Процес реформування правової системи України з метою пере­творення її на систему, яка б повністю відповідала загальноприй­нятим уявленням про демократичний державно-правовий устрій, вимагає удосконалення інституту прав люди­ни, насамперед у частині охорони ос­новних особистих прав.

Передусім варто зазначити, що пи­тання охорони прав людини, особливо тих, що стосуються особистої свободи, є предметом регулювання багатьох міжнародно-правових актів. Чимала увага у них приділена забороні торгівлі людьми та використання праці рабів. Про це йдеться, зокрема, у Всесвітній декларації прав людини 1948 р., Між­народному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р. 15 листопада 2000 р. ООН схвалено протокол, кот­рий доповнює Конвенцію проти транс­національної організованої злочин­ності [1] й містить розширене поняття торгівлі людьми, а саме: вчинювані з метою експлуатації, вербування, пере­везення, передачі, приховування або одержання людей шляхом погрози силою чи її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайст­ва, обману, зловживання владою чи вразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка кон­тролює іншу особу. При цьому експлу­атація включає, як мінімум, експлуа­тацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство чи звичаї, подібні з рабством, підне­вільний стан або вилучення органів. Зазначений злочин ст. 5 Протоколу віднесено до складу транснаціональної організованої злочинності.

Проте, незважаючи на зусилля світового співтовариства, а також кон­кретні кроки законодавців багатьох держав у напрямі протидії торгівлі людьми, зазначене явище має місце у сучасному світі.

Проголошуючи Україну як суве­ренну і незалежну, демократичну, соціальну та правову державу, Кон­ституція України одночасно визнає і гарантує права та свободи людини і громадянина відповідно до принципів і норм міжнародного права. Зокрема, ст. З передбачено, що людина, її життя і здоров´я, честь, гідність, недотор­канність та безпека визнаються найви­щою соціальною цінністю. Наступні положення Основного Закону розши­рюють зміст приписів стосовно особи­стих прав і свобод людини, визнаючи усіх людей вільними і рівними у своїй гідності та правах, котрі є невідчужуваними і непорушними.

Таким чином, національним зако­нодавством закріплено основополож­ні права і свободи особи, що стало ре­зультатом багатолітньої еволюції пра­ва. Проте кримінологічна ситуація, що склалася останніми роками в Україні, характеризується поширенням кіль­кості проявів торгівлі людьми.

У свою чергу це є підставою для визнання пріоритетними напрямами державної політики України протидію злочинності, насамперед суспільно не­безпечним діянням проти волі, честі та гідності особи, а також створення надійного правового механізму захис­ту від посягань на особисті права лю­дини.

Практика діяльності правоохорон­них органів свідчить, що значна кіль­кість кримінальних справ, порушених за ст. 149 КК України [2, 1], закрива­ються судами за недоведеністю фактів вчинення злочину та недоведеністю вини осіб, які його вчинили. Як на­слідок, винні уникають відповідаль­ності й кримінального покарання. Так, протягом 1998-2001 рр. у прова­дженні правоохоронних органів пере­бувало 146 кримінальних справ, з яких лише у 10 з них судами винесено обвинувальні вироки [3, 8]. Надзви­чайно низький відсоток засуджених порівняно з реальною кількістю вин­них у цих злочинах осіб створює сер­йозну перешкоду в реалізації принци­пу невідворотності покарання. Це, на нашу думку, не повною мірою відпо­відає рівню суспільної небезпеки за­значеного антисуспільного явища.

Кримінально-правові та криміно­логічні проблеми торгівлі людьми бу­ли предметом дослідження багатьох науковців. Зокрема, окремі аспекти досліджуваного питання вивчалися Т. Возною, В. Іващенком, В. Козаком, Я. Лизогубом, О. Наденом, А. Орлеа­ном, В. Підгородинським, А. Політовою, В. Пясковським, О. Святуном, Л. Сергєєвою та іншими вченими.

Віддаючи належне зазначеним пра­цям і не применшуючи їх значення для науки, слід відмітити, що у теорії та на практиці залишається чимало дискусійних питань, пов´язаних із розумінням ознак злочину, передбаче­ного ст. 149 КК України, причин та умов, що сприяють його вчиненню, особливо з огляду на поширеність цього злочину, а також застосування винними нових способів і методів його вчинення. Зазначене й зумовлює акту­альність цієї статті.

