1. Страхова послуга як специфічний товар

Страховик надає своєму клієнту страхову послугу, яка виступає як специфічний товар на страховому ринку.

У порівнянні із звичайним товаром, страховик не створює ніякого матеріального продукту. Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність, у зв’язку з цим відноситься до поняття “послуга”. Страхова послуга належить до категорії фінансових послуг, так як послуги банків, фінансових установ.

Страхова послуга у порівнянні з переліченими послугами – це така послуга, яка потребує від страховика певних зусиль, спрямованих на формування потреби в цій послузі. Тому страховик повинен кожного разу на кожній стадії проходження страхової угоди і протягом всього строку дії договору страхування безперервно демонструвати страхувальнику, що він особливий, має хороший захист, що даній страховій компанії можна довіряти і що інтереси клієнта на першому місці. Для страхової послуги дуже важливим є демонстрація готовності постійно услужити страхувальнику, адже він сплачує гроші у вигляді страхових внесків, отримуючи натомість від страховика зобов’язання забезпечити страховий захист.

Ці два принципові моменти визначають ряд особливостей, якими характеризується страхова послуга: 1. надавати страхові послуги можуть лише спеціалізовані організації, які можуть надати відповідні фінансові гарантії; 2. Щоб надавати страхові послуги страхова компанія повинна мати ліцензії на відповідні види цих послуг; 3. Оскільки страхова послуга невідчутна, невидима – це означає, страховик не бачить цього продукту, не може відчути одразу користь від нього. Тому для просування на ринку страхових послуг потрібна вичерпна інформація і інтенсивна реклама; 4. Страхова послуга може бути надана як на добровільних засадах, так і примусово; 5. Страхова послуга носить обов’язковий характер тоді, коли надання страхового захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів; 6. Дуже часто процес купівлі-продажу страхових послуг здійснюється через посередників, які відіграють дуже важливу роль; 7. При наданні страхових послуг завжди укладається договір страхування (досить часто він має спрощену форму) і виступає у вигляді полісу.

Купуючи страхову послугу страхувальник практично завжди платить повну ціну наперед.

2. Класифікація страхових послуг

За економічними ознаками виділяють стр-ня життя та загальні види стр-ня. В основі  принцип наявності нагромадж характеру договору стр-ня та строк дії договору стр-ня.

За об`єктом стр-ня можна виділити наступні види: особисте стр-ня (життя, здоров’я, працездатність стр-ників або застр-ваних); майнове стр-ня (майно в різних його видах, рухомі і нерухомі цінності, грошові кошти, доходи); стр-ня відп-ті.

За статусом стр-ника виділяють стр-ві послуги, що захищають інтереси громадян, тобто фіз осіб, і ті, які обслуговують інтереси суб`єктів під-кої д-ті.

За статусом стр-вика можна виділити держ, комерційне та взаємне стр-ня.

Довгострокове страхування: стр-ня життя і ануїтетів, стр-ня до шлюбу і народження дитини, зв’язане довгостр-ве стр-ня життя, безперервне стр-ня здоров`я, тонтіни, стр-ня виплати капіталу, стр-ня пенсій.

За українським законодавством з метою ліцензування страхової діяльності виділяють наступні види: стр-ня життя, від нещасних випадків, медичне, здоров`я на випадок хвороби, зал-го ТР, наземного ТР (крім зал-го), повітряного ТР, водного ТР, вантажів та багажу, від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, цивільної відп-ті власників наземного ТР, включаючи відп-ть перевізника (теж саме для авіаційного та водного ТР), відп-ті перед 3-ми особами, кредитів, інвестицій, фін ризиків, виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій, майна.

3. Споживча вартість страхової послуги та її ціна

Для страхового продукту притаманні основні чотири рівні споживчої вартості, перший з яких – формування складових процесу надання споживачеві страхового захисту його інтересів. реалізація страхової послуги (послуг) збігається у часі з другим рівнем формування споживчої вартості страхового продукту, у момент підписання страхувальником договору страхування та сплати ним страхової премії.

Споживач, окрім мінової вартості страхової послуги, може оцінити на цьому етапі і її споживчу вартість, проатестувавши умови страхування (перелік ризиків, страхове покриття, ліміт відповідальності в розмірі страхової суми, франшиза, порядок сплати страхових премій, термін дії, обов’язки сторін, умови та розмір виплати страхового відшкодування та ін.) полісу і супровідних документів, розрахунок та виплату страхового відшкодування, марку страховика, його фінансову надійність, репутацію на ринку, якість обслуговування, консультаційні та інші послуги. Для цього рівня характерна повна реалізація усіх елементів комплексу маркетингу страхових послуг, на відміну від попереднього, оскільки передбачає активізацію маркетингових зусиль страховика не лише в рамках товарної стратегії, але й з врахуванням цінової, збутової політики та засобів проштовхування. Важлива складова цього рівня – участь страхувальника у процесі надання страхової послуги, вплив інших учасників страхового ринку та маркетингове середовище, в якому надається страхова послуга.

Третій рівень формування споживчої вартості страхового продукту реалізується через низку додаткових страхових послуг, які страховик може надавати при обслуговувані договору страхування. Наприклад, при страхуванні нерухомості та домашнього майна додатковою страховою послугою може бути надання житлових приміщень для тимчасового проживання страхувальника при значних ушкодженнях застрахованого майна, організація очищувальних та ремонтних робіт пошкодженого об’єкта страхування, юридичне консультування, не пов’язане із страхуванням, занесення страхувальника у дисконтну систему, допомога при виборі постачальників будівельних матеріалів та підрядників з виконання ремонтно-декоративних робіт тощо.

Цей рівень вимагає застосування такого маркетингового інструментарію, який би активував потребу населення у додаткових страхових послугах, наприклад, зменшення ціни основної страхової послуги при купівлі певного набору додаткових страхових послуг.

Залежно від виду страхування рівні формування споживчої вартості страхового продукту можуть реалізуватися через страхові послуги як основного, так і додаткового характеру. Один страховий продукт може об’єднувати послуги з різних видів страхування та нестрахові послуги, так само як один вид страхування може містити декілька страхових продуктів. Страхові продукти можуть містити одну послугу (страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу перед третіми особами) і бути простими. Існують також пакетні, які складаються з багатьох послуг, одна з яких основна. Прикладом пакетного страхового продукту може бути страхування купівлі нерухомості з використанням кредиту, так зване іпотечне страхування; або автомобільне страхування, яке може включати страхування КАСКО, страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу і страхування від нещасних випадків на транспорті.

4. Служба маркетингу страхової компанії та її функції

Особливості маркетингу в страхуванні та завдання.

Дві основні задачі: 1) Формування попиту на страх послуги; 2)Задоволення страх інтересів клієнтів з точки зору кількості і якості страх послуг. Тобто попит створюється зусиллями страхової компанії і нею ж і задовольняється. З точки зору економічної теорії формування попиту – це цілеспрямований вплив на потенційних покупців з метою підвищення рівня попиту до бажаного рівня, який наближається до рівня пропозиції даної страхової компанії.

Страхова компанія використовує для створення попиту методи впливу і переконання за допомогою: 1)Цілеспрямованої реклами; 2)Проводить організаційні заходи по укладанню договорів; 3)Використовує диференціацію тарифів та страх послуг; 4)Використовує поєднання страх послуг з різноманітними формами торгового та юридичного обслуговування і таким чином планування стратегії і тактики маркетингу спрямоване на заволодіння страховим ринком, але й на здійснення постійного контролю за формуванням попиту, щоб у потрібний момент перебудувати стратегічні програми і тактику конкурентної боротьби. Друга задача маркетингу досягається за допомогою: Високої культури страхового обслуговування; Ефективно побудованої системи продажу.

Практичний маркетинг страхування спирається на такі принципи: 1)Глибоке вивчення кон’юнктури страхового ринку; 2)Сегментація страхового ринку (виділення сегментів, секторів ринку); 3)Гнучке реагування на потреби страхувальників; 4)Інноваційний підхід (постійне вдосконалення, модифікація послуг, які пропонує страх компанія). 5)Формування попиту.

5. Зміст маркетингових досліджень та особливості маркетингової стратегії страховика

Шляхи та інструменти побудови ефективного бізнесу в страхуванні обумовлюється суттю пропонованої ним послуги. Наявність таких її характеристик, як ризик, ймовірність, статистика звернень (настання страхових подій та обсягів збитків) суттєво впливає на можливості та способи стратегічного планування у галузі страхування. Звичайні явища, такі як ціна, якість та зміст послуги формуються у страхуванні дещо іншим чином. Ціна у страхуванні народжується не як результат поєднання собівартості та прибуткової частини, а як результат аналізу збитковості, що є статистичною величиною. За цих обставин суттєво змінюється і співвідношення понять ціни та якості послуг, що, відтак, значно менше залежать одна від іншої. Водночас якість страхової послуги значною мірою залежить від такого показника, як фінансовий результат діяльності компанії.

За цих обставин інструментарій маркетингу, маркетингова стратегія страхової компанії та саме поняття маркетингу у страхуванні набувають суттєво видозміненого характеру у порівнянні з існуючими в інших видах бізнесу.

Страховий маркетинг – це система понять та прийомів, що забезпечує взаєморозуміння та взаємодію страховика та страхувальника і спрямована на оптимальну співпрацю суб’єктів ринкових відносин – найкраще забезпечення різноманітних потреб споживачів, а також досягнення необхідної дохідності страховика.

Специфіка страхового маркетингу обумовлена характером страхової діяльності та сутністю її продукту, що перетворює даний напрямок діяльності на продуктивну ідеологію бізнесу, впровадження якої у практику страховиків має на меті покращити (оптимізувати) фінансово-економічні відносини як всередині компанії, так і за її межами.

Складність завдання страхового маркетингу досить легко пояснити на такому прикладі. Виходячи з постулатів класичного маркетингу будь-яка послуга має бути спрямована на найкраще задоволення потреб клієнтів, що має знаходити своє відображення у страховій виплаті. Відтак страховик у межах маркетингової стратегії має планувати якомога більші обсяги виплат страхових відшкодувань у якомога коротші терміни. Очевидно, що такий підхід суттєво суперечить логіці та технології надання страхової послуги і може призвести до великої кількості неадекватних виплат, стосовно яких не буде здійснено належного дослідження страхових випадків. Зрештою, це негативно позначиться на фінансових показниках діяльності компанії і зробить її збитковою. Внаслідок цього послуги такої страхової компанії досить швидко стануть менш привабливими, адже фінансова стабільність страховика є одним з основних критеріїв при її виборі.

6. Напрямки вивчення й формування попиту на страхові послуги

Взагалі ця проблема є найважливішою серед усіх складових політики зовнішніх стосунків страховика й охоплює такі аспекти його діяльності.

* Зв’язки страховика з громадськістю (public relations), форми і методи яких та взаємозв’язок з маркетингом добре висвітлені в популярних виданнях. Зазначимо лише, що ця робота страховика спрямована насамперед на створення і розвиток його позитивної репутації серед фактичних і потенційних клієнтів, а також серед пріоритетних (з погляду перспективи розширення ринку збуту) груп населення.

* Реклама.

* Формування споживчого попиту.

Остання складова, яку ще називають стимулюванням збуту чи продажу (sales promotion), охоплює практично всі заходи, спрямовані безпосередньо чи опосередковано на збільшення реалізації страхових продуктів. Проте якщо більша частина цих заходів різною мірою реалізується Іншими підрозділами страховика і становить їх прямі функції, то є ряд моментів, які відносяться до безпосередніх функцій служби маркетингу:

* роз’яснення специфіки виду страхування, який цікавить клієнта, допомога у визначенні реальної потреби у страхуванні конкретних ризиків та наданні юридичних консультацій із супутних проблем;

* високий сервіс обслуговування іншими засобами (форми розглядалися раніше);

* матеріальні та моральні форми заохочення постійних клієнтів, у тому числі шляхом бонусу чи допомоги в якісній профілактиці страхових випадків;

* якомога ширша реалізація клієнтам «пакетів страхових полісів» на різні види страхування і для кількох членів сім’ї;

* залучення пріоритетних клієнтів до кола акціонерів страховика;

* формування «торговельної марки» страховика, під якою слід розуміти те, що містить у собі поняття його авторитету й ділової репутації та вірності найкращим традиціям.

7. Системи продажу страхових послуг

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться системі продажу страхових послуг — дослідженню страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Існують, як відомо, чотири основні канали реалізації страхових продуктів:

1) офісний метод реалізації, коли клієнт самостійно прибуває чи запрошується до офісу страховика;

2) через відокремлені підрозділи та агентську мережу, які відшукують клієнта й працюють із ним за межами головного офісу;

3) через об’єднання страховиків;

4) брокерське посередництво.

Отже, служба маркетингу має відповідно відстежувати діяльність кожного із зазначених каналів та впливати на їх функціонування.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокері навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) — ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

8. Вимоги законодавства України до страхових посередників

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяльність.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна «страховий посередник» відсутній поділ на агентів та брокерів.

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов’язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників.

У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв’язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, — вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація — суто формальний акт.

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

10. Роль, види й особливості реклами у реалізації страхових послуг

Реклама — платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється ч/з ЗМІ чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особливості. Метод реклами в реалізації страх послуг є сприяння укладанню нових і відновленню раніше діючих договорів С. Реклама допомагає: клієнти одержують інф-ції про страх компанії та діючі види С, види послуг, їх переваги проти ін.; стимулює бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг — умови та переваги С; формує імідж СК. Реклама ознайомлює споживачів зі страховим продуктом, робить доступною інф-цію про страхові послуги, переконує споживачів скористатися цими послугами, після чого споживач бажає мати страх поліс і придбає його.

У системі ринкових відносин реклама не існує сама по собі, а є невіддільним елементом цих відносин і потужним важелем, за допомогою якого пропагується той чи інший товар (послуги).

Реклама підпорядковується цілям, визначеним планами маркетингу, і має розглядатись як один із чотирьох компонентів маркетингу (marketing-mix) поряд із товаром, ціною та збутом.

На першому етапі термін «реклама» (advertising) тлумачився як публічне звернення з метою залучити якомога більше потенційних покупців того чи іншого товару. Тепер це поняття значно розширилося. Суті реальної рекламної діяльності більш відповідає термін «комплекс маркетингових комунікацій» (marketing communication mix), який об’єднує сучасні напрямки рекламної діяльності і включає в себе:

• рекламу в засобах масової інформації (ЗМІ);
• заходи, які стимулюють купівлю — «sales promotion»:
• діяльність, спрямовану на формування позитивної громадської думки щодо свого товару, фірми — «public relations»;
• пошук і утримання клієнта, відновлення спрямованих довгострокових зв’язків між виробником і споживачем «direct marketing».

Зауважимо, проте, що насправді чітко розмежувати елементи комплексу маркетингових комунікацій дуже важко, а іноді й неможливо. Так, рекламні оголошення можуть мати відрізні талони або відривні купони, які дають право на знижку при купівлі рекламованого товару, що, у свою чергу, є однією з форм стимулювання продажу. Виставки, які належать до категорії «sales promotions», можуть мати престижні розділи, тобто містити елементи «public relations» і т. ін.

11. Контроль з боку держави і страховика за реалізацією страхових послуг

Контроль за реалізацією страхових послуг може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній контроль постійно здійснюється страховою компанією і полягає в тому, що на стадії укладання страхового договору страхова компанія здійснює контроль за можливістю продажу своєї послуги тій чи іншій особі. Ск звертає увагу на вік стр-льника (щоб він відповідав умовам), стан здоров¢я, об¢єкти страхування, ризик при страхуванні, фінансовий стан стр-льника при стр-ні ризику непогашення кредиту.Страховику не все одно, кому він реалізує СП (вік, стан здоров¢я, об¢єкти стр-ня). Після укладання СД контроль здійснюється під час дії договору — сплата страхових платежів (першого внеску особливо), підтримання об¢єкту в певних умовах, зміна ризику. При настанні страхового випадку СК здійснює контроль за виконанням СК своїх зобов¢язань за винятком, коли порушені строки подачі заяви, надання документів (не всі, підроблені) тощо. СК веде контроль за своїми працівниками, виконання ними своїх обов¢язків.

Страхування як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування. Реалізація страхових відносин між страховиком і страхувальником потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій тощо. Перехідна економіка підвищує ризикованість всіх сфер діяльності, що потребує активних заходів щодо формування ринку страхових послуг, дієвого, але виваженого втручання держави у процес реформування. Отже, об¢єктивний процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність опрацювання та впровадження цілісного механізму державного регулювання та підтримки страхового бізнесу, надання певних гарантій інвестиційним заходам страховиків.

Державне регулювання здійснюється такими методами:

• створення відповідних наглядових органів,
• впровадження нових законодавчих актів, що регулюватимуть страхову діяльність,
• ліцензування страхової діяльності,
• контроль за діяльністю страховиків (шляхом подання страховими компаніями звітності),
• оподаткування страхових компаній.

 

12. Етапи здійснення страхової угоди та зміст договору страхування

Загальне поняття угоди визначено Цивільним кодексом України. У статті 41 Кодексу зазаначено, що угодами визначаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов¢язків.

Таким чином, угода розглядається як процес. Особливо характерним є наявність процесу для страхової угоди, оскільки ця угода, як правило, в часі.

