застосування стратегії його розвитку. Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхід швидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі як щодо внутрішнього, так і щодо зовнішнього ринку. Поступовий розвиток передбачає захист державою національних страхових компаній доки вони не стануть конкурентоздатними.

На думку аналітиків, після запровадження запропонованих заходів відбудеться процес злиття страховиків, перехід деяких з них з страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства тощо. Після його закінчення вітчизняні страхові компанії зможуть конкурувати з іноземними страховими компаніями, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. На думку аналітиків може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші у певних галузях промисловості, як вже сталося в Росії, і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

Висновки

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції, перманентних спроб посилення фіскального тиску великого значення набувають питання убезпечення функціонування господарюючих суб'єктів від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи захисту їх від впливу можливих негативних факторів.

Багато в чому вирішенню цієї проблеми сприяє формування в Україні досконалого, фінансово стійкого страхового ринку. Окрім того, страхові компанії (СК) мають відігравати суттєву роль в акумулюванні вільних коштів, проведенні активної інвестиційної політики.

Для виконання цих завдань необхідно забезпечити передусім належний рівень фінансової безпеки самого вітчизняного страхового ринку.

Необхідність приділення уваги фінансовій безпеці ринку страхових послуг зумовлена тим, що, по-перше, без ефективного функціонування цього ринку неможливе створення дієвої системи захисту громадян, підприємців, господарюючих суб'єктів, держави та підтримання соціальної стабільності суспільства. По-друге, як свідчить світовий досвід, страховий ринок — це вагоме джерело довгострокових інвестицій в економіку держави. По-третє, необхідність подальшого розвитку ринку страхування зумовлюється також і тим, що кошти від нього можуть стати джерелом фінансування бюджету.

На наш погляд, під фінансовою безпекою ринку страхових послуг загалом і конкретного страховика зокрема слід розуміти такий рівень забезпеченості СК фінансовими ресурсами, який дозволив би їм забезпечувати своє ефективне функціонування й у разі потреби відшкодовувати обумовлені в договорах страхування збитки своїх клієнтів.

Список використаних джерел

1. Базилевич В. Страхова справа/ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. -К.: Знання, 1998. -215 с.

2.Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.

3. Горбач Л. Страхова справа : Навчальний посібник/ Людми-ла Горбач,. -2-е вид., випр.. -К.: Кондор, 2003. -248 с.

4. Заруба О. Страхова справа : Підручник/ Олександр Зару-ба,. -К.: Знання, 1998. -319 с.

5. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. -К.: Каравела, 2006. -391 с.

6.Рижиков В.С. Страхова справа: Конспект лекцій (для студентів вищих закладів освіти)/ В.С. Рижиков, Б.С. Дігтяр. -Кіровоград: ДЛАУ, 2002. -136 с.

7. Страхування : Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.