Метою статті є визначення сучас­ної структури злочинності у сфері торгівлі людьми в Україні за кримі­нально-правовими, кримінологічними та соціально-демографічними ознака­ми, з´ясування основних причин її поширення.

Як відомо, структура злочинності означає відношення окремого виду злочину або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні за конкретний період [4, 53]. і Вона визначає частку (питому вагу)) виділених за певними ознаками різ­них категорій злочинів. За допомогою цього показника з´ясовується будова злочинності, її внутрішній склад. Структура злочинності виявляється у відсотках і характеризує її з якісного боку. Визначення структури злочин­ності є необхідним для окреслення го­ловних напрямів боротьби з нею. Структура злочинності може бути по­будована за кримінально-правовими, кримінологічними та соціально-демо­графічними ознаками.

Кримінально-правові ознаки вказу­ють на: співвідношення злочинів за тяжкістю, тобто характером злочин­ності, за об´єктом злочинного посяган­ня, ступенем їх суспільної небезпеки, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питому вагу групової і ре­цидивної злочинності; частку най­більш поширених злочинів.

Перш ніж звернутися до характери­стики згаданої ознаки, варто зазначи­ти, що норма про заборону торгівлі людьми у законі про кримінальну відповідальність з´явилася нещодавно. Поширеність фактів укладення неза­конних угод, об´єктом яких стала осо­ба, спонукало вітчизняного законодав­ця Законом України від 24 березня 1998 р. доповнити КК України 1960 р. ст. 124¹², що вперше передбачала склад аналізованого посягання. Під час дальшої кодифікації законодавства відповідні положення знайшли своє закріплення й у розділі НІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи» КК України в редакції 2001 р., а саме у йо­го ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини».

Враховуючи підвищену суспільну небезпеку згаданих діянь, на загально­державному рівні паралельно ухвалю­ються спеціальні програми профілак­тичного характеру. Як приклад можна навести Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 р. [5].

Проте аналіз судової і слідчої прак­тики свідчить, що серед злочинів, віднесених до розділу III КК України, торгівля людьми посідає перше місце. Так, протягом 2001-2007 рр. право­охоронними органами зареєстровано понад 1,6 тис. таких випадків, і лише на другому і третьому місці перебува­ють незаконне позбавлення волі чи викрадення людини та захоплення за­ручників (1,1 тис. і понад 50 випадків відповідно). Зазначена тенденція збе­реглася і в 2008-2009 рр.

Здійснюване дослідження дає та­кож підстави стверджувати, що пито­ма вага суспільно небезпечних діянь, пов´язаних із торгівлею людьми, вчи­нюваних у складних формах співу­часті, є досить високою. Головним чи­ном це зумовлено значною прибутко­вістю вказаної антисуспільної діяль­ності. Так, за офіційними даними МВС в Україні було зареєстровано злочинів, передбачених ст. 149 КК Ук­раїни: у 2002 р. — 169, з них 52 вчинені злочинними організаціями; у 2003 р. відповідно 289 та 94; у 2004 р. — 269 та 127; у 2005 р. — 415 та 145; у 2006 р. -376 та 101; у 2007 р. — 359 та 91; у 2008 р. — 292 та 90; у І півріччі 2009 р. — 197 та 50 [6]. Отже, значна частка злочинів у сфері торгівлі людь­ми вчиняється організованими зло­чинними об´єднаннями.

Вивчення практики діяльності пра­воохоронних органів свідчить про те, що показник кількості нерозкритих правоохоронними органами діянь, по­в´язаних із торгівлею людьми, зали­шається досить високим. Зокрема, відсоток розкритих злочинів у 2005 р. становив 85,4; у 2006 р. — 84,3; у 2007 р. — 83,4; у 2008 р. — 85,4; у І півріччі 2009 р. — 82,4.

Таким чином, торгівля людьми є високолатентним злочином. За оцін­ками дослідників реальна кількість вчинених злочинів у 4-5 разів переви­щує кількість офіційно зареєстрова­них. У свою чергу за повідомленнями Глобальної ініціативи ООН з торгівлі людьми, інколи ця цифра може сягати й ЗО разів [7]. Як видається, латент­ність досліджуваних посягань можна пояснити, насамперед, вчиненням їх транснаціональними злочинними ор­ганізаціями, невід´ємними ознаками яких є висока організованість та стій­кість внутрішніх зв´язків, наявність власної «служби безпеки», зв´язків з представниками органів державної влади.