Етапи страхової угоди:

• подання страхувальником заяви;
• андерайтинг, тобто вирішення питання про прийняття запропонованого ризику на страхування, а також визначення основних умов страхування стосовно даного ризику;
• укладання договору страхування, тобто узгодження всіх істотних моментів договору між сторонами, встановлення взаємних прав та обов¢язків;
• врегулювання претензій страхувальника і виплата страхового відшкодування або закінчення дії договору, якщо страхова подія не настала.

Кожен з цих етапів має своє конкретне значення і відіграє свою особливу роль у проходженні страхової угоди, хоча не завжди на практиців рамках однієї годи мають місце всі чотири етапи. Це залежить від характеру страхової угоди і виду страхування. Наприклад, у масових видах страхування, таких як страхування туристів, що від¢їжджають за кордон, або при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів заява страхувальником не подається і не проводиться андерайтинг, оскільки всі моменти договору визначені страховиком або законодавством. Страхувальнику залишається або погодитися на умови страхування і купити страховий поліс, або відмовитися.

13. Укладання договору страхування. Заява про страхування: форма подання, зміст, призначення

Заява про страхування укладається в письмовій формі і дає можливість отримати страховику первинну інфомацію щодо об¢єкту страхування.

Заява на страхування відрізняється для певних видів страхування. В деяких видах страхування вона взагалі не застосовується (наприклад, в простих видах страхування, оскільки всі моменти страхування вже визначені страховиком або законодавством – страхування від нещасних випадків, або у складних видах, оскільки немає можливості в стандартних ланках заяви відобразити всі елементи об¢єкту страхування – авіаційне та морське страхування).

Структура заяви:

загальні відомості (адреси сторін, страхова сума, строк страхування);

спеціальні відомості (щодо конкретного об¢єкту страхування);

декларація, в якій страхувальник заявляє, що вся інформація, яку він надає, є правдивою і відображує знання страхувальника про ризик;

застереження, в якому страховик попереджує страхувальника, що у випадку виявлення обману щодо відомостей про ризик, він звільняється від своїх зобов¢язань по договору.

14. Процедура і склад андеррайтингу

Андеррайтинг – купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

потрібно визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

Обчислити розмір страхової премії.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання с. випадку по одному договору стр-ня веде до настання с. випадків по ін. договору, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням страхових премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору стр-ня, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору стр-ня.

15. Фактори, що впливають на рішення про прийняття об’єкта на страхування: порівняльний аналіз для різних видів страхування

З погляду страховика, страховий ризик і об’єкт страхування є предметом страхування, а обсяг ризику визначає для нього, з одного боку, можливість прийняття того або іншого об’єкта на страхування і, з іншого – умови такого прийняття. Визначення обсягу ризику на стадії укладання договору страхування набуває настільки важливого значення, що зумовлює наявність законодавчо закріпленого “інформаційного” обов’язку страхувальника: при укладанні договору страхування повідомляти страховику про всі відомі йому обставини, що мають вагу для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені або ті, що укладаються, договори страхування стосовно цього об’єкта страхування.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об’єкті страхування. Інакше договір не буде укладено. Заява містить перелік питань, що стосуються об’єкта страхування. Страхувальник повинен відповісти на пославлені питання абсолютно чесно і якомога точніше. Зазвичай заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання стосовно об’єкта, що має бути прийнятий на страхування. Для надання юридичної ваги заяві разом з декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід’ємну частину договору страхування.

Додаткова інформація під час безпосередніх переговорів сторін втримується шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюрвеєрів, медичних експертів у разі страхування життя). Крім того, страховик може отримувати дані про властивості ризиків, що подаються на страхування, використовуючи джерела інформації власної бази даних як про клієнта, так і про об’єкт страхування. Отримавши заяву, страховик на її основі приймає рішення — чи приймати йому пропозицію страхувальника.

16. Процедура врегулювання завданих збитків. Дії сторін договору

Вся організаційна робота щодо порядку врегулювання подій, що мають ознаки страхового випадку, відноситься до компетенції відповідних структурних підрозділів Страховика.

При розгляді заяви від особи, яка має право на отримання страхового відшкодування, спеціалісти структурних підрозділів Страховика мають керуватися чинним законодавством України, Законами України «Про страхування» та «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон), внутрішніми документами МТСБУ, розпорядчими документами Страховика, а також цим Порядком.

Контроль за роботою щодо врегулювання подій, що мають ознаки страхового випадку, здійснює посадова особа Страховика на рівні не нижче заступника керівника.

Працівники Страховика, які порушили вимоги цього Порядку, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Страховик зобов’язаний надати консультаційну допомогу Заявнику при складанні заяви та на прохання Заявника зобов’язаний ознайомити його з відповідними нормативними актами та порядком обчислення страхового відшкодування.

В день надходження заява реєструється у спеціальному журналі встановленої форми та відкривається справа на виплату страхового відшкодування.

Відповідний працівник структурного підрозділу Страховика аналізує якість та повноту наданих Заявником документів та, в разі необхідності, письмово повідомляє його про перелік документів, які необхідно додатково надати Страховику.

Після розгляду отриманих по справі документів (довідки відповідного органу МВС про обставини ДТП або рішення місцевого суду по справі про адміністративне правопорушення, цивільній, господарській або кримінальній, висновку щодо розміру завданої шкоди, медичних довідок про термін тимчасової непрацездатності або встановлення інвалідності, копії свідоцтва про смерть, документів, якими підтверджуються витрати на лікування/поховання, інших документів, які мають відношення до справи) Страховик складає страховий акт (аварійний сертифікат) та приймає відповідне рішення по справі, про яке протягом трьох робочих днів зобов’язаний письмово повідомити Заявника.

 

17. Особисте страхування, його форми, види та основні вимоги до здійснення

Особисте страхування має багато спільного з соціальним, насамперед у об’єктах страхового захисту громадян. Головна відмінність між ними — в джерелах формування страхових фондів: для соціального — це в основному кошти підприємств, установ, організацій, і лише незначною мірою — індивідуальні доходи, тоді як для особистого індивідуальні Доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ та організацій — тією мірою, якою особисте страхування є обов’язковим.

Особисте страхування регламентується законом України «Про страхування». Зосередимо увагу на добровільному особистому страхуванні.

Необхідність особистого добровільного страхування зумовлюється як ризиковим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеня ризику життя у зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також зростанням частки людей похилого віку в загальній чисельності населення. Це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та за її рахунок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів.

Особисте страхування включає:

• страхування життя;
• страхування від нещасних випадків;
• страхування додаткової пенсії;
• добровільне медичне страхування;
• страхування від нещасних випадків на транспорті.

У свою чергу страхування життя здійснюють у формах змішаного страхування:

• страхування дітей;
• страхування до вступу у шлюб.

Страхування від нещасних випадків має такі різновиди:

• індивідуальне страхування;
• страхування школярів;
• страхування робітників та службовців за рахунок засобів підприємств (в основному обов’язкове, але може бути і добровільним);
• обов’язкове страхування пасажирів повітряного, водного, залізничного та автомобільного транспорту.

Особливе місце в особистому страхуванні займають:

• страхування додаткової пенсії, оскільки воно не належить ні до страхування життя, ні до страхування від нещасних випадків;
• медичне страхування, оскільки у формі обов’язкового набуває рис соціального страхування, а у формі добровільного — особистого.

18. Страхування капіталу, види й особливості страхової послуги

Страхування капіталу включає в себе види страхування мають цілі за рахунок систематичної сплати невеликих внесків накопичити круглу суму яка буде виплачена в одноразовому порядку.

Страхування капіталу включає:

1.сберегательное страхування

2.Страхування дітей

3.смешанное страхування

4.страхованіе до одруження

Страхування капіталу включає в себе види страхування умови яких передбачають поступове витрачання внесених внесків у вигляді регулярних виплат. Змішане страхування — страхове забезпечення виплачується по закінченні договору.

19. Страхування ренти, види й особливості страхової послуги

Характерною особливістю страхування ренти є здійснення страхових виплат у фіксованому розмірі з періодичністю передбаченої в договорі страхування.

Розрізняють декілька варіантів рент:

-Рента негайна — виплата, яка накопичується відразу після сплати всієї суми страхових внесків.

-Рента відстрочена — виплата якої відкладено до певної майбутньої дати. Страховик звичайно повертає страхові внески.

-Рента довічна — ця рента виплачується з встановленою датою протягом решти життя застрахованої особи.

-Рента тимчасова — рента виплачується з встановленою датою протягом періоду передбаченого в договорі страхування.

-Рента пренумерандо — це рента в період яка виплачується на початку кожного періоду, встановленого для чергової виплати страхового забезпечення.

-Рента постнумерандо-це рента тому, рента виплачується в кінці кожного періоду, встановленого для чергової виплати страхового забезпечення.

-Рента постійна-рента виплати якої виробляються на незмінному розмірі.

-Рента мінлива-рента величина якої вимірюється в часі.

20. Змішане страхування життя та страхування дітей

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично може мати місце лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Умовами договору страхування може передбачатися відповідальність страховика і при втраті застрахованим здоров’я від наслідків нещасного випадку. Включення до відповідальності страховика відповідальності за наслідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою.

Договори змішаного страхування життя довгострокові й укладаються на різні за тривалістю строки. Наприклад, в Україні, як показує практика, договори змішаного страхування життя можуть укладатися на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років. При укладенні договору страхування враховується вік застрахованого. Він становить від 16 років. Водночас страхова компанія може встановити і менший початковий вік вступу у страхування. У Росії, наприклад, при укладенні договору страхування життя з умовою виплати страхової ренти страховикам пропонується встановлювати його не менш як 14 років.

Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладення договору страхування. Це обмеження також обумовлюється страховою компанією, яка встановлює, наприклад, що договір змішаного страхування життя може бути укладений страхувальником, перш ніж як йому виповниться 72 роки. Разом із обмеженням мінімальних і максимальних вікових меж прийому на страхування чітко встановлюється і вік застрахованого на час закінчення дії договору страхування. Враховуючи, що мінімальний строк, на який укладаються договори страхування життя в Україні, як уже зазначалося, становить 3 роки, страхувальник, вік якого є максимальним за умовами страхової компанії, може укласти договір лише на 3 роки. Скажімо, якщо за умовами страхування максимальний вік страхувальника при укладенні договору становить 72 роки, то на момент закінчення договору страхування йому не повинно бути більш як 75 років.

При укладенні договору страхування важливе значення має і стан здоров’я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути передбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів ІІ групи, хворих онкологічними, тяжкими хронічними захворюваннями або на СНІД).

На сьогодні існує чимало програм страхування дітей, які забезпечують медичний захист та допомогу, дозволяють мінімізувати витрати на лікування дитини, стають важливим способом накопичення коштів на майбутнє навчання. Якщо сьогодні страхування дітей є досить дорогим, а більшість батьків не бажають застрахувати дітей, то в майбутньому він стане важливим і необхідним напрямком страхування. Застрахувати дитину можна майже в будь-якій страховій компанії, яка пропонує послуги медичного страхування в розрізі вікових груп, статусу, уподобання батьків.

Якщо брати до уваги вікові групи дітей, то більш дорогим є страхування немовлят, оскільки вони потребують особливого догляду, пильного нагляду і контролю за процесами життєдіяльності (діти часто хворіють, тому лікар повинен приїжджати по 1 виклику, здійснюються всі необхідні вакцинації (від кору, краснухи, поліомієліту і так далі), екстренна госпіталізація і стаціонарне лікування) [3]. Цей вид страхування здійснюється для дітей віком до 1 року, приблизна ціна якого становить 7-9,6 тис. грн. в рік.

Для дітей після одного року страховики пропонують класичні програми з платою від 2000 грн. в рік, в них теж включені чимало медичних послуг, а також щорічний медичний огляд, вітамінізація, профілактичний огляд, масаж, та ін. Страхування від нещасного випадку теж досить поширений, оскільки травми можуть траплятися в будь-якому місці, за часовими межами проводиться як на деякий період (літні канікули), чи кілька років.

Для старших вікових груп також існують певні програми страхування, де вказані основні види послуг, які надаються в разі настання нещасного випадку чи страхового випадку загалом. Слід зазначити, що останнім часом страховики не страхують дітей, які потребують постійного лікування і медичного догляду. Тому, перш ніж укладати даний договір вони вивчають історію хвороби, частоту звернень до лікарів, кількість необхідних медикаментів, тощо; і після цього можуть укласти договір чи відмовити у страхуванні. Цей фактор перешкоджає розвитку страхування: з одного боку – страхові компанії не укладають договори, що впливає на їх фінансовий стан і репутацію, з іншого – недовіра збоку громадян, їх небажання укладати угоди. Саме тому, доцільною була б система обов’язкового медичного страхування дітей – як перспективний і необхідний напрям в галузі страхування.

21. Страхування на дожиття і довічне страхування

Страхова сума виплачується якщо застрахований доживає до моменту зафіксованого в договорі. Величина страхової суми укладається при укладенні останнього і вона складається як правило з сплачує страхові премії та запланованого доході від інвестування цієї премії. Коли застрахований вмирає протягом дії договору страхування, виплати не проводяться, а страхувальникові відшкодовуються тільки страхові внески. Відмінною особливістю видів страхування на дожиття є наявність у страхувальника права на отримання викупної суми при достроковому припиненні договору. Викупна сума є частиною накопичень що утворилися в за договором на день його розірвання які підлягають виплаті страхувальникові.

В страхування на дожітіє не дуже багато додаткових можливостей, хоча найчастіше використовуються недорогі договори страхування на дожітіє (low-cost endowment), що є додатковим забезпеченням до певного віку. Ризикова частина дозволяє сплатити деякі витрати, наприклад, пов’язані з придбанням нерухомості, кредитуванням і так далі Варіанти виплат досить всілякі: це може бути і одноразова сума, і фіксована рента, і комбінований варіант виплат.

Досить часто даний вигляд договору страхування життя використовується для страхування дітей (до певного віку, події і тому подібне).

Мало хто із страхувальників використовує можливість отримати викупну суму, також мало хто користується можливістю отримати від страхової компанії заїм на розмір страхової суми на пільгових умовах, оскільки страхування на дожітіє зазвичай розглядається страхувальниками як спосіб накопичення, а всі вищеперелічені можливості передбачають збиток накопиченню. По страхуванню на дожітіє страховики можуть запропонувати участь в прибутку. Страхувальникам зазвичай пропонують розпорядитися бонусами так само, як у випадку з договором термінового страхування життя. Основним недоліком договору страхування є той факт, що при довгостроковому характері договору його умови не можуть бути змінені сторонами протягом терміну його дії.

22. Аналіз ринку страхування в Україні

Попри сподівання страховиків, які очікували завершення кризи і початку сталого розвитку страхової галузі, 2011 рік виявився для ринку одним з найважчих. Тривала кадрова невизначеність в керівництві Нацфінпослуг та пасивна позиція наглядового органу, а також нова хвиля економічних проблем у державі загострили хвороби страхового ринку.

На сьогодні страховий ринок України демонструє значний розвиток і піднесення, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій.

Проте, вітчизняний страховий ринок також має ряд недоліків:

— недосконалість нормативно-правової бази у сфері страхових послуг;

— недостатність фінансових ресурсів для забезпечення довгострокових зобов’язань з приводу страхування життя;

— відсутність обов’язкового медичного страхування за участю страховиків;

— чисельна кількість випадків шахраювання з боку страхових компаній, а також їхніх спроб ухилення від податків;

— недостатня прозорість фінансової звітності страхового сектора та відсутність якісної стратегічної інформації.

Ситуація в галузі страхування в 2011 році була дуже важкою. Очікувалося відновлення зростання класичного ринку приблизно на 5%. Також сподівалися на перегляд базового законодавства, «перезавантаження» органу нагляду, оздоровлення ринку. Однак, за певними винятками, цього не сталося.

За офіційними статистичними даними прогноз щодо розвитку ринку виглядає досить оптимістично. Так, за дев’ять місяців 2011 року в порівнянні з відповідним періодом 2010 валові премії по ринку зросли на 4,8%, чисті — на 38,7%. Класичний ринок зріс більш ніж на 14,5%, хоча на кінець 2011 року темпи його зростання так і не перевищили рівня інфляції. Але, незважаючи на ці оптимістичні тенденції, традиційні хвороби ринку — недобросовісна конкуренція, демпінг, недоформування резервів, зростання токсичних активів, вартість яких прямує до нуля — зараз тільки загострилися. Багато компаній досі «грають» без правил. Страждає від цього споживач, якому дуже важко зорієнтуватися і обрати справді надійну компанію.

Для прискорення темпів розвитку страхового ринку України необхідно:

— активніше співпрацювати з НБУ;

— надати страховим компаніям доступ до коштів резервів, що знаходяться на депозитах в банках;

— проводити валютні аукціони для потреб страхувальників;

— вдосконалити механізм управління ризиками у сільському господарстві;

— запровадити медичне страхування;

— змінити та доповнити нормативно-правову базу з страхування сільськогосподарських ризиків;

— сприяти підвищенню страхової культури населення і його довіри до страхових компаній.

Здійснивши реалізацію перерахованих вище рекомендацій, можна зберегти і зміцнити, можливо в середньо- чи довгостроковій перспективі, фінансовий потенціал страхового ринку України, що створить сприятливі умови для активнішої інвестиційної діяльності вітчизняних страхових компаній у період посткризового відновлення економіки.

23. Форми й види страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України “Про страхування” чітко визначає види та поняття добровільного і обов’язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

— індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

— колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

24. Обов’язкові види страхування від нещасних випадків

Відповідно до Закону України “Про страхування” страхування від нещасних випадків може мати обов’язкову або добровільну форму.

Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

25. Державне особисте страхування та стан його здійснення в Україні

Обов’язкове страхування як в галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Цей вид страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язується страхувати відповідні об’єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі. Стаття 6 Закону України «Про страхування» подає перелік 27 видів страхування, які є обов’язковими у нашій державі:

— медичне страхування;

— державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори;

— державне обов’язкове страхування працівників прокуратури;

— державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;

— державне страхування донорів крові та її компонентів;

— особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

— страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

— страхування авіаційних суден;

— страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

— обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах; та інші.

26. Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

Договори страхування наземного транспорту укладаються відповідно до Положення Кабінету Міністрів України «Про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» №959 від 14.08.1996 р.

Застрахованими за даним видом страхування вважаються:

• пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;
• працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:
• водії автомобільного, електротранспорту: машиністів і помічників машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);
• машиністів поїздів метрополітену, провідників пасажирських вагонів, начальників (бригадирів) поїздів;
• поїзних електромонтерів;
• кондукторів;
• працівників вагонів-ресторанів, водіїв дрезин та інших одиниць рухомого складу;
• механіків (начальників) рефрижераторних секцій (поїздів);
• працівників бригад медичної допомоги.

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування.

Страхова сума по даному виду страхування складає 3 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51 000 грн.

Розмір страхового внеску залежить від наступних факторів:

• загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;
• одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;
• тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Максимальний страховий платіж по обов’язковому страхуванню водіїв складає 1 % від страхової суми, тобто 510,00 грн.

27. Добровільні види страхування від нещасних випадків

Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров’ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов’язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

В Україні добровільне страхування від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування здійснює більшість страхових компаній, занесених до Державного реєстру страховиків. Розглянемо основи проведення добровільного страхування від нещасних випадків з урахуванням досвіду Національної акціонерної страхової компанії (НАСК) «Оранта», яка здійснює цей вид страхування близько 80 років і пройшла всі етапи його становлення і розвитку. До речі, її досвід запозичили й багато молодих страховиків.

При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності в Україні умови страхування від нещасних випадків змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням як змін законодавчої бази, так і реального стану економіки та інфляційних процесів, що відбувалися в державі.

Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, запровадження нової грошової одиниці гривні та прийняття низки законодавчих актів зумовило нові зміни в проведенні добровільного страхування від нещасних випадків.

Тепер добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі умов та правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств. Особливі умови можуть застосовуватися в разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціалізованих навчальних закладів на випадок травми внаслідок нещасного випадку, а також військовослужбовців. Вони відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих.

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов’язків страхуваль­ника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:

• обмеження терміну страхування;
• обмеження віку страхувальників;
• обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;
• настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);
• пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування;
• обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;
• обумовлений термін виплати страхової суми;
• визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

28. Страхування дітей і школярів від нещасних випадків

У будь-якого виду страхування є позитивні та негативні сторони. До позитивних належать в першу чергу – обслуговування застрахованих клієнтів, яке буде здійснюватися позачергово, а також за графіком, який визначить клієнт; надаються переваги при визначенні медичного персоналу, палати «люкс» у всіх лікувальних закладах; надання консультацій і швидкої довідки; можливість продіагностувати органи, зробити кардіограму, здати аналізи в зручному місці і зручний час, тощо. Проте, виділяють і негативні сторони – дорога страховка; не всі клініки беруть на себе зобов’язання обслуговувати клієнтів, які застраховані за даними полісами, в деяких випадках – відшкодовують лише 50 – 70% витрат.

Необхідно усувати негативні сторони шляхом внесення змін до законодавчих актів про страхування, охорону здоров’я, необхідно здійснити зміни в системі планування, фінансування, координації робіт служб і закладів охорони здоров’я [4]. Для того, щоб така система працювала в Україні потрібен певний час, додаткові кошти і асигнування з бюджету, висока страхова культура та виконання загальних принципів страхування.

На сьогодні існує чимало програм страхування дітей, які забезпечують медичний захист та допомогу, дозволяють мінімізувати витрати на лікування дитини, стають важливим способом накопичення коштів на майбутнє навчання. Якщо сьогодні страхування дітей є досить дорогим, а більшість батьків не бажають застрахувати дітей, то в майбутньому він стане важливим і необхідним напрямком страхування. Застрахувати дитину можна майже в будь-якій страховій компанії, яка пропонує послуги медичного страхування в розрізі вікових груп, статусу, уподобання батьків.

Якщо брати до уваги вікові групи дітей, то більш дорогим є страхування немовлят, оскільки вони потребують особливого догляду, пильного нагляду і контролю за процесами життєдіяльності (діти часто хворіють, тому лікар повинен приїжджати по 1 виклику, здійснюються всі необхідні вакцинації (від кору, краснухи, поліомієліту і так далі), екстренна госпіталізація і стаціонарне лікування). Цей вид страхування здійснюється для дітей віком до 1 року, приблизна ціна якого становить 7-9,6 тис. грн. в рік.

Для дітей після одного року страховики пропонують класичні програми з платою від 2000 грн. в рік, в них теж включені чимало медичних послуг, а також щорічний медичний огляд, вітамінізація, профілактичний огляд, масаж, та ін. Страхування від нещасного випадку теж досить поширений, оскільки травми можуть траплятися в будь-якому місці, за часовими межами проводиться як на деякий період (літні канікули), чи кілька років.

Для старших вікових груп також існують певні програми страхування, де вказані основні види послуг, які надаються в разі настання нещасного випадку чи страхового випадку загалом. Слід зазначити, що останнім часом страховики не страхують дітей, які потребують постійного лікування і медичного догляду. Тому, перш ніж укладати даний договір вони вивчають історію хвороби, частоту звернень до лікарів, кількість необхідних медикаментів, тощо; і після цього можуть укласти договір чи відмовити у страхуванні. Цей фактор перешкоджає розвитку страхування: з одного боку – страхові компанії не укладають договори, що впливає на їх фінансовий стан і репутацію, з іншого – недовіра збоку громадян, їх небажання укладати угоди. Саме тому, доцільною була б система обов’язкового медичного страхування дітей – як перспективний і необхідний напрям в галузі страхування.

Отже, страхування дітей в Україні недостатньо розвинене, оскільки йому перешкоджає чимало факторів. В умовах кризи населення економить навіть на продуктах харчування, тому не може йти мова про страхування дітей і розвиток страхового ринку України. Останнім часом розвивається лише страхування на майбутнє навчання, оскільки гроші заощаджуються і можуть бути отримані в разі необхідності. Зокрема такі страхові компанії як «Провідна», «Аска», «Інго-Україна», «Просто-страхування», тощо.

29. Страхування туристів від нещасних випадків

Страхування туристів (медичне та від нещасних випадків) є обов’язковим і проводиться суб’єктами туристської діяльності на основі договорів з страховими компаніями, що мають право на здійснення такої діяльності, у відповідності з Законом України “Про страхування”.

Суб’єктам туристської діяльності, при забезпечені страхового захисту туристів, потрібно дотримуватися певних вимог 62, п.7.

Суб’єкт туристської діяльності повинен забезпечити страхування (медичне та від нещасних випадків) туристів, яким надаються туристські послуги. Страхування туристів може здійснюватися шляхом складання договору страхування безпосередньо між туристом і страховою організацією або з участю суб’єкта туристської діяльності, що забезпечує страхування туристів на основі відповідного договору з страховою компанією. Договір повинен бути складений з страховою організацією, що має відповідні ліцензії на право здійснення діяльності, пов’язаної з організацією медичного страхування і страхування від нещасних випадків.

Суб’єкт туристської діяльності повинен вести облік виданих туристам страхових полісів. При складанні туристських договорів самостійно, безпосередньо з страховою організацією, суб’єкт туристської діяльності, що організовує туристську поїздку, повинен провірити наявність страхового поліса в туриста і додати його копію до договору, який складається між туристом і суб’єктом туристської діяльності.

Страхуванню повинні підлягати як туристи, так і особи, що їх супроводжують. Компенсація втрат, з причинених життю або здоров’ю туриста або його майну проводиться в порядку передбаченому діючим законодавством України.

30. Медичне страхування, форми й особливості організації та проведення

Медичне страхування — це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров’я, пов’язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування.

Це система організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини.

Воно має певні переваги перед приватними і державними системами, а також відомчою медициною, забезпечуючи більшу доступність, ясність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг.

Медичне страхування є складовою нормативного функціонування системи охорони здоров’я, економічну основу якої складає фінансування із спеціальних страхових фондів, що формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів і організацій різних форм власності і які призначені для фінансування надання медичної допомоги населенню в рамках страхових програм, контролю за обсягом і якістю.

Об’єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям і здоров’ям громадян, а його метою — забезпечення застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів та фінансування профілактичних заходів.

Страховими ризиками в медичному страхуванні є захворювання застрахованого, а страховими випадками — його звернення в медичну установу і надання застрахованому лікувальних послуг.

Згідно з українським страховим законодавством медичне страхування відрізняється від страхування життя, оскільки не передбачає ризику смерті або дожиття до певного віку чи до закінчення терміну дії договору, що перетворює його в ризиковий вид страхування.

Основними завданнями медичного страхування є:

• посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню;
• контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними, соціальними закладами і окремими приватними лікарями;
• розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди, які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян.

Медичне страхування трактується як система економічних відносин, і тому характерним для нього є наявність декількох суб’єктів страхової діяльності.

31. Добровільне медичне страхування

Добровільне медичне страхування забезпечує страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації додаткових витрат, які виникають при зверненні у медичні заклади.

Основна мета ДМС — гарантувати застрахованим особам при виникненні страхового випадку оплату вартості медичних послуг за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Виходячи із загальної мети ДМС, можна відокремити такі його завдання:

• охорона здоров’я населення;
• забезпечення відтворення населення;
• розвиток системи медичного обслуговування;
• фінансування системи охорони здоров’я, покращання її матеріальної бази;
• перерозподіл коштів, що спрямовані на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Добровільна форма медичного страхування має свої особливості:

• добровільне медичне страхування є частиною особистого страхування;
• цей вид страхування є важливим ринковим компонентом і ефективним доповненням до системи соціального страхування та обов’язкового загальнодержавного медичного страхування;
• у добровільному медичному страхуванні застосовується принцип страхової солідарності, який визначається тим, що застрахована особа отримує ті види медичної допомоги та у тих розмірах, за які було сплачено страховий платіж;
• програми можуть обиратися за бажанням страхувальника та реалізують потреби кожною громадянина, що передбачає для нього:
• амбулаторне лікування;
• стаціонарне лікування;
• стоматологічне обслуговування;
• спеціалізовану діагностику захворювань;
• придбання ліків;
• відвідування лікарів-фахівців;
• протезування;
• придбання окулярів, контактних лінз;
• витрати, пов’язані з вагітністю та пологами тощо.

Предметом ДМС є здоров’я застрахованої особи, що підлягає ризику його пошкодження у результаті несприятливих подій або захворювання застрахованого, що викликають необхідність звернення в медичні заклади за отриманням медичної допомоги.

Добровільне медичне страхування базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров’я.

32. Медичне страхування громадян, які виїздять за кордон

Добровільна форма медичного страхування дає змогу громадянам, які виїздять за кордон, укласти договори страхування (асистанс) на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном. Головна мета «асистансу» — негайне реагування в надзвичайних обставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а також технічної допомоги. Договір страхування може передбачати відповідальність страховика при потребі медичного транспортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні; транспортування в країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену стоматологічну допомогу; юридичну допомогу і т. ін. Проте поліс добровільного медичного страхування громадян, які виїздять за кордон, не передбачає відшкодування вартості медичних послуг з цілеспрямованого лікування за кордоном, з лікування від хвороб, які були страхувальникові (застрахованому) відомі на момент укладання договору страхування, з медичного обслуговування або лікування, що не є невідкладним.

Правила страхування громадян, які виїздять за кордон, не передбачають відшкодування витрат у разі лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування тощо.

33. Необхідність, розвиток і сучасний стан медичного страхування в Україні

Сучасний стан фінансування охорони здоров’я України є вкрай недостатнім і не створює передумов для здійснення якісної медичної допомоги в необхідних обсягах; особливо для соціально незахищених верств населення.

На сьогодні створення страхових служб поки що може реально здійснюватись в аспекті додаткового резерву до діючої системи охорони здоров’я з метою контролю з боку суспільства за надходженням додаткових коштів та їх використанням для фінансування потреб держави в охороні здоров’я. Перехід системи охорони здоров’я на повне утримання за рахунок страхових фондів може розглядатись у перспективі.

Одним із найсуттєвіших є питання економічних розрахунків медичного страхування. У сучасних умовах у страховій медицині необхідно сформувати продуману державну й регіональну політику цін, оскільки штучне страхування їх на послуги охорони здоров’я знижує якість медичної допомоги населенню. Але в цьому має підтримуватись відповідність між темпами зростання доходів населення, показниками стану суспільного та індивідуального здоров’я й темпами зростання цін на медичні послуги. За висловом В. Базилевича, регулювання цін необхідно здійснювати економічними методами, недопускаючи введення штучних обмежень та адміністративного тиску.

Найважливіше питання – це готовність страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.

На наш погляд, запропонована система медичного страхування корінним образом змінює систему медичного забезпечення.

Суть цієї системи полягає в організації медичного забезпечення, оскільки в даному контексті поєднані бюджетне фінансування страхової медицини шляхом обов’язкового комерційного страхування, а також страхової медицини добровільного страхування. Поєднання цих трьох складових дасть досить ефективну систему медичного забезпечення, яка по суті своїй повинна будуватись на гарантіях бюджетного фінансування, обов’язкового медичного страхування. Ці дві складові мають забезпечити не менше 80% всіх потреб у наданні медичних послуг.

Повинно стати модним бути здоровим, над цим працює все суспільство. Соціальне комерційне страхування і медичне страхування повинні здійснюватись по принципу некомерційного виду страхування коштів. Тобто на кожного працюючого відкривається особистий рахунок, на який постійно відраховуються кошти суб’єктом підприємницької діяльності незалежно від того хворіє ця людина чи ні. Ті кошти використовуються відповідною особою при досягненні мінімального рівня, наприклад 10 тис. дол. США при настанні страхового випадку, пов’язаного з необхідністю покращення стану здоров’я (лікування, покращення умов життя за станом здоров’я).

На підставі проведеного аналізу медичного ринку при різних системах медичного страхування високорозвинених країн можна зробити такий висновок: основний принцип організації охорони здоров’я – змішане децентралізоване медичне страхування

34. Майнове страхування, його форми, види та основні вимоги до здійснення

Майнове страхування — галузь страхової діяльності, в якій об’єктом страхового захисту є майно в найрізноманітніших його проявах. До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо.

Раніше майнове страхування поширювалося тільки на об’єкти особистого споживання. У зв’язку з цим все майно громадян розподілялось на дві категорії:

• перша категорія — пріоритетне майно, втрата якого зачіпає інтереси не тільки власника-громадянина, а й суспільні інтереси (житло, сільськогосподарські тварини);
• друга категорія — майно, втрата якого зачіпає насамперед особисті інтереси громадян.

Втрата громадянами майна, віднесеного до першої категорії, не може не зачіпати інтереси держави. З метою підвищення відповідальності громадян за збереження цього майна і забезпечення страхового захисту держава організовує обов’язкове страхування майна першої категорії, інша ж його частина підлягає добровільному страхуванню.

35. Страхування підприємницьких ризиків: сутність, форми, основні види та умови здійснення

Підприємницька діяльність у своїй основі є ризикованою, і підприємнщький ризик визначається як небезпека виникнення не передбачених проектним задумом матеріальних та фінансових втрат, збитків від проведення підприємницької діяльності, здійснення угод. Причиною тому є, насамперед, руйнівний вплив стихійних сил природи чи негативні наслідки інших надзвичайних подій (пожеж, вибухів, епідемій, травматизму та ін.). Тому провадження безперерної, успішної діяльності можливе не тільки за умов запобігання, подолання та локалізації стихійних та інших лих, а також при безумовному відшкодуванні нанесених збитків. Механізм такого відшкодування забезпечується страхуванням ви-значених ризиків. Воно дає можливість розподілити масштабні втрати в часі та просторі між зацікавленими у страхуванні особами, і чим більша їх кількість, тим дешевший і ефективніший для них страховий захист.

Одним з основних принципів і цілей підприємницького менеджменту є вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість. Саме на це спрямоване страхування підприємницьких ризиків, зокрема страхування майна. В усіх розвинутих країнах для підприємців є нормою страхування найбільш небезпечних ризиків, пов’язаних з виробничою діяльністю, з метою запобігання шкоді від настання різних негативних подій. Це, в свою чергу, шляхом відшкодування спричинених збитків сприяє відновленню виробничого процесу.

36. Страхування майна підприємців від вогню та інших ризиків

Існує багато видів добровільного страхування майна підприємств, традиційними з яких є:

. страхування майна юридичних осіб (на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки);

. страхування майна застави (особливо в банківських операціях);

. страхування предмета іпотеки;

. страхування електронних пристроїв;

. страхування будівельно-монтажних ризиків;

. страхування товарів на складах;

. страхування експонатів виставок тощо. У літературних джерелах розглядаються різні варіанти створення захисту майнової бази підприємства: організація фонду самострахування; укладення договорів поруки; укладення договорів страхування з професійними страховиками.