Водночас не менш вагомою причи­ною скорочення кількості виявлених діянь можна пояснити ставлення до них самих потерпілих. У працях, при­свячених кримінально-правовим та кримінологічним проблемам протидії торгівлі людьми, зазначається, що чимала кількість жінок, проданих з метою сексуальної експлуатації, часто повертаються до України зі зміненою психологією, вважаючи, що прости­туція — це звичайна можливість покращити своє матеріальне станови­ще. Вони не почувають себе жертвами, тому зазвичай не звертаються до правоохоронних органів. Якщо ж і звертаються, то не за захистом своїх порушених прав, а переважно з моти­вів стягнення з винних «зароблених» коштів [8, 217]. Отже, рівень латент­ності часто залежить і від ставлення самої жертви до цього злочину.

Найбільш латентним проявом ана­лізованого посягання є використання примусової праці. Це пояснюється на­самперед тим, що на сьогодні існує чимала кількість держав, у яких не пе­редбачено відповідальності за вказані діяння. Проте позитивним кроком у цьому напрямі слід визнати закріп­лення на законодавчому рівні протя­гом 2005-2008 рр. десятьма європей­ськими країнами відповідних норм.

Відповідно до ст. 2 КК України під­ставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небез­печного діяння, яке містить склад зло­чину. У зв´язку з цим, розглядаючи структуру торгівлі людьми в Україні, не можна оминути увагою питання стосовно об´єктивних і суб´єктивних ознак розглядуваного діяння.

Враховуючи, що ст. 149 КК України віднесено до розділу III, можна дійти висновку, відповідно до якого основ­ним безпосереднім об´єктом цього злочину є воля, честь та гідність особи. Разом з тим, з огляду на суспільну не­безпеку аналізованого діяння, коло об´єктів, поставлених під охорону за­кону про кримінальну відповідаль­ність, може бути більш широким. У та­кому разі додатковим факультатив­ним об´єктом торгівлі людьми є життя і здоров´я особи, встановлений поря­док здійснення службовими особами своїх повноважень, порядок перети­нання державного кордону України.

Стосовно об´єктивної сторони тор­гівлі людьми, то вона виявляється у таких самостійних формах: а) продаж людини; б) здійснення стосовно люди­ни будь-якої іншої незаконної угоди; в) вербування; г) переміщення; ґ) пе­реховування; д) передача; е) одержан­ня людини для експлуатації.

Закон про кримінальну відпові­дальність, наводячи поняття злочину, визнає ним суспільно небезпечне і вин­не діяння (ч. 1 ст. 11). Аналізуючи положення диспозиції ст. 149 КК Ук­раїни, знаходимо посилання на спе­ціальну мету посягання — подальшу експлуатацію людини. Отже, суб´єк­тивна сторона характеризується виною у вигляді прямого умислу.

Щодо мотивів злочину, відпові­дальність за який передбачено ст. 149 КК України, то ним, як правило, є ко­ристь.

Отже, торгівля людьми є складним антисуспільним явищем, котре набуває поширення у періоди глобальних соціально-економічних та політичних перетворень. Тому не викликають сум­нівів твердження, відповідно до яких чинниками, що сприяють вчиненню за­значеного діяння в Україні, є: набуття громадянами України права на свободу пересування і пов´язана з цим мож­ливість працевлаштування за кордо­ном; зростання економіко-соціальних суперечностей та зумовлені ними ак­тивізація злочинних об´єднань, а також зниження етико-моральних критеріїв [8, 26-27]. Зокрема, за даними досліджень на вчинення цього виду злочину впливають політичні (3,8 %), економічні (48 %), екологічні (11,7 %) та моральні (23,8 %) чинники, недоліки законодавства, деякі соціально-демо­графічні характеристики осіб, котрі по­трапили у сферу торгівлі людьми.