Фонд самострахування є складовою частиною страхового фонду суспільства. Він формується із щорічних відрахувань до досягнення розміру, що вказаний у статутних документах суб’єкта господарювання, а порядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують цей фонд. В умовах ринку підприємства функціонують у несталому економічному середовищі, що постійно змінюється: зростають ціни на матеріальні ресурси, продукцію, що виготовляється, переглядаються умови отримання банківських позик, коливається співвідношення попиту й пропозиції тощо. Водночас підприємства прагнуть забезпечити стійке становище, можливість працювати без фінансових та виробничих зривів, досягти оперативного подолання тимчасових ускладнень у процесі виробництва, зокрема за допомогою самострахування. Тому нова модель фонду самострахування трансформується у фонд ризику який створюється суб’єктами підприємництва для забезпечення їхньої діяльності при несприятливій економічній кон’юнктурі, затримці замовниками платежів за поставлену продукцію, нестачі коштів для погашення одержаної позики.

Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщень, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1% їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17 %.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхувальник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкодуванню.

37. Страхування від перерв у підприємницькій діяльності

Успішна комерційна діяльність будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності залежить від безперервного випуску продукції, її продажу або надання послуг. Але випадкові події можуть призвести до перерв у господарській діяльності підприємства. Якщо підприємство має страховий поліс, що покриває збитки, пов’язані з пошкодженням або знищенням майна, то недоотриманий прибуток унаслідок зупинки виробництва через шкоду, завдану майну підприємства, за цим полісом не компенсується. Такі втрати підприємств відшкодовуються лише за договором страхування від перерв у виробництві.

Як свідчить практика, втрати, які несуть підприємства внаслідок недоотримання прибутку, можуть значно перевищувати майнові збитки підприємства. Наприклад, внаслідок пожежі на нафтопереробному заводі в Техасі (США) збиток становив 6 млн. доларів, а втрата прибутку через спричинені матеріальні збитки — 31,5 млн. доларів .

Причини збитків підприємства, наслідком яких є втрата прибутку, можуть бути різні. Умовно їх можна поділити на: суспільно-політичні чинники (страйки, воєнні дії); аварії та пожежі; стихійні явища та несприятливі погодні умови; комерційні чинники.

До останніх можна віднести: невиконання постачальником зобов’язань; відсутність договорів на поставку необхідних для виробництва матеріалів тощо.

Складним для страхових компаній є страхування втрати підприємством прибутку через суспільно-політичні та комерційні чинники в умовах нестабільної економічної ситуації. Тому за сучасних умов в Україні поширеним стає страховий захист підприємств від перерв у виробництві через пошкодження або знищення майна внаслідок пожежі, вибуху, стихійних явищ. Цей вид страхування є логічним доповненням до вогневого страхування, оскільки доволі часто збитки через пошкодження або знищення майна внаслідок подій, обумовлених договором, призводять до перерви у виробництві та втрати підприємством очікуваного прибутку.

Одночасне укладення договорів страхування майна та страхування від перерв у виробництві є вигідним як для страхувальника, так і страховика. Економічний інтерес підприємства у проведенні цих двох видів страхування разом очевидний, адже пошкодження або знищення майна внаслідок страхового випадку дуже часто призводить до зупинки у виробництві. Втрати, які несе підприємство під час зупинки, можуть у кілька разів перевищувати матеріальні збитки. У разі поєднання цих двох видів страхування страхова компанія зацікавлена провести швидше виплати з майнового збитку, оскільки внаслідок їх затримання збільшується термін простою й відповідно зростають виплати по II договору (страхування від перерв у виробництві).

Комплексне покриття дає змогу страховику зменшити витрати, пов’язані з визначенням збитку у разі виникнення страхових подій, оскільки обсяг страхової відповідальності страховика за цими видами страхування збігається.

Об’єктом страхування від перерв у виробництві є фінансові втрати під час зупинки, які включають:

— поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

— втрату прибутку внаслідок перерви у виробництві.

Поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності — це витрати, які він за будь-яких обставин продовжує нести в період перерви у виробництві, аби після відновлення майна, пошкодженого або знищеного внаслідок страхового випадку, якнайшвидше поновити перервану господарську діяльність.

До поточних витрат включають:

—заробітну плату робітників і службовців;

—орендну плату;

—амортизаційні відрахування;

—податки та збори, які підлягають сплаті підприємством незалежно від результатів своєї господарської діяльності;

—відсотки по кредитах або інших залучених коштах;

—інші витрати.

До складу поточних витрат не включають:

—-податок на додану вартість та інші непрямі податки;

—витрати на придбання сировини та матеріалів, які використовуються в господарській діяльності страхувальника;

—штрафи, пені та інші штрафні санкції, якщо вони безпосередньо не пов’язані зі застрахованою діяльністю.

Під втратою прибутку розуміють той очікуваний прибуток, який страхувальник отримав би від своєї господарської діяльності за період вимушеної перерви у виробництві.

38. Страхування відповідальності працедавця перед його працівниками

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фізичною особою),
• якщо роботодавець не зміг забезпечити поставлення відповідного та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та організацію роботи, а також підібрати кваліфікованих, компетентних службовців,
• порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця,
• необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.

Службовці – це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуюються на підприємстві роботодавця.

За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров’ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов’язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов’язані з розслідуванням щодо обставин пригоди, а також із захистом у суді.

Страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода покривається полісом цивільної відповідальності.

Страховик не відшкодовує витрати:

• за будь-якими видами штрафів та неустойок,
• викликані навмисними діями страхувальника,
• особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника ,на якого поширюється страховий захист.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортним полісом), та ризик під час на морських бурових установках та платформах.

Страховики застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця.

При прийнятті ризику на страхування страховик враховує:

• вид виробництва
• умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соціальної сфери
• кваліфікація службовців, їхній стаж
• річна заробітна плата
• історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку тощо.

Страхові премії можуть розраховуватися двома методами:

• на основі річної заробітної плати (включаючи всі оподатковувані прибутки)
• на основі річного обігу – прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

39. Страхування відповідальності за невиконання комерційних договорів

Об’єкт страхування – відповідальність Страхувальника перед клієнтом за неналежне виконання усіх або частини зобов’язань за угодою, що була заключна між ними.

Страховий ризик – неналежне виконання Страхувальником свої зобов’язань по контракту між ним і клієнтом, внаслідок чого наступає відповідальність Страхувальника.

Страхова сума – встановлюється у розмірі відповідальності Страхувальника по контракту.

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на підставі події. Це означає, що страховик несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом дії договору. При цьому причиною виникнення такої події може бути діяльність страхувальника до початку дії договору страхування. Якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але подія відбулася ще в момент дії договору, то ці збитки також покриваються страховиком згідно зі строком позовної давності.

40. Страхування відповідальності товаровиробника, надавача послуг, виконавця робіт, продавця товарів

Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції набуло широкого розповсюдження з 50-х рр. ХХ ст. Спочатку воно виникло у США. Це страхування виникло як наслідок руху щодо захисту прав споживачів і як наслідок чисельних судових розглядів і задоволення позовів споживачів ,я кі постраждали внаслідок споживання дефектних товарів та послуг.

Мета цього страхування полягає у:

• компенсації матеріальних втрат страхувальників у зв’язку із необхідністю сплати ними збитків, завданих споживачам;
• захисті інтересів споживачів за шкоду, заподіяну їх життю, здоров’ю та майну.

Поняття “продукція” охоплює будь-які товари, комплектуючі, сировину, електроенергію. Не входять до цьго поняття природні ресурси, продукти тваринництва, рибальства, мисливства, а також сільськогосподарська продукція, не піддана промисловій переробці.

Під терміном “товаровиробник” розуміють виробника продукції, оптового покупця, роздрібного покупця, ремонтну майстерню тощо.

У практиці страхування застосовується принцип вини: на товаровиробника лягає обов’язок довести свою невимовність за позовом споживача даної продукції, а саме він може довести, що:

• він не передавав дефектну продукцію до сфери збуту
• поставка здійснювалася не для отримання прибутку (наприклад, подарунок)
• він виготовив тільки частину продукту, а дефектною виявилася вся конструкція
• на момент передачі товару на збут він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду

Страхувальнику треба довести, що шкода життю, здоров’ю чи майну споживача була заподіяна у період дії договору страхування. Це буває зробити важко, оскільки термін позовної давності 10 років і протягом 3 років страховик розлідує причини збитків та їх наслідки і сплачує страхове відшкодування.

Страхова сума встановлюється, виходячи з обсягів товарообороту фірми-страхувальника і при цьому встановлюється ліміт відповідальності окремо за збитками, заподіяними життю і здоров’ю споживачів, і окремо за збитками, заподіяними майну споживачів, а також за збитками у розрахунку на один інсцедент. Ліміти за збитками життю і здоров’ю набагато вищі.

Тарифи коливаються від 0,1 до 0,5% (в деяких випадках 1%). Залежить розмір страхового тарифу від продукції, від організації просування товару на ринок, від країни-експортера, від історії збитків за цим видом страхування для конкретного страхувальника.

Страхова премія обчислюється у відсотках від річного грошового обігу страхувальника на основі даних попередніх періодів (наприкінці ставка коригується згідно з реальним оборотом) або на 100 одиниць продукції.

Не покриваються страховиком збитки, пов’язані із:

• змінами конструкцій товарів
• поліпшенням і замінами товарів, що споживаються
• витрати, пов’язані із виданими без відома страховика гарантійними зобов’язаннями
• збитки, які виникли через відхилення від технології виробництва та ремонту цих товарів
• збитки, пов’язані із пошкодженням майна споживача продуктом, використання якого не було достатньо опробувано.

Термін страхування визначається терміном гарантійної експлуатації.

41. Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища

Заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі витрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту.

Під “забрудненням” розуміють будь-який викид шкідливих речовин, незалежно від їх природи та характеру, що забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси (або викид та нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем).

Конкретний поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, а й ризик поступового забруднення.

Підприємства, які є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок природних явищ чи навмисних дій потерпілих осіб. Що ж до підприємств, які не є джерелами підвищеної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини.

Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природнього середовища, відтворення природного середовища до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Страхуванням покриваються:

• всі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку, а також судові витрати,
• покриваються лише випадкові забруднення (навмисні дії або помилки виключаються),
• суми штрафів не включаються у страхове покриття.

Договір укладається на рік, але через великі витрати при визначенні умов страхування чи превентивних програм догорів, як правило, поновлюється в того ж самого страховика.

Географічні ліміти чітко обумовлюються. Страховики обмежують максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу.

42. Страхування працівників від нещасних випадків за рахунок підприємця

Існують такі види страхування від нещасних випадків:

1) індивідуальний вид страхування від нещасних випадків (оплата внесків за рахунок коштів страхувальників);

2) колективні види страхування від нещасних випадків, які здійснюються за рахунок коштів підприємств і організацій, де є працівники, пов’язані з небезпечними для здоров’я і життя умовами праці пожежники, пілоти, рятувальники того, які застраховані на випадок смерті чи втрати здоров’я при виконанні службових обов’язків, і з якими застраховані перебувають у трудових або інших, передбачених законом, відносинах. Основною метою страхування від нещасних випадків є забезпечення страхового захисту на випадок втрати здоров’я або смерті застрахованої особи. Виплата страхових сум здійснюється у вигляді відповідних грошових компенсацій за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю застрахованої особи, а також захист майнових інтересів, пов’язаних зі зниженням доходу в результаті настання страхового випадку.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється виключно за рахунок підприємств, розмір якого диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров’я на тому чи іншому підприємстві.

Кошти цього фонду спрямовуються на:

— виплату пенсій по інвалідності в зв’язку з нещасним випадком та професійним захворюванням на виробництві;

— виплату допомоги з тимчасової непрацездатності у зв’язку із нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;

— відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним трудових обов’язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв’язку з нещасним випадком на виробництві;

— заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань;

— страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств має на меті повернення 50% страхових внесків після закінчення термінів страхування.

43. Обов’язкові види страхування ризиків підприємницької діяльності в Україні

У зв’язку з великою кількістю ризиків, які супроводжують підприємницьку діяльність, їх можуть покривати різні види страхування, що об’єднують сукупності ризиків у класи за тими або іншими ознаками класифікації, а саме:

• морське страхування;
• різні види страхування майна юридичних осіб;
• страхування від втрати прибутку внаслідок при зупинення виробництва або комерційної діяльності (непрямі збитки);
• страхування відповідальності товаровиробника;
• страхування професійної відповідальності;
• страхування продукції підприємства;
• страхування недопоставки і недопродажу продукції;
• страхування кредитів (страхування неповернення кредиту, відповідальності позичальника);
• страхування від невиконання фінансових зобов’язань;
• страхування технічних ризиків (будівельно-монтаж-них, експлуатаційних, ризиків нової техніки і технологій);
• страхування працівників підприємств від розкрадань і розтрат;
• страхування інвестицій;
• страхування від втрат, пов’язаних з непередбаченим при зупиненням виробничого або торговельного процесу (шомаж);
• страхування працівників підприємства від нещасного випадку, а також страхування низки інших ризиків, що супроводжують підприємницьку діяльність.

Об’єкти страхування мають комплексний характер, тому що належать до різних галузей і підгалузей страхування: страхування майна юридичних осіб, технічних ризиків, збитків внаслідок перерви у виробництві, відповідальності товаровиробника, інвестицій, невиконання фінансових зобов’язань, втрати прибутку, працівників підприємства.

44. Форми й особливості страхування врожаїв сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень

Страхувальниками можуть бути сільськогосподарські підприємства, орендарі, селянські (фермерські) господарства, розташовані на території України. Страхування поширюється на всі види сільськогосподарських культур та насаджень. Об’єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, пов’язаний з відшкодуванням фактичних витрат на сівбу та вирощування сільськогосподарських культур у результаті повної загибелі рослин на всій або частині площі сівби (садіння) незалежно від фази їх розвитку .

Страхова сума за договором страхування, в межах якої страхуються сільськогосподарські культури (групи культур), визначається в розмірі планових або фактичних витрат на сівбу (висаджування) та вирощування сільськогосподарської культури на підставі даних плану економічного та соціального розвитку господарства (бізнес-плану), відповідних бухгалтерських документів. Вона не може перевищувати загальних планових або фактичних витрат, передбачених технологією вирощування врожаю тієї чи іншої культури, а також бути меншою за фактично проведені витрати на момент укладення договору страхування.

Страхування урожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок заподіяння збитку внаслідок настання подій (страхових ризиків), передбачених стандартним страховим продуктом.

При страхуванні урожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень страхова вартість урожаю розраховується шляхом множення площі посіву сільськогосподарських культур і посадок багаторічних насаджень на середню врожайність за останні п’ять років, що передують року страхування, та множення на ціну одиниці вирощеної продукції, встановлену для цілей страхування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику.

Середня врожайність розраховується за даними про фактичний збір вирощеної продукції з одного гектара у центнерах за останні п’ять років, що надаються сільськогосподарським товаровиробником. У разі якщо сільськогосподарський товаровиробник здійснює свою діяльність менше п’яти років, рівень врожайності для розрахунку страхової вартості визначається відповідно до середніх даних по району, в якому розташовані посіви сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, що підлягають страхуванню.

45. Страхування сільськогосподарських тварин

Предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням продуктивною худобою та/або свійською птицею.

Страхові ризики, що покриваються договором страхування:

• протиправні дії третіх осіб;
• загибель, падіж або вимушений забій застрахованих тварин внаслідок: пожежі, стихійних лих, нещасного випадку, хвороби (в т.ч. інфекційної);
• вимушений забій (за розпорядженням державної ветеринарної служби, пов’язаний з проведенням заходів по боротьбі з епізоотією).

Франшиза (безумовна) за умовами договору страхування визначається окремо по кожному виду тварин і складає від 2 до 10% (обирається Страхувальником).

Страхова сума визначається в розмірі дійсної вартості голови тварини/птиці.

Страховий платіж залежить від:

• виду тварин/птиці;
• обраних ризиків страхування;
• розміру франшизи;
• кількості застрахованих тварин/птиці;
• строку страхування.

46. Страхування будівель та іншого майна сільськогосподарських підприємств

Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості.

Сільськогосподарське підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування). Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган;повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі;туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

Але перш ніж приймати рішення про страхування, необхідно проаналізувати ті ризики, на які наражається сільськогосподарське підприємство. Адже не всі ризики можна і потрібно страхувати.

Якщо сільгоспвиробник вже має багаторічний досвід вирощування культури, то він, безумовно, добре знає, які природно-кліматичні ризики в даній місцевості є найбільш небезпечними для виробництва цієї культури і наскільки часто вони трапляються. Якщо ж у виробника такого досвіду немає, то ми радимо спершу опитати з цього приводу сусідів, а також проконсультуватися у головного агронома обласного управління сільського господарства, який може надати йому пораду на підставі зібраних статистичних даних та власного досвіду.

Сільгоспвиробник може усунути наявні ризики іншими доступними підприємству способами. Наприклад, можна застосовувати стратегію уникнення ризику, тобто обирати такі види діяльності, які є менш доходними, але й менш ризикованими. Можна здійснювати диверсифікацію виробництва чи діяльності, аби одні й ті самі ризики не загрожували діяльності господарства в цілому, а стосувалися лише його окремих напрямків. До методів диверсифікації належить також географічна диверсифікація, тобто вирощування культур на віддалених один від одного полях. Можна, нарешті, просто накопичувати кошти на випадок несприятливих подій, тобто займатися самострахуванням.

Страхування, по суті, означає передачу ризиків іншій стороні – страховій компанії, і робиться це за певну плату. Тому здійснювати страхування доцільно лише відносно тих ризиків, які не можна нівелювати іншими способами. Нарешті, слід мати на увазі, що страхові компанії можуть не погодитися приймати певні ризики на страхування. Приймаючи об’єкти на страхування, страхові компанії керуються ознаками, за якими вони відносять певну подію до страхового ризику.

Якщо після ретельного аналізу ризиків, які загрожують діяльності підприємства, було прийняте рішення про необхідність страхування певних сільськогосподарських культур від певних ризиків, то наступним кроком у здійсненні страхування буде вибір форми страхування та страхової компанії.

47. Порівняльна характеристика форм страхування сільськогосподарських ризиків

Згідно з чинним в Україні законодавством, існує дві форми страхування: добровільне та обов’язкове:

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Основні умови добровільного страхування встановлюються правилами страхування, що розробляються страховою компанією та затверджуються уповноваженим органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Різні страхові компанії можуть пропонувати різні умови страхування одного й того ж об’єкту від одних і тих самих ризиків. Тому страхувальник має змогу обирати ту страхову компанію, яка пропонує найприйнятніші для нього умови. Крім того, страхувальник може узгоджувати зі страховиком умови страхування, які потім закріплюються в договорі страхування. Страховики мають право займатися лише тими видами добровільного страхування, які зазначені в ліцензії.

Обов’язкове страхування – це страхування, яке здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено види обов’язкового страхування, порядок та правила його проведення, перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, перелік ризиків, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів.

Теоретично, нині діють два варіанти добровільного сільськогосподарського страхування. Перший із них охоплює страхування врожаю сільськогосподарських культур, тварин, будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, інших матеріальних цінностей. Другий варіант (застосовується з 1999 року) має особливості лише щодо страхування сільськогосподарських культур. На відміну від першого варіанта, де об’єктом страхування є вартість втраченого врожаю певної культури, яка визначається порівнянням урожайності цієї культури з гектара за поточний рік і середньої її врожайності за попередні 5 років, у другому варіанті страховий захист розрахований на відшкодування витрат на посів (садіння) та вирощування сільськогосподарських культур у разі їх загибелі або пошкодження.

За правилами добровільного страхування за першим варіантом об’єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.
2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.
3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім «і бджіл у вуликах.
4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти неза­вершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

48. Види й особливості страхування технічних ризиків

Особливе значення серед підприємницьких ризиків посідають технічні ризики. Ця область страхування, пов’язана з основними виробничими фондами, виникла у зв’язку з технічним прогресом, бурхливим будівництвом, появою складних дорогих промислових технологій.

Перший страховий поліс по страхуванню технічних ризиків був виданий у 20-х роках минулого століття у Великобританії у зв’язку зі страхуванням будівництва залізничного мосту. Страхування технічних ризиків набуло поширення в багатьох країнах, особливо в США, Великобританії та Японії.

Під страхуванням технічних ризиків розуміються наступні види страхування:

• будівельно-монтажних робіт;
• машин у промисловій сфері;
• пересувного устаткування (у тому числі бурові установки);
• електронного устаткування;
• інженерних споруд (причалів, дамб, стапелів та ін.). Особливо поширене страхування будівельно-монтажних робіт (СМР), об’єктами якого є будинки, споруди, машини, запасні частини до них, матеріали та інше майно, призначене для будівництва та монтажу і знаходиться на будівельному майданчику, зазначенні в договорі страхування.

Страхування СМР здійснюється при здачі об’єктів “під ключ”, коли відповідальність за поставлене устаткування, пуско-наладочні роботи і проведення випробувань повністю лежить на підряднику, який є страхувальником. У цьому випадку термін страхування звичайно триває кілька років і сукупність ризиків значна.

Це страхування покриває такі основні елементи будівництва:

• будівельні роботи (зведення будинків, риття котлованів, будівництво авіапарків, заводів);
• допоміжні роботи (електричні, зварювальні і т.ін.);
• інженерні роботи (будівництво доріг, мостів, трубопроводів);
• монтаж устаткування;
• будівництво устаткування і тимчасові споруди (будівельні машини, тимчасове житло для будівельників, підсобні приміщення).

Основні ризики: помилки в СМР; недбалість робітників, техніків, будівельників; пожежа, вибух, осідання ґрунту, землетруси та інші стихійні лиха; падіння предметів, розриви тросів, ланцюгів і т.ін.; будь-які інші непередбачені випадки на будівельному майданчику.

Не підлягають відшкодуванню збитки внаслідок грубих порушень правил безпеки, природних властивостей матеріалів, навмисних дій страхувальників, а також різних форс-мажорних обставин.

В якості основної особливості страхування СМР можна виділити ту обставину, що в ході їх виконання можливе додаткове залучення матеріалів і техніки, яке має бути негайно відкориговане страховою сумою і додатковими ризиками.

Відповідальність страховика починається з моменту вивантаження на будівельний майданчик застрахованого майна, але не раніше дати, обумовленої в договорі, а закінчується в момент здачі об’єкта в експлуатацію, але не пізніше дати, зазначеної в договорі.

49. Страхування будівельно-монтажних ризиків

При страхуванні будівельно-монтажних робіт не користуються заздалегідь визначеними тарифами. Тарифні ставки і страхові платежі встановлюються індивідуально по кожному ризику, при цьому враховуються характер об’єктів, які споруджуються, види основних і допоміжних матеріалів, склад будівельно-монтажної техніки, структура ґрунту будівельного майданчика, імовірність можливого землетрусу та інших стихійних лих, кваліфікація персоналу та ін. Як правило, застосовується франшиза.

Страховою сумою є вартість об’єкта страхування, у тому числі вартість проектування, технічної документації і робочої сили. Розмір страхового відшкодування за втрачене майно обмежується вартістю його заміни або фактичного вартістю на момент страхового випадку. При ремонту пошкодженого майна відшкодовуються тільки витрати на приведения його до стану, у якому воно перебувалося до страхового випадку.

50. Страхування машин та агрегатів від полому

Страхування машин від поломки (mashinery breakdown insurance) — вид майнового страхування, котрий активно використовується в індустріально розвинутих країнах для захисту підприємців від небезпеки механічних поломок машин, які здебільшого входять до складу важливих технологічних ліній або є ключовими виробничими агрегатами

Цей вид страхування технічних ризиків — досить динамічний напрям страхування, потреба в якому виникла в зв’язку з розвитком технологій. Власникам і тим, хто експлуатує складне промислове устаткування, відомо, що трапляються випадки аварійного виходу з ладу дорогих машин. Усі небезпеки, що супроводжують діяльність підприємства, пов’язану з використанням дорогих машин, є ризиком, запобігти якому силами одного підприємства дуже складно. В усьому світі єдиним варіантом страхового захисту такого устаткування є страхування промислових машин від поломки (МІ — Machined insurans), страхове покриття якого допоможе захистити від великих витрат на відновлення після виходу машин з ладу.

Страхування машин має велике значення для кожного, хто їх експлуатує. I це стосується не лише промислових підприємств, на яких працюють великі машини чи повністю автоматизовані виробничі установки. Вирішальне значення страхування машин має саме для середніх та невеликих підприємств, де пошкодження машин може потягти за собою фінансові та економічні збитки.

Страховими ризиками є такі події, які мають ознаки імовірності та випадковості внаслідок чого завдається шкода машинам:

• аварія, якщо вона не є винятком, обумовленим умовами страхування або договором (відповідно до правил техніки безпеки);
• помилки в конструкції та розрахунках, допущені при монтажі, дефекти лиття та матеріалу;
• розрив унаслідок дії відцентрової сили;
• коротке замикання, перенапруження;
• нестача води в парогенераторах;
• фізичний вибух;
• буря, мороз.

He підлягають страхуванню, як правило, лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об’єкта невеликий. Здебільшого до них належать такі предмети:

• усі види змінного інструмента;
• пуансони, матриці, троси, ланцюги, ремені, стрічки, сита;
• вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;
• матеріали виробничого призначення всіх видів (наприклад, паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

51. Страхування електронної техніки та комп’ютерних баз даних

Страхування електронної техніки від ризиків, пов’язаних з ї експлуатацією — вид майнового страхування; базується на стандартних умовах страхування машин від поломок з урахуванням специфіки об’єктів, що страхуються, маючи на увазі їхню високу насиченість електронікою.

Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

* Власник може бути страхувальником:

* як експлуатаційник — від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов’язаннями;

* як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред’явлення претензій до орендатора у зв’язку з його звільненням від відповідальності;

* як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці.

Наймач може застрахуватися від майнових збитків, за які він згідно з договором про найм чи згідно із законодавством несе відповідальність.

Об’єкти страхування. У рамках майнового страхування електронних пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать:

* ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і промисловості);

* електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамма-трон, великогабаритні стерилізатори, апарати «залізні легені» тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікарняних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях);

* пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні телефонні станції (комутатори) та засоби зв’язку, установки спрямованого радіозв’язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв’язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо);

* інші пристрої, а саме:

* телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.;

* конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерські, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори;

* диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, множильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов’язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних

52. Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань

Ризик невиконання післяпускових гарантійних зобов’язань пов’язаний з можливими збитками підрядчика, що приймає на себе гарантійні зобов’язання із забезпечення його безперебійної експлуатації протягом гарантійного терміну. Відповідно до цивільного законодавства підрядник несе відповідальність за виконання своїх договірних зобов’язань за контрактом протягом гарантійного терміну. Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань покликано зробити цитрати підрядника на виконання цих зобов’язань заздалегідь визначеними і придатними для включення до контрактної вартості у формі витрат на страхування. Дія договору починається відразу після підписання акту приймання-здачі об’єкта. Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань є завершальним елементом комплексного страхового захисту.

53. Вплив ринкових факторів на розвиток страхування технічних ризиків в Україні

При страхуванні технічних ризиків не відшкодовуються збитки, що відбулися внаслідок:

• воєнних дій;
• ядерного вибуху, радіоактивного впливу;
• навмисної дії або грубих помилок страхувальника;
• недоліків техніки, які були відомі страхувальнику;
• часткового або повного припинення робіт;
• експериментальних і дослідницьких робіт;
• пошкодження будівельної техніки і транспортних засобів через внутрішні поломки (які не викликані зовнішніми факторами).

54. Сутність, економічний зміст, види страхування кредитів

Будь-яка кредитна угода будується на взаємовідносинах між двома сторонами, одна з яких виступає позичальником, а інша кредитором. Характер кредитної угоди завжди пов’язаний із небезпекою для кредитора втратити гроші, надані у кредит. З цієї причини існує об’єктивна потреба в захисті майнових прав кредитора. Одним із засобів такого захисту є страхування. Взаємини між двома сторонами у рамках кредитної угоди можуть будуватися по-різному, можна виділити 4 варіанти:

1) кредитор дає грошову позичку, щоб отримати через деякий час від нього ці гроші з % — це фінансовий кредит;

2) продавець продає свій товар у кредит, щоб пізніше отримати від покупця гроші – це товарний кредит;

3) кредитор дає гроші дебітору, щоб потім отримати від нього товари чи послуги – авансовий кредит;

4) пов’язаний з тим, що в деяких випадках при видачі будь-якого кредиту на боці позичальника постає третя особа, яка відіграє роль гаранта і тим самим сприяє підвищенню довіри до страхувальника – це гарантований кредит.

З точки зору цих варіантів взаємовідносин між боржником і кредитором можна виділити відповідні види страхування, які здатні адекватно обслужити потреби сторін кредитної угоди:

— страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

— страхування кредитів (страхувальником виступає кредитор);

— страхування експортних комерційних кредитів;

— страхування на випадок невиконання зобов’язань контрагентом;

— страхування виданих і прийнятих гарантій (поручительств);

— страхування заставленого майна.

При укладанні кредитної угоди її сторони потрапляють у протилежне правове становище: у кредитора виникає право повернення виданої позики у визначеній сумі і у визначений термін, а у позичальника виникає зобов’язання повернути позику в обумовленому розмірі і в обумовлений термін. Це в свою чергу впливає і на характер страхових угод, які обслуговують кредитні угоди. Якщо страхувальником виступає кредитор, то угода страхування відноситься до майнового страхування, а якщо страхувальником виступає позичальник, то договір страхування відноситься до галузі страхування відповідальності.

55. Страхування товарних і споживчих кредитів

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто на позавиробничі потреби. Насамперед, варто виділити страхування споживчого кредиту на придбання товарів тривалого використання. У даному випадку банк, надаючи кредит, вимагає страхування тих, хто одержує позичку. Часто під терміном «кредитне страхування» мають на увазі страхування на випадок смерті або втрати працездатності особою, яка оформила кредит. У випадку смерті застрахованого і непогашення основної суми і (або) відсотків заборгованість покривається за рахунок страхової суми.

Договори страхування укладають за умови поступового зниження страхової суми слідом за поступовим погашенням розміру боргу. Це дає можливість встановлювати відносно невисокі тарифні ставки, що можуть бути незмінними протягом усього терміну страхуван­ня, або зменшуватися разом із страховою сумою.

У більшості випадків страхування майна, життя, від нещасних випадків тощо є обов’язковою умовою при наданні кредиту фізичним особам та приватним фірмам. Страхування дійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхових премій з його рахунка в даному банку. При цьому комерційний банк одержує від проведення подібного страхування додаткові прибутки у вигляді комісії.

 

На сьогоднійшній день пропонується новий страховий продукт, який забезпечує страховий захист юридичних осіб, що реалізують товар на умовах споживчого кредиту По суті, це відновлення розстрочки, яка в радянські часи мала велику популярність серед покупців.

Кредит на придбання товару надається безпосередньо продавцем (магазином) без участі банку.

Максимальний термін розстрочки — 12 місяців, але не довше гарантійного терміну обслуговування товару. Програма зручна для покупців ще й тим, що вони самі визначають початковий внесок, проте не менше як 30% вартості товару. Максимальна сума розстрочки становить 2000 грн., але не більш як 50% обсягу заробітної плати покупця за період розстрочки. Заставою за даною технологією є товар, що придбавається, та інше майно, достатнє для погашення заборгованості перед продавцем.

56. Страхування кредитів під інвестиційні проекти

Страховими ризиками при страхуванні інвестицій є такі ризики, які призводять до: часткової або повної втрати (неповернення) інвестиції; неодержання (недоодержання) запланованого прибутку від інвестиції; ліквідації юридичної особи (смерті громадянина — приватного підприємця) — отримувача інвестиції; банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності — отримувача інвестиції; додаткових витрат при реалізації застрахованої інвестиційної діяльності.

Є процентний, валютний, комерційний, ринковий, катастрофічний страхові ризики.

Процентний ризик виникає під час коливання процентних ставок у разі настання таких факторів:

• передбачуваного темпу економічного зростання та інфляційних процесів;
• обсягу державних короткотермінових або довготермінових позик, які стимулюють збільшення попиту на капітал.

Валютний ризик виникає під час коливання обмінних курсів валют у разі настання таких факторів:

• збільшення або зниження процентних ставок;
• зміни стану поточного торговельного балансу;
• збільшення або зниження рівня інфляції;
• зміни політичних та економічних умов;
• зміни фіскальної політики та ступеня втручання органів державного контролю та управління, Національного банку України у діяльність валютних ринків;
• спекулятивної гри на валютному ринку її найвпливовіших учасників.

Комерційний ризик виникає, коли фактична комерційна та господарська діяльність суб’єкта господарювання стала гіршою, ніж була раніше, або яка передбачалась інвестиційним проектом, у разі настання таких факторів:

• конкуренти зменшили ціну на аналогічний товар або на ринку з’явився новий конкурентний товар, який його замінює;
• похибки у внутрішньофірмовому плануванні, організації виробництва, маркетинговій стратегії та збуті продукції або в експертній оцінці інвестиційного проекту загалом;
• невиконання підрядчиком планових будівельних (монтажних, інженерних, пускових тощо) робіт внаслідок випадкових помилок при організації та фінансуванні цих робіт;
• невиконання партнерами по інвестиційному проекту зобов’язань під час його реалізації;
• аварійний вихід з ладу машин та обладнання;
• виявлення невідповідності/недійсності прав власності на об’єкт інвестиційної діяльності.

Ринковий ризик, як правило, безпосередньо не пов’язаний з мікроекономічним станом підприємства і визначається:

• зміною цін на дорогоцінні метали та нерухомість;
• дивідендною політикою та розміром процентної ставки;
• біржовою спекуляцією;
• результатами виборів у країні.

Катастрофічний ризик пов’язаний з виявами стихійної сили природи, а також з діяльністю людини в процесі виробництва та споживання матеріальних благ, до якого належать:

• стихійні явища у вигляді землетрусу, повені, цунамі, урагану тощо;
• промислові аварії у зв’язку з пожежею, вибухом, аварією (тепло-, водо-, опалювальних та каналізаційних систем), які призвели до надзвичайної ситуації на території провадження застрахованої інвестиційної діяльності.