Наступною, не менш важливою оз­накою, яка характеризує торгівлю людьми, є соціально-демографічна ха­рактеристика особи, що вчинила зло­чин, передбачений ст. 149 КК України. У цьому сенсі особливий інтерес пред­ставляють дані стосовно статі, віку, освіти, соціального статусу, громадян­ства, а також інша інформація щодо винної особи. Зазначене дає можли­вість встановити питому вагу чолові­чої та жіночої злочинності; частку суспільно небезпечних діянь, вчине­них особами різних вікових груп; від­соток злочинів, вчинених громадяна­ми та іноземцями тощо.

Результати досліджень свідчать, що переважна більшість осіб, притягну­тих до відповідальності за ст. 149 КК України, мають громадянство України та є чоловіками. Однак слід відзначи­ти, що останнім часом торгівля людь­ми виступає одним із небагатьох видів суспільно небезпечної діяльності, в якій частка суб´єктів жіночої статі постійно зростає. Зокрема, в Україні кількість жінок, котрі вчинили торгівлю людьми, становить 13 %. Ок­ремо слід наголосити, що схожа тен­денція зберігається й в інших держа­вах. З цього приводу Управлінням ООН з наркотиків та злочинності відзначено збільшення кількості ви­падків, за яких жінки виступають у ролі організаторів або виконавців аналізованого злочину [9]. Такий стан речей можна пояснити суто психо­логічними особливостями, оскільки жінкам значно легше встановити пси­хологічний контакт із потенційним потерпілим та увійти до нього в довіру. Зазначена обставина, як видається, за­слуговує на посилений інтерес з боку працівників органів державної влади, до компетенції яких віднесено про­тидію торгівлі людьми.

Вікові ознаки осіб, котрі вчиняють вказані суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. У більшості випадків суб´єктами злочину, який аналізується, є молоді люди у віці від 21 до 40 років. Причому більша частка (40 %) припадає на осіб, котрі досягли лише 25 років. Решта — 30 % — склада­ють особи від ЗО до 40 років [4, 104].

Дослідження інших ознак, які ха­рактеризують осіб, визнаних винними у торгівлі людьми, дає підстави для твердження, що суб´єктами діяння, пе­редбаченого ст. 149 КК України, у своїй більшості є люди, котрі раніше не притягалися до кримінальної від­повідальності, не мають психічних захворювань, зазвичай позитивно ха­рактеризуються за місцем роботи і в побуті, мають вищу освіту, досить інтелектуально розвинені, володіють яскраво вираженими вольовими та ор­ганізаторськими здібностями.

Поряд із цим, виділяючи ознаки, притаманні особі злочинця, не можна оминути увагою питання стосовно соціально-демографічної характерис­тики жертви згаданого посягання. Здійснені у цій частині дослідження свідчать, що у переважній більшості потерпілі — це молоді жінки віком від 19 до 25 років (77 %), із середньою чи середньо-спеціальною освітою (34,6 % та 46,2 % відповідно). Значна кількість опитаних жертв віднесли себе до бідної верстви населення (55,7 %), а 3,8 % взагалі визнали себе жебраками. Майже всі потерпілі на момент укла­дення стосовно них незаконної угоди не мали можливості працевлаштуватися в Україні [3, 10].

Стосовно кількості осіб, які потер­піли від злочинів, із розрахунку на 10 тис. населення, за офіційними дани­ми МВС України у 2005 р. постражда­ло 446 осіб, з них 330 жінок та 39 — не­повнолітніх; у 2006 р. — 393, з них 332 жінки і 52 — неповнолітніх; у 2007 р. — 366, з них 262 жінки і 55 — неповнолітніх; у 2008 р. — 342, з них 245 жінок і 57 неповнолітніх; у І півріччі 2009 р. — 229, з них 144 жін­ки і 35 неповнолітніх. За дослідження­ми Міжнародної організації з міграції в Україні до потенційних жертв торгівлі людьми можуть бути віднесені від 1 250 до 2 250 жінок, з яких 44,5 % у віці від 15 до 19 років [9].

Значна кількість потерпілих жіно­чої статі зумовлена в основному неле­гальним попитом у секс-індустрії та інших видах нелегальної та примусо­вої праці, а також психологічною або матеріальною залежністю жертв, їх упевненістю у нетривалості періоду своєї експлуатації тощо. При цьому необхідно зазначити, що торгівля жін­ками вчинюється переважно з метою подальшої сексуальної експлуатації, тоді як чоловіків використовують для примусової фізичної праці.