 

При цьому слід зауважити, що деякі ризики можуть прийматися на страхування шляхом встановлення додаткових умов страхування та збільшення розміру страхового платежу, який визначається в кожному конкретному договорі страхування. Але, як правило, страховики саме на такі ризики, які можуть призвести до страхового випадку, вводять певні обмеження щодо даного виду страхування, а саме:

• ядерний вибух, вплив радіації або радіоактивного забруднення;
• громадянська війна, народні заворушення різного роду, в т. ч. повстання, заколоти та страйки;
• різного роду військові дії або військові заходи та їх наслідки;
• конфіскація, націоналізація та інші подібні заходи політичного характеру, здійснені за наказом військової або цивільної влади та політичних організацій.

57. Страхування матеріальних цінностей, що передаються в заставу

Страхування матеріальних цінностей, що передаються під заставу, забезпечує надійність у кредитних відносинах між кредитором і позичальником. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставоодержувача.

До загальних вимог якісної сторони предметів застави відносять те, що: предмети застави повинні належати позичальнику або знаходитися в його повному господарчому віданні; предмети застави повинні мати грошову оцінку; предмети застави повинні бути ліквідними. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставного майна суми основних зобов’язань, які має заставодавець стосовно заставодержателя. Специфічні вимоги до характеристик застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції.

Розглядаючи заставу на одержання позики, банк завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов’язань перед вкладниками. Тому перед тим, як видати кредит, необхідно оцінити пов’язаний з ним ризик, і в першу чергу, ймовірність непогашення позики своєчасно. Забезпечення – це остання лінія оборони для банку, і рішення банку надати позику завжди повинне базуватися на достоїнствах самого проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Законом України “Про заставу” визначено, що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника. Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами. Використання застави забезпечує зниження ризику неповернення кредиту, адже банк забезпечує наявність вторинного джерела його погашення.

58. Страхування експортних кредитів

Страхування експортно-імпортних кредитів виникло порівняно недавно, а саме після закінчення ІІ Світової війни, коли у практиці міжнародної торгівлі значне місце стали посідати експортно-імпортні угоди на основі довгострокових і середньострокових кредитів.

Сутність страхування експортних кредитів полягає в тому, що експортер, який надає відстрочення платежу, досить часто зазнає ризику непогашення, або несвоєчасного погашення заборгованості імпортера. Страхуванню експортних кредитів притаманні властивості, що відрізняють його від інших організаційних форм страхування кредитів. Так, страхування експортних кредитів здійснюється, як правило, спеціалізованими закладами, що належать державі, або держава в них має контрольний пакет акцій.

Страхування експортних кредитів здійснюється спеціальними установами і товариствами, які зазвичай належать державі або в яких держава має контрольний пакет акцій, тому що обсяги відповідальності за цими договорами, як правило, дуже високі. В цей процес втручається і держава, захищаючи свого експортера. В Україні створена державна компанія по страхуванню експортно-імпортних кредитів і інвестиційних ризиків постановою КМ.

Ризики цього виду страхування можна об’єднати в 2 великі групи:

1) економічні ризики (банкрутство імпортера, тривала неплатоспроможність імпортера, ухилення імпортера від виконання платіжних зобов’язань);

2) політичні ризики (державні заходи і політичні події, які перешкоджають виконанню контрактів імпортерами — мораторій на платежі, революція, громадянська війна, ембарго — тощо).

Практично відшкодування збитків від політичних ризиків може провадитися тільки за рахунок державних бюджетів країн, де знаходиться експортер в інтересах підвищення конкурентноспроможності національних експортерів.

Цей вид страхування покриває:

1) збитки від несплати рахунків за поставлені товари і надані послуги, які виникли протягом дії договору страхування;

2) витрати страхувальника, узгоджені із страховиком, які є доцільними і спрямованими на попередження або зменшення збитків.

Не покриваються наступні:

1)        штрафи, пені, неустойки, відшкодування збитків по рекламаціях курсової різниці;

2)        рахунки, які виписані на державні підприємства, організації, фірми;

3)        рахунки по експортних контрактах, для виконання яких відсутні необхідні ліцензії і дозвіл;4) збитки від політичних ризиків.

Страхова премія встановлюється у % до страхової суми і ставка премії залежить від: виду діяльності страхувальника; строку платежів по рахунках; від якості імпортерів (характеристики імпортерів); від країни, де знаходиться імпортер, політичного клімату в цій країні; та ін

Ці договори майже завжди передбачають франшизу або встановлення неповного страхового забезпечення (від 50 до 90%).

Страховим випадком вважається неплатоспроможність іноземного покупця, а також несплата застрахованого рахунку протягом 6-ти місяців з дати закінчення строку, встановленого у договорі страхування.

59. Страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту

Різновидом страхування кредитів поряд із страхуванням відповідальності позичальника за неповернення кредиту існує такий вид страхування як страхування ризику непогашення кредиту.

Це страхування має багато спільних рис із страхуванням відповідальності позичальника.

Його мета так саме як і у попереднього виду полягає в захисті майнових прав кредитора у зв’язку із ризиком неповернення боргу позичальниками, але в ролі страхувальника тут виступає кредитор (банк) і страхова угода має не трьохсторонній, а двохсторонній характер.

Об’єктом страхування тут є матеріальні збитки страхувальника внаслідок повного або часткового неповерення позичальниками сум кредиту та % за кредит згідно із умовами кредитної угоди.

Страховим випадком є невиконання позичальником своїх зобов’язань по поверненню суми кредиту та % у строки та в обсягах, передбачених кредитним договором.

Страхова сума встановлюється виходячи із сум застрахованих кредитів і % за ними. Застрахованими можуть бути як усі кредити, видані банком, так і окремі кредити, за винятком прострочених.

В договорі страхування, як правило, передбачається франшиза у % до страхової суми в абсолютному розмірі. Тарифи встановлюються на рівні від 4 до 10%. Величина тарифу залежить від тих же чинників, що й при страхуванні відповідальності позичальників.

Якщо банк страхує усі кредити, то договір страхування укладається на рік і застосовуються пільгові тарифи. Якщо банк страхує окремі кредити, то строк страхування залежить від терміну дії конкретного кредитного договору.

Страхова премія вноситься одноразово або у розстрочку. Перелік документів, необхідних для укладання договору такий самий, як і при страхуванні відповідальності позичальника, але страховик вимагає також баланс страхувальника (банка) на останню звітну дату із відміткою податкової адміністрації або аудиторськими висновками і довідку про фінансовий стан страхувальника, підтверджену аудитором.

60. Страхування ризику неповернення кредиту кредитором

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

• кредитор — суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;
• позичальник — суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник;
• гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.

61. Страхування банківських кредитних портфелів

Об’єктом при кредитному страхуванні виступає відповідальність позичальника, який з певних причин не виконав свої договірні зобов’язання. На сьогодні кредитне страхування представлене двома основними видами: страхування кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, банк перекладає ризик на страховика і є одночасно страхувальником та застрахованим) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора). Кредитне страхування на вітчизняному ринку страхових послуг з’явилось порівняно недавно, на початку 90-х років.

Головна причина того, що комерційні банки побоюються використовувати страхування кредитів як форму захисту від ризиків банківської діяльності, криється в тому, що без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній виникає сумнів щодо платоспроможності. Прийнята нова редакція Закону України «Про страхування» підвищує вимоги до страховиків щодо їх платоспроможності, це сприятиме зростанню довіри до страхових організацій. З іншого боку, через надмірно високі страхові тарифи підвищуються страхові премії, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням ціни на кредитні ресурси. Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків дуже відповідальної аналітичної роботи, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до боржника, тощо.

62. Страхування банківських гарантій

Страхування фінансових гарантій – це різновид страхування фінансових інвестицій від комерційних ризиків. Воно передбачає надання гарантій того, що певні фінансові зобов’язання, обумовлені в процесі укладання ділової угоди, сторонами якої виступають позичальник та інвестор, будуть виконані. Страхування фінансових гарантій вважається спеціальним видом поручительства, яке забезпечує страховий захист від ризиків, пов’язаних з проведенням фінансових операцій.

Страхувальниками при страхуванні виданих гарантій (поручительств) є дієздатні фізичні або юридичні особи, які є боржниками, на зобов’язання яких розповсюджуються ці гарантії, або кредитори, які прийняли ці гарантії.

Договір між страхувальником і страховиком укладається на основі письмової заяви страхувальника, яка містить відомості про: умови, дату і зміст гарантії, що підлягає страхуванню; види ризиків, які підлягають страхуванню; умови, номер і дату договору між кредитором і боржником, дані про характер, об’єкти, строки дії цього договору, під який гарантом видана письмова гарантія (договір поручительства); інша інформація про встановлені суттєві обставини ризику. Разом із заявою страхувальник надає: нотаріально завірену копію письмової гарантії; завірені документи, які підтверджують факт існування майнових зобов’язань боржника перед кредитором; документи про фінансовий стан гаранта та боржника, які можуть стати забезпеченням права регресних вимог страховика.

Термін дії договору встановлюється згідно зі строками дії письмової гарантії.

Об’єктом страхування є матеріальні збитки, завдані страхувальнику або вигодонабувачу, на користь якого укладений договір страхування, внаслідок невиконання гарантом своїх зобов’язань в обсязі і строки, передбачені в гарантії або в договорі поручительства.

Страховим випадком є невиконання гарантом своїх зобов’язань внаслідок: аварії або катастрофи на місці виконання своїх зобов’язань; стихійного лиха; протиправних дій третіх осіб; банкрутства гаранта.

Страхова сума встановлюється виходячи з максимального обсягу зобов’язань гаранта у вартісному вираженні, встановлених у письмовій гарантії. Страхові тарифи встановлюються на рівні 3-5%. Страхова премія сплачується, як правило, одноразово.

Після настання страхового випадку страхувальник зобов’язаний не пізніше  3-х робочих днів повідомити страховика і відповідні компетентні органи. До обов’язків страхувальника включаються такі:1) вжити всі можливі заходи для з’ясування причин і наслідків страхової події; 2) по можливості сприяти страховику в судовій справі про відшкодування збитків по страховому випадку; 3) надати страховику всю доступну і необхідну інформацію, а також документацію щодо причин дії та наслідків страхової події, характеру і розміру збитків; 4) прийняти всі необхідні заходи для отримання від боржника несплачених ним у строк сум.

63. Страхування фінансових ризиків втрати прибутку (доходу)

На відміну від багатьох видів страхування, предметом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб’єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі — очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб’єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб’єкта, а також пов’язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків — чи то у формі «від усіх ризиків», чи й у формі FLEX, яка передбачає стандартне об’єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire — вогню, Lighting — удару блискавки, Explosion — вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно — і до втрати очікуваного прибутку.

64. Страхування депозитів

Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською системою і функціонує практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливе для вирішення цілої низки економічних та соціальних проблем, що в СІЛА цю подію в економічному житті країни XX століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи (ФРС).

Не дивно, що потреба створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи.

Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання:

• захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат;
• запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Окрім цього, СДС виконує цілу низку допоміжних завдань:

а) розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного банку;

б) СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому фінансовому становищі, а саме:

• провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі, з іншим, сильнішим, банком;
• поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунки певну грошову суму;
• забезпечити механізми та процедури проведення банківських банкрутств.

65. Проблеми страхування фінансових ризиків в Україні

Фінансові ризики виникають в процесі формування та функціонування фінансових відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства. Проблеми управління фінансовими ризиками існують у всіх секторах економіки, оскільки фінансова сфера об’єднує та забезпечує їх діяльність.

На сучасному етапі розвитку в фінансовій теорії не існує загальноприйнятої та вичерпної класифікації ризиків. Це пов’язано з тим, що на практиці виділяють велику кількість різних проявів ризиків, а в деяких випадках один і той же ризик може визначатися різними термінами.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” чітко виділяються кредитні ризики, а інші види фінансових ризиків пов’язуються із здійсненням підприємством господарської діяльності. Таке узагальнення у законодавстві дозволяє підприємцям будь-які витрати, пов’язані із страхуванням, включати до складу валових  витрат, а ризики трактувати як фінансові.

Страхові компанії теж неоднозначно підходять до визначення складу фінансових ризиків. Правила страхування фінансових ризиків страхових компаній включають наступні ризики:

—               невиконання контрагентом страхувальника своїх договірних зобов’язань (унаслідок аварії або катастрофи на місці виконання зобов’язань, пожежі, стихійного лиха, протиправних дій третіх осіб, банкрутства контрагента);

—               недотримання умов і термінів виконання контрагентом страхувальника фінансових зобов’язань за угодою;

—               недотримання контрагентом термінів по установці і наладці машин, устаткування;

—               страхування фінансових (комерційних) ризиків при наданні товарного кредиту;

—               страхування фінансових (комерційних) ризиків при продажу устаткування на умовах відстрочення платежу;

—               страхування депозитів банку;

—               страхування фінансових ризиків при наданні відстрочки платежу;

—               страхування неотримання платних послуг за угодою укладеною з організацією, що надає послуги;

—               страхування виданих гарантій та ін.

Враховуючі значний потенціал страхування фінансових ризиків на вітчизняному страховому ринку та подальші перспективи його розвитку, необхідно особливу увагу приділити вдосконаленню законодавчого забезпечення реалізації даного виду страхування. З цією метою необхідно визначити сутність і поняття фінансових ризиків, надати чітку класифікацію даної групи ризиків, а також розробити відповідні методики розрахунку страхових тарифів.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є поширеною послугою, але на вітчизняному страховому ринку у неї неоднозначна репутація.

Вважається, що недосконала нормативно-правова база страхування фінансових ризиків і відсутність методичного забезпечення сприяють  використанню страхування фінансових ризиків для податкової оптимізації та переведення коштів в готівку. Тому останні роки цей вид страхових послуг збільшувався значними темпами, і займав вже половину всього сегменту майнового страхування.

На сучасному етапі, в результаті протидії органів нагляду відмиванню коштів з використанням страхових схем, суми страхових премій, які отримують компанії по страхуванню фінансових ризиків значно знизились. Але вважається, що частка реального страхування в цьому сегменті ще незначна. Виправити таке становище може удосконалення законодавчої бази страхової діяльності, зокрема, питань  класифікації системи страхування фінансових ризиків.

66. Обов’язкові види страхування при вантажоперевезеннях в Україні

Страхування вантажів (cargo insuranse) — один із найпоширеніших видів страхових операцій, що передбачає страхування вартості вантажів на всіх видах транспорту, без урахування страхового захисту самого транспортного засобу

Страхувальником може бути особа, яка має страховий інтерес у цьому вантажі: відправник та одержувач, фізична чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що отримала ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг та має право здійснювати цей вид страхування згідно з установчими документами.

Об’єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого обумовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

Договори страхування вантажів можна класифікувати за різними ознаками:

• за видами транспорту (договори залізничних, морських, внутрішньоводних, автомобільних і повітряних перевезень);
• за територією (внутрішньодержавні та міжнародні перевезення); за кількістю перевізників, що беруть у цьому участь (місцеві перевезення, перевезення в прямому сполученні, прямі змішані перевезення тощо).

Класифікувати види транспорту з огляду на безпеку вантажу досить складно. Необхідно промоделювати весь ланцюг транспортної операції і тільки тоді можна визначити ті ланки, що є найбільш ризикованими чи небезпечними для вантажу.

67. Автотранспортне страхування, його сутність і сучасний стан

Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту — з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд. пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту — 16 осіб, для повітряного — 6,5, для залізничного транспорту — 1,2 особи.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять. В автострахуванні до об’єктів страхування відносять:

• страхування «авто-каско»;
• страхування цивільної відповідальності;
• страхування від усіх видів ризиків;
• страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;
• страхування експортно-імпортних вантажів;
• страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;
• страхування від нещасних випадків під час ДТП.

68. Майнове страхування засобів автотранспорту

За збереження автомобілів своїх клієнтів відповідальність несуть власники автотранспортних гаражів та паркових стоянок. У зв’язку з цим пропонують два види страхового захисту:

• на час транспортування автомобіля до гаража, майстерні чи стоянки (якщо автомобіль не доставляють безпосередньо його власники);
• на період перебування автомобіля на їхній відповідальності — від всіляких ризиків.

У разі настання страхового випадку страховик відшкодовує затрати на переміщення автомобіля до ремонтної майстерні та доставку його страхувальнику після ремонту. При викраденні або пошкодженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування отримує власник гаража або стоянки.

Відшкодування збитків, завданих власникові транспортного засобу в результаті ДТП, як правило, здійснюється після ремонту на основі пред’явленої страхувальником накладної — рахунку, за якою страховик проводить оплату виконаних робіт.

У практиці деяких країн страховик надає безплатно автомобіль у користування страхувальнику на період ремонту його власного автомобіля. — При страхуванні транспортних засобів найчастіше використовують два види полісів: поліс з оголошеною вартістю та відкритий поліс.

Поліс з оголошеною вартістю містить чітко обумовлену і фіксовану суму страхового відшкодування, яка має бути сплаченою при настанні страхового випадку, і умовами договору не передбачений перегляд та уточнення цієї суми після виникнення збитків.

Відкритий поліс передбачає визначення суми страхового відшкодування після виникнення страхової події шляхом оцінки суми збитку.

Прикладом полісу з оголошеною вартістю є поліс із страхування «авто-каско», а полісу з відкритою вартістю — «страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

69. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту

Субєктами стр-ня є стр-льники; страховики; треті особи; Моторне транспортне страхове бюро України (МТСБУ).

Страхування проводиться на випадок завдання шкоди життю, здоровю і майну третіх осіб. Страховим випадком вважається ДТП, яке сталося з вини ТЗ стр-льника і внаслідок якого скоєна шкода третій особі. Відш-ню підлягають лише прямі збитки.

Розрізняють 2 види страхування:

• звичайний (укладається з власником ТЗ, зареєстрованого в Україні або тимчасово ввезеного в Україну);
• додатковий (діє на території держав зазначених в страховому полісі на умовах, які встановлені в цих державах відповідно до угод, укладених МТСБУ з відповідними упавноваженими орг-ціями по СЦВ вл-ків ТЗ.

Договір стр-ня укладається на основі заяви стр-альника, в якій вказуються тип машини; марка машини; державний номерний знак; місце реєстрації ТЗ; строк страхування; розмір страхової суми. Договір набуває чинності з моменту, зазначеному в страховому договорі але не раніше внесення страхового платежу стр-льником. Після сплати страхового платежу стр-льник отримує страховий поліс. Страхові суми та розмір страхових платежів за цим видом страхування встановлює КМУ.

Починаючи з 1.04.2000 року встановлені мінімальні страхові суми за обовязковим СЦВ за шкоду, завдану внаслідок ДТП життю, здоров’ю третіх осіб в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день укладання договорустрахування (8500 грн), а за шкоду завдану майну третіх осіб — 1500 неоподатковуваних мінімумів (25000 грн).

Страховик має право зменшити або збільшити розмір страхових платежів. Страховий платіж зменшується, якщо стр-льник експлуатує ТЗ без аварій. Збільшується — для стр-льників з вини яких мають місце страхові випадки. Зменшення або збільшення не може бути більше 50% від їх обчисленого розміру.

Виплата страх відшкодування здійснюється страховиком на основі таких документів: заява встановленої форми; довідка органів внутрішніх справ про обставини ДТП; довідка медичного закладу про строк тимчасової втрати працездатності або довідка про інвалідність; копія свідоцтва про смерть та документа, що затверджує право на спадок або правонаступника.

Для виплати страх відш-ня страховик складає страховий акт (аварійний сертифікат). Якщо внаслідок ДТП має місце загибель 3-ї особи спадкоємцю застрахованого виплачується страхова сума. При встановленні інвалідності страхове відшкодування становить:

І група — 100% страхової суми;

ІІ група — 80% страхової суми;

ІІІ група — 60% страхової суми.

При тимчасовій втраті працездатності потерпілому сплачується 0,2% страхової суми за кожний день.

Страхова суми виплачується кожному постраждалому але не більше як 5 страхових сум. Якщо ж постраждалих більше, то кожному постраждалому страхове відшкодування відповідно зменшується. Якщо винуватцем ДТП є декілька осіб-власників ТЗ, відповідні страховики відшкодовують збитки 3-м особам пропорційно до вини стр-льників.

Страховик і МТСБУ мають право вимагати компенсацію здійснених виплат від 3-х осіб, стр-льника або особи, що управляє ТЗ в таких випадках:

• має місце навмисне спричинення збитку 3-й особі;
• при управлінні ТЗ в нетверезому стані;

якщо після виплати страх відш-ня виявляється, що стр-льник або 3-тя особа надали невірні відомості, які призвели до збільшення суми страх відш-ня тощо.

70. Напрямки розвитку послуг добровільного страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту

На сьогодні автострахування в України перебуває на етапі піднесення, тому спостерігається багато проблем та причин низького рівня розвитку даної галузі страхування. У нашій країні до цих причин експерти віднесли такі:

— наявне страхове шахрайство, багато компаній намагаються вчиняти певні дії з метою відмови у виплаті відшкодування або зменшення його  розміру;

— вчинення грубих порушень правил дорожнього руху громадянами, що призводить до великої кількості дорожньо — транспортних пригод;

—  головним завданням вітчизняних страховиків є отримання надприбутку, шляхом нехтування інтересів страхувальників, відшкодування збитку від аварії здійснюється в межах ліміту, тоді як для збільшення клієнтської бази страховики в країнах ЄС відшкодовують реальний збиток від аварії і метою їхньої страхової діяльності є виключно прозоре та справедливе відшкодування заподіяних збитків;

— неякісне врегулювання, потреба у збиранні додаткових документів, тривалі стояння у черзі, затягування розгляду страхових справ;

— незадовільний стан доріг в Україні;

— низька платоспроможність населення, яка пов’язана зі світовою економічною кризою в умовах якої населення більшу частину своїх доходів вимушене витрачати на харчування та негайні потреби;

— значна інформаційна закритість страхового ринку (невисока страхова культура автовласників (низькій рівень обізнаності в питаннях страхування цивільно-правової відповідальності)).

Реформування страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачає запобігання необґрунтованому витоку коштів за кордон та необхідності зміцнення національного перестрахувального ринку і вдосконалення нагляду за перестраховою діяльністю.

Інтеграція страхового ринку України в міжнародні ринки фінансових послуг потребує підвищення довіри до страхових компаній, яка формується за допомогою трьох чинників: надійності, якості послуг, рівня обслуговування в разі настання страхового випадку.

Тому, важливо визначити основні перспективи розвитку страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні, серед яких наступні:

— cтворення розвинутої та платоспроможної системи страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, здатної компенсувати збитки від непередбачених подій;         —  запровадження програм інформування населення через засоби масової інформації про стан і перспективи страхового ринку;

—  розшити міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній, які надають послуги щодо даного виду страхування;

— підвищення платоспроможного попиту на страхові послуги шляхом запровадження нових систем заохочення;

— відкриття центрів врегулювання збитків з розгалуженою мережею та повномасштабного впровадження власної інформаційної системи з персоніфікованим веб-доступом салонів, банків, страхових компаній до бази даних компаній-посередників.

71. Моторне (транспортне) страхове бюро України, його функції

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Статут МТСБУ затверджується зборами засновників (членів) МТСБУ, погоджується з Уповноваженим органом та реєструється відповідно до вимог законодавства.

МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та/або мають на меті одержання прибутку.

Основними завданнями МТСБУ є:

• здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом;
• управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;
• забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування «Зелена картка» та виконання загальновизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн — членів цієї системи;
• збирання необхідної інформації про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
• співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів — нерезидентів у разі в’їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів — резидентів — у разі їх виїзду за межі України;
• співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
• розробка зразків страхових полісів і договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;
• надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

72. Міжнародна система “Зелена картка”, її розвиток

Зелена картка” — найменування системи міжнародних договорів і страхового свідоцтва про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у ДТП за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система має насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн.

Існують міжнародні вимоги до страхування цієї відповідальності, за яких конкретна країна приймається до міжнародної системи страхування автоцивільної відповідальності “зелена картка”:

▪ Існування цього страхування в обов’язковій формі;

▪ Наявність у країні спеціального органу, який здійснює організацію цього виду страхування (Моторне (транспортне) страхове бюро України).

▪ Наявність у країни спільного кордону із країною-членом цієї системи “зелена картка”.

Україна вже є членом системи “зелена картка”.

Збитки у країнах, що є членами системи “зелена картка”, врегульовуються через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. Отже, якщо автовласник є резидентом країни – члена системи “зелена картка”, він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн – членів цієї системи без обов’язкового страхування на умовах країни відвідування.

Слід зазначити, що на здійснення страхування автоцивільної відповідальності як в середині країни, так і за її межами мають право тільки повні члени Моторного бюро (15 членів). Асоційовані члени (80 компаній) мають право здійснення цей вид страхування тільки в середині країни.

73. Страхування вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом

Страхування вантажів – один з найпопулярніших видів страхування в світі, при чому особливе місце в світовій практиці страхування займає страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом, зважаючи на важливість, а водночас і ризиковість даного виду транспорту.

При страхуванні вантажів (або багажу) страховиком надається покриття за наступними умовами, які, в Правилах страхування багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних страховиків, співпадають з, так званими, Оговорками інституту страховиків Ллойду щодо страхування вантажів, згідно яких виділяють три окремі групи ризиків: “ З відповідальністю за всі ризики” (покриття всіх ризиків: погане паркування, природні властивості товару, військові ризики, заворушення, страйки), “З відповідальністю за окрему (незагальну) аварію”, ”Без відповідальності за пошкодження , крім випадків катастрофи”. На цих умовах відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей та небезпек перевезення (транспортування), а саме:

1. Від пошкодження чи повної загибелі застрахованого вантажу (багажу) чи його частини , в наслідок: пожежі чи вибуху; посадки судна на мілину, викидання на берег, потоплення чи перевертання судна, ліхтеру чи баржі; перевертання чи сходу з колії наземного перевізного транспорту; катастрофи чи зіткнення суден, літаків та інших транспортних засобів між собою, або зіткнення їх з будь-якими зовнішніми об’єктами крім води

2.Загибель чи пошкодження застрахованого вантажу (багажу), що стало наслідком: пожертвування за загальною аварією; викидання за борт палубного вантажу.

3.Витрати по загальній аварії і рятуванню

4. Всі необхідні і цілеспрямовано проведені витрати по рятуванню вантажу (багажу), а також по зменшенню збитку і визначенню його розмірів, якщо останній відшкодовується за умовами страхування.

Страхова сума визначається на підставі документів, що підтверджують вартість вантажу (багажу). У страхову суму можуть бути включені витрати, пов‘язані із перевезенням і зберіганням вантажу (багажу), підтверджені документально. Але у будь-якому разі страхова сума не може перевищувати ринкової вартості вантажу (багажу).

Страхові тарифи визначається виходячи з покриття, обраного Страхувальником, причому покриття А – найбільш дороге, а С, відповідно, — найбільш дешеве.

Відповідальність Страховика починається з моменту, коли вантаж (багаж) буде взятий на складі в пункті відправки для перевезення і продовжується на протязі всього перевезення по визначеному маршруту.

Відповідальність Страховика закінчується: коли вантаж (багаж) доставлений на склад вантажоодержувача чи остаточне (кінцеве) місце зберігання в обумовленому в Договорі страхування при цьому пункті призначення.

74. Страхування відповідальності автоперевізника за вантаж

Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними ринками страхування. Наприклад, традиційно відповідальність за вантаж авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а вантаж, що перевозиться повітряним транспортом, як і іншими видами транспорту, — за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів.

У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

Розглянемо спочатку загальні умови страхування відповідальності, а потім звернемося до перевезень різними видами транспорту. Страхування відповідальності перевізників за вантаж (крім авіаперевізників) здійснюється добровільно. Страхувальником є транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні (тобто страхувальник може бути формальним перевізником).

Об’єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці. Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров’ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він планує одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної депозитної премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, не більш як 20 %) страхової премії.

75. Страхування громадян від нещасних випадків на автотранспорті

Затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. №959 Положенням, визначається порядок здійснення обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті:

— пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

— працівників транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме водіїв автомобільного, електротранспорту машиністів і помічників машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизельпоїздів), кондукторів, працівників бригад медичної допомоги.

Обов’язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів: автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах. Застрахованими вважаються:

— пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки;

— водії тільки на час обслуговування поїздки.

Страховий платіж по обов’язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду зі страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 5 відсотків вартості проїзду.

Кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. У страховому полісі зазначається:

— вид обов’язкового страхування;

— найменування адреса, телефон страховика;

— розміри страхового платежу та страхової суми.

При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжнародних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира транспортною організацією у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду в національній валюті України.

76. Страхування морських суден

Серед видів морського страхування найдавнішим є страхання морських суден (каско). Каско — борт транспортного засобу річкового, морського, повітряного судна чи автомобіля). Страхування каско передбачає відшкодування збитку тільки від пошкодження чи конструктивної загибелі транспортного засобу. Виключається відповідальність страховика за збиток у зв’язку зі смертю пасажирів і спричиненням шкоди їх здоров’ю, загибеллю чи пошкодженням вантажів або майна, що перевозиться.

На страхування приймають корпус судна (у тому числі й той, щ0 будується) з машинами, устаткуванням, такелажем, фрахт, витратами на спорядження судна та інші витрати, пов’язані з його експлуатацією.

Фрахт — плата за перевезення судном вантажу і пасажирів.

Згідно з договором страхування відшкодовуються збитки, які трапилися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також з інших причин раптового і непередбачуваного характеру. Виділяють такі варіанти страхового покриття:

♦ з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

♦ без відповідальності за пошкодження (крім випадків крушіння);

♦ без відповідальності за часткову аварію;

♦ з відповідальністю за повну загибель.

Страхувальник зобов’язаний документально довести факт настання події, передбаченої страховим полісом і надати всі претензійні документи та розрахунки, необхідні страховику для визначення суми страхового відшкодування і реалізації права суброгації.

Повна виплата в розмірі страхової суми за договором відбувається у таких випадках: у разі повної фактичної, повної конструктивної загибелі судна і при пропажі судна безвісті.

У випадках зміни рейсу — зміни пункту (порту) призначення, передбаченого страховим полісом (договором морського страхування), — договір морського страхування перестає діяти і може бути в силі лише за умови оплати додаткової страхової премії.

Крім того, у страховому полісі (коносаментах і чартерах) може вміщуватися умова (так зване девіаційне обумовлення), яка передбачає можливість девіації судна без відповідальності відносно вантажовласника за збитки, які можуть бути зв’язані з девіацією.

Девіація — відхилення судна від прямого шляху слідування з подальшим наміром повернутися на попередній курс.

З моменту девіації страховик звільняється від відповідальності, якщо в полісі відсутнє девіаційне обумовлення.

Законодавством різних країн, а також стандартними умовами чартеру передбачені такі стандартні умови девіації: рятування людей, суден і вантажів, уникнення небезпеки, що загрожує судну, отримання медичної і хірургічної допомоги членами екіпажу чи іншими особами, що перебувають на судні.

Огляд судна, вантажів чи іншого майна, що приймається на страхування, здійснює сюрвейєр — експерт, агент страховика. На підставі висновку сюрвейєра страховик приймає рішення про укладання договору страхування.

Спеціальні розрахунки щодо розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом називаються диспашою і складаються диспашером — спеціалістом у галузі морського права. Місце і порядок складання диспаші вказується в коносаменті. Диспашер приступає до справи тільки після заяви зацікавленої сторони (судновласників, вантажовласників, страховиків) з додаванням усіх документів, що стосуються аварійного випадку та підтверджують суму збитків і витрат. Диспашер на основі наданих документів (виписки із судового журналу, копії морського протесту, аварійної підписки, рахунків за пророблені роботи, копії актів огляду судна і вантажу, копи коносаментів тощо) виносить обґрунтоване рішення визнати чи ні наявність загальної аварії.

77. Страхування відповідальності власників суден

Розмір максимальної відповідальності (ліміти відповідальності, тобто сума, в межах якої страхова компанія здійснює відшкодування), встановлюється у більшості випадків фіксованим, незалежно від судна-учасника. При цьому страховий внесок за таке страхування розраховується як відсоток від загального розміру відповідальності Страхової компанії. Передбачений страховий захист за основними напрямами:

• життя та здоров’я третіх осіб;
• майно третіх осіб (рухоме, нерухоме);
• шкода навколишньому середовищу.

Пропорційно сучасній тенденції ускладнення умов морських перевезень – розширенню географії торговельних рейсів, насиченості шляхів суднами, оснащеності портів складними і дорогими допоміжними спорудами, а також різноманітності і кількості перевезених вантажів – зросла матеріальна відповідальність судновласників за можливе заподіяння фізичного або морального збитку третім особам. Зрозуміло, що відповідно до основних принципів страхування відповідальності може розглядатися тільки збиток, заподіяний помилково або випадково.

У певній частині ризики відповідальності покриваються договором морського страхування КАСКО.

78. Страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом

За своєю суттю страхування вантажів передбачає зобов’язання страховика здійснити виплати страхувальнику згідно з умовами договору в разі настання страхової події, що спричиняє йому збитки.

Об’єктом страхування за таким договором виступають майнові інтереси фізичної чи юридичної особи, що є власником, користувачем чи розпорядником вантажу, внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.

Страхувальником може бути фізична чи юридична особа, котра є власником вантажу та має в ньому страховий інтерес. Страховиком виступає лише страхова компанія (юридична особа), що має відповідну ліцензію: Управління ліцензування страхової діяльності Департаменту фінансових установ та ринків при Міністерстві фінансів України на право здійснення даного виду страхування згідно з її установчими документами.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків з морського страхування мають три типи застережень: «А», «В», «С». Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 — 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу «А» надає найширше страхове покриття, застереження типу «C» — найвужче покриття, а застереження типу «B» — середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу «А» (понад 80 % укладених полісів), на найдешевші із застережень — застереження типу «С» — припадає близько 15 %, а застереження типу «В» застосовуються найрідше — не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу «B» з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4—7):

• пожежі або вибуху;
• посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;
• перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;
• зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об’єктами, крім води;
• розвантаження вантажу в порту лиха;
• землетрусу, дії вулкану або блискавки;
• пожертвування за загальною аварією;
• викидання за борт або намокання;
• потрапляння морської, річкової або озерної води у судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;
• повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт, або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

79. Страхування відповідальності морського перевізника за вантаж

Згідно з договором перевезення перевізник зобов’язується перевезти товари з одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відповідальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасовому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема:

— торговельною практикою;

— законодавчими актами, що регламентують перевезення; — міжнародними конвенціями.

Для перевезень, що не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі Статтею 14 «Закону про транспорт» за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України.

Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними ринками страхування. Наприклад, традиційно відповідальність за вантаж авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а вантаж, що перевозиться повітряним транспортом, як і іншими видами транспорту, — за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів. Головна різниця цих полісів — у страховому покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування.

У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

80. Організаційні ті інші перешкоди розвитку морського страхування в Україні

На теперішній час на страховому ринку України діють такі об’єднання страховиків: Ліга страхових організацій України, Авіаційне страхове бюро України, Моторне бюро України, Асоціація «Українське медичне страхове бюро», а також Морське бюро України.

Стосовно визначення морського страхування, то можна сказати, що це вид транспортного страхування, яке покриває ризики, пов’язані з торговельним мореплавством.

Більше ніж за три століття розвитку морського страхування було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються й донині, іноді лише з невеликими змінами. Таким чином, можна казати про те, що страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин.

В Україні морське страхування тільки починає розвиватися. Нині головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий 9 грудня 1994 р. Кодекс торговельного мореплавства України, який має окремий розділ VIII «Морське страхування».

Кодекс містить важливі положення, що стосуються правового стану судна, екіпажу, організації перевезень, договорів морського перевезення вантажів, пасажирів, буксировки, морського страхування, загальної аварії, порядку відшкодування збитків від аварії суден, меж відповідальності судновласників, порядку пред’явлення і розгляду претензій та позовів, що витікають із договорів морського перевезення і строків позовної давності за ними.

В Україні до складу морського страхування відносять також особисте страхування від нещасних випадків на морському транспорті. Це страхування використовується для забезпечення страхового захисту життя і здоров’я членів екіпажів суден, а також пасажирів в Україні на внутрішніх водних маршрутах, і здійснюється відповідно до «Положення щодо обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. №959.

81. Страхування повітряних суден

Страховий захист діє як для окремих періодів експлуатації (у польоті, під час приземлення, на землі чи на якорі), так і для будь-якої їх комбінації.

При цьому вважається таке:

політ — період часу, протягом якого повітряне судно починає рух вперед з місця виконання старту при зльоті або спробі зльоту, перебуває в повітрі і закінчує пробіг під час посадки;

руління — рух повітряного судна по льотному полю своїм ходом від стоянки до місця виконання старту або після пробігу під час посадки;

на землі — період часу, коли повітряне судно перебуває не в польоті, не у процесі руління і не на якорі, згідно з визначенням;

на якорі — період часу, протягом якого повітряне судно придатне для приводнення, перебуває на плаву, а не в польоті і не в процесі руління, згідно з визначенням, і який включає в себе ризики спуску на воду та підйому на стоянку. Страхові випадки:

1) повна загибель повітряного судна, яка можлива в період експлуатації внаслідок авіаційної події і означає:

o повну втрату повітряним судном здатності здійснювати політ через руйнування основних несучих елементів конструкції (планера) або стан цього судна, про який компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт технічно неможливий або економічно недоцільний;

Можливе інше визначення терміну польоту, наприклад, від заняття своїх місць пілотами з метою виконання польоту до залишення ними літака, або з моменту відриву від злітної смуги при розгоні до моменту торкання злітної смуги при посадці тощо.

o пропажу повітряного судна безвісти, коли повітряне судно після планового польоту, здійсненого в період дії договору страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи з його розшуку протягом 60 діб не дали результатів або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного строку;

o втрату повітряного судна у зв’язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевість;

o повне руйнування повітряного судна в результаті авіаційної події (враховуючи і пропажу безвісти).

2) Пошкодження повітряного судна — будь-яке раптове і непередбачене для страхувальника порушення цілості конструкції або деформація елементів повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило здатність виконувати польоти.

Укладаючи договори страхування повітряного судна з кількома страховиками (співстрахування), страховик відшкодовує збитки в розмірі, що не перевищує його частки в загальній сумі за всіма договорами страхування зазначеного повітряного судна.

Об’єкти та ризики при особистому страхуванні членів екіпажу і авіаційного персоналу. Об’єктами страхування є життя та здоров’я осіб, які пов’язані з виконанням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт. Це такі особи:

члени екіпажу повітряного судна та інші особи авіаційного персоналу, що перебувають на борту повітряного судна;

особи, пов’язані із забезпеченням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт.

Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту залишення повітряного судна.

Страхувальником з цього виду страхування може бути повітряний перевізник, у сертифікаті експлуатанта якого внесені зазначені особи.

Договір із цього виду страхування укладається, як правило, на один рік і діє на території всіх країн, де виконуються повітряні роботи.

Застраховані особи вносяться до страхового полісу або додатка до полісу у вигляді списку із зазначенням прізвища та імені.

Страховим випадком доцільно вважати пригоду, яка пов’язана з експлуатацією повітряного судна і через яку сталися:

загибель застрахованої особи чи отримання нею тілесного пошкодження із смертельним наслідком у разі авіаційної події;

отримання застрахованою особою травм, які призвели її до інвалідності;

отримання застрахованою особою травм, що призвели до тимчасової втрати нею працездатності і зумовили госпіталізацію на строк понад 48 годин протягом семи діб з моменту авіаційної чи наземної події.

82. Страхування відповідальності власників повітряних суден

Страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами (Legal Aviation Third party, passanger’s, baggage, cargo and mail liability). Повітряний транспорт, як і інший транспорт, може бути небезпечним для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна. Адже після великих авіакатастроф буває, що авіакомпанія банкрутує і стає неспроможною виплатити відшкодування потерпілим сторонам. Тому держави світу, котрі, обстоюючи інтереси своїх громадян, приєдналися до відповідних міжнародних конвенцій, вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов’язково застрахувати свою відповідальність, причому на ліміт, не менший за встановлений у країні, на території якої виконуються польоти.

Страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна (ПС) захищає майнові інтереси страхувальника, пов’язані з його обов’язком відшкодувати збиток, завданий третім особам під час експлуатації ПС.

Третіми особами є фізичні та юридичні особи (їх майно), які не пов’язані зі страхувальником договірними зобов’язаннями, в тому числі договором на перевезення. Крім того, вони не є працівниками страхувальника та не діють за його дорученням.

Страхувальники: українські експлуатанти ПС або іноземні експлуатанти ПС під час виконання ними польотів у повітряному просторі України.

Страхова сума для польотів, що виконуються в межах України, встановлюється:

• з урахуванням максимальної злітної маси ПС. Для міжнародних польотів – у межах, передбачених міжнародними угодами чи законодавством країн, на території яких виконуються польоти ПС;
• відповідно до уніфікованих умов товариства лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються у міжнародній практиці.

Розмір максимального страхового тарифу на один рік не перевищує одного відсотка від страхової суми, визначеної договором обов’язкового страхування.

Страховим випадком є авіаційна подія:

• у результаті якої настає цивільна відповідальність експлуатанта за шкоду, завдану життю та здоров’ю фізичних осіб;
• у результаті настання якого завдані збитки майну фізичних та майну юридичних осіб, які страхувальник (експлуатант ПС) повинен відшкодувати.

Договір страхування не поширюється на випадки та страхувальник не відшкодовує збиток, якщо ПС:

• виконує політ з порушеннями вимог Посібника з літної експлуатації ПС;
• використовується з метою, яка заборонена законодавством або відрізняється від вказаної у договорі страхування;
• знаходиться поза географічними межами дії, що визначаються в договорі страхування, лише якщо це не пов’язано із форс-мажорними обставинами;
• експлуатується особою, яка не має кваліфікаційного свідоцтва відповідного авіаційного персоналу.

83. Страхування вантажів, що перевозяться авіаційним транспортом

Відповідальність за багаж здебільшого встановлюється як 1 дол. за 1 кг, а за вантаж — 20 дол. за 1 кг. Тому страхування цього виду може здійснюватись як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг багажу або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду дуже часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт (combine si n gle limit). Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті — це загальна максимальна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупністю позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників стосовно одного страхового випадку.

Як приклад можна згадати катастрофу літака, що сталась у одній із країн Європи, де уламки літака зруйнували будівлі й стали причиною смерті кількох осіб, котрі перебувати тут на цей час. Крім того, загинули всі пасажири, які були на борту. Страхова сума — комбінований ліміт відповідальності становив 500 млн дол. Виплата, у мільйонах доларів, здійснювалась так: пасажирам (або спадкоємцям за законом) за їхній багаж і вантаж — 380; сім’ям загиблих на землі — 80; компенсація за зруйновані будівлі — 40. Усього — 500 млн дол.

84. Страхування відповідальності авіаперевізника за вантаж

Страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами (Legal Aviation Third party, passanger’s, baggage, cargo and mail liability). Повітряний транспорт, як і інший транспорт, може бути небезпечним для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна. Адже після великих авіакатастроф буває, що авіакомпанія банкрутує і стає неспроможною виплатити відшкодування потерпілим сторонам. Тому держави світу, котрі, обстоюючи інтереси своїх громадян, приєдналися до відповідних міжнародних конвенцій, вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов’язково застрахувати свою відповідальність, причому на ліміт, не менший за встановлений у країні, на території якої виконуються польоти.

Факт цього виду страхування обов’язково підтверджується сертифікатом міжнародно визнаної форми, текст якого має бути англійською мовою з обов’язковим зазначенням міжнародного страхування брокера, через котрого здійснювалось розміщення ризику. Крім того, сертифікат має містити назву та всі реквізити страхувальника, назву авіакомпанії-страхувальника та всіх співстрахувальників, ліміт відповідальності, строк дії страхового захисту та реєстраційний номер повітряного судна.

85. Стан і перспективи розвитку авіаційного страхування в Україні

На сьогоднішній день авіаційне страхування відноситься до обов’язкового  виду страхування. І  сьогодні існують тенденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з урахуванням змін міжнародного національного законодавства та з огляду на розвиток авіаційних технологій.  Авіація — один з найважливіших секторів світової економіки, тісний зв’язок якого з іншими її сферами складно заперечувати. Доступність транспортних послуг вважається каталізатором рівня життя та розвитку бізнес-процесів у кожній окремо взятій державі. Аналізуючи динаміку розвитку авіації за останні роки і розглядаючи її через призму економічної ситуації у світі, можна простежити тенденції її зміни і робити прогнози на майбутнє.

Сьогодні існують тенденції щодо розвитку допоміжних операцій, виконуваних авіаційними компаніями з метою збільшення рентабельності авіаліній. У той час, як в усьому світі обсяги авіаперевезень починали знижуватися, збільшення пасажиропотоку в Україну становило в середньому п’ята частина від показників попереднього періоду, і тільки, починаючи з вересня 2008 року, темпи зростання почали сповільнюватися.

Одним з наслідків переходу на цей стандарт може стати зменшення кількості українських компаній на 20%. Оновлення парків вітчизняних авіаперевізників також входить в плани розвитку галузі, так само як і приведення українських аеродромів до європейських нормативів. Саме у стимулюванні конкуренції між аеропортами український Мінтранс бачить можливість для залучення на вітчизняний ринок закордонних лоу-костерів, і — як наслідок — зростання пасажиропотоку на 25%. За оцінками аналітиків, в умовах нелегкої економічної ситуації, яка неминуче торкнулася і авіаційну галузь, 2013 рік стане поворотним моментом для кожного сектора. За його підсумками можна буде побачити реальну вартість послуг, зміцнення позицій лідерів ринку і найбільш популярних напрямків, і — навпаки — відсіювання збиткових авіаліній разом з відмовою від неприбуткових рейсів.

Таким чином, можна зробити висновок, що  освіта авіа альянсу в Україні та за кордоном дасть можливість спільно пережити період нестабільності і вийти на новий виток розвитку. Період модернізації  принесе багато перспектив, нових можливостей для розвитку авіаційного страхування. Незабаром, страхуватися буде легко, комфортно і швидко.

86. Страхування громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті

Порядок та умови проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, зумовлено такими чинниками:

• авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;
• значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;
• авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;
• авіаційне страхування тісно пов’язане з міжнародним страховим ринком;
• авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;
• для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;
• авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

Отже, авіаційне страхування є досить складним за своєю суттю, а його реалізація потребує від страховика особливого підходу.

Функціонування авіаційно-транспортної системи цивільної авіації забезпечується дуже широким спектром робіт, без яких неможливо здійснити кінцевий результат — політ. Це — технічне обслуговування і ремонт літака та двигунів, підготовка пілотів та авіаційних техніків, забезпечення якісним паливом, утримання злітно-посадкової смуги у відповідному стані, аеронавігаційне забезпечення польоту та багато інших. Переважно це ризики, пов’язані з відповідальністю. Усі ці ризики можуть бути застрахованими, й у більшості розвинених країн світу так воно і є. Тобто страхове поле авіаційного страхування дуже велике.

87. Страхування будівель і споруд, що належать громадянам

У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.

До переліку об’єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники, ґрати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об’єкт страхування, а саме, він може застрахувати:

• усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;
• окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);
• окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);
• будівлі, зведення яких не закінчено.

Винятком з переліку об’єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває (предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, будівельні матеріали).

Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус); пожежі, вибуху, аварії опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викиду газу; неправомірних дій третіх осіб.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.

Укладати договір страхування починають з таких дій:

• уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;
• з’ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обвалу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголошено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);
• обов’язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;
• з’ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні будинки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд родичів, сусідів і т. ін.);
• дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити страхову суму.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збитку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.

88. Страхування домашнього майна і тварин у господарствах громадян

Майнове страхування — галузь страхування, об’єктом страхування якої є майнові інтереси страхувальника, що пов’язані з його законним володінням, розпорядженням або користуванням майном. Страхуванню підлягає не саме майно, а страховий інтерес суб’єкта, що полягає у його правах на майно.

Ураховуючи велике розмаїття майна, складно дати вичерпний перелік його видів, що можуть бути прийняті на страхування. Зокрема, договір страхування майна підприємств укладається щодо страхування певних видів майна, як правило, об’єднаних у групи:

1. Майно, що належить страхувальнику за правом власності.
2. Майно, одержане страхувальником у тимчасове користування (на умовах договору лізингу, оренди, зберігання, комісії тощо).

3. Майно, що тимчасово вилучається (або може бути вилучене) з території страхування з метою проведення випробувань, на виставку тощо.

Страхування майна громадян є найбільш масовим видом страхування після страхування автомобільного транспорту. Залежно від об’єктів страхування розрізняють такі підвиди страхування майна громадян:

• страхування будівель (квартир, будинків тощо);
• страхування домашніх тварин;
• страхування домашнього майна.

89. Страхування особистої відповідальності власників будівель і домашніх тварин

Страхування домашнього майна призначене для компенсації збитків, пов’язаних з ушкодженням або знищенням будь-якого домашнього майна (предметів домашнього вжитку, особистого споживання, а також предметів підсобного господарства). Страхуванню також підлягають складні і дорогі побутові предмети (телевізори, персональні комп’ютери тощо). Об’єктом страхування є елементи оздоблення житлових і господарських приміщень.

З метою страхового захисту кількох видів майна застосовують комплексні види страхування, наприклад, страхування будинків, домашнього майна і страхування майна в садибі (тварин, багаторічних насаджень).

Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.

90. Страхування професійної відповідальності громадян

Такий вид страхування пов’язаний із можливістю пред’явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під час виконання професійних обов’язків, зазначених у страховому полісі. Це вид захисту від претензій з професійної діяльності. Претензії страхувальнику, не пов’язані з виконанням ним професійних обов’язків, не підлягають страховому захисту.

У страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи ризиків:

• ризики, пов’язані з можливістю заподіяння третім особам тілесних пошкоджень та шкоди здоров’ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів, хірургів, дантистів, фармацевтів, водіїв транспортних засобів, що працюють за наймом, тощо;
• ризики, пов’язані з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди включають термін втрати права на пред’явлення претензій. Вони пов’язані з діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.

Термін втрати права на пред’явлення претензій встановлюється законодавством.

Передбачається, що вина страхувальника, який підлягає страхуванню з даного виду, може проявлятися двояко: у формі необачності недбалості, некваліфікованого виконання своїх обов’язків та у формі навмисних дій. Вину в формі навмисних дій страхувальника може встановити тільки суд.

Страховий випадок — помилка, допущена страхувальником під час виконання професійних обов’язків, яка призвела до матеріальних збитків або втрати здоров’я, заподіяння тілесних пошкоджень чи смерті третіх осіб.

Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування при добровільному страхуванні. При обов’язковому — мінімальна страхова сума визначається чинним законодавством або згодою сторін.

Якщо претензії до одного страхувальника пред’являють відразу кілька осіб і обсяг спричинених збитків перевищує загальний ліміт відповідальності страховика, обумовлений договором, то відшкодування здійснюється пропорційно відношенню суми завданих збитків до загального ліміту відповідальності страховика.

Ставки платежу визначаються стосовно кожного виду професійної діяльності, що підлягає страхуванню, окремо. Ставки залежать від професії, віку, стажу роботи, дати отримання кваліфікації, дати підвищення кваліфікації, загальної кількості службовців, які підлягають страхуванню за цим видом. Визначають розмір страхового платежу два головних чинники: загальна чисельність службовців, зайнятих діяльністю, відповідальність за яку підлягає страхуванню, та встановлений ліміт відповідальності.

За цим видом страхування, як правило, передбачається франшиза. До неї, за вимогою страховика, можуть додаватися витрати, пов’язані з роботою незалежних експертів щодо встановлення суми збитків.