Визначення структури злочинності у сфері торгівлі людьми можливе й за кримінологічними груповими ознака­ми: окремими регіонами країни (йдеться про поширеність злочин­ності — так звану її географію); харак­тером міжособистісних відносин між злочинцем і потерпілим; домінуючою антисоціальною мотиваційною спря­мованістю особи винного; способом вчинення злочину тощо.

Так, географія злочинності у сфері торгівлі людьми в Україні має свої особливості. За даними правоохорон­них органів найбільше проявів вказа­ного діяння відмічено у східних облас­тях України: Донецькій, Харківській та Дніпропетровській. У свою чергу найменшу кількість випадків зафіксо­вано в західних регіонах нашої держа­ви, а саме: Тернопільській, Закар­патській, Чернівецькій та Івано-Фран­ківській областях. Зазначене зумовле­не насамперед спадом виробництва в областях, у яких сконцентровано ве­ликі промислові підприємства та про­живає значна кількість населення. Як наслідок, безробіття породжує масову міграцію мешканців згаданих регіонів у пошуках заробітку, а також призво­дить до активізації організованих зло­чинних об´єднань, головною метою яких є торгівля людьми. Варто відзна­чити, що за різними даними, зокрема повідомленнями офіційних органів іноземних держав, транснаціональні злочинні організації активізували свою діяльність і найчастіше здійсню­ють протиправне переправлення гро­мадян України до таких країн, як Ту­реччина, Німеччина, Іспанія, Італія, Угорщина, Чехія, Греція, Кіпр, Росія, Об´єднані Арабські Емірати, Ізраїль, СІЛА тощо. Розмах, якого набула торгівля людьми, став причиною виз­нання України на міжнародному рівні країною-постачальником так званого живого товару. Зокрема, за статисти­кою Міжнародної організації з міграції, починаючи із 1991 р. громадяни України вивозилися з метою продажу до 55 країн світу. При цьому близько 60 % потерпілих (які звернулися до Організації) було переправлено лише до трьох держав — Російської Феде­рації, Польщі та Туреччини. Окрім то­го, не менш важливими видаються й дані Центрального національного бю­ро Інтерполу, до якого з ЗО країн світу надійшло 742 повідомлення щодо зло­чинів, пов´язаних з торгівлею людьми, внаслідок яких постраждали громадя­ни України. Серед зазначених пові­домлень 126 отримано з Туреччини, 61 — з Німеччини, 42 — з Італії, 24 — з Бельгії.

Вагоме значення, насамперед, для правоохоронних органів, що здійсню­ють виявлення та розкриття злочинів, пов´язаних з торгівлею людьми, має визначення способів, котрі застосову­ються винними для досягнення анти-суспільної мети. Аналіз матеріалів практики та наукових джерел свід­чить, що у більшості випадків учасни­ки злочинних об´єднань застосовують до потерпілих обман, рідше — фізичне та психічне насильство, шантаж, або вчиняють злочин із використанням уразливого стану потерпілого.

Зокрема, найпоширенішим спосо­бом вербування громадян для виїзду за кордон є фіктивні трудові угоди про працевлаштування за межами Украї­ни, а також пропозиції щодо одружен­ня, які, у свою чергу, пропонуються че­рез фірми або мережі посередників, що часто є структурними ланками злочинних об´єднань. Про поширення в Україні проявів вербування грома­дян з метою подальшого продажу та експлуатації за кордоном свідчать і ре­зультати анкетування. Так, зі 100 опи­таних жінок, котрі належать до так званої групи ризику стати жертвою торгівлі людьми, сім вже працювали за межами країни у сфері секс-бізнесу, а 18 — отримували подібні запрошен­ня. Причому пропозиції до них надхо­дили, як правило, від знайомих і ро­дичів (60 %), приватних агентств з працевлаштування (24 %), іноземців (16 %) [10, 10].

Досліджуючи проблеми протидії торгівлі людьми крізь призму кримі­нально-правових, кримінологічних та соціально-демографічних ознак, слід зазначити, що нестабільність в еконо­мічній і соціальній сферах, недостатня правова захищеність громадян та без­робіття, зниження морально-етичних критеріїв у сукупності сприяють по­ширенню діяльності транснаціональ­них злочинних організацій з торгівлі людьми та вимагають вжиття додатко­вих заходів з метою більш ефективної протидії продажу громадян України, поновлення їхніх прав та відшкоду­вання шкоди, завданої вказаними діяннями.

На підставі проведеного досліджен­ня можна дійти таких висновків:

1. Вчиненню торгівлі людьми в Україні, починаючи з 90-х років XX ст., сприяли такі фактори, як на­буття громадянами права на свободу пересування і пов´язана з цим мож­ливість працевлаштування за межами країни; зростання економіко-соціальних суперечностей та зумовлена ними активізація злочинних об´єднань.

2. Рівень злочинності у сфері тор­гівлі людьми в групі злочинів проти волі, честі та гідності особи є найви­щим, а питома вага групової та реци­дивної злочинності є досить високою, що зумовлено високою прибутковістю зазначеної антисуспільної діяльності.

3. Латентність суспільно небезпеч­ного діяння, передбаченого ст. 149 КК України, зумовлена вчиненням його у багатьох випадках злочинними ор­ганізаціями (зокрема транснаціональ­ними), невід´ємними ознаками яких є висока організованість та стійкість внутрішніх зв´язків, наявність власної служби безпеки, зв´язків з представни­ками органів державної влади. Окрім цього, значна частка злочинів цього виду залишається не виявленою у зв´язку з небажанням потерпілих в ок­ремих випадках заявляти про вчинені стосовно них антисуспільні дії.

4. Суб´єктами торгівлі людьми у більшості випадків є молоді люди у віці від 21 до 40 років, котрі раніше не притягалися до кримінальної відпові­дальності, не мають психічних захво­рювань, зазвичай позитивно характе­ризуються за місцем роботи і в побуті, досить інтелектуально розвинені, во­лодіють яскраво вираженими вольо­вими та організаторськими здібностя­ми. Переважно це чоловіки — грома­дяни України. Проте останнім часом торгівля людьми є одним із небагатьох видів суспільно небезпечної діяль­ності, в якій частка суб´єктів жіночої статі постійно зростає. Зокрема, в Україні вона становить 13 %.

5. Найбільшого поширення торгів­ля людьми набула у східних областях України: Донецькій, Харківській та Дніпропетровській. У свою чергу най­меншу кількість випадків зафіксовано в західних регіонах нашої держави, а саме: Тернопільській, Закарпатській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях. Зазначене зумовлене насам­перед спадом виробництва в областях, у яких сконцентровано великі промис­лові підприємства та проживає значна кількість населення. Як наслідок, без­робіття породжує масову міграцію мешканців згаданих регіонів у пошу­ках заробітку, а також призводить до активізації організованих злочинних об´єднань, головною метою яких є торгівля людьми.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Конвенція Організації Об´єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 14. — Ст. 1056.

2.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. -2001. — № 25-26. — Ст. 131.

3.Орлеан А. М. Соціальна обумовленість криміналізації та кримінально-правова характеристика торгівлі людьми : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 ; Нац. ун-т внутр. справ.-X., 2003. — 20 с.

4.Кримінологія : Загальна та Особлива частина : підруч. / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Ва-луйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. — 2-ге вид., переробл. і допов. — X., 2009. — 288 с.

5.Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року: поста­нова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410 // Офіційний вісник України. -2007. — № 18. — Ст. 718.

6.Global Report on Trafficking in Persons. February 2009 // http://www.unodc.org/unodc/en/human-trafficking/global-repo rt-on-trafficking-in-persons.html

7.Голіна В. В. Батиргареєва В. С. Торгівля людьми : правовий та кримінологічний аналіз // Питан­ня боротьби зі злочинністю. — 2004. — Вип. 8. — С. 215—229.

8.Шеварихин А. А. Криминологическая характеристика преступлений, связанных с торговлей людьми / Правові проблеми боротьби зі злочинністю : зб. праць доел. — X., 2002. — С. 26-27.

9.Статистичні дані МВС України . за 2002 — І половину 2009 р. // http://mvs.gov.ua/mvs/control/uk/publish/article/46782

10. Іващенко В. О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінкам та дітьми : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 ; Нац. акад. внутр. справ України.-К., 2000. — 19 с.